Ізабелла Англійська (англ. Isabella of England; нар. 1214 — пом. 1 грудня 1241) — англійська принцеса з династії Плантагенетів, дочка короля Англії Іоанна Безземельного та Ізабелли Ангулемської. Третя дружина імператора Священної Римської імперії Фрідріха II і його остання дружина, шлюб з якою був визнаний католицькою церквою.

Ізабелла Англійська
англ. Isabella of England
Ізабелла Англійська
Ізабелла Англійська
Нині на посаді
Народився 1214
Глостер, Англія
Помер 1 грудня 1241
Фоджа, Апулія, Італія
Похований Апулія
Відомий як королева
Країна Королівство Англія
Батько Іоанн Безземельний[1]
Мати Ізабелла Ангулемська[1]
У шлюбі з Фрідріх II[1]
Діти Margaret of Sicilyd, Henry of Hohenstaufend[2], Jordan of Germany Hohenstaufend[2] і Agnes of Germany Hohenstaufend[2]

Біографія ред.

Ранні роки ред.

 
Іоанн Безземельний і його діти, генеалогічний сувій XIII століття.
Ізабелла у центрі

Ізабелла з'явилася на світ приблизно в 1214 році і була другою дочкою і четвертою дитиною з п'ятьох дітей короля Англії Іоанна Безземельного і його другої дружини Ізабелли Ангулемської[3][4][5]. Точна дата народження принцеси невідома, а рік розраховується виходячи з того, що Матвій Паризький повідомляв, що Ізабелла одружувалася на 21-у році життя[6]. До моменту народження Ізабелли між її батьками вже зростало відчуження, і велику частину часу принцеса проводила з матір'ю. Після смерті Іоанна в 1216 році маленька принцеса залишилася на повному утриманні матері і перебувала при ній аж до 1220 року, коли Ізабелла Ангулемська знову вийшла заміж[7].

Вихованням принцеси з раннього віку займалася «няня і гувернантка» Маргарет Байсет, отримувала за свої послуги починаючи з 1219 року за наказом короля Генріха III один пенні в день[4] «з рук віконта Херефорда»[8]; Маргарет супроводжувала Ізабеллу в Німеччині шістнадцять років тому, коли принцеса вийшла заміж[4]. Послуги інших слуг принцеси (кухаря, конюха та інших) також оплачував король, за його наказом, коли слуги сестри йшли на пенсію, їм призначався щедрий пенсіон[9]. Перші роки життя Ізабелли пройшли в Глостерському замку. Пізніше, коли закінчилися проблеми, що супроводжували ранні роки правління брата принцеси, Ізабеллу перевезли до двору, перший час розташовувався в Вудстоку, а потім — у Вестмінстерському палаці. Час від часу юна принцеса з сім'єю відвідувала інші королівські резиденції: Вінчестер, Мерлеберг, Нортгемпотон, Йорк та інші[8].

Юність ред.

У червні 1220[9] або 1221 року старша сестра Ізабелли, Джоан, була заручена з королем Шотландії Олександром II, і згідно шлюбним договором, в разі, якщо Джоан не встигала повернутися в Англію до Михайлового дня (29 вересня)[k 1], протягом двох тижнів після цього Олександр II повинен був одружитися на Ізабеллі. Двічі протягом наступних десяти років король Генріх III намагався видати заміж свою сестру — ймовірно, Ізабеллу[k 2][4]: спочатку в 1225 році принцесу готували в дружини королю Німеччини Генріху VII, який десять років потому став пасинком Ізабелли[10][k 3], а потім — французькому королю Людовику IX[k 4][4].

Чим старше ставала Ізабелла, тим більше вона любила самоту. У листопаді 1229 року вона з дозволу брата відбула до замку Мерлеберг, що став її резиденцією; в цей час у замку завершувалася реконструкція, і Генріх III велів констеблеві замку дозволити сестрі вибрати будь покої, які вона побажає. Відносини між братом і сестрою були дуже теплими, і король кілька разів відвідував Ізабеллу: він побував у Мерлеберзі під час святкування весілля «дівиці Кетрін», що служила Ізабеллі, а також відвідав сестру у 1231 і 1232 роках в Глостерському замку. 13 листопада 1232 року Генріх III послав свого особистого кравця до сестри, щоб той пошив їй новий гардероб[12].

Різдво того року король також зустрічав з Ізабеллою; він надіслав їй три найкращі страви зі свого столу і обдарував безліччю дарів, а потім протягом декількох місяців посилав їй предмети, необхідні для облаштування власної каплиці принцеси. Провізією Ізабеллу та її гостей забезпечували «двоє чи троє гідних чоловіків» з Глостера, при цьому вино і оленину сестрі регулярно надсилав король, який надав у користування Ізабелли також одного зі своїх постачальників риби. Королівського капелана Уоріна, який служив Ізабеллі, також надав сестрі король. Влітку 1232 року Ізабелла повернулася до Мерлеберга[13].

Шлюб ред.

 
Весілля Ізабелли і імператора Фрідріха II. Матвій Паризький, XIII століття

У 1234 році Ізабелла покинула усамітнення і оселилася в Тауері[13]. У листопаді двічі овдовілий імператор Священної Римської імперії Фрідріх II отримав пораду Папи римського Григорія IX попросити руки Ізабелли, і в лютому 1235 року він направив королю Генріху III посольство на чолі зі своїм канцлером П'єтро делла Вінья[4][14]. Шлюб Ізабелли і Фрідріха був покликаний зміцнити політичний альянс Англії та Священної Римської імперії проти Франції[15]. Після триденного обговорення Генріх дав згоду на шлюб[4]; Ізабелла була привезена зі своїх покоїв в Тауері до Вестмінстера[16], де зустрілася з послами, які «оголосили її найбільш гідної з імператорських наречених», наділи обручку їй на палець і вітали як імператрицю[4][17].

22 лютого 1235 року був підписаний договір[18], за яким Генріх III призначав посаг сестрі в тридцять тисяч марок, який планувалось виплатити протягом двох років, і як весільний подарунок давав їй все необхідне начиння, коштовності, коней і багаті одягу[4], зшиті за останньою німецької моді[19]; також принцесі були передані патентні листи від імператора, згідно з якими Ізабеллі як королеві Сицилії і імператриці Священної Римської імперії у володіння передавалися землі. 27 лютого сторонами був підписаний і завізований шлюбний договір[18]. Шлюб дочки англійського короля з римським імператором був сприйнятий з захопленням як королем, так і простим народом, хоча останній був сильно розчарований величезною «допомогою», яка вимагалась від нього з цього приводу[4].

На початку травня 1235 року архієпископ Кельнський Генріх I фон Мульнарк і герцог Брабантський Генріх I прибули до Англії, щоб переправити наречену на її нову батьківщину; Ізабелла відбула з Лондона 7 травня під їх опікою і опікою єпископа Ексетерського Вільяма Брюера. Брати принцеси супроводжували її в дорозі від Кентербері до Сануїджу, звідки Ізабелла відплила 11 травня; через чотири дні вони висадилися в Антверпені[4][20]. Перед від'їздом Ізабелли з Англії посли імператора поклялися Генріху III, що в разі смерті імператора до укладення шлюбу з принцесою, вона безперешкодно і в безпеці повернеться додому[21]. Ходили чутки, що в дорозі вороги імператора, що перебували в союзі з французьким королем, намагалися викрасти Ізабеллу, однак ескорт, наданий Фрідріхом II, зміг захистити принцесу. 22[22] або 24 травня вона прибула до Кельну і зупинилася в будинку пробста святого Гереона, де принцесі довелося провести шість тижнів, поки імператор воював з власним сином[4][23].

Дружина імператора ред.

Після шеститижневого очікування Фрідріх II викликав наречену до Вормса, де Ізабелла і Фрідріх II повінчалися і молода імператриця була коронована у Вормському соборі архієпископом Майнца Зігфрідом III фон Еппштейном[24]. Щодо дати цієї подвійної події дослідники розходяться в думках: біограф Елісон Вейр та Мері-Енн Еверетт Грін датують його 20 липня 1235 року[3][23], Кейт Норгейт, автор статті про Ізабеллу в «Національному біографічному словнику», пише про неділю, 15 липня[4], Джеймс Пентон вказує обидві дати як можливі[5]. Весільні урочистості тривали чотири дні, і, як кажуть, на них були присутні чотири королі, одинадцять герцогів, тридцять графів і маркграфів та не менше число прелатів і дрібних дворян[4][25]. 14 серпня Фрідріх скликав асамблею, на яку були запрошені представники з усієї імперії; вони познайомилися з новою імператрицею і принесли їй свої вітання[26]. Ізабелла — або Єлизавета, як її називали деякі з підданих її чоловіка — здається, була дуже гідною і красивою жінкою. Фрідріх II був у захваті від дружини, але відразу після весілля від позбавився від англійського ескорту Ізабелли[4] «обох статей»[27], залишивши при ній тільки Маргарет Байсет і одну покоївку, і перевіз її для усамітнення у Хагенау, де провів з дружиною більшу частину зими[4]. Раніше англійське посольство, яке прибуло разом з Ізабеллою, повернулося на батьківщину; своєму королю вони везли дари від імператора, серед яких були три живих леопарда — тварини, зображені на гербі англійського короля[27].

Незабаром після весілля Фрідріх був змушений виїхати і залишити дружину на утриманні сина Конрада. На початку 1236 році Ізабелла з чоловіком відвідала Равенну; частину року імператорське подружжя провело в Італії, після чого повернулося до Німеччини[28]. Вже будучи в шлюбі, Ізабелла продовжувала підтримувати відносини з братом-королем: вони вели регулярну переписку, в якій спілкувалися настільки тепло, наскільки дозволяв суворий етикет[29]. Тепле листування з Генріхом III вів сам імператор, але ім'я його дружини згадувалося в листах зрідка і тільки щодо політичних питань[30]. У липні Фрідріх вів підготовку до військової кампанії і був змушений залишити дружину в Німеччині майже на рік[31].

До Михайлового дня Фрідріх повернувся в Ломбардію, куди викликав дружину і де провів з нею зиму[32]. У вересні 1238 року Фрідріх відправив дружину до Андрії[33], де Ізабелла залишалася до грудня, коли архієпископ Палермський супроводив її назад в Ломбардію[4][34]. На початку 1239 року Ізабелла провела деякий час у Ноєнті, поки її чоловік перебував у Падуї[34]; у лютому 1240 року вона повернулася в Південну Італію, куди незабаром прибув також й імператор. Фрідріх II, здається, поважав і любив дружину, але в дивній манері[4]: турбуючись про її безпеку і оточуючи її розкішшю і пишністю[33], але тримаючи при цьому на відстані від себе[4]. Крім того, Джеймс Пентон пише про те, що імператриці заборонялося спілкування з усіма чоловіками, крім євнухів, що оточували її[35]. Царствений брат Ізабелли, Генріх III, скаржився, що його сестрі ніколи не дозволялося «носити корону» публічно або з'являтися в якості імператриці на державних зустрічах, а в 1241 році, коли її другий брат, Річард Корнуолльський[36], вирушив відвідати Фрідріха на шляху зі Святої землі[30], тільки «через кілька днів» він зміг «з дозволу імператора і за його доброї волі» відвідати покої сестри[36], при цьому самій Ізабеллі чоловік не дозволив зустрітися з братом при дворі[37].

Ізабелла померла у Фоджі поблизу Неаполя в 1241 році. Вейр називає датою смерті Ізабелли 1 або приблизно 6 грудня[3], тоді як Норгейт і Еверетт Грін вважають, що імператриця померла 1 грудня[38][39]; причиною смерті Ізабелли дослідники називають невдалі пологи[3][38][35][39]. Фрідріх II в момент смерті дружини перебував у Фаенці[38][40], і передсмертними словами Ізабелли було прохання до чоловіка, щоб він і далі підтримував дружні стосунки з її братом-королем[38][39]. Ізабелла була похована з почестями[39] в Кафедральному соборі Андрії[en] поруч із другою дружиною Фрідріха II Іолантою Єрусалимською[38].

Король Генріх III був глибоко засмучений і шокований смертю сестри[41]. Він наказав своєму олмонеру[k 5] роздати «заради душі імператриці, нашої покійної сестри» як милостиню понад 200 фунтів в Оксфорді і Оспринджі; така ж сума була роздана Лондоні і Віндзорі[42]. Матвій Паризький, оспівуючи смерть Ізабелли, називав його «славою і надією Англії»[38][41].

Нащадки ред.

Різні джерела називають різну кількість, імена і дати народження дітей Ізабелли.

Кейт Норгейт називає трьох дітей: Маргарита (нар.. у лютому 1237 року), Генріх (18 лютого 1238 року — 1254) і дитина, що померла під час пологів у грудні 1241 року[36]. Пізніші дослідники називали першою дитиною Ізабелли сина Йордана (нар.. 1236), однак Норгейт вважає, що сучасні Ізабеллі джерела цього не підтверджують; більше того, про народження Маргарити імператор оголосив своїм італійським підданим, з чого випливає, що вона була першою дитиною подружжя[4]. Норгейт пише, що Генріх після смерті батька став титулярним королем Єрусалиму, а Маргарита була одружена з Альбрехтом II, ландграфом Тюрінгії, і стала прародителькою Саксен-Кобург-Готської династії[38].

Елісон Вейр називає імена передбачуваних чотирьох дітей Ізабелли: Йордан (?; нар.. і пом.. у 1236 році), Агнес (народилася і померла в 1237 році), Генріх (титулярний король Єрусалиму; 1238—1253) і Маргарита (дружина ландграфа Тюрінгії Альбрехта II; 1241—1270). Вейр пише про смерті Ізабелли під час пологів, проте не повідомляє про те, що сталося з дитиною[3]. Можливо, цією дитиною була Маргарита.

Мері-Енн Еверетт Грін пише про народження Ізабеллою наступних дітей: Йордан (нар.. і пом.. 1236)[28], Агнес (нар.. і пом.. 1237)[43], Генріх (нар.. 18 лютого 1238)[44] і Маргарита (нар.. 1 грудня 1241)[39].

Джеймс Пентон пише про народження Ізабеллою чотирьох або п'яти дітей, але не називає їх імен[35].

Генеалогія ред.

Коментарі ред.

  1. Джоан раніше була заручена з Гуго X де Лузіньяном, за якого в кінцевому підсумку вийшла заміж її мати, і перебувала у Франції.
  2. Обидві сестри принцеси вже були одружені: Джоан за шотландським королем, Елеонора - за графом Пембрук.
  3. Переговори завершилися дуже швидко через те, що проти шлюбу виступив батько жениха, імператор Фрідріх II[11].
  4. Шлюб мав скріпити договір, укладений між Генріхом III і Людовиком IX, згідно з яким один з королів мав одружитися на сестрі іншого[12].
  5. Релігійна особа, яка курує роздачею милостині.

Примітки ред.

  1. а б в Kindred Britain
  2. а б в Lundy D. R. The Peerage
  3. а б в г д Weir, 2011, с. 72.
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Norgate, 1892, с. 62.
  5. а б Panton, 2011, с. 263.
  6. Everett Green, 1850, с. 1.
  7. Everett Green, 1850, с. 1—2.
  8. а б Everett Green, 1850, с. 2.
  9. а б Everett Green, 1850, с. 3.
  10. Everett Green, 1850, с. 4.
  11. Everett Green, 1850, с. 4, 8.
  12. а б Everett Green, 1850, с. 5.
  13. а б Everett Green, 1850, с. 6.
  14. Everett Green, 1850, с. 8—9.
  15. Panton, 2011, с. 263—264.
  16. Everett Green, 1850, с. 9.
  17. Everett Green, 1850, с. 10.
  18. а б Everett Green, 1850, с. 11.
  19. Everett Green, 1850, с. 14.
  20. Everett Green, 1850, с. 16—18.
  21. Everett Green, 1850, с. 12.
  22. Everett Green, 1850, с. 18.
  23. а б Everett Green, 1850, с. 20.
  24. Everett Green, 1850, с. 20—22.
  25. Everett Green, 1850, с. 22.
  26. Everett Green, 1850, с. 23.
  27. а б Everett Green, 1850, с. 24.
  28. а б Everett Green, 1850, с. 30.
  29. Everett Green, 1850, с. 31.
  30. а б Everett Green, 1850, с. 39.
  31. Everett Green, 1850, с. 33.
  32. Everett Green, 1850, с. 35—36.
  33. а б Everett Green, 1850, с. 37.
  34. а б Everett Green, 1850, с. 38.
  35. а б в Panton, 2011, с. 264.
  36. а б в Norgate, 1892, с. 62—63.
  37. Everett Green, 1850, с. 40.
  38. а б в г д е ж Norgate, 1892, с. 63.
  39. а б в г д Everett Green, 1850, с. 41.
  40. Everett Green, 1850, с. 42.
  41. а б Everett Green, 1850, с. 43.
  42. Everett Green, 1850, с. 43—44.
  43. Everett Green, 1850, с. 34.
  44. Everett Green, 1850, с. 35, 39.

Література ред.