Ізабела Любомирська
Ізабе́ла Любоми́рська з Чартори́йських (уроджена Єлизавета Гелена Анна Чарторийська; 21 травня 1733, за іншими даними 1736, Варшава — 25 листопада 1816, Відень, Австрія) — меценатка і колекціонерка творів мистецтва епохи рококо. Одна із найвідоміших жінок в Речі Посполитій XVIII століття.
| Ізабела Любомирська | |
|---|---|
| пол. Izabela Lubomirska | |
 | |
| Народилася |
21 травня 1736[1][2] Варшава, Річ Посполита[1] |
| Померла |
25 листопада 1816[1][2][3] (80 років) Відень, Австрійська імперія[1] ·respiratory arrestd[4][5] |
| Поховання | Währinger Ortsfriedhofd і Saint Stanislaus church in Łańcutd |
| Країна |
 Річ ПосполитаГаличина |
| Місце проживання | Q117811573? |
| Діяльність | колекціонерка мистецтва |
| Посада | староста вісьліцькийd |
| Рід | Чарторийські і Любомирські |
| Батько | Август Олександр Чарторийський |
| Мати | Марія Софія Сенявська |
| Брати, сестри | Адам Казимир Чорторийський |
| У шлюбі з | Станіслав Любомирський |
| Діти | Julia Lubomirskad, Констанція Жевуська, Олександра Потоцька і Elżbieta Lubomirskad |
 | |
Біографія ред.
Дочка князя, руського воєводи Олександра-Августа Чорторийського та його дружини Марії-Софії з Сенявських (другий шлюб матері). Дружина Станіслава Любомирського (від 9 червня 1753 року), великого коронного маршалка, прабабця Альфреда Потоцького — намісника Галичини.
У власності Любомирської перебували варшавські палаци у Вілянуві, Урсинуві та «Мон Кото» на Мокотові. Вона поклала наріжний камінь під будівництво Народного Театру у Варшаві. Була ініціаторкою перебудови замку в Ланьцуті у стилі рококо на зламі XVIII та XIX століть.
Брала активну участь у політичних іграх свого часу. Спочатку була прихильною до короля Станіслава Августа Понятовського, а згодом боролася з ним. З огляду на невдачі своєї політичної боротьби перенеслася спочатку до Парижа, а після вибуху Французької революції, багато часу перебувала у Відні. Крім політичної діяльності вирізнялася як особлива опікунка селян.
Володіла 14 містами і 366 селами, які, зокрема, успадкувала від батьків. Значна частина маєтків розташовувались на українських землях (серед них Бережани, Сатанів із навколишніми селами). Не любила проживати у Бережанському замку, надавала перевагу палацу в селі Рай біля міста[6]. Для діяльності Бережанської гімназії надала 5 зал у міській ратуші в 1805 році[7].
Мала чотири доньки — Ельжбету (1755–1783), Юлію (1764–1794), Олександру (1760–1836) та Констанцію Малгожату (1761–1840).
Примітки ред.
- ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #1035496844 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Internetowy Polski Słownik Biograficzny
- ↑ а б Répertoire International des Sources Musicales — 1952.
- ↑ Wiener Zeitung — Wien: 1816. — S. 1344.
- ↑ https://data.matricula-online.eu/de/oesterreich/wien/01-unsere-liebe-frau-zu-den-schotten/03-17/?pg=57 — Т. 17.
- ↑ Бемко Володимир Бережани — Бережанщина // Бережанська Земля… — С. 18.
- ↑ Гімназія // Бережанська Земля… — С. 56—57.
Джерела ред.
- Бережанська Земля Історично-Мемуарний Збірник. — Ню Йорк — Лондон — Сидней — Торонто, 1970. — Т. 1.
Посилання ред.
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |