Ізабела Любомирська

Дочка князя, руського воєводи Олександра-Августа Чорторийського, благодійниця і колекціонерка творів мистецтва епохи рококо.

Ізабе́ла Любоми́рська з Чартори́йських (уроджена Єлизавета Гелена Анна Чарторийська; 21 травня 1733, за іншими даними 1736, Варшава — 25 листопада 1816, Відень, Австрія) — меценатка і колекціонерка творів мистецтва епохи рококо. Одна із найвідоміших жінок в Речі Посполитій XVIII століття.

Ізабела Любомирська
пол. Izabela Lubomirska
Народилася 21 травня 1736(1736-05-21)[1][2]
Варшава, Річ Посполита[1]
Померла 25 листопада 1816(1816-11-25)[1][2][3] (80 років)
Відень, Австрійська імперія[1]
·Q84955445?[4][5]
Поховання Währinger Ortsfriedhofd і Saint Stanislaus church in Łańcutd
Країна  Річ Посполита
Галичина
Місце проживання Q117811573?
Діяльність колекціонер мистецтва
Посада Q66201229?
Рід Чарторийські і Любомирські
Батько Август Олександр Чарторийський
Мати Марія Софія Сенявська
Брати, сестри Адам Казимир Чорторийський
У шлюбі з Станіслав Любомирський
Діти Julia Lubomirskad, Констанція Жевуська, Олександра Потоцька і Elżbieta Lubomirskad

Біографія Редагувати

Дочка князя, руського воєводи Олександра-Августа Чорторийського та його дружини Марії-Софії з Сенявських (другий шлюб матері). Дружина Станіслава Любомирського (від 9 червня 1753 року), великого коронного маршалка, прабабця Альфреда Потоцького — намісника Галичини.

У власності Любомирської перебували варшавські палаци у Вілянуві, Урсинуві та «Мон Кото» на Мокотові. Вона поклала наріжний камінь під будівництво Народного Театру у Варшаві. Була ініціаторкою перебудови замку в Ланьцуті у стилі рококо на зламі XVIII та XIX століть.

Брала активну участь у політичних іграх свого часу. Спочатку була прихильною до короля Станіслава Августа Понятовського, а згодом боролася з ним. З огляду на невдачі своєї політичної боротьби перенеслася спочатку до Парижа, а після вибуху Великої французької революції, багато часу перебувала у Відні. Крім політичної діяльності вирізнялася як особлива опікунка селян.

Володіла 14 містами і 366 селами, які, зокрема, успадкувала від батьків. Значна частина маєтків розташовувались на українських землях (серед них Бережани, Сатанів із навколишніми селами). Не любила проживати у Бережанському замку, надавала перевагу палацу в селі Рай біля міста[6]. Для діяльності Бережанської гімназії надала 5 зал у міській ратуші в 1805 році[7].

Мала чотири доньки — Ельжбету (1755–1783), Юлію (1764–1794), Олександру (1760–1836) та Констанцію Малгожату (1761–1840).

Примітки Редагувати

Джерела Редагувати

  • Бережанська Земля Історично-Мемуарний Збірник. — Ню Йорк — Лондон — Сидней — Торонто, 1970. — Т. 1.

Посилання Редагувати