Відкрити головне меню

Костянти́н Микола́йович Ігумнов (*19 квітня (1 травня) 1873, Лебедянь Тамбовської губернії, нині Липецької області Росії — †24 березня 1948, Москва) — російський піаніст, педагог. Доктор мистецтвознавства. Народний артист СРСР (1946).

Ігумнов Костянтин Миколайович
Ігумнов Костянтин Миколайович.jpg
Народився 1 травня 1873(1873-05-01)[1][2][3]
Лебедянь, Тамбовська губернія, Російська імперія[4]
Помер 24 березня 1948(1948-03-24)[4][2][3] (74 роки)
Москва, Російська РФСР, СРСР[4]
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність піаніст, композитор, викладач університету, музичний педагог, публіцист
Alma mater Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського
Науковий ступінь доктор мистецтвознавства[d] (1940)
Вчителі Pavel Pabst[d]
Відомі учні Давидович Белла Михайлівна, Александров Анатолій Миколайович і Оборін Лев Миколайович
Заклад Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського
Жанр класична музика
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
народний артист СРСР Народний артист РРФСР Сталінська премія

Зміст

БіографіяРедагувати

 
Будинок Ігумнових у Лебедяні. Фото 2001 року

Народився в сім'ї купця. Молодший брат санітарного лікаря та поета Сергія Ігумнова.

Перші уроки музики брав у своєї домашьої вчительки — пані Мейєр. У спогадах Костянтин Ігумнов писав:

«Лебедянь — це дуже важливий період у моєму житті, період, який заклав основи подальшого мого розвитку та залишив відбиток на моїх смаках і уявленнях».

Перші музичні успіхи сина спонукали батьків відправити 14-річного Костянтина на навчання в Москву. Навчався в Першій московській класичній гімназії. Від 1887 року, паралельно з навчанням у гімназії, брав приватні уроки гри на фортепіано в знаменитого педагога Миколи Звєрєва (тоді ж у нього навчалися Сергій Рахманінов і Олександр Скрябін).

1888 року вступив вільним слухачем у Московську консерваторію в клас Олександра Зілоті, потім Павла Пабста. Одночасно брав уроки поліфонії у Сергія Танєєва, пробував сили в композиції.

1892 року вступив у Московський університет — спочатку на юридичний, потім на історико-філологічний факультет.

1894 року із золотою медаллю закінчив Московську консерваторію. Того ж року дебютував як соліст.

1895 року брав участь у Міжнародному конкурсі піаністів імені Антона Рубінштейна в Берліні, де його гру відзначили похвальним відгуком. Надалі постійно концертував, переважно в Москві, давав приватні уроки гри на фортепіано, був одним із найпопулярніших у Москві педагогів.

1898 року прийняв запрошення стати викладачем Тифліського відділення Імператорського російського музичного товариства. Від 1899 року — професор Московської консерваторії.

Після встановлення радянської влади увійшов до складу Музичної ради при Народному комісаріаті освіти (концертний підвідділ). З участю Ігумнова відбувалася реформа музичної освіти, зокрема, в консерваторії було створено курси естетики, історії культури, історії літератури, введено клас камерного ансамблю.

Від 1919 року — постійний член навчально-художенього комітету Московської консерваторії. А навесні 1924 року Ігумнова на п'ять років обрали директором консерваторії.

Неодноразово виступав із концертами в Україні.

Останній концерт дав у Великому залі Московської консерваторії 3 грудня 1947 року — за декілька місяців до смерті.

ТворчістьРедагувати

У концертному репертуарі піаніста 1930-х років — серія монографічних концертів: Бетховен, Ліст, Шопен, Чайковський, Рахманінов (Ігумнов першим у Росії виконав Рапсодію на тему Паганіні, 1939), Метнер, Танєєв. Особливо часто Ігумнов грав як соліст і ансамбліст твори Чайковського, був їх неперевершеним інтерпретатором.

За відгуками сучасників, піанізм Ігумнова був позбавлений крайнощів: для нього типовими були дещо приглушена динаміка, м'яке туше, співучий, оксамитовий звук, шляхетність інтерпретації.

Ігумнов не уявляв собі музику поза людськими переживаннями:

«Необхідно, щоб виконуваний твір знаходив певний відгук в особистості виконавця… Не можна сказати, щоб я обов'язково уявляв собі програму твору… Це тільки якісь думки, почуття, зіставлення, які ти хочеш передати за допомогою виконання».

Такі засоби, які активізують визрівання виконавського задуму, Ігумнов називав робочими гіпотезами, які згодом стають складовими виконавської інтерпретації.

Засновник однієї з піаністичних шкіл. Серед учнів — Лев Оборін, Анатолій Александров, Яків Флієр, Арно Бабаджанян, Лев Вайнтрауб.

Премії, нагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати