Вікіпедія

Івікові журавлі

«Івікові журавлі» (нім. Die Kraniche des Ibykus) — балада німецького поета Фрідріха Шиллера, написана в 1797 році. Вперше була опублікована в «Альманасі муз» за 1798 рік.

Івікові журавлі
нім. Die Kraniche des Ibykus
Жанр балада
Автор Йоганн-Фрідріх Шиллер
Мова німецька
Написано 1797
Опубліковано 1798
Переклад Микола Лукаш, Борис Щавурський, Галина Кирпа
Die Kraniche des Ibycus

Історія створення ред.

Балада була написана у 1797 році в «рік балад». У Й. В. Ґете і Ф. Шиллера було дружнє творче змагання, під час якого поети «мірялися силами» у створенні балад. Саме Йоганн Гете запропонував Шиллеру сюжет балади «Івікові журавлі»[1]. В основу твору покладена легенда, згідно з якою давньогрецький поет Івік загинув дорогою до Коринфа. Там мали відбуватись Істмійські ігри на честь бога Посейдона. На Івіка напали розбійники, підіслані до нього володарями, незадоволеними популярністю поета в народі. Івіка було смертельно поранено. Свідками вбивства Івіка стали чорні журавлі. «Будьте моїми месниками!»- з останніх сил крикнув їм перед смертю поет. Злочинці посміялися зі слів Івіка. Вони пішли до Коринфа дивитися змагання. Сидячи на місцях для глядачів, один із них побачив у небі журавлів і зі сміхом сказав товаришеві: «Ось летять месники Івіка». Глядачі почули ці слова, розбійників схопили та допитали. Під час допиту вони зізнались у вбивстві. Так журавлі допомогли розкрити злочин.

Сюжет балади ред.

Сюжет балади драматичний. Мандрівний давньогрецький співак Івік поспішав на загальногрецьке свято — змагання бігунів та поетів. Він був смертельно поранений вбивцями у безлюдному місці по дорозі на Істмійські ігри. Вмираючи, Івік побачив у небі зграю журавлів і прохав птахів викрити вбивць. Люди, які зібралися на ігри, були обурені вбивством і засмучувались від неможливості розкриття злочину. Перед присутніми була розіграна трагедія «Евменіди» з хором Ериній. Еринії співали про невідворотність відплати злочинцям. Глядачі під враженням завмерли, осмислюючи почуте. У цей час пролунав журавлиний клекіт. Один з убивць (а вони були присутні на виставі) сказав іншому: «Це Івікові журавлі!» Цим злочинці викрили себе і були засуджені до смертної кари.

Тема балади: вбивство поета Івіка та викриття убивць.

Ідея: роль мистецтва, сила його впливу на людей.

Аналіз ред.

Балада Шиллера — ліро-епічний твір. Увага автора зосереджена на моральних проблемах. Наявні елементи всіх родів: епосу, лірики, драми.

Ліричні елементи
  • Форма: 23 строфи по 8 віршів кожна: дві пари рим і дві перехресні рими.
  • Розмір: чотиристопний ямб
  • Ліричний зміст: Пісня Ериній
Епічні елементи
  • Розповідь про минуле (частини 1-ї строфи)
  • Історичний теперішній час
  • Розказана дія
  • Всезнаючий оповідач
Драматичні елементи
  • З точки зору змісту: поява Ериній, «Сцена стає трибуналом»
  • Дослівне мовлення
  • Драматичний теперішній час

Художні образи ред.

  • Івік — давньогрецький поет, «божий друг». Прототип його жив до VI столітті до нашої ери в Південній Італії. Бог мистецтва Аполлон наділив його співотворчим даром. Івік помічає журавлів, озивається до них, порівнює себе з мандруючими птахами. Помираючи, просить птахів бути свідками його смерті. Поет має одну зброю — слово. Слово стає месником.
  • Злочинці — «два душогуби», які підступно вбивають пісняра. Як і всі глядачі, вони зворушені піснею іриній. Так, що один, побачивши чорних журавлів промовляє: «Глянь, Тимотею,— віддалі Не Івікові журавлі?»

Художні засоби ред.

За перекладом Миколи Лукаша: У тексті використані:

  • епітети: «ниці розбишаки», «тривожний гомін»
  • метафори: «В серцях і провість, і напомин Спалахує»
  • порівняння: «Як море хвилями хита»
  • анафора: «І вже їх тягнуть всі юрбою, І суд вершиться на кону, І, помсти вражені стрілою, Злочинці визнають вину».

Репліка Івікові журавлі стала афоризмом. Легендарних птахів згадують, говорячи про якийсь злочин, розкритий через божественне втручання.

Переклади українською мовою ред.

Баладу «Івікові журавлі» перекладали українською мовою Микола Лукаш, Борис Щавурський, Галина Кирпа

Література ред.

  • Klaus Köhnke: ‘Des Schicksals dunkler Knäuel’: Zu Schillers Ballade ‘Die Kraniche des Ibykus’. In: Zeitschrift für deutsche Philologie 108:4, 1989, S. 481—495.
  • Karl Moritz: Deutsche Balladen. Analysen für den Deutschunterricht. Schöningh, Paderborn 1972. ISBN 3-506-72814-8.
  • Heinz Politzer: Szene und Tribunal: Zur Dramaturgie einer Schiller-Ballade. In: Neue Rundschau 78, 1967, S. 454—468.
  • Helmuth Rehder: ‘Die Kraniche des Ibykus’: The Genesis of a Poem. In: Journal of English and Germanic Philology 48, 1949, S. 543—567.
  • Wulf Segebrecht: Naturphänomen und Kunstidee. Goethe und Schiller in ihrer Zusammenarbeit als Balladendichter, dargestellt am Beispiel der Kraniche des Ibykus. In: Karl Richter und Jörg Schönert (Hrsg.): Klassik und Moderne: Die Weimarer Klassik als historisches Ereignis und Herausforderung im kulturgeschichtlichen Prozeß. Schönert, Stuttgart 1983, S. 194—206.
  • Benno von Wiese: Schillers Ballade ‘Die Kraniche des Ibykus’ und ihr Zusammenhang mit Schillers Auffassung vom Theater. In: German Quarterly 29:3, 1956, S. 119—123.
  • Friedrich-Wilhelm Wentzlaff-Eggebert: Schiller: ‘Die Kraniche des Ibycus’. In: Walther Müller-Seidel und Albrecht Weber (Hrsg.): Wege zum Gedicht, Band II: Interpretationen von Balladen. Schnell und Steiner, München und Zürich 1963, S. 213—228.

Посилання ред.

Джерела ред.

  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 21 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Івікові_журавлі&oldid=35793229