Відкрити головне меню

Іва́н Лятише́вський (17 жовтня 1879, Богородчани — 27 листопада 1957, Станіславів) — український церковний діяч, педагог, дійсний член Українського богословського наукового товариства (УБНТ), єпископ-помічник Станіславівської єпархії УГКЦ, в'язень радянських таборів, ісповідник віри.

Слуга Божий
Іван Лятишевський
Слуга Божий Іван Лятишевський
Єпископ-помічник
Станіславівської єпархії
24 листопада 1929 — 27 листопада 1957
Церква: УГКЦ
Титулярний єпископ Адади
24 листопада 1929 — 27 листопада 1957
Попередник: Alessandro Guidati
Наступник: André Louis Marie Pailler
 
Народження: 17 жовтня 1879(1879-10-17)
Богородчани, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина, нині Івано-Франківська область, Україна Україна
Смерть: 27 листопада 1957(1957-11-27) (78 років)
Станіславів, УРСРІвано-Франківськ Україна Україна
Батько: Юліян Лятишевський
Мати: Анна з роду Галавай
Прийняття священичого сану: 20 жовтня 1907
Єпископська хіротонія: 26 січня 1930

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився у Богородчанах в сім'ї Юліяна та Анни з роду Галавай[1].

Закінчивши цісарсько-королівську гімназію в Станіславові, поступив на навчання на богословський факультет Львівського університету, звідки після другого року богослов'я перевівся на факультет богослов'я Віденського університету. 24 листопада 1905 року у Відні отримав ступінь доктора богослов'я на основі праці про Флорентійську унію: «Die Union zu Florenz und ihre Bedeutung für die Entwicklung der kirchlichen Verhältnisse bei den Ruthenen»[2]. Продовжив студії в Інсбруку та Відні (біблістика)[3]. 20 жовтня 1907 року рукоположений Владикою Григорієм Хомишиним на священика.

Душпастирська і науково-педагогічна діяльністьРедагувати

Декілька років був зайнятий душпастирською працею, а в 1911 році став професором церковної історії в Духовній семінарії і ліцеї ім. св. Івана Золотоустого в Станіславові, а згодом отримав посаду катехита при реальній школі і польських гімназіях (теж у Станіславові). Крім того, довгий час був радником, а пізніше — заступником голови Церковного Суду в справах подруж. Займався науковою працею: в богословських часописах неодноразово друкувалися його статті на різні теми[4].

Після кількох років праці в єпархії, виїхав на студії до Мюнхену, потім до Фрібуру (Швейцарія). В 1911—1912 роках готував габілітаційну працю на катедру церковної історії у Львівському університеті. Працював над монографією про Константинопольського патріарха Івана XI Веккоса († 1297). У Фрайбурзі вивчав допоміжні історичні дисципліни, але габілітації не довершив, бо був відкликаний до Станіславова. В 1913 pоці в Станіславові, видав працю «Іпатій Потій і єго значіння для унії»[5].

В часі визвольних змагань українського народу був керівником відділу для церковно-релігійних справ при уряді Західно-Української Народної Республіки в Станіславові. У Земельному Банку у Львові був довгі роки головою Надзірної Ради[5].

В 1923 р. став дійсним членом-засновником історично-правничої Секції Наукового Богословського Товариства у Львові. В «Богословії» (1926) надрукував статтю «Митрополит Андрій Шептицький як Епископ Станиславівський (від 24 вересня 1899 — 13 січня 1901)», а опісля працював над підготовкою до друку неопублікованого полемічного твору Йова Язьби з XIII століття, пов'язаного з Ліонською унією 1274 року. Також дописував до журналу «Добрий Пастир»[5].

4 липня 1927 року владика Григорій Хомишин надав о. Лятишевському достоїнство крилошанина.

Єпископське служінняРедагувати

24 листопада 1929 року іменований титулярним єпископом Адади і єпископом-помічником Станіславівським. Хіротонія відбулася в катедральному соборі Станіславова 26 січня 1930 року. Головним святителем був митрополит Андрей Шептицький, а співсвятителями — Станіславівський єпископ Григорій Хомишин та Перемишльський — Йосафат Коциловський[6]. Першу архієрейську Святу Літургію Преосвященний Іван Лятишевський відправив у своєму родинному містечку Богородчани. 19 січня 1930 року іменований архіпресвітером і генеральним вікарієм. Допомагав єпископові Хомишину в адміністративній праці єпархії, у канонічних візитаціях та інших єпископських обов'язках, очолив започатковану в 1930-х роках у Галичині Католицьку Акцію[4].

В'язень радянських таборівРедагувати

Під час першої більшовицької окупації Західної України (1939—1941), НКВД-исти неодноразово викликали єпископа Лятишевського на довгі нічні допити. Під час другої окупації, 11 квітня 1945 року єпископ Лятишевський був ув'язнений разом з іншими греко-католицькими владиками. Звинувачений в антирадянській діяльності. Після півторарічних допитів і побоїв у Лук'янівській тюрмі в Києві, де він мав нагоду зустрітися з єп. Хомишиним, засуджений на п'ять років примусової праці в Казахстані, до карного табору в Мерке (1946—1949), а потім в Чулактау (нині Каратау, Таласького району Жамбильської області Казахстану)[7]. За кілька днів до звільнення отримав повторне звинувачення і ув'язнення на поселенні в Чулактау. З архівно-слідчої справи випливало, що: «Агентурним та офіційним шляхом встановлено, що Лятишевський відбуваючи заслання в Талаському районі Джамбульської області, має великі зв'язки і листується з духовенством греко-католицької орієнтації, з антирадянським елементом, який проживає на території України і за кордоном, від яких отримує матеріальну допомогу…»[4] і його «за приналежність до контрреволюційної діяльності і пропаганду антирадянських католицьких ідей, вислати на поселення в Джамбульську область Казахської РСР під нагляд органів МДБ»[4].

Після десяти років каторжного життя в 1955 році повернувся до Станіславова. Останні два з половиною роки він проживав у своїх родичів у Станіславові. Приватно служив Служби Божі.

Помер 27 листопада 1957 року в Станіславові і там похований.

Вшанування пам'ятіРедагувати

На честь єпископа Івана Лятишевського у 2012 році в Івано-Франківську названо вулицю (перейменовано колишню вул. Гімназійну IV)[8].

Беатифікаційний процесРедагувати

Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення єпископа Івана Лятишевського до лику блаженних.

ПриміткиРедагувати

  1. Нетлінність духовних традицій | Дайджест — газета Анонс — Контракт. ankontr.if.ua. Процитовано 2016-04-12. 
  2. Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 315.
  3. Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 98, 290.
  4. а б в г ”НІЧОГО БІЛЬШЕ НЕ БАЖАЮ, ЯК ЛИШЕ, ЩОБИ МОЯ МОЛИТВА БУЛА ВИСЛУХАНА…”. novazorya.if.ua. Архів оригіналу за 2016-08-06. Процитовано 2016-04-12. 
  5. а б в Українське Богословське Наукове Товариство. Члени ісповідники (Лятишевський Іван)… — С. 201.
  6. Cheney, David M. Bishop Ivan Latyševskyj [Catholic-Hierarchy]. www.catholic-hierarchy.org. Процитовано 2016-04-12. 
  7. Українське Богословське Наукове Товариство. Члени ісповідники (Лятишевський Іван)… — С. 202.
  8. Дві вулиці в м. Івано-Франківську названо іменами Єпископів УГКЦ.. www.if-eparchia.org.ua. Процитовано 2016-04-12. 

ДжерелаРедагувати

  • Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861—1996). ― Львів : Каменяр, 1996. ― 567 c. — ISBN 5-7745-0687-8.
  • Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської єпархії від її заснування до початку Другої світової війни (1885—1938). — Записки ЧСВВ, Секція I. — Том 51. — Львів : Місіонер, 2002. — 450 c. (англ.) ISBN 966-658-228-4.
  • Українське Богословське Наукове Товариство. Члени ісповідники // Богословія. — Т. 45. — Кн. 1-4. — Рим 1981. — С. 195—203.
  • Blažejovskyj D. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983). — Analecta OSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 P. (англ.)

ПосиланняРедагувати