Іваненко Оксана Дмитрівна

українська дитяча письменниця, перекладачка

Окса́на Дми́трівна Іване́нко (31 березня (13 квітня) 1906(19060413) — 17 грудня 1997) — українська дитяча письменниця та перекладачка. Дочка журналіста та письменника Дмитра Іваненка. Сестра фізика-теоретика Дмитра Іваненка. Мати дитячої письменниці Валерії Іваненко.

Оксана Дмитрівна Іваненко
Oksana Ivanenko.jpg
Ім'я при народженні Іваненко Оксана Дмитрівна
Народилася 31 березня (13 квітня) 1906
Полтава, Російська імперія
Померла 16 грудня 1997(1997-12-16) (91 рік)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Національність українка
Діяльність письменниця
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська
Роки активності 1930—1996
Напрямок дитяча література
Жанр повість
Magnum opus «Завжди в житті»
Членство Спілка письменників СРСР
Нагороди
Орден Дружби народівОрден «Знак Пошани»Орден «Знак Пошани»Орден «Знак Пошани»
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1986

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

ЖиттєписРедагувати

Народилася 31 березня (13 квітня) 1906 року в Полтаві, в Полтавській губернії Російської імперії. В будинку, що знаходився неподалік від будинку Івана Котляревського — чим все життя пишалася[1].

Батько, Дмитро Олексійович Іваненко, працював редактором газети, а мати, Лідія Миколаївна Іваненко, — вчителькою притулку для сиріт «Дома трудолюбия». Мала старшого брата Дмитра, який згодом став фізиком-теоретиком.

Іваненки мали велику домашню бібліотеку. Вдома часто читали вголос твори Андерсена, Гоголя, Шевченка та інших письменників.

Іваненко згадувала:

  Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років… Псувала на своє безліч паперу… і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався «Гриб». Мій журнал, правда, після кількох номерів «прогорів»… Але я продовжувала писати нескінченні повісті.  

Навчалася у гімназії, потім — у робітничій школі.

1922 року — вступила до Полтавського інституту народної освіти. У 1923 році — перевелась до Харківського інституту народної освіти, на відділення соціально-правової охорони неповнолітніх факультету соціального виховання, який закінчила у 1926 році. Почала відвідувати літературні вечори, студію, познайомилася з письменниками Павлом Усенком, Олександром Копиленком, а з поетесою Наталею Забілою — здружилася на все життя.

Літо 1924 року провела в Полтаві — була практиканткою в Дитячій колонії імені Максима Горького, яку очолював добрий знайомий матері — Антон Макаренко. Працювала в колонії і влітку 1925 року. А після закінчення інституту — поїхала в колонію на постійну роботу, разом з групою колег-випускників.

25 грудня 1926 року, у Харкові, народила доньку Валерія (Волю), яка згодом стала письменницею.

У 1931 році — закінчила аспірантуру при Українському науково-дослідному інституті педагогіки (назва дисертації — «Дитяча літературна творчість»). Керувала секцією дитячої літератури у Київській філії цього інституту.

У 19321939 роках — працювала у видавництві «Молодий більшовик», у 19471951 роках — у журналі «Барвінок».

У 19391957 роках — мешкала у Києві, в будинку письменників Роліті.

Померла в Києві, 17 грудня 1997 року. Похована на Байковому кладовищі.

ТворчістьРедагувати

Друкувалася з 1925 року. За роки літературної діяльності видала велику кількість книжок для дітей та юнацтва:

  • «Майка та жабка» (1930);
  • «Дитячий садок» (1931);
  • «Черевички» (1933);
  • «Лісові казки» (1934);
  • «Великі очі» (1936);
  • «Джмелик» (1937);
  • «Три бажання» (1940);
  • «Куди літав журавлик» (1947);
  • «Казки» (1958).

Авторка повістей:

  • «Друкар книжок небачених» (1947, про Івана Федоровича);
  • «Рідні діти» (1951);
  • «Богдан Хмельницький» (1954);
  • «Великий шум» (1967).

Авторка романів:

Іваненко багато працювала в галузі художнього перекладу українською мовою. Серед перекладених творів:

Казки братів Гріммів — з німецької.

Автор сценарію фільму «Гірська квітка» (1937), поставленому В. Т. Артеменком в Одесі.

Авторка книги спогадів «Завжди в житті» (1985).

Її твори видано п'ятитомником «Твори» (т. 1—5, 1984—1994).

НагородиРедагувати

Лауреат літературної премії імені Лесі Українки (1974; за повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та «Лісові казки»). Лауреат Шевченківської премії (1986; за книгу «Завжди в житті»).

Нагороджена орденом Дружби народів, трьома орденами «Знак Пошани», медалями.[2]

ПриміткиРедагувати

  1. Оксана Іваненко // Найкраще. Навчальний посібник для учнів 4 класу / Упоряд. А.І. Мовчун, Л.І.Харсіка. — К.:АВДІ, 2020. — С. 14. — ISBN 978-966-7785-35-2.
  2. Іваненко Оксана Дмитрівна — Енциклопедія історії України. Архів оригіналу за 22 січня 2015. Процитовано 9 жовтня 2011. 

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати