Івана Мазепи, 11
Буди́нок Микі́льського військо́вого собо́ру (Будинок готелю Військово-Микільського монастиря) — колишній прибутковий будинок Микільського військового монастиря. Модернізована форма неоренесансу. За визначенням дослідників, кам'яниця — характерний зразок житлової забудови Києва початку ХХ сторіччя. Єдина уціліла споруда Микільського монастиря[1]. Пам'ятка архітектури і містобудування місцевого значення (охоронний номер 448-Кв)[2].
| Івана Мазепи, 11 | |
|---|---|
|
| |
| 50°26′30″ пн. ш. 30°32′57″ сх. д. / 50.44166666669477195° пн. ш. 30.54916666669477721° сх. д.Координати: 50°26′30″ пн. ш. 30°32′57″ сх. д. / 50.44166666669477195° пн. ш. 30.54916666669477721° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Розташування | Київ |
| Тип | прибутковий будинок Києва |
| Стиль | неоренесанс |
| Архітектор | Єрмаков Євген Федорович |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Історія ред.
Прибутковий будинок для церкви Великого Миколи спроєктував єпархіальний архітектор Євген Єрмаков. Будівлю спорудили на місці огорожі військового собору поряд із надбрамною дзвіницею 1750-х років (знищена 1934)[3].
Планувалося спорудити три поверхи, але в ході робіт надбудували ще один поверх та обладнали трьома ліфтами («підйомними машинами»). У 1911-1914 роках під'єднали до водогону, каналізації та електромережі. На подвір'ї спорудили пральню, двірницьку, цегляну льодовню, 15 сараїв із льохами, два дровники й туалети[3].
1914 року в приміщеннях містилося Київське друге піхотне училище. Військовому відомству здали будинок у користування за умови не розквартировувати у ньому військові частини. Підвальний і другий поверхи перепланували для потреб військових. Тут мали розмістити гімнастичну і фехтувальну залу, бібліотеку з читальнею, їдальню, буфетн, кухню, посудомийню, клас зброї, цейхгауз і склади[3].
У травні—грудні 1918 року в будинку розміщувалось Військове міністерство Української Держави, яке очолював до листопада військовий міністр генерал-бунчужний О. Рогоза, а до грудня 1918 року — генерал-хорунжий Б. Шуцький[3].
1922 року прибутковий будинок націоналізували й облаштували в ньому «будинок-комуну» заводу «Арсенал». 1930 року його перебудували. До 1980-х років у ньому розміщувався заводський гуртожиток.
Архітектура ред.
Чотириповерхова, цегляна, пофарбована, прямокутна у плані, трисекційна кам'яниця має льохи, вальмовий дах і бляшану покрівлю. Фасад вирішений у стилі неоренесансу, оздоблений цегляним і ліпленим декором. Осі парадних входів акцентовані заскленими вертикальними смугами сходових кліток, які вінчають фронтони параболічного абрису з круглими даховими вікнами. Над пряслами — рельєфний аркадний фриз і глухий парапет на стовпчиках. Перший поверх рустований. Над ним — гурт із рядом зубців, який з'єднується з архівольтами порталів. Парадні входи фланковані модерністичними пілонами. Віконні прорізи аркові з архівольтами і прямокутні з перемичками або півциркульними сандриками. Фасади оздоблені мереживом цегляного мурування і ліпленим акантовим листям[3].
Сучасний стан ред.
2006 року будівлю віддали в оренду приватним особам. 2008 року їй надали статус пам'ятки архітектури і містобудування місцевого значення. 23 лютого 2011 року будівлю продали ПАТ «Аріал». Згодом будівлю викупив «Дельта Банк». Новий власник планував пристосувати її під офісно-торговельний центр. 13 листопада 2013 року Київська міська рада передала банку в оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,4216 гектар із земель комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:82:006:0055)[4].
Однак власник не виконав своїх обов'язків з реставрації пам'ятки. Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради неодноразово направляв банку відповідні приписи. Стан приміщень будівлі визнали незадовільним, а технічний стан — аварійним. Водночас на замовлення власника розробили проєкт забудови нового офісного центру[5][6][7].
У березні 2015 року банк визнали неплатоспроможним. На майно наклали арешт. Будівля перейшла в іпотеку Національному банку в рахунок забезпечення виконання «Дельта Банком» своїх зобов'язань з отриманого кредиту рефінансування[8]. Майновий комплекс загальною площею 6 715,8 м2 виставили на продаж на аукціоні. 11 грудня 2017 року будівлю продали за 210 млн гривень[7].
Примітки ред.
- ↑ Прибутковий будинок Микільського військового монастиря, 2011, с. 1440.
- ↑ Наказ № 424/1/16-08 Міністерства культури і туризму України від 15.04.2008 р. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 15 грудня 2017. Процитовано 15 грудня 2017.
- ↑ а б в г д Прибутковий будинок Микільського військового монастиря, 2011, с. 1441.
- ↑ Рішення Київської міської ради № 612/10100 від 13 листопада 2013 року. Архів оригіналу за 15 грудня 2017. Процитовано 15 грудня 2017.
- ↑ Проект «Акустичної проектної компанії» «Офісний центр, вул. Мазепи, 11, Київ»
- ↑ Замість пам’ятки на Мазепи, 11 може вирости офісний центр
- ↑ а б У Києві продадуть старовинну будівлю за 210 млн гривень [Архівовано 2017-12-15 у Wayback Machine.] 11.12.2017
- ↑ Комплекс 6715,8 м2, Арсенальна Мазепи Івана, буд. 11. Архів оригіналу за 15 грудня 2017. Процитовано 15 грудня 2017.
Джерела ред.
- Прибутковий будинок Микільського військового монастиря // Звід пам'яток історії та культури України Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1440-1441. — ISBN 966-95478-2-2.