Єфремов Михайло Григорович

Єфре́мов Миха́йло Григо́рович (*27 лютого (11 березня) 1897(18970311), Таруса, Калузька губернія — †19 квітня 1942, с. Жари, Вяземський район, Смоленської області)  — радянський воєначальник, генерал-лейтенант (1940), Герой Російської Федерації (1996; посмертно), командувач військами округів, армій та фронту за роки Другої світової війни.

Єфремов Михайло Григорович
рос. Михаил Григорьевич Ефремов
Mikhail Efremov 1.jpg
Народження 27 лютого (11 березня) 1897(1897-03-11)
Російська імперія Таруса, Калузька губернія, Російська імперія
Смерть 19 квітня 1942(1942-04-19) (45 років)
СРСР с. Жари, Вяземський район, Смоленської області, СРСР
вогнепальне поранення
Поховання
Країна СРСР СРСР
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імператорська армія
Прапор Червоної армії РСЧА
Рід військ піхота
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 19151918
1918 — 1942
Партія КПРС
Звання RKKA lieutenant general collar insignia 1940—1943.svg Генерал-лейтенант
Командування Командувач 33-ї, 21-ї, 10-ї армій, командувач військами Приволзького, Забайкальського, Орловського, Північно-Кавказького та Закавказького військових округів, Центрального фронту
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Радянське завоювання Азербайджану
Німецько-радянська війна
Ржевсько-Вяземська операція
Нагороди
Герой Російської Федерації
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
CMNS: Єфремов Михайло Григорович у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Єфремов Михайло Григорович Народився 27 лютого (11 березня) 1897 року у місті Тарусі Калузької губернії (нині Калузької області) в міщанській родині. Учасник Першої світової війни. У вересні 1915 року мобілізований на військову службу та зарахований рядовим у 55-й запасний піхотний батальйон. У червні 1916 року після закінчення Телавської школи прапорщиків відправлений на фронт і зарахований прапорщиком до 1-го Івангородського окремого артилерійського дивізіону. У складі цього підрозділу брав участь у боях на Західному фронті. У січні 1917 року був поранений та евакуйований до Москви.

З жовтня 1917 року в Червоній гвардії у складі 1-го Замоскворецького червоногвардійського загону. Брав участь у Жовтневому перевороті у Москві.

З лютого 1918 року у складі Червоної армії, інструктор важкого артилерійського дивізіону 1-ї Московської радянської піхотної дивізії. Після перетворення їх у Особливу Московську окрему піхотну бригаду командував ротою, зведеним батальйоном, загоном. У серпні 1919 року разом із бригадою убув на Південний фронт, де брав участь у боях з військами генерала А. І. Денікіна. У березні 1919 р. призначений начальником Судноплавної охорони та оборони Астраханського краю. У травні того ж року вступив у командування 13-м окремим піхотним Астраханським полком, одночасно з вересня був начальником військ зовнішньої охорони та оборони залізниць 11-ї армії РСЧА.

На чолі полку брав участь у обороні Астрахані, і з січня 1920 року — у Північно-Кавказькій операції та окупації Кавказу. З квітні 1920 року — начальник бойової ділянки залізниць 11-ї армії. 27 квітня 1920 року під час Бакинської операції очолював 4 бронепоїзди з десантом, які протягом 23 годин опанували Баку. Потім, залишивши на прикритті Баку 2 бронепоїзди, з двома іншими попрямував до району Гянджі, де брав участь у придушенні та розгромі військ мусаватистів. За «блискуче виконання бойового наказу щодо взяття м. Баку» Єфремов М. Г. був нагороджений Золотою іменною шаблею, а Постановою Ревкому Азербайджанської РСР нагороджений 2-м орденом Червоного Прапора АзССР. З травня 1920 року командир окремої зведеної бригади на правах начальника дивізії, а червні цього року — начальником військ охорони й оборони залізниць АзССР. З вересня 1920 р. — командир та комісар Особливого окремого корпусу, який дислокувався у районі м. Грозний, рік Терек та Сунжа. На цій посаді брав участь у придушенні повстання у Чечні. З лютого 1921 р. начальник та комісар 33-ї стрілецької дивізії.

У липні 1921 року Єфремова призначили начальником та військкомом 2-х Московських командних курсів. З грудня 1921 — командувач Карельським бойовим ділянкою південної завіси, брав участь у придушенні Карельського повстання 1922 р. З травня 1922 року — помічник командира, потім командир та комісар 14-ї стрілецької дивізії. У березні 1924 року його було призначено командиром і комісаром 19-ї Воронезької стрілецької дивізії Московського ВО. З грудня 1926 року був військовим радником у Китаї (Кантон). У листопаді 1927 року після повернення призначений командиром і комісаром 18-ї Ярославської стрілецької дивізії Московського військового округу. 1927 році призначений командиром і комісаром 3-го стрілецького корпусу. У грудні 1930 року зарахований слухачем до Військової академії РСЧА ім. М. В. Фрунзе, після закінчення навчання у травні 1933 р. призначений командиром і комісаром 12-го стрілецького корпусу Приволзького ВО.

У 1935 році отримав звання комдива.

Потім М. Г. Єфремов командував військами низки військових округів: із травня 1937 р. — Приволзького, із листопада — Забайкальського, із липня 1938 р. — Орловського, із червня 1940 р. — Північно-Кавказького, із серпня — Закавказького. У 1938 р. був викликаний до Москви, де взято під домашній арешт співробітниками НКВС за підозрою у зв'язках із «ворогом народу» Тухачевським. Проте після двомісячних допитів звільнено.

У лютому 1939 р. йому присвоєно військове звання командарма 2-го рангу, а 4 червня 1940 р. — генерал-лейтенанта.

У січні 1941 року генерал-лейтенанта Єфремова М. Г. призначено першим заступником генерал-інспектора піхоти Червоної Армії.

У липні 1941 року генерал-лейтенант М. Г. Єфремов призначений командувачем 21-ї армії Центрального фронту, яка брала участь у Смоленській битві. 7 серпня став командувачем військами Центрального фронту. Майже до кінця серпня 1941 р. війська фронту під його командуванням стримували наступ вермахту, не давши їм завдати удару у фланг і тил Південно-Західного фронту. З 25 серпня заступник командувача військ Брянського фронту. Наприкінці вересня очолив 10-ту армію, що перебувала на формуванні на південно-західному напрямку на Донбасі з безпосереднім підпорядкуванням Ставці ВГК. Однак у зв'язку з проривом фронту противником на західному напрямку подальше формування армії було припинено, війська, що надійшли, передали на посилення армій Південного фронту, польове управління передислоковано в район Серпухова, де почалося формування управління Калінінського фронту. З жовтня 1941 року генерал-лейтенант М. Г. Єфремов командувач 33-ї армії Західного фронту, війська якої в цей час брали участь у Можайсько-Малоярославецькій оборонній операції, діючи на наро-фомінському напрямку.

З 12 грудня 1941 року з'єднання 33-ї армії під його командуванням брали участь у контрнаступі під Москвою та загальному зимовому наступі Червоної армії на західному напрямку. В ході боїв 33-тя армія звільнила міста Наро-Фомінськ, Боровськ та Верея. На початку лютого армія вийшла в район на південний схід від Вязьми і у взаємодії з 1-м гвардійським кавалерійським корпусом намагалася з ходу опанувати містом. Німецькі війська сильними контрударами відрізали частину сил армії та кавалерійський корпус від основних сил Західного фронту. Діючи в тилу ворога, війська 33-ї армії у взаємодії з 1-м гвардійським кавалерійським та 4-м повітрянодесантним корпусами, а також партизанськими загонами утримували великий район, сковуючи значні сили ворога.

У квітні під час прориву військ армії з оточення біля деревні Жари В'яземського району Смоленської області генерал-лейтенант М. Г. Єфремов був важко поранений. За офіційною версією, 19 квітня 1942 року, намагаючись уникнути полону, генерал застрелився.

Похований у дер. Слободка Знаменського району[Прим. 1] Смоленської області, а після звільнення цих місць радянськими військами його прах був урочисто перепохований у місті Вязьмі на Катерининському цвинтарі.

Указом Президента Російської Федерації від 31 грудня 1996 року № 1792 «за мужність і героїзм, виявлені у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років» генерал-лейтенанту Єфремову Михайлу Григоровичу посмертно присвоєне звання Героя Російської Федерації.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Капусто Ю. Б. Последними дорогами генерала Ефремова. — М.: Издательство политической литературы, 1992. — 288 с.
  • Мельников В. М. Их послал на смерть Жуков? Гибель армии генерала Ефремова. — М.: Яуза, Эксмо, 2009. — 736 с. — 5000 экз. — ISBN 978-5-699-36163-2.
  • Михеенков С. Е. Армия, которую предали. Трагедия 33-й армии генерала М. Г. Ефремова. 1941—1942. — М.: ЗАО Центрполиграф, 2010. — 351 с. — (На линии фронта. Правда о войне). — 3000 экз. — ISBN 978-5-9524-4865-0.

Джерела в інтернетіРедагувати

ПриміткиРедагувати

Виноски
  1. З 1961 року Угранський район, створений шляхом об'єднання Всходського і Знаменського районів
Джерела