Вікіпедія

Єфетов Семен Борисович

Семен Єфетов (1872–1959, Сімферополь) — сходознавець і лінгвіст, доцент Кримського педагогічного інституту імені М. В. Фрунзе[1].

Єфетов Семен Борисович
Ім'я при народженні рос. Сима Берахович Ефетов
Народився 1872
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер вересень 1959
Сімферополь, Українська РСР, СРСР
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність орієнталіст, тюрколог, мовознавець, arabist, викладач університету
Галузь сходознавство, тюркологія, арабістика і мовознавство
Alma mater Q33082587? (1899)
Вчене звання доцент
Заклад КДПІ і Кримський республіканський краєзнавчий музей

Біографія ред.

Народився в 1872 році в караїмській сім'ї[2]. У 1894 році отримав свідоцтво зрілості в Санкт-Петербурзької десятій гімназії[3]. Вступив на факультет східних мов Імператорського Санкт-Петербурзького університету, де навчався разом з майбутнім караїмським гахамом Сераєю Шапшалом на арабсько-персько-турецько-татарському відділі[4]. Після закінчення в 1899 році університету працював у власній друкарні в Санкт-Петербурзі[5][6].

Після Жовтневого перевороту переїхав до Сімферополя, де зайнявся науково-педагогічною діяльністю. Працював викладачем арабської і татарської мов на факультеті кримськотатарської мови і літератури Кримського педагогічного інституту і науковим співробітником етнографічного музею[5][4]. Також викладав татарську мову і в середніх школах Сімферополя[7]. Був активним членом Сімферопольського культурно-просвітницького караїмського гуртка, в якому читав лекції з караїмської історії[8]. З 1923 року був дійсним членом Таврійського товариства історії, археології та етнографії (колишньої Таврійської вченої архівної комісії)[9], де виступав з доповідями: «До питання про походження караїмів» (1924)[10] і «Пісні кримських татар» (1927; в співавторстві з Вікторм Філоненком)[11]. Спільна з Філоненком робота була надрукована в «Відомостях Таврійського товариства історії, археології та етнографії». У ній вміщено 12 пісень кримських татар і одна пісня кримських караїмів з перекладом на російську мову і коментарями авторів[5].

Під час нацистської окупації Сімферополя передав директору Кримського краєзнавчого музею А. Полканову дані з караїмської мови, які лягли в основу статті про караїмів для надання її окупаційній владі в особі оберштурмфюрера СС Альфреда Карасека[de] . Ця стаття, в якій Полканов обгрунтовував тюркське походження народу, зіграла важливу роль у порятунку кримських караїмів від знищення нацистами за національною ознакою[12][13][14].

Після війни працював викладачем латині на кафедрі російської мови Кримського педагогічного інституту[15].

Помер в 1959 році в Сімферополі[5][6].

Родина ред.

Був одружений на Розалії Єфетовій. Мали дочку Есфір і сина Бориса. Онук — Костянтин Єфетов, вчений-фізик[6].

Праці ред.

  • Песни крымских татар / С. Б. Ефетов, В. И. Филоненко. — Известия Таврического общества истории, археологии и этнографии. — 1927. — С. 69—84.
  • Крымские караимы в свете этнологических данных[a].

Коментарі ред.

  1. ↑ В 1992 году статья хранилась в фонде караимских материалов архива Бахчисарайского государственного историко-культурного заповедника[16].

Джерела ред.

  1. ↑ Научные работники СССР без Москвы и Ленинграда // Наука и научные работники СССР : справочник / Акад. наук СССР; сост. Комис. «Наука и науч. работники СССР» под наблюдением и непосредств. рук. С. Ф. Ольденбурга, Е. Ф. Карского. — Л., 1928. — С. 126.
  2. ↑ Ельяшевич, 1993, с. 69.
  3. ↑ Двадцатипятилетие С.-Петербургской десятой гимназии. 1871 г. — 1896 г. Историческая записка / сост. А. И. Чевакинский. — СПб., 1897. — С. 178.
  4. ↑ а б Непомнящий А. Академик И. Ю. Крачковский и крымские памятники истории и культуры: страницы истории крымской ориенталистики. — Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. — 2009. — С. 201—244.
  5. ↑ а б в г Ельяшевич, 1993, с. 70.
  6. ↑ а б в Представители караимских семей // Караимская народная энциклопедия. — М. : ОАО „Астра семь“, 2000. — Кн. I. — С. 74—75. — (Караимская народная энциклопедия). — ISBN S-201-14258-6(1).
  7. ↑ Авсиян О. Л. Авсиян Осип Львович: Неоконченные воспоминания. История 20 века в картинках. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 21 липня 2020.
  8. ↑ Прохоров Д. А. Караимские общины Крыма в 1920—1930-х годах: К вопросу о развитии караимского народного образования в условиях национально-культурного строительства в Крымской АССР. — Историческое наследие Крыма. — 2007. — № 17. — С. 182—198.
  9. ↑ Филимонов, 2004, с. 160.
  10. ↑ Филимонов, 2004, с. 170—171.
  11. ↑ Филимонов, 2004, с. 246.
  12. ↑ Как удалось избежать расстрела. Письмо А. И. Полканова караимоведу М. С. Тинфовичу. — Ленинец. — Симферополь, 1991. — 22 червня. — С. 9.
  13. ↑ Кропотов В. С. Военные традиции крымских караимов. — Симферополь : ДОЛЯ, 2004. — С. 119—120. — ISBN 966-8584-56-2.
  14. ↑ Лебедев В. Н. Караимы в Симферополе. — Крымская правда. — 1992. — № 187 (10 жовтня). — С. 2.
  15. ↑ Орехова Л. А. Профессор В. Н. Мигирин в истории Крымского педагогического института (1939-1971). — Учёные записки КФУ им. В. И. Вернадского. Исторические науки. — 2018. — № 4. — С. 112. — ISSN 2413-1741.
  16. ↑ Белый О. Б. Караимская община Чуфут-Кале : Обзор источников и историографии // Проблемы истории «пещерных городов» в Крыму : сб. — Симферополь, 1992. — С. 160.

Література ред.

  • Ельяшевич Б. С. Часть II. Караимский биографический словарь (от конца XVIII в. до 1960 г.) // Караимский биографический словарь (от конца VIII в. до 1960 г.) / Б. С. Ельяшевич. — М. : Институт этнологии и антропологии РАН, 1993. — Кн. 2. — 238 с. — («Народы и культуры»). — 250 екз. — ISSN 0868-586X.
  • Филимонов С. Б. Хранители исторической памяти Крыма: О наследии Таврической учёной архивной комиссии и Таврического общества истории, археологии и этнографии (1887—1931 гг.). — 2-е изд., перераб. и доп. — Симферополь : ЧерноморПРЕСС, 2004. — 316 с. — ISBN 966-572-604-8.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єфетов_Семен_Борисович&oldid=41281296