Єрмилов Василь Дмитрович
Васи́ль Дми́трович Єрми́лов (21 березня 1894, Харків — 6 січня 1968, Харків) — український радянський живописець, графік, монументаліст, художник-конструктор, представник українського авангарду; ученик Ладіслава Тракала (1873—1951), член об'єднань «Блакитна лінія», «Будяк» у 1913–1914 роках, харківської групи «Союз семи» з 1917 року, Асоціації революційного мистецтва України у 1927–1932 роках та Харківської організації Спілки художників України з 1939 року.
| Єрмилов Василь Дмитрович | ||||
|---|---|---|---|---|
| ||||
| Народження | 9 (21) березня 1894 Харків, Російська імперія | |||
| Смерть | 6 січня 1968 (73 роки) | |||
| Харків, Українська РСР, СРСР | ||||
| Поховання | Міське кладовище № 2 | |||
| Країна |  Російська імперія СРСР | |||
| Навчання | Харківська державна академія дизайну та мистецтв | |||
| Діяльність | художник, ілюстратор | |||
| Напрямок | авангардизм | |||
| Вчитель | Тракал Ладіслав Йосипович | |||
| Відомі учні | Йоффе Семен Ісайович, Ке-Ша Інокентій Павлович, Міщенко Григорій Григорович, Зубар Михайло Іванович, Кульбак Дмитро Іванович і Льготак Любов Антонівна | |||
| Член | СХ СРСР і Національна спілка художників України | |||
| Роботи в колекції | Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[1] і Художня галерея Олбрайт-Ноксd | |||
| Нагороди |  | |||
|
| ||||
 Єрмилов Василь Дмитрович у Вікісховищі | ||||
Життєпис
ред.Народився 9 [21] березня 1894 року в Харкові. В 1905–1909 роках навчався в Харківській навчально-ремісничій майстерні декоративного живопису у Ладіслава Тракала. Як потім говоритиме його друг Борис Косарєв: «Тракал дав нам все… Все!». У 1910–1911 роках — у Харківській художній школі у Митрофана Федорова, у 1913–1914 роках — у приватній студії Є. Штейнберга, О. Грота, у 1913 році — в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, у 1912—1913 роках — у студії Іллі Машкова, Петра Кончаловського в Москві.
У 1919—1920-х роках малював для «Вікон УкРОСТА». У 1920 році очолював майстерні живопису Харківського заводу художньої індустрії; у 1920—1921 роках — мистецький відділ Всеукраїнського бюро Телеграфного агентства Росії. У 1921—1922 роках викладав у Харківському художньому технікумі, у 1922—1935 та 1963—1967 роках — у Харківському художньому інституті. Серед учнів — Ісак Хотінок. Співпрацював із газетою «Доба конструкції», журналами «Мистецькі матеріали авангарду», «Нове мистецтво».
У 1949 році Єрмилова було виключено зі Спілки художників за космополітизм, але згодом рішення було скасоване.[2]
Помер у Харкові 6 січня 1968 року. Похований у Харкові на Міському кладовищі № 2.
Творчість
ред.Працював у промисловій графіці: розробляв і створював ескізи оформлення упаковок, сірникових коробок, заводських і фабричних марок тощо. Займався обробкою шрифтів, створив новий шрифт. Також малював обкладинки для
- «Ладомир» Велимира Хлебникова (1920, Харків);
- «Рейд у Скандинавію» Валер'яна Поліщука (1931);
- «Фронтовики» Сави Голованівського (1933, Харків);
- «Цусима» Олексія Новикова-Прибоя (1933, Москва).
- «Колосся» — 1918, № 17;
- «Нове мистецтво» — 1927;
- «Авангард» — 1928—1930-ті;
- «Культура і пропаганда» — 1933.
Автор багатьох проєктів: збірних кіосків, агітаційних і книжкових фургонів, трибун-реклам, плакатів, театральних декорацій; станкових робіт — жанрових картин, портретів і пейзажів. Серед робіт:
- цикл офортів «Москва» (1912—1913);
- оформлення площ і вулиць Харкова:
- до 1 Травня (1919—1920);
- до зустрічі делегатів ІІ конгресу Комінтерну (1920);
- монументальний розпис «Сільське господарство. Будівництво. Індустрія» (1920, темпера; Центральний червоноармійський клуб у Харкові);
- розпис вагона агітпоїзда «Червона Україна» (1921);
- плакат «Потухшие паровозы, стоящие фабрики ждут уголь Донбасса» (1921);
- портрети Володимира Леніна, Артема, Моїсея Тевелєва, Тараса Шевченка, Івана Франка на стінах будинків (1921, темпера, трафарет);
- оформлення вистави за драмою Георга Кайзера «Газ-1» у театрі Пролетаркульту у Харкові (1921);
- оформлення Всеукраїнської ювілейної виставки (1927);
- оформлення стінгазет «Генератор», «Канатка», «Студгаз» для павільйону СРСР на міжнародній виставці преси у Кельні (1928, у співавторстві з Лазаром Лисицьким та Олександром Родченком);
- оформлення павільйону УРСР на Виставці досягнень народного господарства у Москві (1937—1938, разом з Анатолієм Петрицьким);
- оформлення громадських споруд:
- цирк (1919);
- Палац піонерів (1934—1935);
- Київський будинок оборони (1935—1936);
- Театральний музей (1940—1941);
- шрифтові плакати вітрини:
- серії:
- «Супрематичні композиції» (1920–1930-ті);
- «Графічні композиції» (1920–1930-ті);
- живопис:
- «Гітара» (1919);
- «Дама з віялом» (1919);
- «Кавун» (1920-ті);
- «Арлекін» (1923);
- «Хлопець у кепці» (1930-ті);
- «Теплий день. Люботин» (1944);
- «Після дощу» (1945);
- «Весна на Журавлівці» (1946);
- «Берег моря» (1947);
- «Вечоріє» (1947);
- «Весна» (1949);
- «Пам'ятник осені 1941 року» (1954);
- «Весна на Шатилівці» (1959);
- «Біля шостого ставка. Люботин» (1960);
- «Осінь» (1961);
- «На річці» (1962);
- «Бузкові далі» (1962);
- «Весна. П'ятихатки» (1963);
- графіка:
Виконав також ряд конструктивістських композицій в техніці асамбляж :
- «Вікно» (1922, контррельєф — дерево, бляха);
- «Портрет» (1923, рельєф — кована мідь, дерево, фібра);
- «Гітара» (1924, рельєф — дерево).
Брав участь у виставках з 1909 року («Товариство харківських художників» і інші). Персональні виставки пройшли у Харкові у 1963, 1969, 1994 роках. Отримав золоту медаль на Міжнародній виставці графіки у Ляйпциґу у 1922 році (за марку «У поміч голодуючим»).
Окремі роботи художника зберігаються у Харківському художньому музеї, Національному художньому музеї України, в музеях США, Німеччини, Франції; продаються на міжнародних аукціонах, як-от Sotheby's.
Фільми
ред.Документальний фільм «Конструктор Василь Єрмілов», режисер Оксана Сигарева (Коклонська)
Вшанування пам'яті
ред.22 березня 2012 року в Харкові відкрився перший центр сучасного мистецтва, який отримав назву «ЄрміловЦентр».[3]
У 2018 році агенція Banda створила брендбук України під назвою Ukraine NOW, основною фірмовою гарнітурою якого став спеціально створений шрифт Ermilov Bold — сучасний масивний геометричний гротеск із особливими скосами у кутах літер. Шрифт названий на честь Василя Єрмілова.[4]
Примітки
ред.- ↑ http://www.moma.org/collection/works/11609
- ↑ Дмитро Горбачов. Мої зустрічі з генієм дизайну[недоступне посилання з червня 2019] // Art Ukraine, 14 червня 2011.
- ↑ У Харкові відкрили перший центр сучасного мистецтва // Дзеркало тижня, 23 березня 2012.
- ↑ Шрифт бренду Ukraine Now виклали у вільний доступ. The Village Україна. 19 липня 2018. Процитовано 5 липня 2022.
Література
ред.- Седляр Василь. Майстер Василь Єрмілов // Авангард (Харків), 1929, № 3;
- Поліщук В. Василь Єрмілов. — Харків: «Рух», 1931;
- Єрмилов Василь Дмитрович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
- Ермилов, Василий Дмитриевич // «Художники народов СССР». Биобиблиографический словарь. — Том 4, книга 1 — Москва: Искусство, 1983. — сторінки 41—42. (рос.);
- Єрмилов Василь Дмитрович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- Єрмилов Василь Дмитрович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 240. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.];
- Фогель З. Василий Ермилов. Москва, 1975 (рос.);
- О. Й. Денисенко. Єрмилов Василь Дмитрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — 711 с. — ISBN 978-966-02-5720-7.;
- Лагутенко О. А. Українська графіка першої третини ХХ століття. — К.: Грані-Т, 2006. — 240 с. ISBN 966-2923-14-4;
- Павлова Т. В. Василий Ермилов ожидает весну. — Київ: Родовід, 2012. — 110 с. ISBN 978-966-7845-70-4;
- Андрейканіч А. І. Єрмилов Василь Дмитрович [Архівовано 8 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // «Антологія українського плаката першої третини ХХ століття». — Косів: Видавничий дім «Довбуш», 2012. — 120 с.; іл. сторінка 42.