Єрвандідське царство

Єрвандідське царство (вірм. Երվանդունիների թագավորություն) або Айраратське царство[1][2] — вірменська[1] держава, що існувала в північно-східній частині Вірменського нагір'я в 570—201 до н. е.

Історія Вірменії
Zvartnots img 6965.jpg
Держави та утворення
Айраратське царствоВелика ВірменіяМала Вірменія
ЦопкСофенаМарзпанська ВірменіяВірменський емірат
Анійське царствоСюнікВаспураканТашир—Дзорагет
АрцахХаченКарсЦарство Варажнуні
КесунЕдесаМелітенаПірКілікія
Шах-АрменідиХамсАрранЧухур-СаадКарабах
Вірменська областьЕріванська губернія
Єлизаветпольська губерніяПерша Республіка
Вірменська РСРРеспубліка ВірменіяНКР
Війни та битви
Війни: ПарфіяТуреччинаГрузіяАзербайджанКарабах
Битви: ТигранакертАрташатРандеяАварайр
ВарнакертСеванМанцикертГарніБітліс
СардарапатАпаранКаракіліс
Релігії
ПоганствоМітраїзм
Вірменська апостольська церква
ПавликіаниТондракійціКатолицизм
Географія
Вірменія (ЗахіднаСхідна)
Вірменське нагір'яКілікія
Династії
ГайкідиЄрвандідиАрташесіди
АршакуніАрцрунідиБагратуні
РубенідиХетумідиЛузіньяниКюрикіди
Національно-визвольний рух
АрменаканГнчакДашнакцутюнФідаї
ЦегакронАСАЛАМіацум
Тематичні статті
ВірмениЕтногенезКультураМоваВірменське питання
ГеноцидВірменофобіяАмшенціДіаспора
СтолиціМатенадаранВірменознавствоВірменське ВідродженняШляхта
Хронологія

Портал «Вірменія»
Вірменія Оронтидів, 570—201 до н. е.

ВиникненняРедагувати

З 522 року до н.е і до епохи Олександра Македонського Вірменія була частиною Перської імперії. Після падіння Імперії Ахеменідів Александр Македонський передав владу в провінції перському воєначальнику Мітрену, який, імовірно, був сином Оронта. Формально Оронтіди підпорядковувалися Селевкідам, але фактично вони були самостійні у правлінні Вірменією[1]. Правителі Південній Вірменії визнали владу Александра Македонського, але це визнання залишалося формальним: Александр сам не проходив через Вірменію, його воєначальникам також не вдалося проникнути на її територію[1]. Після смерті Александра Македонського 323 року до н. е. створена ним держава розпалася на частини. Сатрап Східної Вірменії Оронт (Ерванд) проголосив себе царем, який заснував династію Єрвандідів.

Кінець існуванняРедагувати

Айраратське царство було завойоване Антіохом III близько 200 р. до н. е.[3] і згодом приєднане до Софени. Після поразки Антіоха від римлян місцевий правитель (стратег) Арташес I проголосив себе незалежним царем (189 до н. е..). Його царство отримало назву «Великої Вірменії» на противагу розташованої на захід від Євфрату «Малої Вірменії»,[4] де правив родич Антіоха Мітрідат.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Всесвітня історія. Енциклопедія. Том 2. 1957 р. Вірменія в III—I ст. до н. е.[недоступне посилання з лютий 2019]:

    В Айраратському царстві утвердилася династія Оронтідів, або Ервандідів, яка вела своє походження від правителів XVIII сатрапії ахеменідського часу. Представник цієї династії Оронт (вірменською Ерванд) визнав владу Александра, але під час боротьби діадохів у 316 р. до н. е. Айраратське царство стало самостійним. Столицею царства було місто Армавір, розташоване на місці урартського Аргіштіхінілі. 220 року Айраратська область була захоплена Антіохом III і трохи згодом приєднана до власне Вірменії, яка відтепер почала називатися Великою. Таким чином, до кінця III ст. майже всі вірменські землі опинилися під владою Селевкідів.

  2. «История Востока» (Восток в древности). Глава XXIX, ЗАКАВКАЗЬЕ И СОПРЕДЕЛЬНЫЕ СТРАНЫ В ПЕРИОД ЭЛЛИНИЗМА. Часть 1. Независимые государства IV—III вв. до х.э.:
    Оригінальний текст (рос.)
    ... Все это не помешало Антиоху III в 201 г., имея за спиной удачно завершенный восточный поход и победоносную войну с Египтом, устранить Ксеркса при посредничестве Антиохиды и обратить Софену в селевкидскую провинцию. Аналогичная судьба постигла в это же время царство Айрарат и его правителя - последнего Ерванда: Антиох III стремился укрепить свой тыл перед запланированным западным походом в Европу.
  3. «Всемирная история» Том 1. под ред. Ю. П. Францева, Государственное издательство политической литературы, 1953.
  4. Армения // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)

ДжерелаРедагувати

  • «Історія Сходу». Т. 1 «Восток в давнину». М.: Видавнича фірма «Східна література» РАН, 2000. ISBN 5-02-018102-1