Ємець Максим Михайлович
Максим Михайлович Ємець (позивний «Єнот»; 21 вересня 1994, с. Старий Косів, Івано-Франківська область — 5 лютого 2025, Покровський напрямок, Донецька область) — український військовослужбовець, майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2022).
| Максим Ємець Максим Михайлович Ємець | |||
|---|---|---|---|
 Підполковник (посмертно) | |||
.jpg) | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження | 21 вересня 1994 Старий Косів, Косівський район, Івано-Франківська область, Україна  | ||
| Смерть | 5 лютого 2025 (30 років) Донецька область, Україна | ||
| Псевдо | «Єнот» | ||
| Військова служба | |||
| Приналежність |  Україна | ||
| Вид ЗС |  Збройні сили | ||
| Формування | |||
| Війни / битви | |||
| Командування | |||
.svg){kind=small} | |||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Життєпис
ред.Максим Ємець народився 21 вересня 1994 року в селі Старому Косові, нині Косівської громади Косівського району Івано-Франківської области України.
У дитинстві брав участь у військово-патріотичних організаціях — УНА-УНСО і «Тризуб» імені Степана Бандери. Згодом був учасником громадського руху «Народний контроль»[1].
Виховували Максима матір Надія Ємець, бабуся Марія Ємець та дідусь Валентин Ємець [2].
Навчався у Косівській гімназії-інтернаті, потім — в Івано-Франківському фінансово-комерційному коледжі імені Степана Граната [3].
На фронті від початку російсько-української війни. Спочатку служив у батальйоні «Айдар», а з 4 серпня 2014 — навідником-оператором 54-го окремого розвідувального батальйону[1]. Брав участь у боях за Іловайськ і Дебальцеве в складі 10-ї окремої гірсько-штурмової та 24-ї окремої механізованої бригад[4].
У 2018 році, після завершення навчання на курсах лідерства в Одеській військовій академії, отримав офіцерське звання "молодший лейтенант".
Повномасштабне вторгнення застав на посаді командира розвідувальної роти 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. Пройшов бої за Попасну [3].
8 березня 2022 року під час перших днів оборони Попасної отримав важке поранення — була пробита легеня та втрачена частина шлунка [3].
1 червня 2022 став командиром мотопіхотного батальйону 10 гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". На той момент він вів бої у Сіверськодонецьку. Після оборони Сіверськодонецька перевівся у загальновійськову частину ГУР МО. Там брав участь в операціях на різних напрямках фронту [3]. Долучився до створення плану та реалізації військових операцій зі звільнення Харківської області, Балаклійського прориву та деокупації Куп’янська у 2022 році [3].
Декілька разів був поранений, мав групу інвалідності [1][3].
Долучився до вироблення плану та реалізації оборони Харківщини у 2024 році, де керував оборонними операціями. Зокрема, у селі Стариця. Там ГУР спільно з підрозділами 42 ОМБр розгромили противника, не давши окупанту просунутися далі [3]
Продовжував навчання та влітку 2024 року був слухачем лекцій у Воєнно-дипломатичній академії Євгенія Березняка [3].
З грудня 2024 перебував на Покровському напрямку. Він працював над організацією та координацією військових операцій з оборони, зокрема, на околицях Покровська, Піщаного. Завдяки злагодженим діям 425 штурмовий полк "Скала" та 32 окрема механізована бригада звільнили село Піщане [3].
Загинув 4 лютого 2025 року на Покровському напрямку на Донеччині від артобстрілу. У пам'ять про коханого Оксана Рубаняк пообіцяла видати його збірку поезій [3]
Похорон відбувся 11 лютого 2025 року в Івано-Франківську. Похований на Алеї героїв на міському кладовищі у селі Чукалівка [3].
Особисте
ред.- У жовтні 2018 року одружився з Тетяною Петрів, а у листопаді 2019 року у них народилася донечка Квітослава. У лютому 2023 подружжя розлучилось.
- Максим був заручений з українською поетесою, письменницею, громадською активісткою, військовослужбовицею та командиркою роти Збройних сил України Оксаною Рубаняк [5]
Нагороди
ред.- орден «За мужність» III ступеня (13 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[6];
- медаль «За військову службу Україні» (2 листопада 2016) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[7].
- медаль «Хрест бойових заслуг» (посмертно)[8]
Примітки
ред.- ↑ а б в Ірина Каразуб (5 лютого 2025). «Я розкажу про тебе світу». На війні загинув воїн з Івано-Франківщини Максим Ємець на позивний «Єнот». Суспільне Тернопіль.
- ↑ Рубаняк Оксана. Пам’яті Максима Ємця "Єнота"
- ↑ а б в г д е ж и к л м Пам'яті військовослужбовця Максима "Єнота" Ємця — Cуспільне Івано-Франківськ.
- ↑ «Міг списатись зі служби, але віддав життя»: на фронті загинув офіцер та поет Максим Ємець
- ↑ «Забери мене до себе». Захисниця Оксана Рубаняк написала щемливе послання загиблому коханому, військовому Максиму Ємецю
- ↑ Указ Президента України від 13 березня 2022 року № 131/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України від 2 листопада 2016 року № 481/2016 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Вони загинули за Україну. Підполковник Максим «Єнот» Ємець
Джерела
ред.Посилання
ред.- Капітан ЗСУ Максим Ємець: «Нас просто закидують м'ясом...» на YouTube // Front 18. — 2022. — 24 жовтня.
|
Це незавершена стаття про військовослужбовця Сил оборони України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |