Вікіпедія

Єльці (родина)

родина шляхетного походження

Єльці (пол. Jelce), (рос. Ельцы) — давній російско-український шляхетський рід герба Єльці. Предок їх, Іван Єлець (Иван Елец, Iwan Jelec), був наприкінці XV століття київським землевласником (землянином)[1].

Єльці
(пол. Jelce)
Герб Єльці
Опис герба: В блакитному полі один срібний чотирипроменевий зворотно спрямований коловорот, кінці якого ще раз заламані назовні.
Родоначальник: Іван Єлець (XV століття)
Місце походження: Велике князівство Литовське

Єльці поряд з Химськими, Слуцькими, Горностаями, Кропивницькими, Шашкевичами, Олізарами, Немиричами, Кмітами, Лозками, Полозами, Проскурами представляли українську шляхту південно-західного та південно-східного литовського прикордоння протягом 200 років. Саме в цей період в основному склалась соціальна структура краю.

Рід Єльців також використовував відміни шляхетського герба Леліва.

Спочатку Єльці були дідичами Сущан над Убортю, які потім одідичили Проскури[2].

Іван Єлець мав двох синів, Федора та Яцка, яким король Казимир IV повернув маєтки Лучин, Турбів та інші. Від цих братів походять дві гілки сім'ї. Перша поселилася в Литві. Друга успадкувала маєтки в південній частині краю.

Назва походить від назви міста Єлець (рос. Елец, польськ. Jelec) в Липецькій області (польськ. oblast Lipeckaja), Російської Федерації

Київська гілка ред.

Родовим гніздом цих старих київських землевласників був Лучин, над річкою Турбівка (до річки Ірпінь), що належав їм ще з XV століття[3].

З 1507 року в Овруцькім повіті на річці Кам'янці, правому притоці річки Уж, володіли Литвиновичами, яким згодом було надане ім'я Ксаверів; з 1511 року — Козаровичами в чорнобильських околицях вище гирла річки Ірпінь, що король Жигмунт І надав своїм привілеєм Яцку Єльцю разом із землями над річкою Тетерів:

...з усіма людьми, з податками медовими і грошовими, з землями пахотними, з ловами звіриними, з річками і правом розширення, осадження людей; також зі звільненням цієї землі від служб осочницьких.

Оригінальний текст (пол.)
…ze wszystkimi ludźmi, daninami miodowemi i groszowemi, z ziemiami pasznemi, z łowy zwierzynnemi, z rzekami i z prawem rozszerzania, przybawiania i ludźmi osadzania; tudzieź z uwolnieniem tejźe ziemi od słuźb osoczniczych.

— Kozarowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 537. (пол.)

1545 року їм вже належать землі, починаючи з півдня: старе їх гніздо Лучин у верхів'ях річки Ірпінь в київських околицях; малинський маєток біля овруцького кордону у пониззі річки Ірші площею 5,20 квадратні милі; Народичі над самою річкою Уж, в гирлі річки Жерев; Ремези[ru] (зараз Єльський район Гомельської області, Білорусь) за річкою Словечна, над річкою Чертень біля мозирського кордону. 1552 року в чорнобильських околицях додалися Левковичі на річці Вересня (до річки Уж). У 1552 році в Чорнобилі був будинок пані Єльцьової[4].

Це значне, хоча і розпорошене, майно ще на початку XVII століття здебільшого належало роду Єльців.

У трактаті ченця Києво-Печерської лаври Афанасія Кальнофойського «Teraturgema або дива Печерського монастиря», який був виданий польською мовою у Києві 1638 року, поряд з описами 64 див, які відбувалися між 1594 та 1638 роками, розміщено 31 епітафію з надгробків відомих осіб, похованих у монастирі. Так під двадцять третім надгробком поховані представники роду Єльців — київські нобілі Ян (поет, помер о 13-й год 11 листопада 1603, прожив 24 роки) та Дмитро (писар земський київський) разом з дружиною, Філіп (підстолій київський) «зі своїми попередниками лежать»[5].

В наступні роки ця гілка роду Єльців переходить у жіночу лінію родів Байбузів, Слоцьких, Дефрессів і Красицьких. Вона вважається остаточно згаслою з 1780 року.

Герби родини ред.

  •  
    Герб
    Дмитра
    Єльця
  •  
    Герб
    Теодора
    Єльця
  •  
    Герб
    Федора
    Єльця

Відбитки печаток родини ред.

  •  
    Федора
    Єльця
    1514
  •  
    Дмитра
    Єльця
    1585
  •  
    Федора
    Єльця
    1624
  •  
    Теодора
    Єльця
    1634

Інші гілки ред.

Волинська губернія ред.

Рід Єльців внесений до I частини (роди дворянства жалуваного або дійсного) списку дворян Волинської губернії на 1906 рік[6], герб Леліва[7]:

1. Людвік-Іосиф — син Якова Антонова (указ Урядуючого Сенату Російської імперії № 5150 від 30 червня 1845 року);
1.1. Генріх-Станіслав (указ № 3735 від 9 квітня 1859 року);
1.1.1. Павлина-Марія (указ № 610 від 21 лютого 1898 року);
1.1.2. Іосиф (указ № 610 від 21 лютого 1898 року);
1.1.3. Петро (указ № 610 від 21 лютого 1898 року);
1.1.4. Микола (указ № 610 від 21 лютого 1898 року).
1.2. Станіслав-Мартін (указ № 3735 від 9 квітня 1859 року);

Гродненська губернія ред.

Єлець Іван — дворянин Гродненської губернії Пружанського повіту; учасник Польського повстання 1863—1864 років. 1864 року був визнаний політичним злочинцем та позбавлений судом прав на майно, яке підлягало конфіскації в казну. Засуджено на заслання до Тобольської губернії[8].

Рід Єльців внесений до списку родів без позначення родовідної книги у дворянську родовідну книгу Гродненської губернії на 1900 рік[9].

Списки дворян
   
Волинська губернія, 1906 рік Гродненська губернія, 1900 рік

Примітки ред.

  1. ↑ Елец, дворянский род // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  2. ↑ Стаття Suszczanka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XI, С.605, з 1895 року [Архівовано 6 жовтня 2013 у Wayback Machine.](пол.)
  3. ↑ Jabłonowski A. «Źródła dziejowe. Tom XXII. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław)», dział III. — Warszawa, 1897. — str. 593 [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  4. ↑ Стаття Czarnobyl у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том I, С.751, з 1895 року [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.](пол.)
  5. ↑ Kalnofoysky Athanasius «ΤΕΡΑΤΟΥΡΓΗΜΑ lubo cuda…» — Kijow, 1638. — str. 43 [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.] (пол.),
    "Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей ". — К: Типография Е. Я. Федорова, 1874. — отдел ІІ, с. 38 [Архівовано 12 грудня 2013 у Wayback Machine.](рос.),
    Войтович Л. «Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль». — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2000. — 649 с. — ISBN 966-02-1683-1 [Архівовано 11 березня 2012 у Wayback Machine.]
  6. ↑ «Список дворян Волынской губернии». — Житомир: Волынская губернская типография, 1906. — с. 45 [Архівовано 21 січня 2015 у Wayback Machine.] або той же список дворян на сайті wikipedia.org (рос.)
  7. ↑ Seweryn Uruski «Rodzina. Herbarz szlachty polskiej», tom VI. — Warszawa, 1909. — str. 48 [Архівовано 11 грудня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  8. ↑ «Списки политических преступников, лишенных по суду прав состояния, имущество коих подлежит конфискации в казну». 1864 [Архівовано 19 серпня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ «Алфавитный список дворянских родов Гродненской губернии, внесенных в дворянскую родословную книгу». — Гродно: Типография Э. И. Мейлаховича, 1900. — с. 17, № 968 (рос.)

Посилання ред.


  Це незавершена стаття про шляхту (дворянство).
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єльці_(родина)&oldid=36749163