Єлизавета Данська (1485—1555)

курфюрстіна-консорт Бранденбургу

Єлизавета Данська (дан. Elisabeth af Danmark), (нар. 24 червня 1485 — пом. 10 червня 1555) — данська та норвезька принцеса з династії Ольденбургів, донька короля Данії, Норвегії та Швеції Югана та саксонської принцеси Крістіни, дружина курфюрста Бранденбургу Йоахіма I Нестора.

Єлизавета Данська
дан. Elisabeth af Danmark
Єлизавета Данська
Портрет Єлизавети роботи невідомого майстра
12-а курфюрстіна-консорт Бранденбургу
Початок правління: 10 квітня 1502
Кінець правління: 11 липня 1535

Попередник: Маргарита Тюринзька
Наступник: Ядвіґа Ягеллонка

Дата народження: 24 червня 1485(1485-06-24)
Місце народження: Нюборзька фортеця, Нюборг
Країна: Кальмарська унія
Дата смерті: 10 червня 1555(1555-06-10) (69 років)
Місце смерті: Берлін, Священна Римська імперія
Чоловік: Йоахім I Нестор
Діти: Йоахім Гектор, Анна, Єлизавета, Маргарита, Йоганн
Династія: Ольденбурги, Гогенцоллерни
Батько: Юган Данський
Мати: Крістіна Саксонська

БіографіяРедагувати

Ранні рокиРедагувати

Народилась 24 червня 1485 року у Нюборзькій фортеці на острові Фюн в Данії. Була п'ятою дитиною та єдиною донькою в родині короля Данії та Норвегії Югана та його дружини Крістіни Саксонської. Мала старших братів Ернста, Крістіана та Якоба. Згодом з'явився молодший брат — Франциск. Сімейство нечасто мешкало в Копенгагені, вважаючи за краще переїжджати між королівськими замками в Фунені.

У 14971501 роках батько також обіймав престол Швеції. Матір відзначалася релігійністю та благочестям, і, коли Юган завів коханку у 1501 році, їхній шлюб фактично припинив існування.

У 14981500 роках тривали перемовини щодо шлюбу Єлизавети із сином московського князя Івана III, Василієм. Данські посли відвідали Москву, однак питання вирішене не було. У лютому 1500 року відбулися заручини принцеси із курфюрстом Бранденбургу Йоахімом I Нестором.

Шлюб та дітиРедагувати

У віці 16 років Єлизавета стала дружиною 18-річного курфюрста Бранденбургу Йоахіма I Нестора. Весілля пройшло у Штендалі 10 квітня 1502 і було подвійним. В той же час брали шлюб сестра Йоахіма Нестора, Анна, із герцогом Шлезвіга та Гольштейну Фредеріком, дядьком Єлизавети.

 
Подвійне одруження

Перші роки подружнього життя були щасливими. У пари народилося п'ятеро дітей:

  • Йоахім Гектор (15051571) — курфюрст Бранденбургу у 15351571 роках, був двічі одруженим, мав семеро дітей;
  • Анна (15071567) — дружина герцога Мекленбург-Гюстрова Альбрехта VII, мала десятеро дітей;
  • Єлизавета (15101558) — дружина герцога Брауншвейг-Люнебургу та князя Каленбергу Еріха I, мала четверо дітей;
  • Маргарита (близько 15111577) — була двічі одружена, мала семеро дітей від обох шлюбів;
  • Йоганн (15131571) — маркграф Бранденбург-Кюстрину у 15351571 роках, був одруженим із Катериною Брауншвейг-Вольфенбюттельською, мав двох доньок.

У 1507 році Єлизавету відвідала матір, а у 1515-му курфюрстіна була присутньою на весіллі свого брата Крістіана з Ізабеллою Габсбург.

Перехід у лютеранствоРедагувати

У 1523 році звернулася до лютеранства. Припускається, що цьому сприяв її особистий лікар Маттеус Ратценбергер.[1] Крістіан II, який прибув до Берліну, також закликав сестру притримуватися нового вчення. Це призвело до того, що Єлизавета залишалася вірною своїм релігійним переконанням при будь-яких обставинах. Її чоловік, навпаки, був палким противником Реформації.

 
Йоахім Нестор, гравюра

На Великдень 1527 року, коли Йоахім Нестор був відсутнім, Єлизавета таємно причастилася від проповідника, надісланого з Віттенберга. Це довели до відома курфюрста, який вирішив негайно втрутитися, аби припинити таку помітну підтримку протестантизму. Чоловік зажадав, щоб Єлизавета знову сповідувала католицизм, і надав їй період роздумів до Великодня 1528 року. Пізніше, він змінив строк до Дня Всіх Святих 1527 року, і Єлизавета відмовилася. Курфюрст письмово звернувся за порадою до вищих священнослужителів країни з питанням, чи може він стратити дружину, якщо вона дотримуватиметься протестантської віри, розлучитися з нею, або прийняти якісь інші заходи. Прелати відповіли, що він має ув'язнити Єлизавету до кінця життя.[2]

Дізнавшись про рішення духовенства, жінка, за згодою свого брата, який все ще перебував у Берліні, вирішила утекти. На її прохання її дядько з материнській лінії, курфюрст Йоганн Саксонський, погодився її прийняти. За відсутності Йоахіма Нестора, який збирався поїхати до Брауншвейгу, курфюрстіні вдалося втекти з Берліна увечері 24 березня 1528 року.[1] Їй вдалося здійснити свій план, непомітно вислизнувши із замку через ворота, які виходили в бік води, і переплисти Шпреє на човні. На протилежному березі на неї чекала карета, послана її братом. За два дні Єлизавета прибула в Торгау.

Чоловік наполягав на тому, щоб саксонський правитель негайно привіз Єлизавету назад. Йоганн, зі свого боку, вимагав, аби курфюрст дозволив дружині вільно сповідувати лютеранство, і вибачив слуг, які допомагали їй у втечі. Йоахім Нестор не погодився з цими умовами, і Єлизавета залишилася в Саксонії. По черзі вона мешкала в Торгау, Віттенберзі та Веймарі.[2] На рейхстазі в Аугсбурзі 1530 року курфюрст безуспішно домагався підтримки імператора Карла V для примусового повернення його дружини. Публічні дебати показали, що протестантські монархи та Крістіан Данський підтримують Єлизавету. Лютер також схвалив її рішення залишити чоловіка заради своєї релігії.

Після смерті дядька, курфюрста Йоганна, у 1532 році, жінка відчувала гостру нестачу коштів і наробила боргів. Вона вивчала Біблію і реформаторські роботи, познайомилася з Мартіном Лютером під час перебування у замку Віттенберг у 1534 і 1537 роках. Також перебувала під його наглядом протягом чотирьох місяців через свій поганий стан здоров'я.[1]

 
Ліхтенбурзький замок

Економічне становище Єлизавети покращилося тільки зі смертю чоловіка у липні 1535 року. Після цього її сини Йоахім II та Йоганн надали їй значну щорічну пенсію. Вони обидва хотіли, щоб вона повернулася додому, але курфюрстіна не погоджувалася. Від 1536-го вона дев'ять років мешкала в замку Ліхтенбург під Преттіном, якого їй надали як місце проживання. Мала там невелику ферму, придбану за допомоги синів.[1]

Тільки влітку 1545 року старший син зміг переконати Єлизавету повернутися до Бранденбургу, надавши їй численні гарантії свого двору, духовенства та слуг. Курфюрстіна оселилася в Шпандау[1] і, хоча часто хворіла, активно брала участь у церковному русі.[2]

Відчуваючи близьку смерть, попросила Йоахіма відвезти її до Берліна.[2] Її бажання було виконане 1 червня 1555 року і за десять днів вона померла у неповних 70 років у замку курфюрста. Була похована у Берлінському соборі.

ГенеалогіяРедагувати

Дітріх Ольденбурзький
 
 
Хельвіга Гольштейнська
 
 
Йоганн Бранденбург-Кульмбахський
 
Барбара Саксен-Віттенберзька
 
Фрідріх II
 
 
Маргарита Австрійська
 
 
Альбрехт III
 
 
Анна Брауншвейзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Крістіан I
 
 
 
 
 
 
Доротея Бранденбурзька
 
 
 
 
 
 
Ернст Саксонський
 
 
 
 
 
 
Єлизавета Баварська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Юган Данський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Крістіна Саксонська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Єлизавета
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Johannes Schultze: Elisabeth. In: Neue Deutsche Biographie. Band 4, Duncker & Humblot, Berlin 1959, ISBN 3-428-00185-0, стор. 443. [1] (нім.)
  2. а б в г Karl Lohmeyer: Elisabeth, Kurfürstin von Brandenburg. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 6, Duncker & Humblot, Leipzig 1877, стор. 14. [2] (нім.)

ЛітератураРедагувати

  • Friedrich Wilhelm Bautz: Elisabeth, Kurfürstin v. Brandenburg (1485-1555). In: Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon. Band 1, Bautz, Hamm 1975. 2., unveränderte Auflage Hamm 1990, ISBN 3-88309-013-1, Sp. 1493–1494.
  • Adolf Laminski: Georg Buchholzer. In: JBLG 50. 1999. стор. 74–76.

ПосиланняРедагувати