Єжов Микола Іванович

Микола Іванович Єжов (рос. Николай Иванович Ежов; 19 квітня [1 травня] 1895(18950501), Санкт-Петербург, Російська імперія4 лютого 1940, Москва, РРФСР) — генеральний комісар держбезпеки, нарком внутрішніх справ СРСР (з 1936 до 1938 року). Член ЦК ВКП(б) у лютому 1934 — березні 1939 року. Член Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) у лютому 1934 — березні 1939 року. Член Організаційного бюро ЦК ВКП(б) з 10 лютого 1934 по 10 березня 1939 року. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК ВКП(б) з 12 жовтня 1937 по 10 березня 1939 року. Депутат Верховної ради СРСР 1-го скликання. Депутат Верховної ради УРСР 1-го скликання.

Микола Іванович Єжов
Николай Иванович Ежов
Микола Іванович Єжов
2-й Народний комісар внутрішніх справ СРСР
26 вересня 1936 — 8 грудня 1938
Прем'єр-міністр: В'ячеслав Молотов
Попередник: Генріх Ягода
Спадкоємець: Лаврентій Берія
Народний комісар водного транспорту СРСР
8 квітня 1938 — 9 квітня 1939
Прем'єр-міністр: В'ячеслав Молотов
Попередник: Микола Іванович Пахомов
Спадкоємець: Посада скасована
 
Народження: 19 квітня (1 травня) 1895[1]
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Смерть: 4 лютого 1940(1940-02-04)[1][2] (44 роки)
Москва, СРСР[1]
Поховання: В безіменній могилі на Донському цвинтарі (точне місце невідоме)
Країна: Російська імперія, РСФРР і СРСР
Партія: ВКП(б) (з 1917)
Шлюб: Євгенія Хаютіна
Діти: вдочерив: Наталія
Автограф: Nikolai Yezhov Signature 1938.png
Нагороди:
Орден ЛенінаМедаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Почесний працівник ВЧК-ГПУ (XV)
Позбавлений усіх нагород

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

У своїх анкетах і автобіографіях Єжов стверджував, що народився в 1895 році в Санкт-Петербурзі в родині російського робітника-ливарника. Етнічний росіянин з литовським корінням. Навчався рік у початкову міському училищі. До 1910 року — учень кравця у Санкт-Петербурзі. З 1910 по 1915 рік працював слюсарем на заводах Санкт-Петербурга, в тому числі на фабриці ліжок Преловського та Путиловському заводі.

З 1915 по 1916 рік — рядовий 76-го піхотного запасного полку російської армії, рядовий 172-го піхотного Лідського полку російської армії. Учасник Першої світової війни, був поранений, отримав шестимісячну відпустку. До грудня 1916 року працював робітником на Путиловському заводі Петрограда.

З грудня 1916 по квітень 1917 року — рядовий 3-го піхотного полку російської армії в Новому Петергофі, рядовий команди нестройових у Двінському військовому окрузі, солдат-слюсар 5-ї тилової артилерійської майстерні російської армії на Північному фронті в місті Вітебську.

Член РСДРП(б) з травня 1917 року.

З вересня 1917 року — слюсар майстерень Вітебського залізничного вузла. З листопада 1917 по січень 1918 року — комісар станції Вітебськ Московсько-Віндаво-Рибінської залізниці.

6 січня 1918 року був звільнений через хворобу терміном на шість місяців і поїхав до батьків, які до цього часу перебралися в Вишньоволоцький повіт Тверської губернії. З серпня 1918 по березень 1919 року працював на скляному заводі (колишньому Волотіна) у Вишньому Волочку, обирався членом заводського комітету.[3]

З квітня 1919 року — червоноармієць роти змінного складу (особливого призначення) 2-ї бази радіотелеграфних формувань в Саратові та Арзамасі, з 1 вересня 1919 року — переписувач (писар) при комісарі управління 2-ї бази радіотелеграфних формувань, з 18 жовтня 1919 по січень 1921 року — комісар радіотелеграфної школи 2-ї бази радіотелеграфних формувань РСЧА в Казані. З січня по листопад 1921 року — комісар 2-ї бази радіотелеграфних формувань РСЧА в Казані, член виконавчого комітету Казанської міської ради.

У квітні — липні 1921 року — завідувач відділу агітації та пропаганди Кремлівського районного комітету РКП(б) міста Казані. У 1921 році — завідувач відділу агітації та пропаганди Татарського обласного комітету РКП(б). У 1921 — січні 1922 року — заступник відповідального секретаря Татарського обласного комітету РКП(б), член президії ЦВК Татарської АРСР.

15 березня — листопад 1922 року — відповідальний секретар Марійського обласного комітету РКП(б).

У квітні 1923 — травні 1924 року — відповідальний секретар Семипалатинського губернського комітету РКП(б).

У травні 1924 — січні 1926 року — завідувач організаційного відділу Киргизького (Казакського) обласного (крайового) комітету РКП(б). 12 жовтня 1925 — 7 січня 1926 року — заступник відповідального секретаря Казакського крайового комітету РКП(б).

У січні 1926 — липні 1927 року — слухач курсів марксизму-ленінізму при ЦВК СРСР.

16 липня — 11 листопада 1927 року — помічник завідувача організаційно-розподільного відділу ЦК ВКП(б). 11 листопада 1927 — 28 грудня 1929 року — заступник завідувача організаційно-розподільного відділу ЦК ВКП(б).

16 грудня 1929 — 16 листопада 1930 року — заступник народного комісара землеробства СРСР.

14 листопада 1930 — 10 березня 1934 року — завідувач відділу адміністративно-господарських та профспілкових кадрів ЦК ВКП(б). З січня 1931 по березень 1934 року — член комісії виконань РНК РРФСР.

За деякими даними, Єжов користувався протекцією І. М. Москвіна, за допомогою якого він в 1930 р. став завідувачем відділу ЦК ВКП(б):

«Я не знаю ідеальнішого працівника, ніж Єжов. Точніше, не працівника, а виконавця. Доручивши йому що-небудь, можна не перевіряти і бути упевненим — він все зробить. У Єжова є тільки один, правда, істотний, недолік: він не уміє зупинятися. І іноді доводиться стежити за ним, щоб вчасно зупинити»[4].

10 лютого 1934 — 28 лютого 1935 року — заступник голови та член Бюро Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б).

10 березня 1934 — 10 березня 1935 року — завідувач промислового відділу ЦК ВКП(б). З 25 грудня 1934 року — голова Комісії ЦК ВКП(б) із закордонних відряджень.

1 лютого 1935 — 10 березня 1939 року — секретар ЦК ВКП(б).

28 лютого 1935 — 10 березня 1939 року — голова Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б).

10 березня 1935 — 4 лютого 1936 року — завідувач відділу керівних партійних органів ЦК ВКП(б).

У серпні 1935 — березні 1939 року — член президії виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу.

11 жовтня 1935 — 1936 року — відповідальний редактор журналу «Партійне будівництво».

19 липня 1936 — 1937 року — член Бюро ЦК ВКП(б) у справах РРФСР.

26 вересня 1936 — 8 грудня 1938 року — народний комісар внутрішніх справ СРСР, генеральний комісар державної безпеки (з 28.01.1937).

Своїм швидким просуванням по службі Єжов зобов'язаний тому, що при всіх перипетіях внутріпартійної боротьби 1920—30-х років робив ставку тільки на Сталіна[виправити стиль]. Останній це відмітив, оцінив. 1 жовтня 1936 р. М. Єжов став наркомом внутрішніх справ СРСР. М. С. Хрущов в мемуарах цитує наступну телеграму, направлену з Сочі в Політбюро ЦК ВКП(б), підписану 25 вересня 1936 р. Сталіним і Ждановим:

«Вважаємо абсолютно необхідною і терміновою справою призначення товариша Єжова на пост наркомвнусправ. Ягода явним чином виявився не на висоті свого завдання в справі викриття троцькістсько-зінов'євського блоку. ОГПУ запізнився в цій справі на чотири роки…»

Ця телеграма показує, хто був ініціатором призначення Єжова на відповідальний пост наркома внутрішніх справ СРСР.

22 листопада 1936 — 28 квітня 1937 року — заступник голови Комітету резервів при Раді праці і оборони СРСР. З 14 квітня 1937 по 1939 рік — член Постійної комісії з питань секретного характеру і питань зовнішньої політики при Політичному бюро ЦК ВКП(б). 27 квітня 1937 — 21 березня 1939 року — кандидат у члени Комітету оборони при РНК СРСР.

8 квітня 1938 — 9 квітня 1939 року — народний комісар водного транспорту СРСР.

31 травня 1938 — 21 березня 1939 року — член Військово-промислової комісії при Комітеті оборони при РНК СРСР.

У 1937—1939 роках — депутат Верховної Ради СРСР. 26 червня 1938 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР 1-го скликання від Молотовської виборчої округи міста Києва.

У грудні 1937 року відзначали двадцяту річницю ВНКДПУ—ОДПУ—НКВС. Газети друкували портрети Дзержинського і Єжова. У їх честь складалися вірші та пісні. У обстановці загального тріумфування з нагоди знаменної дати 20 грудня у Большому театрі відбулися урочисті збори. Разом з Єжовим в президії сиділи Молотов, Ворошилов, Каганович і Хрущов. З основною доповіддю виступив Анастас Мікоян. Не було таких чудових ступенів, якими він не увінчав би заслуги «чудового, непохитного більшовика», талановитого «сталінського учня» і «улюбленця радянського народу»[виправити стиль].

За заслуги Єжов був нагороджений орденом Леніна (17 липня 1937) і значком «Почесний чекіст». Одержав також орден Червоного прапора Монголії Влітку 1937 місто Сулимів на Північному Кавказі стало Єжово-Черкесськом — унікальний випадок в історії, — змінив ім'я жертви на ймення його вбивці (з 1939 року — Черкеськ)[5].

Єжов вів розпусне життя, вступав у статеві відносини з чоловіками[6], в період з кінця 1920-х та початку 1930-х років став зловживати алкоголем, і вже з 1933 до 1935 року серйозне зловживання алкоголем набуло системного характеру[7].

На закритому засіданні XX з'їзду партії М. С. Хрущов назвав його «злочинцем і наркоманом». У радянській пресі його називали «залізним наркомом», в народі прозвали «кривавим карликом» (його зріст був 152 см).

Стверджують, що Єжов ще до свого арешту «знав, що відбувається; він розумів, що Сталін ним користується як палицею для знищення кадрів, перш за все старих більшовицьких кадрів, і заливав свою совість горілкою»[8].

Арешт і смертьРедагувати

9 грудня 1938 року Єжова звільнено (нібито на його прохання) від обов'язків наркома внутрішніх справ, але він залишився наркомом водного транспорту. Слід зазначити, що вже з вересня—жовтня 1938 року Л. Берія (призначений Сталіним заступником Єжова) фактично керував апаратом НКВС, хоча формально Єжов ще перебував на своїй посаді.

10 квітня 1939 року Миколу Єжова заарештовано за звинуваченням у керівництві змовницькою організацією в військах і органах НКВС СРСР, в проведенні шпигунства на користь іноземних розвідок, в підготовці терористичних актів проти керівників партії й держави й збройного повстання проти Радянської влади. Крім вказаних звинувачень, Єжову додали й такі: фальсифікація кримінальних справ і гомосексуалізм. На слідстві він все визнав. А на суді все заперечував, окрім гомосексуалізму.

4 лютого 1940 року Єжова розстріляно (виконав вирок Василь Блохін). Подібно Якіру й багатьом іншим, Єжов помер із словами: «Хай живе Сталін!» Незадовго до арешту Єжова в підмосковному санаторії померла при загадкових обставинах Фейгенберг (Гладун-Хаютіна) Євгенія Соломонівна (1904—1939) — його друга дружина. Довге й складне життя прожила перша дружина Єжова — Антоніна Олексіївна Титова (1897—1988). Про долю рідної сестри наркома Євдокії Єжової нічого не відомо.

У січні 1938 року Пленум ЦК ВКП(б) прийняв спеціальну ухвалу, що засудила беззаконня в органах НКВС. Малий відсоток заарештованих вийшов з в'язниць і таборів (що пізніше потрапили до них знов)[джерело?]. Услід за наркомом Єжовим репресовано сто одного вищого чина НКВС — не тільки заступників Єжова, але й майже всіх начальників відділів центрального апарату НКВС, наркомів внутрішніх справ союзних і автономних республік, начальників багатьох краєвих, обласних і міських управлінь. За роки «сталінської інквізиції»[виправити стиль], як повідомляє КДБ, загинули 22 тисячі чекістів. Причина смерті більшості з них — сталінські «чистки» органів НКВС, під час яких шар за шаром знищувалися одні чекісти, а на їх місце заступали інші[виправити стиль].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119495465 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Find a Grave — 1995.
  3. Павлюков А. Ежов. Биография. — Захаров. — ISBN 978-5-8159-0686-0.
  4. Разгон Л. Э. Плен в своем Отечестве. — М.: Книжный сад, 1994. — 426 с. : портр.(рос.)
  5. Д. Є. Сулимов (1890—1937) — голова СНК РРФСР (з 1930 року). Репресований у 1937 році. Реабілітований посмертно у 1956 році. У 1934—1937 роках місто Черкеськ мало назву Сулимов.
  6. ЦА ФСБ. Ф. 3-ос. Оп. 6. Д. 3. Л. 420—423. Копия. Цит.: (Никита Петров, Марк Янсен, 2008; с. 365—366)
  7. Petrov, 2002; С. 197
  8. Хрущев Н. С. Время. Люди. Власть. (Воспоминания). Книга I. — М.: ИИК «Московские Новости», 1999. (рос.)

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Н. В. Петров, М. Янсен. «Сталинский питомец» — Николай Ежов (Пер. с англ.) — М.: РОССПЭН, 2008. — 447 с. — ISBN 978-5-8243-0919-5. (рос.)
  • Б. Б. Брюханов, Е. Н. Шошков&nbsp. Оправданию не подлежит. Ежов и ежовщина. 1936—1938. — СПб.: Петровский фонд, 1998. — 165 с. : ил. — ISBN 5-7559-0022-1. (рос.)
  • Некрасов В. Н. Ежов. // Советская милиция. — 1990. — № 2. (рос.)
  • Алексей Павлюков. Ежов. Биография. — М. : «Захаров», 2007. — 576 с. — ISBN 978-5-8159-0686-0. (рос.)
  • Nikita Petrov, Marc Jansen. Stalin's Loyal Executioner: People's Commissar Nikolai Ezhov, 1895—1940 TLE. — Hoover Institution Press, 2002, April 5. — ISBN 0817929029. (англ.)
  • Medvedev Roi Aleksandrovich, Harold Shukman. All Stalin's Men. — Blackwell Publishers, 1985, August 7. — ISBN 0631141871. (англ.)
  • Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР]. — 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.