Євген Деслав (фр. Eugène Deslaw, Євген Антонович Слабченко, 8 грудня 1899, Таганча — 10 вересня 1966, Ніцца) — французький та іспанський кінорежисер українського походження, активний діяч українського емігрантського руху, засновник українського скаутського руху на Наддніпрянщині. За власним твердженням — родич видатного українського історика, академіка ВУАН Михайла Слабченка.

Євген Деслав
Eugene Deslaw
Зображення
Ім'я при народженні Євген Антонович Слабченко
Дата народження 8 грудня 1899(1899-12-08)
Місце народження Таганча, Україна
Дата смерті 10 вересня 1966(1966-09-10) (66 років)
Місце смерті Ніцца, Франція
Громадянство Flag of France (1958–1976).svg Франція
Професія режисер
Кар'єра 19261966
IMDb ID 0221342
deslaw.club

БіографіяРедагувати

Народився 1899  (за записом у дипломатичному паспорті — 1898) року в селі Таганча на Черкащині. Закінчив гімназію у Білій Церкві, де в травні 1917 року виступив організатором одної з перших скаутських дружин у Наддніпрянській Україні (доти був інструктором в російському скаутському гуртку). 1918 року пише підручник «Український Скаутинг», організовує першу дружину скаутів у Києві. З 1918 року скаутські гуртки, які за розпорядженням гетьмана Скоропадського було запроваджено при кожній школі, спиралися на статут Білоцерківського бой-скаутського куреня, розроблений Слабченком.

З серпня 1918 Слабченко служить в Головному Штабі Окремого Корпусу Січових Стрільців в Фастові вартовим старшиною при полковникові Василю Тютюннику, з поваленням Гетьманату — старшиною для доручень при Директорії УНР. В листопаді 1918 року Слабченко бере участь у повстанні Окремого Корпусу Січових Стрільців проти влади гетьмана Скоропадського. В січні 1919 року був призначений Директорією до складу Української дипломатичної місії до США[1], а в 1920 році — українським дипломатичним кур'єром у Європі, де й залишився на еміграції після розформування дипмісій УНР.[2]

Студіював міжнародне право у Празькому і Берлінському університетах, а згодом — у паризькій Сорбонні. 1925 року змушений був полишити вивчення дипломатії та вступив до Паризької кінотехнічної школи (1925—1926). Однак ця інформація, що подається в більшості енциклопедичних статей про Слабченка, на думку найбільшого знавця творчості Деслава — кінознавця Любомира Госейка, є сфальсифікованою самим Слабченком.

 
Допис Євгена Слабченка до журналу «Кіно», 1928 р.

Працював у галузі кіножурналістики (виступав у 1925—1933 роках на сторінках журналу «Кіно»), заснував у Парижі товариство «Друзі українського кіно» (фр. Les amis du cinema ukrainien), що сприяло пропаганді українських фільмів за кордоном.

ФільмографіяРедагувати

Створив як кінорежисер стрічки:

  • «Марш машин» (1926),
  • «Електричні ночі» (1929) та ін.

Був співрежисером кінокартини «Війна дітей», удостоєної 1938 року премії Національнаї ради кінокритиків США як найкращий іноземний фільм.[3]

У 1939 році переїхав до Іспанії, де поставив:

  • «Ревеляцію» (1948),
  • «Баладу трьох кохань» (1951),
  • «Країну чорної землі» (1955),
  • «Картини в негативі» (1956),
  • «Фантастичну візію» (1957) тощо.

Пам'ятьРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Слабченко Євген Антонович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.204-207

ПриміткиРедагувати

  1. Зовнішні справи. Чи був Євген Слабченко дипломатом. Архів оригіналу за 27 квітня 2015. Процитовано 21 квітня 2015. 
  2. «Дипломатична історія України» Євгена Слабченка: «… хай тепер українське суспільство зробить зусилля, щоби її видати». Архів оригіналу за 27 квітня 2015. Процитовано 21 квітня 2015. 
  3. «Війна дітей» на сайті IMDb (англ.)
  4. Ольга Ямборко: «Фантастична мандрівка». Прем'єра відбулася! (Журнал 'Кіно-Театр' 2009). Архів оригіналу за 24 вересня 2016. Процитовано 26 травня 2016. 
  5. Затверджено підготовчий курінь ім. Євгена Деслава. Архів оригіналу за 25 червня 2016. Процитовано 5 січня 2013. 
  6. Створено курінь імені Євгена Деслава[недоступне посилання з червня 2019]
  7. Рішення Білоцерківської міської ради Про перейменування вулиць та інших поіменованих об'єктів міста Білої Церкви № 81-07-VІІ від 18 лютого 2016. Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 27 березня 2016.