Єва Фелінська (пол. Ewa Felińska; нар. 26 грудня 1793(17931226); хутір Узнога Слуцького повіту Мінської губернії — пом. 20 грудня 1859), Воютин Луцького повіту Волинської губернії) — польська письменниця, авторка спогадів, учасниця польського національного визвольного руху.

Єва Фелінська
пол. Ewa Felińska
Ewa Felińska.jpg
Народилася 26 грудня 1793(1793-12-26)[1]
Uznohad, Q4303189?, Клецький район, Білорусь
Померла 20 грудня 1859(1859-12-20)[2][1] (65 років)
Воютин, Луцький район, Волинська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Громадянство
(підданство)
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Діяльність прозаїк
Мова творів польська
Жанр мемуари, роман
Рід Q63532030?

CMNS: Єва Фелінська у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Єва Фелінська народилася 1793 року в небагатій шляхетській родині. Батько ― новогрудський адвокат Зигмунд Вендорфф, мати ― Софія Сагайло. Після смерті батька була віддана на виховання багатих родичів у сусіднє село Голіка[3].

У 18-літньому віці вийшла заміж за Герарда Фелінського та переїхала в його маєтку Воютин на Волині. В шлюбі Єва стала матір'ю десятьох дітей, проте чотири старших з них померли в ранньому віці. Серед інших трьох синів і трьох дочок виховала майбутнього архієпископа Варшави, святого Римсько-католицької церкви Зигмунта Фелінского і доньку ― Пауліну (1819—1843), дружину художника Адама Шемеша[4].

Коли помер чоловік, Єва Фелінська в 1833 році переїхала в Кременець, прагнучи дати дітям кращу освіту і виховання. Тут вона зав'язала контакти з головою товариства співдружність польського народу Шимоном Конарским. Стала секретарем Співдружності, відповідала за іноземну кореспонденцію, створила відділення організації «Жіноча громада». Після розкриття конспіративної мережі, в липні 1838 року Фелінськаябула заарештована і за вироком суду заслана до Березово Тобольської губернії на річці Об.

Єва Фелінська була першою полькою, засланою в Сибір. У 1841 році умови її перебування покращилися після переведення до Саратова на Волзі, де Єва перебувала до 1844 року. Незважаючи на антиурядову діяльність, вона була тепло прийнята сім'єю саратовського віце-губернатора К. К. Оде-де-Сіон. Зокрема, дружина останнього, Луїза Федорівна допомогла їй після приїзду обставити житло меблями з власних запасів[5]. У Саратові жили її дочка Пауліна і засланий зять Адам Шемеш. При пологах, Пауліна померла; Єва Фелінська, що не задовго до цього була звільнена, забрала новонародженого Павлика і відвезла його у Воютині[6].

ТворчістьРедагувати

Після заслання активно зайнялася літературною творчістю. У «Щоденнику…» часів заслання (опублікований у віленському журналі «Athenaeum», 1846) описала свої враження від природи Західного Сибіру, повстання хантів і ненців під керівництвом Ваулі Пієттоміна, побут і фольклор народів Півночі і Поволжя. Опублікувала у Вільно в 1852—1853 роках польською мовою спогади про своєму «подорожі» в Сибір, життя в Березові і Саратові (перекладені англійською, французькою та данською мовами і сприйняті сучасниками як документ епохи).

У повістях «Герсілія» (1849), «Пан депутат» (1852), «Племінниця та тітка» (1853), у «Спогаді про життя» (1856), (1859—1860) та інших творах показала життя різних верств польського і білоруського суспільства, особливо знаті. «Спогади…», є цінним твором з історії звичаїв на Білорусі, Волині і в Литві кінця XVIII — початку XIX століття. На жаль, смерть у 1859 році не дозволила їй закінчити цю роботу[7][8][9].

ГенеалогіяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. тезаурус CERLConsortium of European Research Libraries.
  3. На сустрэчу з гісторыяй роднага краю. Ганцэвічі: краязнаўства. Інфармацыйны партал. 2009-11-08. 
  4. История рода Фелинских и детство Зигмунда Щенского. Римско-католический приход Воздвижения Святого Креста. 
  5. Felińska, 1852, с. 148—151
  6. Мальдис А.  // Беларусь сегодня. — Мн., 2010. — № 17 августа.
  7. Бурдзялёва І. А.  // Куляшоўскія чытанні: материалы Международной научно-практической конференции, 27 — 28 апреля 2011 г.. — Могилев : МГУ, 2011. — С. 40―43.
  8. Грыцкевіч В. П.  // Энцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі. — Мн. : БелЭн, 1987. — С. 429.
  9. Билявская В. С.  // Славянские языки и литературы в синхронии и диахронии. — М. : Макс Пресс, 2013. — С. 37―39.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати