Союз 17 жовтня

Союз 17 жовтня (Союз 17 октября; неофіційно октябри́сти) — російська політична партія, яка представляла праве крило російського лібералізму. Становлення партії відбулося протягом листопада-грудня 1905. Разом із торгово-промисловою партією, партією правового порядку та іншими займала конституційно-монархічні позиції. Назва походить від назви Маніфесту 17 жовтня 1905.

Союз 17 жовтня
Країна	Російська імперія
Голова партії	Гучков Олександр Іванович
Дата заснування	1905
Дата розпуску	1917
Штаб-квартира	Петроград
Ідеологія	конституційна монархія і ліберальний консерватизм

Ілля Рєпін. 17 жовтня 1905

Опис

Лідерами октябристів були Олександр Гучков, Дмитро Шипов, Петро Гейден, Михайло Родзянко, Михайло Стахович, Микола Хом'яков та інші діячі, які представляли вищі прошарки інтелігенції та чиновництва, поміщиків, торгово-промислові кола. Друковані органи партії — газети «Слово» (1905—1906) і «Голос Москви» (1906—1916). В програмі, прийнятій І з'їздом (лютий 1906), були чітко сформульовані ідеї єдності і неподільності Росії, збереження «за її державним устроєм унітарного характеру, що складався історично». Октябристи виступали за конституційну монархію з двопалатним представницьким органом, обраним на основі всезагального виборчого права, за надання політичних прав та свобод в рамках Маніфесту 17 жовтня 1905.

У І і II Державних думах діяльність октябристів не була помітною (16 депутатських місць в І і 54 — в II Думі). Зміна виборчого закону 3 червня 1907 дала октябристам значне збільшення депутатських місць в III Державній думі — до 154, Головою думи був обраний М. Хом'яков, якого в 1910 змінив О. Гучков, а в березні 1911 — М. Родзянко. Останній очолив IV Державну Думу, в якій октябристи здобули 98 місць.

У думській діяльності октябристи блокувалися то з правими, то з кадетами залежно від політичної ситуації. Після з'їзду партії в листопаді 1913, на якому була прийнята резолюція про широке використання думської трибуни в боротьбі за реформи, думська фракція октябристів розпалася на «лівих», земців-октябристів і правих. Проте вирішальний вплив на прийняття рішень мала фракція земців-октябристів (54 депутатів).

З початком Першої світової війни октябристи підтримали позицію уряду, брали участь в Земському і Міському союзах та військово-промислових комітетах. В серпні 1915 вони ввійшли до «Прогресивного блоку», програма якого мала стати програмою нового кабінету міністрів і повинна була забезпечити «збереження внутрішнього миру». Не добившись поступок від Миколи II, октябристи виношували ідею палацового перевороту, яка так і не переросла в стадію його підготовки.

У лютневі дні 1917 октябристи прагнули відстояти монархію, замінивши Миколу II його братом Михайлом. Лідер партії О. Гучков до 30 квітня (13 травня) 1917 обіймав посаду військового і морського міністра в Тимчасовому уряді. На виборах в Установчі збори октябристи не виступали самостійно, віддавши кадетам голоси своїх прихильників.

Після жовтневого перевороту більшовиків октябристи брали активну участь в «білому» русі. Їх антибільшовицька діяльність не припинялася і в еміграції.

В Україні

В Україні одним з лідерів октябристів був Федір Лизогуб, який в травні-листопаді 1918 очолював Раду Міністрів Української держави.

Джерела та література

• В. М. Волковинський. Октябристи // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 559. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Октябристи // УРЕ

Посилання

• Союз 17 жовтня // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.