Відкрити головне меню

Іван-Януш Острозький
пол. Janusz Ostrogski
Yanush Ostrozkyi.jpg
Народився бл. 1554
Помер 12 вересня 1620(1620-09-12)
Тарнів
Підданство Корона Польська Herb Polska (Alex K).svg
Річ Посполита Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg
Діяльність державний, політичний, культурний діяч, меценат
Титул князь
Посада воєвода волинський, каштелян краківський
Конфесія православний, греко-католик, католик
Рід Острозькі
Батько Василь Костянтин Острозький
Мати Софія Тарновська
Родичі Йонас Юрґіс (Ян Єжи) Радзивілл (зять)
Брати, сестри  • Острозький Олександр Васильович, Катерина Острозька і Elisabeth Ostrogska[d]
У шлюбі з Сузанна Середі (Зузанна Шередій[1])
Катажина Любомирська
Теофіла Тарлівна
Діти Елеонора, Евфрузина, Василь Войтех, Януш Володимир
Герб

Князь Іван-Януш Васильович Острозький (*1554 — †1620) — магнат литовсько-польсько-руського походження, військовий та державний діяч Речі Посполитої. Засновник «Острозького майорату (ординації)»[2].

Зміст

Короткий життєпис

 
Портрет
 
Медаль Василя Костянтина Острозького

Син Василя Костянтина Острозького та його дружини Зофії з Тарновських гербу Леліва. Останній чоловік з великого роду князів Острозьких. Освіту отримав вдома при дворі батька в Дубному (батько навчав військовому мистецтву) та при дворі імператора Священної Римської імперії. Вихований у латино-польському дусі. В серпні 1573 за дорученням батька їздив до Познані, звідки перевіз до Дубного стриєчну сестру Ельжбету Ґуркову. В лютому 1574 р. з батьком брав участь у коронації Генріха Валуа. Тісно співпрацював з батьком під час безкоролів'я, представляв його на з'їзді «баторіян» в Єнджеєві (лютий 1576 р.).[3]

В 1577 р. за дорученням батька обороняв Дубно від облоги татар. Перший перейшов до унії (чи католицизму, може, й раніше[4] 1579 р.), що було причиною конфліктів з батьком, який, можливо, закрив його у в'язниці замку в Дубному. У молодому віці очолював княже військо для захисту міста від татар.

Як і батько, критично ставився до Лжедмитрія, в 1604 р. заперечував плани його підтримки.[5]

У 1590 році купив у Вишневецького Олександра начебто «куплений» маєток Криштофа Косинського, що розташовувався на Київщині.

Власник сотні міст та замків, тисяч сіл на Волині, з 1593 року каштелян краківський, з щирої монаршої і сеймової ласки отримав саме чорноземне серце України — староства Білоцерківське, Богуславське, Брацлавське, Черкаське, Корсунське і Переяславське. Став найпотужнішим паном в Речі Посполитій (до Вишневецьких).

Під час рокошу Миколая Зебжидовського став на сторону короля в битві під Гузовим. Вів перемовини з рокошанами, одним з посередників на яких був Януш Радзивілл.[6]

У 1609 році для захисту кордонів держави і своїх володінь заснував Острозьку ординацію, столицею якої згодом стало Дубне. У Дубенському замку постійно тримав до 300 воїнів. Оберігав скарби дідів-прадідів, серед яких особливо дорожив золотою медаллю з зображенням свого батька, яку завжди, як оберіг, брав з собою в походи[7]. Православ'ю у своїх володіннях не перешкоджав.

За його заповітом було створено командорство Мальтійського ордену у Польщі.

Помер 12 (або 13) вересня 1620 р., був похований 3 листопада. Поховальну промову на церемонії виголосив краківський канонік Якуб Островскі.[8]

Після смерті Януша Острозького, останнього представника князівського роду по чоловічій лінії і віддання заміж дочок змусило Анну Костку — вдову князя Олександра — брата Януша Острозького, до поділу маєтків. Найстарша дочка Софія — дружина тогочасного коронного підчашого (став воєводою краківським) Станіслава Любомирського (1583—1649) — одержала в спадщину Полонне.

Уряди

Волинський воєвода (15841593), краківський каштелян («номінація» 25 лютого 1593-1620; завдяки прихильності католицьких кіл[4]), білоцерківський, черкаський, канівський, переяславський (15941620) та володимирський староста (16041620).

Шлюби, діти

 
Елеонора Острозька

Перша дружина — Сузанна Середі (Зузанна Шередій[1]) — донька Дьйордя Середі, внучка угорського гетьмана Каспера Середі[9]. Діти:

Друга дружина — Катажина з Любомирських.
Третя дружина — Теофіла з Тарлів.

Власність

Був власником, зокрема, Богуслава, Дубного. Величезні маєтності Острозьких перейшли до князів Заславських, згодом — до князів Сангушків та інших шляхетських родів.

Будівництво, фундуші

 
Надгробок Осторозьких, катедра Тарнува

Див. також

Примітки

  1. а б Орест Левицький. Сім'я і побут українців у XVI ст. // На переломі. — К.: Україна, 1994. — 352 с. — С. 224. — ISBN 5-319-01070-2.
  2. Наталя Яковенко. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. — Київ, 2008. — C. 308.
  3. Teresa Chynczewska-Hennel. Ostrogski Janusz książę (ok. 1554—1620)… — S. 481.
  4. а б Teresa Chynczewska-Hennel. Ostrogski Janusz książę (ok. 1554—1620)… — S. 482.
  5. Там же. — S. 483.
  6. Tadeusz Wasilewski. Radziwiłł Janusz herbu Trąby (1579—1620) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — Tom XXX/2, zeszyt 125. — S. 205. (пол.)
  7. Ця медаль нині знаходиться в Ермітажі.
  8. Teresa Chynczewska-Hennel. Ostrogski Janusz książę (ok. 1554—1620)… — S. 485.
  9. Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności… — Lwów, 1738. — t. 3. — S. 517. (пол.)
  10. Ostrogscy (01) (пол.)

Література

Посилання