Відкрити головне меню

Я́лтинська конфере́нція (також Кримська) — дипломатична зустріч лідерів США, Великої Британії й СРСР 4-11 лютого 1945, аби вирішити проблеми, пов'язані із закінченням Другої світової війни, а також повоєнного ладу.

Ялтинська конференція
Yalta Conference
Yalta summit 1945 with Churchill, Roosevelt, Stalin.jpg
Назва зображення: Груповий знімок учасників конференції: В.Черчилль, Ф. Д. Рузвельт, Й. В. Сталін
Інші назви: Кримська конференція
Дата проведення: 4 — 11 лютого 1945
Місце проведення: Лівадійський палац, Ялта, Кримська АРСР, Російська РФСР, СРСР
Країни-учасниці: Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of the United States.svg США
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Лівадійський палац — місце проведення Ялтинської конференції

Зміст

Дипломатична діяльність на етапі підготовки конференціїРедагувати

Вибір місця проведення: Лівадійський палацРедагувати

Попереднє узгодження позицій учасниківРедагувати

Визначення кола учасників конференціїРедагувати

На конференцію не були допущені представники Франції.

Перебіг конференціїРедагувати

Президент США Ф. Д. Рузвельт, прем'єр міністр Великої Британії Вінстон Черчилль та глава уряду СРСР Йосип Сталін прибули зі своїми делегаціями до колишнього царського палацу в Лівадії (поблизу міста Ялта у Криму) й ухвалили далекосяжні рішення про подальше ведення війни й повоєнний уклад міжнародних взаємин.

Головні рішення конференціїРедагувати

Серед важливіших рішень були: участь СРСР у війні проти Японської імперії (таємний протокол), кордони Польщі на сході по лінії Керзона з незначними відхиленнями на користь Польщі, відшкодування Польщі за рахунок німецьких східних територій і утворення в цій країні так званого «уряду національної єдності». Щодо Німеччини схвалено принципи її розчленування, окупаційного режиму та репарацій. У справі створення ООН ухвалено скликати конференцію на квітень 1945 у США, запросити як членів-засновників радянські республіки Україну (УРСР) та Білорусь (БРСР) (західні делегації відкинули первісну пропозицію СРСР про участь усіх 16 союзних республік), затверджено принцип одноголосності постійних членів Ради Безпеки ООН у засадничих справах (право «вето» великих держав).

Рішення конференції, що стосувалися УкраїниРедагувати

Кордони УРСРРедагувати

Україна також була зацікавлена в Ялтинській конференції оскільки на ній вирішувалися два дуже важливих питання для України, а саме щодо кордонів та участі в майбутній міжнародній організації безпеки.Продовження дискусії з «польського питання», започаткованої в Тегерані, охоплювало проблему Польщі в широкому контексті перспектив утворення тимчасового уряду національної єдності, майбутнього ладу, переселення, територіальних змін. Природно, одним з головних питанням цієї дискусії стало визначення майбутніх кордонів Польщі. Безумовно, для СРСР головним було встановлення східного кордону Польщі. Позиція США і Британії ґрунтувалася на тезі про передання Львова до рук Варшави, проте Сталін рішуче не погодився з цим, посилаючись на запропоновану англійцями 1920 р. «лінію Керзона». Отже, сторони вирішили, що «східний кордон Польщі проходитиме вздовж «лінії Керзона» з відхиленням від неї в деяких районах від п'яти до восьми кілометрів на користь Польщі». Це було досягнення й України, попри те, що частина земель, населених українцями, залишалася під польською владою. Вперше за довгі роки Західна Україна об’єдналась з Наддніпрянською Україною.

Жваву дискусію в Ялті викликала підготовка до проведення установчої конференції щодо створення ООН. СРСР зажадав, щоб разом з ним у повноправні члени ООН були залучені хоча б деякі республіки Радянського Союзу. Це мотивувалося тим, що Британія мала в ООН кілька голосів завдяки своїм домініонам (Канаді, Австралії, Південній Африці, Новій Зеландії). СРСР запропонував три  кандидатури на роль членства в ООН – Литву, Білорусь, Україну. У зв’язку з тим, що США було проти протягування протеже у таку структуру як ООН, а Велика Британія пішла на поступки, бо сподівалася на таку ж відповідь СРСР у питанні з Індією, учасники конференції прийняли компромісну формулу, яка передбачала участь лише двох союзних республік – України та Білорусі

Наслідки рішеньРедагувати

Так звана «Декларація про визволену Європу» як частина рішень Ялтинської конференції залишила радянській стороні вільні руки в інтерпретації «допомоги» визволеним народам. Внаслідок цього СРСР забезпечив собі політичний контроль над окупованими ним країнами, що довело до радянизації Східної та Центральної Європи й спричинило «холодну війну».

Багата література про Ялтинську конференцію засвідчує, що Сталін та його дорадники максимально використали воєнні успіхи СРСР і завершили окупацію Центральної та Східної Європи, позаяк цьому сприяла поступливість президента Рузвельта. Радянські історики й досі оцінюють Ялтинську конференцію як найбільший успіх радянської дипломатії й особисто Сталіна. З українського погляду, Ялтинська конференція мала найважливіше значення, адже було визнано принцип етнічного кордону межи Польщею й Україною. Вона на довгий час визначила долю Центрально-Східної Європи й зміцнила роль СРСР у світовій політиці.

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

Т. 4. Крымская конференция руководителей трех союзных держав — СССР, США и Великобритании (4—11 февр. 1945 г.).— 302 с.
  • (рос.) Эдвард Стеттиниус. «Аргонавт».— В кн.: От «Барбароссы» до «Терминала»: Взгляд с Запада / Сост. Ю. И. Логинов: Перевод.— М.: Политиздат, 1988. — С. 356—376.
  • (англ.) Edward R. Stettinius, Jr. Roosevelt and the Russians: the Yalta Conference. Edited by Walter Johnson. Doubleday & Company, Inc., 1949, Garden City, New York.— 370 p.
  • (англ.) Mc Neill W. H. America, Britain and Russia 1941-46. Оксфорд 1953.
  • (англ.) Clemens D. C. Yalta. Нью-Йорк 1970.
  • (рос.) Яковлев А. (ред.). Ялтинская Конференция 1945. Уроки истории. Москва 1985.

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати