Юхта Михайло Дмитрович (03 жовтня 1946 року) -  Заслужений Журналіст України, ветеран Української журніалістики, член Національної спілки журналістів з 1978 року, радіожурналіст, прозаїк, поет, активіст, громадський діяч, викладач Східноєвропейського Національного Університету, українофіл[1].

Юхта Михайло Дмитрович
Народився 03.10.1946 року
с.Пристайлове, Лебединського району, Сумської області
Національність Українець
Alma mater Львівський університет ім.івана Франка

Нагороджений іменним годинником від Президента України Леоніда Кучми. Володар почесного звання «Відмінник телебачення і радіо України», «Золотої медалі» української журналістики, «Призу Популярності», «Почесного Знаку» Національної Спілки журналістів України;

Його ім’я занесене до енциклопедичного словника «Українська журналістика в іменах».

Удостоєний численних Почесних Грамот, Дипломів, Подяк Держтелерадіо України, Національної радіокомпанії України, Національної спілки журналістів України, Волинської  облдержадміністрації, обласної ради, Луцької міської ради. І це далеко не повний перелік усіх нагород, які нанизала доля Михайлу Юхті за багаторічну працю, що принесла йому визнання і славу в українській журналістиці.

За роки журналістської діяльності, як представник української журналістики, побував у більше 20-ти країнах, де був відмічений за підготовлені матеріали. Так, Люблінське воєводство Республіки Польща відзначило Почесною нагородою за висвітлення міжнародного співробітництва двох сусідніх країн.

Життєпис

Народився у селі Пристайлове, Лебединського району, Сумської області.

Батько - Дмитро Гордійович Юхта, був сільським ковалем, пройшов усю війну аж до Берліна. А мама, Євросинія Уліянівна, з родини Плішивих – швачкою. Дитинство пройшло на берегах Псла серед лісів та луків, мальовничої природи.

За словами Михайла Юхти, саме чарівність рідного довкілля, де бігало дитинство, надихнула на творчість, ще коли навчався в Пристайлівській восьмирічній і Будильській середній школах. Перші вірші, оповідання , новели, етюди друкувала районна газета «Життя Лебединщини».

У Лебедині  Михайла Юхту знають , як активного учасника літературного об’єднання при районній газеті, створеного за ініціативою відомого українського письменника Костя Гордієнка. Побачивши здібності сільського хлопця той всіляко підтримував і допомагав йому, рекомендував йти в журналістику. Навчався у Львівському державному університеті імені Івана Франка на факультеті журналістики.

По отриманню диплому журналіста був призваний на військову службу, яку відбував кореспондентом газети «Голос воїна»(Мукачево), а також «Голос Родины» (Львів), на тойчас, Прикарпатського військового округу.

Демобілізувавшись, доля Михайла Юхту занесла на Волинь. Тут спочатку працював інспектором облвиконкому. Про це згадується  в книзі Андрія Бондарчука « Юхим Ярощук: людина, громадянин, державний діяч»).

Виходячи із факту природної обдарованості, Юхта міг би здобути кар’єру в органах державної влади, проте випускника Франкового університету найбільше вабила журналістика. Свого часу голова облвиконкому Юхим Ярощук пропонував йому вступити у Вищу партійну школу, що принесло б неабияку перспективу для молодого журналіста...Але сам Михайло Юхта коментує: «Я вже спробував себе у журналістиці і відмовитися від неї не зміг, бо то для мене було як повітря». Тож, ж із 1973-го— на ниві волинської журналістики. Двадцять років працював  у Волинській обласній тлерадіокомпанії.. Пройшов усі професійні щаблі: від кореспондента, завідуючого кореспондентською мережею, редактора, старшого редактора до завідуючого інформаційним відділом .

Серед перших журналістських матеріалів Михайла Юхти, що привернули увагу радіослухачів — розповідь про найстарішужительку  Колодяжного   Варвару Дмитрук, близьку подругу Лесі Українки; бесіда із праправнучкою Тараса Шевченка Євгенією Гончаревич-Голуб, яка прибула із Черкащини вчителювати в село Сокіл, Рожищенського району, інтерв’ю із всесвітньовідомими особистостями Святославом Ріхтером та Юрієм Левітаном, космонавтами Валентиною Терешковою, Павлом Поповичем, кіноактором Євгеном Леоновим, естрадними артистами: Назарієм Яремчуком, Софією Ротару, Оксаною Білозір, Аллою Пугачовою, Юрієм Тимошенком та Ефімом Березіним (Тарапунька і Штепсель) перший з яких був близьким приятелем журналіста.

Десять років Михайло Юхта був власкором однієї із центральних на той час газет «Радянська Україна». Саме із її шпальт, журналістських  матеріалів його ім’я стало відоме на теренах України. Із проголошенням незалежності України, газета під цією назвою припинила свій вихід. Пізніше   вона стала «Демократична Україна».

У 1991 році Михайла Юхту  призначають  власкором Держтелерадіо України. Кар‘єру на Українському радіо почав на конкурсній основі — відразу по приїзду на співбесіду до Києва отримав завдання зробити репортаж із заводу «Більшовик», з чим справився «на відмінно». Двадцять років працював на Українському радіо.

Під час журналістських зустрічей заприятелював із Муслімом Магомаєвим, якого здивував неочікуваним волинським сувеніром - консервами з лосятини. Ті, в свою чергу, так полюбилися знаменитому артисту, що він неодноразово звертався до Михайла Дмитровича із проханням переслати делікатес до Москви, з приводу святкування особливих для співака дат.

Радіожурналістську ниву Михайло Юхта засівав зернами добра і любові до Волинського краю, неньки України. За десятки років  він був щоденно в ефірі Українського радіо. І не тільки щоденно, а декілька разів на добу, майже в кожному інформаційному випуску. В різних куточках України його впізнавали за голосом. Та й ім’я знали мільйони українців. Розповідаючи про життя Волині у Всеукраїнському просторі та закордоном, представляв інтереси волинян, розумів їхні сподівання, перемаймався проблемами.  

 Слова і думки журналіста в ефірі  завжди вагомі , виважені й мудрі, оскільки збагачені власним життєвим досвідом  та знаннями. У розповідях  вчувається вболівання за  долю людей, гордість не тільки за рідний край, а й всю українську державу.

Від своїх 65 літ Михайло Юхта — на заслуженому відпочинку. Але й надалі допомагає спільно творити радіолітопис України. Своїм багатим досвідом радіожурналістики охоче ділиться із майбутніми журналістами, як старший викладач факультету журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки. Із великою радістю йде на кожну зустріч з молоддю, яка обрала журналістику. У свій час школу радіожурналістики Михайла Юхти пройшли нині вже відомі журналісти. Викладацьку діяльність поєднує із посадою Голови Журналістської Організації Власкорів Всеукраїнських засобів масової інформації у Волинській області.

Громадська діяльність

Задяки особистим якостям, небайдужості до чужої долі та численним знайомствам в галузі, за роки діяльності поєднав чимало родин та багатьом допоміг у пошуках рідних: в тому числі, учасникам операції «Вісла» та членам сімей загиблих учасників Другої Світової війни.

Сьогодні Михайло Дмитрович активно досліджує десидентський рух 60-з років в Україні.

Ставши ініціатором створення фонду особового походження Дмитра Полікарповича Іващенка,

нещодавно закінчив написання об’ємного твору про страдницький шлях відомого волинського дисидента, політв’язня, «волинського Чорновола», яка незабаром прийде до читача, а всі зібрані ним документальні та історичні джерела будуть передані до архіву та поповнять фонд[2].

Файл:Portrait of Mykhailo Yukhta establishing a non-for-profit organization.jpg
Портрет ініціатора створення фонду у момент підписання паперів про реєстрацію некомерційної організації

Творчий доробок

У своїй художньо-документальній повісті «Долю обрав сам» йдеться про героїчне життя лідера дисидентського руху 60-х років на Волині Дмитра Іващенка, його вірних побратимів, однодумців, які не шкодуючи власного життя у непрості часи радянського режиму, виборювали незалежність, нашу з вами кращу долю, та волю України.

Рецензії видатних українців на книгу «Долю обрав сам» та коментар автора за посиланням: http://volynrada.gov.ua/sites/default/files/2019/doc/pitannya_6.pdf

Михайло Юхта закоханий у таїну слова[3]. У позії та прозі прагне осмислити історичне минуле, красу природи, внутрішній світ людини, філософію життя. Він є автором багатьох видань, поетичних і прозових збірок, публікацій.

Файл:Mykhailo Yukhta’s publication.jpg
Публікація М.Юхти «Той, хто любить своє село, той полюбить і Україну»
Файл:Mykhailo Yukhta publication.jpg
«Той, хто любить своє село, той полюбить і Україну»

=До прикладу, у 2004 році упорядкував і видав книгу «Краса і біль Золочівки» (про трагічну долю села Золочівка на Рівненщині, яке в роки війни було спалене нацистами).

На сьогодні у творчому доробку Михайла Юхти написані та підготовлені до друку ще три книги.  Це й автобіографічна повість «Ота стежина в ріднім краї» у якій ділиться саме тим, що не забувається з плином років; згадує стежку, на якій зробив перші життєві кроки на землі батьків, дідів, прадідів, село над Пслом, де народився та звідки пішов в журналістику. «Щемливі, з тонким ліризмом роздуми про дитинство, шкільні, студентські роки, життя, все те пропущене через серце[4]».

А в книзі «Скрижалі пам’яті» журналіст зібрав  спогади земляків про багатостраждальну долю рідного Пристайлова, яке не оминули трагічні роки голодомору — 1932-1933–го. «Тут чинилися такі кари над людьми, які жахали навіть саму уяву», - коментує автор. «Написана книга містить вселюдський осуд радянської системи і стане даниною пам’яті його земляків, та усіх, хто ковтнув сталінський геноцид; буде нев’януючою квіткою на могилах жертв голодоморів та анафемою антинародного режиму, який із Божої волі канув у небуття...».[5]

У книзі «Журналістика — моя доля» ділиться журналістськими спогадами та роздумами. «А мені є що згадати», - сміється Михайло Дмитрович в особистій розмові. Журналісту довелося зустрічатися та спілкуватися із Президентами України, визначними політиками, міністрами, провідними науковцями, видатними письменниками, акторами, співаками, всесвітньовідомими особистостями.

У творчому світі:

Файл:М.Юхта серед творчої інтелігенції України та з народною артисткою України Ніною Матвієнко в центрі.jpg
Михайло Юхта серед  творчої інтелігенції України. Із дружиною  знаменитого кіноактора Івана Миколайчука — Марійкою (перша зліва) та народною артисткою України Ніною Матвієнко(в центрі).
Файл:Portrait of Mykhailo Yukhta and colleagues.jpg
Зустріч українських та польських журналістів на державному кордоні в Ягодині.Михайло Юхта у другому ряду третій справа.
Файл:Portrait of Mykhailo Yukhta with colleagues.jpg
Зустріч із знаменитим українським поетом-піснярем, головним редактором журналу  «Дніпро» Миколою Луківим(другий справа)

Про Михайла Юхту написано багато: не лише про творчість, а й про життєву дорогу, погляди. Колеги до сьогодні по крупинках збирають таємниці його успіху та поради, переймаючи досвід - не лише професійний.

Цінна інформація про особу М.Д.Юхти з особистої розмови колег-журналістів: http://old.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/727-toj-khto-lyubit-svoe-selo-toj-lyubitime-i-ukrajinu

Колишній Головний редактор Українського радіо Олексій Березенко та Заслужений журналіст України, голова Волинської обласної організації Національої спілки журналістів України Михайло Савчак, про свого коллегу М.Юхту пишуть:  

«Ім’я  Михайла Юхти  у журналістському світі доволі яскраве та популяне і потужне. Журналістиці віддав майже 50 років. Вона для нього стала не тільки улюбленою професією, а й справою усього життя. Його знають як професійного фахівця, щиру і чуйну людину, відомого визнаного українського жураліста. У нього виробився свій стиль подачі матеріалів, професійний глибокий аналіз життя Волині. Щоденно звучали на всю Україну актуальні та співзвучні з часом його розповіді, репортажі, коментарі. Як майстер ефіру вміє словом і думкою заговорити слухачів, привернути до себе їх увагу...А це вдається не кожному радіожурналісту. Працелюбності та журналістської вправності йому, як мовиться, не позичати. Радіожурналістську ниву Михайло Юхта засівав зернами добра і любові до Волинського краю, неньки України. Ім’я Михайла Юхти знають мільйони українців. Його слова і думки в ефірі завжди вагомі, виважено мудрі, оскільки збагачені власним життєвим досвідом та знаннями.Розповідаючи про життя Волині у Всеукраїнському просторі та за кордоном, він представляв інтереси волинян, розумів їхні сподівання, перемаймався проблемами...У нього  об’єктивне, відверте, щире слово журналіста сприяло торжеству справедливості заради утвердження принципів національної гордості не тільки за рідний край, а й за всю українську державу.

У розповідях вчувається вболівання за долю простих людей, гордість за багатате історичне  минуле Волині, її економічний та культурний розвиток. Чималий інформаційний пласт із життя Волині Михайло Юхта підняв в душах жителів усієї України. Про це свідчать численні листи  з областей на Українське радіо, з подяками Михайлові Юхті за журналістську працю. А він протягом декількох десятиріч  віддано і чесно служить улюбленій справі. Ще раз підтвердив, що журналістика для нього — не просто професія, а доля, поклик душі. Отож, впевнено йшов до своє мети. Про все це нагадував на зустрічах з майбутніми журналістами, передаючи їм свій багатий досвід радіожурналістики, працюючистаршим викладачем факультету журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки. Він з великою радістю йде на кожну зустріч з молоддю, яка обрала журналістику. У свій час школу радіожурналістики Михайла Юхти пройшли нині вже відомі журналісти».

Наступним поколінням

Файл:Михайло Юхта серед студентів.jpg
Михайло Юхта (в центрі) серед  студентів. 2012 р.
  • - Михайле Дмитровичу, за свою багаторічну журналістську працю Ви допомогли багатьом людям. На Вашу думку, добро повертається?

- Без сумніву. Мабуть, є певна закономірність, ланцюжкова реакція. Ти зробив щось добре людині, а вона ще комусь, і так далі, доки добро повертається й до тебе.

  • Завжди дотримуюсь істини, що «тільки той, хто шукає, знаходить, і до мети приходить той, хто до неї йде».

Примітки

  1. Жив у тещі Тарапуньки, розмовляв із Левітаном. Михайло Юхта. ОЧЕВИДЕЦЬ. Волинь24 (en). Процитовано 2020-09-21. 
  2. коментар М.Д.Юхти
  3. За словами самого Михайла Дмитровича. 
  4. Коментар Юхти М.Д. 
  5. Юхта М.Д. 

Посилання

[1] [2][3]