Відмінності між версіями «Юхта Михайло Дмитрович»

[неперевірена версія][неперевірена версія]
м
Мітки: Візуальний редактор Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
м
Мітки: Візуальний редактор Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
 
(Не показані 116 проміжних версій 10 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Інші значення|Юхта (значення)}}
{{вікіфікувати}}
{{Життєпис}}
[[Файл:Портрет_Михайла_Дмитровича_Юхти.jpg|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%B0_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B0_%D0%AE%D1%85%D1%82%D0%B8.jpg|міні]]
{{Біографія}}
'''Юхтá Михайло Дмитрович''' (3 [[Жовтень|жовтня]] 1946 року) -  [[Заслужений журналіст України|Заслужений Журналіст України]], ветеран волинської та загальнонаціональної журналістики, член [[Національна спілка журналістів України|Національної спілки журналістів]] з 1978 року, [[Радіожурналістика|радіожурналіст]], [[прозаїк]], [[поет]], володар почесного звання  «Відмінник телебачення і радіо України», «Золотої медалі» української журналістики, «Призу Популярності»,  «Почесного Знаку» Національної Спілки журналістів України; [[активіст]], [[громадський діяч]], [[Викладач університету|викладач]] [[Волинський національний університет імені Лесі Українки|Східноєвропейського Національного Університету]], [[Українофільство|українофіл]]'''<ref>{{Cite web|title=Жив у тещі Тарапуньки, розмовляв із Левітаном. Михайло Юхта. ОЧЕВИДЕЦЬ|url=https://www.volyn24.com/news/106212-zhyv-u-teschi-tarapunky-pyv-kavu-z-magomaievym-rozmovliav-iz-levitanom-myhajlo-yuhta-ochevydec|website=Волинь24|accessdate=2020-09-21|language=en}}</ref>'''.
{{Письменник
|зображення =
|псевдоніми = Михайло Ларін
|дата народження = 03.10.1946
|місце народження = [[Пристайлове]], [[Лебединський район]], [[Сумська область]]
|національність = Українець
|alma mater = Львівський університет ім.Iвана Франка
|рід діяльності = Журналіст, радіожурналіст, письменник, поет, прозаїк
}}
'''Юхта Михайло Дмитрович''' ([[3 жовтня]] 1946 року)&nbsp;— &nbsp;[[Заслужений журналіст України]], ветеран Української [[Журналістика|журніалістики]], член [[Національна спілка журналістів України|Національної спілки журналістів]] з 1978 року, [[Радіожурналістика|радіожурналіст]], [[прозаїк]], [[поет]], [[активіст]], [[громадський діяч]]'''<ref>{{Cite web|title=Жив у тещі Тарапуньки, розмовляв із Левітаном. Михайло Юхта. ОЧЕВИДЕЦЬ|url=https://www.volyn24.com/news/106212-zhyv-u-teschi-tarapunky-pyv-kavu-z-magomaievym-rozmovliav-iz-levitanom-myhajlo-yuhta-ochevydec|website=Волинь24|accessdate=2020-09-21|language=en}}</ref>'''.


Нагороджений [[Президент України|іменним годинником від Президента України]] [[Кучма Леонід Данилович|Леоніда Кучми]]<ref>{{Cite news|title=https://www.president.gov.ua/documents/142019-25938}}</ref>.
Його ім’я занесене до [[Словник|енциклопедичного словника]] «Українська журналістика в іменах».


Володар звання «Відмінник телебачення і радіо України», «Золотої медалі» української журналістики, «Призу Популярності», «Почесного Знаку» [[Національна спілка журналістів України|Національної Спілки журналістів України]];
Нагороджений іменним годинником від Президента України. Удостоєний численних Почесних Грамот, Дипломів, Подяк Держтелерадіо України, Національної радіокомпанії України, Національної спілки журналістів України, Волинської  облдержадміністрації, обласної ради, Луцької міської ради.


Ім‘я Михайла Дмитровича Юхти занесене до [[Словник|енциклопедичного словника]] «Українська журналістика в іменах».
Відзначений [[Люблінське воєводство|Люблінським воєводством]] [[Республіка Польща|Республіки Польща]] Почесною нагородою за висвітлення  міжнародного співробітництва двох сусідніх країн. І це далеко неповний перелік усіх нагород, які  нанизала доля Михайлу ЮХТІ за багаторічну працю, що принесла йому визнання і славу в українській журналістиці.


Удостоєний [[Почесна грамота Верховної Ради України|Почесних Грамот]], Дипломів, подяк [[Державний комітет телебачення і радіомовлення України|Держтелерадіо України]], [[Національна Радіокомпанія України|Національної радіокомпанії України]], [[Національна спілка журналістів України|Національної спілки журналістів України]], Волинської облдержадміністрації, Волинської обласної ради, [[Луцька міська рада|Луцької міської ради.]]
== Біографія ==
Народився у селі [[Пристайлове]], [[Лебединський район|Лебединського району]], [[Сумська область|Сумської області]].


За роки журналістської діяльності, як представник української журналістики, побував у більше, ніж 20-ти країнах, де був відмічений за підготовлені матеріали.
Батько був сільським ковалем. Мама – швачкою. Дитинство пройшло на берегах [[Псел|Псла]] серед лісів та луків, мальовничої природи. За його словами, саме Її чарівність надихнула юнака на творчість, ще коли він навчався в Пристайлівській восьмирічній і Будильській середній школах. Перші вірші, оповідання , новели, етюди друкувала районна газета «Життя Лебединщини».


Так, [[Люблінське воєводство]] [[Республіка Польща|Республіки Польща]] відзначило Почесною нагородою за висвітлення міжнародного співробітництва двох сусідніх країн.
М.Юхту пам‘ятають як активного учасника літературного об’єднання при Лебединській районній газеті, створеного за ініціативою відомого українського письменника Костя Гордієнка. Побачивши здібності сільського хлопця той всіляко підтримував і допомагав йому, рекомендувавав йти в журналістику.


== Життєпис ==
Михайло Дмитрович Юхта навчався у [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівському державному університеті імені Івана Франка]] на факультеті журналістики.
Народився у селі [[Пристайлове]], [[Лебединський район|Лебединського району]], [[Сумська область|Сумської області]].


Батько&nbsp;— Дмитро Гордійович Юхта, був сільським ковалем, пройшов усю війну, дійшов до Берліна. Мати, Єфросинія Уліянівна, з родини Плішивих&nbsp;— швачкою. Дитинство пройшло на берегах [[Псел|Псла]] серед лісів та луків, мальовничої природи.<ref>{{Cite book
По отриманню диплому журналіста був призваний на військову службу, яку відбував кореспондентом газети «Голос воїна»([[Мукачево]]), а також «Голос Родины» ([[Львів]]), на той час, [[Прикарпатський військовий округ|Прикарпатського військового округу.]]
|title=Зі слів Михайла Юхти
}}</ref>


Навчався в Пристайлівській восьмирічній і Будильській середній школах.
Демобілізувавшись, доля занесла Михайла Юхту на [[Волинь]]. Тут спочатку працював інспектором [[Облвиконкомзах|облвиконкому]]. Виходячи із факту природної обдарованості, Юхта міг би здобути кар’єру в органах державної влади, проте випускника Франкового університету найбільше вабила журналістика. Свого часу голова облвиконкому [[Ярощук Юхим Арсенійович|Юхим Ярощук]] пропонував вступити у [[Вища партійна школа при ЦК КПУ|Вищу партійну школу]], щоб принесло небияку перспективу для молодого журналіста...Але сам Михайло Юхта коментує: «Я вже спробував себе у журналістиці і відмовитися від неї не зміг, бо то для мене було як повітря».


Перші вірші, оповідання, новели, етюди друкувала районна газета «Життя Лебединщини».
Тож, ж 70-х років - на ниві волинської [[Журналістика|журналістики]].


У Лебедині Михайла Юхту знають, як активного учасника літературного об'єднання при районній газеті, створеного за ініціативою відомого українського письменника Костя Гордієнка. Побачивши здібності сільського хлопця, той всіляко підтримував і допомагав йому, рекомендував йти в журналістику<ref name=":0">{{Cite web|title=До 80-річчя Волинського радіо: журналісти Микола Якименко і Михайло Юхта - YouTube|url=https://www.youtube.com/watch?v=Qy3Z0WRgIsU|website=www.youtube.com|accessdate=2020-12-31}}</ref>.
Двадцять років працював на Волинському радіо, ще 20 – [[Кореспондент (значення)|власкором]] [[Українське радіо|Українського радіо]], 10 - власним кореспондентом газети «<nowiki/>[[Радянська Україна (газета)|Радянська Україна]]<nowiki/>», на той час республіканської газети [[Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу|ЦККПУ]].


Навчався у [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівському державному університеті імені Івана Франка]] на факультеті журналістики.
Кар‘єру на Українському радіо почав на конкурсній основі - відразу по приїзду на співбесіду до Києва отримав завдання зробити репортаж із [[Завод «Більшовик»|заводу «Більшовик»]], з чим справився «на відмінно». Пройшов усі професійні щаблі від кореспондента, завідуючого кореспондентською мережею, редактора, старшого редактора до завідуючого інформаційним відділом Волинскої обласної телерадіокомпанії.[[Файл:Інтерв‘ю.jpg|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B2%E2%80%98%D1%8E.jpg|міні]]
Серед перших інтерв’ю М.Д. Юхти - розмова із найстарішою жителькою [[Колодяжне (Ковельський район)|Колодяжного]] Варварою Дмитрук, яка була близькою із [[Леся Українка|Лесею Українкою]], дружила із нею; бесіда із праправнучкою [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]] Євгенією Гончаревич-Голуб, яка прибула із [[Черкаська область|Черкащини]] вчителювати в село [[Сокіл (Рожищенський район)|Сокіл,]] [[Рожищенський район|Рожищенського район]]<nowiki/>у.


По отриманню диплому журналіста був призваний на військову службу, яку відбував кореспондентом газети «Голос воїна»([[Мукачево]]), а також «Голос Родины» ([[Львів]]), на той час, [[Прикарпатський військовий округ|Прикарпатського військового округу.]]
Серед респондентів-всесвітніх особистостей<ref>{{Cite book
|title=Особиста примітка М.Д.Юхти
|last=
|first=
|year=
|publisher=
|location=
|pages=
|language=
|isbn=
}}</ref> - [[Литвин Володимир Михайлович|Володимир Литвин]], [[Томенко Микола Володимирович|Микола Томенко]], [[Левітан Юрій Борисович|Юрій Левітан]], [[Леонов Євген Павлович|Євген Леонов]], [[Штепсель і Тарапунька]], останній з яких був близьким приятелем журналіста.
[[Файл:Із_Ю.Левітаном.jpg|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%86%D0%B7_%D0%AE.%D0%9B%D0%B5%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%BC.jpg|міні|Фотокартка з Ю.Левітаном]]
[[Файл:На_світлині_М.Юхта_та_В.Литвин.jpg|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%9D%D0%B0_%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%96_%D0%9C.%D0%AE%D1%85%D1%82%D0%B0_%D1%82%D0%B0_%D0%92.%D0%9B%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B8%D0%BD.jpg|міні|На світлині: М.Юхта та В.Литвин]]
У ході співпраці також заприятелював із [[Магомаєв Муслім Магометович|Муслімом Магомаєвим]], якого здивував неочікуваним волинським сувеніром - консервами з лосятини.


Демобілізувавшись, потрапив '''на [[Волинь]]'''<ref name=":1">{{Cite web|title=Жив у тещі Тарапуньки, розмовляв із Левітаном. Михайло Юхта. ОЧЕВИДЕЦЬ|url=https://www.volyn24.com/news/106212-zhyv-u-teschi-tarapunky-pyv-kavu-z-magomaievym-rozmovliav-iz-levitanom-myhajlo-yuhta-ochevydec|website=Волинь24|accessdate=2020-12-31|language=en}}</ref>, де спочатку працював інспектором [[Облвиконкомзах|облвиконкому]]. Про це згадується у&nbsp;книзі '''[[Андрій Бондарчук|Андрія Бондарчука]] «<nowiki/>[[Ярощук Юхим Арсенійович|Юхим Ярощук]]: людина, громадянин, державний діяч»'''.
Ті, в свою чергу, так полюбилися артисту, що пан Магомаєв неодноразово звертався до Михайла Дмитровича із проханням переслати делікатес до Москви, з приводу святкування особливих для співака дат.
[[Файл:М.Д._Юхта_у_бесіді_із_М.Магомаєвим_з_дружиною.jpg|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%9C.%D0%94._%D0%AE%D1%85%D1%82%D0%B0_%D1%83_%D0%B1%D0%B5%D1%81%D1%96%D0%B4%D1%96_%D1%96%D0%B7_%D0%9C.%D0%9C%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%94%D0%B2%D0%B8%D0%BC_%D0%B7_%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E.jpg|міні|Михайло Дмитрович в дружній бесіді із Муслімом Магомаєвим з дружиною[[Файл:Світлина_із_підписом_та_побажаннями_Михайлові_Юхті_від_Мусліма_Магомаєва.jpg|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%A1%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D1%96%D0%B7_%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BC_%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%D0%B8_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%AE%D1%85%D1%82%D1%96_%D0%B2%D1%96%D0%B4_%D0%9C%D1%83%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%B0_%D0%9C%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%94%D0%B2%D0%B0.jpg|міні|Фотографія із підписом та побажаннями Михайлові Юхті від Мусліма Магомаєва]]]]
Задяки особистим якостям, небайдужості до чужої долі та численним знайомствам в галузі, за роки діяльності поєднав чимало родин та багатьом допоміг у пошуках рідних: в тому числі, учасникам [[Операція «Вісла»|операції «Вісла»]] та членам сімей загиблих учасників [[Друга світова війна|Другої Світової війни]].
[[Файл:Михайло_Юхта_за_роботою.jpg|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%AE%D1%85%D1%82%D0%B0_%D0%B7%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%BE%D1%8E.jpg|міні]]
Сьогодні Михайло Дмитрович активно досліджує [[Дисидентський рух в Україні|десидентський рух 60-з років в Україні.]] Ставши ініціатором створення фонду особового походження [[Іващенко|Дмитра Полікарповича Іващенка]],[[Файл:Initiators_of_the_foundation.jpg|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Initiators_of_the_foundation.jpg|міні|На фото: ініціатори створення фонду особового походження Дмитра Полікарповича Іващенка]]
нещодавно закінчив написання об’ємного твору про страдницький шлях відомого волинського дисидента, політв’язня, «волинського [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|Чорновола]]<nowiki/>» , яка незабаром прийде до читача, а всі зібрані ним документальні та історичні джерела будуть передані до архіву та поповнять фонд. <ref>коментар М.Д.Юхти</ref>


Виходячи із коментарів очевидців, Юхта міг би здобути кар'єру в органах державної влади<ref name=":0"/>, проте випускника Франкового університету найбільше вабила журналістика. Свого часу голова облвиконкому [[Ярощук Юхим Арсенійович|Юхим Ярощук]] пропонував вступити у [[Вища партійна школа при ЦК КПУ|Вищу партійну школу]], що «принесло б неабияку перспективу для молодого журналіста»<ref>{{Cite web|url=https://day.kyiv.ua/uk/blog/suspilstvo/ce-ne-kompartiyi-zahyst-chesti-volyni|title=https://day.kyiv.ua/uk/blog/suspilstvo/ce-ne-kompartiyi-zahyst-chesti-volyni|last=|first=|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>…Але сам Михайло Юхта коментує: «Я вже спробував себе у журналістиці і відмовитися від неї не зміг, бо то для мене було як повітря».<ref>{{Cite book
|title=Зі слів Михайла Юхти
}}</ref>


Тож, із 1973-го&nbsp;— на ниві української [[Журналістика|журналістики]].


Двадцять років працював у Волинській обласній телерадіокомпанії<ref>{{Cite web|title=Луцькі кукурузники: ретро фотографії аеропорту|url=http://www.hroniky.com/news/view/10647-lutski-kukuruznyky-retro-foto-aeroportu|website=Хроніки Любарта|date=2018-01-14|accessdate=2020-12-31|first=Хроніки Любарта вул|last=Електроапаратна|last2=3|last3=Луцьк|last4=Україна}}</ref>. Пройшов усі професійні щаблі: від кореспондента, завідуючого кореспондентською мережею, редактора, старшого редактора до завідуючого інформаційним відділом<ref name=":1"/>.
'''<u><code>Творчий доробок</code></u>'''


Серед перших журналістських матеріалів Михайла Юхти, що привернули увагу радіослухачів&nbsp;— розповідь про найстарішу жительку [[Колодяжне (Ковельський район)|Колодяжного]] Варвару Дмитрук, близьку подругу [[Леся Українка|'''Лесі Українки''']]<ref>{{Cite web|title=Леся Українка у спогадах Варвари Дмитрук - Громадсько політична газета|url=http://vk.volyn.ua/news_37_1752_LesyaUkrainkauspogadahVarvariDmitruk.html|website=vk.volyn.ua|accessdate=2020-12-31}}</ref>; бесіда із праправнучкою [[Шевченко Тарас Григорович|'''Тараса Шевченка''']] Євгенією Гончаревич-Голуб, яка прибула із [[Черкаська область|Черкащини]] вчителювати в село [[Сокіл (Рожищенський район)|Сокіл,]] [[Рожищенський район|Рожищенського району]], інтерв'ю із всесвітньовідомими особистостями: [[Ріхтер Святослав Теофілович|Святославом Ріхтером]] та [[Левітан Юрій Борисович|Юрієм Левітаном]], космонавтами [[Терешкова Валентина Володимирівна|Валентиною Терешковою]], [[Попович Павло Романович|Павлом Поповичем;]] кіноактором [[Леонов Євген Павлович|Євгеном Леоновим]]; естрадними артистами: [[Яремчук Назарій Назарович|Назарієм Яремчуком]], [[Ротару Софія Михайлівна|Софією Ротару]], [[Білозір Оксана Володимирівна|Оксаною Білозір]], [[Пугачова Алла Борисівна|Аллою Пугачовою]], [[Тимошенко Юрій Трохимович|Юрієм Тимошенком]] та [[Єфим Березин|Єфимом Березіним]] ([[Штепсель і Тарапунька|Тарапунька і Штепсель]]) перший з яких був близьким приятелем журналіста<ref name=":1"/>.
У своїй художньо-документальній повісті «Долю обрав сам» йдеться про героїчне життя лідера дисидентського руху 60-х років на Волині Дмитра Іващенка, його вірних побратимів, однодумців, які не шкодуючи власного життя у непрості часи радянського режиму виборювали незалежність, нашу з вами кращу долю, та волю України.
[[Файл:Михайло_Юхта_за_роботою_над_книгою_власного_авторства.jpg|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%AE%D1%85%D1%82%D0%B0_%D0%B7%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%BE%D1%8E_%D0%BD%D0%B0%D0%B4_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%8E_%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0.jpg|міні|Михайло Юхта за роботою над книгою власного авторства


Десять років Михайло Юхта був власкором однієї із центральних, на той час, газет «<nowiki/>[[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Радянська Україна]]<nowiki/>». Саме із її шпальт, журналістських &nbsp;матеріалів, його ім'я стало відоме на теренах України. Із проголошенням незалежності України, газета під цією назвою припинила свій вихід. Пізніше  вона стала «<nowiki/>[[Демократична Україна (газета)|Демократична Україна]]<nowiki/>».


У 1991 році Михайла Юхту призначають  власкором [[Державний комітет телебачення і радіомовлення України|Держтелерадіо України]]. Кар‘єру на Українському радіо почав на конкурсній основі&nbsp;— відразу по приїзду на співбесіду до Києва отримав завдання зробити репортаж із [[Завод «Більшовик»|заводу «Більшовик»]], з чим справився «на відмінно»<ref name=":1"/>.
]]
Михайло Юхта закоханий у таїну слова<ref>{{Cite book
|title=За словами самого Михайла Дмитровича
|last=
|first=
|year=
|publisher=
|location=
|pages=
|language=
|isbn=
}}</ref>. У позії та прозі прагне осмислити історичне минуле, красу природи, внутрішній світ людини, філософію життя. Він автор багатьох видань, поетичних і прозових збірок, публікацій.


Двадцять років працював на [[Українське радіо|Українському радіо]].
До прикладу, у 2004 році упорядкував і видав книгу «Краса і біль Золочівки» ( про трагічну долю села Золочівка на Рівненщині, яке в роки війни було спалене нацистами).


Під час журналістських зустрічей заприятелював із [[Магомаєв Муслім Магометович|Муслімом Магомаєвим]], якого здивував неочікуваним волинським сувеніром&nbsp;— консервами з лосятини. Ті, в свою чергу, так полюбилися знаменитому артисту, що він неодноразово звертався до Михайла Дмитровича із проханням переслати делікатес до [[Москва|Москви]], з приводу святкування особливих для співака дат<ref name=":1"/>.
На сьогодні у творчому доробку Михайла Юхти написані та підготовлені до друку ще три книги.  Це й автобіографічна повість «Ота стежина в ріднім краї» у якій ділиться саме тим, що не забувається з плином років, згадує оту стежину на якій зробив перші життєві кроки на землі батьків, дідів, прадідів, село над [[Псел|Пслом]], де народився та звідки пішов в журналістику. «Щемливі, з тонким ліризмом роздуми про дитинство, шкільні, студентські роки, життя, все те пропущене через серце<ref>{{Cite book

|title=Коментар Юхти М.Д.
«Радіожурналістську ниву Михайло Юхта засівав зернами добра і любові до Волинського краю, неньки України»<ref name=":0"/>. За десятки років він був щоденно в ефірі Українського радіо. В різних куточках України його впізнавали за голосом.<ref>{{Cite book
|last=
|title=Зі слів Михайла Юхти
|first=
}}</ref> Розповідаючи про життя Волині у Всеукраїнському просторі та закордоном, представляв інтереси волинян<ref name=":3">{{Cite web|title=ДОЛІ ЛЮДСЬКІ: РАДІОЖУРНАЛІСТ МИХАЙЛО ЮХТА ВІДНОВИВ РОЗІРВАНІ МОСТИ СЕСТРИ І БРАТА|url=https://www.volyn.com.ua/news/5418-doli-lyudsbki-radiozhurnalist-mikhaylo-yukhta-vidnoviv-rozirvani-mosti-sestri-i-brata.html|website=www.volyn.com.ua|date=2004-05-07|accessdate=2020-12-31}}</ref>.  
|year=
|publisher=
|location=
|pages=
|language=
|isbn=
}}</ref>».


«Слова і думки журналіста в ефірі  завжди вагомі, виважені й мудрі, оскільки збагачені власним життєвим досвідом  та знаннями. У розповідях  вчувається вболівання за  долю людей, гордість не тільки за рідний край, а й всю українську державу<ref name=":0"/>. Від своїх 65 літ Михайло Юхта&nbsp;— на заслуженому відпочинку. Але й надалі допомагає спільно творити радіолітопис України»<ref name=":2">{{Cite web|url=https://www.nrada.gov.ua/wp-content/uploads/2020/02/zaiava_Volyn_NSZHU.pdf|title=https://www.nrada.gov.ua/wp-content/uploads/2020/02/zaiava_Volyn_NSZHU.pdf|last=|first=|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>.
А в книзі «Скрижалі пам’яті » журналіст зібрав  спогади  земляків про багатостраждальну долю рідного Пристайлова, яке не оминули трагічні роки голодомору —1932-1933 –го. «Тут чинилися такі кари над людьми, які жахали навіть саму уяву», - коментує автор.


Своїм досвідом радіожурналістики М.Юхта ділиться із майбутніми журналістами, як старший викладач факультету журналістики [[Волинський національний університет імені Лесі Українки|Волинського національного університету імені Лесі Українки]]. «Із великою радістю йду на кожну зустріч з молоддю, яка обрала журналістику»<ref name=":1"/>.
«Написана книга містить вселюдський осуд радянської системи і стане даниною пам’яті його земляків, та усіх, хто ковтнув сталінський геноцид; буде нев’януючою квіткою на могилах жертв голодоморів та анафемою антинародного режиму, який із Божої волі канув у небуття...».<ref>{{Cite book

|title=Юхта М.Д.
У свій час, школу радіожурналістики Михайла Юхти пройшли нині вже відомі журналісти<ref name=":2"/>.

Викладацьку діяльність поєднує із посадою Голови Журналістської Організації Власкорів [[Організація Всеукраїнських засобів масової інформації|Всеукраїнських засобів масової інформації]] у Волинській області<ref>{{Cite web|title=Порядок денний засідання постійної комісії обласної ради з питань бюджету, фінансів та цінової політики {{!}} Волинська обласна рада|url=http://volynrada.gov.ua/news/poryadok-dennii-zasidannya-postiinoyi-komisiyi-oblasnoyi-radi-z-pitan-byudzhetu-finansiv-ta-t-15|website=volynrada.gov.ua|accessdate=2020-12-31}}</ref>.

== Громадська діяльність ==
Михайло Юхта поєднав чимало родин та багатьом допоміг у пошуках рідних: в тому числі, учасникам [[Операція «Вісла»|операції «Вісла»]] та членам сімей загиблих учасників [[Друга світова війна|Другої Світової війни]]<ref name=":3"/>.

Сьогодні Михайло Дмитрович активно досліджує [[Дисидентський рух в Україні|десидентський рух 60-з років в Україні]]<ref name=":4">{{Cite web|title=Про волинського політв’язня написали книгу|url=https://visnyk.lutsk.ua/news/ukraine/regions/volyn/45599-pro-volynskogo-politvyaznya-napysaly-knygu/|website=https://visnyk.lutsk.ua/|accessdate=2020-12-31|language=uk}}</ref>[[Дисидентський рух в Україні|.]]

Ставши ініціатором створення фонду особового походження [[Іващенко /o Іващенко|Дмитра Полікарповича Іващенка]], Михайло Юхта закінчив написання об'ємного твору про страдницький шлях відомого волинського дисидента, політв'язня, «волинського [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|Чорновола]]<nowiki/>».

Біографічна повість була видана восени 2021-го року, та уже представлена в бібліотеках міста Луцька; усі зібрані документальні та історичні джерела будуть передані до архіву та поповнять фонд<ref name=":5">{{Cite web|url=https://archives.gov.ua/wp-content/uploads/2020/03/20-3.pdf|title=https://archives.gov.ua/wp-content/uploads/2020/03/20-3.pdf|last=|first=|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>.



== Творчий доробок ==
У художньо-документальній повісті «Долю обрав сам»<ref>{{Cite web|url=http://volynrada.gov.ua/sites/default/files/2019/doc/pitannya_6.pdf|title=Рецензії}}</ref>, авторства М.&nbsp;Д.&nbsp;Юхти<ref name=":4"/>, йдеться про героїчне життя лідера десидентського руху 60-х років на Волині&nbsp;— Дмитра Іващенка<ref>{{Cite web|title=У Луцьку вшанують українських шестидесятників &ndash; подружжя Іващенків|url=https://zaxid.net/u_lutsku_vshanuyut_ukrayinskih_shestidesyatnikiv_ndazh_podruzhzhya_ivashhenkiv_n1086430|website=ZAXID.NET|accessdate=2020-12-31|language=uk|last=Zaxid.net}}</ref>; його вірних побратимів, однодумців, які, не шкодуючи власного життя у непрості часи радянського режиму, виборювали незалежність, нашу з вами кращу долю, та волю України<ref name=":5"/>.

 Михайло Юхта «закоханий у таїну слова»<ref name=":6">{{Cite book
|title=Цитата М.Д.Юхти
|last=
|last=
|first=
|first=
Рядок 98: Рядок 98:
|language=
|language=
|isbn=
|isbn=
}}</ref>. У поезії та прозі прагне осмислити історичне минуле, внутрішній світ людини, філософію життя, красу природи. Він є автором багатьох видань, поетичних і прозових збірок, публікацій»<ref name=":0"/>.
}}</ref>

У книзі «Журналістика — моя доля» ділиться  журналістськими спогадами  та роздумами. «А  мені є що згадати», - сміється Михайло Дмитрович в особистій розмові. Журналісту довелося зустрічатися та спілкуватися із Президентами  України, визначними політиками, міністрами, провідними науковцями, видатними письменниками, акторами, співаками, всесвітньовідомими  особистостями.

Колишній Головний редактор Українського радіо Олексій Березенко та Заслужений журналіст України, голова Волинської обласної організації Національої спілки журналістів України Михайло Савчак, про свого коллегу М.Юхту пише:  


До прикладу, у 2004 році упорядкував і видав книгу «Краса і біль Золочівки» (про трагічну долю села [[Золочівка (Демидівський район)|Золочівка]] на [[Рівненська область|Рівненщині]], яке в роки [[Друга світова війна|війни]] було спалене [[Нацисти|нацистами]]).
«Ім’я  Михайла Юхти  у журналістському  світі доволі яскраве та популяне і потужне. Журналістиці віддав майже 50 років. Вона для нього стала не тільки улюбленою професією, а й справою усього життя. Його знають як професійного фахівця, щиру і чуйну людину, відомого визнаного українського жураліста. У нього виробився свій стиль подачі матеріалів, професійний глибокий аналіз життя Волині. Щоденно звучали на всю Україну актуальні та співзвучні з часом його розповіді, репортажі, коментарі. Як майстер ефіру вміє словом і думкою заговорити слухачів, привернути до себе їх увагу.. А це вдається не кожному радіожурналісту. Працелюбності та журналістської вправності йому, як мовиться не позичати. Радіожурналістську ниву  Михайло Юхта засівав зернами добра і любові до Волинського краю, неньки України. Ім’я  Михайла Юхти знають мільйони українців. Його слова і думки в ефірі завжди вагомі, виважені мудрі, оскільки збагачені власним життєвим досвідом та знаннями.Розповідаючи про життя Волині у Всеукраїнському просторі та за кордоном, він представляв інтереси волинян, розумів їхні сподівання, перемаймався проблемами.. У нього  об,єктивне, відверте, щире слово журналіста сприяло торжеству справедливості заради утвердження  принципів  національної гордості не тільки за рідний край, а й за всю українську державу.


На сьогодні у творчому доробку Михайла Юхти написані та підготовлені до друку ще три книги.  Це й автобіографічна повість «Ота стежина в ріднім краї», у якій ділиться саме тим, що «не забувається з плином років: згадує стежку, на якій зробив перші життєві кроки на землі батьків, дідів, прадідів, село над [[Псел|Пслом]], де народився та звідки пішов в журналістику». «Щемливі, з тонким ліризмом роздуми про дитинство, шкільні, студентські роки, життя, все те пропущене через серце»<ref name=":6"/>.
У розповідях вчувається вболівання за долю простих людей, гордість за багатате історичне  минуле Волині, її економічний та культурний розвиток. Чималий інформаційний пласт із життя Волині Михайло Юхта підняв в душах жителів усієї України. Про це свідчать численні листи  з областей на Українське радіо, з  подяками Михайлові Юхті за журналістську працю. А він протягом декількох десятиріч  віддано і чесно служить улюбленій справі. Ще раз підтвердив, що журналістика для нього — не просто професія, а доля, поклик душі. Отож, впевнено йшов до своє мети. Про все це нагадував на зустрічах з майбутніми журналістами, передаючи їм свій багатий досвід радіожурналістики, працюючистаршим викладачем факультету журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки. Він з великою радістю йде на кожну зустріч з молоддю, яка обрала журналістику. У свій час школу радіожурналістики Михайла Юхти пройшли нині вже відомі журналісти.».


А в книзі «Скрижалі пам'яті» журналіст зібрав  спогади земляків про багатостраждальну долю рідного [[Пристайлове|Пристайлова]], яке не оминули трагічні роки [[Голодомор в Україні (1932—1933)|голодомору]]&nbsp;— 1932—1933–го. «Тут чинилися такі кари над людьми, які жахали навіть саму уяву»,&nbsp;— коментує автор. «Написана книга містить вселюдський осуд радянської системи і стане даниною пам'яті земляків, та усім, хто ковтнув сталінський геноцид; буде нев'януючою квіткою на могилах жертв голодоморів та анафемою антинародного режиму, який із Божої волі канув у небуття…»<ref name=":6"/>.


У книзі «Журналістика&nbsp;— моя доля» ділиться журналістськими спогадами та роздумами. «А мені є що згадати»,&nbsp;— сміється Михайло Дмитрович в особистій розмові. Журналісту довелося зустрічатися та спілкуватися із Президентами України, визначними політиками, міністрами, провідними науковцями, видатними письменниками, акторами, співаками, всесвітньовідомими особистостями.


=== У творчому світі: ===
Рецензії на книгу «[http://volynrada.gov.ua/sites/default/files/2019/doc/pitannya_6.pdf Долю обрав сам]» та коментар автора за посиланням: http://volynrada.gov.ua/sites/default/files/2019/doc/pitannya_6.pdf
«Про Михайла Юхту написано багато: не лише про творчість, а й про життєву дорогу, погляди. Колеги до сьогодні по крупинках збирають таємниці його успіху та поради, переймаючи досвід&nbsp;— не лише професійний. У підтвердження&nbsp;— інформація про особу М.&nbsp;Д.&nbsp;Юхти з особистої розмови з Лебединськими колегами Наталією Матвеєвою та Василем Дацьком»: http://old.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/727-toj-khto-lyubit-svoe-selo-toj-lyubitime-i-ukrajinu


== Примітки ==
== Примітки ==

Поточна версія на 21:01, 13 листопада 2021

() ()

Юхта Михайло Дмитрович
Псевдо Михайло Ларін
Народився 3 жовтня 1946(1946-10-03) (75 років)
Пристайлове, Лебединський район, Сумська область
Національність Українець
Діяльність Журналіст, радіожурналіст, письменник, поет, прозаїк
Alma mater Львівський університет ім.Iвана Франка

Юхта Михайло Дмитрович (3 жовтня 1946 року) —  Заслужений журналіст України, ветеран Української журніалістики, член Національної спілки журналістів з 1978 року, радіожурналіст, прозаїк, поет, активіст, громадський діяч[1].

Нагороджений іменним годинником від Президента України Леоніда Кучми[2].

Володар звання «Відмінник телебачення і радіо України», «Золотої медалі» української журналістики, «Призу Популярності», «Почесного Знаку» Національної Спілки журналістів України;

Ім‘я Михайла Дмитровича Юхти занесене до енциклопедичного словника «Українська журналістика в іменах».

Удостоєний Почесних Грамот, Дипломів, подяк Держтелерадіо України, Національної радіокомпанії України, Національної спілки журналістів України, Волинської облдержадміністрації, Волинської обласної ради, Луцької міської ради.

За роки журналістської діяльності, як представник української журналістики, побував у більше, ніж 20-ти країнах, де був відмічений за підготовлені матеріали.

Так, Люблінське воєводство Республіки Польща відзначило Почесною нагородою за висвітлення міжнародного співробітництва двох сусідніх країн.

ЖиттєписРедагувати

Народився у селі Пристайлове, Лебединського району, Сумської області.

Батько — Дмитро Гордійович Юхта, був сільським ковалем, пройшов усю війну, дійшов до Берліна. Мати, Єфросинія Уліянівна, з родини Плішивих — швачкою. Дитинство пройшло на берегах Псла серед лісів та луків, мальовничої природи.[3]

Навчався в Пристайлівській восьмирічній і Будильській середній школах.

Перші вірші, оповідання, новели, етюди друкувала районна газета «Життя Лебединщини».

У Лебедині Михайла Юхту знають, як активного учасника літературного об'єднання при районній газеті, створеного за ініціативою відомого українського письменника Костя Гордієнка. Побачивши здібності сільського хлопця, той всіляко підтримував і допомагав йому, рекомендував йти в журналістику[4].

Навчався у Львівському державному університеті імені Івана Франка на факультеті журналістики.

По отриманню диплому журналіста був призваний на військову службу, яку відбував кореспондентом газети «Голос воїна»(Мукачево), а також «Голос Родины» (Львів), на той час, Прикарпатського військового округу.

Демобілізувавшись, потрапив на Волинь[5], де спочатку працював інспектором облвиконкому. Про це згадується у книзі Андрія Бондарчука «Юхим Ярощук: людина, громадянин, державний діяч».

Виходячи із коментарів очевидців, Юхта міг би здобути кар'єру в органах державної влади[4], проте випускника Франкового університету найбільше вабила журналістика. Свого часу голова облвиконкому Юхим Ярощук пропонував вступити у Вищу партійну школу, що «принесло б неабияку перспективу для молодого журналіста»[6]…Але сам Михайло Юхта коментує: «Я вже спробував себе у журналістиці і відмовитися від неї не зміг, бо то для мене було як повітря».[7]

Тож, із 1973-го — на ниві української журналістики.

Двадцять років працював у Волинській обласній телерадіокомпанії[8]. Пройшов усі професійні щаблі: від кореспондента, завідуючого кореспондентською мережею, редактора, старшого редактора до завідуючого інформаційним відділом[5].

Серед перших журналістських матеріалів Михайла Юхти, що привернули увагу радіослухачів — розповідь про найстарішу жительку Колодяжного Варвару Дмитрук, близьку подругу Лесі Українки[9]; бесіда із праправнучкою Тараса Шевченка Євгенією Гончаревич-Голуб, яка прибула із Черкащини вчителювати в село Сокіл, Рожищенського району, інтерв'ю із всесвітньовідомими особистостями: Святославом Ріхтером та Юрієм Левітаном, космонавтами Валентиною Терешковою, Павлом Поповичем; кіноактором Євгеном Леоновим; естрадними артистами: Назарієм Яремчуком, Софією Ротару, Оксаною Білозір, Аллою Пугачовою, Юрієм Тимошенком та Єфимом Березіним (Тарапунька і Штепсель) перший з яких був близьким приятелем журналіста[5].

Десять років Михайло Юхта був власкором однієї із центральних, на той час, газет «Радянська Україна». Саме із її шпальт, журналістських  матеріалів, його ім'я стало відоме на теренах України. Із проголошенням незалежності України, газета під цією назвою припинила свій вихід. Пізніше  вона стала «Демократична Україна».

У 1991 році Михайла Юхту призначають  власкором Держтелерадіо України. Кар‘єру на Українському радіо почав на конкурсній основі — відразу по приїзду на співбесіду до Києва отримав завдання зробити репортаж із заводу «Більшовик», з чим справився «на відмінно»[5].

Двадцять років працював на Українському радіо.

Під час журналістських зустрічей заприятелював із Муслімом Магомаєвим, якого здивував неочікуваним волинським сувеніром — консервами з лосятини. Ті, в свою чергу, так полюбилися знаменитому артисту, що він неодноразово звертався до Михайла Дмитровича із проханням переслати делікатес до Москви, з приводу святкування особливих для співака дат[5].

«Радіожурналістську ниву Михайло Юхта засівав зернами добра і любові до Волинського краю, неньки України»[4]. За десятки років він був щоденно в ефірі Українського радіо. В різних куточках України його впізнавали за голосом.[10] Розповідаючи про життя Волині у Всеукраїнському просторі та закордоном, представляв інтереси волинян[11].  

«Слова і думки журналіста в ефірі  завжди вагомі, виважені й мудрі, оскільки збагачені власним життєвим досвідом  та знаннями. У розповідях  вчувається вболівання за  долю людей, гордість не тільки за рідний край, а й всю українську державу[4]. Від своїх 65 літ Михайло Юхта — на заслуженому відпочинку. Але й надалі допомагає спільно творити радіолітопис України»[12].

Своїм досвідом радіожурналістики М.Юхта ділиться із майбутніми журналістами, як старший викладач факультету журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки. «Із великою радістю йду на кожну зустріч з молоддю, яка обрала журналістику»[5].

У свій час, школу радіожурналістики Михайла Юхти пройшли нині вже відомі журналісти[12].

Викладацьку діяльність поєднує із посадою Голови Журналістської Організації Власкорів Всеукраїнських засобів масової інформації у Волинській області[13].

Громадська діяльністьРедагувати

Михайло Юхта поєднав чимало родин та багатьом допоміг у пошуках рідних: в тому числі, учасникам операції «Вісла» та членам сімей загиблих учасників Другої Світової війни[11].

Сьогодні Михайло Дмитрович активно досліджує десидентський рух 60-з років в Україні[14].

Ставши ініціатором створення фонду особового походження Дмитра Полікарповича Іващенка, Михайло Юхта закінчив написання об'ємного твору про страдницький шлях відомого волинського дисидента, політв'язня, «волинського Чорновола».

Біографічна повість була видана восени 2021-го року, та уже представлена в бібліотеках міста Луцька; усі зібрані документальні та історичні джерела будуть передані до архіву та поповнять фонд[15].


Творчий доробокРедагувати

У художньо-документальній повісті «Долю обрав сам»[16], авторства М. Д. Юхти[14], йдеться про героїчне життя лідера десидентського руху 60-х років на Волині — Дмитра Іващенка[17]; його вірних побратимів, однодумців, які, не шкодуючи власного життя у непрості часи радянського режиму, виборювали незалежність, нашу з вами кращу долю, та волю України[15].

 Михайло Юхта «закоханий у таїну слова»[18]. У поезії та прозі прагне осмислити історичне минуле, внутрішній світ людини, філософію життя, красу природи. Він є автором багатьох видань, поетичних і прозових збірок, публікацій»[4].

До прикладу, у 2004 році упорядкував і видав книгу «Краса і біль Золочівки» (про трагічну долю села Золочівка на Рівненщині, яке в роки війни було спалене нацистами).

На сьогодні у творчому доробку Михайла Юхти написані та підготовлені до друку ще три книги.  Це й автобіографічна повість «Ота стежина в ріднім краї», у якій ділиться саме тим, що «не забувається з плином років: згадує стежку, на якій зробив перші життєві кроки на землі батьків, дідів, прадідів, село над Пслом, де народився та звідки пішов в журналістику». «Щемливі, з тонким ліризмом роздуми про дитинство, шкільні, студентські роки, життя, все те пропущене через серце»[18].

А в книзі «Скрижалі пам'яті» журналіст зібрав  спогади земляків про багатостраждальну долю рідного Пристайлова, яке не оминули трагічні роки голодомору — 1932—1933–го. «Тут чинилися такі кари над людьми, які жахали навіть саму уяву», — коментує автор. «Написана книга містить вселюдський осуд радянської системи і стане даниною пам'яті земляків, та усім, хто ковтнув сталінський геноцид; буде нев'януючою квіткою на могилах жертв голодоморів та анафемою антинародного режиму, який із Божої волі канув у небуття…»[18].

У книзі «Журналістика — моя доля» ділиться журналістськими спогадами та роздумами. «А мені є що згадати», — сміється Михайло Дмитрович в особистій розмові. Журналісту довелося зустрічатися та спілкуватися із Президентами України, визначними політиками, міністрами, провідними науковцями, видатними письменниками, акторами, співаками, всесвітньовідомими особистостями.


У творчому світі:Редагувати

«Про Михайла Юхту написано багато: не лише про творчість, а й про життєву дорогу, погляди. Колеги до сьогодні по крупинках збирають таємниці його успіху та поради, переймаючи досвід — не лише професійний. У підтвердження — інформація про особу М. Д. Юхти з особистої розмови з Лебединськими колегами Наталією Матвеєвою та Василем Дацьком»: http://old.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/727-toj-khto-lyubit-svoe-selo-toj-lyubitime-i-ukrajinu

ПриміткиРедагувати

  1. Жив у тещі Тарапуньки, розмовляв із Левітаном. Михайло Юхта. ОЧЕВИДЕЦЬ. Волинь24 (en). Процитовано 2020-09-21. 
  2. https://www.president.gov.ua/documents/142019-25938. 
  3. Зі слів Михайла Юхти. 
  4. а б в г д До 80-річчя Волинського радіо: журналісти Микола Якименко і Михайло Юхта - YouTube. www.youtube.com. Процитовано 2020-12-31. 
  5. а б в г д е Жив у тещі Тарапуньки, розмовляв із Левітаном. Михайло Юхта. ОЧЕВИДЕЦЬ. Волинь24 (en). Процитовано 2020-12-31. 
  6. https://day.kyiv.ua/uk/blog/suspilstvo/ce-ne-kompartiyi-zahyst-chesti-volyni. 
  7. Зі слів Михайла Юхти. 
  8. Електроапаратна, Хроніки Любарта вул; 3; Луцьк; Україна (2018-01-14). Луцькі кукурузники: ретро фотографії аеропорту. Хроніки Любарта. Процитовано 2020-12-31. 
  9. Леся Українка у спогадах Варвари Дмитрук - Громадсько політична газета. vk.volyn.ua. Процитовано 2020-12-31. 
  10. Зі слів Михайла Юхти. 
  11. а б ДОЛІ ЛЮДСЬКІ: РАДІОЖУРНАЛІСТ МИХАЙЛО ЮХТА ВІДНОВИВ РОЗІРВАНІ МОСТИ СЕСТРИ І БРАТА. www.volyn.com.ua. 2004-05-07. Процитовано 2020-12-31. 
  12. а б https://www.nrada.gov.ua/wp-content/uploads/2020/02/zaiava_Volyn_NSZHU.pdf. 
  13. Порядок денний засідання постійної комісії обласної ради з питань бюджету, фінансів та цінової політики | Волинська обласна рада. volynrada.gov.ua. Процитовано 2020-12-31. 
  14. а б Про волинського політв’язня написали книгу. https://visnyk.lutsk.ua/ (uk). Процитовано 2020-12-31. 
  15. а б https://archives.gov.ua/wp-content/uploads/2020/03/20-3.pdf. 
  16. Рецензії. 
  17. Zaxid.net. У Луцьку вшанують українських шестидесятників – подружжя Іващенків. ZAXID.NET (uk). Процитовано 2020-12-31. 
  18. а б в Цитата М.Д.Юхти. 

ПосиланняРедагувати

[1] [2][3]