Відкрити головне меню

БіографіяРедагувати

Народився 26 вересня 1958 року у Львові.

Кар'єру розпочав фрезерувальником Львівського заводу електровимірювальних приладів. У 1976 р. вступив і в 1982 році закінчив Львівський державний медичний інститут.

1980—1982 рр. — санітар станції швидкої допомоги Львівської міської клінічної лікарні. 1982—1983 рр. — лікар з гігієни харчування районної СЕС. 1983—1986 рр. — старший лаборант кафедри фармхімії Львівського медінституту. 1986—1995 рр. — уповноважений лікар Львівського обласного комітету профспілки працівників охорони здоров'я. 1995—1996 рр. — завідувач відділу обласного підприємства «Медтехніка». 1996—1998 рр. — директор ТОВ «Декада-Львів». 1998—2001 рр. — начальник відділу планування, обліку і підготовки кадрів Львівського обласного управління охорони здоров'я.

Політична діяльністьРедагувати

В політиці — з 1999 року, коли вступив до лав СДПУ(О).

З 2000 року — член Політради партії, з 2001 р. — секретар Львівського обкому. З березня 2003 року — заступник, з серпня 2007 року — перший заступник голови партії.

Делегат XV—XXI з'їздів СДПУ(О).

У 2002—2006 р. — народний депутат України. Обраний за партійним списком. Член комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства.

З 2006 по 2010 рр. — заступник Харківського міського голови.

З березня 2010 р. — в.о. заступника голови Харківської облдержадміністрації з соціальних питань[3].

31 березня 2010 року введено[4] в склад[5] Харківського регіонального комітету з економічних реформ.

13 квітня 2010 року було призначено заступником голови Харківської облдержадміністрації з соціальних питань[6].

Парламентська діяльністьРедагувати

Був одним з 59 депутатів, що підписали подання, на підставі якого Конституційний суд України скасував статтю Кримінального колексу України про незаконне збагачення, що зобов'язувала держслужбовців давати пояснення про джерела їх доходів і доходів членів їх сімей. Кримінальну відповідальність за незаконне збагачення в Україні запровадили у 2015 році. Це було однією з вимог ЄС на виконання Плану дій з візової лібералізації, а також одним із зобов'язань України перед МВФ, закріпленим меморандумом[7].

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати