Шенвізе

менонітська колонія біля міста Олександрівська (Запоріжжя)

Шéнвізе (у перекладі [] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) — «Прекрасний луг») — історична місцевість у лівобережній частині сучасного Запоріжжя, колишня німецька колонія.

Шенвізе
(історична місцевість)

Герб Запоріжжя Запоріжжя
Загальна інформація
47°48′15″ пн. ш. 35°11′05″ сх. д. / 47.80417° пн. ш. 35.18472° сх. д. / 47.80417; 35.18472Координати: 47°48′15″ пн. ш. 35°11′05″ сх. д. / 47.80417° пн. ш. 35.18472° сх. д. / 47.80417; 35.18472
Район Комунарський
Адмінодиниця Комунарський район
Населення 600 осіб (1919)[1]
Транспорт
Залізнична інфраструктура Запоріжжя I,
Міжміський автовокзал (АС-1)
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap
CMNS: Шенвізе у Вікісховищі

Історія

 
Млин Нібура

Колонія Шенвізе була утворена у 1797 році 17-ма родинами фризів менонітів, які прибули із Пруссії між 1793 та 1796 роками[2]. Це були досвідчені фермери, які привезли із собою робочих коней і велику домашню худобу, сільськогосподарський інвентар й у середньому по 350 карбованців на родину. На лівому березі ріки Мокрої Московки вони отримали 1 401 десятину землі, де займалися переважно землеробством і розведенням коней, овець та свиней. Пізніше вони зайнялись борошномельним виробництвом[3].

Так, тривалий час ці землі входили до складу володінь Війська Запорізького, у 17111734 рр. перебували під контролем Османської імперії, а за часів Нової Січі (1734 — 1775рр.) входили до складу Самарської паланки Вольностей Війська Запорізького Низового.

Влітку 1770 року на правому березi річки Мокрої Московки почалося будiвництво Олександрiвської фортецi, а на лiвому березi – двох редутів під назвою «Московка», в яких було розміщуно загін солдат, що охороняли мiст через рiчку.

Скоро виявилось, що місце для фортеці було обрано невдало. Річка Мокра Московка розлилася й затопила фортецю. Тому 23 травня 1771 роуц вище по Дніпру розпочалося будівництво нової Олександрівської фортеці, а на місці старої фортеці почалося формування Олександрівського форштадту (передмістя).

У 17781783 рр. Олександрівська фортеця була центром Олександрівського повіту Азовської губернії. З 1785 року форштадт було перетворено на посад, а 5 червня 1806 року Олександрівський посад отримав статус міста і став центром новоутвореного Олександрівського повіту Катеринославської губернії.

ХІХ століття

 
Будинок Мінаєва — місце боїв робочих з урядовими військами у 1905 році (Соборний проспект, 6)

Розвитку Шенвізе як промислового центру сприяло будівництво Лозово-Севастопольської залізниці. У 1873 році було відкрито гілку Лозова — Олександрівськ, у 1874 році — Олександрівськ  — Мелітополь, а у 1875 році – Мелітополь — Севастополь.

При будівництві залізниці було споруджено будинок вокзалу «Олександрівськ-Південний» та Південні залізничні майстерні (1876 р.), що давали заробіток 700 робітникам. При станції виникло селище, що згодом одержало назву «Південне». Більшість його населення мала безпосереднє відношення до залізниці.

Наприкiнцi ХIХ ст. в Шенвiзе з'явилися заводи сiльскогосподарчого машинобудування, які поклали початок розвитку промисловостi. Вони належали iноземцям Копу, Леппу, Янцену, Рутбергу і випускали землеробські знаряддя та машини, нафтові двигуни, млини, силікатну цеглу тощо. Так у 1887 році в Шенвiзе постав завод «Лепп і Вальман»[4].

У період з 1881 по 1900 роки товариство «Г.А. Нібур і Ко» ввело до експлуатації чотири млини у Шенвізе[5].

ХХ століття

 
Земська лікарня (нині — Обласна дитяча лікарня)
 
Будівля першої теплоелектростанції Олександрівська

Кращі будинки Старого Олександрівська, зведені у 1910-х роках — Земська управа, Земська лікарня, міська електростанція, чоловіча гімназія, були вибудувані з силікатної цегли, зробленої заводом Рутберга.

З півдня до Шенвізе прилягали селища: Олексіївка, Новомиколаївка, Олександрівка та Канкринівка, розташовані між річкою Кушугумкою та гілкою залізниці, що вела на пристань. Більшу частину їх мешканців складали працівники заводів Шенвізе та залізниці.

Населення Шенвізе з роками збільшувалося, діти із заможних родин навчалися у гімназіях Олександрівська, користувалися послугами громадських і кредитних установ міста, але не несли при цьому міських повинностей. Тому у 1905 році міська влада порушила питання про включення цієї території до межі міста Олександрівська.

17 червня 1911 року на надзвичайному засіданні міської Думи було ухвалене рішення про приєднання колонії Шенвізе та селищ Олексіївка, Олександрівка, Новомиколаївка, Канкринівка та інших до міста Олександрівська.

12 липня 1911 року це рішення було височайше затверджене імператором Миколою II. На території, що була приєднана до міста, на той момент проживало 12 тисяч чоловік, у той час як населення Олександрівська становило 26 тисяч чоловік.

Після того як наприкінці 1920 року заводи Шенвізе були націоналізовані, вони отримали порядкові номери (№ 1 — завод Леппа та Вальмана, № 3 — Копа, № 12 — Борман, Шведе та Ко, № 13 — Копа та Гелькера). Першим з них відновив свою роботу завод сільськогосподарського машинобудування № 3.

18 березня 1921 року, у день 50-річчя Паризької комуни, було випущено першу продукцію. На честь цього подвійного свята завод і отримав свою нову назву — «Комунар».

Найсильнішим імпульсом до розвитку міста Запоріжжя, у тому числі й території майбутнього Комунарського району, стало будівництво Дніпровської ГЕС (1927—1932 рр.) та нових заводів, що мали використовувати енергію електростанції.

У цей же час розширюються і потужності заводу «Комунар». У 1930 році на «Комунарі» були випущені перші в СРСР комбайни (усього до війни завод випустив 96 тис. комбайнів).

Величезні масштаби промислового будівництва у Запоріжжі обумовили збільшення чисельності населення міста та розширення його території. Зокрема, до кінця 1930-х років значно розширилась південна частина міста, на північ від неї з'явилося «Першотравневе селище».

Протягом 19201970-х років у майбутньому Комунарському районі реконструюються старі та стають до ладу нові підприємства, серед яких: підприємство «Радіоприлад», головне підприємство запорізького виробничого взуттєвого об'єднання, а також заводи: механічний (створений на базі колишніх Південних залізничних майстерень), дослідний дефектоскопії, ремонтно-механічний «Укрводрембуд», комбінат хлібопродуктів і рибокомбінат, фабрики хімчистки і фарбування одягу та індивідуального пошиття й ремонту взуття.

У листопаді 1958 року Рада Міністрів прийняла постанову про випуск у Запоріжжі мікролітражних легковиків. А у 1960 році перший ЗАЗ-965 випробовували особисто Микита Хрущов та Леонід Брежнєв, а за 5 років кількість «горбатих» «Запорожців» сягнула ста тисяч.

Сучасність

 
Місцевість колишньої колонії Шенвізе

Наступний етап господарського освоєння та розвитку території сучасного Комунарського району пов'язаний з існуванням на ній поселення Шенвізе.

Наприкінці 1960-х років територія майбутнього Комунарського району продовжувала активно освоюватися. У плануванні нового масиву на Космічному шосе втілювалися найпередовіші ідеї радянського містобудування. Район складався не із дрібних кварталів – розподіл, що став традиційним, – а з великих самостійних елементів: мікрорайонів. Кожний з них – це, по суті, окреме, автономне містечко з населенням у 6-12 тис. чоловік. Тут було все, що потрібно для життя: магазини, підприємства побутового обслуговування, культурні та освітні установи. І незабаром від бажаючих оселитися на «Космосі» (так у місті з дружньою фамільярністю «охрестили» новий масив) відбою не буде. Чисте повітря, тиша, зручні упоряджені будинки — все це притягувало запоріжців. Згодом Космiчний мікрорайон стане адміністративним центром майбутнього Комунарського району.

Важливою віхою розвитку м. Запоріжжя стало утворення в ньому у 1977 році нової адміністративної одиниці — Комунарського району, розташованого на території, яка має багате iсторичне минуле.

6 квітня 1977 року було прийнято рішення Верховноi Ради УРСР про створення Комунарського району м. Запоріжжя, а вже 25 квiтня 1977 року вiдбулася 1-ша сесія Комунарськоi ради народних депутатiв, яка поклала початок адміністративної самостійності району.

Район має значний промисловий потенціал: на його території розташовано 19 базових підприємств, серед яких ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод», СП УКП «Таврія-Магна», ДП «Радіоприлад», «Запорізький механічний завод», «Запорізький завод гумовотехнічних виробів», «Дослідно-експериментальний механічний завод», ПАТ «Запоріжжя-Млин», «Завод агротехнічних машин», виробниче підприємство «Неон» УТОГ та навчально-виробниче підприємство УТОС. А також велику кількість підприємств сфери торгівлі та послуг.

При цьому, Комунарський район — одна з найчистіших в екологічному плані частин міста завдяки 2 241 га зелених насаджень: 6 скверів, 5 куточків відпочинку, 6 зелених зон та Дитяча залізниця – центр навчання та відпочинку із живим куточком, зимовим садом, тераріумом та акваріумом, багатьма гуртками для дітей.

Див. також

Джерела

  • Романюк М. В. - Шенвізе: Від колонії до частини міста Олександрівська / Вісник Дніпропетровського університету: Сер.: Історія та археологія. Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету, 2002. – С.89-94.
  • Демографічні та соціально-побутові аспекти життя населення менонітських колоній півдня України (перша половина ХІХ ст. – 1917 р.) // Південна Україна XVIII – XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2001. – Випуск 6. – С.234-240.
  • Переселення менонітів на південь України: передумови, хід та результати (1788 – 1863 рр.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – К., 2001. – Том 7. – С.212-222.
  • Етнонаціональна політика Російської імперії на Півдні України (початок – 70-ті р. ХІХ ст.) // Наукові записки. Історичні науки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова / Укладачі В.Й.Борисенко, К.О.Баханов, П.В.Дмитренко. – Випуск 46. – К. – Бердянськ, 2002. – Спільне видання НПУ ім. М.П.Драгоманова та БДПУ. – С.42-46.
  • Адміністративне управління менонітських колоній півдня України (1789 – 1917 рр.) // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Випуск 16. – К.: УНІСЕРВ, 2004. – С.16-21.
  • Освіта Хортицького менонітського округу (кінець XVIII – початок ХХ сторіччя) // Теоретичні та практичні питання культурології. Збірник наукових статей. – Запоріжжя, 2000. – Випуск ІІІ. – С.228-233.
  • Побут менонітських колоній півдня України (І половина ХІХ ст. – 1917 р.) // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного інституту ім. П.Д.Осипенко. Історія. – Бердянськ, 2000. – С.106-113.
  • Населення менонітських колоній Півдня України (І половина ХІХ ст. – 1917 р.) // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Збірник наукових праць Всеукраїнської науково-практичної конференції 4-5 жовтня 2001 року, м. Запоріжжя. – Запоріжжя: Облдержадміністрація, ЗНТУ, Сімферополь: Доля, 2001. – С.68-71.
  • Історія розвитку художньо-релігійної літератури в менонітських колоніях Півдня України (друга половина ХІХ ст. – 1917 р.) // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження: Том 3: збірка наукових праць. – Одеса, 2002. – С.323-324.
  • Історіографія питання про роль і місце менонітських колоній в соціально-економічному розвитку Запорізького краю // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи. Науковий збірник. – Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002. – С.189-197.
  • Місце менонітів у соціально-економічному рзозвитку міста Нікополя (кінець XVIII – початок ХХ століття ) // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району”. Нікополь, 10-11 жовтня 2002 року. – Нікополь-Запоріжжя-Херсон: РА «Тандем-У», 2002. – С.2005-2009.
  • Напрямки розвитку та внесок менонітів в економічну інфраструктуру Південної України // Молочна – 2004: Меноніти і їх сусіди (1804 – 2004). Міжнародна наукова конференція. Запоріжжя, Україна. 2-5 червня 2004 р. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2004. – С.18-20.
  • Землеробство в менонітських колоніях Півдня України (перша половина ХІХ ст.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – Випуск ХIV. – С.36-41.

Примітки

  1. http://rusdeutsch-panorama.ru/article.php?mode=view&site_id=34&own_menu_id=26790
  2. Екскурсія колонією Шенвізе. Менонітська архітектура Запоріжжя.
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  4. М.В.Романюк. Ілюстрований каталог підприємства «Лепп і Вальман» 1899 р.
  5. Олег Афанасьєв. Перший санаторій-курорт Катеринославщини

Посилання