Перегляд вихідного коду сторінки Шевченко Тарас Григорович

{{Othernames|Шевченко}}
{{otherpersons|Шевченко Тарас (значення){{!}}Шевченко Тарас}}
{{otherpersons|Шевченко Тарас Григорович|Шевченко Тарас Григорович (металург)}}
{{Письменник
| bgcolour = #EEDC82
| Ім'я = Тарас Григорович Шевченко
| Оригінал імені =  
| Фото = Taras Shevchenko selfportrait oil 1840 (crop).png
| Ширина = 280px
| Підпис = Тарас Шевченко, [[Автопортрет (Шевченко, зима 1840—1841)|автопортрет]]. 1840−1841 рр.
| Ім'я при народженні = Тарас син Григорія Шевченка&nbsp;<ref name="BIRTH:1">[http://kobzar.ua/item/show/4980 Запис у метричній книзі церкви Іоанна Богослова с.Моринці Звенигородського повіту Київської губернії про народження Т.Г.Шевченка&nbsp;]&nbsp;— Фонд&nbsp;127, опис&nbsp;1012, справа&nbsp;1378, аркуш&nbsp;695зв.&nbsp;</ref>
<ref name="DOC 1814-1843"/>{{rp|#&nbsp;1}}{{efn|Запис у метричній книзі с.&nbsp;Моринці: «У жителя села Моринец Григория Шевченка и жены его Екатерины родился сын Тарас». В оригіналі закреслено «Агафии» і іншою рукою написано «Екатерины». <ref name="nm">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/docum02.htm Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814—1861]&nbsp;— К., 1982.&nbsp;— С.&nbsp;6)</ref>. При житті Шевченка українці вживали два варіанти звертання: «Тарас Григорьевич» (лист [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Квітки-Основ'яненка]] від 23&nbsp;жовтня 1840&nbsp;р. <ref>Г. Ф. КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО 23 жовтня 1840 // [http://izbornyk.org.ua/shevchenko/lystydo01.htm Листи до Тараса Шевченка] — К.: Наукова думка, 1993. — С. 5-33.</ref> і «Тарас Григорович» (лист того ж автора від 29&nbsp;квітня 1842&nbsp;р.<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/lystydo01.htm#r1842 Г. Ф. КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО 29 квітня 1842] // Листи до Тараса Шевченка — К.: Наукова думка, 1993. — С. 5-33.</ref>. Латинкою, наприклад,&nbsp;— {{lang-en|Taras Hryhorovich Shevchenko}}}}
| Псевдоніми = Кобзарь Дармограй<br/>Перебендя
| Підданство = [[Російська імперія]]
| Національність = [[українець]]
| Релігія = [[православ'я]]
| Мова творів = [[Українська мова|українська]] <br/> [[Російська мова|російська]]
| Рід діяльності = [[поет]], [[прозаїк]], [[драматург]], [[художник]], [[Графіка|гравер]], [[громадський діяч]]
| Роки активності = [[1826]]—[[1861]]
| Напрямок = [[романтизм]], [[реалізм]]
| Magnum opus = «[[Кобзар (збірка)|Кобзар]]»
}}

'''Тара́с Григо́рович Шевче́нко''', відомий також як '''''Кобза́р''''' ({{ДН|9|3|1814|25|2}}, с. [[Моринці (Звенигородський район)|Моринці]], [[Київська губернія]], [[Російська імперія]] (нині [[Звенигородський район]], [[Черкаська область]], [[Україна]])&nbsp;— {{ДС|10|3|1861|26|2}}, [[Санкт-Петербург]], [[Російська імперія]])&nbsp;— український [[письменник]], [[Класика|класик]] [[Українська література|української літератури]], [[мислитель]], [[художник]]. [[Національний герой]] і символ України. Академік [[Петербурзька академія мистецтв|Імператорської академії мистецтв]] (1860).

== Життєпис ==

=== Дитинство та юність ===
[[Файл:Шевченко Т. Г. Хата батьків у Кирилівці (1843).jpg|міні|праворуч|240пкс|Тарас Шевченко. «Хата батьків у с.&nbsp;Кирилівці» (1843)]]
Тарас Шевченко народився {{ДН|9|3|1814|25|2}} року<ref name="BIRTH:1"/><ref name="DOC 1814-1843"/>{{rp|#&nbsp;1}} в селі [[Моринці (Звенигородський район)|Моринці]] [[Пединівська волость|Пединівської волості]] [[Звенигородський повіт|Звенигородського повіту]] [[Київська губернія|Київської губернії]]. Був третьою дитиною [[Селянин|селян]]-[[Кріпацтво|кріпаків]] [[Шевченко Григорій Іванович|Григорія Івановича Шевченка]] та [[Бойко Катерина Якимівна|Катерини Якимівни]] після сестри [[Красицька Катерина Григорівна|Катерини]] ({{OldStyleDate|20|листопада|1804|8}}&nbsp;— близько 1848) та брата [[Шевченко Микита Григорович|Микити]] ({{OldStyleDate|28|травня|1811|16}}&nbsp;— близько 1870)<ref>Див. статті «Шевченко Катерина Григорівна» й «Шевченко Микита Григорович» у [http://litopys.org.ua/shevchenko/slovn38.htm Шевченківському словнику] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140201201355/http://litopys.org.ua/shevchenko/slovn38.htm |date=1 лютого 2014 }}</ref>.

За родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від [[українське козацтво|козака]] Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із [[Запорозька Січ|Запорізької Січі]]. [[Бойко Яким Іванович|Батьки його матері]], Катерини Якимівни Бойко, були переселенцями з [[Прикарпаття]].<ref>{{книга|автор=[[Дзюба Іван Михайлович (Герой України)|Іван Дзюба]] |заголовок=[[Тарас Шевченко: Життя і творчість]] |видавництво= |рік=2008}}</ref>

1816 року сім'я Шевченків переїхала до села {{Comment|[[Шевченкове (Звенигородський район)|Керелівка]]|інший варіант — «Кирилівка»}} [[Звенигородський повіт|Звенигородського повіту]], звідки походив Григорій Іванович&nbsp;<ref name="DOC 1814-1843"/>{{rp|#&nbsp;2}}. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. {{OldStyleDate|24|травня|1816|12}} року народилася Тарасова сестра [[Бойко Ярина Григорівна|Ярина]]<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 127, спр. 1407, розд. 3.</ref>, {{OldStyleDate|7|лютого|1819|26|січня}} року&nbsp;— сестра Марія,<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 127, спр. 1454, арк. 87.</ref> а {{OldStyleDate|20|березня|1821|8}} року народився Тарасів брат [[Шевченко Йосип Григорович|Йосип]]<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 127, спр. 1485, арк. 94.</ref>.

Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти у [[дяк]]а Совгиря.<ref>[http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Kniahynia.html Тарас Шевченко. Княгиня.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200727073700/http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Kniahynia.html |date=27 липня 2020 }}&nbsp;— Переклад В.&nbsp;Сапіцький.&nbsp;— Електронна бібліотека української літератури.&nbsp;— Торонто.</ref>&nbsp;<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev306.htm Тарас Шевченко. Княгиня.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200223221754/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev306.htm |date=23 лютого 2020 }}&nbsp;Зібрання творів у&nbsp;6&nbsp;т.&nbsp;— К.,&nbsp;2003.&nbsp;— Т.&nbsp;3: Драматичні твори. Повісті.</ref> Тоді ж ознайомився з творами [[Сковорода Григорій Савич|Григорія Сковороди]].

{{OldStyleDate|10|лютого|1823|29|січня}} року його старша сестра Катерина вийшла заміж за Антона Красицького&nbsp;— селянина із [[Зелена Діброва (Городищенський район)|Зеленої Діброви]], а {{OldStyleDate|1|вересня|1823|20|серпня}} року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина.&nbsp;<ref name="DOC 1814-1843">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/docum02.htm Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131017125323/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/docum02.htm |date=17 жовтня 2013 }}&nbsp; Документи 1-101 (1814—1843).&nbsp;— К., 1982.</ref>{{rp|#&nbsp;4}}

{{OldStyleDate|19|жовтня|1823|7}} року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко<ref>{{ШевЕ-6|частина=Терещенко Оксана|сторінки =238-239}}</ref>, в якої вже було троє дітей<ref name="DOC 1814-1843"/>{{rp|#&nbsp;5}}<ref>«Основа», 1862, кн. III.&nbsp;— С. 5; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. III.&nbsp;— С. 170</ref>. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом<ref>Див. статтю «Терещенко Оксана Антонівна» в Шевченківському словнику</ref>. {{OldStyleDate|4|липня|1824|22|червня}} року народилася Тарасова сестра Марія&nbsp;— від другого батькового шлюбу<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 127, оп. 1012, спр. 1526.</ref>. 

Хлопець чумакував із батьком. Бував у [[Звенигородка|Звенигородці]], [[Умань|Умані]], [[Кропивницький|Єлисаветграді]] (тепер [[Кропивницький]])<ref>''Твори у десяти томах'', т. III.&nbsp;— С. 129.</ref>. {{OldStyleDate|2|квітня|1825|21|березня}} року батько помер,<ref name="DOC 1814-1843"/>{{rp|#&nbsp;6}} і невдовзі мачуха повернулася зі своїми трьома дітьми до Моринців. Зрештою Тарас змушений був залишити домівку. Деякий час Тарас жив у свого дядька Павла, який після смерті його батька став опікуном сиріт. У розмові з біографом поета М. Чалим Ярина характеризувала Павла як «великого катюгу», Тарас працював у нього, разом із наймитом у господарстві, але у підсумку не витримав тяжких умов життя й пішов у найми до нового кирилівського дяка [[Богорський Петро Федорович|Петра Богорського]].<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/vosp05.htm Петро Лебединцев. Тарас Григорович Шевченко. Деякі доповнення і поправки до його бографії.&nbsp;(рос.)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210123012626/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/vosp05.htm |date=23 січня 2021 }}&nbsp;— Киевская старина.&nbsp;— 1882.&nbsp;— кн. 9.&nbsp;— С.&nbsp;560–567. Підписано криптонімом Пр.&nbsp;П.&nbsp;Л–въ.</ref> 
[[Файл:Мені тринадцятий минало Їжакевич.jpg|thumb|ліворуч|250px|Ілюстрація ''«Мені тринадцятий минало»'' [[Їжакевич Іван Сидорович|Івана Їжакевича]]]]
Як попихач носив воду, опалював школу, обслуговував дяка, читав [[Книга Псалмів|псалтир]] над померлими і вчився. Не стерпівши знущань Богорського й відчуваючи великий потяг до живопису, Тарас утік від дяка й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 225.</ref>. Кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема ([[Лисянка (смт)|Лисянка]] [[Звенигородський повіт|Звенигородського повіту]], нині [[Черкаська область|Черкаської області]])<ref>[http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Mandrivka1.html Тарас Шевченко. Мандрівка з приємністю та й не без моралі. Частина перша.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200808114815/http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Mandrivka1.html |date=8 серпня 2020 }}&nbsp;Переклад Д.&nbsp;Дорошенко.&nbsp;— Електронна бібліотека української літератури.</ref><ref>Ймення, очевидно, переінакшені. [http://izbornyk.org.ua/shevchenko/kony03.htm Кониський&nbsp;О.&nbsp;Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. Дитинний вік Тараса Шевченка.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210123011701/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/kony03.htm |date=23 січня 2021 }}— К., 1991.</ref>. Також мав учителів-малярів із [[Стеблів|села Стеблева]], [[Канівський повіт|Канівського повіту]]<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— Кн. V.&nbsp;— С. 50.</ref> та із села [[Тарасівка (Звенигородський район)|Тарасівки]] Звенигородського повіту<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— кн. III.&nbsp;— С. 10; Твори…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 225.</ref>. 1827 року він пас громадську отару в Кирилівці й там зустрічався з [[Коваленко Оксана Степанівна|Оксаною Коваленко]]. Згодом подругу свого дитинства поет не раз згадає у своїх творах і присвятить їй поему «[[Мар'яна-черниця]]»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. І.&nbsp;— С. 355; т. V.&nbsp;— С. 187—188.</ref>. Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас побував у [[Богуслав]]і, у містечках [[Бурти (Шполянський район)|Бурти]] й [[Шпола]]<ref>Киевская старина.&nbsp;— 1882.&nbsp;— кн. 9.&nbsp;— С. 563.</ref>.

1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у [[Вільшана (смт)|Вільшаній]] (Звенигородського повіту на Київщині), коли він звернувся за дозволом учитися в [[Хлипнівка|хлипнівського]] маляра<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— Кн. III.&nbsp;— С. 10.</ref>. Того ж року помер [[Енгельгардт Василь Васильович|Василь Енгельгардт]], і село Кирилівка стало власністю його сина&nbsp;— [[Енгельгардт Павло Васильович|Павла Енгельгардта]]<ref>Черкаський обласний архів.&nbsp;— Ф. 661.&nbsp;— Спр. 120.&nbsp;— Арк. 3—6.</ref>, який призначив Тараса власним дворовим слугою у вільшанському маєтку.

Майже два з половиною роки&nbsp;— з осені 1828-го до початку 1831-го&nbsp;— Шевченко пробув зі своїм паном у [[Вільнюс|Вільні]]<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— кн. III.&nbsp;— С. 10; Твори…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188.</ref>. {{OldStyleDate|18|грудня|1829|6}} року той застав Тараса вночі за малюванням козака [[Платов Матвій Іванович|Платова]], героя [[Французько-російська війна (1812)|війни 1812 року]], нам'яв йому вуха й наказав відшмагати на стайні<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188; т. VII, кн. II, №&nbsp;349.</ref>. Наступного дня наказ було виконано кучером Сидоркою<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188.</ref>. Подробиці Віленського життя маловідомі. Ймовірно, Тарас відвідував лекції з малювання професора [[Вільнюський університет|Віленського університету]] [[Ян Рустем|Йонаса Рустемаса]]. Шевченко міг бути очевидцем [[Листопадове повстання (1830—1831)|Польського повстання 1830&nbsp;року.]] З тих часів зберігся Тарасів малюнок «[[Погруддя жінки (Шевченко)|Жіноча голівка]]», який свідчить про майже професійне володіння олівцем<ref>[http://kobzar.ua/item/show/3011 Тарас Шевченко. Жіноча голівка.]&nbsp;— НМТШ. №&nbsp;г-275.</ref>. У місті Тарас познайомився зі швачкою — полькою Дунею Гусиковською і полюбив її. Польську мову він знав ще з України, де на той час вона була досить поширеною. З Гусиковською юнак удосконалив своє знання польської мови, міг читати в оригіналі твори Міцкевича.

=== Перші роки в Петербурзі. Викуп з кріпацтва (1831—1838) ===
[[Файл:Зустріч Тараса Шевченка з І.М. Сошенком у Літньому саду.jpg|міні|праворуч|210пкс|«Зустріч Шевченка з Сошенком у Літньому саду» ([[Шульга Іван Миколайович|І. Шульга]], 1938)]]
Переїхавши 1831 року з Вільна до [[Санкт-Петербург|Петербурга]], поміщик П. Енгельгардт узяв із собою Шевченка<ref>''Чалый М.'' Жизнь и произведения Т. Шевченко…&nbsp;— C. 22; Санкт-Петербургские ведомости.&nbsp;— 1831.&nbsp;— 9 февраля; ''Жур П.'' Шевченковский Петербург…&nbsp;— С. 30.</ref>, а щоб згодом мати зиск на художніх творах власного «покоєвого художника», підписав контракт й віддав його в науку на чотири роки до живописця [[Ширяєв Василь Григорович|В. Ширяєва]], у якого й замешкав Тарас до 1838&nbsp;року{{efn|У будинку Крестовського, де наймав квартиру Ширяєв. Тепер&nbsp;— Загородний проспект, 8}}<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188;'' Жур П.'' Шевченковский Петербург…&nbsp;— С. 47.</ref>. В артілі Ширяєва Шевченка оточували такі ж, як і він, здібні молоді люди — вихідці з низьких верств народу — кріпаки або відпущені з кріпацтва й [[Міщанство|міщани]], які прагнули краще опанувати мистецтво живопису, стати художниками.<ref name="litopys8">[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio03.htm «Перші роки Шевченка в Петербурзі (1831—1838)»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211213153233/http://litopys.org.ua/shevchenko/bio03.htm |date=13 грудня 2021 }} [Т. Г. Шевченко. Біографія. — К., 1984. — С. 29-51.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 15 березня 2022</ref> Ширяєв поводився з учнями суворо, у своїй автобіографії та повісті «[[Художник (повість)|Художник]]» Шевченко писав про нього як «людину жадібну, грубу, сувору й деспотичну». Зазвичай Ширяєв укладав контракти на вісім років: п'ять з них відводилися на навчання, а протягом наступних трьох років учень повинен був «заслужити майстрові за навчання», працюючи на нього.<ref name="litopys8"/> Протягом п'яти років господар вчив учня малювати й писати «міфологічні та історичні фігури й фарцорнамент, квіти і різні оздоби клеєвими та олійними фарбами».<ref name="litopys8"/> Він повинен був дати житло, годувати й одягати учня, а учень — коритися майстрові й не відлучатися без дозволу.<ref name="litopys8"/> Після закінчення контракту господар зобов'язувався дати учневі «пристойний одяг» або замість нього 100 рублів, а батькам учня вислати 150 рублів.<ref name="litopys8"/> Під час виконання артіллю Ширяєва підрядів — Шевченко опанував мистецтво декоративного розпису, зокрема під час розпису [[Большой театр (Санкт-Петербург)|Великого театру]] як підмайстер-малювальник.<ref>''Бурачек М.'' Великий народний художник.&nbsp;— X. : Мистецтво, 1939.&nbsp;— С. 13.</ref> Після успішного завершення в листопаді 1836 року робіт у Великому театрі артіль Ширяєва працювала за контрактом з конторою імператорських театрів до літа 1838 року: провадила живописні та малярні роботи, виготовляла декорації, навесні 1838 року наново розписала плафони [[Александринський театр|Александринського]] і [[Михайлівський театр|Михайлівського]] театрів.<ref name="litopys8"/> Ще одним з найвідповідальніших підрядів був розпис [[Будівлі Сенату і Синоду (Санкт-Петербург)|будівлі Сенату і Синоду]], які тоді були перебудовані.<ref name="litopys8"/>
[[Файл:Bryullov portrait of Zhukovsky.jpg|міні|ліворуч|180пкс|''[[Брюллов Карл Павлович|Карл Брюллов]]''. Портрет поета [[Жуковський Василь Андрійович|В.&nbsp;А.&nbsp;Жуковського]]. 1837—38. Полотно, олія. [[Національний музей Тараса Шевченка|Національний музей Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка]], Київ.]]
У 1835—36 роках Шевченко створив кілька складних багатофігурних композицій на теми [[Античність|античної]] історії та [[Київська Русь|Київської Русі]]. У 1836—37 роках Шевченко створив малюнок «[[Смерть Богдана Хмельницького (Шевченко)|Смерть Богдана Хмельницького]]».<ref name="litopys8"/> Але найдосконалішим малюнком на історичну тему цього періоду є «[[Смерть Сократа (Шевченко)|Смерть Сократа]]» 1837 року, який відзначається впевненістю малюнку, передачі освітлення, групуванням постатей. Найбільші успіхи у роки перебування в Ширяєва — Шевченко мав у жанрі акварельного портрета, найдосконалішими за технікою виконання стали [[Портрети роботи Тараса Шевченка|портрети 1837—38 років]] — «[[Портрет Катерини Абази роботи Тараса Шевченка|Катерини Абази]]» (1837), «[[Портрет невідомого з чубуком|Невідомого з чубуком]]» (1837), «[[Портрет дівчини з собакою роботи Тараса Шевченка|Дівчини з собакою]]» (1838), «[[Портрет Миколи Олександровича Луніна|М. Луніна]]» (1838).<ref name="litopys8"/> Вони свідчать про набутий Шевченком досвід, вправність, вільне володіння технікою, опанування досвіду інших художників, зокрема [[Соколов Петро Федорович|П. Соколова]].<ref name="litopys8"/> Перший акварельний портрет Шевченко намалював ще у 1833 році — це був портрет [[Портрет П. В. Енгельгардта|Павла Енгельгардта]]<ref>[http://kobzar.ua/item/show/3012 Тарас Шевченко. Портрет П.&nbsp;В.&nbsp;Енгельгардта .]&nbsp;— НМТШ. №&nbsp;г-857.</ref>. У ці роки Шевченко посилено займався самоосвітою, знайомився з творами мистецтва — оригіналами й гравюрами з них.<ref name="litopys8"/>

Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до [[Літній сад (Санкт-Петербург)|Літнього саду]], змальовував статуї. Улітку 1836 року під час одного з нічних сеансів малювання у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком&nbsp;— художником [[Сошенко Іван Максимович|Іваном Сошенком]]{{efn|Іншу версію відстоює Мечислав Гаско у своїй книзі: У колі Шевченкових та Гоголевих друзів. Етюди пошуків і знахідок.<ref>''Мечислав Гаско'' У колі Шевченкових та Гоголевих друзів. Етюди пошуків і знахідок. — К., 1980</ref>}}, а через нього&nbsp;— з [[Гребінка Євген Павлович|Євгеном Гребінкою]], [[Григорович Василь Іванович|Василем Григоровичем]] і [[Венеціанов Олексій Гаврилович|Олексієм Венеціановим]], які познайомили Тараса з упливовим при дворі поетом [[Жуковський Василь Андрійович|Василем Жуковським]]<ref>[https://commons.wikimedia.org/wiki/File:17._Основа_(Травень_1862).pdf С.&nbsp;Чалый Новые материалы для биографии Шевченка.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220409100754/https://commons.wikimedia.org/wiki/File:17._Основа_(Травень_1862).pdf |date=9 квітня 2022 }}&nbsp;—Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— травень.&nbsp;— С.&nbsp;54; ''Жур&nbsp;П.'' Шевченковский Петербург…&nbsp;— С.&nbsp;81.</ref>. Сошенко вмовив Ширяєва відпустити Шевченка на місяць, щоб той відвідував зали живопису [[Товариство заохочування мистецтв|Товариства заохочення художників]]<ref>Твори…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 135.</ref>. Комітет цього товариства, «розглянувши малюнки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати його на увазі на майбутнє».<ref name="litopys8"/> 

[[Мокрицький Аполлон Миколайович|Аполлон Мокрицький]], художник, учень Брюллова і приятель Шевченка, що взяв на себе ініціативу залучити Брюллова для справи визволення Тараса від кріпацтва, зазначив у своєму щоденнику, що в середу, 31&nbsp;березня 1837 року він показав Брюллову вірш Шевченка. Брюллов був ним «дуже задоволений і, побачивши в ньому думки й почуття молодого чоловіка, вирішив витягти його з податного (кріпацького) стану».<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/spog09.htm A.&nbsp;M.&nbsp;Мокрицький. Щоденник] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200105081643/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/spog09.htm |date=5 січня 2020 }}&nbsp;— Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К.&nbsp;1982</ref> Шевченко почав вправлятися у віршуванні під враженням своєї зустрічі з українськими творами у Гребінки у липні 1836 року.<ref name="Pritsak">[http://litopys.org.ua/rizne/pritz1.htm Омелян Пріцак. Шевченко&nbsp;— пророк&nbsp;] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200718214432/http://litopys.org.ua/rizne/pritz1.htm |date=18 липня 2020 }}&nbsp;— К., 1993.&nbsp;</ref> Гребінка був першим, хто помітив і підтримав поетичне обдарування Шевченка, став його першим літературним натхненником і вчителем.<ref name="litopys8"/> Першим визнаним поетичним «шедевром» Шевченка вважається балада «[[Причинна]]».<ref name="litopys8"/> Щотижня на квартирі Гребінки відбувалися літературні вечори, на яких бував і Шевченко.<ref name="litopys8"/> 

Навесні 1838-го [[Брюллов Карл Павлович|Карл Брюллов]] і [[Жуковський Василь Андрійович|Василь Жуковський]] вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші&nbsp;— 2500 [[рубль|рублів]]<ref name="autogenerated1963">Тарас Шевченко. Документи і матеріали.&nbsp;— К. : Держполітвидав УРСР, 1963.&nbsp;— С. 6.</ref>. На той час ця сума була еквівалентною 45 кілограмам чистого [[Срібло|срібла]]<ref>Див. ''Спасский И. Г.'' Русская монетная система. Место и значение русской монетной системы в мировом денежном хозяйстве.&nbsp;— Л., 1962.</ref>. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського&nbsp;— вихователя спадкоємця престолу [[Олександр II (російський імператор)|Олександра Миколайовича]], і портрет розіграли в лотереї, у якій взяла участь [[Романови|імператорська родина]]<ref>''Жур Петро.'' Шевченківський Петербург.&nbsp;— К. : Дніпро, 1972.&nbsp;— С. 57—66.</ref>. Лотерея відбулася {{OldStyleDate|4|травня|1838|22|квітня}}, а {{OldStyleDate|7|травня||25|квітня}} Шевченкові видали відпускну&nbsp;<ref name="DOC 1814-1843"/>{{rp|#&nbsp;18}}&nbsp;<ref>[https://old.archives.gov.ua/Sections/Persons/Shevchenko_2014/1/index.php?21 Відпускна, видана Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченку поміщиком Київської губернії П.&nbsp;В.&nbsp;Енгельгардтом.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200717010223/https://old.archives.gov.ua/Sections/Persons/Shevchenko_2014/1/index.php?21 |date=17 липня 2020 }} Виставка фото- та архівних документів і матеріалів до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка</ref>.

=== Учень Петербурзької академії мистецтв. «Кобзар» (1838—1843) ===
[[Файл:1839 06 03 - Request to reside in Petersburg.jpg|right|thumb|160px|Заява Шевченка до правління Академії мистецтв про видачу квитка на право мешкання в Петербурзі (1839)]]
[[Файл:Imperial Academy of Arts.jpg|міні|праворуч|215пкс|[[Петербурзька академія мистецтв]], де у 1838-45 роках навчався Шевченко]]
[[Файл:Kobzar1840.png|міні|праворуч|215пкс|Форзац і перша сторінка першого видання «[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]» (1840)]]
Засвідчивши свою відпускну в петербурзькій Палаті цивільного суду, Шевченко став учнем [[Петербурзька академія мистецтв|Академії мистецтв]], де його наставником став [[Брюллов Карл Павлович|К. Брюллов]].<ref name="litopys7">[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio04.htm НАВЧАННЯ В АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ. ПОЯВА «КОБЗАРЯ» ТА «ГАЙДАМАКІВ» (1838-1842)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211213153229/http://litopys.org.ua/shevchenko/bio04.htm |date=13 грудня 2021 }} [Т. Г. Шевченко. Біографія. — К., 1984. — С. 52-80.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 11 березня 2022</ref> За словами Шевченка: «настала найсвітліша доба його життя, незабутні, золоті дні» навчання в Академії мистецтв, яким він присвятив у 1856 році автобіографічну повість «[[Художник (повість)|Художник]]». 1857 року у своєму [[Щоденник Тараса Шевченка|щоденнику]] Шевченко констатував: ''«Самому тепер не віриться, а справді так було. Я з брудного горища, я, мізерний замарашка, на крилах перелетів у чарівні зали Академії мистецтв… я користувався повчаннями та дружньою довіреністю найвеличнішого художника у світі»''.<ref>[https://www.t-shevchenko.name/ru/Journal/1857-07/01.html Щоденник Тараса Шевченка за 1857 рік] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210509231453/https://t-shevchenko.name/ru/Journal/1857-07/01.html |date=9 травня 2021 }} ''t-shevchenko.name'' Процитовано 11 березня 2022</ref>

З червня 1838 року Шевченко оселився у квартирі в будинку №&nbsp;100 другого кварталу [[Васильєвський острів|Васильєвського острова]], недалеко від Академії мистецтв.<ref name="Жур"/> Але здебільшого проводив час в Академії та в майстерні К. Брюллова. Через реорганізацію у 1840 році Академії мистецтв у ній припинили викладання загальноосвітніх дисциплін. Всі учні відвідували лише спеціальні класи, яких було шість: два малювальних, де учні малювали з [[естамп]]ів-оригіналів; два гіпсових, в одному з яких малювали з гіпсових голів, а в другому&nbsp;— з гіпсових постатей («фігур»); класи натурні, де малювали з натурників; та живописний, де робили [[Етюд (малюнок)|етюди]] олією.<ref name="litopys7"/> Шевченко прийшов до Академії мистецтв з доволі високою підготовкою.<ref name="litopys7"/> Перші іспити він складав у класі «гіпсових фігур». Попередній етап навчання&nbsp;— малювання з «оригіналів» і «гіпсових голів»&nbsp;— був пройдений ним самостійно, ще до вступу в Академію, за допомогою друзів-художників ([[Сошенко Іван Максимович|І. Сошенка]], [[Мокрицький Аполлон Миколайович|А. Мокрицького]] та інших) й як сторонній учень [[Товариство заохочування мистецтв|Товариства заохочування мистецтв]].<ref name="litopys7"/><ref name="shevch06">[https://archive.org/details/shevch06/page/270/mode/1up?view=theater Товариство заохочування художників // Шевченківська енциклопедія] [Т. 6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 270-271.] Процитовано 12 березня 2022</ref> З «гіпсових голів» Шевченко теж малював ще до звільнення з кріпацтва в малювальному класі Товариства заохочування художників й в Академії мистецтв.<ref name="litopys7"/><ref name="shevch06"/>

Перший іспит з малювання Шевченко складав 23 червня 1838 року. Оцінки виставляли, починаючи з першого номера, що був найвищим балом, і далі, залежно від кількості поданих учнями малюнків.<ref name="litopys7"/> І. Сошенко одержав п'ятий номер, Шевченко&nbsp;— тринадцятий.<ref name="litopys7"/> З вересня того ж року на так званому «третному» іспиті (за третину року), де черговим професором був К. Брюллов, Шевченко отримав одинадцятий номер, 4 жовтня 1838 року на «місячному» екзамені йому присудили найвищий бал&nbsp;— перший номер, наприкінці того ж місяця&nbsp;— третій номер, ще через місяць, 30 листопада,&nbsp;— другий.<ref name="litopys7"/> Одержання тричі таких високих номерів&nbsp;— вважалося великим успіхом й давало підстави для переведення в наступний, натурний, клас ще до закінчення навчального року. На третному іспиті 24 грудня 1838 року Шевченко малював вже з натури, де одержав четвертий номер.<ref name="litopys7"/> Разом з тим він спробував свої сили і в самостійних композиційних малюнках. Найраніший з них&nbsp;— «[[Козацький бенкет (Шевченко)|Козацький бенкет]]»&nbsp;— створений 25 грудня 1838 року.<ref name="litopys7"/> Його успіхи тоді ж привернули увагу [[Товариство заохочування мистецтв|Товариства заохочування художників]], Комітет якого 16 грудня 1838 року, розглянувши подані Шевченком малюнки, вирішив узяти його на утримання при першій же вакансії.<ref name="shevch06"/> А через місяць, 20 січня 1839 року Комітет ухвалив «призначити художнику Шевченку за 30 руб. на місяць утримання, яке й призначати з 1-го січня цього року».<ref name="litopys7"/> 23 листопада 1838 року Шевченко оселився у квартирі І. Сошенка в будинку №&nbsp;47 на 4-й лінії Васильєвського острова.<ref name="litopys7"/><ref name="Жур"/>

Сошенко докоряв Шевченкові не тільки за писання віршів, але й за те, що він разом з К. Брюлловим часто їздив на літературно-музичні вечори, відвідував письменників, діячів мистецтва, став краще вдягатися. ''«Тоді він зовсім змінився'',&nbsp;— розповідав І. Сошенко [[Чалий Михайло Корнійович|М. Чалому]].&nbsp;— ''Познайомившись із найкращими петербурзькими будинками за допомогою Брюллова, він часто роз'їжджав вечорами, добре одягався і навіть із претензією на comme il faut'-ність. Словом, у нього на якийсь час вселився світський біс. Прикро мені було і боляче дивитися на його безладне життя, не властиве нашому братові-художнику, який живе лише для одного мистецтва. Отож, думав я собі, зрозумів він свободу, що коштувала йому такої боротьби, таких страшних зусиль! Не раз я заходився вмовляти його, щоб він покинув розсіяне життя порожніх людей і серйозно взявся б за живопис. „Ей, Тарас, схаменись! Чом ти діла не робиш? Чого тебе нечистая носить по тим гостям? Маєш таку протекцію, такого учителя!“ Куда тобі! Шуба єнотова, ципочки не ципочки, шалі да часи, да ізвощики-лихачи… Закурив же мій Тарас, не буде з його нічого доброго!..»''.<ref name="litopys7"/> Всупереч побоюванням Сошенка, легковажне життя Шевченка не завадило йому створити у цей період низку поетичних шедеврів.<ref name="litopys7"/> Нові знайомства з художниками та письменниками, з літературно-мистецьким світом, відвідування гуртків та літературно-музичних вечорів — навпаки збагачували й розширювали кругозір Шевченка, стимулювали його до поетичної творчості.<ref name="litopys7"/>

Від Сошенка в лютому 1839 року Шевченко переїхав у будинок №&nbsp;182 другого кварталу Васильєвської частини міста на квартиру мадам Йогансон. Мешкав він там недовго і незабаром перебрався на квартиру свого друга, учня К. Брюллова&nbsp;— [[Михайлов Григорій Карпович|Г. Михайлова]] в будинку Г. Аренс на 7-й лінії Васильєвського острова.<ref name="Жур"/> Цього часу, з початку 1839 року, Шевченко перебував у натурному класі Академії мистецтв, де з перервами малював до 1844 року.<ref name="litopys7"/> На першому третному іспиті 29 квітня 1839 року К. Брюллов відзначив його малюнок як найкращий.<ref name="Жур"/> Тоді нікому не було поставлено першого й другого номерів, Шевченко отримав третій.<ref name="litopys7"/> Рада Академії мистецтв нагородила його срібною медаллю другого ступеня.<ref name="Жур"/> На третному іспиті 24 грудня 1840 року Шевченко одержав п'ятий номер за малюнок «[[Натурщики (Шевченко)|Натурники]]». Це&nbsp;— єдиний малюнок, що зберігся, з-поміж тих, які він виконав на третних іспитах у натурному класі.<ref name="litopys7"/> Перебуваючи постійно в майстерні Брюллова, Шевченко піддався впливу творчих принципів великого художника, майстерність якого захоплювала його.<ref name="litopys7"/> За порадою Брюллова він копіював його малюнки: «[[Голова матері (Шевченко)|Голова матері]]» (деталь з картини «[[Останній день Помпеї]]»), «[[Перерване побачення (Шевченко)|Перерване побачення]]», «[[Сон бабусі і внучки]]», акварельна копія з олійного портрета [[Крилов Іван Андрійович|І. Крилова]]. Копіювання не завадило розвиткові власної творчої манери молодого митця, аквареллю він виконав сюжетні малюнки «[[Натурниця (Шевченко)|Натурниця]]», «[[Жінка в ліжку (Шевченко)|Жінка в ліжку]]», «[[Марія (Шевченко)|Марія]]» (малюнок за поемою [[Пушкін Олександр Сергійович|О. Пушкіна]] «[[Полтава (поема)|Полтава]]») тощо.<ref name="litopys7"/>

1839 року Шевченко почав опановувати техніку олійного живопису.<ref name="litopys7"/> До його найраніших спроб належить «[[Натурщик у позі св. Себастіяна]]», написаний у той період, коли Шевченко у другій половині листопада 1839 року перебрався до Ф. Пономарьова, який мав у Академії мистецтв майстерню з антресолями.<ref name="litopys7"/> Поет у цей час (з грудня 1839-го до початку лютого 1840 років) тяжко хворів на [[тиф]].<ref name="litopys7"/> У березні 1840 року у зв'язку з реорганізацією Академії мистецтв усі учні з її приміщення були виселені.<ref name="litopys7"/> Шевченко жив у Ф. Пономарьова до початку березня 1840 року, до цього ж часу належить його [[Автопортрет (Шевченко, зима 1840—1841)|перший олійний автопортрет]].<ref name="litopys7"/> Цього часу Шевченко подав на місячні іспити олійні етюди. 27 вересня 1840 року Рада Академії мистецтв відзначила срібною медаллю другого ступеня його першу самостійну олійну картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці».<ref name="litopys7"/> Крім того, Рада та Загальні збори Академії мистецтв висловили автору «похвалу».<ref name="litopys7"/> Успіх Шевченка відзначило й Товариство заохочування художників, Комітет якого ухвалив письмово висловити свою готовність підтримувати його й далі у прагненні опанувати мистецтво живопису.<ref name="litopys7"/> У роки навчання в Академії мистецтв поступово формулювалися й [[Матеріалізм|матеріалістичні]] основи мистецьких поглядів Шевченка.<ref name="litopys7"/>

Наприкінці 1839 року Шевченко познайомився з [[Мартос Петро Іванович|П. Мартосом]], товаришем [[Гребінка Євген Павлович|Є. Гребінки]], А. Мокрицького, [[Кукольник Нестор Васильович|Н. Кукольника]].<ref name="Мартос">[http://litopys.org.ua/shevchenko/spog14.htm П. І. Мартос. ЕПІЗОДИ З ЖИТТЯ ШЕВЧЕНКА] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220309091324/http://litopys.org.ua/shevchenko/spog14.htm |date=9 березня 2022 }} [Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 69-72.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 12 березня 2022</ref> Ознайомившись випадково з рукописними творами Шевченка й вражений ними, П. Мартос виявив до них великий інтерес. Він порадився із Є. Гребінкою і запропонував Шевченку видати їх окремою книжкою, яку згодом назвали «[[Кобзар (збірка)|Кобзарем]]». Як згадував Мартос, Шевченко не відразу погодився на видання, його довелося умовляти.<ref name="Мартос"/> Думки й настрої Шевченка перед виданням збірки відбилися у вірші «[[Думи мої, думи мої]]». Діяльну безпосередню участь у виданні «Кобзаря» брав Є. Гребінка, саме він подав рукопис до Петербурзького цензурного комітету.<ref name="Жур"/>
[[Файл:Vasily Tropinin 14.jpg|міні|ліворуч|180пкс|[[Брюллов Карл Павлович|К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллов]], наставник Шевченка в Академії мистецтв]]
Книжка вийшла без підзаголовка «Малоросійські пісні та вірші», що вилучив її видавець, П. Мартос, який ще до офіційного дозволу на випуск «Кобзаря» з друкарні у світ подарував книжку деяким своїм знайомим.<ref name="Мартос"/> Перші примірники книги, одержані в дарунок, викликали неоднозначну оцінку — одні захоплювалися нею, а інші — різко критикували.<ref name="Мартос"/> Так, на вечорі у М. Маркевича в присутності Мартоса й Шевченка «Кобзар» різко розкритикував Н. Кукольник, який запевняв, що «напрямок „Кобзаря“ шкідливий і небезпечний».<ref name="Мартос"/> Така критика змусила П. Мартоса вилучити з «Кобзаря» ті місця, які могли обернутися проти нього як видавця неприємностями.<ref name="Мартос"/> Цензор [[Корсаков Петро Олександрович|П. Корсаков]], поступившись проханню П. Мартоса й підписавши «Кобзаря» до друку, попередньо не прочитавши його «проблемні місця», згодом, ознайомившись з друкованим текстом, також вилучив уривки нецензурного змісту й лише після цього дав дозвіл на випуск книги у світ.<ref name="Мартос"/>

4 травня 1840 року з'явилося перше друковане оголошення про продаж «Кобзаря», який швидко розійшовся, його вихід, навіть урізаного цензурою, був подією великого літературно-суспільного значення.<ref name="litopys7"/> Перший «Кобзар» ще не мав відвертих закликів до революційних дій, проте весь він містив протест проти суспільної несправедливості й поривання до вільного життя.<ref name="litopys7"/> У розробці історичних тем Шевченко не уник певної ідеалізації минулого України.<ref name="litopys7"/> Твори Шевченка потрапили до Білорусі, на Кавказ й за кордон (у [[Прага|Прагу]]). [[Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович|О. Афанасьєв-Чужбинський]], який в середині XIX століття служив на Кавказі, писав: «Скрізь, де знаходив кілька українців, чи в колі чиновників чи в якомусь полку, скрізь зустрічав я пошарпані екземпляри „Кобзаря“ та „[[Гайдамаки (поема)|Гайдамаків]]“ і повне, щире співчуття до їхнього автора».<ref name="litopys7"/> Реакція російських критиків, здебільшого, була агресивна: рецензент з «[[Северная пчела|Сєвєрной пчєли]]» писав, що «особливої української мови немає», інші рецензенти називали українську мову «гібридним діалектом» «безперспективною» та «мужицькою» й вважали що українська мова не має шансів на існування.<ref>[https://taras-shevchenko.com.ua/ua/content/kobzar-vse-pro-zbirku.htm Кобзар Все про збірку] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220408064920/https://taras-shevchenko.com.ua/ua/content/kobzar-vse-pro-zbirku.htm |date=8 квітня 2022 }} ''taras-shevchenko.com.ua'' Процитовано 13 березня 2022</ref><ref name="litopys7"/><ref>[https://zbruc.eu/node/65890 Московська критика про "Кобзар" 1840 року Вол. Дорошенко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201231194605/https://zbruc.eu/node/65890 |date=31 грудня 2020 }} ''zbruc.eu''</ref>
[[Файл:Шевченко Т. Г. (1841) Циганка-ворожка.jpg|міні|праворуч|230пкс|«[[Циганка-ворожка (Шевченко)|Циганка-ворожка]]» (1841)]]
Майже одночасно з «Кобзарем», 12 березня 1840 року, Є. Гребінка подав до Петербурзького цензурного комітету рукопис альманаху «[[Ластівка (альманах)|Ластівка]]», до якого увійшли й твори Шевченка, зокрема «[[Причинна]]» та вірші «[[Вітре буйний, вітре буйний!]]» і «[[Тече вода в синє море]]».<ref name="lviv.ua"/> Якщо «Кобзар» був надрукований через місяць після одержання цензурного дозволу, то «Ластівка» вийшла з друку лише через рік.<ref name="lviv.ua"/> Цензор П. Корсаков підписав дозвіл на випуск альманаху у світ 27 квітня 1841 року.<ref name="lviv.ua">[http://pvs.uad.lviv.ua/static/media/10/4.pdf «Шевченко — видавець власних творів»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220314114831/http://pvs.uad.lviv.ua/static/media/10/4.pdf |date=14 березня 2022 }} ''pvs.uad.lviv.ua'' Процитовано 13 березня 2022</ref> 

8 листопада 1841 року Шевченко подав рукопис «Гайдамаків» до Петербурзького цензурного комітету, цензурував його знову П. Корсаков, який не подавав твору на розгляд цензурного комітету й дав дозвіл на випуск його у продаж на свій страх і ризик.<ref name="lviv.ua"/><ref name="litopys7"/> У «Гайдамаках» були оспівані [[Коліївщина|події Коліївщини]], в її основу лягли народні перекази, насамперед розповіді діда Шевченка, [[Шевченко Іван Андрійович|Івана]].<ref>[http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/174568/05-Vinnichuk.pdf?sequence=1 Художня інтерпретація Коліївщини в поемі «Гайдамаки» Тараса Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220314114511/http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/174568/05-Vinnichuk.pdf?sequence=1 |date=14 березня 2022 }} ''dspace.nbuv.gov.ua'' Процитовано 13 березня 2022</ref> Спочатку «Гайдамаки» лякали цензора своїм революційним духом, через що він протримав у себе рукопис без схвалення вісімнадцять днів, протягом яких він зробив профілактичні вилучення окремих рядків та висловів, дозвіл на продаж поеми він дав з тримісячною затримкою.<ref name="lviv.ua"/><ref name="litopys7"/> Всупереч сподіванням Шевченка, його покровитель Григорович не став видавцем поеми.<ref name="litopys7"/> Якщо «Кобзар» видав своїм коштом П. Мартос, то цього разу — всі клопоти, пов'язані з публікацією «Гайдамаків», лягли на Шевченка.<ref name="lviv.ua"/><ref name="litopys7"/> Гострою критикою зустів поему [[Бєлінський Віссаріон Григорович|В. Бєлінський]], у журналі «[[Отечественные записки]]» він закидав Шевченкові «нахил до романтичної пишномовної вигадливості» й «велику кількість найбільш вульгарних й майданних слів та виразів».<ref name="litopys7"/> Через сорок років вкрай негативно оцінив поему і [[Франко Іван Якович|Іван Франко]], вважаючи що у ній не було «вірної характеристики даної історичної доби».<ref>[https://www.i-franko.name/uk/HistLit/1881/ShevchenkoGajdamaky.html Причинки для оцінення поезій Тараса Шевченка. Іван Франко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211222095417/https://www.i-franko.name/uk/HistLit/1881/ShevchenkoGajdamaky.html |date=22 грудня 2021 }} ''i-franko.name'' Процитовано 12 березня 2022</ref>. Слідом за «Гайдамаками» Шевченко написав поему «[[Мар'яна-черниця]]», баладу «[[Утоплена (балада)|Утоплена]]», велику поему російською мовою «[[Сліпа (поема Шевченка)|Слепая]]».<ref name="litopys7"/> Перші два твори разом з піснею з російської драми «Наречена» та віршем «Тяжко-важко в світі жити» він послав 8 грудня 1841 року [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Г. Квітці-Основ'яненку]] для вміщення в альманасі «[[Молодик (альманах)|Молодик]]».<ref name="litopys7"/> Також цього часу Шевченко написав драматичний твір «Сліпа красуня», який не зберігся.<ref name="litopys7"/>
[[Файл:Шевченко Т. Г. Катерина. 1842.jpg|міні|ліворуч|230пкс|«[[Катерина (картина Шевченка)|Катерина]]» (1842)]]
1840 року Шевченко познайомився з [[Штернберг Василь Іванович|В. Штернбергом]], що став його близьким другом.<ref name="Штернберг">[https://archive.org/details/shevch06/page/995/mode/1up?view=theater Штернберг Василь Іванович // Шевченківська енциклопедія] [Т. 6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 995.] Процитовано 12 березня 2022</ref> Спільним другом Шевченка і Штернберга, який, сприяв їхньому зближенню, був А. Мокрицький (Штернберг жив з ним на спільній квартирі, на 11 лінії у будинку Донерберга).<ref name="Штернберг"/> Встановилися у Шевченка й дружні відносини з сімейством Уварових.<ref name="litopys7"/> Синові І. Уварова, Олександру, Шевченко подарував малюнок «[[Погруддя жінки (Шевченко)|Погруддя жінки]]», виконаний ним ще у [[Вільнюс|Вільно]] 1830 року. Потоваришував Шевченко й з художником К. Іоахімом, з яким його також познайомив Штернберг.<ref name="litopys7"/> Приблизно 1840 року, на думку дослідників, у Петербурзі відбулося знайомство Шевченко з письменником та отаманом [[Чорноморське козацьке військо|Чорноморського козацькго війська]] [[Кухаренко Яків Герасимович|Я. Кухаренком]], який згодом став його товаришем й співрозмовником по майже 20-річному листуванню.<ref>[https://www.niez.com.ua/museums/енциклопедія-заповідника/історичний-календар/особистості/2077-тарас-шевченко-і-яків-кухаренко ТАРАС ШЕВЧЕНКО І ЯКІВ КУХАРЕНКО] ''niez.com.ua'' Процитовано 14 березня 2022</ref>

26 вересня 1841 року Рада Академії мистецтв втрете нагородила Шевченка срібною медаллю другого ступеня&nbsp;— за картину «[[Циганка-ворожка (Шевченко)|Циганка-ворожка]]».<ref name="litopys7"/> 28 листопада на малювальному іспиті він одержав п'ятий номер. Наступні іспити йому не принесли таких високих результатів, але оцінок, нижче середніх, він не отримав.<ref name="litopys7"/> 23 грудня 1841 року йому поставили 19 номер з 49-ти; 31 січня 1842 року&nbsp;— 39-й з 59-ти, за живопис з натури&nbsp;— 11-й; 26 лютого того ж року&nbsp;— 17-й номер з 53-ти.<ref name="litopys7"/> 16 травня 1842 року Товариство заохочування художників виключило Шевченка з числа своїх пансіонерів, задовільнивши вимогу скарбника А. Сапожникова, який звинувачував митця у тому що він «протягом 7 місяців не відвідував академічних класів і не представляв Комітету жодних своїх праць, незважаючи на зроблені зауваження».<ref name="shevch06"/><ref name="litopys7"/> Однак незабаром, у звіті про діяльність товариства з 28 квітня 1842 року по 28 квітня 1843 року, з'явилося інше пояснення вибуття Шевченка з-поміж пансіонерів, без посилання на його недостатні успіхи, де вказувалося, що деякі художники «можуть підтримувати себе та існувати власними працями».<ref name="litopys7"/> Несподівано позбавлений матеріальної підтримки, Шевченко міг розраховувати тільки на власні заробітки, що не були ні систематичними, ні значними.<ref name="litopys7"/> Лишились спогади сучасників про його напружену роботу під час навчання в Академії мистецтв над акварельними портретами на замовлення.<ref name="litopys7"/> Брак грошей змусив Шевченка виступити й ілюстратором книжкових видань, які за змістом і напрямом йому не імпонували.<ref name="Generals"/> Перша створена ним книжкова ілюстрація&nbsp;— малюнок «[[Католицький чернець (Шевченко)|Католицький чернець]]» до оповідання [[Надєждін Микола Іванович|М. Надеждіна]] «Сила волі».<ref name="litopys7"/> Того ж року Шевченко взяв участь у ілюструванні видання [[Башуцький Олександр Павлович|О. Башуцького]] «Наші, списані з натури росіянами».<ref name="litopys7"/> У новій, для того часу, техніці гальванокаустики Шевченко виконав ілюстрацію до російського видання книжки Ф. Кобеля «Гальванографія» (1843).<ref name="litopys7"/> Видавець російського перекладу цієї книжки В. Семененко-Крамаревський залучив Шевченка до ілюстрування й іншої виданої ним книжки&nbsp;— «Історія Суворова» (1843), де йому належали жанрові сцени, разом&nbsp;— 32 ілюстрації.<ref>[https://www.t-shevchenko.name/uk/Painting/Suvorov.html Тарас Шевченко. Ілюстрації до «Історії Суворова» (1842 р.)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211222085832/https://www.t-shevchenko.name/uk/Painting/Suvorov.html |date=22 грудня 2021 }} ''t-shevchenko'' Процитовано 12 березня 2022</ref> Окрім цього Шевченко створив ілюстрації й до ще одної книги Полевого — «Російські полководці» (1843).<ref name="Generals">[https://www.t-shevchenko.name/uk/Painting/Generals.html Тарас Шевченко. Портрети російських полководців (1843 р.)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211222085455/https://www.t-shevchenko.name/uk/Painting/Generals.html |date=22 грудня 2021 }} ''t-shevchenko.name'' Процитовано 12 березня 2022</ref> Гравюри на металі за малюнками Шевченка та інших митців виконував англійський художник [[Джон Генрі Робінсон|Джон Робінсон]], друкувалися вони також у Лондоні.<ref name="Generals"/>

Восени 1842 року Шевченко вирушив у морську подорож до [[Швеція|Швеції]] та [[Данія|Данії]], але через нездужання він доплив на [[пароплав]]і лише до [[Таллінн|Ревеля]] й повернувся назад до Петербурга.<ref name="Жур">[https://shron1.chtyvo.org.ua/Zhur_Petro/Trudy_i_dni_Kobzaria.pdf?PHPSESSID=csipl2r7p0e3ioesctgvarkqa4 Петро Жур. «Труди і дні Кобзаря»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220314113838/https://shron1.chtyvo.org.ua/Zhur_Petro/Trudy_i_dni_Kobzaria.pdf?PHPSESSID=csipl2r7p0e3ioesctgvarkqa4 |date=14 березня 2022 }} ''shron1.chtyvo.org.ua'' Процитовано 12 березня 2022</ref>

=== Перша подорож Україною. «Живописна Україна» (1843—1844) ===
[[Файл:1843 - Taras Shevchenko - Avtoportret.jpg|міні|праворуч|190пкс|[[Автопортрет (Шевченко, 1843)|Шевченко, автопортрет]] (1843)]]
{{OldStyleDate|25|травня|1843|13}} року Шевченко з [[Санкт-Петербург|Петербурга]] виїхав до [[Україна|України]].{{efn|На підставі аналізу відпускних документів [[Петербурзька академія мистецтв|Петербурзької академії мистецтв]] дослідник [[Жур Петро Володимирович|Петро Володимирович Жур]] довів, що Шевченко міг виїхати з Петербурга не раніше 11-19 травня 1843 року. Деякі біографи стверджують, що художник їхав білоруським [[тракт]]ом в компанії українського письменника [[Гребінка Євген Павлович|Євгена Гребінки]] та його сестри Людмили, яка навчалася в {{Не перекладено|Смольний інститут шляхетних дівчат|Смольному|ru|Смольный институт благородных девиц}}.}} Завітав до поета [[Забіла Віктор Миколайович|Віктора Забіли]] на його хуторі [[Забілівщина|Кукуріківщина]] під [[Борзна|Борзною]].<ref name="nlu.org.ua"/> Зупинився у [[Національний історико-культурний заповідник «Качанівка»|Качанівці]] на [[Чернігівська губернія|Чернігівщині]], у маєтку поміщика [[Тарновський Григорій Степанович|Григорія Тарновського]])<ref>''Кирилюк Є.&nbsp;П.''&nbsp;Тарас Шевченко. Життя і творчість.&nbsp;— К. : Держлітвидав України, 1964.&nbsp;— С. 118.</ref>. Побував Шевченко і в сусідніх містах та селах: [[Іваниця (Прилуцький район)|Іваниці]], [[Ічня|Ічні]], [[Григорівка (Бахмацька міська громада)|Григорівці]], [[Батурин|Батурині]] та [[Власівка (Прилуцький район)|Власівці]].<ref name="nlu.org.ua"/> У Григорівці він гостював у маєтку поміщика П. Скоропадського. У червні 1843 року Шевченко прибув у [[Київ]], де познайомився з [[Максимович Михайло Олександрович|Михайлом Максимовичем]], [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймоном Кулішем]] й багатьма художниками, зокрема, з [[Сенчило-Стефановський Олексій Флорович|Олексієм Сенчило-Стефановським]].<ref name="nlu.org.ua"/><ref>Справа №&nbsp;81, ч. 6, арк. 60—65.</ref> Тоді поет побував на знаменитих «[[Київський контрактовий ярмарок|контрактових ярмарках]]» на [[Поділ|Подолі]].<ref name="nlu.org.ua"/> У цей він час він познайомився з майбутнім [[Кирило-Мефодіївське товариство|кирило‐мефодіївцем]] [[Білозерський Василь Михайлович|В. Білозерським]]. Познайомився поет й з багатьма студентами [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]], молодь тепло вітала його, як свого улюбленого поета.<ref name="litopys77">[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio05.htm «Подорож Шевченка в Україну 1843 року»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191230132524/http://litopys.org.ua/shevchenko/bio05.htm |date=30 грудня 2019 }} [Т. Г. Шевченко. Біографія. — К., 1984. — С. 81-111.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 14 березня 2022</ref> Оглядаючи й милуючись історичними пам'ятками та краєвидами Києва, Шевченко робив замальовки у своєму альбомі, розпочатому ще в Петербурзі.<ref name="litopys77"/> Разом з Кулішем, Шевченко відвідав [[Вишгород]] і [[Нові Петрівці|Межигір'я]], де оглянули [[Межигірський монастир|монастир]], історія якого тісно пов'язана із [[Запорозька Січ|Запорізькою Січчю]], у своєму альбомі поет зробив малюнок олівцем [[Межигірський монастир|Києво-Межигірського монастиря]]. На [[Полтавська губернія|Полтавщині]] відвідав Євгена Гребінку в його [[Мар'янівка (Лубенський район)|Убіжищі]]<ref>''Чужбинский А.'' Воспоминания о Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко…&nbsp;— С. 6.</ref>. {{OldStyleDate|11|липня|1843|29|червня}}-го&nbsp;— у [[день апостолів Петра і Павла|день св. Петра і Павла]]&nbsp;— відвідав разом із ним пишну гостину в хрещеної матері Гребінки, вдови-генеральші [[Вільхівська Тетяна Густавівна|Тетяни Вільхівської]] в її «українському Версалі» в [[Мойсівка|Мойсівці]], де познайомився з поетом [[Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович|Олександром Афанасьєвим-Чужбинським]] та офіцером [[Де Бальмен Яків Петрович|Яковом де Бальменом]] (пізніше присвятив йому поему [[Кавказ (поема)|«Кавказ»]]).<ref name="nlu.org.ua"/> У липні 1843 року в [[Ковалівка (Черкаська область)|Ковалівці]] Шевченко відвідує [[Капніст Олексій Васильович|Олексія Капніста]]&nbsp;— учасника руху [[Декабристи|декабристів]], сина автора «[[Ода на рабство|Оди на рабство]]» і комедії «Ябеда» [[Капніст Василь Васильович|Василя Капніста]]. В обидвох вони поїхали до [[Яготин]]а, до [[Рєпнін-Волконський Микола Григорович|Миколи Рєпніна-Волконського]], де, живучи протягом жовтня&nbsp;— грудня 1843 року, на замовлення Олексія Капніста Шевченко виконав дві копії з портрета Миколи Рєпніна (роботи швейцарського художника Й. Горнунга).{{efn|Одна зберігається в [[Національний музей Тараса Шевченка|Національному музеї Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка в Києві]], а друга&nbsp;— в [[Ермітаж]]і<ref>«Русские пропилеи»&nbsp;— М., 1916.&nbsp;— т. II.&nbsp;— С. 181.</ref>}} Знайомство із сім'єю Рєпніних стало однією з найважливіших подій в житті Шевченка. У цій родині поет знайшов не тільки шанувальників свого таланту, але й	вірних друзів, найвідданішою з яких була княжна [[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варвара]], яку він згодом називав «незабутнім другом», а він для неї став — коханням.<ref name="nlu.org.ua"/><ref>Русские пропилеи.&nbsp;— М., 1916.&nbsp;— т. II.&nbsp;— С. 180—181; 203—204; Киевская старина.&nbsp;— 1888.&nbsp;— кн. 10.&nbsp;— С. 2—3.</ref> Перебуваючи в Яготині, Шевченко написав поему «[[Тризна (поема)|Тризна]]», яку присвятив княжні.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev123.htm «Тризна»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220409085119/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev123.htm |date=9 квітня 2022 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 15 березня 2022</ref> Того ж літа поет відвідав маєтки своїх нових знайомих: [[Закревські|Закревських]] у [[Березова Рудка|Березовій Рудці]], Якова де Бальмена в [[Линовиця|Линовиці]], [[Селецький Петро Дмитрович|Петра Селецького]] в [[Малютинці|Малютинцях]], Олександра Афанасьєва-Чужбинського в [[Ісківці (Лубенський район)|Ісківцях]] й був з ним ярмарку у [[Лубни|Лубнах]], [[Ревуцькі|Ревуцьких]]<ref>[http://uk.rodovid.org/wk?title=Рід:Ревуцькі&limit=250&offset=0 Рід: Ревуцькі] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160306111833/http://uk.rodovid.org/wk?limit=250&offset=0&title=Рід:Ревуцькі |date=6 березня 2016 }} ''uk.rodovid.org'' Процитовано 13 березня 2022</ref> в [[Іржавець (Прилуцький район)|Іржавці]], [[Ґалаґани (рід)|Ґалаґанів]] у [[Сокиринці (Прилуцький район)|Сокиринцях]] та [[Дігтярі (смт)|Дігтярях]]. {{OldStyleDate|2|жовтня|1843|20|вересня}} року гостював у рідному [[Шевченкове (Звенигородський район)|селі Кирилівці]], Звенигородського повіту, на Київщині в сестри та братів<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР. Київ, ф. 127, оп. 1012, спр. 2130, арк. 16</ref>. Мандрував він й такими селами та містами [[Черкаська область|Черкащини]], як: [[Будище (Черкаський район)|Будище]], [[Лисянка (смт)|Лисянка]], [[Шендерівка (Черкаська область)|Шендерівка]], [[Гудзівка]], [[Мошни]], [[Звенигородка]], [[Трахтемирів]] й інші.<ref name="nlu.org.ua"/>

У [[Березань (місто)|Березані]], у маєтку [[Лукашевич Платон Якимович|Платона Лукашевича]], 9 жовтня 1843 року Шевченко написав вірша «[[Розрита могила]]». Це найраніший твір, який увійде до рукописної книги поезій [[Три літа (рукописна книга 1843-1845 рр.)|«Три літа»]] (1843—1850). Безпосереднім поштовхом до написання вірша були археологічні розкопки курганів-могил у 1830-х—40-х роках, здійснювані в Україні [[Археографічна комісія|археографічною комісією]] (чимало могил було поблизу Березані). Шевченко, як інші українські поети-романтики — негативно ставився до цього явища, вважаючи ці могили-кургани пам'ятками [[Українське козацтво|козацької доби]] та символом її героїчного минулого.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev124.htm «Розрита могила»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180617093644/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev124.htm |date=17 червня 2018 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 15 березня 2022</ref> Окрім цього, 1843 року вийшла поема [[Гребінка Євген Павлович|Євгена Гребінки]] «Богдан» російською мовою, яка посилила негативне ставлення Шевченка до [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]].<ref>[https://www.radiosvoboda.org/a/24922626.html Шевченко, якого ми не хочемо знати] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220302101510/https://www.radiosvoboda.org/a/24922626.html |date=2 березня 2022 }} ''radiosvoboda.org'' Процитовано 15 березня 2022</ref><ref>[http://az.lib.ru/g/grebenka_e_p/text_1843_bogdan_oldorfo.shtml Е.&nbsp;Гребенка. Богданъ. Сцены изъ жизни Малороссійскаго гетмана Зиновія Хмѣльницкаго.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200725194030/http://az.lib.ru/g/grebenka_e_p/text_1843_bogdan_oldorfo.shtml |date=25 липня 2020 }}&nbsp;—Библіотека для чтенія. No&nbsp;2,&nbsp;1843</ref> (окремі уривки поеми друкувались ще 1839 року). У поемі Гребінка прославляв Хмельницького за те, що він ''«у ніг царя московского склав свої гетманскіє клейноди і щастіє пряме вказав Україні із родів у роди»''. Похвальна тирада Гребінки викликала обурення Шевченка щодо «Богдана», яке не проходило до кінця його життя. Після цього, Шевченко, на думку дослідників, охолодів до Гребінки, і, можливо, припинив з ним приятелювання.<ref name="Bileckyj2">[https://diasporiana.org.ua/literaturoznavstvo/2189-biletskiy-l-taras-shevchenko-kobzar-t-2/ Тарас Шевченко. Кобзар.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200622213213/https://diasporiana.org.ua/literaturoznavstvo/2189-biletskiy-l-taras-shevchenko-kobzar-t-2/ |date=22 червня 2020 }}&nbsp;Т.&nbsp;2&nbsp;— Редакція статті й пояснення д-ра Леоніда Білецького.&nbsp;— Вінніпег, 1952.</ref>
[[Файл:Varvara Volkonskaya Repnina.jpg|міні|ліворуч|180пкс|[[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варвара Рєпніна]] (1830-ті роки)]]
За спогадами дослідника життя і творчості Шевченка [[Жур Петро Володимирович|П. Жура]],	восени 1843	року поет протягом подорожі	на [[Дніпрові пороги]] та місце	останньої [[Запорозька Січ|Запорозької Січі]] — відвідав такі міста і села: [[Пирятин]], [[Лубни]], [[Хорол (місто)|Хорол]], [[Кременчук]], [[Верхньодніпровськ]], [[Дніпро (місто)|Катеринослав]], [[Запоріжжя|Олександрівськ]], [[Нікополь]], [[Покровське (Менський район)|Покровське]], [[Новогеоргіївськ]], [[Чигирин]], [[Черкаси]], [[Шпола|Шполу]] й інші.<ref name="nlu.org.ua"/> У лютому 1844 року Шевченко виїхав з [[Україна|України]] до Петербурга через [[Москва|Москву]], де пробув один тиждень й потоваришував з [[Щепкін Михайло Семенович|Михайлом Щепкіним]] та [[Бодянський Осип Максимович|Осипом Бодянським]].<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VI.&nbsp;— С. 392—393; 439.</ref> Щепкін став близьким другом Шевченка, поет присвятив йому 1844 року дві поезії — «Заворожи мені, волхве» і «[[Чигрине, Чигрине]]».<ref>[http://www.haidamaka.org.ua/page_szpiszksxslob.html «Щепкін і Шевченко»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220322221307/http://haidamaka.org.ua/page_szpiszksxslob.html |date=22 березня 2022 }} ''haidamaka.org.ua'' Процитовано 14 березня 2022</ref> Після дев'ятимісячного перебування в Україні, Шевченко прожив в Петербурзі понад рік. Основною метою повернення Шевченка до столиці було завершення навчання в Академії мистецтв, він так напружено працював, що навіть улітку 1844 року не відвідував Україну.<ref name="litopys77"/> 

Під час першої подорожі до України Шевченко задумав видати серію офортів «[[Живописна Україна]]», а на виручені кошти викупити своїх рідних з кріпацтва. {{OldStyleDate|11|листопада|1844|30|жовтня}} року комітет [[Товариство заохочування мистецтв|Товариства заохочення художників]] ухвалив надати Шевченкові грошову допомогу (300&nbsp;рублів) для цього видання.<ref name="DOC 1844-1847"/>{{rp|#&nbsp;123}} Перші 6&nbsp;[[офорт]]ів («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), [[Дари в Чигрині 1649 року|«Дари в Чигирині 1649&nbsp;року»]]) вийшли у&nbsp;листопаді.<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII.&nbsp;— кн. І.&nbsp;— №&nbsp;92—97.</ref> Незважаючи на неймовірні зусилля Шевченка щодо просування, на діяльну допомогу В. Рєпніної й деяких знайомих художника, продаж першого випуску «Живописной Украины» йшов надто повільно.<ref name="maysterni"/> Шевченко мав намір видати й другий випуск збірки офортів, але через брак коштів — це так і не було втілено.<ref name="maysterni">[http://maysterni.com/publication.php?id=139061 Стежками Шевченкової "Живописної України"] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220314150908/http://maysterni.com/publication.php?id=139061 |date=14 березня 2022 }} ''maysterni.com'' Процитовано 14 березня 2022</ref> Його мрія про викуп з кріпацтва братів та сестер так і не здійснилася.

1844 року опубліковано передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки» під назвою «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки»<ref name="KOBZAR-1844">[https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Тарас_Шевченко._Чигиринський_кобзар_та_Гайдамаки._1844.pdf Тарас Шевченко. Чигиринський Кобзар і Гайдамаки] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220123173321/https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Тарас_Шевченко._Чигиринський_кобзар_та_Гайдамаки._1844.pdf |date=23 січня 2022 }}&nbsp;— СПБ., 1844.</ref>. Того ж року Шевченко написав історіософсько-політичну «комедію» «[[Сон (поема)|Сон]]»&nbsp;— поему-[[гротеск]], яка розкриває перед читачами наслідки уярмлення України Москвою.<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev128.htm Тарас Шевченко. Сон (Комедія)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200629143406/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev128.htm |date=29 червня 2020 }}&nbsp;— Зібрання творів у&nbsp;6&nbsp;т.&nbsp;— К.,&nbsp;2003.&nbsp;— Т.&nbsp;1: Поезія 1837—1847.</ref>

{{OldStyleDate|3|квітня|1845|22|березня}} року Тарас Шевченко подав заяву до Ради Академії мистецтв із проханням дати йому звання художника. Рада ухвалила рішення про надання йому звання некласного художника, яке треба було затвердити на загальних зборах Академії. Загальні збори Академії 18 листопада 1845 року затвердили «Тараса Шевченка в академічному званні некласний художник у малярстві історичному і портретному».<ref name="DOC 1844-1847">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/docum03.htm Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200503170844/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/docum03.htm |date=3 травня 2020 }}&nbsp; Документи 102—197 (1844—1847).&nbsp;— К., 1982.</ref>

{{OldStyleDate|4|квітня||23|березня}} рада Академії мистецтв видала Шевченкові за його заявою квиток на право проїзду в Україну і назад «для художніх занять», а також безперешкодного там перебування.<ref name="DOC 1844-1847"/>.

=== Другий приїзд в Україну. Археографічна комісія (1845—1847) ===
31 березня 1845 року Шевченко виїхав із Петербурга через [[Москва|Москву]] до України. У Москві зустрівся з [[Щепкін Михайло Семенович|Михайлом Щепкіним]] і оглянув [[Кремль]]. Далі він проїхав [[Подольськ]], [[Тула|Тулу]], [[Орел (місто)|Орел]], [[Кроми]], [[Есмань (смт)|Есмань]]. Першою станцією	в Україні, де зупинився	Шевченко, був [[Глухів]]. Наступну зупинку Шевченко здійснив у [[Кролевець|Кролевці]], де малював портрет ротмістра Й. Рудзинського.<ref name="univ.kiev.ua">[http://www.univ.kiev.ua/ru/geninf/osobystosti/shevchenko/ ШЕВЧЕНКО Тарас Григорович (1814-1861)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220301144817/http://www.univ.kiev.ua/ru/geninf/osobystosti/shevchenko/ |date=1 березня 2022 }} ''univ.kiev.ua'' Процитовано 1 березня 2022</ref> В Україні у Шевченка не було постійного місця проживання&nbsp;— він увесь час роз'їжджав і мав змогу глибоко вивчити взаємини поміщиків і кріпаків. Поет, недавній кріпак, у якого брати й сестри лишалися кріпаками, боляче відчував пригноблене становище народу.<ref name="izbornykk"/>
[[Файл:1845 09 - Taras Shevchenko - Avtoportret -.jpg|міні|праворуч|180пкс|[[Автопортрет (Шевченко, серпень 1845)|Автопортрет Шевченка]] (1845)]]
[[Файл:Т. Шевченко серед членів Кирило-Мефодіївського товариства.png|міні|праворуч|300пкс|«Шевченко серед членів [[Кирило-Мефодіївське товариство|Кирило-Мефодіївського товариства]]» ([[Ходченко Лев Павлович|Л. Ходченко]], 1951)]]
Потім Шевченко відвідав [[Яготин]], щоб висловити співчуття щодо смерті батька [[Рєпніна Варвара Миколаївна|В. Рєпніної]]. Між друзями відбулася розмова про альбом «Живописная Украина». Княжна з особливим завзяттям займалась організацією передплати цього видання.<ref name="nlu.org.ua"/> Через Переяслав, [[Бориспіль]], [[Бровари]] Шевченко вирушив до Києва.<ref name="nlu.org.ua"/> У Києві поет розширив знайомство зі студентською молоддю й зустрівся з [[Максимович Михайло Олександрович|М. Максимовичем]], якому також подарував поему «Тризна».<ref name="izbornykk"/> Свої київські зустрічі навесні 1845 року поет пов'язував насамперед із необхідністю розповсюдження «Живописной Украины».<ref name="nlu.org.ua">[https://nlu.org.ua/resourses/nashi_vydannya/Ros1osn.pdf «Тарас Шевченко і Україна»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220315224748/https://nlu.org.ua/resourses/nashi_vydannya/Ros1osn.pdf |date=15 березня 2022 }} ''nlu.org.ua'' Процитовано 13 березня 2022</ref> Через Максимовича поет одержав від [[Київська археографічна комісія|Київської археографічної комісії]] поки що неофіційне доручення змальовувати історичні пам'ятки, й виконував деякі його доручення.<ref name="izbornykk"/> Матеріали, зібрані Шевченком влітку 1845 року, дали підставу щодо зарахування його в листопаді-грудні 1845 року офіційним співробітником комісії, після чого він одержував гроші на відрядження тощо.<ref name="izbornykk"/> Бувши науковим співробітником, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали, змальовував історичні й архітектурні пам'ятки і вів «Археологічні нотатки».<ref name="history.org.ua">[http://history.org.ua/JournALL/journal/1991/3/6.pdf Діяльність Т. Ґ. Шевченка у Київській археографічній комісії (1845— 1847: рр.)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220314122017/http://history.org.ua/JournALL/journal/1991/3/6.pdf |date=14 березня 2022 }} ''history.org.ua'' Процитовано 1 березня 2022</ref> Перебуваючи у Києві Шевченко продовжував літературну діяльність, саме тут він розпочав поему про [[Ян Гус|Яна Гуса]] «[[Єретик (поема)|Єретик]]», читав історичні джерела щодо цієї особистості й розпитував знайомих.<ref name="izbornykk"/> Особа цього чеського реформатора й проповідника зацікавила Шевченка своєю революційною діяльністю. Трохи пізніше, 22 листопада, перебуваючи вже в Переяславі, Шевченко зацікавився й іншим чеським просвітником [[Павел Йозеф Шафарик|Павелом Шафариком]], через що написав посвяту до поеми&nbsp;— «[[Шафарикові]]».<ref name="perejaslav.org.ua"/><ref name="izbornykk"/>

З Києва, за дорученням Археографічної комісії, влітку Шевченко виїхав на [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]], до [[Прилуки|Прилук]], для вивчення пам'яток міста та його околиць. Потім відвідав [[Густинський монастир]], де був похований [[Рєпнін-Волконський Микола Григорович|М. Рєпнін]].<ref name="romen-sula.org">[https://romen-sula.org/varvara-ryepnina-i-taras-shevchenko/ Варвара Рєпніна і Тарас Шевченко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220301144813/https://romen-sula.org/varvara-ryepnina-i-taras-shevchenko/ |date=1 березня 2022 }} ''romen-sula.org'' Процитовано 1 березня 2022</ref> Мандруючи [[Полтавська область|Полтавщиною]] він відвідав [[Лубни]],	поблизу	яких у селі	[[Мгар]], оглянув старовинний [[Мгарський Спасо-Преображенський монастир|Преображенський чоловічий монастир]], також у його нотатках згадано місцеву пам'ятку — земляні укріплення, що звуться «Замком».<ref name="nlu.org.ua"/> Далі у своїх нотатках він вказав [[Солониця (Лубенський район)|Солоницю]], де свого часу взято в полон гетьмана [[Северин Наливайко|С. Наливайка]].<ref name="nlu.org.ua"/> Описав також містечко [[Лукім'я]]. По дорозі в [[Ромни]] поет відвідав маєток [[Ґалаґан Григорій Павлович|Г. Ґалаґана]] в [[Сокиринці (Прилуцький район)|Сокиринцях]], подарував йому окреме видання поеми «[[Тризна (поема)|Тризна]]».<ref name="nlu.org.ua"/> Був Шевченко й у маєтку іншого [[Ґалаґани (рід)|Ґалаґана]]&nbsp;— [[Ґалаґан Петро Григорович|Петра Григоровича]]. 20—22 липня, у [[Ромни|Ромнах]], поет відвідав знаменитий [[Іллінський ярмарок]]. Тут він познайомився з [[Соленик Карпо Трохимович|К. Солеником]], одним із фундаторів нового [[Реалізм (мистецький рух)|реалістичного]] [[Український театр|українського театру]].<ref name="grinchenko-inform">[http://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/shevchenkove-yarmarkuvannya/ Шевченкове ярмаркування] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220123144214/http://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/shevchenkove-yarmarkuvannya/ |date=23 січня 2022 }} ''grinchenko-inform.kubg.edu.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref> Під час ярмарку Шевченко три дні жив у наметі власника маєтку в [[Городище (Черкаська область)|Городищі]] на [[Черкаська область|Черкащині]] П. Свічки, сина полковника, який славився в Україні своїми дивацтвами.<ref name="grinchenko-inform"/> Познайомився він також з поміщиком І. Якубовичем, роменським повітовим маршалком&nbsp;— батьком [[Декабристи|декабриста]] [[Якубович Олександр Іванович|О. Якубовича]].<ref name="grinchenko-inform"/> На шляху до [[Полтава|Полтави]] поет	відвідав [[Решетилівка|Решетилівку]], де зупинявся у власника цієї місцевості О. Попова, в якого збереглася бібліотека й архів із безліччю рідкісних книг і документів з історії України — що становило чималий інтерес для Комісії. Під час літньої подорожі Шевченко виконав чимало малюнків, наприклад, роботу «В Решетилівці»&nbsp;— [[Туш (фарба)|тушшю]], [[сепія|сепією]] та [[акварель|аквареллю]].<ref name="nlu.org.ua"/> У Полтаві та її околицях поет ознайомився з багатьма архітектурними пам'ятками — [[Хрестовоздвиженський жіночий монастир (Полтава)|Хрестовоздвиженським монастирем]], [[Свято-Успенський кафедральний собор (Полтава)|Успенським собором]], будинком [[Котляревський Іван Петрович|І. Котляревського]] й виконав кілька малюнків. Перебуваючи на Полтавщині Шевченко кілька разів відвідав й маєток [[Родзянко Аркадій Гаврилович|А. Родзянка]] у [[Веселий Поділ (Кременчуцький район)|Веселому Подолі]].<ref name="grinchenko-inform"/> Побував тоді Тарас Григорович й у [[Вишняківський маєток|маєтку]] брата Аркадія&nbsp;— Платона Родзянка у [[Вишняки (Лубенський район)|Вишняках]]. У Полтаві Шевченко зустрівся з другом юнацьких років Ф. Ткаченком, з яким разом працював у [[Ширяєв Василь Григорович|В. Ширяєва]], жив на одній квартирі, вчився у [[Брюллов Карл Павлович|К. Брюллова]]. У серпні Шевченко виїхав до [[Переяслав]]а, де жив його друг, лікар [[Козачковський Андрій Осипович|А. Козачковський]]. У цьому місті поет відвідав [[Вознесенський монастир (Переяслав)|Вознесенський собор]], [[Свято-Успенський собор (Переяслав)|Успенську]], [[Покровська церква (Переяслав)|Покровську]] і [[Михайлівський монастир (Переяслав)|Михайлівську церкви]].<ref name="perejaslav.org.ua">[http://perejaslav.org.ua/biblioteka/shlyahami-velikogo-kobzarya-pereyaslavshina.html Шляхами великого кобзаря. Тарас Шевченко і Переяславщина] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210614031402/http://perejaslav.org.ua/biblioteka/shlyahami-velikogo-kobzarya-pereyaslavshina.html |date=14 червня 2021 }} ''perejaslav.org.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref> Подорожуючи рідними землями, поет також відвідав села неподалік Переяслава: [[Монастирище]], [[Трахтемирів]], [[Андруші]] та В'юнище.<ref name="nlu.org.ua"/>

У [[В'юнище (Переяслав-Хмельницький район)|В'юнищі]], Шевченко провідав колишнього декабриста С. Самойлова.<ref name="perejaslav.org.ua"/> У серпні 1845 року поет відвідав у [[Потік (Миронівська громада)|Потоці]] свого друга [[Тарновський Василь Васильович (старший)|В. Тарновського-старшого]], де разом з сестрою Тарновського, Надією Василівною охрестив дитину в місцевого диякона М. Говядовського.<ref name="choim.org">[http://www.choim.org/вони-надихали-шевченка/ “Вони надихали Шевченка”] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210414163049/http://www.choim.org/вони-надихали-шевченка/ |date=14 квітня 2021 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref><ref>[http://kachanivka.in.ua/publikacii/24-kohan-zhnki-v-dol-tarasa.html «Кохані» жінки в долі Тараса] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210226044038/http://kachanivka.in.ua/publikacii/24-kohan-zhnki-v-dol-tarasa.html |date=26 лютого 2021 }} ''kachanivka.in.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref> Є відомості, що в цей час були написані й вірші, які не збереглися. Коли Шевченка заарештували, Н. Тарновська заховала рукописи в скриньку й закопала в землю.<ref name="izbornykk"/> Після звільнення поета вона відкопала скриньку, папери були цілі й довго зберігалися в неї.<ref name="choim.org"/> У Потоках поет прожив близько двох тижнів. У [[Біла Церква|Білій Церкві]] Шевченко оглянув пам'ятку садово‐паркової архітектури 
[[Державний дендрологічний парк «Олександрія» НАН України|«Олександрія»]].<ref name="nlu.org.ua"/> У [[Тараща|Таращі]] митець звернув увагу на головну архітектурну пам'ятку міста — козацьку церкву.<ref name="nlu.org.ua"/> У [[Віта-Поштова|Віті‐Поштовій]] Шевченко оглянув [[Віта-Поштова (городище)|давньоруське городище]] і могильник.<ref name="nlu.org.ua"/> У [[Митниця (Васильківський район)|Митниці]] він ознайомився здавніми земляними валами, які називають [[Змієві вали|«Зміїними»]]. Побував Шевченко і в [[Чигирин]]і, де замалював околиці міста із [[Богданова гора|Замковою горою]], там він відвідав [[Холодний Яр]], [[Троїцький Мотронинський жіночий монастир УПЦ МП|Мотронинський монастир]].<ref name="nlu.org.ua"/> Відвідав він і [[Суботів]], де оглянув три криниці з цілющою водою, виконав малюнок [[Іллінська церква (Суботів)|Богданої церкві]] й руїни будинку гетьмана [[Богдан Хмельницький|Б. Хмельницького]]. За цей період Шевченко декілька разів відвідав рідних у Кирилівці та [[Зелена Діброва (Звенигородський район)|Зеленій Діброві]] (де жила його старша сестра Катерина), побував у селах [[Лисянка (смт)|Лисянка]], [[Ризине]], [[Русалівка]], [[Лузанівка]].<ref name="nlu.org.ua"/>		
[[Файл:Lysohub-Sedniv.jpg|міні|ліворуч|210пкс|Кам'яниця Лизогубів у [[Седнів]]і (1846)]]
[[Файл:Taras Shevchenko painting 0207.jpg|міні|ліворуч|210пкс|«[[Михайлівська церква в Переяславі (Шевченко)|Михайлівська церква в Переяславі]]» (1845)]]
[[Файл:Shevchenko portret Kulisha.jpg|міні|ліворуч|160пкс|Портрет П. Куліша, роботи Шевченка (1843-45)]]
Восени 1845 року поет знову вирушив на Лівобережну Україну. В Миргороді він спинився у П. Шершавицького, чиновника канцелярії повітового маршалка, у якого відновив літературну діяльність.<ref name="nlu.org.ua"/> 4 жовтня поет записав дві нові ліричні поезії: «Не завидуй багатому» і «Не женися на багатій», які увійшли в альбом «[[Три літа (рукописна книга 1843-1845 рр.)|Три літа]]». У місті він звернув увагу на архітектуру міста та його околиці.<ref name="nlu.org.ua"/> На деякий час поет спинився у [[Мар'янське (Миргородський район)|Мар'янському]] (перший приїзд туди відбувся навесні 1845 року) у [[Предводитель дворянства|маршалка шляхти]] [[Миргородський повіт|Миргородського повіту]] [[Лук'янович Олександр Андрійович|О. Лук'яновича]], де жив в окремому від панів приміщенні, малював портрети й краєвиди.<ref name="nlu.org.ua"/> Тут поет здружився з селянами, охоче з ними зустрічався. До нашого часу зберігся лише портрет О. Лук'яновича.<ref>[http://ir.nmu.org.ua/jspui/bitstream/123456789/345/1/Bilokin.pdf Т. Г. Шевченко на Пріоріллі] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220301144818/http://ir.nmu.org.ua/jspui/bitstream/123456789/345/1/Bilokin.pdf |date=1 березня 2022 }} ''ir.nmu.org.ua'' Процитовано 1 березня 2022</ref> Згодом поет відвідав	містечка та	села Полтавщини, поряд із Миргородом – [[Гоголеве (село)|Яновщину]], [[Великі Сорочинці|Coрочинці]], [[Білики (Миргородський район)|Білики]] й інші; змалював історичні пам'ятки.<ref name="nlu.org.ua"/>

По дорозі до [[Закревський Віктор Олексійович|В. Закревського]], Шевченко зустрівся в Лубнах з [[Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович|О. Афанасьєвим-Чужбинським]] і поїхав до нього в [[Ісківці (Лубенський район)|Ісківці]], де провів два дні. З Ісківців Шевченко вирушив до Закревських, у [[Березова Рудка|Березову Рудку]], де оглядав визначні пам'ятки місцевості.<ref name="piryatin-museum.at.ua">[https://piryatin-museum.at.ua/index/t_g_shevchenko_i_berezova_rudka/0-11 Т. Г. Шевченко і Березова Рудка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220301144811/https://piryatin-museum.at.ua/index/t_g_shevchenko_i_berezova_rudka/0-11 |date=1 березня 2022 }} ''piryatin-museum.at.ua'' Процитовано 1 березня 2022</ref> В останніх числах жовтня, вже хворий (по дорозі потрапив під зливу і застудився), поет знову прибув у Переяслав до А. Козачковського, де прожив тривалий час лікуючись у свого друга.<ref name="piryatin-museum.at.ua"/> У цей час поет напружено працював, написав такі твори: [[Єретик (поема)|«Єретик»]], [[Невольник (поема)|«Сліпий»]], «[[Великий льох]]», [[Наймичка (поема)|«Наймичка»]], «[[Кавказ (поема)|Кавказ]]», «[[І мертвим, і живим…]]», [[Холодний Яр (вірш)|«Холодний Яр»]], «Давидові псалми».<ref name="perejaslav.org.ua"/> Але через яскраво антиімперський характер більшість нових поетичних творів не могли бути надруковані, але вони розповсюджувались у списках.<ref name="izbornykk"/> Рукопис «Кавказу» поет передав 1846 року через свого знайомого, [[Савич Микола Іванович|М. Савича]], який їхав у [[Париж]], шанованому ним [[Адам Міцкевич|Адаму Міцкевичу]].<ref name="slovoprosvity.org">[http://slovoprosvity.org/2012/02/08/shevchenkiv-kavkaz-u-seredniy-azii/ Шевченків «Кавказ» у Середній Азії] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220207231606/http://slovoprosvity.org/2012/02/08/shevchenkiv-kavkaz-u-seredniy-azii/ |date=7 лютого 2022 }} ''slovoprosvity.org'' Процитовано 13 березня 2022</ref> Разом з іншими нелегальними творами «Кавказ» був надрукований в книжечці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки», що вийшла у [[Лейпциг]]у 1859 року.<ref name="slovoprosvity.org"/>

Наприкінці листопада Шевченко приїхав до Києва, показав Археографічній комісії свої записи, малюнки історичних пам'яток і був зарахований до складу її співробітників. 28 листопада він одержав подорожну й гроші для роз'їздів з метою опису пам'яток старовини. Окрім зустрічі із засновником комісії, професором історії [[Іванишев Микола Дмитрович|М. Іванишевим]], Шевченко познайомився з професором [[Селін Олександр Іванович|О. Селіним]].<ref name="izbornykk">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/bio07.htm Т. Г. Шевченко. Біографія. — К., 1984. — С. 127-184. ЗНОВУ НА УКРАЇНІ (1845-1847)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200223222256/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/bio07.htm |date=23 лютого 2020 }} ''izbornyk.org.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref>

На початку грудня Шевченко знову приїхав до С. Самойлова, де прожив близько місяця.<ref name="perejaslav.org.ua"/> У В'юнищі він написав низку ліричних поезій: «Маленькій Мар'яні», «[[Минають дні, минають ночі...]]», «[[Три літа (вірш)|Три літа]]». Наприкінці грудня 1845 року Шевченко знову тяжко захворів, після чого, стурбований С. Самойлов, негайно відвіз його до Козачковського.<ref name="perejaslav.org.ua"/> 25 грудня 1845 року, у будинку Козачковського поет написав політичний, революційний заповіт&nbsp;— «[[Як умру, то поховайте… (Заповіт)|Як умру, то поховайте]]», який був відображенням селянських протипоміщицьких повстань.<ref name="izbornykk"/> Цими поезіями завершується альбом «[[Три літа (рукописна книга 1843-1845 рр.)|Три літа]]». Після одужання, на початку 1846 року Шевченко як співробітник Археографічної комісії знову подорожував по Лівобережжю. Він вчергове відвідав міста й села: Яготин, [[Мойсівка|Мойсівку]], [[Ісківці (Лубенський район)|Ісківці]], Березову Рудку, [[Лемеші (Козелецький район)|Лемеші]], Марківці та Прилуки. У Мойсівці, на традиційних іменинах [[Вільхівська Тетяна Густавівна|Т. Вільховської]], Шевченко зустрів багатьох своїх знайомих: [[Забіла Віктор Миколайович|В. Забілу]], Г. Тарновського, [[Маркевич Микола Андрійович|М. Маркевича]], [[Закревські|Закревських]], познайомився з власником [[Бігач]]а М. Кейкуатовим і з сімейством [[Катериничі (рід)|Катериничів]] — власниками [[Марківці (Ніжинський район)|Марківців]].<ref name="izbornykk"/> Там Шевченко намалював олійний портрет дрібної поміщиці О. Шостки (доля якого невідома), що був розіграний на її користь в лотерею. Портрет виграла М. Корсун, поміщиця [[Велика Круча|Великої Кручі]] [[Пирятинський повіт|Пирятинського повіту]].<ref name="izbornykk"/>

Для	продовження	історико‐етнографічних досліджень Т. Шевченко заїхав у Ісківці до О. Афанасьєва‐Чужбинського.<ref name="nlu.org.ua"/> Разом вони вирушили до Ніжина через Прилуки. У цьому місті збереглося чимало важливих пам'яток архітектури: собори, церкви, житлові будівлі XVII–XVIII ст. Тут він зустрічався зі студентами [[Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя|юридичного ліцею]], де була відкрита картинна галерея, яка дуже цікавила поета.<ref name="nlu.org.ua"/> Також зустрівся зі своїм давнім другом І. Сошенком. У Чернігові Шевченко оглянув: [[Спасо-Преображенський собор (Чернігів)|Спаський собор]], [[Троїцько-Іллінський монастир (Чернігів)|Троїцький монастир]], [[Собор Бориса й Гліба (Чернігів)|Борисоглібську церкву]], [[П'ятницька церква (Чернігів)|Церкву св. Параскеви]], [[Успенський собор (Чернігів)|Церкву Успіння Божої Матері]], [[Чернігівський колегіум|будинок Чернігівської семінарії]], і бібліотеку, яка колись належала полковнику [[Павло Полуботок|Павлу Полуботку]].<ref name="nlu.org.ua"/> Удвох із О. Афанасьєвим-Чужбинським Шевченко побував у [[Будинок дворянського зібрання (Чернігів)|Чернігівському дворянському зібранні]], де зустрів кількох шанувальників його поезії.<ref name="nlu.org.ua"/> На запрошення [[Лизогуб Андрій Іванович|А. Лизогуба]], який дуже високо цінував його творчість, поет у березні 1846 року прибув у [[Седнів]] біля Чернігова.<ref name="crb.edukit.cn.ua"/> Він відвідав [[Георгіївська церква (Седнів)|Георгіївську дерев'яну]] та [[Воскресенська церква (Седнів)|Воскресенську кам'яну церкву]]. Багате історією і пам'ятками містечко надихало поета на творчу діяльність.<ref name="crb.edukit.cn.ua"/><ref name="nlu.org.ua"/> Виконав малюнки «Коло Седнева», «В Седневі», «Чумаки серед могил».<ref name="crb.edukit.cn.ua"/> Бував він і в маєтку старшого брата Андрія Лизогуба&nbsp;— [[Лизогуб Ілля Іванович|Іллі]]. По дорозі До Києва Шевченко спинявся в [[Лемеші (Козелецький район)|Лемешах]] й у [[Козелець|Козельці]].<ref name="nlu.org.ua"/> Він оглянув дві архітектурні пам'ятки цієї місцевості, які спорудила графиня [[Розумовська Наталія Дем'янівна|Н. Розумовська]] — її [[Покорщина|будинок]] і [[Собор Різдва Богородиці (Козелець)|Собор Різдва Богородиці]]. На довший час поет спинився в [[Марківці (Ніжинський район)|Марківцях]], де виконав вісім портретів поміщиків [[Катериничі (рід)|Катериничів]].<ref name="nlu.org.ua"/>

Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва й оселився в будинку у провулці «[[Козине болото]]». Шевченко далі виконував свої обов'язки як співробітник комісії, він, зокрема, зайнявся оглядом історичних пам'яток Києва, багато працював на	схилах Дніпра, особливо любив бувати біля [[Видубицький монастир|Видубицького монастиря]].<ref name="nlu.org.ua"/> Митець відтворював київські пейзажі, руїни [[Золоті ворота (Київ)|Золотих воріт]]. Не раз бував поет і в [[Києво-Печерська лавра|Києво‐Печерській лаврі]].<ref name="crb.edukit.cn.ua"/> Цього часу він написав балади «[[Лілея (балада)|Лілея]]» та «[[Русалка (балада)|Русалка]]». У квітні Шевченко пристав до [[Кирило-Мефодіївське товариство|Кирило-Мефодіївського братства]]&nbsp;— таємного товариства, заснованого з ініціативи [[Костомаров Микола Іванович|М. Костомарова]].<ref name="ukrlib.com.ua"/> У полеміці з Костомаровим та іншими членами товариства&nbsp;— [[Лібералізм|лібералами]] Шевченко обстоював [[Революція|революційний]] шлях боротьби проти [[Кріпацтво|кріпосництва]] й [[Автократія|самодержавства]].<ref name="ukrlib.com.ua">[https://www.ukrlib.com.ua/tvory/printit.php?tid=10200 Тарас Шевченко і Кирило-Мефодіївське братство] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171013141154/http://www.ukrlib.com.ua/tvory/printit.php?tid=10200 |date=13 жовтня 2017 }} ''ukrlib.com.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref> Тоді як Костомаров в ті часи стояв на ліберально-[[Реформізм|реформістських]] позиціях. Влітку 1846 року Шевченко разом із М. Іванишевим проводив розкопки великих курганів VI–V cт. до н. е. Переп'ят і [[Переп'ятиха]], що між [[Васильків|Васильковом]] та [[Фастів|Фастовом]]. В обов'язки митця входило створення малюнків, котрі стосувалися розкопок, та збирання у населення етнографічного матеріалу.<ref name="nlu.org.ua"/>
[[Файл:Taras Shevchenko painting 0148.jpg|міні|праворуч|250пкс|«[[Почаївська лавра з півдня]]» (1846)]]
21 вересня 1846 року Шевченко одержав від Археографічної комісії нове доручення. Розпорядження про це підписав [[генерал-губернатор]]: «Доручаю Вам відправитися в різні місця [[Київська губернія|Київської]], [[Подільська губернія|Подільської]] та [[Волинська губернія|Волинської губерній]] та постаратися зібрати такі відомості: 1. Про народні перекази, місцеві повісті та оповіді та пісні; 2. Кургани та урочища; 3. Оглянути монументальні пам'ятки та стародавні будівлі та скласти їм опис та зняти з них у наступному році малюнки; 4. Дістати якісь старовини, письмові грамоти та папери; 5. Вирушити в [[Почаївська Успенська лавра|Почаївську лавру]] і зняти загальний зовнішній вигляд Лаври, внутрішність храму та вид на околицю з тераси».<ref name="history.org.ua"/><ref name="izbornykk"/> У двадцятих числах вересня Шевченко виїхав з Києва. Розшуки й дослідження Шевченка почалися з [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця-Подільського]], де він ознайомився	із численними середньовічними архітектурними спорудами,	зокрема оглянув	фортецю.<ref name="nlu.org.ua"/> Потім поет вирушив до [[Почаїв|Почаєва]], тут він згідно із завданням намалював чотири акварелі: «[[Почаївська лавра з півдня]]», «[[Почаївська лавра з заходу]]», «[[Собор Почаївської Лаври (внутрішній вигляд)|Собор Почаївської лаври]]» (внутрішній вигляд) і «[[Вид на околиці з тераси Почаївської лаври]]».<ref name="izbornykk"/> З Почаєва він поїхав до [[Кременець|Кременця]] й [[Острог]]а.<ref name="history.org.ua"/> У Кременці оглянув ансамбль місцевого ліцею. Далі шлях його пролягав на [[Корець]]. Наприкінці осені 1846 року поет побував у [[Берестечко|Берестечку]], де відвідав руїни фортець та місце [[Битва під Берестечком|Берестецької битви 1651 року]] — однієї із найвизначніших подій [[Хмельниччина|Визвольної війни українського народу 1648—57 років]].<ref name="nlu.org.ua"/> Перебуваючи у цих краях,	Шевченко звернув увагу на велику кількість руїн замків і палаців.<ref name="nlu.org.ua"/> Скрізь за завданням Археографічної комісії він змальовував історичні пам'ятки.<ref name="nlu.org.ua"/> Об'їхавши більшу частину України зі сходу на захід, поет дійшов висновку про єдність українського народу, землі якого не раз були роз'єднані кордонами загарбників: «Від берегів тихого [[Дон]]у до крем'янистих берегів швидкоплинного [[Дністер|Дністра]]&nbsp;— один ґрунт землі, одна мова, один побут, одна фізіономія народу; навіть і пісні одні й ті самі. Як однієї матері діти».<ref name="izbornykk"/> Під час подорожей Шевченко в альбомах записав чимало народних пісень: «Ой сидить козак та на дорозі», «Ой поздоров, боже, царя Микольця», «Чи не це ж тая кумася», «І в баби душа не з лопуцька», «Полюбила москаля» тощо.<ref name="history.org.ua"/> Через [[Новоград-Волинський]] і [[Житомир]], наприкінці жовтня 1846 року, Шевченко повернувся з відрядження до Києва.<ref name="izbornykk"/> 

25 листопада 1846 року знайомий поета, художник [[Павлов Капітон Степанович|К. Павлов]], про якого тепло згадано у повісті «[[Близнюки (повість)|Близнюки]]», подав прохання до куратора Київської шкільної округи звільнити його з посади вчителя малювання в [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київському університеті]] у зв'язку з виходом на пенсію.<ref name="izbornykk"/> Поки розв'язувалося питання, хто стане на його місце, Павлов ще виконував свої обов'язки.<ref name="izbornykk"/> Порадившись із друзями, Шевченко 27 листопада подав прохання на ім'я куратора [[Траскін Олександр Семенович|О. Траскіна]] про призначення на цю посаду, він мав на це всі підстави: у нього була відповідна освіта, він мав чимало опублікованих робіт, що дістали позитивну оцінку в пресі.<ref name="izbornykk"/><ref name="uartlib"/> Також Шевченко був добре обізнаний зі станом університетської [[літографія|літографії]].<ref name="izbornykk"/><ref name="uartlib">[http://uartlib.org/downloads/StorchayArtOsvita_uartlib.org.pdf МИСТЕЦЬКА ОСВІТА В КИЇВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ (1834 – 1924 рр.)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220314143958/http://uartlib.org/downloads/StorchayArtOsvita_uartlib.org.pdf |date=14 березня 2022 }} ''uartlib.org''</ref> На той час літографією в університеті займалися двоє іноземців, оплата яких коштувала дуже дорого, через що ця галузь давала збитки. Бажаючи допомогти університетові у цій галузі Шевченко був готовий безплатно виконувати обов'язки літографа.<ref name="izbornykk"/> 6 грудня ректор відповів згодою, хоча на цю посаду було кілька інших претендентів.<ref name="izbornykk"/> 7 грудня міністр народної освіти [[Уваров Сергій Семенович|С. Уваров]] дозволив звільнити К. Павлова з посади вчителя малювання. Оскільки Шевченко був уже співробітником Археографічної комісії, що також підпорядковувалася генерал-губернаторові [[Бібиков Дмитро Гаврилович|Д. Бібікову]], 10 грудня він подав аналогічне першому прохання дозволити працювати вчителем малювання й сприяти цьому.<ref name="uartlib"/> 21 грудня Бібіков надіслав прохання Шевченка Уварову. Допомагала поетові в його клопотанні й В. Рєпніна через свою матір.<ref name="izbornykk"/>
[[Файл:Taras Shevchenko painting 0208.jpg|міні|праворуч|250пкс|«[[Вознесенський собор в Переяславі (Шевченко)|Вознесенський собор в Переяславі]]» (1846)]]
[[Файл:Арешт Шевченка 1847 року.jpg|міні|праворуч|320пкс|«Перший арешт Шевченка» ([[Штаєрман Михайло Якович|М. Штаєрман]], 1930-ті роки)]]
Наприкінці грудня 1846 року Шевченко знову почав подорожувати за завданням комісії, разом з Костомаровим він відвідав [[Бровари]].<ref name="cg.gov.ua"/> На початку 1847 року поет деякий час жив у [[Борзна|Борзні]], у свого друга, письменника В. Забіли (тоді й виконав його портрет).<ref name="cg.gov.ua"/> У січні Шевченко побував і у [[Чернігівський обласний історико-меморіальний музей-заповідник П. Куліша «Ганнина Пустинь»|маєтку]] [[Білозерські|Білозерських]] ([[Білозерський Василь Михайлович|Василя]] та [[Білозерський Микола Данилович|Миколи]])&nbsp;— в [[Чернігівський обласний історико-меморіальний музей-заповідник П. Куліша «Ганнина Пустинь»|Мотронівці]] й у [[Миколаївка (Ніжинський район)|Миколаївці]].<ref name="cg.gov.ua"/> У Мотронівці намальовано портрет сина одного з Білозерських (до нас не дійшов).<ref name="izbornykk"/> Кілька днів поет прожив на хуторі Сороки, де намалював два портрети Ю. Сребдольської.<ref name="cg.gov.ua"/> 22 січня 1847 року він був в [[Оленівка (Ніжинський район)|Оленівці]] за старшого боярина на вінчанні [[Куліш Пантелеймон Олександрович|П. Куліша]] й О. Білозерської (сестри Василя, згодом письменниці&nbsp;— [[Ганна Барвінок|Ганни Барвінок]]), а потім на весіллі в Мотронівці.<ref name="cg.gov.ua">[https://cg.gov.ua/web_docs/1/2020/03/docs/Чернігівщина%20в%20житті%20та%20творчості%20Шевченка.pdf Чернігівщина в житті та творчості Т.Г. Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220314115700/https://cg.gov.ua/web_docs/1/2020/03/docs/Чернігівщина%20в%20житті%20та%20творчості%20Шевченка.pdf |date=14 березня 2022 }} ''cg.gov.ua'' Процитовано 11 березня 2022</ref> Відвідав Шевченко й село Бігач, маєток Кейкуатових, де виконав кілька портретів — дружини князя і дітей.<ref name="cg.gov.ua"/>

Наприкінці зими 1847 року Шевченко знову прибув у Седнів, де завершив поему «Осика» (у пізнішій редакції поет дав їй нову назву&nbsp;— «[[Відьма (поема)|Відьма]]»).<ref name="crb.edukit.cn.ua">[http://crb.edukit.cn.ua/krayeznavstvo/literaturna_karta_chernigivsjkogo_rajonu/shevchenko-200_rokiv/sednivsjki_shlyahi_shevchenka/ Седнівські шляхи Т. Г. Шевченка.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200815195717/http://crb.edukit.cn.ua/krayeznavstvo/literaturna_karta_chernigivsjkogo_rajonu/shevchenko-200_rokiv/sednivsjki_shlyahi_shevchenka/ |date=15 серпня 2020 }} ''crb.edukit.cn.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref> Одночасно Шевченко намалював ілюстрацію до твору. Поему «Осика» він переписав у той самий зошит, що й балади «[[Лілея (балада)|Лілея]]» та «[[Русалка (балада)|Русалка]]».<ref name="izbornykk"/> Сюди ж 8 березня переписав також передмову до нового видання «[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]». У цей час поет задумав видати зібрання своїх творів і хотів назвати його другим «Кобзарем» («[[Кобзар (збірка)|Чигиринський Кобзар]]», що був лише передруком першого видання, ним не брався до уваги).<ref name="izbornykk"/> Сюди мали увійти деякі твори зі збірки «Три літа», наприклад, ті поезії, що могли пройти цензуру, та нові твори, написані у 1846—47 роках. Для передмови Шевченко взяв рядки з комедії [[Грибоєдов Олександр Сергійович|О. Грибоєдова]] «[[Лихо з розуму]]», яку він не раз бачив на сцені.<ref name="izbornykk"/><ref>[https://www.radiosvoboda.org/a/24508574.html Туга Тараса Шевченка за державою мови] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220311055409/https://www.radiosvoboda.org/a/24508574.html |date=11 березня 2022 }} ''radiosvoboda.org'' Процитовано 11 березня 2022</ref> Цим епіграфом поет підкреслював провідні ідеї передмови&nbsp;— ідеї патріотизму й народності.<ref name="izbornykk"/> Звертаючись до українських читачів із закликом активніше працювати на користь рідної культури.<ref name="izbornykk"/> 

Після прибуття 4 квітня 1847 року до Чернігова того ж дня Шевченко виїхав до Києва. За багатьма спогадами сучасників, Шевченко, відвідуючи в Києві літературні вечірки, читав свої твори зі збірки «Три літа».<ref name="izbornykk"/> Недруковані твори Шевченка переписували й вивчали напам'ять, його поезії читали з великим захопленням студенти різних національностей.<ref name="izbornykk"/> Дехто з них спеціально вивчав українську мову, щоб добре розуміти його вірші.<ref name="izbornykk"/> Багато недрукованих творів Шевченка поширювалися в рукописах не лише в містах, але й в селах.<ref name="izbornykk"/> 5 липня 1846 року В. Шевченко у листі до поета знову застерігав його, радив бути обачним.<ref name="izbornykk"/> З перебуванням Шевченка у Кирилівці й поширенням його творів місцева влада пов'язувала заворушення селян 1848 року під час проведення [[Інвентарні правила|інвентарної реформи]].<ref name="izbornykk"/> Проте Шевченко на застереження не зважав і далі поширював свої революційні твори. У багатьох спогадах сучасників зафіксовані епізоди про наочну «агітацію» Шевченка серед селян за допомогою зерен пшениці або жита: одне зерно&nbsp;— цар, купка інших&nbsp;— міністри й генерали, ще більше&nbsp;— поміщики, потім пригорщею зерна він засипав ці маленькі купки, показуючи цим силу народу.<ref name="izbornykk"/>

21 лютого 1847 року [[Уваров Сергій Семенович|С. Уваров]] повідомив куратора округи про затвердження Шевченка на посаді вчителя малювання.<ref name="ukrinform.ua">[https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2674561-taras-sevcenko-hrest-pravdi.html Тарас Шевченко — хрест правди] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220310083603/https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2674561-taras-sevcenko-hrest-pravdi.html |date=10 березня 2022 }} ''ukrinform.ua'' Процитовано 10 березня 2022</ref> Однак, працювати вчителем йому не довелося. У березні того року почалися арешти кирило-мефодіївців. Для таємного нагляду чернігівський губернатор відрядив за ним чиновника А. Семенюту.<ref name="ukrinform.ua"/><ref name="izbornykk"/> Поки поет, нічого не підозрюючи мандрував Україною, царська влада готувала його арешт.<ref name="izbornykk"/> Ще 28 лютого 1847 року провокатор [[Петров Олексій Михайлович|О. Петров]] з'явився до помічника куратора [[Київський навчальний округ|Київського навчального округу]] [[Юзефович Михайло Володимирович|М. Юзефовича]] й зробив донос про існування в університеті таємного політичного товариства.<ref name="ukrinform.ua"/> 3 березня у присутності Юзефовича він подав спочатку усний, а потім і письмовий донос куратору округи О. Траскіну.<ref name="ukrinform.ua"/> 7 березня Траскін доповів про це київському військовому губернаторові Д. Бібікову, згадавши про революційні вірші Шевченка. Бібіков повідомив про розкриття таємного товариства [[Третій відділ|III відділ]], де справі надали важливого значення. Начальник III відділу, шеф жандармів [[Орлов Олексій Федорович|О. Орлов]] доповів про це [[Микола I (російський імператор)|Миколі І]].<ref name="ukrinform.ua"/> Почалися обшуки й арешти членів товариства. Першим заарештували в Петербурзі [[Гулак Микола Іванович|М. Гулака]]. У Києві затримали й почалися перші допити заарештованих: М. Костомарова, [[Посяда Іван Якович|І. Посяди]], [[Маркович Опанас Васильович|О. Марковича]], [[Андрузький Георгій Левович|Г. Андрузького]], [[Тулуб Олександр Данилович|О. Тулуба]], у Полтаві&nbsp;— [[Білозерський Василь Михайлович|В. Білозерського]] й [[Навроцький Олександр Олександрович|О. Навроцького]].<ref name="ukrinform.ua"/> 22 березня III відділ наказав доставити всіх заарештованих до Петербурга. Після доносу Петрова Археографічна комісія 3 березня звільнила Шевченка з числа співробітників нібито за те, що він без згоди комісії виїхав з Києва.<ref name="izbornykk"/> Не знаючи про всі ці події, поет поспішав до Києва на весілля Костомарова. {{OldStyleDate|17|квітня|1847|5}} при в'їзді в Київ на правому березі Дніпра він був заарештований.<ref name="ukrinform.ua"/>

=== Перший арешт. «В казематі». Кара солдатчиною (1847) ===
[[Файл:Шевченко в казематі ІІІ відділу.jpeg|міні|ліворуч|190пкс|«Шевченко в казематі ІІІ відділу» ([[Бесєдін Сергій Фотійович|С. Бесєдін]], 1938)]]
Під час арешту на дніпровській переправі, у Шевченка відібрали папери, зокрема книгу [[Три літа (рукописна книга 1843-1845 рр.)|«Три літа»]] й під конвоєм відправили до Петербурга. На допитах у казематі Третього відділу імператорської канцелярії (тепер вул. Пестеля, 9) поет не виказав нікого з членів товариства. Перебуваючи близько двох місяців за ґратами, Шевченко написав вірші, які згодом об'єднав у цикл «[[В казематі]]».<ref name="Каземат">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev201.htm «В КАЗЕМАТІ»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220322132740/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev201.htm |date=22 березня 2022 }} [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 11-20; 549-570.] ''izbornyk.org.ua'' Процитовано 17 березня 2022</ref>

Шевченка звинуватили в написанні віршів, з якими ''«могли посіятись і згодом укоренитися думки про вигадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи й про можливість Україні існувати як окремій державі»''.<ref name="Каземат"/> Участі поета в Кирило-Мефодіївському товаристві слідство не довело. Шевченка як ''наділеного міцною будовою тіла'' призначили рядовим в Оренбурзький окремий корпус на невизначений термін із забороною писати й малювати.<ref name="DOC1847">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/docum04.htm Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200130214452/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/docum04.htm |date=30 січня 2020 }}&nbsp;Документи&nbsp;198-299 (1847).&nbsp;— К.&nbsp;1982.</ref> У його житті настала смуга тривалої і тяжкої неволі в пустельній околиці царської Росії. 30 травня 1847 року поета передали в інспекторський департамент військового міністерства, де його взяли під арешт як «секретного арештанта», встановивши спеціальний пост вартового.

Вранці наступного дня «рядового» Шевченка під наглядом фельд'єгера відправили в Оренбург, в розпорядження командира Окремого оренбурзького корпусу В. Обручова. У супровідному секретному листі було повторено вирок і зроблено наголос на необхідності найсуворішого нагляду за Шевченком.

Вирок над поетом був одночасно вироком над усією українською культурою: крім розпорядження вилучити з бібліотек і заборонити продаж виданих раніше творів Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша й надалі їх не видавати, III відділ вимагав посилити нагляд насамперед за тими діячами, «які переважно займаються „малоросійськими“ старожитностями, історією і літературою».

До таких заходів царат спонукали не стільки ідеї і діла кирило-мефодіївців, скільки твори Шевченка. В усіх документах III відділу особливий наголос зроблено на поемі «Сон» та на віршах, в яких виразно звучать мотиви соціальної і національно-визвольної боротьби,&nbsp;— через що, Шевченка хоч і визнали непричетним до Кирило-Мефодіївського товариства,&nbsp;— покарали найсуворіше. Мужні та сміливі виступи поета проти самодержавно-кріпосницької системи кваліфікувалися як злочин, вчинений внаслідок «власної зіпсованості».

2 червня 1847 року міністр народної освіти С. Уваров у листі до куратора Київського навчального округу О. Траскіна вимагав, «щоб вчителя малювання Шевченка виключити зі списку чиновників Київського навчального округу», на що прийшла відповідь: «Про Шевченка донести, що він зарахований остаточно не був».

=== Заслання до Орська. Аральська експедиція (1847—1849) ===
[[Файл:Shevch soldat.jpg|міні|праворуч|180пкс|Шевченко-солдат (автопортрет, 1847)]]
[[Файл:Шевченко в Орській казармі.jpeg|міні|праворуч|290пкс|Шевченко в Орській казармі ([[Бондаренко Григорій Антонович|Г. Бондаренко]], 1938)]]
Шевченка везли до [[Оренбург]]у без перепочинку з великою швидкістю як небезпечного політичного злочинця. Шлях у понад 2500&nbsp;км був подоланий за вісім з половиною діб. Не доїжджаючи 30&nbsp;км до [[Ульяновськ|Симбірська]], в селі Тагай Шевченко провів ніч з 6 на 7 червня у пересильній тюрмі серед арештантів. Вночі, 8 червня поет прибув в Оренбург, після чого його доставили в комендатуру. Вранці його прийняв комендант М. Ліфлянд і відправив у казарми третього Оренбурзького батальйону, розквартированого поряд.<ref name="litopys9">[http://litopys.org.ua/shevchenko/bio09.htm ЗАСЛАННЯ (ОРСЬКА ФОРТЕЦЯ — АРАЛЬСЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ — ОРЕНБУРГ. 1847-1850)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220322202147/http://litopys.org.ua/shevchenko/bio09.htm |date=22 березня 2022 }} [Т. Г. Шевченко. Біографія. — К., 1984. — С. 198-259.] ''litopys.org.ua'' Процитовано 16 березня 2022</ref>

В Оренбурзі виявилося немало людей, які знали Шевченка й високо цінували його твори, одним з таких був чиновник прикордонної комісії [[Лазаревський Федір Матвійович|Ф. Лазаревський]], який відразу провідав поета. Також ширилася звістка, що в солдати віддано важливого політичного «злочинця», у ліберально-налаштованих колах її сприймали з цікавістю й співчуттям&nbsp;— усе це створювало атмосферу, яка дещо полегшувала тягар заслання поета.<ref name="litopys9"/> Першого ж дня знайомства з поетом, Ф. Лазаревський звернувся до чиновника особливих доручень при командирі Оренбурзького корпусу підполковника Ю. Матвєєва з проханням допомогти Шевченкові, який прихильно поставився до цієї пропозиції, співчуваючи засланцеві й у міру можливостей допомагав йому.<ref name="litopys9"/> Незабаром Матвєєв запросив поета до себе й після розмови з ним — дозволив йому залишати казарму. Через два дні, 11 червня, поет, перебуваючи на квартирі у Ф. Лазаревського, познайомився там ще з одним палким шанувальником своєї поезії&nbsp;— С. Левицьким.<ref name="litopys9"/>

10 червня 1847 року з'явився наказ командувача корпусом про зарахування Шевченка рядовим 5-го батальйону першої бригади 23-ї піхотної дивізії, який знаходився в [[Орськ]]у.<ref name="litopys9"/> Друзі Шевченка відразу ж звернулися до командира цього батальону Д. Мєшкова, який тоді перебував в Оренбурзі, з проханням по можливості полегшити долю поета.<ref name="litopys9"/> Однак це прохання не лише не допомогло, але й дало зворотні наслідки й підсилило в брутальному «солдафоні» Мєшкові жагу надалі муштрувати поета з особливою люттю у прагненні вислужитися перед начальством.<ref name="litopys9"/> 22 червня 1847 року Шевченка доставили в [[Орська фортеця|Орську фортецю]], а наступного дня зарахували в третю роту під №&nbsp;191. Зріст його визначили 2 аршини і 5 вершків (близько 165 см).<ref name="shron">[https://shron3.chtyvo.org.ua/Konyskyi/Taras_Shevchenko_na_pershomu_zaslanniu_113_chervnia_1847_-_1729_zhovtnia_1850.pdf? ТАРАС ШЕВЧЕНКО НА ПЕРШОМУ ЗАСЛАННІ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220331221510/https://shron3.chtyvo.org.ua/Konyskyi/Taras_Shevchenko_na_pershomu_zaslanniu_113_chervnia_1847_-_1729_zhovtnia_1850.pdf |date=31 березня 2022 }} ''shron3.chtyvo.org.ua'' Процитовано 17 березня 2022</ref> Шевченко прибув до Орської фортеці, коли довголітній комендант її генерал-майор [[Ісаєв Дмитро Миколайович|Д. Ісаєв]] уже чекав відставки. Як людина гуманна та інтелігентна, він поставився до опального поета зі співчуттям.<ref name="litopys9"/> З його дозволу Шевченко спочатку якийсь час жив не в казармі, а на квартирі, відвідував будинок коменданта, користувався його бібліотекою. Але це тривало недовго, через кілька місяців Ісаєва звільнили зі служби й незабаром після того він помер.<ref name="litopys9"/>

Новий комендант відразу розпорядився перевести Шевченка в казарми, вимагати від нього дотримування статуту та суворого солдатського режиму, для поета настали «безпросвітні» дні солдатської муштри.<ref name="litopys9"/> За словами [[Лазаревський Михайло Матвійович|М. Лазаревського]], який дізнався про поета від брата Федора, й відвідав його у липні-серпні в Орську — переведення в казарми, де Шевченко «спав і проводив цілі дні на брудному своєму ліжку, що було в казармі серед інших», «п'яні й брутальні солдати, нестерпне повітря, бруд, постійний крик» — все це дуже пригнічувало поета.<ref name="litopys9"/><ref name="history5"/> Третьою ротою, куди потрапив Шевченко, спочатку командував капітан Глоба, а потім його замінив штабскапітан О. Степанов.<ref name="litopys9"/> На них насамперед і покладалися обов'язки наглядати за виконанням «монаршої волі» щодо Шевченка.<ref name="litopys9"/> Запопадливі «служаки», інтелект яких обмежувався лише знанням військового статуту, не тільки ретельно муштрували поета, але й повсякчас наглядали за ним та прагнули показати над ним свою зверхність, владу.<ref name="litopys9"/><ref name="history5">[http://history.org.ua/LiberUA/ZZhTCh_1955/ZZhTCh_1955.pdf Павло Зайцев ЖИТТЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220322051920/http://history.org.ua/LiberUA/ZZhTCh_1955/ZZhTCh_1955.pdf |date=22 березня 2022 }} ''history.org.ua'' Процитовано 22 березня 2022</ref> Вони вважали, що відданий у солдати з правом вислуги Шевченко неодмінно повинен досконало опанувати крокуванням, рушничними прийомами, мати виправку бравого солдата і вміти віддавати честь начальству.<ref name="litopys9"/> Вище всього ставилося беззастережне виконання «букви» статуту, раболіпне поклоніння начальству, таку атмосферу в батальйоні створив передусім Мєшков. Окрім цього М. Лазаревський згадував, що поет з «милості» Мєшкова кілька разів сидів на [[гауптвахта|гауптвахті]].<ref name="litopys9"/> 

Дедалі життя ставало нестерпнішим. «Треба хилитися, куди нагинає доля»,&nbsp;— писав у ту пору поет в листі до [[Лизогуб Андрій Іванович|А. Лизогуба]].<ref name="litopys9"/> Через два дні він написав своєму другу-художнику О. Чернишову листа і передав кілька листів до впливових осіб у Петербурзі, щоб ті клопоталися про дозвіл йому малювати, він звертався з проханням до [[Брюллов Карл Павлович|К. Брюллова]], [[Даль Володимир Іванович|В. Даля]], [[Жуковський Василь Андрійович|В. Жуковського]], [[Дубельт Леонтій Васильович|Л. Дубельта]],&nbsp;— що не дало результатів.<ref name="litopys9"/> Але усупереч забороні, Шевченко все ж потай малював і писав вірші в Орській фортеці.<ref name="litopys9"/> 1847 року він написав поеми «[[Княжна (поема)|Княжна]]», «[[Варнак (поема)|Варнак]]», «[[Іржавець (поема)|Іржавець]]», «[[Чернець (поема)|Чернець]]», «[[Москалева криниця (поема)|Москалева криниця]]», завершив цикл поезій «[[В казематі]]», заново переписав поему «Осика» (згодом&nbsp;— «[[Відьма (поема)|Відьма]]»), балади «[[Русалка (балада)|Русалка]]» й «[[Лілея (балада)|Лілея]]» (з «Другого Кобзаря», запланованого перед арештом).<ref name="Каземат"/><ref name="litopys9"/>
[[Файл:Taras Shevchenko TS12.jpg|міні|ліворуч|230пкс|«Пожежа в степу» (1848)]]
[[Файл:Місячна ніч на Кос-Аралі.jpg|міні|ліворуч|290пкс|Місячна ніч на Косаралі (1848-49)]]
У 5-му, як і в інших лінійних батальйонах Окремого оренбурзького корпусу, служило багато польських засланців, людей, які так чи інакше були в опозиції щодо самодержавства, з якими Шевченко відразу знайшов спільну мову, з деякими навіть заприятелював&nbsp;— що було певною розрадою в горі, нові друзі, як могли, допомагали поетові.<ref name="litopys9"/> Тоді як більшість колишніх друзів співчували поетові, але їм не вистачало мужності підтримувати з ним зв'язки. Тільки А. Лизогуб та [[Рєпніна Варвара Миколаївна|В. Рєпніна]] з колишніх добрих знайомих не поривали з Шевченком й прагнули підтримати його.<ref name="litopys9"/>

Найбільше цього часу Шевченко дорожив дружбою братів Федора та Михайла Лазаревських, у особі яких знайшов не тільки щирих шанувальників і цінителів своєї поезії, але й незрадливих у біді друзів. Окрім клопотання про полегшення солдатського життя поета, брати Лазаревські надавали йому і матеріальну допомогу, по змозі постачали йому книжки, журнали, допомагали з кореспонденцією.<ref name="litopys9"/> Незважаючи на клопотання друзів, як і в Петербурзі, в Оренбурзі ніхто із впливових людей не взяв на себе сміливості визволити Шевченка з казарми чи перевести в один з лінійних батальйонів міста. Важка, виснажлива муштра тривала.<ref name="history5"/> Восени 1847 року в Орській фортеці Шевченко занедужав спершу [[ревматизм]]ом, а згодом ще й на сильну [[цинга|цингу]], про що написав у листах до А. Лизогуба (11 грудня) та М. Лазаревського (20 грудня): ''«До люльок, смороду і зику став я потрохи привикать, а тут спіткала мене цинга лютая, і я тепер мов [[Йов Багатостраждальний|Іов]] на гноїщі, тілько мене ніхто не провідає…»''.<ref name="history5"/>

Перша звістка про те що капітан-лейтенант [[Бутаков Олексій Іванович|Олексій Бутаков]], з яким Шевченко познайомився напередодні, включив його до складу своєї [[Аральська описова експедиція|Аральської описової експедиції]], й навесні його пошлють «в степ на Раїм» — видалася поету тривожною.<ref name="history5"/> Спочатку його непокоїла думка, що мова йде про виснажливий похід у спеку по безлюдному й безводному степу для будівництва нової фортеці на [[Аральське море|Аральському морі]], який може спричинити загострення його хвороби.<ref name="chm"/><ref name="litopys9"/> До того ж він знав, що в степу лютувала [[холера]] й [[цинга]], через що він спочатку мав намір просити, щоб його залишили в Орську. Але після того коли поет дізнався про характер походу і що він включений до складу експедиції як художник&nbsp;— він з полегшенням зітхнув. Експедиція дозволяла якийсь час мати дозвіл малювати, звільнитися від військової муштри й суворого нагляду, та й сам її керівник, Олексій Бутаков, прихильно ставився до поета.<ref name="litopys9"/>

Шевченко вирушив разом з експедицією 11 травня 1848 року, належало подолати шлях у майже 750&nbsp;км, з Орська до укріплення [[Раїм]].<ref name="museum"/> До складу експедиції входило 1500 [[башкири|башкирських]] однокінних підвід, рота піхоти, дві сотні [[Оренбурзьке козацьке військо|оренбурзьких козаків]] й дві гармати (треба було убезпечити себе від можливих нападів грабіжників із [[Хівинське ханство|Хівинського ханства]]).<ref name="litopys9"/> Під час переходу з Орської фортеці до берегів моря експедиція транспортувала в розібраному вигляді два кораблі&nbsp;— «Костянтин» та «Микола».<ref name="litopys9"/> Верблюжий транспорт складався з 3000 верблюдів, з ним йшло 565 [[казахи|казахів]] та півтори сотні [[Уральські козаки|уральських козаків]].<ref name="litopys9"/> У дорозі Шевченко жив у кибитці штабскапітана генерального штабу [[Макшеєв Олексій Іванович|О. Макшеєва]].<ref name="litopys9"/> Спочатку експедиція йшла лівим берегом річки [[Ор (притока Уралу)|Ор]], а 15 травня переправилась через неї і далі перетинала притоки [[Іргиз (притока Тургаю)|Іргиза]] й рушила за течією цієї річки. Потім експедиція рухалася на південний схід спочатку по [[солончак]]овій рівнині, а далі по західній околиці пісків [[Каракуми|Каракумів]].<ref name="litopys9"/>
[[Файл:Taras Shevchenko painting0009.jpg|міні|праворуч|260пкс|Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар'ї (1848)]]
[[Файл:Taras Shevchenko painting0032.jpg|міні|праворуч|260пкс|Шхуни біля форту Косарал (1848-49)]]
Хоча на шляху зустрічалося чимало озер, однак вода в них була непридатною для пиття. Через це раніше походи в степ здійснювалися взимку, коли сніг міг замінити воду.<ref name="litopys9"/> Таким, зокрема, був [[Хівінський похід (1839—1840)|Хівінський похід 1839—40 років]] під командою генерал-ад'ютанта [[Перовський Василь Олексійович|В. Перовського]], який супроводжувався значними жертвами, тому що взимку в степу лютували снігові [[буран]]и й морози.<ref name="litopys9"/> Довелося відмовитись від походів взимку й здійснювати їх навесні, коли ще не встигли пересохнути озера й невеличкі річки зі сніговою водою.<ref name="litopys9"/> Проте весняну воду треба було очищати, за словами Шевченка у його автобіографічній повісті «[[Близнюки (повість)|Близнюки]]»: ''«Ніколи в житті я не відчував такої страшної спраги і ніколи в житті я не пив такої брудної води, як сьогодні. Загін, що посилається вперед для розчищення колодязів, чомусь не знайшов їх, і ми прийшли на гнилу солоно-гірко-кислу воду. А до того ж її до роту не можна [взяти] не процідивши: вона пінилась вошами і мікроскопічними [[п'явки|п'явками]]»''.<ref name="Близнецы">[https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=719&page=19 Тарас Шевченко: «Ледве встигну налити в стакан чаю, як перо саме проситься в руку»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220317065326/https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=719&page=19 |date=17 березня 2022 }} ''ukrlib.com.ua'' Процитовано 17 березня 2022</ref><ref name="litopys9"/> Не доходячи до укріплення [[Карабутак]], експедиція зустріла одне-єдине зелене дерево в степу&nbsp;— [[джангисагач]]. 30 травня транспорт досяг Уральського укріплення (сьогодні село [[Іргіз]]), де мав триденний відпочинок.<ref name="litopys9"/><ref name="ukrlib.com.ua"/> Південна частина шляху долалася з великими труднощами. У похід вирушали о шостій ранку, проходили 3-4 кілометри за годину, на півдорозі робили годинний привал. Тільки коли переходили через піски Каракумів, виступали на дві-три години раніше, щоб подолати намічений шлях до того, як палюче сонце досягне зеніту.<ref name="litopys9"/><ref name="ukrlib.com.ua"/> На берег [[Аральське море|Аральського моря]] експедиція вийшла 14 червня і далі протягом п'яти діб переходи здійснювала вночі, оскільки вдень спека сягала 40°.<ref name="litopys9"/><ref name="ukrlib.com.ua"/> За день караван завдовжки дві версти долав 20–25&nbsp;км. До Раїмського укріплення, розташованого на [[Сирдар'я|Сирдар'ї]], за 64&nbsp;км від Аральського моря, експедиційний транспорт прибув вранці 19 червня 1848 року, там експедиція затрималася понад місяць. Протягом цього часу були зібрані шхуни «Костянтин» і «Микола», складені маршрути і плани вивчення Аральського моря та визначено завдання кожному учаснику експедиції.<ref name="museum">[http://shevchenko-museum.com.ua/default/blog/view/755/blog/1/«Uzhe-y-gulyayu-po-tsіm-Aralu-і-pishu…» «Уже й гуляю по цім Аралу і пишу… — Шевченківський національний заповідник»] ''shevchenko-museum.com.ua'' Процитовано 17 березня 2022</ref>

Обов'язки Шевченка збігалися з його бажанням: як художник він багато малював не тільки з того, що видавалося необхідним для експедиції, але й з власної ініціативи. 25 липня 1848 року шхуни були спущені на воду, а через два дні по Сирдар'ї вони досягли острова [[Косарал (острів)|Косарал]] і 30 липня «Костянтин» вийшов в море&nbsp;— так почалася морська частина експедиції.<ref name="chm"/><ref name="museum"/> На невеликому судні розмістився екіпаж із 27 осіб, шестеро з яких, зокрема й Шевченко, поселилися в одній каюті з капітаном Бутаковим.<ref name="litopys9"/> Перше дослідження Аралу тривало 56 днів і завершилося наприкінці вересня. Наукова експедиція вперше описала Аральське море, яке до Бутакова ніхто не досліджував, з погляду [[гідрологія|гідрології]], [[геологія|геології]], [[ботаніка|ботаніки]], [[кліматологія|кліматології]]: було визначено режим моря, проведена загальна рекогносцировка Аралу, зроблений промір глибин, проведене повне знімання острова [[Барсакельмес]], відкрита і вивчена група островів [[Острів Відродження|Відродження]], про існування яких не знали й місцеві мешканці-казахи, проведені [[астрономія|астрономічні]] спостереження, зроблений збір зразків корисних копалин, серед яких знайшли поклади [[кам'яне вугілля|кам'яного вугілля]] на одному з островів й інше.<ref name="Aral1"/><ref name="museum"/>

Наприкінці вересня 1848 року команда повернулася на острів [[Косарал (острів)|Косарал]], на якому була влаштована зимова стоянка — для цього був створений невеликий форт (приблизно на 50 осіб), де розміщувалася база для експедиції і рибальська ватага.<ref name="museum"/> Січень—березень 1849 року Шевченко прожив у Раїмі, а потім знову повернувся на Косарал. Зимівля в Раїмі і на Косаралі стала для Шевченка часом активної мистецької та літературної творчості, він працював над акварелями й написав понад 70 поезій.<ref name="museum"/><ref name="Aral1"/> Після семимісячної зимівлі, з початку травня і до кінця вересня 1849 року проходило друге плавання по Аральському морю.<ref name="museum"/> Незважаючи на труднощі і небезпеки плавання в невідомому для мореплавців морі, яке постійно штормило й штилело, через що Бутаков називав його «надзвичайно бурхливим», експедиція провела величезний обсяг роботи, зумівши дослідити більше чим 64 000 квадратних кілометрів його площі і провела дослідну роботу надзвичайної наукової ваги.<ref name="chm">[http://chm.plast.org.ua/statti/442-taras-shevchenko-jak-vijskovyj-morjak-do-200.html ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЯК ВІЙСЬКОВИЙ МОРЯК (ДО 200-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210509044218/https://chm.plast.org.ua/statti/442-taras-shevchenko-jak-vijskovyj-morjak-do-200.html |date=9 травня 2021 }} ''chm.plast.org.ua'' Процитовано 23 березня 2022</ref><ref name="Aral1"/> За час плавання Шевченко зумів створити понад 200 малюнків і нарисів, які наочно ілюстрували проведену наукову роботу. У 1850 році гідрографічним департаментом Морського міністерства була видана Морська карта Аральського моря.<ref name="Aral1">[http://history.org.ua/LiberUA/TShUchEks_2014/TShUchEks_2014.pdf ТАРАС ШЕВЧЕНКО: УЧАСТЬ В ЕКСПЕДИЦІЯХ ТА НАУКИ ПРО ЗЕМЛЮ І ВСЕСВІТ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220331221200/http://history.org.ua/LiberUA/TShUchEks_2014/TShUchEks_2014.pdf |date=31 березня 2022 }} ''history.org.ua'' Процитовано 17 березня 2022</ref> Наприкінці вересня дослідники вирушили до Раїма, а звідти 10 жовтня&nbsp;— до Оренбурга, куди й прибули 31 жовтня 1849 року.<ref name="museum"/>

=== Перебування в Оренбурзі. Другий арешт (1849—1850) ===
[[Файл:Taras Shevchenko TS14.jpg|міні|праворуч|230пкс|Казах на коні (1849)]]
З прибуттям до [[Оренбург]]а Шевченко почував себе краще, майже півторарічне перебування в Аральській експедиції забрало чимало здоров'я.<ref name="litopys9"></ref> У місті у нього з'явилася змога кристуватися бібліотеками, були друзі, відновилась можливість листуватися з деякими знайомими й приятелями, які не боялись спілкуватися з ним.<ref name="litopys9"></ref> Короткий час Шевченко жив на квартирі Ф. Лазаревського, після чого він перейшов на квартиру О. Бутакова, який навмисне винаймав велику чотирикімнатну квартиру, щоб у ній могла працювати ціла група фахівців над завершенням польових робіт.<ref name="Aral1"/> Шевченко домальовував пейзажі. Оскільки обсяг роботи був дуже великий, йому, на клопотання О. Бутакова, дали на допомогу польського засланця, рядового (згодом [[Унтерофіцер|унтерофіцера]] і [[прапорщик]]а) [[Броніслав Залеський|Броніслава Залеського]], як людину, «яка вміє малювати». З перших же днів знайомства між Шевченком і Залеським склалися взаємини вчителя й учня.<ref name="litopys9"></ref> Художник-аматор Броніслав Залеський учився в нього, з багатьох питань радився з ним, незабаром він став щирим, задушевним приятелем поета, допомагав йому в реалізації художніх праць.<ref name="litopys9"></ref> Загалом, у 1849—50 роках Шевченко особливо близько з поляками-політичними засланцями в Оренбурзі, окрім Бр. Залеського, серед його нових друзів були [[Людвік Турно|Л. Турно]], М. Зеленко, [[Венгжиновський Аркадій Миколайович|А. Венгжиновський]], М. Цейзик, а також видатний діяч польського революційного руху [[Зигмунт Сераковський|З. Сераковський]].<ref name="litopys9"></ref> Коло спільних інтересів було широким, але головне, що об'єднувало поета з діячами польського визвольного руху,&nbsp;— це ненависть до самодержавно-кріпосницького ладу.<ref name="ukr">[https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15551&page=33 Живий Шевченко (Шевченко в житті) Дмитро Чуб] ''ukrlib.com.ua'' Процитовано 4 травня 2022</ref> У січні 1850 року, після від'їзду О. Бутакова до Петербурга, Шевченко перейшов на квартиру свого друга [[Герн Карл Іванович|К. Герна]].<ref name="litopys9"></ref>
[[Файл:Taras Shevchenko painting0038.jpg|міні|ліворуч|190пкс|Казахський хлопчик дрімає біля грубки (1848-49)]]
Дозволивши Шевченкові приїхати до Оренбурга для доопрацювання матеріалів експедіції, командир Оренбурзького корпусу [[Обручов Володимир Опанасович|В. Обручов]] пам'ятав суворий наказ про заборону йому малювати й, щоб уникнути неприємності, 20 листопада 1849 року звернувся до шефа жандармів [[Орлов Олексій Федорович|О. Орлова]] з запитом, чи можна йому малювати під наглядом начальства.<ref name="litopys9"></ref><ref name="libruk"></ref> Після отримання характеристики щодо поведінки Шевченка, О. Орлов зробив помітку на документі: «Можна, але роботу представляти на перегляд генерал-губернатору». Але після подання [[Микола I (російський імператор)|Миколі І]] уточнив: «Найвищого дозволу не надано».<ref name="litopys9"></ref> Проте поки розпорядження О. Орлова В. Обручову надійшло до Оренбурга, Шевченко завершив свою роботу над матеріалами експедиції. 23 грудня 1849 року О. Бутаков здав у штаб корпусу разом з картами і різними описами також гідрографічні краєвиди берегів Аральського моря й малюнки виконані Шевченком.<ref name="litopys9"></ref> Фахівці високо оцінили їх пізнавальне значення.<ref name="litopys9"></ref> Малюнки сподобалися В. Обручову, через що він не заперечував, щоб поет намалював портрет його дружини Матильди Петрівни.<ref name="litopys9"></ref> Перед військовим міністерством В. Обручов клопотався про нагородження «чинів команди експедиційних судів, що складається з 50-ти чоловіків», серед яких був і Шевченко, «по 5-ти рублів сріблом кожного».<ref name="litopys9"></ref>

На початку 1850 року Шевченко зробив ще одну спробу домогтися офіційного дозволу малювати, написавши листа [[Дубельт Леонтій Васильович|Леонтію Дубельту]], який залишився без відповіді.<ref name="ukr"></ref> Не дав результату й лист поета до [[Жуковський Василь Андрійович|Василя Жуковського]], з проханням виклопотати дозвіл малювати.<ref name="litopys9"></ref> Одночасно друзі поета ублагали впливових людей Петербурга клопотатися перед колишнім оренбурзьким губернатором, а тоді членом Державної ради [[Перовський Василь Олексійович|В. Перовським]], щоб той також замовив слово перед Л. Дубельтом, що також було марним.<ref name="litopys9"></ref> Перед від'їздом до Петербурга у січні 1850 року О. Бутаков подав рапорт командиру 2-го лінійного батальйону Г. Чигирю про передачу Шевченка в розпорядження прапорщика корпусу флотських штурманів К. Поспєлова, призначеного начальником Аральської флотилії.<ref name="litopys9"></ref> 1 січня 1850 року поет з тривогою писав В. Рєпніній, що наступною весною його знову відправлять на Аральське море для дослідження покладів кам'яного вугілля, звідки він вже може не повернутися.<ref name="litopys9"></ref> Але 22 січня з'явилося офіційне розпорядження про відрядження Шевченка й Т. Вернера до Новопетровського укріплення для участі в експедиції у гори Каратау з тією ж метою.<ref name="litopys9"></ref>
[[Файл:Taras Shevchenko painting0052.jpg|міні|праворуч|165пкс|Автопортрет Шевченка (1849)]]
Попри заборону малювати навіть під суворим наглядом начальства, Шевченко все ж малював.<ref name="ukr"></ref> Після завершення роботи над морськими краєвидами він поступово відновив і поетичну діяльність. За чотири роки (1847—1850) йому вдалося створити й зберегти чотири [[Поезія 1847-1850 рр. (Оренбурзька або Мала книжка)|рукописні книжечки]] без назв, відзначених на титульних сторінках роками: «1847», «1848», «1849», «1850».<ref name="litopys9"></ref> Однак напружена творча праця була перервана другим арештом поета.<ref name="ukr"></ref> 

До нового арешту призвів випадок, у якому Шевченко помітив, що прапорщик М. Ісаєв залицяється до дружини його друга К. Герна й та відповідає йому взаємністю.<ref name="litopys9"></ref> Заступаючись за честь свого приятеля, Шевченко викрив ці потайні побачення і разом з К. Герном з ганьбою випровадив залицяльника.<ref name="litopys9"></ref> Другого дня, 22 квітня 1850 року, розгніваний М. Ісаєв подав донос командирові Оренбурзького корпусу про те, що Шевченко ходить у цивільному одязі, живе на приватній квартирі й малює, тобто не виконує «монаршої волі».<ref name="ukr"></ref><ref name="libruk"></ref> Хоча у доносі не значилося нічого такого, чого б не знав командир корпусу, але тепер йому довелося відреагувати.<ref name="litopys9"></ref> Якби донос дійшов до Петербурга, там могли зробити неприємні для В. Обручова висновки, зокрема і той, що він не виконує «монаршу волю» і потурає «політичному злочинцеві».<ref name="libruk"></ref> Остерігаючись такого розвитку справи, В. Обручов дав розпорядження зробити обшук на квартирі Шевченка і заарештувати його.<ref name="Жур"/> За версією дослідників В. Обручов свідомо дав розпорядження в присутності К. Герна, щоб той встиг попередити про обшук Ф. Лазаревського, а останній&nbsp;— Шевченка.<ref name="litopys9"></ref> Після чого Шевченко спалив більшу частину своїх паперів. Щоб не викликати підозри слідства, що його хтось попередив про обшук, поет залишив невелику частину паперів.<ref name="litopys9"></ref> При обшуку військова влада знайшла в Шевченка листи (серед них&nbsp;— від С. Левицького, А. Лизогуба, братів Лазаревських, М. Александрійського), скриньку з малярським приладдям та паперами, два альбоми та декілька книжок.<ref name="Жур"/> Але деякі ескізи, папери і «книжечку» з віршами, Шевченко, як свідчив К. Герн, передав йому на збереження.<ref name="litopys9"></ref>

До особливого розпорядження Шевченка посадили на [[Гауптвахта|гауптвахту]]. Розпорядження надійшло 27 квітня: не чекаючи наслідків розслідування справи, В. Обручов у цей день підписав наказ про повернення поета з 4-го до 5-го батальйону. 12 травня поета звільнили з гауптвахти і відправили до [[Орська фортеця|Орської фортеці]], де був розташований 5-й батальйон<ref name="libruk"></ref>. Начальникові 23-ї піхотної дивізії наказали встановити за Шевченком найсуворіший нагляд і не дозволяти листуватися з будь-якими особами. Ротою, у яку зарахували Шевченка в Орську, командував підпоручик Ростопчин, а батальйоном&nbsp;— усе той же «солдафон» Д. Мєшков.<ref name="litopys9"></ref><ref name="libruk"></ref> З педантичною ретельністю вони, й не лише, виконували наказ про нагляд за поетом.<ref name="litopys9"></ref> У наказі значилося: «… за рядовим же Шевченком в роті доручити, понад батальйонного і ротного командирів, мати нагляд благонадійному унтерофіцеру і єфрейторові, які повинні суворо спостерігати за всіма його діями…».<ref name="litopys9"></ref> Під таким перехресним наглядом поет прожив в Орську літо 1850 року, деколи розрадою були зустрічі зі старими знайомими.<ref name="litopys9"></ref><ref name="libruk"></ref>
[[Файл:Taras Shevchenko painting0039.jpg|міні|ліворуч|170пкс|Казахи біля вогню (1848)]]
У цей час справу Шевченка розслідували паралельно: в Петербурзі&nbsp;— [[Третій відділ|III відділ]], в Оренбурзі&nbsp;— військова влада.<ref name="litopys9"></ref> Особливий інтерес III відділу викликав лист С. Левицького, в якому йшлося про тисячі прихильників і послідовників поета в Москві, Петербурзі й в Україні.<ref name="Жур"/> III відділ, у надії викрити можливу таємну політичну організацію, заарештував С. Левицького й згаданого в листі магістра математики М. Головка, зробив обшук в їх квартирах та вчинив допит, але жодного криміналу не було виявлено.<ref name="libruk"></ref><ref name="Жур"/> 23 червня 1850 року О. Орлов доповів цареві, що матеріали «не виявили, щоб Шевченко продовжував колишній образ думок або б писав й малював на кого-небудь пасквілі».<ref name="litopys9"></ref> В Оренбурзі розслідувати справу доручили підполковнику Г. Чигирю.<ref name="Жур"/> Перед цим, на вимогу царя, поета заарештували вдруге і 24 червня посадили на гауптвахту.<ref name="Жур"/> Для розслідування справи Г. Чигир сам приїхав в Орськ, 1 липня він склав перелік питань, окремо для Шевченка й окремо для командира 5-го батальйону, і поставив вимогу швидко відповісти на них у письмовій формі.<ref name="litopys9"></ref><ref name="libruk">[https://libruk.com.ua/reader/konyskyi-oleksandr/taras-shevchenko-hrushivskyj-khronika-joho-zhyttia/?paragraph=2029 Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя] ''libruk.com.ua'' Процитовано 13 траня 2022</ref>

На всі шість питань поет дав розгорнуту відповідь. Він пояснив, що вірші в альбомі&nbsp;— не його твори, а записані з народних уст ще під час перебування в Україні 1846 року і що вони розглядалися III відділом й повернуті йому як такі, що не містять нічого недозволеного.<ref name="Жур"/><ref name="litopys9"></ref> Більшість малюнків, за його словами він також намалював ще в Україні та кілька на Аральському морі 1849 року, за наказом капітан-лейтенанта Бутакова.<ref name="libruk"></ref> Надалі матеріали слідства військової влади, нічого нового не додали.<ref name="Жур"/> Виявили лише, що Шевченко при зарахуванні його до 5-го батальйону не приймав присяги, але цей церемоніал тут же було організовано.<ref name="litopys9"></ref> Виконуючи волю Миколи I, 8 серпня 1850 року військове міністерство дало розпорядження перевести поета з 5-го батальйону в один з найвіддаленіших батальйонів під найсуворіший нагляд начальства.<ref name="litopys9"></ref> Після цього 5 вересня В. Обручов наказав після звільнення Шевченка з-під арешту перевести його на службу, під найсуворіший нагляд ротного командира, в одну з рот Оренбурзького лінійного №&nbsp;1-го батальйону, розташованих в [[Форт-Шевченко|Новопетровському укріпленні]].<ref name="ukr"></ref><ref name="litopys9"></ref>

=== Заслання на Мангишлак. Боротьба за визволення (1850—1857) ===
[[Файл:Новопетровське укріплення з моря. Папір, акварель .jpg|міні|праворуч|300пкс|«Новопетровське укріплення з моря» (1853-57)]]
[[Файл:У шинку .jpg|міні|праворуч|190пкс|«У шинку» (1856-57)]]
[[Файл:Кара шпіцрутенами .jpg|міні|праворуч|190пкс|«Кара шпіцрутенами» (1856-1857)]]
З Оренбурга Шевченка доставили до [[Уральськ]]а, а потім, 13 жовтня 1850 року, до [[Атирау|Гур'єва]], звідки, того ж дня, на поштовому човні, спеціально присланому з Новопетровського укріплення, він відплив на [[Мангишлак (півострів)|Мангишлацький півострів]]. Там він карався сім років.

Умови укріплення були жахливими: місцева вода була солонувата, харчі здебільшого сухі та теж солоні&nbsp;— через це солдати страждали на [[Цинга|цингу]], від якої дуже страждав і Шевченко. Цинга була спільним лихом усіх степових укріплень, особливо взимку.<ref name="litopys 10">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/bio10.htm У Новопетровському укріпленні
(1850-1857)] ''izbornyk.org.ua'' Процитовано 13 травня 2022</ref> Щороку від хвороб, породжених тяжкими побутовими умовами, виснажливої муштри, фортифікаційних робіт, нещасних випадків (переважно під час навчальних стрільб)&nbsp;— гинули солдати. Так, у 1852 році в укріпленні з різних причин померло одинадцять солдатів, а двох було вбито під час стрільб. Будні укріплення для Шевченка були огидними&nbsp;— своїм безглуздям, одноманітністю, пияцтвом та аморальною поведінкою деяких офіцерів. Зрідка, щоправда, виникала потреба послати загін на боротьбу з войовничими бандами [[Хівинське ханство|хівинців]], які грабували мирні казахські [[аул]]и. За словами Шевченка: «солдат&nbsp;— найбідніший, найжалюгідніший прошарок у нашій православній відчизні. У нього відібране все, чим тільке життя красне: сімейство, батьківщина, свобода, одним словом, все». Через важку долю солдати знаходили хвилинну розраду в горілці. Шевченко не відокремлював себе від солдат, жив просто, декого з них потайки навчав грамоти. Бачачи в поетові культурну людину, цінуючи його людяність і товариськість, солдати оберігали його від негативного впливу солдатського побуту.<ref name="litopys 10"></ref> Шевченко був одним з небагатьох солдатів, які провели в укріпленні найбільш тривалий час&nbsp;— сім років без перерви.
{{text|«Справжня пустеля! пісок та камень; хоч би травичка, хоч би деревце — нічого немає. Навіть гори порядної не побачиш — просто, чорт знає що! дивишся, дивишся, та така тебе туга візьме — просто, хоч давися; так і повіситись нічим» — Шевченко про природу Мангишлака у листі до С. Гулака-Артемовського}}
Переводячи Шевченка до Новопетровського укріплення, командир корпусу [[Обручов Володимир Опанасович|Володмир&nbsp;Обручов]] дав наказ начальникові 23-ї піхотної дивізії [[Толмачов Опанас Омелянович|Опанасу&nbsp;Толмачову]], який створив для поета умови, які мало чим відрізнявся від в'язничних. Наказ передбачав, окрім спостереження за поведінкою Шевченка з боку самого ротного командира, доручити найближчий нагляд за ним благонадійним унтерофіцерові і єфрейторові, які повинні були суворо стежити за всіма його діями. У випадку якщо ці чини помічали непокору та щось підозріле з боку Шевченка, то ротний командир повинен був негайно доповідати секретними листами про це Обручову. У випадку послаблення нагляду за Шевченком ці чини піддавалися суворій відповідальності перед самим Обручовим.<ref name="litopys 10"></ref>

Не пощастило Шевченкові й з безпосередніми начальниками: ротний командир, штабскапітан М.&nbsp;М.&nbsp;Потапов, був людиною настільки «жорстокою й бездушною», що його ненавиділи солдати й не любили офіцери. Потапов дуже ретельно взявся виконувати наказ Обручова: окрім закріплення за Шевченком спостерігача «особливого дядька з солдат», його стали водити на «фортові роботи, на муштру». Також Потапов присікувався до Шевченка з дріб'язковими причіпками: то вивертав йому кишені, шукаючи олівця чи клаптя паперу, то знущався з нього за не досить голосну відповідь чи за те, що той дивився при цьому вниз. Особливо дошкуляв ротний командир рядовому Шевченкові муштрою (так званим тихим навчальним кроком, маршуванням, рушничними прийомами), тим, що було найбільш ненависним для поета та за його формулюванням: мало на меті «перетворити мислячу людину на автомат з рушницею». Щоденна виснажлива муштра доводила Шевченка мало не до відчаю. Таким же обмеженим був і помічник Потапова&nbsp;— підпоручик П.&nbsp;І.&nbsp;Обрядін, людина не тільки «брутальна і жорстока, але й безчесна».<ref name="litopys 10"></ref>

Проте знайшлися серед офіцерів і доброзичливі, зокрема, лікар С.&nbsp;Р.&nbsp;Нікольський, сотники [[Ахмет Хаїров]] і Ф.&nbsp;Ю.&nbsp;Чаганов, прапорщик В.&nbsp;О.&nbsp;Михайлов, підпоручик В.&nbsp;П.&nbsp;Воронцов, підпоручик О.&nbsp;Є.&nbsp;Фролов, поручик К. Зелінський. Окрім Зелінського, дружні стосунки з Шевченком мали й інші польські політичні засланці&nbsp;— унтерофіцери М. Мостовський, Ф. Фіялковський і Ф. Куліх; рядові І. Плащевський і С. Пшевлоцький, який у 1857 році передав Шевченкові з [[Уральськ]]а книгу «Естетика» [[Карол Лібельт|К. Лібельта]]. Очевидно, саме згадані офіцери&nbsp;— значною мірою сприяли зближенню коменданта укріплення [[Маєвський Антон Петрович|А.&nbsp;П.&nbsp;Маєвського]] й солдата Шевченка. Людина розумна й гуманна, підполковник Маєвський користувався серед підлеглих пошаною і приязню, через заборону поету листуватися, комендант навіть згодився одержувати й відсилати листи Шевченка. Окрім цього комендант запросив Шевченка вчити двох своїх невеликих синів, саджав його за один стіл зі своїми гостями-офіцерами,&nbsp;— за що наражався на небезпеку доносу. Прихильність і підтримка коменданта багато значили для безправного солдата: це була єдина нагода у вільні від муштри години побути в атмосфері доброзичливості, і, що дуже важливо,&nbsp;— з'явилася можливість писати листи друзям. Друзі з «волі» час від часу надсилали Шевченкові гроші, розуміючи, що солдатові ніде взяти кошти на так необхідні книжки та різні дрібні витрати. Про період перебування Шевченка перших років в укріпленні відомо лише в найзагальніших рисах: муштра, брутальність безпосередніх начальників (Потапова, Обрядіна); світлі години в домі Маєвського; дружнє спілкування з Воронцовим та солдатами Скобелєвим та Обеременком. Нелегкі перші роки перебування Шевченка в укріпленні стали роками певної стабілізації, коли нікому невідомий політичний засланець виявив себе різнобічно талановитою, незвичайно глибокою внутрішньо людиною, гідною пошани й приязні, з якою, ставилися до нього комендант та деякі офіцери. Це й помітив хорунжий Уральського війська М.&nbsp;Ф.&nbsp;Савичев (пізніше&nbsp;— етнограф, історик, літератор, художник), який зустрівся з поетом у 1852 році і став його другом.
[[Файл:Shevchenko Pit-House.JPG|міні|ліворуч|190пкс|Землянка Шевченка у місті [[Форт-Шевченко]] (раніше Новопетровське)]]
Приблизно, з осені 1852 року, знайшовши коло форту добру глину й [[алебастр]], Шевченко почав вправи в [[скульптура|скульптурі]], тому що на це не було заборони. Серед виконаних ним скульптурних творів були й два [[барельєф]]и на [[Новий Заповіт|новозавітні]] теми: «Христос у терновому вінку» та «Іоанн Хреститель».

Попри заборону писати й малювати&nbsp;— Шевченку все-таки вдалося займатися образотворчістю. За роки перебування на Мангишлаку Шевченко виконав понад сто сімдесят малюнків сепією, аквареллю, олівцем&nbsp;— переважно на мангишлацьку тематику. Також він намалював і чимало портретів, що, окрім прагнення творити, ще й було єдиним джерелом заробітку. Збереглося їх небагато, менше, ніж було виконано. Однак Шевченко суворо оберігає таємницю занять малюванням. Деякі малюнки, які він передає в Оренбург Залеському для продажу, не підписані, хоча покупці «вимагають штемпеля». 1852 рік був для Шевченка надзвичайно плідним. Деяке полегшення в побуті, можливість мати тихий куток та трохи вільного часу для праці у будинку коменданта Маєвського&nbsp;— все це сприяло творчим роздумам, цього часу він розпочинає працю над прозовими повістями російською мовою з українською тематикою й багатим [[автобіографія|автобіографічним]] матеріалом ([[Наймичка (повість)|«Наймичка»]], [[Варнак (повість)|«Варнак»]], [[Княгиня (повість)|«Княгиня»]], [[Музикант (повість)|«Музыкант»]], [[Художник (повість)|«Художник»]], «Несчастный», [[Близнюки (повість)|«Близнецы»]] та інші). Було кілька причин написання повістей російською мовою, це і заборона писати поетичні твори, і взагалі небезпека писати рідною мовою, навіть листи.
[[Файл:Портрет Агати Омелянівни Ускової з донькою Наташею .jpg|міні|праворуч|170пкс|«Портрет А.&nbsp;О.&nbsp;Ускової з донькою Наташею» (1854)]]
[[Файл:Сад біля Новопетровського укріплення .jpg|міні|праворуч|260пкс|Сад біля Новопетровського укріплення (1854)]]
У 1851 році Шевченку пощастило на ціле літо покинути «ненависне» укріплення&nbsp;— він вирушив у складі експедиції на розвідку родовищ кам'яного вугілля в [[Каратау (гори)|гори Каратау]], отримавши свободу від ненависної муштри і обридлих стін форту.<ref name="Aral1"/> Серед її учасників опинилися й друзі Шевченка&nbsp;— геолог [[Людвік Турно]] й [[Броніслав Залеський]], завдяки клопотанням якого поета було включено до експедиції, хоча комендант Маєвський знову дуже ризикував, даючи дозвіл на це. [[Каратауська експедиція]] стала часом натхненної творчої праці Шевченка&nbsp;— він виконав близько ста малюнків аквареллю й олівцем (зокрема, «Вигляд на гори Актау з долини Агаспеяр», «Гора в долині Агаспеяр», «Гори в долині Агаспеяр», «Кладовище Агаспеяр»). Під час експедиції Залеський, Турно і Шевченко жили в однім наметі, точніше&nbsp;— в казахській [[Кибитка|кибитці]]. Буденна сцена їх щоденної праці та побуту зображена Шевченком на малюнку, відомому під умовною назвою «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко серед товаришів».

Після смерті Маєвського, у 1853 році новим комендантом став майор [[Усков Іраклій Олександрович|І.&nbsp;О.&nbsp;Усков]], який до цього був ад'ютантом командира Окремого Оренбурзького корпусу [[Перовський Василь Олексійович|Василя Перовського]] (змінив Обручова у 1851 році). За словами дружини Ускова, Агати Омелянівни, коли її чоловік зайшов до Перовського попрощатися перед від'їздом до укріплення, той просив Ускова якось полегшити становище Шевченка, що й дало йому сміливість у майбутньому діяти у цьому напрямі. Перовський був ознайомлений зі справою Шевченка ще до приїзду в Оренбург. [[Жемчужников Лев Михайлович|Л.&nbsp;М.&nbsp;Жемчужников]] стверджував, що Перовський дізнався про Шевченка від К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллова та В.&nbsp;А.&nbsp;Жуковського і що його просили за поета брати [[Лизогуби]] й їхній родич граф Гудович. Перовський зі свого боку звернувся у лютому 1850 року до [[Дубельт Леонтій Васильович|Леонтія Дубельта]] із запитанням, чи можна якось полегшити долю Шевченка. Дубельт доповів про це шефу жандармів О. Орлову, який відповів, що Шевченко заслуговував ще тяжчого покарання і тільки завдяки монаршій милості його віддали у солдати, тому рано просити царя про помилування. Відтоді Перовський відмовляв усім прохачам за Шевченка; але існує версія, що він міг подбати щодо невеликого неофіційного полегшення поетові, тим більше що з Усковим він був відвертим. Прибувши до укріплення, Усков не відразу наблизив до себе Шевченка, йому було потрібно розібратися в людях та якось убезпечитися від можливих доносів. Шевченку, через сувору зовнішність, Усков спочатку здавався деспотом.<ref name="litopys 10"></ref>

Після прибуття до укріплення дружини Ускова з трирічним сином Дмитром&nbsp;— відбулося зближення Шевченка з цією родиною, який до того ж завжди любив малих дітей. Агата Ускова, яку ще в Оренбурзі Шевченкові друзі просили помогти засланому поетові, всіляко намагалася зблизити його зі своїм чоловіком. Вона постійно запрошувала Шевченка до столу, наполегливо переконувала його, що під зовнішньою суворістю її чоловіка ховається добра й чула людина. Помалу Шевченко почав бувати у домі коменданта й став другом сім'ї. Діти Ускових дуже любили Шевченка. У 1853 році, коли в Ускових трапилося горе&nbsp;— помер їх маленький син Митя&nbsp;— Шевченко спроєктував для його могили пам'ятник і сам наглядав за його спорудженням (пам'ятник зберігся донині). Однак Усков, як раніше і Маєвський, не зважувався дозволити Шевченкові жити поза казармою, коли наступали осінні холоди, поет був змушений не тільки ночувати, але й працювати в казармі&nbsp;— серед «смороду й зику».
[[Файл:Портрет Іраклія Олександровича Ускова .jpg|міні|170пкс|Портрет І.&nbsp;О.&nbsp;Ускова (1853-57)]]
Новий комендант доклав чимало зусиль, щоб упорядкувати територію форту і його околиць, Шевченко з запалом допомагав йому садити дерева в закладеному ще Маєвським саду біля укріплення. Пізніше за наказом Ускова в саду було збудовано літній будиночок для його родини, альтанку, землянку для коменданта і поставлено «джуламійку» для Шевченка; тут він міг спокійно малювати або писати. Своє малярське приладдя поет зберігав у землянці Ускова. На початку 1854 року Усков, як свого часу і Маєвський, зробив спробу домогтися для Шевченка дозволу у Перовського намалювати запрестольний образ «заради прикрашення храму» в укріпленні&nbsp;— на що отримав відмову.

Восени 1854 року генерал-майор Г.&nbsp;А.&nbsp;Фрейман, який інспектував укріплення та перейнявся до Шевченка повагою і співчуттям, а наступного року й Усков та капітан Косарев&nbsp;— клопоталися перед Перовським щодо підвищення його в чин унтерофіцера&nbsp;— це б звільнило поета від казарми та муштри й дало б надію звільнення з солдатської неволі в майбутньому. Але ці клопотання були відхилені, можливо, з обережності Перовського. Окрім цього, була ще одна прикрість&nbsp;— на надіслане І. Усковим кураторові Київського навчального округу прохання повернути атестат Шевченка на звання вільного художника канцелярія куратора відповіла зневажливою відмовою&nbsp;— що тяжко пригнітило Шевченка, але ненадовго. У квітні 1855 року він поновив спроби домогтися полегшення своєї долі: написав листи секретарю Академії мистецтв В.&nbsp;І.&nbsp;Григоровичу та віцепрезиденту Академії [[Толстой Федір Петрович|Федору&nbsp;Толстому]], прохаючи останнього поклопотатися за нього перед президентом Академії, сестрою царя, великою княгинею [[Марія Миколаївна (1819 — 1876)|Марією Миколаївною]]. Лист Шевченка до Толстого з благанням про допомогу глибоко зворушив усю родину, зокрема його дружину Анастасію Іванівну, яка теж залучилася до боротьби за визволення поета та почала з ним листуватися. Особливо близько до серця прийняв долю поета приятель цієї сім'ї художник М.&nbsp;Й.&nbsp;Осипов.<ref name="litopys 10"></ref>
[[Файл:Кара колодкою .jpg|міні|праворуч|210пкс|Кара колодкою (1856)]]
Коли 18 лютого 1855 року помер [[Микола I (російський імператор)|Микола I]]&nbsp;— 19 лютого було оголошено маніфест нового царя, [[Олександр II (російський імператор)|Олександра II]], щодо звільнення політзасланців у зв'язку зі вступом на престол. Але Шевченко ще мучився відсутністю звістки, чи вплинуть маніфести царя на його долю, чи ні, і тільки 14 квітня 1856 року він дізнався, що для нього нічого не змінилося: «Я близький був до відчаю, так мене приголомшила ця безнадійна звістка». Навесні 1856 року для Шевченка прийшла ще одна сумна звістка, що його друзі Залеський та Сераковський, з якими він листувався, назавжди залишають Оренбург. У квітні 1856 року Шевченко почав шукати всіх можливих шляхів до полегшення своєї долі, намагаючись залучити до цього всіх знайомих йому впливових осіб. Він просить Залеського звернутися до [[Бутаков Олексій Іванович|Олексія Бутакова]], а також до генерала [[Бюрно Карл Іванович|К.&nbsp;І.&nbsp;Бюрно]], щоб вони обстали за нього перед Перовським, про це ж прохає і [[Варвара Рєпніна|Варвару Рєпніну]]. Друг Шевченка Залеський до цього вже кілька разів просив за нього Перовського, але безрезультатно.

Завдяки Залеському та [[Плещеєв Олексій Миколайович|Олексію Плещеєву]] долею Шевченка зацікавилися, окрім Бюрно, ще й такий впливовий військовий адміністратор, як Л.&nbsp;П.&nbsp;Екельн. Також до визволення Шевченка долучився академік [[Бер Карл Максимович|Карл Бер]], який тричі прибував з експедицією до укріплення, він клопотав перед Дубельтом, який люто ненавидів поета-бунтівника і робив усе, щоб затримати його звільнення. У травні 1856 року Шевченко одержав лист від М.&nbsp;М.&nbsp;Лазаревського, який повідомляв, що про поета клопочуться, окрім Ф.&nbsp;П.&nbsp;Толстого, «добрі люди», і не без успіху. Влітку того ж року президент Академії мистецтв [[Марія Миколаївна (1819 — 1876)|Марія Миколаївна]] особисто зверталася до начальника III відділу [[Долгоруков Василь Андрійович|Василя Долгорукова]] щодо визволення Шевченка. Клопотання друзів поета перед Перовським досягли мети&nbsp;— до військового міністерства ним було надіслано список кандидатів на амністію. З приводу Шевченка він пропонував: «Рядового Тараса Шевченка звільнити від служби». 25 січня 1857 року [[Третій відділ|III відділ]], враховуючи клопотання віцепрезидента та президента Академії мистецтв, повідомив свою пропозицію військовому міністру, схвалюючи звільнення Шевченка, але справа ще тяглася по інстанціях кілька місяців. У підсумку на звільнення Шевченка була дана згода. Якби не клопотання друзів&nbsp;— заслання Шевченка могло би стати довічним. 28 травня 1857 року Перовський наказав звільнити зі служби усіх амністованих з тим, щоб вони оселилися в Оренбурзі аж до кінцевого їх звільнення на батьківщину. Таким чином царське «помилування» перетворилося на нове покарання&nbsp;— заслання з поселенням в Оренбурзі під суворий нагляд поліції.
[[Файл:Казарма .jpg|міні|ліворуч|250пкс|Казарма в Новопетровському укріпленні (1856-57)]]
Коли надійшла звістка про близьке звільнення, капітан Косарєв дозволив Шевченкові у вільні від муштри й караулу години перебувати поза казармою. Поет увесь свій вільний час проводив то на городі, в саду, пишучи й малюючи, то на березі моря, або гуляв навколо укріплення. Намагаючись якось скоротити довгі тижні очікування офіційного звільнення, у червні Шевченко почав вести [[Щоденник Тараса Шевченка|щоденник]].

21 липня 1857 року до укріплення нарешті надійшов наказ про звільнення зі служби Шевченка, після якого йому ще треба було подолати 1000 кілометрів до штабу в [[Уральськ]]у, для отримання наказу по батальйону. Поет радів звільненню, не знаючи того, що йому, згідно з цим наказом, належало жити під суворим наглядом поліції в [[Оренбург|Оренбурзі]] невизначений термін. Після довгих вагань через довгу відсутність наказу по батальйону щодо його звільнення, 1 серпня комендант Усков, враховуючи велику відстань до Уральська та не знаючи його умов&nbsp;— зважився видати квиток на проїзд Шевченка до Петербурга. Наступного дня, увечері, розпрощавшися нашвидку з усіма, Шевченко відплив рибальським човном до [[Астрахань|Астрахані]]. Видача Шевченку квитка загрожувала Ускову покаранням, яке могло б звести нанівець усе, чого він досяг багаторічною нелегкою службою. Після отримання 23 серпня батальйонного наказу, Усков відразу ж надіслав повідомлення до поліційних відділень Астрахані, [[Нижній Новгород|Нижнього Новгорода]], [[Москва|Москви]], [[Петербург]]а, а також до [[Академія мистецтв|Академії мистецтв]], прохаючи зупинити Шевченка й повернути його в Оренбург. Шукаючи захисту, Усков звернувся з листом до академіка [[Карл Бер|Карла Бера]], де прохав поклопотатися перед новим начальником корпусу генерал-ад'ютантом О. Катеніним. На щастя для Ускова, а можливо й завдяки зусиллям впливових людей у Петербурзі й Оренбурзі йому вдалося уникнути покарання.

=== Повернення. Подорож з Астрахані до Москви (1857—1858) ===
[[Файл:Taras Shevchenko painting 2017.jpg|міні|праворуч|180пкс|Автопортрет Шевченка на момент повернення з заслання (1857)]]
5 серпня, після триденної подорожі морем і рукавами волзької дельти, Шевченко прибув до [[Астрахань|Астрахані]]. Скінчилося дуже тяжке для поета й художника десятиліття, сповнене образ, принижень, муштри, дальніх походів з небезпечними ситуаціями (як це видно з щоденника начальника Аральської експедиції). Він постарів, посивів, втратив здоров'я. З Астрахані Шевченко планував пароплавом дістатися [[Волга|Волгою]] до Нижнього Новгорода, але відразу ж з'ясувалося, що доведеться чекати два тижні, доки прийде й навантажиться рейсовий пароплав компанії «Меркурій». Перші дні Шевченко віддав пошукам тимчасового житла й оглядові міста. Спочатку воно видалося йому дуже непривітним. Місто дуже не сподобалося Шевченку, у свому щоденнику він назвав його «сірою купою сміття»: брудні трактири, жодного готелю, нема де купити харчів на майбутню тривалу подорож.

На щастя, у місті цього часу перебував у справах товариш Шевченка по службі з Новопетровського укріплення плац-ад'ютант Л.&nbsp;О.&nbsp;Бурцев, який і дав йому притулок. Між першими невідкладними справами були листи, які Шевченко надіслав друзям, оповіщаючи їх про визволення. Невдовзі довелося шукати нове житло, Бурцев мав одружуватися. Після тривалих пошуків Тарас Григорович знайшов комірчину біля каналу&nbsp;— темну й незатишну. Виявилося, що у тому ж будинку, де було пристановище&nbsp;— мешкав Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Муравський, колишній студент [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]], який познайомившись із Шевченком, розповів про нього своєму колезі С.&nbsp;А.&nbsp;Незабитовському, колишньому киянинові, а також учителеві в Астраханській гімназії І.&nbsp;П.&nbsp;Клопотовському та випускникові того ж університету Томашу Зброжеку. Астраханські «кияни» захоплено привітали звільненого поета. Того ж дня увечері від Зброжека про його перебування в місті дізнався астраханський рибопромисловець-мільйонер Олександр Олександрович Сапожников, якого ще хлопчиком Тарас Григорович вчив малюванню. Наступного ранку він запросив поета до себе, запропонував йому кімнату в своєму будинку й каюту на пароплаві «Князь Пожарський». Таким чином, в Астрахані поет опинився у колі прогресивної флотської інтелігенції.
[[Файл:Taras Shevchenko painting 2014.jpg|міні|ліворуч|180пкс|Портрет П.&nbsp;А.&nbsp;Овсянникова (1857)]]
22 серпня Шевченко [[пароплав]]ом по Волзі відбув з Астрахані до [[Нижній Новгород|Нижнього Новгорода]]. Подорож Волгою тривала майже місяць. На пароплаві Шевченко жив у каюті капітана В.&nbsp;В.&nbsp;Кишкіна, його старого знайомого, в якого була «завітна портфель» зі списками творів російської позацензурної поезії, завдяки цьому під час плавання відбувалися літературні ранки і вечори. Виїжджаючи з Астрахані, Шевченко сподівався багато малювати волзькі береги; але це виявилося майже неможливим: обриси швидко змінювалися, дуже заважало здригання палуби від роботи двигуна. Малювати вдавалося лише під час зупинок і частково тоді, коли пароплав повільно долав річкові перекати. Збереглися начерки [[Камишин]]а, Саратова, «Царіва кургана», Казані й інших місць. Він виконав і декілька портретів&nbsp;— К. Козаченко, тещі Сапожникова й інших. Протягом подорожі, Шевченко не проминув нагоди оглянути приволзькі міста, свої враження від побаченого він регулярно занотовував до щоденника. У [[Саратов]]і він відвідав матір [[Костомаров Микола Іванович|Миколи&nbsp;Костомарова]]&nbsp;— Тетяну Петрівну. [[Самара|Самару]] він назвав «казенно-безлицею» найбільшою хлібною пристанню на Волзі, позбавленою елементарних ознак міської культури, на що вплинуло, за його словами, царювання Миколи I, якого він називав «неудобозабываемый Тормоз». Відвідати [[Ульяновськ|Симбірськ]] і поглянути на монумент [[Карамзін Микола Михайлович|Миколі Карамзіну]] перешкодили шквал з мокрим снігом та непролазна багнюка. [[Казань]] сподобалася Шевченкові, нагадавши йому Москву. Він побував у [[Казанський федеральний університет|Казанському університеті]], шукаючи слідів перебування там товаришів по [[Кирило-Мефодіївське товариство|Кирило-Мефодіївському товариству]], але безуспішно. Невелике місто [[Чебоксари]], де, на його думку, «церков виявилося не менше, ніж будинків», дали йому ґрунт для такого висновку: «Головний вузол московської старої внутрішньої політики&nbsp;— православ'я. „Неудобозабываемый Тормоз“ через дурість свою хотів затягнути цей знесилений вузол і перетягнув. Він тепер на одному волоску тримається».
[[Файл:Taras Shevchenko painting 2015.jpg|міні|праворуч|260пкс|«Архангельський собор у Нижньому Новгороді» (1857)]]
20 вересня пароплав прибув до [[Нижній Новгород|Нижнього Новгорода]], тут на Шевченка чекала прикра несподіванка: М.&nbsp;О.&nbsp;Брилкін, головний управитель нижегородської контори пароплавної компанії «Меркурій», розповів йому, що поліцмейстер міста наказав відразу ж повідомити про його прибуття. Поліцмейстер офіційно заявив Тарасу Григоровичу, що він ще не остаточно звільнений з військової служби й повинен повернутися в Оренбург і там очікувати свого остаточного звільнення. Поет був майже у відчаї, в'їзд до Москви й Петербурга йому було заборонено, у Нижньому Новгороді йому довелося затриматися майже на пів року.<ref name="DIARY 1857.10">[http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Zhurnal/shchodennyk05.html Тарас Шевченко. Журнал (Щоденник). Жовтень&nbsp;1857.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200728114259/http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Zhurnal/shchodennyk05.html |date=28 липня 2020 }}&nbsp;Переклад Леоніда Білецького.&nbsp;— Електронна бібліотека української літератури.&nbsp;— Торонто. 2001.</ref> Допомогли Шевченку нові знайомі&nbsp;— М.&nbsp;О.&nbsp;Брилкін та П.&nbsp;А.&nbsp;Овсянников&nbsp;— помічник управителя компанії «Меркурій», який надав йому притулок. Вони порадили йому прикинутися хворим, щоб уникнути повернення до Оренбурга.

{{block indent |1=23 жовтня 1857 року Шевченко зробив запис у щоденнику: ''При світлі величавої пожежі в девятій годині ввечері зустрівся я з К. О. Шрейдерсом (чиновник для особливих доручень при нижньогородському генерал-губернаторі). Він повідомив мене, що прийшов урядовий папір про мене від командира оренбурзького окремого корпусу на імя тутешнього військового ґубернатора… Папір повідомляє про те, що мені забороняється вїзд до обох столиць і&nbsp;що&nbsp;я&nbsp;— під секретним наглядом поліції. Гарна свобода! Собака на припоні! Це значить: нема за що дякувати, В(аша) В(еличність)!''
}}

Хоча Нижній Новгород став для Шевченка наче новим місцем заслання: поет жив під наглядом поліції, особисті неприємності, розчарування, наклепи ворогів гнітили його&nbsp;— він з інтересом поринув у культурно-громадське життя міста, задовольняв свої творчо-літературні та театральні інтереси й невгамовну жадобу до читання і творіння. Він написав поеми [[Неофіти (поема)|«Неофіти»]] (завершено 8 грудня 1857 року), [[Юродивий (поема)|«Юродивий»]] (твір не закінчено; датується орієнтовно: грудень 1857 року), триптих [[Доля (вірш)|«Доля»]], [[Муза (вірш)|«Муза»]], [[Слава (вірш)|«Слава»]] (9 лютого 1858 року), закінчив повість [[Прогулянка з задоволенням і не без моралі|«Прогулка с удовольствием и не без морали»]] (16 лютого 1858 року), створив двадцять портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.

Кожен його день був наповнений цікавими зустрічами. Завдяки знайомству з впливовими у місті Брилкіним та Овсянниковим Тарас Григорович познайомився з багатьма місцевими діячами, котрі становили тут культурну еліту. Серед них були й люди, які завжди глибоко захоплювали поета,&nbsp;— митці, літератори, а були й просто офіційні знайомства: їх доводилося заводити в пошуках замовників на портрети&nbsp;— єдиний на той час спосіб існування для художника Шевченка, тому що він не хотів обтяжувати своїх не дуже заможних друзів М.&nbsp;М.&nbsp;Лазаревського та Бр. Залеського. Малювання портретів не змогло дати значних доходів, Шевченко й далі перебував у досить скрутних матеріальних умовах. Нижегородська громадськість, особливо демократичні кола міста, поставилася до поета доброзичливо, «Шевченка буквально носили на руках»,&nbsp;— відзначав біограф [[Чалий Михайло Корнійович|Михайло Чалий]], описуючи його перебування у цьому місті. 24 грудня 1857 року Шевченка відвідав його давній друг актор [[Щепкін Михайло Семенович|Михайло&nbsp;Щепкін]]. Радість Шевченка була безмежна, Щепкін пробув у гостях шість днів, протягом яких уславлений артист виступав у Нижегородському театрі. Побачення з Щепкіним було, безумовно, не лише однією з найвизначніших подій у духовному житті поета, але й для всього міста.

Буваючи в місцевих театральних колах, Шевченко познайомився з юною акторкою [[Піунова Катерина Борисівна|Катериною Піуновою]], він вчив її художній декламації, намагався прищепити любов до творів [[Пушкін Олександр Сергійович|Пушкіна]], [[Гоголь Микола Васильович|Гоголя]], [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|Салтикова-Щедріна]], підбирав сцени для виступу, щоб поправити її матеріальне становище&nbsp;— поет хотів влаштувати акторку в [[Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка|Харківський драматичний театр]]. Шевченко закохався в Піунову, хотів одружитися з нею, але акторка не відповіла йому взаємністю. Наприкінці лютого 1858 року Шевченко, нарешті, отримав звістку від Лазаревського, що графу Толстому вдалося виклопотати для нього дозвіл повернутися до Петербурга, який йому був вручений 5 березня. 8 березня Шевченко виїхав з Нижнього Новгорода до Москви.
[[Файл:Shevchenko portret SHchepkina.jpg|міні|праворуч|200пкс|Портрет М.&nbsp;С.&nbsp;Щепкіна (1858)]]
У Москві Шевченко оселився у Щепкіна, сім'я знаменитого актора щиро зустріла його. Окрім Щепкіна, у Москві було багато й інших культурних діячів, які високо цінували творчість українського поета та дорожили дружбою з ним, але Шевченко, хоч і шанобливо ставився до них, відвідати їх на перших порах не міг. У дорозі він занедужав: ймовірно, до застуди приєдналося загострення цинги, якою тяжко хворів на засланні. Тіло вкрилося болячками й розпухло око. Того ж дня (11 березня) Шевченка оглянули лікарі Д. Ван-Путерен і Д. Мін, які прописали хворому потрібні ліки, дієту і заборонили протягом тижня виходити на вулицю. Приїзд до Петербурга, якого так прагнув поет, знову затримувався. Звістка про приїзд Шевченка швидко поширилася в колах московської інтелігенції, поета поспішали провідати друзі й знайомі, зокрема [[Максимович Михайло Олександрович|Михайло Максимович]]. Визначні представники літератури, науки прагнули познайомитися з ним. Попри недугу поет і далі редагував і переробляв свої вірші, написані в роки заслання. Коли через кілька днів по приїзді в Москву здоров'я Шевченка поліпшилося він відвідав княжну [[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варвару Репніну]]. Ця зустріч справила на Шевченка сумне враження, вона здавалася йому відчуженою, зникла колишня щирість і безпосередність; містичні настрої, які дедалі більше опановували Репніною, були йому чужими й дивними.

Москва приваблювала Шевченка як центр науки, культури, з яким у нього було пов'язано чимало спогадів. Одужавши після хвороби, незважаючи на відлигу й багнюку, він цілими днями пішки ходив по місту, милуючись його красою та старовинними пам'ятками. Окрім зустрічі зі своїми давніми знайомими, зокрема, професором [[Бодянський Осип Максимович|Осипом Бодянським]], родиною Станкевичів, [[Мокрицький Аполлон Миколайович|Аполоном Мокрицьким]], Шевченко познайомився з такими представниками місцевої інтелігентної еліти, як [[Бабст Іван Кіндратович|Бабст]], Чичерін, Кетчер, Кронеберг, Афанасьєв, Корш, Крузе й іншими. Знаменною подією для Шевченка в Москві стала зустріч і особисте знайомство з російським письменником [[Аксаков Сергій Тимофійович|Сергієм Аксаковим]], який у листах так приязно поставився до нього. 26 березня Шевченко на поїзді вирушив до Петербурга.

=== Петербург (1858—1859) ===
[[Файл:Shevchenko Portret Lazarevs'koho.jpg|міні|праворуч|160пкс|М. Лазаревський (1858)]]
[[Файл:Aldridge by Shevchenko.jpg|міні|праворуч|160пкс|Айра Олдрідж (1858)]]
[[Файл:Shevchenko Portret Maksymovicha.jpg|міні|праворуч|160пкс|М. Максимович (1859)]]
Відразу ж по приїзді до Петербурга Шевченко завітав до свого друга [[Михайло Матвійович Лазаревський|Михайла Лазаревського]], який жив тоді на [[Мойка (річка)|Мойці]], в будинку графа Уварова, і спочатку оселився у нього. Родина [[Лазаревські|Лазаревських]] дуже тепло поставилася до поета, тут він знайшов щирих, доброзичливих друзів. Шевченко констатував у щоденнику: «На подив симпатичні люди ці прекрасні брати Лазаревські, і всі шість братів, як один, чудова рідкість». Шевченко повернувся до Петербурга фізично знесилений і хворий. Знайомий поета, художник [[Ковальов Віктор Васильович|Віктор Ковальов]] розповідав: ''«При цій зустрічі я був вражений різкою зміною його зовнішності: це не був колишній широкоплечий, кремезний, з цілим волоссям на голові, чоловік у сірому сюртуку, яким я його знав раніше; переді мною був зовсім схудлий, лисий чоловік, без кровинки в обличчі; руки його проглядали до того, що видно було наскрізь кістки і жили… Я мало не заплакав»''.

28 березня 1858 року, поет разом з Лазаревським відвідав родину [[Толсті|Толстих]]. Це була винятково сердечна зустріч, яку Шевченко описав у своєму щоденнику словами: «Сердечніше і радісніше не зустрічав мене ніхто і я нікого, як зустрілися ми з моєю святою [[Толстая Анастасія Агафонівна|заступницею]] і з графом [[Толстой Федір Петрович|Федором Петровичем]]. Ця зустріч була задушевніше всякої спорідненої зустрічі». Увечері, цього ж дня, відбулася зустріч з Шевченка з [[Білозерський Василь Михайлович|Василем Білозерським]], колишнім учасником Кирило-Мефодіївського товариства й його товаришами, з якими він познайомився в Оренбурзі&nbsp;— [[Зигмунт Сераковський|Зигмунтом Сераковським]], [[Ян Станевич|Яном Станевичем]] та [[Едвард Желіговський|Едвардом Желіговським]]. Згодом, під час перебування Шевченка в Петербурзі відбулося безліч зустрічей та його єднання з передовими людьми цього міста. Художник і скульптор [[Микешин Михайло Йосипович|Михайло Микешин]], який познайомився з Шевченком в Петербурзі, писав про ''«величезний вплив, той непідробний захват, який вселяла особистість Шевченка в колі тодішньої молоді»'', також він зазначав, що в петербурзьких салонах поета приймали з глибокою пошаною і навіть поклонінням. На це вказували і нотатки Шевченка у його щоденнику: ''«Вони вітали мене як давно очікуваного і дорогого гостя. Спасибі їм. Боюся, як би мені не стати модною фігурою в Пітері. А на те схоже»''.

Шевченкові дозволено було повернутися до Петербурга з певним застереженням: він лишався особою «піднаглядовою», у ряді документів підкреслювалося, що імператор дозволив проживання у столиці і відвідування Академії мистецтв з умовою, щоб за ним вівся належний нагляд. У перші ж дні перебування в Петербурзі поет повинен був з'явитися до поліції, де він відвідав правителя канцелярії оберполіцмейстера [[Таволга-Мокрицький Іван Миколайович|Івана Таволгу-Мокрицького]], свого старого знайомого, який порадив йому поголити бороду, щоб не справити неприємного враження на його патрона [[Шувалов Перто Андрійович|графа Шувалова]], до якого він повинен був з'явитися як до свого головного наглядача. Тарас Григорович зважив на пораду і поголився, адже солдатам, навіть у відставці, заборонялося носити бороду, а він перед поліцією був тільки «рядовим у відставці». Перед цим він сфотографувався у [[Деньєр Андрій Іванович|Андрія Деньєра]] в шапці й кожусі, з бородою. 6 квітня Шевченко одягнув фрак і зустрівся з Шуваловим, який прийняв його «просто», «неформенно», і «без повчань»,&nbsp;— чим справив на поета вигідне для себе враження. 15 квітня Шевченко представився шефу жандармів [[Долгоруков Василь Андрійович|В. Долгорукову]], який дав йому «ввічливу настанову», після якої поет отримав «прописку» в столиці. Так, «прописаний» Шевченко, відразу ж потрапив під найпильніший нагляд поліції, йому було заборонено відлучатися будь-куди з Петербурга. Незважаючи на гнітючу атмосферу жандармського і поліційного нагляду, під «пильним оком» [[Третій відділ|III відділу]], поет з перших же днів перебування в Петербурзі був оточений ласкою і дружбою передових людей.

Не бажаючи обтяжувати родину Лазаревських у плані житла, Шевченко попросив графа Толстого, щоб той надав йому квартиру в [[Петербурзька академія мистецтв|Академії]]. Одержавши квартиру в Академії, Тарас Григорович відразу ж взявся за наполегливу працю як художник, насамперед у галузі [[офорт]]а. Особливо інтенсивно Шевченко працював як [[Гравюра|гравер]]. У травні 1858 року в [[Ермітаж]]і Шевченко познайомився з гравером [[Йордан Федір Іванович|Федором Йорданом]], який погодився йому допомагати в опануванні цією професією. З середини травня Шевченко почав працювати в Ермітажі, у липні в нього вже був готовий перший зразок роботи на цьому терені&nbsp;— офорт з ескізу [[Бартоломе Естебан Мурільйо|Бартоломе&nbsp;Мурільйо]]. Влітку Шевченко залишився в Петербурзі й продовжував роботу над офортами.

Перебуваючи у Петербурзі Шевченко виявляв постійне зацікавлення до російських письменників, поетів, митців, вчених, радий був зустрічі з ними. Він зустрічався з такими особистостями, як: поети [[Бенедиктов Володимир Григорович|В. Бенедиктов]], [[Щербина Микола Федорович|М. Щербина]] (до творчості якого виявляв інтерес, ще під час перебування на засланні), [[Курочкін Василь Степанович|Василь]] та [[Курочкін Микола Степанович|Микола]] Курочкіни, [[Мей Лев Олександрович|Л. Мей]], [[Жадовська Юлія Валер'янівна|Ю. Жадовська]]; познайомився з братами Жемчужниковими ([[Жемчужников Лев Михайлович|Львом]], [[Жемчужников Олексій Михайлович|Олексієм]] й [[Жемчужников Володимир Михайлович|Володимиром]]); правознавець і громадський діяч [[Кавелін Костянтин Дмитрович|К. Кавелін]]; письменник [[Полонський Яків Петрович|Я. Полонський]]; оберсекретар синоду [[Юзефович Володимир Михайлович|В. Юзефович]]; математик [[Остроградський Михайло Васильович|М. Остроградський]]; зоолог і мандрівник [[Сєверцов Микола Олексійович|М. Сєверцов]]; критик [[Нікітенко Олександр Васильович|О. Нікітенко]]; філолог і літературознавець [[Сухомлинов Михайло Іванович|М. Сухомлинов]]; професор [[Імператорський Санкт-Петербурзький університет|Петербурзького університету]] [[Благовєщенський Микола Михайлович|М. Благовєщенський]] й іншими. Близькими поетові були [[Декабристи|учасники]] [[Повстання декабристів|декабристського повстання]] з якими він зустрічався у домі Толстого, серед яких були барон [[Штейнгейль Володимир Іванович|В. Штейнгель]] й [[Бистрицький Андрій Андрійович|А. Бистрицький]].

Перебуваючи в Петербурзі Тарас Шевченко виявляв інтерес до питань розвитку науки, до загальних проблем світобудови та природознавства. З великим інтересом поставився Шевченко до праці видатного німецького природознавця [[Александер фон Гумбольдт|Александера фон Гумбольдта]] й слухав лекції з [[Геологія|геології]] професора В. Роде. Використовуючи кожну нагоду, разом з [[Гулак-Артемовський Семен Степанович|Семеном Гулаком-Артемовським]] Тарас Шевченко відвідував [[Ермітаж]], театри і концерти. Оглянувши колекцію стародавньої скульптури, здивований її багатством, поет з піднесенням записував: «Я не уявляв в такій кількості залишків давньої скульптури в Ермітажі, ймовірно, вони зібрані з усіх палаців. Чудова думка». Скарби мистецтва, на його думку, повинні були зберігатися не в палацах багатіїв, а в музеях. Сучасники одностайно відзначали пристрасть Шевченка до музики та співу, через що він зустрічався композиторами [[Даргомижський Олександр Сергійович|О. Даргомижським]], [[Мусоргський Модест Петрович|М. Мусоргським]], [[Балакірєв Милій Олексійович|М. Балакірєвим]], [[Аполлінарій Контський|А. Контським]], захоплювався співом І. Грінберг. Поет відвідував вистави драматичного театру, особливо під час гастролей М. Щепкіна. У листопаді 1858 року в Петербурзі почалися гастролі всесвітньовідомого актора негра [[Айра Фредерік Олдрідж|А. Олдріджа]]. Шевченко регулярно відвідував вистави, щиро захоплюючись грою Олдріджа, він познайомився з ним і на ознаку високої пошани й дружби до актора написав його портрет.

Влітку 1858 року для роботи в архівах із Саратова до столиці приїхав [[Костомаров Микола Іванович|Микола Костомаров]], довідавшись, що Шевченко живе в Академії мистецтв, він відразу ж прийшов до нього. Проте в 1858 році зустрічалися вони недовго, тому що в кінці серпня Костомаров виїхав знову до [[Саратов]]а і повернувся остаточно до Петербурга лише 1859 року. Перебуваючи в Петербурзі, Шевченко продовжував листуватися з [[Аксаков Сергій Тимофійович|Семеном Аксаковим]], до якого зберігав найкращі почуття. У своїх листах Аксаков цікавився творчими планами Шевченка й питав думки поета щодо його нових творів. Побував Шевченко й у майстерні скульптора барона [[Клодт Петро Карлович|Петра Клодта]], де він оглянув пам'ятник [[Микола I (російський імператор)|Миколі І]], про що написав з іронією у щоденнику: «…полюбовался монументом неудобозабываемому». Незабаром по приїзді до Петербурга Шевченко зустрівся і особисто познайомився з [[Чернишевський Микола Гаврилович|Миколою Чернишевським]], в особі якого він бачив послідовного революційного мислителя й діяча, який твердо знав, «куди йти». Чернишевський вів наполегливу й послідовну боротьбу проти царату й кріпосництва&nbsp;— що не могло не викликати щирого захоплення і співчуття Шевченка. У свою чергу, Чернишевський високо оцінив Шевченка як справжнього народного співця, який всією своєю діяльністю розхитував [[Самодержав'я|самодержавно-поміщицький лад]].

Відразу ж по приїзді до Петербурга Шевченко вживає заходів щодо підготовки власних творів до видання. Одержавши переписані [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймоном Кулішем]] твори, Шевченко починає укладати нову збірку під назвою «[[Поезія 1847-1850 рр. (Більша книжка)|Поезія Т. Шевченка. Том первий]]», до якої заносить вірші, написані раніше 1847 року. Він планував видати свої поезії легального змісту у двох томах: у першому&nbsp;— написані до заслання, у [[Поезія 1857-1861 рр. (Більша книжка)|другому]]&nbsp;— на засланні й після заслання. Рішення видати твори під назвою «Поезія», було не випадковим, тому що у 1850-х роках серед критиків висловлювалося чимало сумнівів у спроможності української літератури вирватися з «полону фольклорно-етнографічної стихії» і сягнути рівня найрозвиненіших літератур світу. Але попри те, що з творчістю Шевченка, [[Марко Вовчок|Марка Вовчка]] українська література заявила про себе явищами, які повинні були розвіяти сумніви скептиків щодо її перспектив&nbsp;— у російській критиці й надалі раз по раз лунали голоси про обмежені можливості української літератури, заснованої нібито винятково на фольклорно-етнографічних джерелах, на «лексично бідній селянській мові».

Шевченко доручив клопотатися щодо видання власних творів [[Каменецький Данило Семенович|Данилу Каменецькому]], який звертався з відповідним проханням до міністра народної освіти [[Ковалевський Євграф Петрович|Євграфа Ковалевського]], який своєю чергою, порушував клопотання щодо цього перед [[Третій відділ|III відділом]] про оприлюднення творів українського поета, які відповідатимуть цензурним вимогам. Але перед тим належало спочатку добитися зняття накладеної у 1847 році заборони друкувати поезії Шевченка. З цією метою Тарас Григорович сповістив про це начальника III відділу В. Долгорукова, що ніяких своїх рукописів не передавав за кордон [[Головін Іван Гаврилович|І. Головіну]]&nbsp;— російському письменнику-публіцисту, який, перебуваючи за кордоном, видавав твори антимонархічного змісту і, за чутками, збирався видати і його поезії. Після цього III відділ запропонував Головному цензурному управлінню подати свою думку про поезію Шевченка і висновки щодо можливості їх друкувати&nbsp;— це вказувало на те, що заборона друкувати твори поета загалом була знята. Після цього належало звернутися безпосередньо до цензури за дозволом на конкретне видання.
[[Файл:Шевченко серед приятелів.jpg|міні|праворуч|280пкс|Деньєр Генріх. Шевченко серед приятелів. 1859. Санкт-Петербург. Національний музей Тараса Шевченка, № ф-2.]]
Розгляд цензурою творів Шевченка затягнувся на тривалий час. Оправлені разом «[[Кобзар (збірка)|Чигиринський Кобзар]]» і «[[Гайдамаки (поема)|Гайдамаки]]» Петербурзький цензурний комітет вирішив направити спочатку на розгляд Головного цензурного управління, оскільки не мав офіційного документа про зняття заборони друкувати твори Шевченка, де їх розглянув цензор [[Тройницький Олександр Григорович|О. Тройницький]]. Таким чином, цензурування йшло паралельно: О. Тройницький у Головному управлінні цензурував «Чигиринський Кобзар» і «Гайдамаки», а [[Палаузов Спиридон Миколайович|С. Палаузов]] у Петербузькому комітеті розглядав&nbsp;— рукописний збірник «Поезія Т. Шевченка. Том первий». 23 січня 1859 року О. Тройницький подав свій відгук, у якому пропонував вилучити поезію «[[Думи мої, думи мої]]», оскільки в ній «занадто гірко висловлюється скорбота автора про знищення козацької вольності, над могилою якої, за словами його, Орел чорний сторожем літає». Відгук С. Палаузова від 28 квітня 1859 року був загалом схвальним, також він не вважав необхідним вилучати «Думи мої, думи мої». Петербурзький цензурний комітет вирішив надіслати відгук С. Палаузова і збірник «Поезія Т. Шевченка. Том первий» на розсуд Головного цензурного управління, а там знову доручили цензурування О. Тройницькому. Останній у своєму рішенні був непохитний. За його наполяганням більшу половину поезії «Думи мої, думи мої» все ж було вилучено. О. Тройницький запропонував видати не збірку «Поезія Т. Шевченка. Том первий», а «Чигиринський Кобзар», «Гайдамаки» і поему «[[Гамалія (поема)|Гамалія]]». У поемі «Гайдамаки» було знято «Вступ», а в поемі «[[Сліпа (поема Шевченка)|Сліпа]]»&nbsp;— 56 рядків. Вилучено й послання «Шафарикові», яке викликало його невдоволення

Все тяжче переносячи самотність, у листі від листопада 1858 року, Шевченко звертався до [[Максимович Марія Василівна|Марії Максимович]] (дружина [[Максимович Михайло Олександрович|Михайла Максимовича]]) з проханням «одружити його», боячись що він «так і пропаде бурлакою на чужині». У наступних листах до Максимович, Шевченко сподівався знайти собі «вірну дружину», відвідавши наступного літа Україну. В Петербурзі поет жив у великій матеріальній скруті, у офіційних заявах того часу неодноразово говориться про його тяжке матеріальне становище: «… я піддаюся природному наслідку десятирічної моєї відсутності&nbsp;— бідності», «… потребую денного прожитку». Проте він відмовлявся від будь-якої грошової «підтримки», показуючи байдужість до «матеріальних благ» та презирство до «гонитви за грішми». Попри тяжкі обставини, Шевченко й далі наполегливо працював як художник, зокрема в галузі гравюри. Він удосконалював гравіювальну техніку; багато часу приділяв офорту, застосовуючи нові методи цього мистецтва. Він майже цілодобово перебував у майстерні, добиваючись значних успіхів у цих видах мистецтва.

23 січня 1859 року до Петербурга приїхала [[Марко Вовчок]], і вже наступного дня Шевченко познайомився з нею. Між ними встановилася глибока й щира дружба. Згодом Шевченко присвятив письменниці написану 13 липня 1858 року поезію «[[Сон (поема)|Сон]]». Вперше вона з'явилася в журналі «[[Русская Беседа]]» (№&nbsp;3 за 1859 рік) і відразу набула великої популярності, поширювалася в численних списках. 17 лютого 1859 року поет написав вірш «Марку Вовчку. На пам'ять 24 генваря 1859», в якому зворушливо називав письменницю своєю «донею», однодумицею, спільницею і продовжувачкою своєї справи. В особі Марка Вовчка він бачив передусім «кроткого пророка і обличителя жестоких людей неситих». Марко Вовчок присвятила йому свою повість «[[Інститутка]]». На початку 1859 року разом з Марком Вовчком до Шевченка завітав [[Тургенєв Іван Сергійович|Іван Тургенєв]], щоб особисто познайомитися з поетом. Хоча суспільно-політичні погляди Тургенєва і Шевченка значно розходилися, проте у них були доброзичливі і дружні взаємини. Тургенєв добре ставився до української прогресивної культури в цілому, за словами [[Анненков Павло Васильович|Павлв Анненкова]], він співчував прагненням Шевченка, які мали на меті підняти мову своєї країни, розвинути її культуру, скасувати її нерівноправність щодо російської культури. Самого Шевченка Тургенєв характеризував «пристрасною, неприборканою, не зламаною долею, чудовою особистістю».

Російські консервативні літературні кола недоброзичливо ставилися до «українських симпатій» Тургенєва, зокрема до його знайомства з Шевченком. В одному з листів (від 29 березня 1859 року) російський письменник [[Дружинін Олександр Васильович|Олександр Дружинін]] писав: «Тургенєв цього разу не залишив великого жалю до себе&nbsp;— він так був відданий своїм потворним [[Хохли|хохлам]]… що воно вже було недобре». Найчастіше Шевченко з Тургенєвим зустрічалися в гостинному домі В. Карташевської, де регулярно відбувалися літературно-художні вечори, де збиралися такі митці, як [[Чернишевський Микола Гаврилович|М. Чернишевський]], [[Добролюбов Микола Олександрович|М. Добролюбов]], [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|М. Салтиков-Щедрін]], [[Толстой Лев Миколайович|Л. Толстой]], [[Островський Олександр Миколайович|О. Островський]], [[Гончаров Іван Олександрович|І. Гончаров]], [[Плещеєв Олексій Миколайович|О. Плещеєв]], [[Курочкін Василь Степанович|В. Курочкін]], [[Гербель Микола Васильович|М. Гербель]]. 16 квітня 1859 року Шевченко подав до Ради [[Петербурзька академія мистецтв|Академії мистецтв]] прохання присвоїти йому звання академіка, надавши їй гравюри: одну створену з картини Рембрандта, що зображає притчу про виноградаря, а іншу&nbsp;— з картини П. Соколова «Приятелі». Академія мистецтв високо оцінила талант Шевченка-гравера і цього ж дня винесла попередню постанову про призначення його в академіки і задала програму на звання академіка з гравіювання на міді.

=== Третя подорож Україною. Третій арешт (1859) ===
Ще перебуваючи на засланні, Шевченко всіми помилсами хотів повернутися на «сердешну Україну», до рідного народу. «О моя бідна, мія прекрасна, моя мила батьківщина! Чи скоро я зітхну твоїм цілющим, солодким повітрям?»&nbsp;— писав він в останній рік заслання в Новопетровському укріпленні. Але спочатку через тяганиною з цензурою щодо видання його Поезій, він не зважувався починати клопотання про дозвіл поїхати в Україну. Тільки 5 травня 1859 року він подав заяву в Академію мистецтв з проханням дати йому «вид» на проїзд у [[Київська губернія|Київську]], [[Чернігівська губернія|Чернігівську]] і [[Полтавська губернія|Полтавську губернії]] строком на п'ять місяців для «поліпшення здоров'я і малювання етюдів з натури». Того ж дня віце-президент Академії Ф. Толстой надіслав листа міністру імператорського двору [[Адлерберг Володимир Федорович|В. Адлербергу]] з проханням надати пропуск Шевченку в Україну, але його канцелярія, у віданні якого перебувала Академія мистецтв, не поспішала. Через деякий час канцелярія надіслала подання президенту Академії мистецтв великій княгині Марії Миколаївні, на що та дала згоду: 12 травня на ньому з'явився запис: «Згодна. Марія». Однак коли подання повернулося з резолюцією президента Академії, канцелярія імператорського двору раптом згадала, що 1847 року Шевченко притягався до слідства у справі кирило-мефодіївців, і запропонувала послати запит до [[Третій відділ|III відділу]] щодо дозволу опальному поету виїхати в Україну. 23 травня 1859 року начальник III відділу В. Долгоруков повідомив міністерству імператорського двору, що заперечень проти виїзду Шевченка на Україну немає. Ф. Толстой, аби прискорити видачу Шевченкові подорожньої, написав безпосередньо обер-поліцмейстеру Петербурга П. Шувалову. 25 травня Тарас Шевченко одержав посвідчення на вільний проїзд в Україну і того ж дня виїхав. А тим часом тяганина розгляду цензурою творів Шевченка ще тривала. Ще 25 березня 1859 року у листі до М. Максимович Тарас Григорович висловлював сподівання, що до травня закінчить справи з цензурою і тоді поїде в Україну, але його сподівання виявилися марними. Офіційний дозвіл на відвідання України надійшов у Академію мистецтв тільки 28 травня, коли поет був уже в дорозі.

У «цілком таємному» листуванні жандармерії пропонувалося встановити за Шевченком найпильніший нагляд, як за «політичним злочинцем», якого уряд весь час вважав «небезпечним». 23 травня III відділ спеціально повідомляв жандармське управління в Києві про подорож Шевченка і нагадував про заходи&nbsp;— «для належного з вашого боку спостереження за художником Шевченко під час перебування його в Київській губернії». Такі ж вказівки того ж дня було надіслано і до інших губерніальних центрів України, куди мав завітати поет. III відділ запідозрював, що Шевченко має відношення до революційний кіл, зокрема в Україні, жандармам важливо було простежити ці зв'язки та припинити можливу його антиурядову діяльність.

Шевченко почав подорож в Україну разом зі своїм знайомим, українським поміщиком-лібералом Д. Хрущовим. У Москві поет пробув лише один день, бачився там з [[Щепкін Михайло Семенович|Михайлом Щепкіним]], [[Бодянський Осип Максимович|Осипом Бодянським]]. Наприкінці травня&nbsp;— на початку червня Шевченко з Д. Хрущовим продовжували подорож через [[Тула|Тулу]], [[Орел (місто)|Орел]], [[Курськ]]. Проїздом через Орел Тарас Григорович 2 та 3 червня гостював у свого давнього друга [[Лазаревський Федір Матвійович|Федора Лазаревського]]. На початку червня поет був уже в Україні&nbsp;— в [[Суми|Сумах]] та у [[Лебедин]]і, де його тепло прийняли брати Олексій та Максим Залеські, 7 та 8 червня він гостював на хуторі Нові та в [[Лифине|Лихвині]] в маєтку Д. Хрущова, там же він познайомився з художником Мантейфелем. 10 червня Шевченко прибув до [[Пирятин]]а, де відвідав П. Мокрицького-Таволгу, знайомого Марка Вовчка, який згодом став уповноваженим у справі видання її творів у Петербурзі. 12 червня поет приїхав до [[Переяслав]]а, зупинився у свого старого приятеля, лікаря [[Козачковський Андрій Осипович|Андрія Козачковського]]. Зустріч була теплою та зворушливою. А. Козачковський почав читати напам'ять деякі вірші, написані поетом до заслання. Шевченко багато з них не пам'ятав та позаписував з уст Козачковського, виявилося, що чимало поезій, написаних до 1846 року, пропали назавжди. Разом з А. Козачковським Шевченко їздив у село [[Козинці (Переяслав-Хмельницький район)|Козинці]], звідки, 13 червня, він поплив по Дніпру човном і того ж дня прибув у [[Прохорівка (Черкаський район)|Прохорівку]] до свого приятеля М. Максимовича, де гостював близько десяти днів. У середині 20-х чисел червня, лишивши у Максимовичів деякі речі, він поїхав до рідного села [[Шевченкове (Звенигородський район)|Керелівки]]. На шляху він на кілька годин зупинився у [[Симиренко Платон Федорович|Платона Симиренка]], який разом з [[Яхненко Кіндрат Михайлович|Кіндратом Яхненком]] тримав найбільший в Україні цукровий завод.
[[Файл:Третій арешт Шевченка.jpg|міні|ліворуч|280пкс|Третій арешт Шевченка 1859 року. ([[Бесєдін Сергій Фотійович|С. Бесєдін]], 1930-ті роки)]]
27 червня Шевченко прибув до [[Шевченкове (Звенигородський район)|Керелівки]], він гостював у брата [[Шевченко Микита Григорович|Микити]], який жив тоді ще в старій батьківській хаті, та в сестри [[Бойко Ярина Григорівна|Ярини]], на той час вдови. Зворушливою була зустріч поета з Яриною&nbsp;— улюбленою його сестрою, але полегшити долю рідних, близьких людей, він не міг, як писав біограф [[Маслов Василь Павлович|В. Маслов]], «тільки страждав глибоко і нічим не міг допомогти бідній сім'ї, навіть у матеріальному відношенні, так що сестрі Ірині при розставанні приділив один рублевий папірець». З Кирилівки поет поїхав до [[Корсунь-Шевченківський|Корсуня]] до свого троюрідного брата купця [[Шевченко Варфоломій Григорович|Варфоломія Шевченка]], у якого пробув 22 дні. Живучи у Варфоломія, Шевченко познайомився з його наймичкою&nbsp;— Харитиною Довгополенко; вона полюбилася поетові, і він навіть мав намір одружитися з нею. Невідступною мрією поета було створити сім'ю та придбати на березі [[Дніпро|Дніпра]] невелику ділянку землі і побудувати «тільки хату, одну хатиночку в гаю». Цьому опису дуже підходила місцевість між Каневом і селом [[Пекарі (Черкаський район)|Пекарі]], яка дуже сподобалася Тарасу Григоровичу. 5 липня він прибув до села [[Межиріч (Черкаський район)|Межиріч]] (неподалік від [[Канів|Канева]]), де жив власник землі&nbsp;— поміщик Н. Парчевський, з метою придбати у нього ділянку. Домовитися про продаж землі з Парчевським поету так і не вдалося, поміщик постійно коливався щодо цього, пізніше з'ясувалася причина цього зволікання: «треба спитати генерал-губернатора, чи можна Шевченкові купувати землю». 10 та 12 липня Шевченко знову бував в Межирічі, сподіваючись зустріти Н. Парчевського, щоб придбати у нього ділянку землі, але її власник ще не повернувся з Петербурга.

Після повернення з Межирічі, 13 липня 1859 року Шевченка заарештували. Передумовою до арешту став випадок, який відбувся наперододні, 12 липня, коли Шевченко, разом із службовцями економічної контори робив обмірювання ділянки землі у селі Пекарі, яку він хотів придбати. Особливу увагу жандармів привернула розмова Шевченка з селянином Т. Садовим і «[[Денді|франтом]]» А. Козловським. У рапорті київському губернаторові від 15 липня черкаський справник В. Табачников описував розмову поета з Т. Садовим, карбівничим пекарської луки, як: «[[богохульство|богохульну]]», і казав всім хто біля нього знаходився, що «не потрібно ні царя, ні панів, ні попів». Але сам Садовий на жандармському допиті не підтвердив чуток, ствердивши тільки «богохульні» слова. Шевченко в поясненнях, даних у Києві, нічого про розмову з Садовим не згадував. Причиною арешту він вважав конфлікт з землеміром Козловським, який був у фраку і в білих рукавичках. Побачивши цього франта, поет пожартував, але коли помітив, що той не вміє відповідати на жарт жартом, попросив у нього пробачення. За словами Шевченка під час сніданку А. Козловський почав польською мовою «якусь богословську розмову» і «Щоб припинити цю розмову, я сказав&nbsp;— російською, що теологія без живого бога не взмозі створити навіть цього липового листка, і при цьому вирвав листок з липи та показав йому». Того ж дня до Межиріч прибули земський справник В. Табачников і становий пристав Ф. Добржинський, яким донесли про інцидент з шляхтичем А. Козловським. Увечері 13 липня Ф. Добржинський заарештував Шевченка, а наступного дня на квартирі станового пристава у [[Мошни|Мошнах]] земський справник В. Табачников і жандармський офіцер Крижицький оголосили йому причину арешту. Намагання обидвох «вислужитися» позначилося і на їх донесеннях, в яких Шевченка звинувачено в «богохульстві» й «блюзнірстві», що за законами тих часів каралося каторгою. У цьому донесенні йшлося про «страшне богохульство» Шевченка, хоча зауважувалося, що він сам «відрікається» від богохульства.

Київський генерал-губернатор [[Васильчиков Іларіон Іларіонович|Іларіон Васильчиков]] на підставі рапорту справника В. Табачникова 18 липня дав розпорядження цивільному губернаторові [[Гессе Павло Іванович|Павлу Гессе]] направити заарештованого Шевченка «під нагляд поліції» до Києва, а той&nbsp;— відповідну вказівку В. Табачникову. Цього ж дня поета доставили з містечка Мошни до [[Черкаси|Черкас]], де він мешкав під наглядом у квартирі В. Табачникова в будинку священика П. Марковського. Тут він зустрів і поміщика Н. Парчевського, який відмовив у продажу землі. 30 липня 1859 року Шевченка під вартою привезли до Києва, де він не був з квітня 1847 року, тепер він прибув знову як «політичний злочинець», якого чекало слідство і вирок можновладців. Генерал-губернатор Іларіон Васильчиков дав розпорядження головному поліцмейстеру міста взяти Шевченка під нагляд поліції, а чиновникові особливих доручень [[Андрієвський Марко Олександрович|Марку Андрієвському]] допитати його. У канцелярії генерал-губернатора почалися допити, заповнювалися протоколи, складалися «пояснення». 6 серпня було, нарешті, складено «Пояснення Академії художеств академика Тараса Шевченка», у якому, написаному слідчим на підставі пояснень поета, зазначалося, що він приїхав до [[Київська губернія|Київської губернії]] «з метою побачитися з родичами і придбати невеликий шматок землі, де б можна було оселитися на постійне проживання». Далі розповідалося про інцидент з А. Козловським, арешт поета та відправлення його до Черкас й Києва. «Не запевняю, але припускаю&nbsp;— зазначав у кінці пояснення Шевченко,&nbsp;— що вся ця історія відбулася внаслідок безсилої помсти п. Козловського. Якщо не буде прийнято до уваги моє свідчення, то прошу, в удостовірення справедливості сказаного мною тут, зробити суворе розслідування». Але на думку дослідників А. Козловський навряд чи міг писати донос. У своїх показаннях на допиті він категорично заперечив відомості жандармів щодо «вихваток Шевченка проти уряду», а про богохульство говорив тільки, «як би підтверджуючи» те, що вже знали жандарми.

III відділ імператорської канцелярії виявив виняткову, «зацікавленість» справою Шевченка. Таємний радник М. Попов, за дорученням шефа жандармів В. Долгорукова, 7 серпня наказував штаб-офіцерові корпусу жандармів по Київській губернії Л. Грибовському: «…прошу вас… повідомити князю Василю Андрійовичу (Долгорукову) показання, які будуть дані в Києві художником Шевченком відносно богохульних міркувань його». На щастя для Шевченка, його «справу» губернатор доручив вести доброзичливо настроєному до нього чиновнику Марку Андрієвському, який повів розслідування так, щоб якось «пом'якшити провину» поета, що й врятувало того. 15 серпня київський генерал-губернатор І. Васильчиков писав начальникові III відділу В. Долгорукову, що звинувачення Шевченка в богохульстві могло виникнути «через непорозуміння осіб, перед якими він вів розмову». 23 серпня 1859 року шеф жандармів В. Долгоруков наклав таку резолюцію на рапорті І. Васильчикова: «Незважаючи на все тут викладене, закликати Шевченку і, зробивши йому суворе навіювання, додати, щоб він був досить обережний; в іншому випадку, щоб він не нарікав на нас за ті наслідки, яким він зможе піддатися». У дослідників немає певних відомостей про те, як Шевченка визволили з поліції, але відомо, що якусь роль у цій справі відіграв демократично налаштований генерал А. Куцинський.
[[Файл:Хата на Пріорці.JPG|міні|праворуч|250пкс|[[Хата на Пріорці]]]]
На другий день після того, як Шевченка привезли до Києва, він оселився в Георгіївському провулку, в будинку священика [[Ботвиновський Юхим Григорович|Юхима Ботвиновського]], який взяв поета на поруки. Але вже через кілька днів Шевченко перейшов на квартиру до свого давнього знайомого, київського портретиста і фотографа [[Гудовський Іван Васильович|Івана Гудовського]]. Однак і тут він пробув недовго і перейшов жити на околицю міста&nbsp;— на [[Пріорка|Пріорку]]. Про причину, що змусила Шевченка покинути квартиру Ю. Ботвиновського, а незабаром І. Гудовського, розповів [[Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович|Олександр Афанасьєв-Чужбинський]], посилаючись на свідчення самого поета: на одній вечірці у Ю. Ботвиновського був присутній пан, якого Шевченко не без підстав запідозрив у шпигунстві. Тараса Григоровича це настільки обурило, що він одразу залишив будинок. Проживши кільки днів у І. Гудовського, поет вирішив взагалі втекти з центру міста на околицю, де менше поліцейського нагляду. Він оселився на Пріорці, в [[Хата на Пріорці|домі В. Пашковської]], родички члена таємної революційної організації [[Лобода Віктор Васильович|В. Лободи]], тут він жив аж до від'їзду з Києва.

У Києві Шевченко зустрівся зі своїм старим приятелем&nbsp;— художником [[Сошенко Іван Максимович|Іваном Сошенком]]. Ця зустріч дуже схвилювала обох, адже вони не бачилися двадцять років. У Сошенка познайомився Шевченко зі своїм майбутнім біографом [[Чалий Михайло Корнійович|Михайлом Чалим]], на той час інспектором [[Друга київська гімназія|2-ї Київської гімназії]]. Про перебування Шевченка у Києві в 1859 року мемуарні дані досить обмежені, відомо що у цьому місті він зустрічався з молоддю, студентами та вчителями. Приїзду Шевченка в Україну київські й харківські студенти чекали ще з 1857 року. Студент [[Болсуновський Карл Васильович|К. Болсуновський]] пізніше згадував, що твори Шевченка в 1850-х роках користувалися серед київської студентської молоді великою популярністю і справляли на неї значний вплив. [[Солтановський Автоном Якимович|А. Солтановський]], характеризуючи настрої київської інтелігенції кінця 1840-х&nbsp;— початку 1850-х років, наводив оповідання про поширення серед студентів Київського університету творів Шевченка, зокрема поем «[[Сон (поема)|Сон]]», «[[Кавказ (поема)|Кавказ]]» й іншого. [[Лебединцев Феофан Гаврилович|Феофан Лебединцев]] розповідав про те, як Шевченко, бувши в Києві, намагався згуртувати сили для першого українського журналу. Також у Києві, у вільні хвилини, поет працював над поемою «[[Марія (поема)|Марія]]», безуспішно розшукував список поеми «[[Єретик (поема)|Єретик]]», записував народні пісні, перекази. Перебуваючи в Києві, Шевченко всіляко підтримував і надихав справу організації [[Недільні школи|недільних шкіл]] в Україні. Пізніше, повернувшись до Петербурга, він продовжував з великою увагою стежити за їх діяльністю, заохочував до участі в роботі цих шкіл передову українську інтелігенцію.

Слідча справа завершилася тим, що Шевченкові дозволили виїхати з Києва до Петербурга. Шевченко повертався до Петербурга майже без грошей, на ньому було старе парусинове пальто і поношені чоботи. Після гостювання 13 серпня у свого давнього знайомого, вчителя 2-ї гімназії [[Юскевич-Красковський Іван Данилович|І. Юскевича-Красковського]], 14 серпня Шевченко вирушив до столиці. У Переяславі, по дорозі до Петербурга, Шевченко зробив першу тривалу зупинку. А. Козачковський згадував, що тоді поет пробув у нього близько двох діб (приблизно, 16—18 серпня). 20 серпня Тарас Григорович прибув у [[Прилуки]], а наступного дня відвідав в [[Качанівка (селище)|Качанівці]] маєток [[Тарновський Василь Васильович (молодший)|В. Тарновського-молодшого]]. 21 серпня поет відвідав у селі [[Шевченкове (Конотопський район)|Гирявка]] (поблизу [[Конотоп]]а) родину [[Лазаревські|Лазаревських]]. 25 серпня Тарас Григорович разом з братами Лазаревськими ([[Іван Матвійович Лазаревський|Іваном]] і Федором) виїхав з Гирявки до [[Кролевець|Кролевця]]. Заночувавши у сестри Лазаревських&nbsp;— Г. Огієвської, наступного дня він вирушив далі.

Спинившись у Москві на кілька днів, поет повернувся до Петербурга вранці 7 вересня, з тяжким, гнітючим настроєм. Радість зустрічі Шевченка з батьківщиною, родичами, друзями й знайомими була у нього затьмарена доносами, переслідуваннями влади, жахливими картинами злиднів і безправ'я народу, про що він писав: «скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві». Зменшились надії на сімейне щастя, на можливість «доживати віку в рідній стороні, над Дніпром». Перебуваючи в Петербурзі Тарас Григорович доручив клопотатися Варфоломію Шевченку, щодо дозволу придбати йому землю біля Канева. Згодом той все більше переконуючись, що поміщики не хочуть мати своїм «сусідом» революційного поета&nbsp;— повідомив йому, що так і не зміг виклопотати дозволу на придбання землі. Ще однією перешкодою стали й урядові кола, які також були категорично проти оселення Шевченка в Україні. Київський Генерал-губернатор [[Іларіон Васильчиков]] ще в серпні 1859 року писав до начальника III відділу: «…якщо б Шевченко забажав оселитися у тутешньому краї, то я вважав би відхилити його намір. Оселення його тут я не вважаю зручним…». Пригнічений душевний стан Тараса Шевченка помітили знайомі й друзі, зустрічаючись з ним після його повернення з України до Петербурга, але він намагався не показувати своїх страждань від заборони оселитися в Україні. Після подорожі на Україну репутація «політично неблагонадійного», «патентованого заколотника» ще більше закріпилася за «рядовим у відставці» Шевченком.

=== Останні роки життя (1859—1861) ===
[[Файл:Шевченко Тарас.1860.jpg|міні|праворуч|150пкс|Тарас Шевченко. ''Світлина 1860&nbsp;р.'']]
На час повернення до [[Санкт-Петербург|Петербурга]] слава та популярність Шевченка у народі ще більше зросли. У перші тижні після повернення до столиці Шевченко зустрічається з [[Чернишевський Микола Гаврилович|М. Чернишевським]], активно включається у громадсько-політичне і культурне життя міста. Надаючи великого суспільного значення організації «[[Товариство для допомоги нужденним літераторам і вченим|Товариству для допомоги нужденним літераторам і вченим]]», на запрошення Чернишевського, Шевченко стає одним з ініціаторів цього товариства. Наприкінці 1850-х років Шевченко бував і в редакції журналу «[[Современник (журнал, XIX століття)|Современник]]», ще на засланні він був його пильним читачем, це перше видання, яке опублікувало твори переслідуваного поета, не маскуючи його авторства. Щовівторка поет відвідував літературні вечори [[Костомаров Микола Іванович|М. Костомарова]], на яких збиралося чимало культурних діячів тогочасного Петербурга і обговорювалися актуальні питання суспільного й культурного життя країни.

В останні роки життя коло Шевченкових друзів продовжувало розширюватися, до нього входили літератори, студенти, передові кола офіцерства, журналісти, серед них були: письменник та критик [[Плещеєв Олексій Миколайович|О. Плещеєв]], що багато зробив для популяризації творчості українського поета в колах російських читачів; поети [[Курочкін Микола Степанович|Микола]] та [[Курочкін Василь Степанович|Василь Курочкіни]]; поет [[Михайлов Михайло Ларіонович|М. Михайлов]]; письменник [[Помяловський Микола Герасимович|М. Помяловський]]; літературний діяч [[Панаєв Іван Іванович|І. Панаєв]]; письменник і фольклорист [[Якушкін Павло Іванович|П. Якушкін]]; художником і фольклорист [[Жемчужников Лев Михайлович|Лев Жемчужников]] та його брати; мистецтвознавець [[Стасов Володимир Васильович|В. Стасов]]. Окрім цього, незабаром після повернення до Петербурга, Шевченко встановив контакти з колишніми [[Петрашевці|петрашевцями]] й з польськими революційними гуртками, зокрема, з їхнім діячем [[Зигмунт Сераковський|З. Сераковським]].

До останніх днів свого життя поет перебував під таємним наглядом поліції, однак це не завадило йому створити багато нових творів. Повернувшись з України, Шевченко з новою силою розгорнув поетичну діяльність, яка була спрямована на розвінчування [[цар]]ату й [[Кріпацтво|кріпосництва]]. У листопаді 1859 року Шевченко закінчив славнозвісну поему «[[Марія (поема)|Марія]]», розпочату ще в Україні. Багато дослідників, зокрема [[Білецький Олександр Іванович|О. Білецький]], вважають, що поема «Марія» становить вершину творчості поета після заслання.<ref>{{ЕУ|10|3816|[https://archive.org/stream/eu0t0/EU_T_10_Kh_Ya#page/n215/mode/2up Шевченко Тарас]}}</ref> На початку грудня 1859 року Шевченко написав вірш «Подражаніе Ієзекіїлю. Глава 19», в якому переконує народ, що «князі, вельможі, царі»&nbsp;— це хижаки («шуліки», «біснуваті», «скаженії звірі»), вони «жруть» «людей незлобних, праведних дітей». Єдиний вихід&nbsp;— «підстерегти» царя, закувати його в кайдани, заслати «на каторгу»&nbsp;— посадити «в тюрму глибоку». Вірш був відвертим закликом до повалення царату.

26 листопада 1859 року цензура дала дозвіл до друку нового видання «[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]». Було дозволено видавати тільки ті твори, що вже друкувалися, але й вони були добре «проціжені». До видання 1860 року потрапила лише невелика частина поезій Шевченка: шістнадцять творів, що друкувалися у 1840-х—50-х роках. Шевченко видав книжку на власні кошти, у чому йому також допоміг [[Симиренко Платон Федорович|П. Симиренко]], який позичив для цього поету 1100 рублів. Друкувалася книжка у друкарні [[Куліш Пантелеймон Олександрович|П. Куліша]] тиражем 6050 примірників. «Кобзар» мав успіх: у журналах «Современник», «[[Русское слово (журнал)|Русское слово]]», «[[Отечественные записки]]», «[[Московский вестник]]», «[[Санкт-Петербургские ведомости]]», «[[Русский инвалид]]», «[[Чернігівські губернські відомості]]» з'явилися схвальні рецензії. Незабаром стали з'являтися прихильні відгуки на це видання і в інших слов'янських країнах, насамперед у польській і чеській пресі. У журналі «[[Светоч]]», у розділі «Критичний огляд», з'явилася рецензія на «Кобзар», в якій писалося, що «українська література за останні десятиліття довела свою життєвість». Того ж року надруковано й «Кобзар» у перекладі російських поетів, який також отримав позитивні рецензії. Шість раніше написаних і заборонених у царській Росії поезій Шевченка видано за кордоном у [[Лейпциг]]у 1859 року.

Навесні 1860 року вийшов альманах «[[Хата (альманах)|Хата]]», до якого потрапило кілька поезій Шевченка. Окремими виданнями у серії «Сільська бібліотека», яку видавав П. Куліш, з'явилися поеми «[[Наймичка (поема)|Наймичка]]», «[[Тарасова ніч]]» і «[[Катерина (поема)|Катерина]]», балада «[[Тополя (балада)|Тополя]]» й «[[Давидові псалми (Шевченко)|Давидові псалми]]». Протягом 1859—60 років журнал «[[Народное чтение]]» надрукував ряд творів поета в перекладі російською мовою. У другій книжці журналу «Народное чтение» за 1860 рік вміщено автобіографію Шевченка під назвою «Письмо Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка к редактору „Народного чтения“». Спочатку автобіографію Шевченко почав писати сам, але, побоюючись, що його текст буде затриманий цензурою, він звернувся до П. Куліша, який і написав автобіографію, користуючись даними поета і пристосовуючись до вимог цензури. «Письмо» набуло великого відгуку в країні, воно сприймалося найширшими колами як заклик до боротьби проти того ладу, який «нівечить талановитих людей». Журнал «Современник», в рецензії на «Кобзар», майже повністю опублікував цей лист. Лист був відразу передрукований і у газеті «Санкт-Петербургские ведомости» (№&nbsp;66), в журналі «Светоч» (кн. 3 і 8), а також у [[хрестоматія|хрестоматії]] для середніх шкіл.
[[Файл:1858. Шевченко Тарас Григорьевич.jpg|міні|ліворуч|150пкс|Світлина Шевченка 1858 року]]
Не чекаючи [[Селянська реформа в Російській імперії (1861)|офіційного звільнення селян від кріпацтва]], Шевченко все робив для того, щоб визволити своїх рідних. Шевченко діяв насамперед через «Товариство для допомоги нужденним літераторам та вченим», комітет якого у 19 березня 1860 року звернувся з листом до поміщика В. Фліорковського, власника селян [[Шевченкове (Звенигородський район)|Кирилівки]], з проханням відпустити братів та сестер поета на волю. Під тиском громадськості Фліорковський був змушений погодитися на викуп родичів поета, але він згоджувався відпустити їх без землі; крім того, він вимагав, щоб родина Шевченків внесла до банку 900 рублів. Хоча Шевченко категорично наказував братам і сестрі не погоджуватися на умови, запропоновані Фліорковським, тобто на викуп без землі&nbsp;— рідні поета, введені в оману поміщиком, 10 липня 1860 року підписали з ним умову на визволення без землі. Цей помилковий крок, пізніше їм дорого коштував. Підписавши умову, поміщик не відразу видав так звану вольну, а зробив це лише після оголошення маніфесту 19 лютого 1861 року. Брати й сестра відмовлялися брати вольну без землі. Фліорковський наполягав, щоб вони звільнили землю й садиби, а під час проведення селянської реформи в Кирилівці показав, що Шевченки вибули з села, а їхні наділи перейшли до нього. Тільки у 1865 році родичі Шевченка добилися права на свою землю, хоча й за обов'язковий викуп.

Протягом останніх років життя Шевченко не залишав спроб одружитися в Україні. Через швидке видворення владою поета з України 1859 року&nbsp;— нездійснився його план одружитися на наймичці Харитині Довгополенко, яку він побачив, гостюючи у [[Шевченко Варфоломій Григорович|В. Шевченка]] в [[Корсунь-Шевченківський|Корсуні]]. Перебуваючи в Петербурзі, Шевченко робить ще одну, останню спробу одружитися&nbsp;— з наймичкою [[Полусмакова Ликера Іванівна|Ликерою Полусмак]]&nbsp;— що також нездійснилася.

У громадсько-культурному житті столиці кінця 1850-х років важливу роль відігравали літературні читання, що відбувалися в концертному залі [[Пасаж (Санкт-Петербург)|Пасажу]], учасниками яких були такі літератори, як [[Бенедиктов Володимир Григорович|В. Бенедиктов]], [[Достоєвський Федір Михайлович|Ф. Достоєвський]], [[Полонський Яків Петрович|Я. Полонський]], [[Майков Аполлон Миколайович|А. Майков]], брав участь у них і Шевченко. Передові діячі літератури, науки, мистецтва вітали Шевченка і вважали своїм побратимом. Не менший авторитет Шевченко мав і серед художників, з багатьма з них&nbsp;— він приятелював та творчо співпрацював. Колеги поета по Академії уважно прислухалися до його порад. Майстерню Шевченка часто відвідували художник [[Микешин Михайло Йосипович|М. Микешин]], скульптор [[Каменський Федір Федорович|Ф. Каменський]], живописець [[Деньєр Андрій Іванович|А. Деньєр]]. Каменський взяв участь у конкурсі 1860 року на велику золоту медаль і ліпив бюст поета. Деньєр написав портрет Шевченка, який також експонувався на виставці.
[[Файл:Тарас Шевченко. Букварь Южнорусскій.pdf|міні|праворуч|170пкс|«[[Букварь южнорусскій]]» видання 1861 року]]
У квітні 1859 року Шевченко, подаючи деякі зі своїх гравюр на розгляд ради Імператорської академії мистецтв, просив надати йому звання академіка чи задати програму на здобуття цього звання. Наприкінці вересня 1859 року він створив офорт «Мангишлацький сад» з малюнка, зробленого ще у Новопетровському укріпленні, в жовтні&nbsp;— сепію «Старець на кладовищі» і офорт з неї. У 1860 році він намалював два акварельні проекти хати та портрет Ликери Полусмак. Також цього періоду виконано офорти з картини [[Брюллов Карл Павлович|К. Брюллова]] «Вірсавія» і з картини [[Мещерський Арсеній Іванович|А. Мещерського]] «Дуб» та офорт з власного малюнка «[[Натурниця (Шевченко)|Натурниця]]». Створив групу офортів-портретів художників-академіків: [[Бруні Федір Антонович|Ф. Бруні]], [[Толстой Федір Петрович|Ф. Толстого]], [[Клодт Петро Карлович|П. Клодта]], I. Горностаєва. До цього часу належать кілька [[Автопортрети Тараса Шевченка|автопортретів Шевченка]] і офортів з них. У квітні 1859 року Шевченко, подаючи деякі зі своїх гравюр на розгляд ради Імператорської академії мистецтв, просив надати йому звання академіка чи задати програму на здобуття цього звання. 16 квітня рада постановила визнати його «призначеним в академіки й задати програму на звання академіка з гравіювання на міді». 2 вересня 1860 року разом з іншими митцями Шевченка визнано академіком гравюри «на повагу майстерності та пізнань у мистецтвах».<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/vosp62.htm А.&nbsp;А.&nbsp;Благовещенский. Шевченко в Петербурге (1858—1861)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190315210258/http://litopys.org.ua/shevchenko/vosp62.htm |date=15 березня 2019 }} // Воспоминания о Тарасе Шевченко.&nbsp;— К.: Дніпро, 1988.&nbsp;— С. 337—346; 545—549.</ref> Дослідники історії мистецтва відзначали велику роль Шевченка у справі розвитку гравірування в Росії. [[Кузьмін Євген Михайлович|Є. Кузьмін]], наприклад, писав про нього як сміливого новатора, який, власне, заклав основи гравюри у Росії. П. Корнілов, автор відомої праці «Офорт в России XVII—XX веков», зауважив, що Шевченкова гравюра становить важливий етап у розвитку вітчизняного офорта і що саме Шевченків офорт відкрив послідовний реалістичний напрям.

В останні роки свого життя Шевченко вів і просвітительську роботу: він брав участь в організації [[Недільні школи|недільних шкіл]] для народу і, будучи тяжко хворим, займався складанням та виданням «[[Букварь южнорусскій|Букваря южнорусского]]» (наприкінці 1860 року). Перебуваючи в Петербурзі, поет підтримував зв'язки з організаторами недільних шкіл, всіляко стимулював їх роботу. У серпні 1860 року Шевченко передав для недільних шкіл Києва та Чернігова 150 примірників «Кобзаря». Буквар був розрахований переважно на слухачів недільних шкіл, яким мав дати елементарні знання. Він містив у собі абетку, переспіви деяких псалмів, елементи лічби, тексти дум про пирятинського поповича Олексія та про Марусю Богуславку, народні прислів'я, приказки. Складений Шевченком буквар натрапив на значні перешкоди, особливо з боку духовної цензури. Поет особисто звертався за дозволом на видання букваря до петербурзького митрополита Ісидора, який був наданий 21 листопада 1860 року. Друкувалася книжка на кошти самого автора, досить великим на ті часи тиражем&nbsp;— 10 000 примірників. На початку січня 1861 року Шевченко почав розсилати буквар по Україні, він розглядав його вихід як початок у великій справі видання підручників для народних шкіл України.

На початку січня 1861 року коли Шевченко уже тяжко хворів, почав виходити перший український журнал «[[Основа (журнал)|Основа]]», до якого він передав ряд своїх творів, а також словникові й фольклорні матеріали. Організацію «Основи» Шевченко вважав винятково важливою справою, він брав діяльну участь у підготовчій роботі до видання журналу, вважаючи це «своїм святим ділом».

=== Смерть й поховання (1861) ===
[[Файл:Посмертний портрет Шевченка 1861.jpg|міні|праворуч|300пкс|Посмертний портрет Шевченка ([[Верещагін Василь Петрович|В. Верещагін]], 1861)]]
Перебуваючи у жахливих умовах каторги-солдатчини Шевченко набув невиліковну хворобу серця і печінки як наслідок [[ревматизм]]у, [[цинга|цинги]], [[малярія|малярії]]. Також загострювали проблеми з його здоров'ям печаль, нестатки, відсутність сім'ї, туга за батьківщиною, повсякчасне нервове напруження і тривога у зв'язку з постійними переслідуваннями і загрозою нових репресій. До того ж клімат Петербурга, з його сильною вологістю, був несприятливий для людини з хворим серцем. У тісному приміщенні, де жив Шевченко в Академії мистецтв, не вистачало повітря, до того ж воно було отруєне кислотами, що вживалися при гравіруванні. Поет не залишав надії повернутися в Україну, він підганяв Варфоломія Шевченка прискорити купівлю садиби «над Дніпром». 

З осені 1860 року самопочуття Тараса Григоровича почало погіршуватися. 23 листопада, зустрівшись у [[Лазаревський Михайло Матвійович|Михайла Лазаревського]] з доктором [[Барі Едуард Якович|Едуардом Барі]], Шевченко особливо скаржився на біль у грудях. Доктор, вислухавши груди, радив Шевченкові поберегтися. Відтоді здоров'я його погіршувалося зо дня на день. Січень і лютий Шевченко просидів майже безвихідно в кімнаті, зрідка тільки відвідуючи деяких знайомих. До останніх днів Шевченко продовжував працювати.

У ніч з 24 на 25 лютого у Шевченко стався винятково тяжкий приступ задишки, його мучив нестерпний біль у грудях; всю ніч він не міг лежати, не знаходячи собі місця. Вранці 25 лютого до Шевченка прийшов М. Лазаревський, який застав його в неймовірних стражданнях. Хвороба ускладнилася загальною [[Асцит|водянкою]] та [[Набряк легень|набряком легенів]]. Поет помер о п'ятій годині ранку, 26 лютого 1861 року, внаслідок паралічу серця. 

Перед смертю поет записав олівцем на офорті автопортрета 1860 року свій останній вірш «[[Чи не покинуть нам, небого]]». Український літературознавець [[Зайцев Павло Іванович|Павло Зайцев]] назвав цей твір «незрівнянним поетичним документом боротьби безсмертної душі з тлінним тілом перед обличчям фізичної смерті».

26 лютого, після панахиди, тіло померлого найближчі друзі його перенесли в академічну церкву. Того ж дня були надіслані телеграми про смерть поета в Україну — в [[Київ]], [[Харків]], [[Чернігів]], [[Полтава|Полтаву]], [[Кременчук]], [[Одеса|Одесу]], [[Херсон]], [[Дніпро (місто)|Катеринослав]] та інші міста, куди можна було подати звістку [[телеграф]]ом.

Поета в труні малювали художники [[Микешин Михайло Йосипович|М. Микешин]], [[Верещагін Василь Петрович|В. Верещагін]], [[Жемчужников Лев Михайлович|Л. Жемчужников]], М. Дмитрієв та П. Ейснер. Скульптор [[Клодт Петро Карлович|П. Клодт]] зняв з небіжчика [[Посмертна маска|гіпсову маску]]. Похорон відбувся 28 лютого на [[Смоленське православне кладовище|Смоленському кладовищі]] в Петербурзі. На похорон поета прибуло безліч народу, студентства. Прийшли майже всі петербурзькі письменники, вчені, журналісти, художники. Серед них: [[Костомаров Микола Іванович|М. Костомаров]], [[Білозерський Василь Михайлович|В. Білозерський]], [[Куліш Пантелеймон Олександрович|П. Куліш]], [[Честахівський Григорій Миколайович|Г. Честахівський]], [[Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович|О. Афанасьєв-Чужбинський]], брати [[Лазаревські]], [[Некрасов Микола Олексійович|М. Некрасов]], [[Достоєвський Федір Михайлович|Ф. Достоєвський]], [[Шелгунов Микола Васильович|М. Шелгунов]], [[Серно-Соловйович Микола Олександрович| Микола]] і [[Серно-Соловйович Олександр Олександрович|Олександр]] Серно-Соловйовичі, [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|М. Салтиков-Щедрін]], [[Лєсков Микола Семенович|М. Лєсков]], [[Михайлов Михайло Ларіонович|М. Михайлов]], [[Пипін Олександр Миколайович|О. Пипін]], [[Панаєв Іван Іванович|І. Панаєв]], [[Курочкін Василь Степанович|Василь]] та [[Курочкін Микола Степанович|Микола]] Курочкіни, брати Жемчужникови, [[Помяловський Микола Герасимович|М. Помяловський]], Круневич й багато інших. 
<gallery widths="180" heights="180">
Файл:Shevchenko death mask.jpg|Посмертна маска
Файл:Shevchenko's gravestone in Saint Petersburg.jpg|Могила на Смоленському цвинтарі Санкт-Петербурга<br /><small>{{координати|59.945866|30.25094|format=dms}}</small>
</gallery>

=== Перепоховання в Україні ===
{{Main|Перепоховання Тараса Шевченка|Могила Тараса Шевченка}}
Після того, як п'ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його [[Труна|домовину]], згідно із заповітом, за клопотанням [[Лазаревський Михайло Матвійович|Михайла Лазаревського]], після отримання ним дозволу у квітні того ж року, перевезено в [[Україна|Україну]] й перепоховано на [[Чернеча гора|Чернечій горі]] біля [[Канів|Канева]].

[[Файл:Селяни копають могилу Шевченкові в Каневі.jpg|міні|праворуч|260пкс|Селяни копають могилу Тарасу Шевченку на Чернечій горі біля Канева. ''1861'']]
26 квітня ([[8 травня]]) [[1861]] року домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу й [[залізниця|залізницею]] перевезли до [[Москва|Москви]].

Далі шлях проходив через [[Серпухов]], [[Тула|Тулу]], [[Орел (місто)|Орел]], [[Кроми]], Дмитровськ, [[Севськ]], [[Глухів]], [[Кролевець]], [[Батурин]], [[Ніжин]], [[Носівка|Носівку]], [[Бобровиця|Бобровицю]], [[Бровари]] до Києва. Випрігши коней із воза, студенти [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Університету Святого Володимира]] провезли труну Ланцюговим мостом і далі набережною до [[Церква Різдва Христового (Київ)|церкви Різдва Христового]] на [[Поділ|Подолі]].<ref name="naumova"/>

У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві. Та [[Честахівський Григорій Миколайович|Григорій Честахівський]] обстоював думку про поховання в Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».

8 ([[20 травня]]) [[1861]] року на [[пароплав]]і «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в [[Канівський Успенський собор Св. Георгія|Успенському соборі]], а 10 ([[22 травня]]), після відслуженої в церкві [[Панахида|панахиди]], прах віднесли на Чернечу гору.
{{block indent |1=
{{quote box
 |quote = ''Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що&nbsp;повернувся з далекого краю до свого дому,&nbsp;—'' згадував [[Честахівський Григорій Миколайович|Григорій Честахівський]]. 
 |author = 
 |align = left | width = 95% | border = 1px  | fontsize = 100%  | bgcolor = #fffaf0  | style = 
 |qalign = left | qstyle = 
}}
}}

Туди ж перенесли дерев'яний [[хрест]] і встановили на могилі<ref>[http://virchi.pp.net.ua/news/2008-05-21-239 22 травня&nbsp;— день перепоховання Тараса Шевченка в Україні, на Чернечій горі] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080612123616/http://virchi.pp.net.ua/news/2008-05-21-239 |date=12 червня 2008 }}.</ref>.

== Особисте життя ==
Першим коханням молодого Шевченка була [[Коваленко Оксана Степанівна|Оксана]], його ровесниця. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть відповідного віку. Але надії були марними&nbsp;— Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна. Розлука була несподіваною й довгою. Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав.

Наступною дівчиною, яку він кохав, була віленська швачка Дзюня Гусіковська.

1843 року Шевченко поїхав в Україну й зустрів там [[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варвару Рєпніну]], якій присвятив поему «Тризна», [[Закревська Ганна Іванівна|Ганну Закревську]], якій згодом присвятив вірш «Г.&nbsp;З.». В родині князя Миколи Рєпніна виховувались її зведені сестри [[Псьол Глафіра Іванівна|Глафіра]], Олександра і Тетяна Псьол. Глафіра вчилась у Полтавському інституті шляхетних дівчат, отримала хорошу освіту. Живопису навчалася вдома. Намалювала портрет Шевченка, який не зберігся.

Наступними жінками, котрі мали місце в серці поета, були Агата Ускова, дружина коменданта Новопетровського Укріплення [[Усков Іраклій Олександрович|Іраклія Ускова]], та 16-річна актриса [[Піунова Катерина Борисівна|Катерина Піунова]], майже на тридцять років молодша від нього. Останнім коханням поета була 19-річна петербурзька наймичка [[Полусмакова Ликера Іванівна|Ликера Полусмакова]], якій Шевченко присвятив вірші «Ликері», «Л.&nbsp;''Поставлю хату і&nbsp;кімнату…''»
{| style="width:100%"
|+<small>'''Жінки в житті Шевченка:'''</small> <small>(вибірково)</small>
|--
|<gallery mode="packed" heights="120" "="">
Рєпніна В.jpg|[[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варвара Рєпніна]]
Портрет Ганни Закревської.jpg|[[Закревська Ганна Іванівна|Ганна Закревська]]
Піунова Катерина Борисівна.jpg|[[Піунова Катерина Борисівна|Катерина Піунова]]
Shevchenko portret Uskova.jpg|[[Агата Ускова|Агата<br/>Ускова]]
Полусмакова Ликерія Іванівна.jpg|[[Полусмакова Ликера Іванівна|Ликерія Полусмакова]]
</gallery>
|}

== Літературна творчість ==
{{Див. також|Список літературних творів Тараса Шевченка|Кобзар (збірка)|Фольклорні записи Тараса Шевченка|Переклади творів Тараса Шевченка}}
Тарас Шевченко у власній творчості відтворив саме ті думки й настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX&nbsp;— на початку XX&nbsp;століття чи не єдиною книжкою в більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з якого вчили напам'ять, і за ним училися читати.<ref>[https://archive.org/stream/politolohichna5op/Politolohichna9_Ts_Ya#page/n343/mode/2up Шевченко Тарас Григорович (9 березня 1814&nbsp;— 10 березня 1861&nbsp;рр.)] // Політологічна енциклопедія: навч.&nbsp;посібник для вищ. навч. закл. / укл.: Карасевич А. О., Шачковська Л. С.&nbsp;— Умань: ФОП Жовтий О. О., 2016.&nbsp;— Книга&nbsp;— IX.&nbsp;— 478 с.&nbsp;— С. 344.</ref>

В історичному розвитку України Шевченко&nbsp;— явище незвичайне своїм місцем у [[література|літературі]], [[мистецтво|мистецтві]], [[культура|культурі]]. Походженням, становищем та відомістю Шевченко&nbsp;— виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки в кріпацтві, 10&nbsp;— на засланні, а решту&nbsp;— під наглядом жандармів. Шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі [[Франко Іван Якович|І.&nbsp;Франко]]:
{{quote box
 |quote = ''Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. <br />Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. <br />Він був самоуком і вказав нові, свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим.''
 |author = 
 |align = center | width = 50% | border = 1px  | fontsize = 100%  | bgcolor = #fffaf0  | style = 
 |qalign = center | qstyle = 
}}

Багатогранна творчість Шевченка була і залишається одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості українців. З новою силою відчутний тепер її вплив на різні боки духовного життя української [[Нація|нації]].

Шевченко був і глибоким [[лірика|ліриком]], і творцем [[епічна поема|епічних поем]], і видатним [[драматург]]ом та різнобічно обдарованим [[митець|митцем]]. Його літературна спадщина обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), [[Драма (жанр)|драму]] «Назар Стодоля» і два уривки з інших п'єс; дев'ять повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), чотири статті та понад 250 листів.

=== Поезія ===

==== Рання творчість ====
[[Файл:TSh Maria.jpg|thumb|[[Марія (Шевченко)|Марія]]. Ілюстрація до поеми О.&nbsp;С.&nbsp;Пушкіна «Полтава». 1840]]
Упродовж першого періоду літературної діяльності (1837−1843) написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких&nbsp;— поряд із версифікаційними й стилістичними засобами народнопісенної поетики&nbsp;— було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна й гнучка [[ритміка]], уживання неточних, [[асонанс]]них і внутрішніх [[рима|рим]], використання [[Цезура (література)|цезури]] й перенесення ([[анжамбеман]]), майстерність [[алітерація|алітерацій]], звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових [[епітет]]ів, порівнянь, [[метафора|метафор]], символів та уособлень.

Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні [[Канон (література)|канони]], Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність. Одним словом, Тарас Шевченко спочатку наслідував найкращі зразки народно-поетичної творчості. Скажімо, перші його твори написані [[Коломийка|коломийковим віршем]], що чітко вказує на зв'язок із українською народнопісенною творчістю, насамперед із піснями, які виконувалися у жанрі [[Коломийка|коломийки]].

До ранньої творчості Шевченка належать [[балада|балади]] «[[Причинна (балада)|Причинна]]» ([[1837]]), «[[Тополя (балада)|Тополя]]» ([[1839]]) й «[[Утоплена (балада)|Утоплена]]» ([[1841]]), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» ([[1840]]) був вірш «[[Думи мої, думи мої]]», у якому, висловлюючи свої погляди на зв'язок поезії з дійсністю, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві.

Особливе місце серед ранніх творів посідає соціально-побутова поема «[[Катерина (поема)|Катерина]]»&nbsp;— зворушлива розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив російський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю.

Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах, як «[[Тарасова ніч]]» ([[1838]]), [[Іван Підкова (поема)|«Іван Підкова»]] ([[1839]]), «Гайдамаки» ([[1841]]), «Гамалія» ([[1842]]). У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи [[українське козацтво|українського козацтва]] проти [[турки|турків]]. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти панування Речі Посполитої.

Драма «[[Назар Стодоля (п'єса)|Назар Стодоля]]» (1843), створена на межі першого й другого періодів творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у XVII столітті біля [[Чигирин]]а. Розвиток дії подано в [[романтизм|романтичному]] дусі, проте в п'єсі переважають риси [[реалізм|реалістичного]] відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп. На тему Шевченкової п'єси [[Данькевич Костянтин Федорович|Костянтин Данькевич]] написав однойменну [[опера|оперу]] ([[1960]]).

==== Період «Трьох літ» ====
[[Файл:Shevchenko, Co-Cathedral of St. Olexander, 1846.jpg|thumb|[[Костьол Святого Олександра (Київ)|Собор Св. Олександра в Києві]], 1846]]

По-новому звучать мотиви визвольної боротьби у творах Шевченка [[Три літа (період творчості Шевченка)|періоду «Трьох літ»]] ([[1843]]–[[1845]]). Провівши вісім місяців в Україні, Шевченко вповні визначився зі своїм покликанням будителя України. Перехід до нового періоду літературної діяльності позначився в поезіях [[Розрита могила|«Розрита могила»]] ([[1843]]), ''Чигрине, Чигрине…'' ([[1844]]), і поемі «Сон» ([[1844]]). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У комедії [[Сон (поема)|«Сон»]] («У всякого своя доля») автор з [[сарказм]]ом змалював жорстокість російського імперіалізму й закликав до його знищення. Поема «Сон», один із найвизначніших взірців світової сатири, має спільні типологічні риси з поемами «Дзяди» [[Міцкевич Адам|Адама Міцкевича]], «Німеччина. Зимова казка» [[Генріх Гейне|Генріха Гайне]] та «[[Божественна комедія|Божественною комедією]]» [[Данте Аліг'єрі|Данте]]. Сатиру помітно також в інших ''політичних поемах'' Шевченка 1845&nbsp;р.: «Великий льох», [[Кавказ (поема)|«Кавказ»]], [[І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє|«І мертвим, і живим…»]] та вірші [[Холодний Яр (вірш)|«Холодний Яр»]].

У поемі-[[містерія|містерії]] [[Великий льох|«Великий льох»]], що складається з трьох частин («Три душі», «Три ворони», «Три лірники») й епілогу («Стоїть в селі Суботові»), Шевченко втілив свої роздуми про історичну долю України в алегоричних образах, що зазнали в літературознавстві особливо тенденційної інтерпретації (Шевченкова наскрізь негативна оцінка [[Переяславська угода|Переяславської угоди]] різко суперечить так званим «Тезам про 300-річчя возз'єднання України з Росією»). У творі «Кавказ», що поєднує жанрові ознаки лірично-сатиричної поеми, політичної [[медитація (жанр)|медитації]] та героїчної [[ода|оди]], Шевченко із сарказмом виступив проти гнобительської політики Російської імперії й закликав пригноблені народи до революційної боротьби. Ця поема Шевченка мала значний вплив на розвиток самосвідомості не тільки в Україні. Шевченкове послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…»&nbsp;— вдумливий поетичний аналіз тогочасного суспільно-політичного й національно-культурного життя в Україні, що мала служити дороговказом на шляху національного, соціального й культурного відродження українського народу. У поезії «Холодний Яр» Шевченко відкинув негативний погляд історика [[Скальковський Аполлон Олександрович|Аполлона Скальковського]] на [[гайдамаки|гайдамацький]] рух і, назвавши Миколу І «лютим [[Нерон]]ом», гостро картав ту частину українського панства, що покірно плазувала перед [[Російський імперіалізм|російським імперіалізмом]].

У грудні [[1845]] вперше в Україні ''з блискучим успіхом''<ref>[https://runivers.ru/lib/book8963/479876/, Письма П.&nbsp;А.&nbsp;Кулиша къ О.&nbsp;М.&nbsp;Бодянскому] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200618045803/https://runivers.ru/lib/book8963/479876/,/ |date=18 червня 2020 }} // Киевская старина.&nbsp;— 1897.&nbsp;— №&nbsp;9.&nbsp;— С.&nbsp;399</ref><ref>[https://ua-kobzar.livejournal.com/213357.html Лист П.&nbsp;Куліша до Осипа Бодянського.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200617184533/https://ua-kobzar.livejournal.com/213357.html |date=17 червня 2020 }} Санкт-Петербург, 23 травня 1846&nbsp;р.</ref> переклав [[Українська мова|народною мовою]] десять біблійних [[Книга Псалмів|псалмів]]. Цикл поезій під назвою [[Давидові псалми (Шевченко)|«Давидові псалми»]]&nbsp;— перлина Шевченкової лірики<ref>Ірина Даниленко. Давидові псалми // Шевченківська енциклопедія.&nbsp;— Т.&nbsp;2.&nbsp;— К.&nbsp;2012.&nbsp;— С.&nbsp;257.</ref>

У вірші [["Три літа" (вірш)|«Три літа»]] (1845), що дав назву манускрипту поета, Шевченко змальовує зміни, які сталися за цей час у його світогляді. У вірші «Минають дні, минають ночі» поет пристрасно засуджує суспільну бездіяльність, пасивність і закликає до боротьби. Рукописну книгу [[Три літа (рукописна книга 1843-1845 рр.)|«Три літа»]] завершує вірш [[Заповіт (вірш)|«Як умру, то поховайте…»]]&nbsp;— один із найдосконаліших зразків ''політичної'' поезії.

Серед творів періоду «Трьох літ» на історичні теми особливе місце посідає поема «Єретик», написана восени [[1845]]-го з поетичною присвятою [[Шафарик Павел|Павелу Шафарикові]]. Поєднуючи історичний сюжет (засудження і спалення [[чехи|чеського]] [[Реформація|реформатора]] [[Ян Гус|Гуса]] в [[Констанц]]і [[1415]] року) з дійсністю свого часу, Шевченко створив поему, що була сприйнята читачами як [[алюзія]] на адресу російського імперіалізму.

В історично-побутовій поемі [[Невольник (поема)|«Сліпий» («Невольник»)]] Шевченко гнівно осудив [[катерина II|Катерину II]] за зруйнування [[Запорізька Січ|Запорізької Січі]].

До збірки «Три літа», залучено також соціально-побутові поеми «[[Сова (поема)|Сова]]» ([[1844]]) і «Наймичка» ([[1845]]). У поемі «Сова» змальовано трагічну долю матері-вдови, у якої забрали в солдати єдиного сина. До відтворення нового аспекту морально-психологічної драми матері-[[покритка|покритки]], звернувся Шевченко в поемі «Наймичка». Ця тема хвилювала поета протягом усієї творчої діяльності. До неї він звертався в ранній поемі «Катерина», а згодом&nbsp;— у поемах «Відьма» ([[1847]]), «Марина» ([[1848]]) та інших. Тему зведених панами дівчат Шевченко розробляв також у баладах [[Лілея (балада Т. Шевченка)|«Лілея»]] та «Русалка» (обидві [[1846]]).

==== Період заслання ====
[[Файл:Dumy moji shevchenko.jpg|міні|200пкс|Автограф поезії ''Думи мої…'' у ''Більшій книжці'', манускрипті Шевченка 1858—1860&nbsp;рр.]]

Цикл «В казематі», написаний навесні 1847-го в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один із найважчих періодів у житті й творчості Шевченка&nbsp;— час арешту й заслання (1847−1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої російським пануванням України. З приголомшливою силою виявлено любов до України, зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко», «[[Садок вишневий коло хати]]» та «Чи ми ще зійдемося знову», що закінчується словами:
{{Цитата|
Свою Україну любіть,<br />
Любіть її… Во время люте,<br />
В остатню тяжкую минуту<br />
За неї Господа моліть.
}}

У «Більшій книжці» (рукописі, розпочатому 21 лютого 1858 року) поет відкриває збірку творів 1847&nbsp;р. поезією «Думи мої, думи мої…»&nbsp;— тими самими словами, що й заспів до «Кобзаря» (1840). Цим Шевченко підкреслив нерозривність свого зв'язку з Україною. Продовжують збірку поеми «Княжна» і «Відьма» («Осика»), балади «Лілея», «Русалка», а завершують&nbsp;— орська поезія «А.&nbsp;О.&nbsp;Козачковському» (грудень 1847) і тюремний цикл «В казематі» (травень 1847). У «Малій книжці» (27 «захалявних» зошитів 1847—1850) цикл «В казематі» (ще без назви)&nbsp;— переписано Шевченком після поеми «Княжна».

Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. У ній дедалі збільшується і багатство [[фоніка|фоніки]], і кількість оригінальних [[троп]]ів, і емоційна багатогранність ліричних реакцій поета. Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: [[Автобіографізм Тараса Шевченка|автобіографічна]], [[пейзажна лірика|пейзажна]], побутова, політична, філософська лірика.

До ліричних творів автобіографічного характеру, в яких Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «[[Мені тринадцятий минало]]», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать», «І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі» та інші. Але й у пейзажній ліриці поет, описуючи краєвиди місцевостей, де відбував заслання, часто висловлює особисті настрої, думки і спогади («Сонце заходить, гори чорніють», «І небо невмите, і заспані хвилі» та інші). Автобіографічні мотиви трапляються і в таких поезіях громадсько-політичного звучання, як «Сон» («Гори мої високії») та «Якби ви знали, паничі». Багатством мотивів відзначається побутова лірика часів заслання. Тут звучать мотиви дівочих пісень і бадьорих юнацьких жартів, материнства й жіночого безталання (так званої жіночої лірики Шевченка), шукання долі й нарікання на неї, смутку, розлуки й самотності. Поет часто вдається до жанру народної пісні й пісенної образності, але побутово-соціальний аспект зображення в багатьох випадках переростає в політичні узагальнення. Поетичний [[стиль]] цих творів відзначається простотою вислову, конкретною образністю й [[метафора|метафоричністю]]. Зображуваний у них світ [[персоніфікація|персоніфікований]] (вітер шепоче, доля блукає, думи сплять, лихо сміється). Процес опрацювання фольклорного матеріалу вдосконалюється, збагачується новими формами й методами. Фольклорні мотиви й образи набувають у Шевченка ознак нової мистецької якості. Деякі вірші Шевченка ще за його життя перейшли до народнопісенного репертуару і стали жити самостійним життям, підлягаючи законам фольклорних творів.

[[Поет]] і на засланні, далі таврував у власних творах самодержавно-кріпосницький лад та поневолення уярмлених народів Російською імперією. Свою політичну актуальність донині зберіг заклик Шевченка у вірші «Полякам» («Ще як були ми козаками», 1847) до згоди й братерства українського й польського народів як рівний із рівним. У невеликій поемі «У Бога за дверима лежала сокира» (1848) Шевченко використав казахську легенду про святе дерево, щоб відтворити в [[алегорія|алегоричних]] образах тяжку долю поневоленого казахського народу. Відгуком поета на революційні події в [[Західна Європа|Західній Європі]] була сатира «Царі», одна з найзначніших політичних поезій Шевченка часів заслання (є дві редакції твору&nbsp;— 1848 і 1858 років). Вдало поєднуючи елементи зниженого [[бурлеск]]ного стилю з пародійним використанням урочисто-[[пафос|патетичної]] [[лексика|лексики]], автор створив поему, яка містила в собі заклик до революційного повалення імперіалізму:
{{Цитата|
Бодай кати їх постинали,  <br />Отих царів, катів людських.
}}
Своєрідний розвиток мотивів поеми «Царі» бачимо у вірші «Саул» (1860).

На засланні Шевченко написав і декілька лірично-епічних поем, що відзначаються новими формами зображення подій і свідчать про творчий розвиток поета. Героїня поеми «[[Княжна (поема)|Княжна]]»&nbsp;— це українська [[Беатріче Ченчі]], трагічна жертва кровозмісного злочину батька. Образ дочки, збезчещеної рідним батьком, траплявся вже в творах [[Персі Біші Шеллі|Шеллі]], [[Стендаль|Стендаля]], [[Дюма Олександр (батько)|Дюма-батька]] й [[Словацький Юліуш|Словацького]], у Шевченковій поемі «Відьма», першу редакцію якої поет написав ще перед арештом під назвою «Осика». Новий образ кріпачки-месниці Шевченко дав у поемі «Марина» (1848). Героїня поеми, ставши жертвою панської сваволі, помстилася за зневагу. У невеликій поемі «Якби тобі довелося» (1849) поет звеличує мужність хлопця-кріпака, який вступився за честь дівчини й убив пана-ґвалтівника. Образ скривдженого кріпака, котрий стає народним месником, Шевченко вивів у поемі «[[Варнак (поема)|Варнак]]» (1848). Деякі дослідники пов'язують цей образ з особою [[Устим Кармелюк|Устима Кармалюка]]. Поема написана у своєрідній формі сповіді героя, у ній відчувається деякий вплив [[байронізм]]у. Морально-етичні проблеми Шевченко порушив також у поемах «Іржавець» (1847), «Чернець» (1847), «Москалева криниця» (1847 і 1857), «Титарівна» (1848), «Сотник» (1849) і «Петрусь» (1850). У цих творах історичні рефлексії поета перегукуються з його суб'єктивними настроями політичного засланця. Та найбільше турбувало і мучило Шевченка страждання уярмленого рідного народу.

Повісті, що Шевченко написав на засланні російською мовою (до нас дійшло дев'ять), не дорівнюють своєю мистецькою якістю його поетичним творам і за життя поета не друкувалися. Вони пов'язані з традиціями сатирично-викривальної прози [[Микола Васильович Гоголь|М.&nbsp;Гоголя]], але в них значне місце посідають позасюжетні елементи (екскурси в минуле, вставні епізоди, авторські рефлексії, спогади, коментарі). Щедре використання в їхній мові [[українізм]]ів надає цим творам українського національного колориту.

[[Мемуари|Мемуарно]]-[[публіцистика|публіцистичний]] характер має і [[Щоденник Тараса Шевченка|щоденник («Журнал») Шевченка]], в якому день у день протягом майже року зафіксовані найважливіші події в житті поета, його враження, спостереження, роздуми, наміри й спогади. Щоденник Шевченка має велике значення для вивчення [[біографія|біографії]] і творчості поета. Він також дуже цінний для характеристики революційних, суспільно-політичних, філософських та естетичних поглядів поета-мислителя і свідчить про його широку ерудицію. «Журнал» був перевиданий у 1895 році в перекладі Олександра Кониського під назвою «[[:s:uk:Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка|Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка]]».

==== Творчість останніх років життя ====

Десятирічне заслання вимучило Шевченка фізично, але не зламало його морально. Після повернення поета на волю починається останній етап його творчості ([[1857]]−[[1861]]). Розпочинає його поема [[Неофіти (поема)|«Неофіти»]], написана в грудні [[1857]]-го в Нижньому Новгороді. За історичним сюжетом поеми (переслідування християн [[Римська імперія|римським]] імператором [[Нерон]]ом) заховано актуальний [[сюжет]] жорстокої розправи російських імператорів із борцями за національне й соціальне визволення (аналогію Миколи І&nbsp;— Нерона Шевченко використав ще до заслання у вірші [[Холодний Яр (вірш)|«Холодний Яр»]]). Незакінчена поема «[[Юродивий (поема)|Юродивий]]» ([[1857]])&nbsp;— гостра політична сатира, спрямована проти російського самодержавства в особі Миколи І та його сатрапів в Україні. Оглянувши пройдений доти життєвий шлях, Шевченко написав ліричний триптих [[Доля (вірш)|«Доля»]], [[Муза (вірш)|«Муза»]] [[Слава (вірш)|«Слава»]] ([[1858]]). Тема циклу&nbsp;— самоусвідомлення поетом своєї творчості.

Повернувшись до Петербурга, змужнілий і загартований поет у вірші «Подражаніє 11 псалму»<ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2118.htm |title=Ізборник. Подражаніє 11 псалму |accessdate=19 жовтня 2010 |archive-date=18 березня 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110318190532/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2118.htm }}</ref> афористично проголошує гасло всієї своєї творчості:
{{Цитата|
… Возвеличу  <br />Малих отих рабов німих!  <br />Я на сторожі коло їх <br />Поставлю слово. 
}}
Шевченко й далі підпорядковував [[ідея|ідейне]] спрямування своєї політичної лірики меті пробудження національної і соціальної свідомості народних мас України. Використовуючи характерну для його творчості мистецьку форму «подражанія», у віршах на біблійні мотиви поет тяжіє до гранично узагальнених образів притчевого або символічного характеру, до персоніфікації ідей. У вірші [[Ісаія. Глава 35 (вірш)|«Ісаія. Глава 35»]] ([[1859]]) у формі біблійного пророцтва Шевченко висловив свої, навіяні розгортанням визвольного руху в [[Російська імперія|Російській імперії]] сподівання і мрії про вільне життя народу після перемоги над сучасними йому «владиками», а в поезії «Осії глава XIV» ([[1859]])&nbsp;— про неминучість майбутньої революційної розправи над гнобителями України&nbsp;— російськими імператорами.

[[Марія (поема)|Поема «Марія»]] ([[1859]]) присвячена одній з основних тем Шевченкової творчості&nbsp;— темі про страдницьке життя жінки-матері. Образ Марії в поемі Шевченка має небагато спільного з богословським образом [[Богородиця|Богородиці]]. Біблійний сюжет служить лише зовнішнім приводом для цілком самостійних висловлювань поета. У поемі Шевченка мати виховала свого сина борцем за правду, віддала його людям для їх визволення, а сама «під тином», «у бур'яні умерла з голоду».

Іван Франко вважав цю поему «вершиною у створенні Шевченком ідеалу жінки-матері». Наприкінці життя Шевченко почав перекладати «[[Слово о полку Ігоревім]]» ([[1860]]), та встиг перекласти лише два уривки&nbsp;— «[[Плач Ярославни]]» (дві редакції) і «З передсвіта до вечора». Свій останній поетичний твір, вірш «[[Чи не покинуть нам, небого]]», Шевченко закінчив за десять днів до смерті. Написаний із мужньою самоіронією у формі звернення до музи, цей вірш звучить як поетичний епілог Шевченкової творчості й відзначається неповторною ліричною своєрідністю.

=== Проза ===
{{main|Повісті Тараса Шевченка}}
У Новопетровському укріпленні Шевченко написав вісім повістей російською мовою: «[[Наймичка (повість)|Наймичка]]» (1853), «[[Варнак (повість)|Варнак]]» (1853), «[[Княгина (повість)|Княгиня]]» (1853), «[[Музикант (повість)|Музикант]]» (1855), «[[Нещасний (повість)|Нещасний]]» (1855), «[[Капітанша (повість)|Капітанша]]» (1855), «[[Близнюки (повість)|Близнюки]]» (1855), «[[Художник (повість)|Художник]]» (1856) і «[[Прогулянка з задоволенням і не без моралі]]» (1858), яку Шевченко розпочав в укріпленні та завершив під час перебування у Нижньому Новгороді. Свої повісті Шевченко підписував псевдонімом «Кобзар Дармограй», через неможливість виступати під власним прізвищем та задля відмежування прози від поезії у його творчості. У повістях Шевченка висловлюється революційно-демократична і волелюбна ідеологія, так само, як і в його поезії. У трьох з них використані сюжети відомих поем&nbsp;— «Наймичка», «Варнак», «Княжна»; інші цілком оригінальні, в них письменник викривав самодержавство, жорстокість кріпосників, аморальність царських офіцерів. У той же час Шевченко-прозаїк з великою теплотою вивів позитивні характери трудових людей, представників світу мистецтв, продемонстрував їх шляхетні й гуманні ідеали, прагнення до освіти.<ref>[https://www.litmir.me/bd/?b=200790 Повести Тараса Шевченко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210121185608/https://www.litmir.me/bd/?b=200790 |date=21 січня 2021 }} ''litmir.me'' Процитовано 6 вересня 2020</ref><ref name="t-shevchenko" />

У повісті «Наймичка» використано фабулу однойменної поеми. В цьому творі Шевченко продовжив розробляти тему трагічної долі зведеної представником вищого суспільного стану жінки з народу, поширену у світовій, зокрема й російській та українській, літературі кінця XVIII&nbsp;— перших десятиліть XIX століть. Одна з центральних тем Шевченкової творчості (поеми «Катерина», «Слепая», «Відьма», «Марина», повість «Капитанша»)&nbsp;— тема [[покритка|покритки]] в «Наймичці» розкривається в новому аспекті: зображенні морально-психологічної драми матері позашлюбної дитини, змушеної заради її щастя приховувати своє материнство.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev316.htm «Наймичка»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200725234504/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev316.htm |date=25 липня 2020 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

Сюжет повісті «Варнак» близький до сюжету однойменної поеми, створеної на засланні 1848 року. Дія повісті відбувається в Оренбурзькому краї та на Волині. Шевченко як очевидець розповідає про ці місцевості й побут людей. На початку твору подано характеристику Оренбурзького краю, відзначено деякі риси побуту уральських козаків, розповідається про Ілецьку (Соляну) Защиту&nbsp;— місто на Оренбуржчині, в якому поет побував, очевидно, восени 1850 року, згадано деякі інші реалії місцевого колориту. У повісті відбилися також враження Шевченка від поїздки по Волині та Поділлю за завданням Тимчасової комісії для розбору давніх актів у Києві (Київської археографічної комісії) восени 1846 року.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev317.htm «Варнак»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200726102103/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev317.htm |date=26 липня 2020 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

У творі «Княгиня» використано окремі сюжетні мотиви й епізоди написаної 1847 року на засланні поеми «Княжна» (мотив нерівного шлюбу, епізоди розгульного життя князя, голоду й пожежі на селі тощо). Порівняно з поемою повість&nbsp;— новий варіант історії руйнування і виродження поміщицької родини, теми, що розроблялася у багатьох Шевченкових творах («Петрусь», «Музыкант», «Несчастный» й інших). Центр розповіді в «Княгине» зміщується з дочки-княжни на матір, життя якої закінчується божевіллям. Сцена божевілля княгині близька до кінцевих епізодів поем «Слепая» і «Марина». Як і в інших повістях, жорстоким й аморальним поміщикам, що занапастила долю єдиної доньки, Шевченко протиставляє «добрих людей» з народу&nbsp;— заможного селянина і няньку, які взяли на себе догляд покинутої доньки княгині.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev318.htm «Княгиня»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210123200259/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev318.htm |date=23 січня 2021 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

Центральна тема повісті «Музикант»&nbsp;— трагедія кріпака-інтелігента, одна з головних тем прозової творчості Шевченка, започаткована ним у повісті «Варнак», пізніше розвинена в «Художнику». Повість оповідає про кріпосного музиканта Тараса, який покохав дівчину-дворянку та боляче переживає своє принизливе становище у суспільстві і про те як його викупає з кріпацтва дрібний поміщик-хуторянин. Другою сюжетною лінією повісті&nbsp;— є трагічна доля артистки Тарасевич.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev319.htm «Музыкант»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130209221552/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev319.htm |date=9 лютого 2013 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

Повість «Нещасний» має морально-дидактичну спрямованість, вона постала як художній результат осмислення занотованих згодом, результатів спостережень Шевченка в побутових сцен в Орській фортеці. У повісті відтворюються обставини, в яких деформується особистість дворянських дітей, так званих «нещасних», зображених в образі головного героя твору&nbsp;— Іполита Хлюпіна, дворянина, записаного в рядові з волі рідної матері. Шевченко покладає провину за появу таких моральних виродків, цілковито на їхніх батьків, які, на його думку, такі ж самі за рівнем морального розвитку, або, деградації. Повість «Нещасний», на думку більшості дослідників прози Шевченка, належить до найбільш вдалих з художнього погляду його творів повістевого жанру. Чи не першим досить високу оцінку цій повісті дав Микола Костомаров, висловивши переконання, що вона посіла б «почесне місце серед найкращих творів наших белетристів, якщо б вона була надрукована»<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev320.htm «Несчастный»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210123201019/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev320.htm |date=23 січня 2021 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref><ref>[https://studfile.net/preview/8118963/ ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ ПОВІСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА «НЕСЧАСТНЫЙ»] ''studfile.net'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

Твір «Капітанша» побудований як повість у повісті. Основна його частина&nbsp;— розповідь оповідача про поїздку з Москви в Україну. Змалювання цієї подорожі має автобіографічну основу і відбиває окремі факти поїздки Шевченка з Петербурга в Україну весною 1845 року. Вставне оповідання «Капітанши», представлене автором як «розповідь очевидця», яке по суті і є ядром твору, якому підпорядковані попередня і наступна його частини, де описується цілий ряд історичних реалій. Тематично повість «Капітанша» є традиційною для Шевченка&nbsp;— це започаткована поемою «Катерина» розповідь про долю покритки. Але, на відміну від творів подібної проблематики у його творчості, головну увагу в «Капітанші» зосереджено виключно на образах позитивних героїв (Якима Тумана, Віктора Олександровича), де Шевченко реалізував у них свої пошуки художнього осмислення духовних основ народного національного характеру. У повісті порушується тема непомітного героїзму представників нижчих шарів суспільства, у підкресленні моральної гідності «простих людей», в «ідеї моральної переваги людей „простого звання“ над благородними». Ця ідейна тенденція дуже помітна в суперечливих образах морально розбещеного, егоїстичного гультяя-капітана, про якого Шевченко не без іронії говорить як про представника «найблагороднішого і найаристократичнішого походження», і солдата-українця Якима Тумана, працьовитого, наполегливого, альтруїстичного у власних турботах про ближнього. Стосовно цілої повісті, це протиставлення моральних, а в основі своїй також і національних типів&nbsp;— протиставлення російського і українського світів.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev321.htm «Капитанша»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210123204728/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev321.htm |date=23 січня 2021 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

У повісті «Близнюки» Шевченко порушує тему нового героя&nbsp;— інтелігента-різночинця, започатковану у повістях «Варнак» та «Музикант», продовжує розробляти тему згубного впливу військового середовища на формування людської особистості, знову торкається однієї з головних тем своєї творчості&nbsp;— теми покритки. Головна проблема твору&nbsp;— питання виховання, яка була актуальною в українській та російській літературі 30—40-х років XIX століття.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev401.htm «Близнецы»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200303002622/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev401.htm |date=3 березня 2020 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

У повісті «Художник» Шевченко продовжує розробляти тему долі кріпака-інтелігента, започатковану ним у повістях «Варнак» та «Музикант». Проблема трагізму становища обдарованої людини з народу в різних варіантах широко розроблялася прогресивною тогочасною літературою. Твір є важливим джерелом відомостей про біографію Шевченка в часи перебування у Петербурзі й навчання в Академії мистецтв. Повість цікава як документ епохи, у ній описані глибокі, яскраві характеристики видатних діячів культури того часу&nbsp;— благодійників автора: К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллова, О.&nbsp;Г.&nbsp;Венеціанова, В.&nbsp;А.&nbsp;Жуковського, М.&nbsp;Ю.&nbsp;Вієльгорського; а також його сучасників та друзів&nbsp;— В.&nbsp;І.&nbsp;Штернберга, Г.&nbsp;К.&nbsp;Михайлова, П.&nbsp;Ф.&nbsp;Соколова, А.&nbsp;М.&nbsp;Мокрицького, К.&nbsp;І.&nbsp;Йоахіма й інших.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev402.htm «Художник»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210123210735/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev402.htm |date=23 січня 2021 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

У повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» певною мірою використано жанр «подорожнього нарису», що розвинувся у світовій літературі протягом XVIII&nbsp;— першої половини XIX століть. У подорожніх нотатках художника Дармограя, в особі якого легко розпізнається сам автор, Шевченко розповідає життєві історії героїв і водночас у численних публіцистичних та ліричних відступах розкриває свої суспільні погляди, педагогічні ідеї, знайомить читача з власними літературними та мистецькими уподобаннями. У сюжеті повісті важливу роль відіграє мемуарний елемент&nbsp;— спогади про другу подорож по Україні, роки навчання в Академії мистецтв й інше.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev403.htm «Прогулка с удовольствием и не без морали»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210201180656/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev403.htm |date=1 лютого 2021 }} ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

Після смерті Шевченка рукописи повістей і деяких драматичних творів перейшли на зберігання до М.&nbsp;М.&nbsp;Лазаревського, який надрукував у журналі «Основа» (1862&nbsp;р. №&nbsp;3. С. 142—143). Потім рукописи опинилися у М.&nbsp;І.&nbsp;Костомарова і пролежали у нього без руху майже двадцять років. Протягом 1880-х років драматичні і прозові твори Шевченка друкувалися окремо в різних виданнях, а незабаром з'явилися окремим виданням: «Поеми, повісті та оповідання Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка, писані російською мовою» (видання редакції «Київської старовини». Київ. 1888 рік). Деякі з них, вперше побачили світ на сторінках журналу «Киевская старина». Наукова публікація повістей за автографами, почалася в середині XX століття.<ref name="t-shevchenko">{{Cite web |url=https://www.t-shevchenko.name/ru/Prose.html |title=t-shevchenko.name Тарас Шевченко. Энциклопедия жизни и творчества. Проза Процитовано 6 вересня 2020 |accessdate=6 вересня 2020 |archive-date=10 серпня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200810030323/https://www.t-shevchenko.name/ru/Prose.html }}</ref>

=== Епістолярна спадщина ===
[[Файл:Сторінка з Щоденника Тараса Шевченка.jpg|праворуч|міні|180пкс|Сторінка зі Щоденника Тараса Шевченка]]
==== Листи ====
{{Див. також|Перелік листів Тараса Шевченка}}
До наших днів збереглося 237 приватних листів, 15 офіційних та 4 колективних листи, підписані Шевченком. Це листи майже 22-річного періоду: від 15 листопада 1839 року (дата найранішого відомого листа, адресованого братові Микиті Шевченку) до 24 лютого 1861 року (дата буквально передсмертного листа Івану Мокрицькому).<ref>[https://ukrposhta.ua/ru/komu-pisav-shevchenko-listi/ Кому писав Шевченко листи?] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181003221005/https://ukrposhta.ua/ru/komu-pisav-shevchenko-listi/ |date=3 жовтня 2018 }} ''ukrposhta.ua'' Процитовано 3 жовтня 2018</ref> Зі слів самого Шевченка, відомо що він любив листуватися, а в період заслання це було однією з найбільших потреб, засобом не тільки самовираження, а й зв'язку із зовнішнім світом. За словами літературознавця [[Айзеншток Ієремія Якович|Ієремії Айзенштока]], незвичайна комунікабельність поета та закладений у ньому величезний інтерес до людей і здатність швидко сходитись з ними, робили його листування особливо цікавим і цінним не тільки для історика літератури, але й для звичайного читача. Залишилися свідчення про надзвичайну пунктуальність Шевченка у веденні листування. Слова героя повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»: «Я маю благородну звичку відповідати зразу ж на отриманий лист»&nbsp;— повною мірою стосуються й самого автора. Отримавши послання, як це згадувала дружина коменданта Новопетровського укріплення, Агата Ускова, Шевченко буквально увесь мінявся, очі спалахували вогнем.<ref>[http://www.ukrlit.net/article1/1919.html Епістолярій Тараса Шевченка і Лесі Українки на уроках української літератури у 5—8 класах] ''ukrlit.net'' Процитовано 3 жовтня 2018 року</ref> Поет листувався з родичами, друзями, товаришами по засланню; українськими, російськими та польськими письменниками і вченими, художниками та акторами.<ref>[http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/37439/34-Bashmanivska.pdf?sequence=1 Епістолярій Тараса Шевченка як Об'єкт пошукового дослідження під час вивчення життєпису] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181003181845/http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/37439/34-Bashmanivska.pdf?sequence=1 |date=3 жовтня 2018 }} (Любов Башманівська) ''dspace.nbuv.gov.ua'' Процитовано 3 жовтня 2018</ref>

==== Щоденник ====
{{main|Щоденник Тараса Шевченка}}
Починаючи з 12 червня 1857 року, після отримання звістки про можливе звільнення з заслання Шевченко почав вести у Новопетровському укріпленні щоденник, де описував події що відбувалися навколо нього, власне солдатське життя та свої спогади і думки. Щоденник був відкритий для друзів Шевченка і писався російською мовою, щоб деякі з них могли його зрозуміти. 13 липня 1858 року в Петербурзі щоденник, який складався зі 102 аркушів, був завершений, коли Шевченко подарував його М. Лазаревському з нагоди його дня народження.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev514.htm Коментарі до «Щоденника Шевченка»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121205015658/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev514.htm |date=5 грудня 2012 }} ''litopys.org.ua'' 9 вересня 2020</ref> Надалі цей твір сприяв розумінню науковцями літературної й мистецької спадщини Шевченка, його світогляду, філософських і політичних переконань.<ref>[https://svoboda-news.com/svwp/ Готуємо-видання-Щоденника-Шевчен/ Готуємо видання «Щоденника» Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200912162743/http://svoboda-news.com/svwp/ |date=12 вересня 2020 }} ''svoboda-news.com'' 9 вересня 2020</ref> Існує гіпотеза, що щоденник допоміг Шевченку пережити перехід від стану неволі до вільного життя.<ref>[https://artefact.org.ua/literature/tayemniy-shhodennik-tarasa-shevchenka-pro-shho-kobzar-rozpovidav-u-svoyemu-livejournal.html Таємний щоденник Тараса Шевченка: про що Кобзар розповідав у своєму LiveJournal] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210127042324/https://artefact.org.ua/literature/tayemniy-shhodennik-tarasa-shevchenka-pro-shho-kobzar-rozpovidav-u-svoyemu-livejournal.html |date=27 січня 2021 }} ''artefact.org.ua'' 9 вересня 2020</ref>

== Художня творчість ==
[[Файл:Бульвар Тараса Шевченко 12 Киев 2012 01.JPG|міні|праворуч|260пкс|Переважна більшість художніх творів Шевченка зберігається в [[Національний музей Тараса Шевченка|Національному музеї Тараса Шевченка]]]]
{{Див. також|Список картин і малюнків Тараса Шевченка}} {{Див. також|Автопортрети Тараса Шевченка|Портрети роботи Тараса Шевченка}}
Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в [[гравюра]]х на [[Гравюра на металі|металі]] й [[Дерево|дереві]] російських та граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано йому чимало творів живопису й графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 такі твори). Живописні й графічні твори за часом виконання датують 1830—1861 роками й територіально пов'язані з [[Росія|Росією]], Україною й [[Казахстан]]ом. За жанрами&nbsp;— це [[портрет]]и, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також [[Акварель|аквареллю]], [[Сепія|сепією]], [[Туш (фарба)|тушшю]], [[Свинцевий олівець|свинцевим олівцем]] та в техніці [[офорт]]а на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є і його численні [[Ескіз (живопис)|ескізи]], [[Етюд (малюнок)|етюди]], [[Начерк (рисунок)|начерки]] та навчальні студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша&nbsp;— авторські дати.<ref>{{Cite web |url=https://sites.google.com/site/tgsevcenkozittaitvorcist/hudozna-tvorcist |title=Т. Г. Шевченко, життя і творчість. Художня творчість. |accessdate=10 вересня 2017 |archive-date=10 жовтня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201010041111/https://sites.google.com/site/tgsevcenkozittaitvorcist/hudozna-tvorcist }}</ref>

=== Доакадемічний період ===
[[Файл:Portret nevidomoho Shevchenko .jpg|міні|ліворуч|170пкс|[[Портрет невідомого (Шевченко)|Портрет невідомого]] (бристольський картон, акварель, 1838)]]
Основна частина творів Шевченка доакадемічного періоду (1830—1838 роки)&nbsp;— це малюнки на сюжети з [[Античність|античної історії]], наприклад: «[[Смерть Лукреції (Шевченко)|Смерть Лукреції]]», «[[Александр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу]]»{{efn|Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 року для конкурсу в [[Петербурзька академія мистецтв|Петербурзькій академії мистецтв]] на одержання золотої медалі<ref>«Сборник материалов для истории императорской С.-Петербургской Академии художеств за сто лет ее существования».&nbsp;— СПб., 1865.&nbsp;— ч. II.&nbsp;— С. 251.</ref>}}, «[[Смерть Віргінії (Шевченко)|Смерть Віргінії]]», «[[Смерть Сократа (Шевченко)|Смерть Сократа]]», трактовані в плані наслідування творів тогочасного академічного живопису. Всі сюжети присвячено показу високих моральних якостей людини. В цьому ж плані Шевченко створив і два малюнки з історії [[Київська Русь|Київської Русі]] та [[Історія України|історії України]]&nbsp;— «[[Смерть Олега, князя древлянського]]»<ref>[http://kobzar.ua/item/show/3017 Тарас Шевченко. Смерть Олега, князя древлянського.]&nbsp;— НМТШ. №&nbsp;г-317</ref> та «[[Смерть Богдана Хмельницького (Шевченко)|Смерть Богдана Хмельницького]]».<ref>[http://kobzar.ua/item/show/3020 Тарас Шевченко. Смерть Богдана Хмельницького.]&nbsp;— НМТШ. №&nbsp;г-903</ref>
Дослідники-мистецтвознавці датують періодом 1837—1838 років також малярські твори, про які є згадка у Шевченковій повісті «Художник», а саме: «Анатомічна статуя Фішера»<ref>Твори, т. IV.&nbsp;— С. 133; т. VII, кн. II.&nbsp;— №&nbsp;373.</ref>; «Мідас, повішений Аполлоном»<ref>Твори…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 134; т. VII, кн. II.&nbsp;— №&nbsp;374.</ref>; «Едіп, Антігона та Полінік»<ref>Твори…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 131; т. VII, кн. II, №&nbsp;375.</ref>; «Єзекіїль на полі, всіяному кістками»<ref>Твори…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 148; т. VII, кн. II.&nbsp;— №&nbsp;376.</ref>.

У повісті [[Художник (повість)|«Художник»]] Шевченко розповідає, що в доакадемічні роки він намалював такі твори: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець)<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 121—122; т. VII, кн. II, №&nbsp;352, 353, 354, 355.</ref>. До цього часу дослідники зараховують також інші малюнки, про які є згадка в його повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький», «Аполліно», «Маска Лаокоона», «Зліпок з скульптурного твору Мікеланджело», «Голова Люція Вера», «Голова Генія», «Анатомічна фігура», «Германік», «Фавн, що танцює»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII, кн. II, №&nbsp;359-371.</ref>.

В останні роки цього періоду Шевченко намалював серію акварельних портретів з натури, найкращим з яких є портрет [[Гребінка Євген Павлович|Є.&nbsp;П.&nbsp;Гребінки]] (1837). Порівняння цих портретів з портретом [[Енгельгардт Павло Васильович|П.&nbsp;В.&nbsp;Енгельгардта]] (1833) свідчить про значний успіх у портретному живопису, якого Шевченко досяг ще до Академії, працюючи в майстерні [[Ширяєв Василь Григорович|В.&nbsp;Г.&nbsp;Ширяєва]] та в малювальних класах Петербурзького товариства заохочування художників. В ці ж роки Шевченко почав малювати з гіпсових скульптур, вивчаючи на античних зразках анатомію людського тіла<ref name="litopys">{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/shev702.htm |title=Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1961. — Т. 7: Живопис, графіка 1830—1847. — Кн. 1. |accessdate=6 вересня 2017 |archive-date=6 вересня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170906133507/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev702.htm }}</ref>.

=== Академічний період ===
Художні твори Шевченка академічного періоду, що тривав між 1838—1845 роками, є дуже різноманітними за характером, жанрами та технікою виконання, на це вплинули такі події: зустріч з [[Брюллов Карл Павлович|К.&nbsp;П.&nbsp;Брюлловим]], робота під його керівництвом, знайомство з широким колом передових діячів літератури і мистецтва та спільна праця з талановитою мистецькою молоддю.<ref name="litopys" />
[[Файл:Taras Shevchenko painting 0021.jpg|міні|праворуч|210пкс|«[[Натурниця (Шевченко)|Натурниця]]» (папір, акварель, 1840)]]
В Академії Шевченко опанував техніку малювання [[італійський олівець|італійським олівцем]] і крейдою на сірому і коричневому папері, техніку офорта та олійного і акварельного живопису. В межах цієї групи присутні копії з олійних та акварельних творів Брюллова («[[Голова матері (Шевченко)|Голова матері]]», «[[Перерване побачення (Шевченко)|Перерване побачення]]», «[[Сон бабусі і внучки]]»), навчальні студії з натури, ілюстрації до різних видань, на теми літературних творів, портрети, жанрові композиції та пейзажі. На всіх цих різноманітних творах відчутний вплив школи Брюллова&nbsp;— вчителя Шевченка. Це особливо помітно на зображеннях людського тіла («[[Натурщик (Шевченко)|Натурщик]]» та «[[Натурщик у позі св. Себастіяна]]», 1840—1842 років), на портретах («[[Автопортрет (Шевченко, зима 1840—1841)|Автопортрет]]», 1840—1841 років; «Портрет невідомої біля фортепіано», 1842 року; портрети подружжя Закревських, 1843 року), в жанрових композиціях («[[Марія (Шевченко)|Марія]]», 1840 року; «[[Циганка-ворожка (Шевченко)|Циганка-ворожка]]», 1841 року). Цей вплив відчутний у деякій міри і на такому творі Шевченка, як «[[Катерина (картина Шевченка)|Катерина]]» (1842). Ті ж способи освітлення та тлумачення форми, присутні і в пейзажах Шевченка цих років.<ref name="litopys" />

Ще в роки перебування в Академії, у творчості Шевченка все більше відбиваються соціальні мотиви. Це позначилося не лише на доборі сюжетів, а й на розкритті їх змісту. Шевченко дедалі більше уваги приділяв відтворенню історії та побуту українського народу, показував та оспівував його високу гідність. В картині «Катерина» він відверто виступив із засудженням суспільного ладу.<ref name="litopys" />

Питома вага різноманітних жанрів у творчості Шевченка академічного періоду не однакова. У першій половині цього періоду переважає навчальний малюнок, портрет, малюнок на літературну тему та ілюстрація, в другій&nbsp;— портрет, жанрові композиції і пейзаж.<ref name="litopys" />

Про постійне зростання майстерності Шевченка як портретиста свідчать такі його твори, як виняткової майстерності «Автопортрет» (1840—1841), портрети шталмейстера імператорського двору [[Лунін Микола Олександрович|М.&nbsp;О.&nbsp;Луніна]], петербурзького урядовця [[Лагода Антон Іванович|А.&nbsp;І.&nbsp;Лагоди]], Маєвської, ряду українських поміщиків&nbsp;— [[Закревські|Закревських]], [[Катериничі (рід)|Катериничів]], Горленко, першорядний за художньою цінністю портрет Є.&nbsp;В.&nbsp;Кейкуатової (1847). Особливу групу складають [[Автопортрет (Шевченко, 1843)|автопортрет пером 1843 року]], [[Автопортрет (Шевченко, серпень 1845)|олівцевий автопортрет 1845 року]], виконаний у селі Потоки, та автопортрет зі свічкою того ж року, відомий за офортом Шевченка 1860 року. Такого типу глибоко психологічні портрети, лаконічні в засобах виразу та скупі в техніці, знаходять свій дальший розвиток у пізніші роки<ref name="litopys" />.
[[Файл:Шевченко Т. Г. (1843) Селянська родина.jpg|міні|ліворуч|«Селянська родина» (полотно, олія, 1843)]]
З початку 1840-х років Шевченко став відомий як ілюстратор. Його ілюстрації до літературного збірника «Сто русских литераторов», до оповідання [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Квітки-Основ'яненка]] «[[Знахар (Шевченко, олівець, туш)|Знахар]]» та повісті [[Гоголь Микола Васильович|М.&nbsp;В.&nbsp;Гоголя]] «[[Тарас Бульба (повість)|Тарас Бульба]]», 32 ілюстрації до «Истории Суворова» [[Полевой Микола Олексійович|М.&nbsp;О.&nbsp;Полевого]], до «Короля Ліра» В. Шекспіра і 12 портретів до книги Полевого «Русские полководцы» створили Шевченкові славу. Полевой назвав Шевченка «відомим художником», а [[Бєлінський Віссаріон Григорович|В.&nbsp;Г.&nbsp;Бєлінський]] дав цим творам високу оцінку у 1845 році. Ілюстрації Шевченка цього періоду відзначаються простотою, виразністю. В них знайшла своє відображення любов художника до народу. Ілюструючи «Историю Суворова», Шевченко ввів у книгу малюнки на сюжети, яких немає в тексті Полевого, наприклад, «Суворов куштує солдатську їжу». В цьому відношенні ілюстрації Шевченка стоять в одному ряду з його жанровими малюнками «[[Хлопчик з собакою в лісі]]» (1840), «Катерина» (1842), «Сліпа з дочкою» (1842).

Особливо чітко виявилася ця лінія в творах, виконаних Шевченком під час першої подорожі по Україні (травень 1843—січень 1844 років). В цей час Шевченко намалював картини «Селянська родина» та «На пасіці» і виконав сепію «Сліпий» («Невольник»). Однак центральне місце в цій групі творів належить численним замальовкам в альбомі 1839—1843 років українських селян та створеним на їх підставі офортам до «[[Живописна Україна|Живописної України]]». Видаючи «Живописну Україну», Шевченко ставив перед собою патріотичне завдання&nbsp;— засобами мистецтва виховувати любов до батьківщини, повагу до закріпачених селян, збудити інтерес народу до свого минулого.<ref name="litopys" />

Під час першої подорожі по Україні Шевченко приділяв велику увагу зображенню природи. Це не тільки два завершені малюнки для «Живописної України» («У Києві» та «Видубецький монастир у Києві»), але й такі соціально загострені пейзажі, як «Вдовина хата в Україні» та «Хата батьків Шевченка», що перегукуються з віршем «Якби ви знали, паничі», написаним у засланні у 1850 році.<ref name="litopys" />

=== Післяакадемічний період ===
[[Файл:Taras Shevchenko painting 0122.jpg|міні|праворуч|210пкс|«В Решетилівці» (папір, туш, сепія, акварель, 1845)]]
Мистецьку спадщину Шевченка післяакадемічного періоду 1845—1847 років становлять його портрети, жанрові замальовки, пейзажі, виконані художником в Україні.<ref name="litopys" />

Тоді Шевченко приділяв мистецтву портрета більше уваги, ніж під час навчання в Академії художеств. Після закінчення Академії, працюючи, як і раніше, над олійним живописом, Шевченко став приділяти більше уваги і техніці акварельного живопису.<ref name="litopys" />

Акварельні портрети Шевченко малював і в роки перебування в Академії, однак тоді художник працював повною палітрою кольорів: це добре видно на прикладі портретів М.&nbsp;О.&nbsp;Луніна, А.&nbsp;І.&nbsp;Лагоди і «[[Жінка в ліжку (Шевченко)|Жінка в ліжку]]». В акварельних портретах, виконаних на Україні в післяакадемічні роки, помітне ширше використання одного домінуючого кольору в усіх його нюансах, а разом з тим і більша насиченість. Такими є портрети «Невідома в блакитному вбранні», «Невідома в бузковій сукні» (1845—1846) та портрети членів родини Катериничів (1846).<ref name="litopys" />

Жанрові твори післяакадемічних років займають у творчості Шевченка невелике місце. Відомі лише ескізні замальовки селян під час розкопок могили Переп'ят на Київщині у 1846 році.<ref name="litopys" />
[[Файл:1846 10-20 Taras Shevcenko Pochaiv to West.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Почаївська лавра зі сходу (1846)]]
У творчості Шевченка 1845—1847 років переважає пейзаж, провідне місце у якому займає саме архітектурний пейзаж, що пов'язано з роботою Шевченка на посаді художника в Київській археографічній комісії, за завданням якої він виїздив на Полтавщину та на Волинь для малювання пам'яток старовини та мистецтва.
Перші пейзажі цього періоду виконані переважно олівцем. Вони близькі до пейзажів 1843 року, хоча в них більш легкий і узагальнений малюнок («На Орелі», «Краєвид з кам'яними бабами» й інші). У пейзажах Шевченка цього періоду з'явилася нова техніка виконання. Деякі з них намальовані в один колір&nbsp;— сепією (окремі краєвиди Седнева та Києва) або аквареллю, але в дуже обмеженій гамі (наприклад, «Будинок І.&nbsp;П.&nbsp;Котляревського в Полтаві» та «Васильківський форт у Києві»). Особливою з технічного боку є велика кількість пейзажів 1845 року, виконаних на Полтавщині. Це&nbsp;— «Воздвиженський монастир у Полтаві», дві акварелі «В Решетилівці» та малюнки в альбомі 1845 року. Всі вони виконані в два кольори&nbsp;— [[Індиговий (колір)|індиго]] або [[берлінська лазур]] для неба і сепія або близький до неї колір для землі. Цей спосіб, характерний для графіки тих років, обмежував художника в кольорі, але вимагав майстерного володіння формою та тонкого відчуття простору й світла. До багатокольорового пейзажу Шевченко переходить лише у 1846 році&nbsp;— «Костьол у Києві» та чотири малюнки [[Почаївська Успенська лавра|Почаївської лаври]]. Однак те, що було лише розпочато в цих багатобарвних акварельних пейзажах, знаходить у Шевченка свій дальший розвиток і майстерне завершення вже в роки заслання.<ref name="litopys" />

=== На засланні: Орськ, Аральська експедиція, Оренбург ===
[[Файл:Taras Shevchenko painting0005.jpg|міні|праворуч|240пкс|Джангисагач (1848)]]
У важких умовах заслання 1847—1857 років Тарас Шевченко, попри імператорську заборону писати та малювати, виконав величезну кількість мистецьких творів, які ввійшли до скарбниці образотворчого мистецтва українського народу.<ref name="litopys 2" />

Визначних успіхів досяг Шевченко в цей час у галузі портретного мистецтва. Про це свідчать такі твори, як «[[Автопортрет (Шевченко, 1847)|Автопортрет]]» 1847 року (олівець), «Автопортрет» 1849 року (сепія), «Портрет невідомого з гітарою» 1848—1849 років та кілька портретів різних осіб, виконаних в [[Оренбург|Оренбурзі]] в 1849—1850 роках. Близькі до портретів, створених в Україні, вони відзначаються більш глибокою психологічною характеристикою і тонким моделюванням форм засобами [[світлотінь|світлотіні]].<ref name="litopys 2" />

Більшість творів періоду заслання 1847—1850 років складають акварелі та малюнки, які Шевченко виконав як художник Аральської експедиції під час переходу з [[Орська фортеця|Орської фортеці]] до укріплення [[Раїм]], в Раїмі, під час першого плавання по [[Аральське море|Аральському морю]], зимівлі на [[Косарал (острів)|Кос-Аралі]], другого плавання по Аральському морю та в період перебування в Оренбурзі.<ref name="litopys 2" />&nbsp;<ref name="ARAL" />
[[Файл:Taras Shevchenko painting0014.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Казахи в юрті (1849)]]
Прикомандирований до Аральської експедиції як художник, Шевченко зобов'язаний був виконувати завдання [[Бутаков Олексій Іванович|О.&nbsp;І.&nbsp;Бутакова]]. Однак художник вийшов далеко за межі поставлених вимог. Під час експедиції, широко розкрився його талант як майстра [[Реалізм (мистецтво)|реалістичного]] [[пейзаж]]у. Пам'ятаючи настанову свого вчителя К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллова «не копіюй, а вдивляйся», Шевченко розвинув у собі здатність глибокого пізнання [[Природа|природи]].

Це виявилось у таких його акварельних пейзажах, як «Пожежа в степу», «Форт Кара-Бутак», «Дустанова могила», «На березі Аральського моря», «Шхуни біля форту Кос-Арал» й інші. На відміну від пейзажів, виконаних в Україні до заслання, твори часу Аральської експедиції глибше передають просторові далі; деякі з них більш стримані в колориті та значно багатші тональністю. Шевченко вводить у свої пейзажі образи людей та окремі риси їх побуту.<ref name="litopys 2">{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/shev801.htm |title=Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1963. — Т. 8: Живопис, графіка 1847—1850. |accessdate=6 вересня 2017 |archive-date=6 вересня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170906181117/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev801.htm }}</ref>

З особливим душевним теплом і сердечністю ставився Шевченко до казахів, зокрема до [[казахи|казахських]] дітей, що відбилося у його творах, виконаних під час зимівлі на Кос-Аралі, прикладом чого стали сповнені життєвої правди і краси малюнки «Казахський хлопчик розпалює грубку», «Казахський хлопчик дрімає біля грубки», «Казахи біля вогню».<ref name="litopys 2" />
[[Файл:Шевченко серед товаришів.jpg|міні|праворуч|180пкс|«Шевченко серед товаришів» (кольоровий папір, сепія, китайське білило, 1851)]]

=== Період заслання в [[Новопетровське укріплення|Новопетровському укріпленні]] ===
В другий період заслання, незважаючи на заборону, завдяки допомозі друзів Шевченко мав більшу можливість віддатись своїм творчим прагненням. У цей період виявились виразна соціальна спрямованість та висока професіональна майстерність художника.<ref name="litopys3">{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/shev901.htm |title=Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1964. — Т. 9: Живопис, графіка 1851—1857. |accessdate=9 вересня 2017 |archive-date=9 вересня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170909234328/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev901.htm }}</ref>

Твори цього періоду мистецтвознавці поділяють на дві групи. У 1851 році під час [[Каратауська експедиція|експедиції]] в [[Каратау (гори)|гори Кара-Тау]] Шевченко виконав серію малюнків олівцем, з яких окремі були закінчені в Новопетровському укріпленні. Близькі за своїм характером до аналогічних творів Аральської експедиції, їм властива широта мистецького розмаху і високий рівень майстерності. Такі краєвиди, як «Ханга-Баба», «Вид на Кара-Тау з долини Апазир», «Туркменські аби в Кара-Тау», «Далісмен-Мула-Аульє», мають значну документальну цінність. Вони є доказом уваги й пошани Шевченка до пам'яток казахської і [[туркмени|туркменської]] народної архітектури і мистецтва. Ці твори становлять новий етап в освоєнні художником характерного колориту місцевості в різну пору дня і ночі, досконалого відтворення кольорових нюансів та глибоко емоційного відчуття природи. Пейзажами Шевченко стоїть у ряду кращих майстрів пейзажу в українському мистецтві. Зокрема, такі твори, як «Новопетровське укріплення з моря», «Новопетровське укріплення з Хівінського шляху», «Сад біля Новопетровського укріплення», а також пейзажі серії «Мангишлацький сад», становлять визначну мистецьку цінність. У пейзажах цього періоду видно глибоке відчуття Шевченком природи Казахстану, втілене, зокрема, в малюнках з натури.<ref name="litopys3" />
[[Файл:Ханга-Баба.jpg|міні|ліворуч|210пкс|«Ханга-Баба» (кольоровий папір, акварель, 1851)]]
До творів, виконаних Шевченком у Кара-тауській експедиції, належать «Автопортрет», «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко серед товаришів», а також «Циган», «Тріо» і «Пісня молодого казаха». З них особливо виділяється сепія «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко серед товаришів», де крім власного портрета Шевченко вкомпонував портрети своїх польських друзів&nbsp;— політичних засланців [[Броніслав Залеський|Броніслава Залеського]] і Людвіга Турно. Цей жанровий твір цінний вірогідністю, оригінальністю композиції, досконалою передачею світлотіні.

У Новопетровському укріпленні Шевченко багато працював у галузі портрета і побутового жанру. З любов'ю і глибоким співчуттям виконав він сепії, присвячені казахським дітям: «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і байгуші», «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою», «Байгуші під вікном» («Державний кулак»). Зобразивши себе з бідними казахськими дітьми, Шевченко не тільки глибоко співчував дитячій долі, а й протестував проти соціальної несправедливості, зокрема в сепії «Байгуші під вікном». Ці сепії є справді новаторськими творами. Щодо соціальної гостроти вони не мають рівних собі ні в тогочасному українському, ні в російському образотворчому мистецтві.<ref name="litopys3" />

Високою майстерністю виконання відзначаються три портрети А.&nbsp;О.&nbsp;Ускової та портрет М. Є. і К.&nbsp;А.&nbsp;Бажанових. Ще вищий рівень художньої виразності Шевченка знаменує сепія «Казашка Катя». В цьому творі, сповненому чистої душевної краси юної казашки, гармонійно поєднались характерні риси таланту Шевченка як майстра портрета і побутового жанру.<ref name="litopys3" />
[[Файл:У в’язниці .jpg|міні|праворуч|170пкс|«У в'язниці» (папір, туш, бістр, 1856-57)]]
У Новопетровському укріпленні Шевченко виконав також твори на теми античної історії, міфології та побуту: «Телемак на острові Каліпсо»; «Робінзон Крузо»; «3. Благословіння дітей»; «Самаритянка»; «Казашка над ступою»; «Мілон Кротонський»; «Нарцис і німфа Ехо»; «Св. Себастіян»; «Умираючий гладіатор»; «Діоген». У цих творах помітний казахський типаж і природа [[Середня Азія|Середньої Азії]]. Манерою розкриття образу, технікою виконання і мірою завершеності ці твори близькі до серії малюнків «Притча про блудного сина».<ref name="litopys3" />

Вершиною творчості Шевченка років заслання дослідниками вважається серія творів «Притча про блудного сина», у якій постали образи глибокої життєвої правди і широкого узагальнення&nbsp;— неправди самодержавного ладу, мерзенности солдатчини, яка калічила людей морально й фізично. «Кара колодкою», «У в'язниці», «Кара шпіцрутенами»&nbsp;— за силою викриття потворності суспільства й самодержавства їм ще довго не було рівних їм у мистецтві Російської імперії.<ref name="litopys3" />

«Притча про блудного сина» є одною з перших тематичних серій в українській і російській реалістичній графіці XIX століття. З великою силою реалістичної майстерності Шевченко розкрив трагізм становища людини у феодально-кріпосницькому суспільстві. Якщо в технічних способах майстрів графіки першої половини XIX століття, в тому числі у Шевченка, переважала лінійна манера, то у творах другого періоду заслання на перший план виходить манера барвиста, багата світлотінню. Саме прагнучи передати найтонші переходи світлотіні у серії «Притча про блудного сина», Шевченко мріяв виконати її для розповсюдження [[гравюра|гравюрою]] [[акватинта|акватинти]] або технікою [[літографія|літографії]].<ref name="litopys3" />

=== Останні роки ===
Позбавлений можливості протягом всього заслання працювати в [[Олійний живопис|олійному живописі]], Шевченко всю увагу віддав [[графіка|графіці]] і за десять років досяг у ній надзвичайних успіхів. Надалі в нових умовах художник передбачав дальше розвивати і поглиблювати мистецтво графіки. Перед виїздом з Новопетровського укріплення 26 червня 1857 року Шевченко записав у своєму щоденнику, що він вирішив «посвятить себя безраздельно гравюре акватинта… Быть хорошим гравером, значит быть распространителем прекрасного и поучительного в обществе. Значит быть распространителем света истины… Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера. Сколько изящнейших произведений, доступных только богачам, коптилось бы в мрачных галереях без твоего чудотворного резца?».<ref name="litopys4">{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/shev1001.htm |title=Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1963. — Т. 10: Живопис, графіка 1857—1861. |accessdate=10 вересня 2017 |archive-date=10 вересня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170910083943/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev1001.htm }}</ref>

Твори Шевченка останнього періоду починаються циклом пейзажів, виконаних під час подорожі по [[Волга|Волзі]] від [[Астрахань|Астрахані]] до [[Нижній Новгород|Нижнього Новгорода]], а саме&nbsp;— «В Астрахані», «Камишин», «Поблизу Саратова», «Саратов», «Царів Курган», «Казань», «Проти Казані». Вони намальовані олівцем на вузьких смужках тонованого або білого паперу. Створено їх переважно з борта пароплава і всі вони за композицією мають панорамний характер і відзначаються певною ескізністю. За формальними ознаками вони є прямим продовженням тих пейзажних начерків, які Шевченко виконав під час Каратауської експедиції 1851 року та в час перебування в Новопетровському укріпленні.<ref name="litopys4" />
[[Файл:Taras Shevchenko painting 2013.jpg|міні|праворуч|270пкс|«Благовіщенський собор у Нижньому Новгороді» (тонований папір, сепія, білило, 1857)]]
У Нижньому Новгороді Шевченко створив ряд пейзажів. Він змальовував серію архітектурних пам'ятників міста&nbsp;— Благовіщенський собор, Архангельський собор, Печерський монастир, церкву Іллі, церкву Миколи та Благовіщенський монастир. З нижегородських архітектурних пейзажів збереглося лише два завершені малюнки, решта&nbsp;— начерки олівцем. Незважаючи на це, вони чітко передають форму споруд, прозорих у тінях і сповнених сонячного світла.<ref name="litopys4" />

Під час плавання Волгою та під час перебування у Нижньому Новгороді Шевченко виконав чимало портретів різних осіб та два автопортрети. Збереглись портрети К.&nbsp;Н.&nbsp;Козаченко, Т.&nbsp;З.&nbsp;Єпіфанова, П.&nbsp;М.&nbsp;Комаровського, Є.&nbsp;О.&nbsp;Панченка, Н.&nbsp;А.&nbsp;Овсянникова, портрет подружжя Якобі, К.&nbsp;А.&nbsp;Шрейдерса, А.&nbsp;К.&nbsp;Кадницького, М.&nbsp;А.&nbsp;Фреліха. Відомо, що художник виконав ще дванадцять портретів мешканців Нижнього Новгорода. Ці портрети досі не знайдено. Що ж до портретів, які збереглися в оригіналах, то всі вони виконані італійським олівцем та [[білило|білилами]] на тонованому папері в більшості в один-два сеанси.<ref name="litopys4" />

Серед нижньогородських портретів найвиразнішим є автопортрет Шевченка, створений восени 1857 року та подарований художником видатному російському актору [[Щепкін Михайло Семенович|М.&nbsp;С.&nbsp;Щепкіну]]. Поряд з цим автопортретом слід поставити портрет Щепкіна, створений Шевченком у Москві 1858 року, портрет видатного артиста-трагіка Айри Олдріджа (1858), російського вченого-зоолога і мандрівника [[Сєверцов Микола Олексійович|М.&nbsp;О.&nbsp;Сєверцова]] (1859) та портрет дружини колишнього ректора Київського університету [[Максимович Михайло Олександрович|М.&nbsp;О.&nbsp;Максимовича]]&nbsp;— М.&nbsp;В.&nbsp;Максимович (1859).<ref name="litopys4" />
[[Файл:Taras Shevchenko painting 2058.jpg|180пкс|ліворуч|міні|«Хлопчик-натурник» (папір, сепія, червоний олівець, 1860)]]
Проживаючи у Петербурзі та мандруючи востаннє по Україні, Шевченко продовжував працювати не тільки в портреті та над жанровими композиціями, але й над пейзажами. В Петербурзі Шевченко виконав два офорти&nbsp;— один з картини М.&nbsp;І.&nbsp;Лебедєва «Вечір в Альбано» («Ліс») (1860), другий з власного малюнка «Мангишлацький сад» (1859). В цих творах досконало розроблені проблеми світлотіні. Ще більшого ефекту Шевченко досяг у невеличких пейзажах, виконаних того ж 1859 року в Україні («В Лихвині», «Коло Канева» та «В Черкасах»).<ref name="litopys4" />

Жанрові композиції в роки життя в Петербурзі займали менш помітне місце в творчості Шевченка, ніж у час його перебування в Новопетровському укріпленні. Ще в Нижньому Новгороді він готував ескізи для історичного твору «Богдан Хмельницький перед кримським ханом». Задум залишився незавершеним. У Петербурзі Шевченко працював над жанровими композиціями на власні сюжети. Це «Дві дівчини», «Старець на кладовищі» та «Сама собі в своїй господі». Всі три композиції згодом художник відтворив в офорті&nbsp;— акватинті. В той самий час він створив ескіз для монументального розпису «Русалки». До цієї ж групи творів якоюсь мірою можна віднести його сепії «Хлопчик-натурник»<ref>{{ШевЕ-6|частина=«Хлопчик-натурник»|сторінки =613-614}}</ref> та «Натурниця» (1860). До жанрових композицій Шевченко звертається і як офортист, інтерпретуючи в цій техніці картини «Свята родина» ([[Бартоломе Естебан Мурільйо|Мурільйо]]), «Притча про робітників на винограднику» ([[Рембрандт ван Рейн|Рембрандта]]), «Приятелі» ([[Соколов Іван Іванович (художник)|І.&nbsp;І.&nbsp;Соколова]]) та «Вірсавія» (К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллова). Праця над цими естампами в ім'я популяризації творів видатних митців була для Шевченка разом з тим і школою майстерності.<ref name="litopys4" />

4 травня 1858 року, невдовзі після повернення до Петербурга, Шевченко зустрівся з професором Академії художеств, гравером [[Йордан Федір Іванович|Ф.&nbsp;І.&nbsp;Іорданом]], який показав йому ([[Російська мова|рос.)]] «все новейшие приемы гравюры акватинта. Изъявил готовность помогать во всем, что от него будет зависеть. Я расстался с ним вполовину будущим гравером». Почавши працювати в техніці офорта та акватинти за власними композиціями («Дві дівчини»), Шевченко, звертався і до творів видатних майстрів минулого та до сучасних йому художників, вихованців Академії художеств.<ref name="litopys4" />
[[Файл:Taras Shevchenko painting 2075.jpg|міні|праворуч|250пкс|«В Лихвині» (папір, туш, перо, 1859)]]
У 1859 році подав на розгляд Ради Академії [[естамп]]и «Притча про робітників на винограднику» та «Приятелі». 16 квітня 1859 року Рада визнала Шевченка «назначенным в академики» і схвалила визначити йому програму на звання академіка з гравіювання на міді. Зразу ж після рішення Ради Академії Шевченко, ще до виїзду в Україну, протягом одного місяця виконав два офорти «Старець на кладовищі» та «Вечір в Альбано» («Ліс»), а після повернення до Петербурга, з вересня 1859 року і до вересня 1860 року, він виконав ще такі офорти: «Мангишлацький сад», «Сама собі в своїй господі», автопортрет у темному костюмі, автопортрет у шапці та кожусі, «Вірсавія» К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллова та «Дуб» [[Мещерський Арсеній Іванович|А.&nbsp;І.&nbsp;Мещерського]]. 2 вересня 1860 року Рада Академії визнала Шевченка академіком по гравіюванню, а 4 вересня того ж року конференц-секретар Академії Ф.&nbsp;Ф.&nbsp;Львов урочисто проголосив ім'я Шевченка поміж новообраних академіків.<ref name="litopys4" />

У 1860 році виконав офорти: автопортрет з свічкою, автопортрет у світлому костюмі та автопортрет у шапці та кожусі. За характером роботи вони становлять єдине ціле з портретами видатних російських художників, над якими Шевченко працював з кінця 1860 року. Це&nbsp;— портрети ректора Академії художеств [[Бруні Федір Антонович|Ф.&nbsp;М.&nbsp;Бруні]], віце-президента Академії художеств [[Толстой Федір Петрович|Ф.&nbsp;М.&nbsp;Толстого]], портрет видатного російського скульптора
[[Клодт Петро Карлович|М.&nbsp;К.&nbsp;Клодта]] та портрет російського архітектора, історика мистецтва, засновника і викладача «бесплатных воскресных классов рисования для народа» І.&nbsp;І.&nbsp;Горностаєва.<ref name="litopys4" />

== Образ у масовій культурі ==
[[Файл:100 hryvnia 1995 front.jpg|міні|200пкс|ліворуч|На банкноті [[100 гривень]] зразка 1996 року Шевченко зображений зморшкуватим дідусем, хоча він помер у 47-річному віці]]
[[Файл:Taras Szewczenko Warszawa 04.jpg|міні|200пкс|Пам'ятник Шевченку (Варшава), відкритий 2002 року&nbsp;— таким Шевченко майже ніколи не зображався за радянських часів]]
Попри те, що Шевченко протягом життя був «душею компанії»,<ref name="kozach"/><ref name="afchu">''Афанасьєв-Чужбинський О.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog24.htm Спомини про Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20211116103835/http://litopys.org.ua/shevchenko/spog24.htm |date=16 листопада 2021 }} // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 87—107.</ref><ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/spog25.htm В.&nbsp;Л.&nbsp;Беренштам. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і простолюдини, його знайомі] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140309173348/http://litopys.org.ua/shevchenko/spog25.htm |date=9 березня 2014 }} // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 107—112.</ref><ref name="savychev">''Савичев М.''[http://litopys.org.ua/shevchenko/spog56.htm Короткочасне знайомство з Тарасом Григоровичем Шевченком] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140309174402/http://litopys.org.ua/shevchenko/spog56.htm |date=9 березня 2014 }} // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 255—264.</ref> любив сміятися,<ref name="afchu"/><ref>''Григорович Д.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog17.htm Літературні спогади] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140309175730/http://litopys.org.ua/shevchenko/spog17.htm |date=9 березня 2014 }} // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 75.</ref> допомагати іншим<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/spog21.htm Стороженко. Епізод із життя Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140309181100/http://litopys.org.ua/shevchenko/spog21.htm |date=9 березня 2014 }} // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 82—83.</ref><ref>''Пономарьов Ф.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog13.htm Тарас Григорович Шевченко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140309174406/http://litopys.org.ua/shevchenko/spog13.htm |date=9 березня 2014 }} // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 67—68.</ref> і вмів розвеселити незнайомих людей,<ref name="kozach">''Козачковський А.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog19.htm Із спогадів про Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140309181151/http://litopys.org.ua/shevchenko/spog19.htm |date=9 березня 2014 }} // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 76—80.</ref><ref name="savychev"/> його звикли показувати із суворим виразом обличчя. Також хоча він помер доволі молодим (у 47 років), його часто відтворюють як дідуся, із зморшками.<ref name="nx" />

Про плекання за радянської влади образу саме такого суворого й похмурого Шевченка, розповідав скульптор [[Молодожанин Леонід Григорович|Леонід Молодожанин]], автор кількох пам'ятників Шевченкові за кордоном. У 1930-х роках він був студентом Ленінградської академії мистецтв у класі скульптури професора [[Манізер Матвій Генріхович|Матвія Манізера]]. Разом з іншими студентами він допомагав Манізеру моделювати [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Київ)|пам'ятник Шевченка для Києва]]. Коли проєкт пам'ятника був готовим, на роботу приїхали поглянути [[Каганович Лазар Мойсейович|Лазар Каганович]] і [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]]. Побачивши під фігурою Шевченка персонажів із «[[Гайдамаки (поема)|Гайдамаків]]» (подібно до [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Харків)|харківського пам'ятника Шевченку]]), Каганович накинувся на Манізера з критикою: мовляв, такий Шевченко надихатиме селян повстати проти радянської влади. Він наказав прибрати всіх персонажів, змінити фігуру Шевченка з випнутими грудьми на фігуру з похиленою уперед головою, наказав прибрати Шевченкові руки за спину та повісити на них якусь важку одежину. Манізер переробив пам'ятник за «порадами» Кагановича й у такому вигляді його було відлито з бронзи і встановлено 1939 року.<ref>''Степовик Д.'' Наслідуючи Христа…&nbsp;— С. 42—43.</ref>

25 років потому, в [[1964]]-му, відкрито [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Вашингтон)|пам'ятник молодому Шевченку (Вашингтон)]] роботи самого Молодожанина. Шевченко відтворений на ньому з випнутими грудьми, спрямованим уперед.

Є думка, що перший пам'ятник молодому Шевченку в Україні було відкрито у [[Звенигородка|Звенигородці]] [[1981]] року.<ref>[http://www.pohlyad.com/mandry/n/11068 Рейтинг «Погляду». 10 найцікавіших пам'ятників Шевченку в Україні] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140309171836/http://www.pohlyad.com/mandry/n/11068 |date=9 березня 2014 }} // Погляд.&nbsp;— 09.03.2013.</ref>

== Погляди ==

=== Погляди щодо релігії ===
[[Файл:Taras Shevchenko painting 0144.jpg|thumb|Малюнок Шевченка [[Церква Всіх Святих (Києво-Печерська лавра)|«Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі»]], 1846]]
{{main|Погляди Тараса Шевченка щодо релігії}}
[[Погляди Тараса Шевченка щодо релігії]] є одним із найконтроверсійніших питань у [[шевченкознавство|шевченкознавстві]].<ref name="nx18"/>

Уся творчість Тараса Шевченка, його листи й записи в [[Щоденник Тараса Шевченка|«Щоденнику»]] всіяні зверненнями до Бога, пронизані християнським світосприйняттям та зацікавленням до тем церкви й віри.<ref name="nx">{{Наслідуючи Христа}}</ref> Водночас Шевченкова творчість не дає однозначної відповіді, як він ставився до Бога, до церкви й до релігії загалом. Тож оцінки релігійності митця варіюють від образу упокореного [[християни]]на до суперечності його зовнішньої набожності «епікурейському» способу життя й аж до оцінок постаті Шевченка як «[[Блюзнірство|богохульника]]» [[Російська православна церква|Російською православною церквою]] та як [[Атеїзм|«атеїста»]] комуністичною ідеологією [[Радянський Союз|Радянського Союзу]].<ref name="nx18">''Степовик Д.'' Наслідуючи Христа…&nbsp;— С. 18.</ref>

Однак позиція українського духовенства кардинально суперечить позиції РПЦ та радянської ідеології. Так, перекладач [[Біблія|Біблії]] українською мовою митрополит [[Іларіон (Огієнко)]] присвятив Шевченку працю «Релігійність Тараса Шевченка», в якій дійшов висновку, що «більшість Шевченкової науки можна повторювати в церкві на проповідях, так ніби цитати з якого церковного твору» і що українському духовенству варто його частіше цитувати. Перший митрополит [[Українська автокефальна православна церква 1919–1937|УАПЦ]] [[Василь (Липківський)]] часто цитував поета і присвятив йому дві проповіді.<ref name="nx24">''Степовик Д.'' Наслідуючи Христа…&nbsp;— С. 24—25.</ref>

Нині більшість дослідників уважають Шевченка щирим християнином, котрий, однак, часто виступав з [[антиклерикалізм|антиклерикальними]] поглядами (особливо щодо російського православ'я) та «претензіями» до Бога за свій народ, які хибно трактувалися як атеїзм. Схожі претензії знаходимо й у текстах біблійних пророків.<ref name="nx" /><ref>''[[Оксана Забужко|Забужко О]]''. Шевченків міф України [Текст]: спроба філос. аналізу.&nbsp;— 3-є вид.&nbsp;— К. : Факт, 2006.</ref>

Варто також зазначити, що Шевченко став одним із перших перекладачів сучасною українською мовою біблійних текстів. У грудні [[1845]] року він написав свої переспіви десяти [[псалми|псалмів]]. Його збірка «[[Давидові псалми (Шевченко)|Давидові псалми]]» була видана ще за життя поета в складі «[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]» 1860 року (та окремою книжкою того ж року).<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev142.htm Давидові псалми] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140308211750/http://litopys.org.ua/shevchenko/shev142.htm |date=8 березня 2014 }} // Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т.&nbsp;— К., 2003.&nbsp;— Т. 1: Поезія 1837—1847.&nbsp;— С. 358—365; С. 742—748.</ref>

=== Політико-правові погляди ===
Характерною ознакою політико-правових поглядів Шевченка є глибоке несприйняття, засудження [[Російська імперія|російського]] [[Самодержавство|самодержавства]] та [[Російський імперіалізм|імперіалізму]]. Для Шевченка не існувало «добрих» царів. У поемі «<nowiki/>[[Сон (поема)|Сон]]<nowiki/>» Шевченко із сарказмом розвінчує образ імператора [[Микола I (російський імператор)|Миколи І]] як помазаника божого на землі, у творі «<nowiki/>[[Юродивий (поема)|Юродивий]]<nowiki/>» називає його «<nowiki/>[[Фельдфебель|фельдфебелем]] на троні», верховодою зграї насильників і кровожерних поміщиків-нелюдів. В історії Шевченко бачив сатрапів, тиранів-царів, цезарів, імператорів, які правили, спираючись на церкву, що освячувала свавілля й насильство над людиною. У творі «Царі» поет розкриває й рішуче засуджує злочинну сваволю самовладців-деспотів.

[[Феодалізм|Феодально]]-самодержавна Росія змальовується у творах Шевченка поділеною на два соціальні полюси: визискуване селянство й визискувачі-поміщики з імператорами на чолі. [[Іван IV Грозний|Івана Грозного]] він називав «мучителем», різко викривав гнобительську політику [[Петро I|Петра І]] та засуджував антинародний характер правління [[Катерина II|Катерини II]]. Він із презирством писав про тих українських діячів, які багато говорять про «неньку Україну», про її «долю-волю», а насправді заодно з російськими поміщиками та імперіалізмом «деруть шкуру» з селян, «праведную кров із ребер, як водицю, точать».

Світле майбутнє України поет пов'язував з [[самоуправління]]м народу, з громадською, колегіальною формою реалізації влади як засторогою від свавілля правителів. Шевченко дав глибоку й нищівну критику російського законодавства, організації суду та судочинства, першим в Україні показав злочинну суть тодішніх законодавчих актів, висловив рішучий протест проти імператорських законів та юридичного їх трактування як способу пригнічення особистості. Він писав, що ці закони «катами писані», що «правди в суді немає». Його ідеалом була [[демократична республіка]]. Політичним ідеалом Шевченка була сила «праведного закону», як він неодноразово наголошував.

У творах Шевченка поряд з антикріпосницькими, антиімперськими ідеями присутня думка про самостійність України. У вірші «Чи ми ще зійдемося знову?», написаному в засланні, він закликав своїх співвітчизників: «Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.» У творчості Шевченка, в його політичних поглядах поєднувались ідеї революційності, демократизму й самостійності України.<ref>{{Cite web |url=http://textbooks.net.ua/content/view/6570/44/ |title=Політико-правові погляди Т. Г. Шевченка |accessdate=12 вересня 2017 |archive-date=13 вересня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170913000036/http://textbooks.net.ua/content/view/6570/44/ }}</ref>

==== Кирило-Мефодіївське товариство ====
У квітні 1846 року Шевченко приєднався до [[Кирило-Мефодіївське товариство|Кирило-Мефодіївського товариства]]. Відомий історик [[Багалій Дмитро Іванович|Дмитро Багалій]] вказував «що поет, вступивши до таємного товариства, став чи не найактивнішим його діячем, поширюючи своїми творами революційні ідеї серед народу». Шевченко справляв на товариство величезний вплив своїми переконаннями. Український вчений [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайло Драгоманов]] говорив, що «Шевченко стояв попереду вивчених приятелів, київських слов'янофілів, і гарячою громадською думкою, й таким же українством».<ref>[http://taras-shevchenko.com.ua/ua/biography/taras-shevchenko-i-kirilo-mefodiyivske-bratstvo.htm Тарас Шевченко і Кирило-Мефодіївське Братство] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200717230533/http://taras-shevchenko.com.ua/ua/biography/taras-shevchenko-i-kirilo-mefodiyivske-bratstvo.htm |date=17 липня 2020 }} ''taras-shevchenko.com.ua'' Процитовано 7 вересня 2020</ref>

==== Ставлення до слов'янофільства ====
У 1858 році, перебуваючи в Москві, Шевченко познайомився з одним із «стовпів» [[Слов'янофільство|слов'янофільства]]&nbsp;— [[Хом'яков Олексій Степанович|Олексієм Хомяковим]], який, за виразом [[Аксаков Іван Сергійович|Івана Аксакова]], у власних творах висловив «ціле слов'янське віросповідання». Шевченко, не поділяв поглядів слов'янофілів, але його зацікавило в їх працях те, що вони, попри свою реакційність, були «своєрідною опозицією», яка йшла проти «петербурзького періоду російської історії». Тараса Григоровича певною мірою «підкупали ті переслідування, яких зазнавали на собі слов'янофіли за свої виступи». Опозиційні декларації Хомякова, висловлені у вірші «Кающаяся Россия», імпонували Шевченку, і він 4 вересня 1857 року записав вірш до свого щоденника.<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/bio12.htm ШЕВЧЕНКО У МОСКВІ (1858)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200218230817/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/bio12.htm |date=18 лютого 2020 }} ''izbornyk.org.ua'' Процитовано 7 вересня 2020</ref>

=== Погляди щодо культури ===
Шевченкове послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» може служити дороговказом на шляху культурного відродження українського народу. Ліричний герой послання звинувачує у байдужості до розвитку освіти і національної свідомості. Закликає співвітчизників зупинитись, замислитись і дбати про свою освіту та культуру.

В українській новій літературі Шевченко був першим, хто закликав українців не цуратися самих себе, не виступати у ролі провінціалів чи «малоросів», доводив, що самоствердження України має історичні та соціальні виміри. Створивши [[Українська літературна мова|українську літературну мову]], [[Українська література|українську літературу]] як чинник національної самосвідомості, могутню зброю у розвитку культури українського народу, освічуючи його у дусі вільнодумства, гуманізму та патріотизму, Шевченко спростував «великодержавне» твердження про те, що українська мова загалом не існує, так і погляди зросійщеного «освіченого» панівного класу та його прибічників на українську мову як на мужицьке «нарєчіє». Збагативши рідну мову, розглядав її як культурне надбання, найбільшу духовну цінність народу, виступав проти її засмічування, за подолання примітивізму та лихослів'я, закликаючи навчатися чужого і не цуратися свого.<ref>{{Cite web |url=http://studies.in.ua/shpora-culture/537-10-poglyadi-shevchenka-na-kulturno-storichniy-rozvitok-ukrnarodu.html |title=Погляди Шевченка на культурно-історичний розвиток укр.народу |accessdate=21 грудня 2017 |archive-date=22 грудня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171222052411/http://studies.in.ua/shpora-culture/537-10-poglyadi-shevchenka-na-kulturno-storichniy-rozvitok-ukrnarodu.html }}</ref>

=== Етичні та філософські погляди ===
Етико-філософські погляди ґрунтувалися на ментальності національних ідей українського народу. Філософські ідеї поета є складними, вони полягають у поважному ставленні до такої тріади, як любові, віри та надії. Це пов'язано з непростим життям Шевченка: смерть матері та жебракування, ненависть та побої мачухи, смерть батька та кріпацтво. Також серед філософської проблематики у творчості Шевченка порушується тема смерті та життя, котрі відіграють не меншу роль.<ref name="estetica">[http://estetica.etica.in.ua/etichni-estetichni-filosofski-ideyi-tarasa-grigorovicha-shevchenka/ Етичні, естетичні, філософські ідеї Тараса Григоровича Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200804142440/http://estetica.etica.in.ua/etichni-estetichni-filosofski-ideyi-tarasa-grigorovicha-shevchenka/ |date=4 серпня 2020 }} ''estetica.etica.in.ua'' Процитовано 7 вересня 2020</ref>

На любові до своєї батьківщини&nbsp;— України, ґрунтувалася філософія Шевченка щодо пробудження гідності людей, волі та протесту. Про любов поет говорив, що життя стає сумним коли тобі немає кого любити. Надія же допомогла вижити Шевченку в атмосфері ненависті, неволі та підозр, нею ж просякнута вся його творчість. Надія у долі Шевченка розпочинає свій шлях з часів його кріпацтва. Шевченко вважав, що саме кріпацтво одна з основних причин економічних та соціальних проблем. Діяч у свої творіннях вказує на те, що незламність українського, людського духу виявляється у тому, що співців свободи народжували у найстрашніші часи та їхній дух залишався незламним. В творчості поета велика роль приділяється свободі саме, як невіддільної передумови людського добробуту, щастя та поступу. Особливо в Кобзарі якомога детальніше розкривається ця філософська ідея Шевченка, ідея цієї книги полягає в безмежному прагненні до омріяної свободи. Його творчість розкриває віру в незламність та незнищенність українського духу, віру в те, що рабство буде подолано та людство здобуде нарешті очікувану свободу.<ref name="estetica" />

Тарас Шевченко також мав етичні ідеї, що мали визначний вплив на українську етичну думку. Він входив до Кирило-Мефодіївського товариства, моральним покликанням якого була просвіта та відродження національної свободи народу. Філософський характер шевченківської творчості полягає в народності, у ній кожна подія у житі розглядається очима самого народу і оцінюється такими мірками, як народна мораль, чистота та незайманість трудової людини. Саме завдяки цій народності проявляється й власне оригінальне бачення Шевченка світу.<ref name="estetica" />

Основними філософськими думками Шевченка були: близькість природи з людиною; зв'язок Бога з людиною та ідеї Бога (Шевченко вважав, що існує Бог церков для панування над людьми та Бог людський&nbsp;— душа людського світу); народ він вважав єдиним суб'єктом всіх подій життя людей (говорив, що народ не має бути ізольований один від одного, а має мати контакт); людські почуття повинні перебувати в гармонії з людським розумом; та шанування жінок.<ref name="estetica" />

Ідеї, погляди та творчість поета здійснили величезний, визначний вплив подальшого розвитку культури українського народу. А його філософія посідає вагоме місце у історії філософської думки на Україні.<ref name="estetica" />

=== Естетичні погляди ===
Творча спадщина Шевченка містить багато його [[естетика|естетичних]] поглядів на найрізноманітніші теми, наприклад, у передмові до нового видання «Кобзаря», яке готувалося в 1847 році, Шевченко трактував те, яким повинен бути народний письменник такими словами: «Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх списувать, то треба самому стать чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу. Отойді і пишіть, і друкуйте, і труд ваш буде трудом чесним». Окрім цього, народним Шевченко вважав такого письменника, в якого «національне постає як загальнолюдське». Звідси його медитації і декларації про «єдність слов'янських земель як частини Всесвіту». У творах поета присутні натяки на те, якою повинна бути художня творчість. Найбільш окресленим розуміння сенсу художньої творчості постає у творах Шевченка періоду Кирило-Мефодіївського братства (наприклад: «І мертвим, і живим…», «Кавказ», «Заповіт», «Великий льох» й інші). У цих творах він окреслив, що художня творчість несумісна з будь-якою брехнею, котрою «багато хто хоче замінити правдиве слово», особливо яскраво це видно у вірші «І мертвим, і живим …», де була «порада» не просто «землякам», а насамперед тим землякам, «які беруть до рук перо і не завжди думають, про що і як писати, яку славу і як прославляти».<ref name="pidru4niki" />

Невичерпним джерелом для розуміння естетичних смаків і переконань Шевченка є його «Щоденник», де він, окрім своїх поривань до істини, виявив тяжіння до краси, гармонії. «Яким живлющим і дивним є вплив краси на душу людини»,&nbsp;— занотував він 18 листопада 1857 року високо цінуючи красу і в природі, і в мистецтві. Але сухе, схоластичне теоретизування з приводу краси і прекрасного було для Шевченка неприйнятним. Прочитавши книжку [[Кароль Лібельт|Карола Лібельта]] «Естетика, або наука про прекрасне», він записав: «Для людини, обдарованої… божественним розумом&nbsp;— чуттям, подібна теорія є порожньою балаканиною і навіть більше того&nbsp;— шарлатанством. Якби ці мертвотні вчені-естетики, ці хірурги прекрасного замість теорії писали історію образотворчих мистецтв, то від цього було б значно більше користі. Базарі переживе цілі легіони Лібельтів».<ref name="pidru4niki" />

Існують естетичні погляди Шевченка щодо майстерності художника, наприклад у «Щоденнику» 1857 року він визначив «велику художню силу творінь» Карла Брюллова словами: «Великий Брюллов жодної лінії не дозволяв собі провести без моделі, а йому, як сповненому творчими силами, це могло б бути дозволеним. Але він, як полум'яний поет і сердечний мудрець, огортав свої натхненні і світлі фантазії у форми цнотливої вічної істини. І через те його ідеали, сповнені красою життя, здаються нам такими милими, такими близькими і рідними».<ref name="pidru4niki">[https://pidru4niki.com/15801117/literatura/estetichni_poglyadi_shevchenka Естетичні погляди Т. Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210512101934/https://pidru4niki.com/15801117/literatura/estetichni_poglyadi_shevchenka |date=12 травня 2021 }} ''pidru4niki.com'' Процитовано 7 вересня 2020</ref>

Шевченка захоплювала не «краса заради краси». Красу він сприймав у філософському, глибоко сердечному розумінні. Високо цінуючи, наприклад, талант [[Гоголь Микола Васильович|Миколи Гоголя]], Шевченко обов'язково наголошував, що це «справжній знавець серця людського і наймудріший філософ. Навіть найбільший поет повинен побожно схилятися перед ним, як людинолюбом». Відчувши, що традиція Гоголя творчо відгукнулася в прозі [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|Михайла Салтикова-Щедріна]], Шевченко ще раз засвідчив свою істинну повагу до цього генія і звернувся до письменників із закликом поставити своє слово на захист людини і всього людяного в житті&nbsp;— таким чином Тарас Григорович наголошував, що краса мистецька повинна бути ще й дійовою, войовничою і цілеспрямованою. Щодо критики, Шевченко вважав що вона повинна відповідати на питання, для чого і для кого твориться література.<ref name="pidru4niki" />

== Видання творів ==

=== Видання 1840—1844 років ===
За життя Тараса Шевченка лише незначна частина його поезій побачила світ. То були його ранні твори.{{efn|В колекції Відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.&nbsp;І.&nbsp;Вернадського (далі ВСРВ НБУВ) у складі колекції рідкісних видань знаходиться 11 прижиттєвих видань з 15.}}

1840&nbsp;р. вийшов друком «[[Кобзар (збірка)|Кобзар]]»&nbsp;— перша книга поезій. До неї увійшли вісім ранніх творів: ''Думи мої… лихо мені з вами…, Перебендя, Катерина, Тополя, Думка" (Нащо мені чорні брови…), До Основ'яненка, Іван Підкова'' й ''Тарасова ніч''. З усіх прижиттєвих видань Шевченка «Кобзар» 1840&nbsp;р. мав найбільш привабливий вигляд. Книжка надрукована на якісному папері, чіткими шрифтами, має офорт, де зображено старого кобзаря із хлопчиком-поводирем, виконаний художником В. Штернбергом. Видання містить 8 творів та 6 присвят, кожна назва і присвята надруковані на окремому аркуші, обсяг 114 сторінок. Друкувався «Кобзар» в приватній друкарні Є.&nbsp;Ф.&nbsp;Фішера в Санкт-Петербурзі, тираж складав приблизно 1000 примірників. Заборона і вилучення «Кобзаря» з бібліотек, книгарень та в окремих громадян після арешту Шевченка в 1847&nbsp;р. зробило видання рідкісним ще за життя автора.<ref name="s">{{cite web | url = http://www.nbuv.gov.ua/node/1118 | title = Видання Т. Г. Шевченка у відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського | publisher = Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського | author = Бондарчук А. В. | date =  | accessdate =  | language =  | archive-date = 26 липня 2020 | archive-url = https://web.archive.org/web/20200726172627/http://www.nbuv.gov.ua/node/1118 }}</ref>

1841&nbsp;р. Шевченко власним коштом (меценатів не знайшлося) видав поему «Гайдамаки», у якій описав гайдамацьке повстання 1768&nbsp;р. під керівництвом запорожця М. Залізняка та сотника надвірного козацтва І. Гонти. Книжка продавалася повільно, тож 1843&nbsp;р. видавець Іван Лисенков викупив 800 примірників (з 1000 надрукованих) разом з довічним правом на видання «Кобзаря».

1844&nbsp;р. Лисенков видав «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки Тараса Шевченка»&nbsp;— передрук з незначними змінами «Кобзаря» (1840), разом з яким зброшуровано нерозпродані примірники поеми «Гайдамаки» (1841).

Того ж року окремим книжками вийшли поеми «Гамалія» й «Тризна» (перед тим була опублікована у квітневому номері журналу «Маяк» під назвою «Бесталанный»). «Тризна»&nbsp;— один з небагатьох поетичних творів Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка, написаний російською мовою. Поему Шевченко присвятив княжні [[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варварі Репніній]].

1847&nbsp;р. Шевченко розпочав роботу над новим виданням&nbsp;— [[Другий Кобзар Тараса Шевченка (1847 р.)|«Другого Кобзаря»]], але цій роботі перешкодив арешт і подальше заслання.

[[Файл:1847-Title-.jpg|міні|200пкс|Титульна сторінка рукописної ''Більшої книжки'' 1847—1861&nbsp;рр.]]

=== Рукописні книги ===

Під час арешту Шевченка 1847&nbsp;р. до рук жандармів III відділення потрапила рукописна книга «Три літа» (поеми «Сон», «Кавказ», «До мертвих і живих…», «Єретик» й десятки інших поезій. Ці твори змогли побачити світ лише після революції 1905 року. Окремі поезії з «Трьох літ» поширювалися у рукописних списках. За цими списками кілька поезій 1859&nbsp;р. було надруковано у Лейпцігу&nbsp;— «Новые стихотворения Пушкина и Шавченки»: ''Кавказ, Холодний яр, Думка (Як умру…), Розрита могила, Думка (За думою дума роєм вилітає…), Посланіє (І мертвим і живим…)''.

За перші чотири роки заслання Шевченко написав чотири поетичні книги: «Поезія 1847&nbsp;р.», «1848», «1849», «1850». Оправлені разом, ці унікальні ''Захалявні книжечки'', ''мережані'' потай від казармових наглядачів, складають Оренбурзький [[рукопис|манускрипт]] ''невольничої поезії'', який називають [[Поезія 1847-1850 рр. (Оренбурзька або Мала книжка)|''Малою книжкою'']].{{efn|Зберігається у рукописному відділі [[Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України|Інституту української літератури ім. Тараса Шевченка]].}}

У Нижньому Новгороді, Москві та Санкт-Петербурзі Шевченко почав готувати твори періоду заслання до друку, переписуючи поезії з Оренбурзької книжки до нового ''підготовчого рукопису''. Згодом (від 1858&nbsp;р.) поет доповнював рукопис творами, написаними після заслання. Так виникла [[рукопис|рукописна книга]] поезій&nbsp; ''[[Поезія 1847-1850 рр. (Більша книжка)|Більша книжка]]''. За життя Шевченкові не вдалося надрукувати жодного твору з тих рукописних книжок.

=== Видання 1857—1861 років ===
Після заслання вдалося видати з величезними труднощами лише твори, друковані до заслання. Також окремо вийшли поема «Наймичка» (видана П. Кулішем 1857 року без імені автора) й «Давидові псалми» (Першодрук у «Кобзарі» 1860&nbsp;р.).

1859&nbsp;р. в німецькому місті Лейпциг було видано «Новые стихотворения Пушкина и Шавченки». У ньому, за {{не перекладено|Список (текстологія)|списками|мова=ru|є=Список (текстология)}}, були надруковані поеми «Кавказ», «Розрита могила» та інші.

1860&nbsp;р. в друкарні Пантелеймона Куліша на кошти українського цукрозаводчика Платона Симиренка вдалося видати «Кобзар» утретє. Це була остання книга, видана за життя Тараса Шевченка. Тираж склав 6500 примірників, на які П.&nbsp;Ф.&nbsp;Симиренко виділив 1100 карбованців, віддавати борг Шевченко мав книгами.<ref name="s" />

Тоді ж вийшов «Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских поэтов»&nbsp;— перший переклад українського «Кобзаря» російською мовою [[Гербель Микола Васильович|Миколи Гербеля]].<ref name="GERBEL">[https://commons.wikimedia.org/w/index.php?title=File:Кобзар_в_перекладі_російських_поетів,_1860.pdf Кобзарь Тараса Шевченка въ переводе русскихъ поэтовъ.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220120003543/https://commons.wikimedia.org/w/index.php?title=File:Кобзар_в_перекладі_російських_поетів,_1860.pdf |date=20 січня 2022 }}&nbsp;СПб.&nbsp;1860.</ref>

=== Буквар ===
Останнє прижиттєве видання Шевченка&nbsp;— «Букварь южнорусский» ([[Санкт-Петербург|Петербург]], 1861), призначений для навчання дітей та дорослих грамоті українською мовою у недільних школах. «Букварь» вийшов у світ великим на ті часи тиражем 10000 примірників, коштом автора. Це був перший із серії навчальних посібників з різних галузей знання, які збирався видати Шевченко, про що написав у листі до [[Чалий Михайло Корнійович|Михайла Чалого]] від 4&nbsp;січня&nbsp;1861&nbsp;р.<ref name="LYSTY 1859-1861">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev604.htm Тарас Шевченко. Листи до різних осіб.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200807034253/http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev604.htm |date=7 серпня 2020 }}&nbsp;Листи 1859—1861.&nbsp;— Зібрання творів у&nbsp;6&nbsp;т.&nbsp;— К.&nbsp;2003.&nbsp;— Т.&nbsp;6.&nbsp;— С.&nbsp;179-220.</ref>&nbsp;{{rp|#227}}
{{block indent |1=''Думка єсть за «Букварем» напечатать лічбу (арифметику) — і ціни, і величини такої ж, як і «Букварь». За лічбою — етнографію і географію в 5 копійок. <br/>А історію, тілько нашу, може, вбгаю в 10 копійок. Якби Бог поміг оце мале діло зробить, то велике б само зробилося.''
}}

Проте, згодом він був заборонений до використання. Так відомо, що в [[Черкаський повіт|Черкаському повіті]] ([[Київська губернія]]) помічник начальника [[канів]]ської поліції писав київському губернатору про вилучення [[Становий пристав|приставом]] 12 букварів Тараса Шевченка, привезених до села Зеленок [[Тимчасово зобов'язані селяни|тимчасово зобов'язаним]] Осипом Устимова, більшу частину яких той роздав управителю Дорожинському, [[Економ (посада)|економам]] Матковському й Болевському, [[Благочинний|благочинному]] Грушецькому (священнику с. Зеленок, місцевому [[диякон]]у) та питним [[Ревізор (професія)|ревізорам]] Бистржаневському й Пілецькому. Відібрано їх було з метою недопущення розповсюдження їх по сільських парафіяльних школах і в канівській [[Недільна школа|недільній школі]]. Хоча в донесенні при цьому згадувалося, що буквар Шевченка {{lang-ru|«ничего в себе противного законам не заключает»}}.<ref>{{cite web |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/documdod2.htm |title=Письмо помощника начальника каневской полиции киевскому губернатору о распространении букварей Шевченко |author=Булах |authorlink= |coauthors= |quote= |date=1861-09-30 |format= |work=Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814-1861 / За ред. Є. П. Кирилюка. — К., 1982. — 432 с. |publisher= |accessdate= |lang= |description= |deadlink= |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150721232226/http://litopys.org.ua/shevchenko/documdod2.htm |archivedate=21 липня 2015 }}</ref><ref>{{cite web |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/documdod2.htm |title=Письмо киевского генерал-губернатора гражданскому губернатору об отмене распоряжений, запрещавших пользование букварем Т. Г. Шевченко |author=[[Васильчиков Іларіон Іларіонович|Васильчиков И. И.]] |authorlink= |coauthors= |quote= |date=1861-10-14 |format= |work=Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814-1861 / За ред. Є. П. Кирилюка. — К., 1982. — 432 с. |publisher= |accessdate= |lang= |description= |deadlink= |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150721232226/http://litopys.org.ua/shevchenko/documdod2.htm |archivedate=21 липня 2015 }}</ref>.

=== Видання після 1861 року ===
{{Main|Кобзар (збірка)}}

=== Видання мовами світу ===
{{Main|Тарас Шевченко і світова література}}

== Культурна роль та оцінка творчості ==
Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації, для українців всіх наступних поколінь «Великий Кобзар» став джерелом національної свідомості та символом України.<ref name="en.gov.ua">[https://www.en.gov.ua/newdiniy-deny-nformuvannya/do-205-rchnic-vd-dnya-narodghennya-tgshevchenka ДО 205-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Т. Г.ШЕВЧЕНКА] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200813141328/https://www.en.gov.ua/newdiniy-deny-nformuvannya/do-205-rchnic-vd-dnya-narodghennya-tgshevchenka |date=13 серпня 2020 }} ''en.gov.ua'' Процитовано 10 вересня 2020</ref>

Шевченко вважається основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме творчість Шевченка дала ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини XIX&nbsp;— початку XX століть. Шевченко першим в українській
літературі виступив як істинно народний поет, твори якого більш змістовно відбили почуття й думки трудящих мас та їхні віковічні прагнення до свободи, на відміну від своїх літературних попередників, які в своїх творах критикували лише окремі явища тогочасного життя, як: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. У своїх творах Шевченко створив новий позитивний образ&nbsp;— борця та судді проти самодержавно-поміщицького ладу й борця за щастя народу. Творчість Шевченка внесла в українську літературу незнане до цього багатство тем і жанрів та прилучила її до кращих досягнень світової літератури. Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступних часів&nbsp;— Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка й інші. Окрім цього, Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови, він установив ту її структуру, яка стала основою сучасної мови&nbsp;— розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад (у тому числі синтаксис), які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо. Поезія Шевченка дала норми української літературної мови, створені на основі народного фольклору й живої розмовної мови, яка ґрунтувалася на полтавсько-київському діалекті.<ref name="mfknukim">[https://mfknukim.mk.ua/images/konferentsii/shevchenko_2014_2.pdf «Феномен особистості та творчості Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка в сучасному культурологічному просторі»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210506094634/https://mfknukim.mk.ua/images/konferentsii/shevchenko_2014_2.pdf |date=6 травня 2021 }} ''mfknukim.mk.ua'' Процитовано 10 вересня 2020</ref><ref>[https://vishnevetska.webnode.com.ua/news/znachennya-tvorchostі-shevchenka-dlya-rozvitku-ukrainskoi-kulturi/ Значення творчості Шевченка для розвитку української культури] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220408061618/https://vishnevetska.webnode.com.ua/news/znachennya-tvorchostі-shevchenka-dlya-rozvitku-ukrainskoi-kulturi/ |date=8 квітня 2022 }} ''vishnevetska.webnode.com.ua'' Процитовано 10 вересня 2020</ref>

Твори Шевченка перекладені багатьма мовами народів світу, його творчість мала великий вплив на розвиток культури західного та південного слов'янства. Поезія Шевченка отримала високу оцінку від російських письменників І. Тургенєва, М. Некрасова, Л. Толстого, М. Добролюбова, польського поета В. Сирокомля, болгарського поета Л. Каравелова, сербського поета В. Николіча, французьких вчених Е. Дюрана і Л. Леже, шведського вченого Л. Єнсена, чеського вченого З. Неєдли й багато інших.<ref name="en.gov.ua" /><ref name="mfknukim" />

Твори поета знайшли свого читача не лише в більшості країн Європи, але й далеко за її межами&nbsp;— в США, Канаді, Індії, Китаї, Японії й багатьох інших країнах світу. Джон Ф. Кеннеді у свій час сказав: «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета».<ref name="en.gov.ua" />

== Дослідження життя і творчості ==

{{Main|Бібліографія Тараса Шевченка|Шевченкознавство}}

Наукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Тараса Шевченка, а також його місця в історії Східної Європи та у світовому літературному процесі&nbsp;— предмет окремої науки [[Шевченкознавство|шевченкознавства]]. Вивчення спадщини Шевченка&nbsp;— проблема невичерпна та багатобічна, і тому шевченкознавство як міждисциплінарна галузь наукового знання відзначається різними напрямами досліджень (біографічний, бібліографічний, літературознавчий, текстологічний, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, психологічний, педагогічний, релігійно-етичний, філософський, суспільно-політичний тощо).

== Політичні інтерпретації постаті ==
{{Розширити розділ|дата=квітень 2022}}
Дуже різним політичним силам вдається знаходити серед висловів Шевченка такі, які свідчать про нібито близькість переконань Шевченка до [[ідеологія|ідеології]] саме цих сил. Зокрема, образ Шевченка брався на озброєння як офіційною [[Радянський Союз|радянською]] [[пропаганда|пропагандою]], так і [[націоналізм|націоналістичними]] колами. Натомість існує думка, що насправді політичні переконання Шевченка були нечіткими, оскільки він був насамперед поетом, а не політиком{{Fact}}.

== Вшанування пам'яті ==
[[Файл:Shevchenko 200 anniversary 10.JPG|200пкс|thumb|Святкування 200-річчя від дня народження Шевченка біля [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]], названого його ім'ям.]]
{{Main|Вшанування пам'яті Тараса Шевченка|Шевченківські дні}}
[[Файл:Пам. д. Т. Шевченку, Франківськ.JPG|thumb|160px|right|Пам'ятна дошка Тарасові Шевченку «Просвіта», [[Івано-Франківськ|Франківськ]]]]

До 200-річчя від дня народження поета в березні [[2014]] року [[Інтер (телеканал)|телеканал «Інтер»]] та інформаційний портал «Подробиці» створили інтерактивну карту об'єктів, присвячених Тарасу Григоровичу Шевченку<ref>[http://podrobnosti.ua/society/2014/03/07/963230.html «Интер» создал первую интерактивную карту объектов, посвященных Шевченко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140413032728/http://podrobnosti.ua/society/2014/03/07/963230.html |date=13 квітня 2014 }}.</ref>.

На інтерактивній карті проєкту «Світ Шевченка» відзначено 1060 пам'ятників Кобзарю, міста, села, вулиці, [[Музеї Тараса Шевченка|музеї]], навчальні заклади, театри, названі на його честь. Ці об'єкти розташовані в 32 країнах на різних континентах. Інтерактивна карта дає змогу користувачам мережі побачити пам'ятні місця за допомогою сервісу огляду місцевості.

=== Названі ім'ям ===
{{main|Вулиця Шевченка||Шевченкове|Шевченківське}}
Ім'ям Тараса Шевченка названо низку географічних об'єктів (населених пунктів, вулиць), навчальних закладів та інших організацій України. Зокрема, в [[Київ|Києві]] чотири вулиці Шевченка та [[Бульвар Тараса Шевченка (Київ)|бульвар Тараса Шевченка]], який разом із [[Проспект Перемоги (Київ)|проспектом Перемоги]] становить одну з найголовніших артерій міста.

==== Освітні заклади ====
Ім'я Тараса Шевченка також мають вищі навчальні заклади&nbsp;— [[Київський національний університет|Київський]], [[Луганський національний університет|Луганський]] та [[Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка|Чернігівський]] національні університети, [[Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут]] та [[Придністровський державний університет імені Тараса Шевченка|головний університет]] [[Автономне територіальне утворення з особливим правовим статусом Придністров'я|Придністровської Республіки]] ([[Молдова]]); театри&nbsp;— [[Національна опера України імені Тараса Шевченка|Національна опера]], [[Волинський обласний академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка|Волинський]], [[Дніпровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка|Дніпровський]], [[Криворізький театр драми та музичної комедії імені Т. Г. Шевченка|Криворізький]], [[Тернопільський академічний обласний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка|Тернопільський]], [[Харківський драматичний театр|Харківський]], [[Черкаський обласний музично-драматичний театр|Черкаський]] та [[Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр|Чернігівський]] драматичні театри, а також численні кінотеатри; гора [[Шевченка пік]], [[Форт-Шевченко]]; з [[1964|1964-го]] по [[1991]] рік місто [[Актау]] мало назву '''Шевченко'''.

==== Кораблі ====
На честь був названий Крейсер «[[Тарас Шевченко (крейсер)|Тарас Шевченко]]».

==== Премії ====
У галузі літератури щорічно присвоюють [[Шевченківська премія|Шевченківську премію]]&nbsp;— одну з найпрестижніших відзнак України.

Переможцям Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді присуджують [[Стипендія переможцям Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка|стипендію імені Тараса Шевченка]].

На його честь названо астероїд [[2427 Кобзар]], кратер [[Шевченко (кратер)|Шевченко]] на [[Меркурій (планета)|Меркурії]] та рідкісний мінерал [[тарасовіт]].

=== Пам'ятники ===
{{main|Пам'ятники Тарасу Григоровичу Шевченку}}
В [[Україна|Україні]] та за її межами є багато пам'ятників Шевченку. Перший пам'ятник Шевченку було встановлено в с. [[Тюдів]] Івано-Франківської області в 1862 році.<ref>{{Cite web |url=http://huculia.info/place/taras-shevchenko-monument-tyudiv/ |title=Пам'ятник Тарасу Шевченку на Сокільській скалі |accessdate=14 листопада 2018 |archive-date=14 листопада 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20181114231140/http://huculia.info/place/taras-shevchenko-monument-tyudiv/ }}</ref>. Одним із найкращих пам'ятників вважають монумент у [[Харків|Харкові]], великі пам'ятники Кобзареві встановлені також у [[Київ|Києві]], [[Дніпро (місто)|Дніпрі]], [[Донецьк]]у, [[Львів|Львові]] та інших містах. За кордоном пам'ятники Шевченку встановлено в [[Росія|Росії]] ([[Москва]], [[Санкт-Петербург]]), [[Сполучені Штати Америки|США]] ([[Вашингтон]]), [[Канада|Канаді]] ([[Вінніпеґ]], [[Торонто]]), [[Польща|Польщі]] ([[Білий Бір]], [[Варшава]]), [[Чехія|Чехії]] ([[Прага]]), [[Білорусь|Білорусі]] ([[Берестя]], [[Гомель]], [[Мінськ]], [[Могильов]], [[Слуцьк]]), [[Грузія|Грузії]] ([[Тбілісі]]), [[Угорщина|Угорщині]], [[Парагвай|Парагваї]], [[Узбекистан]]і, [[Франція|Франції]] ([[Париж]], Монтаржі) [[Австралія|Австралії]] ([[Канберра]]), [[Хорватія|Хорватії]] ([[Загреб]]).

{| style="width:95%"
|+
|--
|<gallery mode="packed" heights="90" "="">
Пам'ятник Тарасові Шевченку в Києві.jpg|50пкс|<small>[[Київ]]</small>
DC-Shevchenko.jpg|<small>[[Вашингтон]]</small>
Taras Ševčenko - náměstí Kinských.jpg|<small>[[Прага]]</small> 
Taras Shevtchenko.JPG|<small>[[Куритиба]]</small>
Taras Shevchenko monument in Rome.JPG|<small>[[Рим]]</small>
Пам'ятник Кобзарю.jpg|<small>[[Форт-Шевченко]]</small>

Taras Shevchenko statue Budapest.jpg|<small>[[Будапешт]]</small>
</gallery>
|}

=== Музеї ===
{{main|Музеї Тараса Шевченка}}
Найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим Кобзареві, є [[Шевченківський національний заповідник]] на місці поховання поета на Тарасовій горі в [[Канів|Каневі]]<ref>[http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/elcat/new/detail.php3?doc_id=738528 Шестопал П.Л., Могила Т. Г. Шевченка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220129172741/http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/elcat/new/detail.php3?doc_id=738528 |date=29 січня 2022 }}.&nbsp;—  Київ: АН УРСР, 1954.&nbsp;— 99 с.</ref>
. У Києві діє [[Національний музей Тараса Шевченка]], його філіал&nbsp;— це [[Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка|Літературно-меморіальний будинок-музей]]. У [[Торонто]] є музей, присвячений тільки шевченківській тематиці.

=== Нумізматика, філателія та боністика ===
'''Нумізматика'''
{{main|Шевченкіана у нумізматиці}}
Пам'яті Шевченка була присвячена серія українських, [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|радянських]] та [[казахстан]]ських монет. У 1989 році в Радянському Союзі було випущено монету [[1 карбованець «175-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка»]] з портретом поета. У 1997 році вийшла пам'ятна золота монета номіналом 200 гривень. У 2011 році до 150-річчя смерті поета випущено монету в 5 гривень «[[Останній шлях Кобзаря (монета)|Останній шлях Кобзаря]]». У 2014 році до 200-річчя поета Національний банк України випустив пам'ятні монети з [[200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка (монета)|нейзильберу]] та [[200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка (срібна монета)|срібла]]. Також [[Національний банк Республіки Казахстан|Національний банк Казахстану]] до цього ювілею випустив дві монети в 50 та 500 [[казхстанський тенге|тенге]].

{| style="width:100%"
|+
|--
|<gallery mode="packed" heights="100" "="">
USSR-1989-1ruble-CuNi-Shevchenko175-b.jpg|<small>[[1 карбованець «175-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка»|1 карбованець, «Тарас Шевченко»]]<br/>(СРСР, мідно-нікелевий сплав, 1989)</small>
Shevchenko R.jpg|<small>[[Тарас Шевченко (золота монета)|200 гривень, «Т. Г. Шевченко»]]<br/>(золото, 1997)</small>
Coin of Ukraine Museum r.jpg|<small>[[60 років Національному музею Т.Г.Шевченка (монета)|5 гривень, «60 років Національному музею Т. Г. Шевченка»]]<br/>(нейзільбер, 2009)</small>
Останній шлях кобзаря р.jpeg|<small>[[Останній шлях Кобзаря (монета)|5 гривень, «Останній шлях Кобзаря»]] (нейзільбер, 2011)</small>
Премія Шевченка р.jpeg|<small>[[50-річчя заснування Національної премії України імені Тараса Шевченка (монета)|5 гривень, «50-річчя заснування премії ім. Т. Г. Шевченка»]]<br/> (нейзільбер, 2014)</small>
200 років Шевченко реверс.jpeg|<small>[[200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка (монета)|5 гривень, «200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка»]]<br/>(нейзільбер, 2014)</small>
200 Shevchenko 50 R.jpg|<small>[[200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка (срібна монета)|50 гривень, «200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка»]]<br/>(срібло, 2014)</small>
</gallery>
|}

'''Боністика'''

Портрет Тараса Шевченка зображується на банкноті номіналом 100 [[гривня|гривень]] всіх випусків. Шевченка зображено і на банкноті 50 [[Придністровський рубль|придністровських рублів]].
{| style="width:100%"
|+
|--
|<gallery mode="packed" heights="80" "="">
Файл:100 hryvnia 1995 front.jpg|<small>100 гривень (1994)</small>
Файл:100 hryvnia 2005 front.jpg|<small>100 гривень (2005)</small>
Файл:100 гривень, 2015 01.jpg|<small>100 гривень (2015)</small>
Файл:50 PMR 2000 ruble obverse.jpg|<small>50 рублів<br/>(Приднестров'я, 2000)</small> 
</gallery>
|}

'''Філателія'''
{| style="width:100%"
|+
|--
|<gallery mode="packed" heights="80" "="">
Stamp of Ukraine s75.jpg|<small>«Світочі української літератури: Т. Шевченко»<br/>(1995)</small>
Stamps 2007 Ukrposhta 806-807.jpg|<small>«200-річчя з дня народження Т. Шевченка»<br/>(2007)</small>
Stamp of Ukraine s900.jpg|<small>«Перлини<br/>мистецького спадку Т. Шевченка»<br/>(2008)</small>
Stamp of Ukraine s901.jpg|<small>«Перлини<br/>мистецького спадку Т. Шевченка»<br/>(2008)</small>
Stamp of Ukraine s902.jpg|<small>«Перлини мистецького спадку Т. Шевченка»<br/>(2008)</small>
Stamp 2010 Taras Shevchenko-200.jpg|<small>«200-річчя з дня народження Т. Шевченка»<br/>(2010)</small>
Stamp of Ukraine s1396-97.jpg|<small>«200-річчя з дня народження Т. Шевченка»<br/>(2014)</small>
</gallery>
|}

=== Фільми, пов'язані з Шевченком ===
{{col-begin}}
{{col-2}}
'''Художні фільми'''
* [[Тарас Шевченко (фільм, 1926)|Тарас Шевченко]] (1926)
* [[Тарас Шевченко (фільм, 1951)|Тарас Шевченко]] (1951)
* [[Сон (фільм)|Сон]] (1964)
* [[Сторінки життя (фільм, 1964)|Сторінки життя]] (1964)
* [[Поет і княжна (фільм, 1999)|Поет і княжна]] (1999)
* [[Тарас. Повернення]] (2019)

'''Художні фільми за мотивами творів Шевченка'''
* [[Катерина (фільм)|Катерина]] (1911)
* [[Злива (фільм, 1929)|Злива]] (1929)
* [[Коліївщина (фільм)|Коліївщина]] (1933)
* [[Прометей (фільм)|Прометей]] (1936)
* [[Назар Стодоля (фільм, 1954)|Назар Стодоля]] (1937)
* [[Назар Стодоля (фільм, 1954)|Назар Стодоля]] (1954)
* [[Лілея (фільм)|Лілея]] (1959)
* [[Наймичка (фільм)|Наймичка]] (1964)
* [[Капітанша (фільм)|Капітанша]] (1987)
* [[Назар Стодоля (фільм, 1954)|Назар Стодоля]] (1989)
* [[Толока (фільм)|Толока]] (2020)
{{col-2}}

'''Кіносеріали'''
* [[Тарас Шевченко. Заповіт (телесеріал, 1992)|Тарас Шевченко. Заповіт]] (1992—2005)

'''Документальні фільми'''
* [[Розповіді про Шевченка]] (1963)
* [[Доля художника Тараса Шевченка]] (1990)
* [[Мій Шевченко]] (2001)
* [[Художник Т. Шевченко]] (2006)
* [[Великі Українці — Тарас Шевченко]] (2008)
* [[Шевченко. 200 років самотності]] (2013)
* [[Обличчя української історії. Тарас Шевченко]] (2013)
* [[Тарас Шевченко. Ідентифікація]] (2014)
* [[Тарас Шевченко (документальний фільм-трилогія)|Тарас Шевченко]] (2014)
* [[Кобзар (фільм)|Кобзар]] (2014)
* [[Наш Шевченко]] (2014)
* [[Таємниці генія Шевченка]] (2014)
* [[Ген свободи]] (2014)
{{col-end}}

=== Інше ===
У жовтні 2014 року в [[Харків|Харкові]] на стіні 17-поверхового будинку намалювали найбільший у світі портрет Тараса Шевченка площею понад 500&nbsp;м².<ref>[http://www.unian.ua/society/991403-u-harkovi-na-bagatopoverhivtsi-pochali-malyuvati-naybilshiy-v-ukrajini-portret-shevchenka.html У Харкові на багатоповерхівці почали малювати найбільший в Україні портрет Шевченка.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20141112221017/http://www.unian.ua/society/991403-u-harkovi-na-bagatopoverhivtsi-pochali-malyuvati-naybilshiy-v-ukrajini-portret-shevchenka.html |date=12 листопада 2014 }} // УНІАН. 01.10.2014.</ref>

До 200-річчя поета в Донецьку вийшло видання «Донецька Шевченкіана у датах і подіях: 1851−2014»<ref>[http://donetshina.ucoz.org/publ/rozdumi_z_privodu/donecka_shevchenkiana_u_datakh_i_podijakh_1851_2014/4-1-0-1303 Донецька Шевченкіана у датах і подіях: 1851—2014] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20141106230406/http://donetshina.ucoz.org/publ/rozdumi_z_privodu/donecka_shevchenkiana_u_datakh_i_podijakh_1851_2014/4-1-0-1303 |date=6 листопада 2014 }} / укладач: Т.&nbsp;Г.&nbsp;Пішванова.&nbsp;— Донецьк&nbsp;: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, ТОВ «Східний видавничий дім», 2014.</ref>.

У 2014-му році почерк Кобзаря було оцифровано як шрифт [[Кобзар (шрифт)|Kobzar KS]].

== Бібліографія ==
{{Main|Бібліографія Тараса Шевченка}}

== Коментарі ==
{{notelist|2}}

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
{{Вікіпосилання
|Тема = Тарас Шевченко
|Вікісховище=Category:Taras Shevchenko
|Вікіджерела= Тарас Григорович Шевченко
|Вікіцитати=Шевченко Тарас Григорович
}}
* ''M.Г. Жулинський.'' [http://www.history.org.ua/?termin=Shevchenko_Taras Шевченко Тарас] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150703132241/http://www.history.org.ua/?termin=Shevchenko_Taras |date=3 липня 2015 }} // {{ЕІУ|10|619}}
* {{книга|автор=Петро Жур|заголовок=Літо перше. З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка|посилання=|відповідальний=|місце=Дніпро|видавництво=|рік=1979|том=|сторінок=288|сторінки=12, 14-16|isbn=|ref=Жур|url=http://litopys.org.ua/shevchenko/bio05.htm}}
* ''Плачинда В. П.'' [https://archive.org/stream/UkrMovEnts#page/n803/mode/2up Шевченко Тарас Григорович] // [[Українська мова (енциклопедія)|Українська мова: Енциклопедія]] / Редкол.: [[Русанівський Віталій Макарович|В.&nbsp;М.&nbsp;Русанівський]], [[Тараненко Олександр Онисимович|О.&nbsp;О.&nbsp;Тараненко]] та ін.&nbsp;— 2-е вид. випр. і доп.&nbsp;— К.: Українська енциклопедія, 2004.&nbsp;— С. 803—804.&nbsp;— ISBN 966-7492-19-2.
* {{ЕУ|10|3813-3822|[https://archive.org/stream/eu0t0/EU_T_10_Kh_Ya#page/n211/mode/2up Шевченко Тарас]}}
* {{УМЕ16|частина=[https://archive.org/stream/UkrMalaEn/kn_16_Уш-Я#page/n103/mode/2up Шевченко Тарас]|сторінки=2076-2080}}
* [https://archive.org/stream/filosofskyi_entsyklop#page/n723/mode/2up Шевченко, Тарас Григорович] // {{ФЕС|сторінки=718}}
* ''Ткачова Л.'' [https://history.vn.ua/book/dict/1629.html Шевченко Тарас Григорович] // {{МСІУ}}
{{PD-письменник}}
{{Тарас Шевченко}}
{{Кирило-Мефодіївське братство}}
{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Шевченко Тарас Григорович| ]]
[[Категорія:Українофільство]]
[[Категорія:Українські гравери]]
[[Категорія:Українські громадські діячі]]
[[Категорія:Українські письменники]]
[[Категорія:Українські поети]]
[[Категорія:Українські художники]]
[[Категорія:Автори відомих щоденників]]
[[Категорія:Академіки Петербурзької академії мистецтв]]
[[Категорія:Історія України (1795–1918)]]
[[Категорія:Звільнені кріпаки]]
[[Категорія:Люди на банкнотах України]]
[[Категорія:Люди на марках]]
[[Категорія:Люди на монетах України]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо астероїд]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Національні герої]]
[[Категорія:Російськомовні письменники XIX сторіччя]]
[[Категорія:Уродженці Звенигородського району]]
[[Категорія:Уродженці Київської губернії]]
[[Категорія:Художники-реалісти]]
[[Категорія:Поховані в Каневі]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названий кратер на Меркурії]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі населені пункти]]
[[Категорія:Акварелісти]]