Перегляд вихідного коду сторінки Шевченко Тарас Григорович

{{Othernames|Шевченко}}
{{otherpersons|Шевченко Тарас Григорович|Шевченко Тарас Григорович (металург)}}
{{Письменник
| bgcolour = #EEDC82
| Ім'я = Тарас Григорович Шевченко
| Оригінал імені =  
| Фото = Taras Shevchenko selfportrait oil 1840 (crop).png
| Ширина = 280px
| Підпис = Тарас Шевченко, [[Автопортрет (Шевченко, зима 1840—1841)|автопортрет]]. 1840−1841 рр.
| Ім'я при народженні = Тарас син Григорія Шевченка&nbsp;<ref name="BIRTH:1">[http://kobzar.ua/item/show/4980 Запис у метричній книзі церкви Іоанна Богослова с.Моринці Звенигородського повіту Київської губернії про народження Т.Г.Шевченка&nbsp;]&nbsp;— Фонд&nbsp;127, опис&nbsp;1012, справа&nbsp;1378, аркуш&nbsp;695зв.&nbsp;</ref>
<ref name="DOC 1814-1843"/>{{rp|#&nbsp;1}}<ref name="nm">Запис у метричній книзі с.&nbsp;Моринці: «У жителя села Моринец Григория Шевченка и жены его Екатерины родился сын Тарас». В оригіналі закреслено «Агафии» і іншою рукою написано «Екатерины». [http://izbornyk.org.ua/shevchenko/docum02.htm Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814—1861]&nbsp;— К., 1982.&nbsp;— С.&nbsp;6). При житті Шевченка українці вживали два варіанти звертання: «Тарас Григорьевич» (лист [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Квітки-Основ'яненка]] від 23&nbsp;жовтня 1840&nbsp;р. [http://izbornyk.org.ua/shevchenko/lystydo01.htm] і «Тарас Григорович» (лист того ж автора від 29&nbsp;квітня 1842&nbsp;р. [http://izbornyk.org.ua/shevchenko/lystydo01.htm#r1842]. Латинкою, наприклад,&nbsp;— {{lang-en|Taras Hryhorovich Shevchenko}}</ref>
| Псевдоніми = Кобзарь Дармограй<br/>Перебендя
| Підданство = [[Російська імперія]]
| Національність = [[українець]]
| Релігія = [[православ'я]]
| Мова творів = [[Українська мова|українська]] <br/> [[Російська мова|російська]]
| Рід діяльності = [[поет]], [[прозаїк]], [[драматург]], [[художник]], [[Графіка|гравер]], [[громадський діяч]]
| Роки активності = [[1826]]—[[1861]]
| Напрямок = [[романтизм]], [[реалізм]]
| Magnum opus = «[[Кобзар (збірка)|Кобзар]]»
}}

'''Тара́с Григо́рович Шевче́нко''' (відомий також як ''Кобза́р''; {{ДН|9|3|1814|25|2}}, с. [[Моринці (Звенигородський район)|Моринці]], [[Київська губернія]], [[Російська імперія]] (нині [[Звенигородський район]], [[Черкаська область]], [[Україна]])&nbsp;— {{ДС|10|3|1861|26|2}}, [[Санкт-Петербург]], [[Російська імперія]])&nbsp;— український [[письменник]], [[Класика|класик]] [[Українська література|української літератури]], [[мислитель]], [[художник]]. [[Національний герой]] і символ України.

Братчик [[Кирило-Мефодіївське товариство|Кирило-Мефодіївського братства]]. Академік [[Петербурзька академія мистецтв|Імператорської академії мистецтв]] (1860).

== Життєпис ==

=== Дитинство та юність ===
[[Файл:Шевченко Т. Г. Хата батьків у Кирилівці (1843).jpg|міні|праворуч|220пкс|Тарас Шевченко. ''Хата батьків у с.&nbsp;Кирилівці''. 1843.]]
Тарас Шевченко народився {{ДН|9|3|1814|25|2}} року<ref name="BIRTH:1"/><ref name="DOC 1814-1843"/>{{rp|#&nbsp;1}} в селі [[Моринці (Звенигородський район)|Моринці]], нині [[Звенигородський район|Звенигородського району]] [[Черкаська область|Черкаської області]], [[Україна]].<ref>за тогочасним адмінподілом [[Пединівська волость]], [[Звенигородський повіт|Звенигородського повіту]] [[Київська губернія|Київської губернії]])</ref>. Був третьою дитиною [[Селянин|селян]]-[[Кріпацтво|кріпаків]] Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри [[Красицька Катерина Григорівна|Катерини]] ({{OldStyleDate|20|листопада|1804|8}}&nbsp;— близько [[1848]]) та брата Микити ({{OldStyleDate|28|травня|1811|16}}&nbsp;— близько [[1870]])<ref>Див. статті «Шевченко Катерина Григорівна» і «Шевченко Микита Григорович» у [http://litopys.org.ua/shevchenko/slovn38.htm Шевченківському словнику]</ref>.

За родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від [[українське козацтво|козака]] Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із [[Запорозька Січ|Запорізької Січі]]. Батьки його матері, Катерини Якимівни Бойко, були переселенцями з [[Прикарпаття]].<ref>{{книга|автор=[[Дзюба Іван Михайлович (Герой України)|Іван Дзюба]] |заголовок=[[Тарас Шевченко: Життя і творчість]] |видавництво= |рік=2008}}</ref>

[[1816]] року сім'я Шевченків переїхала до села {{Comment|Кирилівка|інший варіант — «Кирилівка»}} [[Звенигородський повіт|Звенигородського повіту]] (нині [[Шевченкове (Звенигородський район)|Шевченкове]] Звенигородського району), звідки походив Григорій Іванович&nbsp;<ref name="DOC 1814-1843"/>{{rp|#&nbsp;2}}. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. {{OldStyleDate|24|травня|1816|12}} року народилася Тарасова сестра [[Бойко Ярина Григорівна|Ярина]]<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 127, спр. 1407, розд. 3.</ref>, {{OldStyleDate|7|лютого|1819|26|січня}} року&nbsp;— сестра Марія<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 127, спр. 1454, арк. 87.</ref> а {{OldStyleDate|20|березня|1821|8}} року народився Тарасів брат [[Шевченко Йосип Григорович|Йосип]]<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 127, спр. 1485, арк. 94.</ref>.

Восени [[1822]] року Тарас Шевченко почав учитися грамоти у [[дяк]]а Совгиря.<ref>[http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Kniahynia.html Тарас Шевченко. Княгиня.]&nbsp;— Переклад В.&nbsp;Сапіцький.&nbsp;— Електронна бібліотека української літератури.&nbsp;— Торонто.</ref>&nbsp;<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev306.htm Тарас Шевченко. Княгиня.]&nbsp;Зібрання творів у&nbsp;6&nbsp;т.&nbsp;— К.,&nbsp;2003.&nbsp;— Т.&nbsp;3: Драматичні твори. Повісті.</ref> Тоді ж ознайомився з творами [[Сковорода Григорій Савич|Григорія Сковороди]].

{{OldStyleDate|10|лютого|1823|29|січня}} року його старша сестра Катерина вийшла заміж за Антона Красицького&nbsp;— селянина із [[Зелена Діброва (Городищенський район)|Зеленої Діброви]], а {{OldStyleDate|1|вересня|1823|20|серпня}} року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина.&nbsp;<ref name="DOC 1814-1843">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/docum02.htm Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії.]&nbsp; Документи 1-101 (1814—1843).&nbsp;— К., 1982.</ref>{{rp|#&nbsp;4}}

{{OldStyleDate|19|жовтня|1823|7}} року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко<ref>{{ШевЕ-6|частина=Терещенко Оксана|сторінки =238-239}}</ref>, в якої вже було троє дітей<ref>«Основа», 1862, кн. III.&nbsp;— С. 5; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. III.&nbsp;— С. 170</ref><ref name="DOC 1814-1843"/>{{rp|#&nbsp;5}}. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом<ref>Див. статтю «Терещенко Оксана Антонівна» в Шевченківському словнику</ref>. {{OldStyleDate|4|липня|1824|22|червня}} року народилася Тарасова сестра Марія&nbsp;— від другого батькового шлюбу<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 127, оп. 1012, спр. 1526.</ref>.

Хлопець чумакував із батьком. Бував у [[Звенигородка|Звенигородці]], [[Умань|Умані]], [[Кропивницький|Єлисаветграді]] (тепер [[Кропивницький]])<ref>''Твори у десяти томах'', т. III.&nbsp;— С. 129.</ref>. {{OldStyleDate|2|квітня|1825|21|березня}} року батько помер,<ref name="DOC 1814-1843"/>{{rp|#&nbsp;6}} і невдовзі мачуха повернулася зі своїми трьома дітьми до Моринців.
[[Файл:Мені тринадцятий минало Їжакевич.jpg|thumb|ліворуч|220px| Ілюстрація ''«Мені тринадцятий минало»'' [[Їжакевич Іван Сидорович|Івана Їжакевича]]]]
Тарас пішов у найми до дяка [[Богорський Петро Федорович|Петра Богорського]].<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/vosp05.htm Петро Лебединцев. Тарас Григорович Шевченко. Деякі доповнення і поправки до його бографії.&nbsp;(рос.)]&nbsp;— Киевская старина.&nbsp;— 1882.&nbsp;— кн. 9.&nbsp;— С.&nbsp;560–567. Підписано криптонімом Пр.&nbsp;П.&nbsp;Л–въ.</ref> Як попихач носив воду, опалював школу, обслуговував дяка, читав [[Книга Псалмів|псалтир]] над померлими і вчився. Не стерпівши знущань Богорського й відчуваючи великий потяг до живопису, Тарас утік від дяка й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 225.</ref>. Кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема ([[Лисянка (смт)|Лисянка]] [[Звенигородський повіт|Звенигородського повіту]], нині [[Черкаська область|Черкаської області]])<ref>[http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Mandrivka1.html Тарас Шевченко. Мандрівка з приємністю та й не без моралі. Частина перша.]&nbsp;Переклад Д.&nbsp;Дорошенко.&nbsp;— Електронна бібліотека української літератури.</ref><ref>Ймення, очевидно, переінакшені. [http://izbornyk.org.ua/shevchenko/kony03.htm Кониський&nbsp;О.&nbsp;Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. Дитинний вік Тараса Шевченка.]— К., 1991.</ref>. Також мав учителів-малярів із [[Стеблів|села Стеблева]], [[Канівський повіт|Канівського повіту]]<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— Кн. V.&nbsp;— С. 50.</ref> та із села [[Тарасівка (Звенигородський район)|Тарасівки]] Звенигородського повіту<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— кн. III.&nbsp;— С. 10; Твори…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 225.</ref>. [[1827]] року він пас громадську отару в Кирилівці й там зустрічався з [[Коваленко Оксана Степанівна|Оксаною Коваленко]]. Згодом подругу свого дитинства поет не раз згадає у своїх творах і присвятить їй поему «[[Мар'яна-черниця]]»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. І.&nbsp;— С. 355; т. V.&nbsp;— С. 187—188.</ref>. Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас побував у [[Богуслав]]і, у містечках [[Бурти (Шполянський район)|Бурти]] й [[Шпола]]<ref>Киевская старина.&nbsp;— 1882.&nbsp;— кн. 9.&nbsp;— С. 563.</ref>.

[[1828|1828 року]] Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у [[Вільшана (смт)|Вільшаній]] (Звенигородського повіту на Київщині), коли він звернувся за дозволом учитися в [[Хлипнівка|хлипнівського]] маляра<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— Кн. III.&nbsp;— С. 10.</ref>. Того ж року помер [[Енгельгардт Василь Васильович|Василь Енгельгардт]] і село Кирилівка стало власністю його сина&nbsp;— [[Енгельгардт Павло Васильович|Павла Енгельгардта]]<ref>Черкаський обласний архів.&nbsp;— Ф. 661.&nbsp;— Спр. 120.&nbsp;— Арк. 3—6.</ref>, який призначив Тараса власним дворовим слугою у вільшанському маєтку.

Майже два з половиною роки&nbsp;— з осені [[1828]]-го до початку [[1831]]-го&nbsp;— Шевченко пробув зі своїм паном у [[Вільнюс|Вільні]]<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— кн. III.&nbsp;— С. 10; Твори…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188.</ref>. {{OldStyleDate|18|грудня|1829|6}} року той застав Тараса вночі за малюванням козака [[Платов Матвій Іванович|Платова]], героя [[Французько-російська війна (1812)|війни 1812 року]], нам'яв йому вуха й наказав відшмагати на стайні<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188; т. VII, кн. II, №&nbsp;349.</ref>. Наступного дня наказ було виконано кучером Сидоркою<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188.</ref>. Подробиці Віленського життя маловідомі. Ймовірно, Тарас відвідував лекції з малювання професора [[Вільнюський університет|Віленського університету]] [[Ян Рустем|Йонаса Рустемаса]]. Шевченко міг бути очевидцем [[Листопадове повстання (1830—1831)|Польського повстання 1830&nbsp;року.]] З тих часів зберігся Тарасів малюнок «[[Погруддя жінки (Шевченко)|Жіноча голівка]]», який свідчить про майже професійне володіння олівцем<ref>[http://kobzar.ua/item/show/3011 Тарас Шевченко. Жіноча голівка.]&nbsp;— НМТШ. №&nbsp;г-275.</ref>.

Переїхавши [[1831]] року з Вільна до [[Санкт-Петербург|Петербурга]], поміщик узяв із собою Шевченка<ref>''Чалый М.'' Жизнь и произведения Т. Шевченко…&nbsp;— C. 22; Санкт-Петербургские ведомости.&nbsp;— 1831.&nbsp;— 9 февраля; ''Жур П.'' Шевченковский Петербург…&nbsp;— С. 30.</ref>, а щоб згодом мати зиск на художніх творах власного «покоєвого художника», віддав його в науку на чотири роки до живописця [[Ширяєв Василь Григорович|Ширяєва]], у якого й замешкав Тарас до 1838&nbsp;року<ref>У будинку Крестовського, де наймав квартиру Ширяєв. Тепер&nbsp;— Загородний проспект, 8</ref><ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188;'' Жур П.'' Шевченковский Петербург…&nbsp;— С. 47.</ref>. [[1833]] року він намалював портрет Павла Енгельгардта<ref>[http://kobzar.ua/item/show/3012 Тарас Шевченко. Портрет П.&nbsp;В.&nbsp;Енгельгардта .]&nbsp;— НМТШ. №&nbsp;г-857.</ref>. Шевченко брав участь у розпису [[Большой театр (Санкт-Петербург)|Великого театру]] як підмайстер-рисувальник<ref>''Бурачек М.'' Великий народний художник.&nbsp;— X. : Мистецтво, 1939.&nbsp;— С. 13.</ref>.

[[Файл:Bryullov portrait of Zhukovsky.jpg|міні|праворуч|160пкс|''[[Брюллов Карл Павлович|Карл Брюллов]]''. Портрет поета [[Жуковський Василь Андрійович|В.&nbsp;А.&nbsp;Жуковського]]. 1837—1838. Полотно, олія. [[Національний музей Тараса Шевченка|Національний музей Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка]], Київ.]]

=== Викуп з кріпацтва ===
Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до [[Літній сад (Санкт-Петербург)|Літнього саду]], змальовував статуї. Улітку [[1836]] року під час одного з нічних рисувальних сеансів у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком&nbsp;— художником [[Сошенко Іван Максимович|Іваном Сошенком]]<ref>Іншу версію відстоює Мечислав Гаско у своїй книзі: У колі Шевченкових та Гоголевих друзів. Етюди пошуків і знахідок.— К., 1980</ref>, а через нього&nbsp;— з [[Гребінка Євген Павлович|Євгеном Гребінкою]], [[Григорович Василь Іванович|Василем Григоровичем]] і [[Венеціанов Олексій Гаврилович|Олексієм Венеціановим]], які познайомили Тараса з упливовим при дворі поетом [[Жуковський Василь Андрійович|Василем Жуковським]]<ref>[https://commons.wikimedia.org/wiki/File:17._Основа_(Травень_1862).pdf С.&nbsp;Чалый Новые материалы для биографии Шевченка.]&nbsp;—Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— травень.&nbsp;— С.&nbsp;54; ''Жур&nbsp;П.'' Шевченковский Петербург…&nbsp;— С.&nbsp;81.</ref>. Сошенко вмовив Ширяєва відпустити Шевченка на місяць, щоб той відвідував зали живопису [[Товариство заохочування мистецтв|Товариства заохочення художників]]<ref>Твори…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 135.</ref>. Комітет цього товариства, «розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати його на увазі на майбутнє».

[[Мокрицький Аполлон Миколайович|Аполлон Мокрицький]] (1810—1870), художник, учень Брюллова і приятель Шевченка, що взяв на себе ініціативу залучити Брюллова для справи визволення Тараса від кріпацтва, зазначив у своєму «Щоденнику», що в середу, 31&nbsp;березня 1837&nbsp;р., він показав Брюллову вірш Шевченка. Брюллов був ним «дуже задоволений і, побачивши в ньому думки й почуття молодого чоловіка, вирішив витягти його з податного (кріпацького) стану»<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/spog09.htm A.&nbsp;M.&nbsp;Мокрицький. Щоденник]&nbsp;— Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К.&nbsp;1982 </ref> З цього бачимо, що в березні 1837&nbsp;р. Шевченко вже писав вірші, яких не стидався показувати знайомим і знавцям. Шевченко почав вправлятися у віршуванні під враженням своєї зустрічі з українськими творами у Гребінки (липень 1836&nbsp;р.).<ref name="Pritsak">[http://litopys.org.ua/rizne/pritz1.htm Омелян Пріцак. Шевченко&nbsp;— пророк&nbsp;]&nbsp;— К., 1993.&nbsp;</ref>

Навесні [[1838]]-го [[Брюллов Карл Павлович|Карл Брюллов]] і [[Жуковський Василь Андрійович|Василь Жуковський]] вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші&nbsp;— 2500 [[російський рубль|рублів]]<ref name="autogenerated1963">Тарас Шевченко. Документи і матеріали.&nbsp;— К. : Держполітвидав УРСР, 1963.&nbsp;— С. 6.</ref>. На той час ця сума була еквівалентною 45 кілограмам чистого [[Срібло|срібла]]<ref>Див. ''Спасский И. Г.'' Русская монетная система. Место и значение русской монетной системы в мировом денежном хозяйстве.&nbsp;— Л., 1962.</ref>. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського&nbsp;— вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, у якій взяла участь імператорська родина<ref>''Жур Петро.'' Шевченківський Петербург.&nbsp;— К. : Дніпро, 1972.&nbsp;— С. 57—66.</ref>. Лотерея відбулася {{OldStyleDate|4|травня|1838|22|квітня}}, а {{OldStyleDate|7|травня||25|квітня}} Шевченкові видали відпускну&nbsp;<ref name="DOC 1814-1843"/>{{rp|#&nbsp;18}}&nbsp;<ref>[https://old.archives.gov.ua/Sections/Persons/Shevchenko_2014/1/index.php?21 Відпускна, видана Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченку поміщиком Київської губернії П.&nbsp;В.&nbsp;Енгельгардтом.] Виставка фото- та архівних документів і матеріалів до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка</ref>.

=== Вільноприхожий учень Петербурзької академії мистецтв (1838—1842) ===
[[Файл:1839 06 03 - Request to reside in Petersburg.jpg|right|thumb|180px|Заява Тараса Шевченка до правління Академії мистецтв про видачу квитка на право мешкання в Петербурзі. ''3&nbsp;червня&nbsp;1839&nbsp; ]]
Після викупу Шевченко оселився на 4-й лінії [[Васильєвський острів|Васильєвського острова]] в будинку №&nbsp;100<ref>''Запис на відпускній Шевченка'': «Васильевская часть, 2, кварт. №&nbsp;100, записан 3 июня 1838 г., 18 февраля 1839. Надзиратель Иванов»</ref> і незабаром став [[студент]]ом [[Петербурзька академія мистецтв|Петербурзької академії мистецтв]]<ref>Центральний Державний історичний архів. Ленінград, ф. 789, оп. 19, спр. 723, арк. 10—17.</ref> й одним з улюблених учнів Брюллова<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 28.</ref>. Як вже неабиякий [[портрет|портретист]], Тарас опанував також мистецтво [[гравюра|гравюри]] й виявив видатні здібності як [[графіка|графік]] та [[ілюстрація|ілюстратор]]. Водночас він наполегливо поглиблював власні знання, читав твори класиків світової літератури, захоплювався [[історія|історією]] та [[філософія|філософією]].

Під враженням вістки про смерть автора [[Енеїда (Котляревський)|«Енеїди»]] (29 жовтня 1838&nbsp;р.) Шевченко написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському».<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev109.htm Тарас Шевченко. На вічну пам'ять Котляревському.]&nbsp;Зібрання творів: У&nbsp;6&nbsp;т.&nbsp;— К.,&nbsp;2003.&nbsp;— Т.&nbsp;1: Поезія&nbsp;1837-1847.</ref> Разом із чотирма іншими його поезіями цей вірш побачив світ у альманасі Гребінки «[[Ластівка (альманах)|Ластівка]]» ([[1841]])<ref>[https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Lastivka_1841.pdf Ластівка.]&nbsp;Альманах.&nbsp;— СПБ. 1841.</ref>. {{OldStyleDate|14|листопада|1838|2}} року Шевченко в [[Гатчина|Гатчині]] написав «Думку» (''Тяжко, важко в світі жити…''), яку вперше надрукували 1843 року в харківському альманасі [[Бецький Іван Ігорович|Бецького]] «[[Молодик (альманах)|Молодик]]»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. І.&nbsp;— С. 15—16.</ref>.

{{OldStyleDate|4|грудня|1838|24|листопада}} року переїхав на квартиру до Сошенка в будинок №&nbsp;307 3-го кварталу Васильєвської частини (тепер&nbsp;— будинок №&nbsp;47 на 4-й лінії)<ref>''Жур Петр.'' Шевченковский Петербург.&nbsp;— Лениздат, 1964.&nbsp;— С. 140.</ref>. Наприкінці 1839 року Тарас Шевченко захворів на [[тиф]]. Одужував у майстерні Федора Пономарьова&nbsp;— свого найближчого приятеля в Академії мистецтв<ref>Пономарьов у своїх спогадах зазначив, що хвороба Шевченка «поглинала наші мізерні кошти». ''[[Олександр Деко|Деко О]].'' [http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=286502 "Український (Леонардо) Тарас да Моринці] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130731022045/http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=286502 |date=31 липень 2013 }}. (Сторінки із «Шевченківського календаря» скорочено) // «[[Голос України]]».&nbsp;— 2013.&nbsp;— №&nbsp;66 (5566) (5 квіт.).&nbsp;— С. 10—11.</ref>.

[[1840]] року Тарас Шевченко видав першу поетичну книгу&nbsp;— [[Кобзар (збірка)|«Кобзар»]],<ref>[https://commons.wikimedia.org/w/index.php?title=File:Kobzar_WDL7489.pdf&page=3 Кобзарь Т.&nbsp;Шевченка]&nbsp;— СПб., 1840.</ref> до якої увійшло 8 поезій: «Думи мої», «[[Перебендя]]», «[[Катерина (поема)|Катерина]]», [[Тополя (балада)|«Тополя»]], «Думка», «[[До Основ'яненка]]», [[Іван Підкова (поема)|«Іван Підкова»]], «[[Тарасова ніч]]». Книга справила велике враження на українську громаду. Частина російських критиків визнала непересічний талант поета. Інші&nbsp;— відгукнулись негативно, закидаючи автору безперспективність «мужицької мови»<ref>''[[Шубравський Василь Єфремович|В.&nbsp;Є.&nbsp;Шубравський.]]''[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shubrav.htm  Відзиви на перші видвння творів Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка.]&nbsp;— Питання шевченкознавства.&nbsp;— К.,&nbsp;1962.&nbsp;— Вип.&nbsp;3.</ref>.

Окремими виданнями вийшли також поеми «[[Гайдамаки (поема)|Гайдамаки]]» (1841),<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev117.htm Тарас Шевченко. Гайдамаки.]&nbsp;Зібрання творів: У&nbsp;6&nbsp;т.&nbsp;— К.,&nbsp;2003.&nbsp;— Т.&nbsp;1: Поезія&nbsp;1837-1847.</ref> [[Гамалія (поема)|«Гамалія»]] (1844),<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev122.htm Тарас Шевченко. Гамалія.]&nbsp;Зібрання творів: У&nbsp;6&nbsp;т.&nbsp;— К.,&nbsp;2003.&nbsp;— Т.&nbsp;1: Поезія&nbsp;1837-1847.</ref> і «Тризна» (1844, російською мовою).<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev123.htm Тарас Шевченко. Тризна.]&nbsp;Зібрання творів: У&nbsp;6&nbsp;т.&nbsp;— К.,&nbsp;2003.&nbsp;— Т.&nbsp;1: Поезія&nbsp;1837-1847.</ref>

Улітку [[1842]]-го, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював [[Катерина (картина Шевченка)|однойменну картину]], яка стала одним із найвідоміших творів українського малярства.<ref name="KATERYNA">[http://kobzar.ua/item/show/1859 Тарас Шевченко. Катерина]&nbsp;1842.&nbsp;К.&nbsp;— НМТШ&nbsp;— №&nbsp;ж-100</ref>

=== Перша подорож Україною (1843) ===
[[Файл:Imperial Academy of Arts.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Петербурзька академія мистецтв]], де у 1838-45 роках навчався Шевченко]]
[[Файл:Vasily Tropinin 14.jpg|міні|праворуч|160пкс|[[Брюллов Карл Павлович|К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллов]], наставник Шевченка в Академії мистецтв]]
{{OldStyleDate|25|травня|1843|13}} року Шевченко з [[Санкт-Петербург|Петербурга]] виїхав до [[Україна|України]].<ref>На підставі аналізу відпускних документів [[Петербурзька академія мистецтв|Петербурзької академії мистецтв]] дослідник [[Жур Петро Володимирович|Петро Володимирович Жур]] довів, що Шевченко міг виїхати з Петербурга не раніше 11-19 травня 1843 року. Деякі біографи стверджують, що художник їхав білоруським [[тракт]]ом в компанії українського письменника [[Гребінка Євген Павлович|Євгена Гребінки]] та його сестри Людмили, яка навчалася в {{Не перекладено|Смольний інститут шляхетних дівчат|Смольному|ru|Смольный институт благородных девиц}}. </ref> Завітав до поета [[Забіла Віктор Миколайович|Віктора Забіли]] на його хуторі [[Забілівщина|Кукуріківщина]] під [[Борзна|Борзною]]. Зупинився у [[Національний історико-культурний заповідник «Качанівка»|Качанівці]] на [[Чернігівська губернія|Чернігівщині]], у маєтку поміщика [[Тарновський Григорій Степанович|Григорія Тарновського]])<ref>''Кирилюк Є.&nbsp;П.''&nbsp;Тарас Шевченко. Життя і творчість.&nbsp;— К. : Держлітвидав України, 1964.&nbsp;— С. 118.</ref>. У червні побував у [[Київ|Києві]], де познайомився з [[Максимович Михайло Олександрович|Михайлом Максимовичем]] і [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймоном Кулішем]].<ref>Справа №&nbsp;81, ч. 6, арк. 60—65.</ref> На [[Полтавська губернія|Полтавщині]] відвідав Євгена Гребінку в його [[Мар'янівка (Гребінківський район)|Убіжищі]]<ref>''Чужбинский А.'' Воспоминания о Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко…&nbsp;— С. 6.</ref>. {{OldStyleDate|11|липня|1843|29|червня}}-го&nbsp;— у [[день апостолів Петра і Павла|день св. Петра і Павла]]&nbsp;— відвідав разом із ним пишну гостину в хрещеної матері Гребінки, вдови-генеральші [[Вільхівська Тетяна Густавівна|Тетяни Вільхівської]] в її «українському Версалі» в [[Мойсівка|Мойсівці]], де познайомився з поетом [[Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович|Олександром Афанасьєвим-Чужбинським]] та офіцером [[Де Бальмен Яків Петрович|Яковом де Бальменом]] (пізніше присвятив йому поему [[Кавказ (поема)|«Кавказ»]]). У липні [[1843]] року в [[Ковалівка (Драбівський район)|Ковалівці]] Шевченко відвідує [[Капніст Олексій Васильович|Олексія Капніста]]&nbsp;— учасника руху [[Декабристи|декабристів]], сина автора «Оди на рабство» і комедії «Ябеда» [[Капніст Василь Васильович|Василя Капніста]]. Обидва поїхали до [[Яготин]]а, до [[Рєпнін-Волконський Микола Григорович|Миколи Рєпніна-Волконського]], щоб оглянути галерею картин і на замовлення Григорія Тарновського зробити копію з портрета Миколи Рєпніна. Там Шевченко познайомився з [[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варварою Рєпніною]]<ref>Русские пропилеи.&nbsp;— М., 1916.&nbsp;— т. II.&nbsp;— С. 180—181; 203—204; Киевская старина.&nbsp;— 1888.&nbsp;— кн. 10.&nbsp;— С. 2—3.</ref>. Того літа він відвідував своїх нових знайомих: [[Закревські|Закревських]] у [[Березова Рудка|Березовій Рудці]], Якова де Бальмена в [[Линовиця|Линовиці]], [[Селецький Петро Дмитрович|Петра Селецького]] в [[Малютинці|Малютинцях]], Олександра Афанасьєва-Чужбинського в [[Ісківці (Лубенський район)|Ісківцях]], Ревуцьких<ref>[http://uk.rodovid.org/wk?title=Рід:Ревуцькі&limit=250&offset=0 Рід: Ревуцькі]</ref> в [[Іржавець (Ічнянський район)|Іржавці]], [[Ґалаґани (рід)|Ґалаґанів]] у [[Сокиринці (Срібнянський район)|Сокиринцях]] та [[Дігтярі (смт)|Дігтярях]]. {{OldStyleDate|2|жовтня|1843|20|вересня}} року гостював у рідному [[Шевченкове (Звенигородський район)|селі Кирилівці]], Звенигородського повіту, на Київщині в сестри та братів<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР. Київ, ф. 127, оп. 1012, спр. 2130, арк. 16</ref>.

Протягом жовтня&nbsp;— грудня [[1843|1843 року]] жив у Яготині в Рєпніних, де на замовлення Олексія Капніста виконав дві копії з портрета Миколи Рєпніна (роботи швейцарського художника Й. Горнунга).<ref>Одна зберігається в [[Національний музей Тараса Шевченка|Національному музеї Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка в Києві]], а друга&nbsp;— в [[Ермітаж]]і («Русские пропилеи»&nbsp;— М., 1916.&nbsp;— т. II.&nbsp;— С. 181.</ref>.

У [[Березань (місто)|Березані]], у маєтку [[Лукашевич Платон Якимович|Платона Лукашевича]], 9 жовтня 1843&nbsp;р. Шевченко написав вірша «[[Розрита могила]]». Це найраніший твір, який увійде до рукописної книги поезій [[Три літа (рукописна книга 1843-1845 рр.)|«Три літа»]] (1843—1850&nbsp;рр.). Безпосереднім поштовхом до написання вірша були археологічні розкопки курганів-могил, здійснювані в Україні [[Археографічна комісія|археографічною комісією]] (чимало могил було поблизу Березані). Шевченко, як інші українські поети-романтики, вважав ці могили-кургани пам'ятками козацької доби. Отже, передовсім символом її героїчного минулого. В цей час найбільший спротив Шевченка до Богдана Хмельницького викликала поема [[Гребінка Євген Павлович|Євгена Гребінки]] «Богдан», опублікована російською мовою 1843&nbsp;р.<ref>[http://az.lib.ru/g/grebenka_e_p/text_1843_bogdan_oldorfo.shtml Е.&nbsp;Гребенка. Богданъ. Сцены изъ жизни Малороссійскаго гетмана Зиновія Хмѣльницкаго.]&nbsp;—Библіотека для чтенія. No&nbsp;2,&nbsp;1843</ref> (Окремі уривки з цієї поеми друкувались ще 1839&nbsp;р.) В цій поемі Гребінка прославляє Богдана за те, що він ''у ніг царя московского склав свої гетманские клейноди і щастіє пряме вказав Україні из родів у роди''. Оця похвальна тирада повинна була викликати в душі Шевченка таке обурення проти Богдана, яке не проходило до кінця Шевченкового життя. Після того Шевченко про Гребінку, доброго слова не промовив ніколи… і, можливо, припинив з ним приятелювання.<ref name="Bileckyj2">[https://diasporiana.org.ua/literaturoznavstvo/2189-biletskiy-l-taras-shevchenko-kobzar-t-2/ Тарас Шевченко. Кобзар.]&nbsp;Т.&nbsp;2&nbsp;— Редакція статті й пояснення д-ра Леоніда Білецького.&nbsp;— Вінніпег, 1952.</ref>

У лютому [[1844|1844 року]] виїхав з [[Україна|України]] до Петербурга через [[Москва|Москву]], де пробув один тиждень і зустрівся з [[Щепкін Михайло Семенович|Михайлом Щепкіним]] та [[Бодянський Осип Максимович|Осипом Бодянським]]<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VI.&nbsp;— С. 392—393; 439.</ref>. Під час першої подорожі до України Шевченко задумав видати серію офортів «[[Живописна Україна]]». {{OldStyleDate|11|листопада|1844|30|жовтня}} року комітет [[Товариство заохочування мистецтв|Товариства заохочення художників]] ухвалив надати Шевченкові грошову допомогу (300&nbsp;рублів) для цього видання.<ref name="DOC 1844-1847"/>{{rp|#&nbsp;123}} Перші 6&nbsp;[[офорт]]ів («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), [[Дари в Чигрині 1649 року|«Дари в Чигирині 1649&nbsp;року»]]) вийшли у&nbsp;листопаді.<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII.&nbsp;— кн. І.&nbsp;— №&nbsp;92—97.</ref>.

1844&nbsp;р. опубліковано передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки» під назвою «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки»<ref name="KOBZAR-1844">[https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Тарас_Шевченко._Чигиринський_кобзар_та_Гайдамаки._1844.pdf Тарас Шевченко. Чигиринський Кобзар і Гайдамаки]&nbsp;— СПБ., 1844.</ref>. Того ж року Шевченко написав історіософсько-політичну ''комедію'' «[[Сон (поема)|Сон]]»<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev128.htm Тарас Шевченко. Сон (Комедія)]&nbsp;— Зібрання творів у&nbsp;6&nbsp;т.&nbsp;— К.,&nbsp;2003.&nbsp;— Т.&nbsp;1: Поезія 1837—1847.</ref>&nbsp;— поему-[[гротеск]], яка розкриває перед читачами наслідки уярмлення України Москвою.

{{OldStyleDate|3|квітня|1845|22|березня}} року Тарас Шевченко подав заяву до Ради Академії мистецтв із проханням дати йому звання художника. Рада ухвалила рішення про надання йому звання некласного художника, яке треба було затвердити на загальних зборах Академії. Загальні збори Академії 18 листопада 1845&nbsp;р. затвердили ''Тараса Шевченка в академічному званні некласний художник у малярстві історичному і портретному''<ref name="DOC 1844-1847">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/docum03.htm Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії.]&nbsp; Документи 102—197 (1844—1847).&nbsp;— К., 1982.</ref>

{{OldStyleDate|4|квітня||23|березня}} рада Академії мистецтв видала Шевченкові за його заявою квиток на право проїзду в Україну і назад ''для художніх занять'', а також безперешкодного там перебування.<ref name="DOC 1844-1847"/>.

=== Друга подорож Україною (1845—1847) ===
{{ main  | Три літа (рукописна книга 1843-1845 рр.)&nbsp;  }}
{{ main  | Другий Кобзар Тараса Шевченка (1847 р.)&nbsp;  }}

{{OldStyleDate|12|квітня|1845|31|березня}} року Шевченко виїхав із Петербурга через Москву до Києва. У Москві зустрівся з [[Щепкін Михайло Семенович|Михайлом Щепкіним]] і оглянув [[Кремль]]. На шляху до [[Київ|Києва]] Шевченко проїхав [[Подольськ]], [[Тула|Тулу]], [[Орел (місто)|Орел]], Кроми<ref>Кроми&nbsp;— населений пункт на Росії, на березі р.&nbsp;Кроми, 36&nbsp;км від м.&nbsp;Орел. Під час другої поїздки Тараса Шевченка в Україну (1845)&nbsp;— повітове містечко, в якому налічувалось 5 церков.</ref>, [[Есмань (смт)|Есмань]], [[Забілівщина|Кукуріківщину]]<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. III.&nbsp;— С. 305—353; т. V.&nbsp;— С. 33.</ref>.

Весну, літо й осінь 1845 року Шевченко провів у [[Мар'янське (Великобагачанський район)|Мар'їнському]] на Полтавщині ([[Миргородський повіт]]) на запрошення маршалка шляхти Миргородського повіту [[Лук'янович Олександр Андрійович|Олександра Лук'яновича]]. Жив у окремому від панів приміщенні, малював портрети й краєвиди. Тут поет здружився з селянами, охоче з ними зустрічався.<ref>«Киевская старина», 1900, кн. 2, с. 253; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VI.&nbsp;— С. 36—37.</ref> До нашого часу зберігся лише портрет О.&nbsp;А.&nbsp;Лук'яновича (у [[Миргородський краєзнавчий музей|Миргородському краєзнавчому музеї]]).

У вересні він гостював у своїх родичів у Кирилівці, відвідав сестру Катерину в Зеленій Діброві, побував у [[Княжа (село)|Княжому]]<ref>Спогади про Шевченка.&nbsp;— К. : Держлітвидав України, 1958.&nbsp;— С. 34; «Киевская старина», 1887, кн. U.&nbsp;— С. 567—568.</ref>.

Ставши співробітником Київської археографічної комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав [[фольклор]]ні й [[етнографія|етнографічні]] матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки<ref>Киевская старина.&nbsp;— 1894.&nbsp;— кн. 2.&nbsp;— С. 235; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VI.&nbsp;— С. 237.</ref>&nbsp;<ref name="DOC 1844-1847"/>.

[[Файл:1845 - 3 Lita (reduced).pdf|right|thumb|150px| page=5 | none |  alt=Три літа. 1845 |Три літа. ''Рукописна книга Тараса Шевченка.'' 1845&nbsp;]]
Восени та взимку [[1845]] року Шевченко написав такі твори: [[Єретик (поема)|«Єретик»]], [[Невольник (поема)|«Сліпий»]], «[[Великий льох]]», [[Наймичка (поема)|«Наймичка»]], «[[Кавказ (поема)|Кавказ]]», «[[І мертвим, і живим…]]», [[Холодний Яр (вірш)|«Холодний Яр»]], «Давидові псалми». Тяжко захворівши, наприкінці [[1845]]-го написав вірш [[Заповіт (вірш)|''Як умру…'']]<ref name="TRYLITA">[http://kobzar.ua/item/show/5472 Тарас Шевченко. Три літа.]&nbsp;Рукописна книга.&nbsp;— ІЛ, ф.&nbsp;1, №&nbsp;74</ref> Через яскраво антиімперський характер більшість нових поетичних творів не могли бути надруковані, але вони розповсюджувались у списках.

Навесні [[1846]] року Шевченко прибув до [[Київ|Києва]] й оселився в будинку (тепер&nbsp;— [[Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка]]) в колишньому провулку «[[Козине болото]]». В той час написано балади [[Лілея (балада Т. Шевченка)|«Лілея»]] та [[Русалка (балада)|«Русалка»]]. У квітні Тарас пристав до [[Кирило-Мефодіївське товариство|Кирило-Мефодіївського братства]]&nbsp;— таємного товариства, заснованого з ініціативи [[Костомаров Микола Іванович|Миколи Костомарова]].

{{OldStyleDate|9|грудня|1846|27|листопада}} року Шевченко подав заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання в [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київському університеті Святого Володимира]], на яку його затвердили {{OldStyleDate|5|березня|1847|21|лютого}}-го. Однак працювати вчителем не довелося. У березні того року після доносу почалися арешти кирило-мефодіївців.

=== Арешт (1847) ===

{{OldStyleDate|17|квітня|1847|5}} Шевченка заарештували на дніпровській переправі, відібрали папери, зокрема книгу [[Три літа (рукописна книга 1843-1845 рр.)|«Три літа»]] й під конвоєм відправили до Петербурга. На допитах у казематі Третього відділу імператорської канцелярії (тепер вул. Пестеля, 9) поет не виказав нікого з членів товариства. Перебуваючи близько двох місяців за ґратами, Шевченко написав вірші, які згодом об'єднав у цикл «[[В казематі]]». Шевченка звинуватили в написанні віршів, з якими ''могли посіятись і згодом укоренитися думки про вигадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи й про можливість Україні існувати як окремій державі''/<ref>[http://litopys.org.ua/rizne/kmt03.htm Доповідь Орлова Миколі I. Кирило-Мефодіївське товариство.]</ref> Участі поета в Кирило-Мефодіївському товаристві слідство не довело. Шевченка як ''наділеного міцною будовою тіла'' призначили рядовим в Оренбурзький окремий корпус із забороною писати й малювати.<ref name="DOC1847">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/docum04.htm Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії.]&nbsp;Документи&nbsp;198-299 (1847).&nbsp;— К.&nbsp;1982.</ref>

Зауважимо, що Т. Шевченко був середнього зросту. У "Формулярному списку 1-го лінійного батальйону за 1854 рік вказано: Від народження 39 років. зростом 2 аршини і 5 вершків (164,46&nbsp;см).<ref name="DOC-1851-1858">[http://litopys.org.ua/shevchenko/docum07.htm Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії.]&nbsp;Документи 408—495 (1851—1858).— К.&nbsp;1982.</ref>{{rp|#427}}&nbsp;<ref>[https://gazeta.ua/articles/history-journal/_buv-vin-sobi-serednogo-zrostu-takij-muzhestvennij-zdorovij-cholovik/373978 Був він собі середнього зросту&nbsp;— такий мужественний, здоровий чоловік]</ref>

=== Заслання до Орська. Аральська описова експедиція. (1847—1850) ===
{{ main  | Другий Кобзар Тараса Шевченка (1847 р.)  }}
{{ main  | Поезія 1847-1850 рр. (Оренбурзька або Мала книжка)  }}

В [[Орська фортеця|Орській фортеці]], усупереч нелюдській забороні ''(Трибунал під головуванням самого Сатани не міг би проголосити такого холодного нелюдського присуду),''<ref name="DIARY 1857.06">[http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Zhurnal/shchodennyk01.html Тарас Шевченко. Журнал (Щоденник). Червень&nbsp;1857.]&nbsp;Переклад Леоніда Білецького.&nbsp;— Електронна бібліотека української літератури.&nbsp;— Торонто. 2001.</ref> Шевченко потай малював і писав вірші. 1847 року він написав поеми [[Княжна (поема)|«Княжна»]], [[Варнак (поема)|«Варнак»]], [[Іржавець (поема)|«Іржавець»]], «[[Чернець (поема)|Чернець]]», «Москалева криниця», завершив цикл поезій «В казематі», заново переписав поему «Осика» (згодом&nbsp;— «Відьма»), балади «Русалка» й «Лілея» (з «Другого Кобзаря», запланованого перед арештом).

Восени 1847 року в Орській фортеці Шевченко занедужав спершу [[ревматизм]]ом, а згодом ще й на ''люту [[цинга|цингу]]'', про що написав у листах до [[Лизогуб Андрій Іванович|Андрія Лизогуба]] (11&nbsp;грудня) та [[Лазаревський Михайло Матвійович|Михайла Лазаревського]]&nbsp;(20&nbsp;грудня):<ref name="LYSTY 1839-1850">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev601.htm Тарас Шевченко. Листи до різних осіб.]&nbsp;Листи 1839—1850.&nbsp;— Зібрання творів у&nbsp;6&nbsp;т.&nbsp;— К.&nbsp;2003.&nbsp;— Т.&nbsp;6.&nbsp;— С.&nbsp;11-56.</ref>&nbsp;{{rp|35,&nbsp;36}}
{{block indent |1=''До люльок, смороду і зику став я потрохи привикать, а тут спіткала мене цинга лютая, і я тепер мов [[Йов Багатостраждальний|Іов на гноїщі]], тілько мене ніхто не провідає.''
}}


З весни [[1848]] року Шевченко брав участь в [[Аральська описова експедиція|Аральській експедиції]] під командуванням лейтенанта [[Бутаков Олексій Іванович|Олексія Бутакова]].<ref name="ARAL">
{{cite web
 | url         = https://commons.wikimedia.org/wiki/File:1848-1849_-_Aral_Sea_-_Shevchenko_Butakoff_Maksheyev_%3D_e-book.pdf 
 | title       = Арал Тенгизи 1848–1849. Малюнки Тараса Шевченка. Денник Олексія Бутакова. Мандрівки Олексія Макшеєва. pdf.
 | publisher   = Козак Невада, Наутілус. Львів, 2019
 | lang        = 
}}</ref>

[[Файл:1848 - 201 - Self-portrait at the Syr Darya bank. Rayim, June 1848, Taras Shevchenko.jpg|міні|260px|''Тарас&nbsp;Шевченко.'' Автопортрет на березі Сирдар'ї. Раїм, червень 1848
<br/>{{координати|46.063890|61.683334|format=dms}}]]

Перебування на острові [[Косарал (острів)|Косарал]] стало дуже продуктивним у творчості митця. Окрім виконання численних малюнків, [[сепія|сепій]] та [[акварель|акварелей]], Шевченко написав поеми [[Царі (поема)|«Царі»]], «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій, у яких відбито емоційний стан поета.
{{Цитата|
:А ти, друже мій єдиний,<br />
:Як маєш журитись,<br />
:Прочитай оцю цидулу<br />
:І знай, що на світі<br />
:Тілько й тяжко, що в пустині<br />
:У неволі жити…
}}

За чотири роки (1847—1850) йому вдалося створити й зберегти чотири [[Поезія 1847-1850 рр. (Оренбурзька або Мала книжка)|''рукописні книжечки'']] без назв, відзначених на титульних сторінках роками: '''1847''', '''1848''', '''1849''', '''1850'''.
{{Цитата|
І четвертий рік минає<br />
Тихенько, поволі,<br />
І четверту начинаю<br />
Книжечку в неволі…
}}

Після повернення з Аральської описової експедиції, в Оренбурзі, Шевченко зблизився з учасниками польського [[Листопадове повстання (1830—1831)|повстання 1830—1831]]&nbsp;рр., і&nbsp;заприязнився з польськими письменниками [[Броніслав Залеський|Броніславом Залеським]] та [[Едвард Желіговський|Едвардом Желіговським]], з якими пізніше листувався.

=== Другий арешт. Заслання на півострів Мангишлак. (1850—1857) ===
[[Файл:Новопетровське укріплення з моря. Папір, акварель .jpg|міні|праворуч|300пкс|«Новопетровське укріплення з моря» (1853-57)]]
[[Файл:У шинку .jpg|міні|праворуч|190пкс|«У шинку» (1856-57)]]
У квітні 1850 року Шевченка заарештували й після піврічного ув'язнення на [[Гауптвахта|гауптвахті]] відправили до [[Форт-Шевченко|Новопетровського укріплення]] (нині місто [[Форт-Шевченко]]) на півострові [[Мангишлак (півострів)|Мангишлак]]. Там він карався сім років. Умови укріплення були жахливими: місцева вода була солонувата, харчі здебільшого сухі та теж солоні&nbsp;— через це солдати страждали на цингу, від якої дуже страждав і Шевченко. Цинга була спільним лихом усіх степових укріплень, особливо взимку. Щороку від хвороб, породжених тяжкими побутовими умовами, виснажливої муштри, фортифікаційних робіт, нещасних випадків (переважно під час навчальних стрільб)&nbsp;— гинули солдати. Так, у 1852 році в укріпленні з різних причин померло одинадцять солдатів, а двох було вбито під час стрільб. Будні укріплення для Шевченка були огидними&nbsp;— своїм безглуздям, одноманітністю, пияцтвом та аморальною поведінкою деяких офіцерів. Зрідка, щоправда, виникала потреба послати загін на боротьбу з войовничими бандами хівинців, які грабували мирні казахські аули. За словами Шевченка&nbsp;— «найбідніший, найжалюгідніший прошарок у нашій православній відчизні. У нього відібране все, чим тільке життя красне: сімейство, родина, свобода, одним словом, все». Через важку долю солдати знаходили хвилинну розраду в горілці. Шевченко не відокремлював себе від солдат, жив просто, декого з них потайки навчав грамоти. Бачачи в поетові культурну людину, цінуючи його людяність і товариськість, солдати оберігали його від негативного впливу солдатського побуту. Шевченко був одним з небагатьох солдатів, які провели в укріпленні найбільш тривалий час&nbsp;— сім років без перерви.
{{text|«Справжня пустеля! пісок та камень; хоч би травичка, хоч би деревце — нічого немає. Навіть гори порядної не побачиш — просто, чорт знає що! дивишся, дивишся, та така тебе туга візьме — просто, хоч давися; так і повіситись нічим» — Шевченко про природу Мангишлака у листі до С. Гулака-Артемовського}}
Переводячи Шевченка до Новопетровського укріплення, командир корпусу [[Обручов Володимир Опанасович|В.&nbsp;О.&nbsp;Обручов]] дав наказ начальникові 23-ї піхотної дивізії [[Толмачов Опанас Омелянович|О.&nbsp;О.&nbsp;Толмачову]], який створив для поета умови, які мало чим відрізнявся від в'язничних. Наказ передбачав, окрім спостереження за поведінкою Шевченка з боку самого ротного командира, доручити найближчий нагляд за ним благонадійним унтерофіцерові і єфрейторові, які повинні були суворо стежити за всіма його діями. У випадку якщо ці чини помічали непокору та щось підозріле з боку Шевченка, то ротний командир повинен був негайно доповідати секретними листами про це Обручову. У випадку послаблення нагляду за Шевченком ці чини піддавалися суворій відповідальності перед самим Обручовим.

Не пощастило Шевченкові й з безпосередніми начальниками: ротний командир, штабскапітан М.&nbsp;М.&nbsp;Потапов, був людиною настільки «жорстокою й бездушною», що його ненавиділи солдати й не любили офіцери. Потапов дуже ретельно взявся виконувати наказ Обручова: окрім закріплення за Шевченком спостерігача «особливого дядька з солдат», його стали водити на «фортові роботи, на муштру». Також Потапов присікувався до Шевченка з дріб'язковими причіпками: то вивертав йому кишені, шукаючи олівця чи клаптя паперу, то знущався з нього за не досить голосну відповідь чи за те, що той дивився при цьому вниз. Особливо дошкуляв ротний командир рядовому Шевченкові муштрою (так званим тихим навчальним кроком, маршируванням, рушничними прийомами), тим, що було найбільш ненависним для поета та за його формулюванням: мало на меті «перетворити мислячу людину на автомат з рушницею». Щоденна виснажлива муштра доводила Шевченка мало не до відчаю. Таким же обмеженим був і помічник Потапова&nbsp;— підпоручик П.&nbsp;І.&nbsp;Обрядін, людина не тільки «брутальна і жорстока, але й безчесна».
[[Файл:Кара шпіцрутенами .jpg|міні|праворуч|190пкс|«Кара шпіцрутенами» (1856-57)]]
Проте знайшлися серед офіцерів і доброзичливі, зокрема, лікар С.&nbsp;Р.&nbsp;Нікольський, сотники [[Ахмет Хаїров]] і Ф.&nbsp;Ю.&nbsp;Чаганов, прапорщик В.&nbsp;О.&nbsp;Михайлов, підпоручик В.&nbsp;П.&nbsp;Воронцов, підпоручик О.&nbsp;Є.&nbsp;Фролов, поручик К. Зелінський. Окрім Зелінського, дружні стосунки з Шевченком мали й інші польські політичні засланці&nbsp;— унтерофіцери М. Мостовський, Ф. Фіялковський і Ф. Куліх; рядові І. Плащевський і С. Пшевлоцький, який у 1857 році передав Шевченкові з [[Уральськ]]а книгу «Естетика» [[Карол Лібельт|К. Лібельта]]. Очевидно, саме згадані офіцери&nbsp;— значною мірою сприяли зближенню коменданта укріплення [[Маєвський Антон Петрович|А.&nbsp;П.&nbsp;Маєвського]] й солдата Шевченка. Людина розумна й гуманна, підполковник Маєвський користувався серед підлеглих пошаною і приязню, через заборону поету листуватися, комендант навіть згодився одержувати й відсилати листи Шевченка. Окрім цього комендант запросив Шевченка вчити двох своїх невеликих синів, саджав його за один стіл зі своїми гостями-офіцерами,&nbsp;— за що наражався на небезпеку доносу. Прихильність і підтримка коменданта багато значили для безправного солдата: це була єдина нагода у вільні від муштри години побути в атмосфері доброзичливості, і, що дуже важливо,&nbsp;— з'явилася можливість писати листи друзям. Друзі з «волі» час від часу надсилали Шевченкові гроші, розуміючи, що солдатові ніде взяти кошти на так необхідні книжки та різні дрібні витрати. Про період перебування Шевченка перших років в укріпленні відомо лише в найзагальніших рисах: муштра, брутальність безпосередніх начальників (Потапова, Обрядіна); світлі години в домі Маєвського; дружнє спілкування з Воронцовим та солдатами Скобелєвим та Обеременком.

Нелегкі перші роки перебування Шевченка в укріпленні стали роками певної стабілізації, коли нікому невідомий політичний засланець виявив себе різнобічно талановитою, незвичайно глибокою внутрішньо людиною, гідною пошани й приязні, з якою, ставилися до нього комендант та деякі офіцери. Це й помітив хорунжий Уральського війська М.&nbsp;Ф.&nbsp;Савичев (пізніше&nbsp;— етнограф, історик, літератор, художник), який зустрівся з поетом у 1852 році і став його другом.
[[Файл:Shevchenko Pit-House.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Землянка Шевченка у місті [[Форт-Шевченко]] (раніше Новопетровське)]]
Приблизно, з осені 1852 року, знайшовши коло форту добру глину й [[алебастр]], Шевченко почав вправи в [[скульптура|скульптурі]], тому що на це не було заборони. Серед виконаних ним скульптурних творів були й два [[барельєф]]и на [[Новий Заповіт|новозавітні]] теми: «Христос у терновому вінку» та «Іоанн Хреститель». Попри заборону писати й малювати&nbsp;— Шевченку все-таки вдалося займатися образотворчістю. За роки перебування на Мангишлаку Шевченко виконав понад сто сімдесят малюнків сепією, аквареллю, олівцем&nbsp;— переважно на мангишлацьку тематику. Також він намалював і чимало портретів, що, окрім прагнення творити, ще й було єдиним джерелом заробітку. Збереглося їх небагато, менше, ніж було виконано. Однак Шевченко суворо оберігає таємницю занять малюванням. Деякі малюнки, які він передає в Оренбург Залеському для продажу, не підписані, хоча покупці «вимагають штемпеля». 1852 рік був для Шевченка надзвичайно плідним. Деяке полегшення в побуті, можливість мати тихий куток та трохи вільного часу для праці у будинку коменданта Маєвського&nbsp;— все це сприяло творчим роздумам, цього часу він розпочинає працю над прозовими повістями російською мовою з українською тематикою й багатим [[автобіографія|автобіографічним]] матеріалом ([[Наймичка (повість)|«Наймичка»]], [[Варнак (повість)|«Варнак»]], [[Княгиня (повість)|«Княгиня»]], [[Музикант (повість)|«Музыкант»]], [[Художник (повість)|«Художник»]], «Несчастный», [[Близнюки (повість)|«Близнецы»]] та інші). Було кілька причин написання повістей російською мовою, це і заборона писати поетичні твори, і взагалі небезпека писати рідною мовою, навіть листи.
[[Файл:Портрет Агати Омелянівни Ускової з донькою Наташею .jpg|міні|праворуч|170пкс|«Портрет А.&nbsp;О.&nbsp;Ускової з донькою Наташею» (1854)]]
[[Файл:Казарма .jpg|міні|праворуч|230пкс|«Казарма» (1856-57)]]
У 1851 році Шевченку пощастило на ціле літо покинути «ненависне» укріплення&nbsp;— він вирушив у складі експедиції на розвідку родовищ кам'яного вугілля в [[Каратау (гори)|гори Каратау]], отримавши свободу від ненависної муштри і обридлих стін форту. Серед її учасників опинилися й друзі Шевченка&nbsp;— геолог [[Людвік Турно|Л. Турно]] і Бр. Залеський, завдяки клопотанням якого поета було включено до експедиції, хоча комендант Маєвський знову дуже ризикував, даючи дозвіл на це. [[Каратауська експедиція]] стала часом натхненної творчої праці Шевченка&nbsp;— він виконав близько ста малюнків аквареллю й олівцем (зокрема, «Вигляд на гори Актау з долини Агаспеяр», «Гора в долині Агаспеяр», «Гори в долині Агаспеяр», «Кладовище Агаспеяр»). Під час експедиції Залеський, Турно і Шевченко жили в однім наметі, точніше&nbsp;— в казахській кибитці. Буденна сцена їх щоденної праці та побуту зображена Шевченком на малюнку, відомому під умовною назвою «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко серед товаришів».

Після смерті Маєвського, у 1853 році новим комендантом став майор [[Усков Іраклій Олександрович|І.&nbsp;О.&nbsp;Усков]], який до цього був ад'ютантом командира Окремого Оренбурзького корпусу [[Перовський Василь Олексійович|В.&nbsp;О.&nbsp;Перовського]] (змінив Обручова у 1851 році). За словами дружини Ускова, Агати Омелянівни, коли її чоловік зайшов до Перовського попрощатися перед від'їздом до укріплення, той просив Ускова якось полегшити становище Шевченка, що й дало йому сміливість у майбутньому діяти у цьому напрямі. Перовський був ознайомлений зі справою Шевченка ще до приїзду в Оренбург. [[Жемчужников Лев Михайлович|Л.&nbsp;М.&nbsp;Жемчужников]] стверджував, що Перовський дізнався про Шевченка від К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллова та В.&nbsp;А.&nbsp;Жуковського і що його просили за поета брати [[Лизогуби]] й їхній родич граф Гудович. Перовський зі свого боку звернувся у лютому 1850 року до [[Дубельт Леонтій Васильович|Л.&nbsp;В.&nbsp;Дубельта]] із запитанням, чи можна якось полегшити долю Шевченка. Дубельт доповів про це шефу жандармів О. Орлову, який відповів, що Шевченко заслуговував ще тяжчого покарання і тільки завдяки монаршій милості його віддали у солдати, тому рано просити царя про помилування. Відтоді Перовський відмовляв усім прохачам за Шевченка; але існує версія, що він міг подбати щодо невеликого неофіційного полегшення поетові, тим більше що з Усковим він був відвертим. Прибувши до укріплення, Усков не відразу наблизив до себе Шевченка, йому було потрібно розібратися в людях та якось убезпечитися від можливих доносів. Шевченку, через сувору зовнішність, Усков спочатку здавався деспотом. Після прибуття до укріплення дружини Ускова з трирічним сином Дмитром&nbsp;— відбулося зближення Шевченка з цією родиною, який до того ж завжди любив малих дітей. Агата Ускова, яку ще в Оренбурзі Шевченкові друзі просили помогти засланому поетові, всіляко намагалася зблизити його зі своїм чоловіком. Вона постійно запрошувала Шевченка до столу, наполегливо переконувала його, що під зовнішньою суворістю її чоловіка ховається добра й чула людина. Помалу Шевченко почав бувати у домі коменданта й став другом сім'ї. Діти Ускових дуже любили Шевченка. У 1853 році, коли в Ускових трапилося горе&nbsp;— помер їх маленький син Митя&nbsp;— Шевченко спроєктував для його могили пам'ятник і сам наглядав за його спорудженням (пам'ятник зберігся донині). Однак Усков, як раніше і Маєвський, не зважувався дозволити Шевченкові жити поза казармою, коли наступали осінні холоди, поет був змушений не тільки ночувати, але й працювати в казармі&nbsp;— серед «смороду й зику».
[[Файл:Портрет Іраклія Олександровича Ускова .jpg|міні|ліворуч|150пкс|«Портрет І.&nbsp;О.&nbsp;Ускова» (1853-57)]]
Новий комендант доклав чимало зусиль, щоб упорядкувати територію форту і його околиць, Шевченко з запалом допомагав йому садити дерева в закладеному ще Маєвським саду біля укріплення. Пізніше за наказом Ускова в саду було збудовано літній будиночок для його родини, альтанку, землянку для коменданта і поставлено «джуламійку» для Шевченка; тут він міг спокійно малювати або писати. Своє малярське приладдя поет зберігав у землянці Ускова. На початку 1854 року Усков, як свого часу і Маєвський, зробив спробу домогтися для Шевченка дозволу у Перовського намалювати запрестольний образ «заради прикрашення храму» в укріпленні&nbsp;— на що отримав відмову.

Восени 1854 року генерал-майор Г.&nbsp;А.&nbsp;Фрейман, який інспектував укріплення та перейнявся до Шевченка повагою і співчуттям, а наступного року й Усков та капітан Косарев&nbsp;— клопоталися перед Перовським щодо підвищення його в чин унтерофіцера&nbsp;— це б звільнило поета від казарми та муштри й дало б надію звільнення з солдатської неволі в майбутньому. Але ці клопотання були відхилені, можливо, з обережності Перовського, окрім цього, була ще одна прикрість&nbsp;— на надіслане І. Усковим кураторові Київського навчального округу прохання повернути атестат Шевченка на звання вільного художника канцелярія куратора відповіла зневажливою відмовою&nbsp;— що тяжко пригнітило Шевченка, але ненадовго. У квітні 1855 року він поновив спроби домогтися полегшення своєї долі: написав листи секретарю Академії мистецтв В.&nbsp;І.&nbsp;Григоровичу та віцепрезиденту Академії [[Толстой Федір Петрович|Ф.&nbsp;П.&nbsp;Толстому]], прохаючи останнього поклопотатися за нього перед президентом Академії, сестрою царя, великою княгинею Марією Миколаївною. Лист Шевченка до Толстого з благанням про допомогу глибоко зворушив усю родину, особливо близько до серця прийняв долю поета приятель цієї сім'ї художник М.&nbsp;Й.&nbsp;Осипов. Лист Шевченка не залишив байдужою і дружину Толстого, Анастасію Іванівну, яка теж взяла участь у його визволенні та почала з ним листуватися.

Коли 18 лютого 1855 року помер Микола I&nbsp;— 19 лютого було оголошено маніфест нового царя, [[Олександр II (російський імператор)|Олександра II]], щодо звільнення політзасланців у зв'язку зі вступом на престол. Але Шевченко ще протягом мучився відсутністю звістки, чи вплинуть маніфести царя на його долю, чи ні, і тільки 14 квітня 1856 року він дізнався, що для нього нічого не змінилося: «Я близький був до відчаю, так мене приголомшила ця безнадійна звістка».
[[Файл:Кара колодкою .jpg|міні|праворуч|190пкс|«Кара колодкою» (1856)]]
Навесні 1856 року для Шевченка прийшла сумна звістка, що його друзі Залеський та Сераковський, з якими він листувався, назавжди залишають Оренбург. У квітні 1856 року Шевченко почав шукати всіх можливих шляхів до полегшення своєї долі, намагаючись залучити до цього всіх знайомих йому впливових осіб. Він просить Залеського звернутися до О.&nbsp;І.&nbsp;Бутакова, а також до генерала [[Бюрно Карл Іванович|К.&nbsp;І.&nbsp;Бюрно]], щоб вони обстали за нього перед Перовським, про це ж прохає і В.&nbsp;М.&nbsp;Рєпніну. Друг Шевченка Залеський до цього вже кілька разів просив за нього Перовського, але безрезультатно. Завдяки Залеському та О.&nbsp;М.&nbsp;Плещеєву долею Шевченка зацікавилися, окрім Бюрно, ще й такий впливовий військовий адміністратор, як Л.&nbsp;П.&nbsp;Екельн. Також до визволення Шевченка долучився академік [[Бер Карл Максимович|К.&nbsp;М.&nbsp;Бер]], який тричі прибував з експедицією в укріплення, він клопотав перед Дубельтом, який люто ненавидів поета-бунтівника і робив усе, щоб затримати його звільнення. У травні 1856 року Шевченко одержав лист від М.&nbsp;М.&nbsp;Лазаревського, який повідомляв, що про поета клопочуться, окрім Ф.&nbsp;П.&nbsp;Толстого, «добрі люди», і не без успіху. Влітку того ж року президент Академії мистецтв [[Марія Миколаївна (дочка Миколи I)|Марія Миколаївна]] особисто зверталася до начальника III відділу В.&nbsp;А.&nbsp;Долгорукова щодо визволення Шевченка. Клопотання друзів поета перед Перовським досягли мети&nbsp;— до військового міністерства ним було надіслано список кандидатів на амністію. З приводу Шевченка він пропонував: «Рядового Тараса Шевченка звільнити від служби». 25 січня 1857 року III відділ, враховуючи клопотання віцепрезидента та президента Академії мистецтв, повідомив свою пропозицію військовому міністру, схвалюючи звільнення Шевченка, але справа ще тяглася по інстанціях кілька місяців. У підсумку на звільнення Шевченка була дана згода, якби не клопотання друзів&nbsp;— заслання Шевченка могло би стати довічним. 28 травня 1857 року Перовський наказав звільнити зі служби усіх амністованих з тим, щоб вони оселилися в Оренбурзі аж до кінцевого їх звільнення на батьківщину. Таким чином царське «помилування» перетворилося на нове покарання&nbsp;— заслання на поселення в Оренбург під суворий нагляд поліції.

Коли надійшла звістка про близьке звільнення, капітан Косарев дозволив Шевченкові у вільні від муштри й караулу години перебувати поза казармою. Поет увесь свій вільний час проводив то на городі, в саду, пишучи й малюючи, то на березі моря, або гуляв навколо укріплення. Намагаючись якось скоротити довгі тижні очікування офіційного звільнення, у червні Шевченко почав вести щоденник, записуючи туди все, що вважав вартим уваги.
[[Файл:Сад біля Новопетровського укріплення .jpg|міні|ліворуч|230пкс|«Сад біля Новопетровського укріплення» (1854)]]
21 липня 1857 року в укріплення нарешті надійшов наказ про звільнення зі служби Шевченка, після якого йому ще треба було подолати 1000 кілометрів до штабу в Уральську, для отримання наказу по батальйону. Поет радів звільненню, не знаючи того, що йому, згідно з цим наказом, належало жити під суворим наглядом поліції в Оренбурзі невизначений строк. Після довгих вагань через довгу відсутність наказу по батальйону щодо його звільнення, 1 серпня комендант Усков, враховуючи велику відстань до Уральська та не знаючи його умов&nbsp;— зважився видати квиток на проїзд Шевченка до Петербурга. Наступного дня, увечері, розпрощавшися нашвидку з усіма, Шевченко відплив рибальським човном до Астрахані. Згодом, видача Шевченку квитка загрожувала Ускову покаранням, яке могло б звести нанівець усе, чого він досяг багаторічною нелегкою службою. Після отримання 23 серпня батальйонного наказу, Усков відразу ж надіслав повідомлення в поліцейські відділення Астрахані, Нижнього Новгорода, Москви, Петербурга, а також в Академію мистецтв, прохаючи зупинити Шевченка й повернути його в Оренбург. Шукаючи захисту, Усков звернувся з листом до академіка К. Бера, де прохав поклопотатися перед новим начальником корпусу генерал-ад'ютантом О. Катеніним. На щастя для Ускова, а можливо й завдяки зусиллям впливових людей у Петербурзі й Оренбурзі йому вдалося уникнути покарання.

=== Повернення. Подорож від Астрахані до Москви. (1857—1858) ===
[[Файл:Taras Shevchenko painting 2017.jpg|міні|праворуч|180пкс|Автопортрет Шевченка на момент повернення з заслання (1857)]]
5 серпня, після триденної подорожі морем і рукавами волзької дельти, Шевченко прибув до [[Астрахань|Астрахані]]. Скінчилося дуже тяжке для поета й художника десятиліття, сповнене образ, принижень, муштри, дальніх походів з небезпечними ситуаціями (як це видно з щоденника начальника Аральської експедиції). Він постарів, посивів, втратив здоров'я. З Астрахані Шевченко планував пароплавом дістатися [[Волга|Волгою]] до Нижнього Новгорода, але відразу ж з'ясувалося, що доведеться чекати два тижні, доки прийде й навантажиться рейсовий пароплав компанії «Меркурій». Перші дні Шевченко віддав пошукам тимчасового житла й оглядові міста. Спочатку воно видалося йому дуже непривітним. Місто дуже не сподобалося Шевченку, у свому щоденнику він назвав його «сірою купою сміття»: брудні трактири, жодного готелю, нема де купити харчів на майбутню тривалу подорож. На щастя, у місті цього часу перебував у справах товариш Шевченка по службі з Новопетровського укріплення плац-ад'ютант Л.&nbsp;О.&nbsp;Бурцев, який і дав йому притулок. Між першими невідкладними справами були листи, які Шевченко надіслав друзям, оповіщаючи їх про визволення. Невдовзі довелося шукати нове житло, Бурцев мав одружуватися. Після тривалих пошуків Тарас Григорович знайшов комірчину біля каналу&nbsp;— темну й незатишну. Виявилося, що у тому ж будинку, де було пристановище&nbsp;— мешкав Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Муравський, колишній студент Київського університету, який познайомившись із Шевченком, розповів про нього своєму колезі С.&nbsp;А.&nbsp;Незабитовському, колишньому киянинові, а також учителеві в Астраханській гімназії І.&nbsp;П.&nbsp;Клопотовському та випускникові того ж університету Томашу Зброжеку. Астраханські «кияни» захоплено привітали звільненого поета. Того ж дня увечері від Зброжека про його перебування в місті дізнався астраханський рибопромисловець-мільйонер О.&nbsp;О.&nbsp;Сапожников, якого ще хлопчиком Тарас Григорович вчив малюванню, наступного ранку він запросив поета до себе, запропонував йому кімнату в своєму будинку й каюту на пароплаві «Князь Пожарський». Таким чином, в Астрахані поет опинився у колі прогресивної флотської інтелігенції.
[[Файл:Taras Shevchenko painting 2014.jpg|міні|ліворуч|180пкс|Портрет П.&nbsp;А.&nbsp;Овсянникова (1857)]]
22 серпня Шевченко [[пароплав]]ом по Волзі відбув з Астрахані до [[Нижній Новгород|Нижнього Новгорода]]. Подорож Волгою тривала майже місяць. На пароплаві Шевченко жив у каюті капітана В.&nbsp;В.&nbsp;Кишкіна, його старого знайомого, в якого була «завітна портфель» зі списками творів російської позацензурної поезії, завдяки цьому під час плавання відбувалися літературні ранки і вечори. Виїжджаючи з Астрахані, Шевченко сподівався багато малювати волзькі береги; але це виявилося майже неможливим: обриси швидко змінювалися, дуже заважало здригання палуби від роботи двигуна. Малювати вдавалося лише під час зупинок і частково тоді, коли пароплав повільно долав річкові перекати. Збереглися начерки [[Камишин]]а, Саратова, «Царіва кургана», Казані й інших місць. Він виконав і декілька портретів&nbsp;— К. Козаченко, тещі Сапожникова й інших. Протягом подорожі, Шевченко не проминув нагоди оглянути приволзькі міста, свої враження від побаченого він регулярно записував у щоденнику. У [[Саратов]]і він відвідав матір М.&nbsp;І.&nbsp;Костомарова&nbsp;— Тетяну Петрівну. [[Самара|Самару]] він назвав «казенно-безлицею» найбільшою хлібною пристанню на Волзі, позбавленою елементарних ознак міської культури, на що вплинуло, за його словами, царювання Миколи I, якого він називав «неудобозабываемым Тормозом». Відвідати [[Ульяновськ|Симбірськ]] і поглянути на монумент [[Карамзін Микола Михайлович|М.&nbsp;М.&nbsp;Карамзіну]] перешкодили шквал з мокрим снігом та непролазна багнюка. [[Казань]] сподобалася Шевченкові, нагадавши йому Москву. Він побував у [[Казанський федеральний університет|Казанському університеті]], шукаючи слідів перебування там товаришів по Кирило-Мефодіївському товариству, але безуспішно. Маленькі [[Чебоксари]], де церков виявилося не менше, ніж будинків, дали йому ґрунт для такого висновку: «Головний вузол московської старої внутрішньої політики&nbsp;— православ'я. „Неудобозабываемый Тормоз“ через дурість свою хотів затягнути цей знесилений вузол і перетягнув. Він тепер на одному волоску тримається».
[[Файл:Taras Shevchenko painting 2015.jpg|міні|праворуч|260пкс|«Архангельський собор у Нижньому Новгороді» (1857)]]
20 вересня пароплав прибув до [[Нижній Новгород|Нижнього Новгорода]], тут на Шевченка чекала прикра несподіванка: М.&nbsp;О.&nbsp;Брилкін, головний управитель нижегородської контори пароплавної компанії «Меркурій», розповів йому, що поліцмейстер міста наказав відразу ж повідомити про його прибуття. Поліцмейстер офіційно заявив Тарасу Григоровичу, що він ще не остаточно звільнений з військової служби й повинен повернутися в Оренбург і там очікувати свого остаточного звільнення. Поет був майже у відчаї, в'їзд до Москви й Петербурга йому було заборонено, у Нижньому Новгороді йому довелося затриматися майже на пів року.<ref name="DIARY 1857.10">[http://sites.utoronto.ca/elul/Shevchenko/Prose/Zhurnal/shchodennyk05.html Тарас Шевченко. Журнал (Щоденник). Жовтень&nbsp;1857.]&nbsp;Переклад Леоніда Білецького.&nbsp;— Електронна бібліотека української літератури.&nbsp;— Торонто. 2001.</ref> Допомогли Шевченку нові знайомі&nbsp;— М.&nbsp;О.&nbsp;Брилкін та П.&nbsp;А.&nbsp;Овсянников&nbsp;— помічник управителя компанії «Меркурій», який надав йому притулок. Вони порадили йому прикинутися хворим, щоб уникнути повернення до Оренбурга.

{{block indent |1=23 жовтня 1857 року Шевченко зробив запис у щоденнику: ''При світлі величавої пожежі в девятій годині ввечері зустрівся я з К. О. Шрейдерсом (чиновник для особливих доручень при нижньогородському генерал-губернаторі). Він повідомив мене, що прийшов урядовий папір про мене від командира оренбурзького окремого корпусу на імя тутешнього військового ґубернатора… Папір повідомляє про те, що мені забороняється вїзд до обох столиць і&nbsp;що&nbsp;я&nbsp;— під секретним наглядом поліції. Гарна свобода! Собака на припоні! Це значить: нема за що дякувати, В(аша) В(еличність)!''
}}

Хоча Нижній Новгород став для Шевченка наче новим місцем заслання: поет жив під наглядом поліції, особисті неприємності, розчарування, наклепи ворогів гнітили його&nbsp;— він з інтересом поринув у культурно-громадське життя міста, задовольняв свої творчо-літературні та театральні інтереси й невгамовну жадобу до читання і творіння. Він написав поеми [[Неофіти (поема)|«Неофіти»]] (завершено 8 грудня 1857 року), [[Юродивий (поема)|«Юродивий»]] (твір не закінчено; датується орієнтовно: грудень 1857 року), триптих [[Доля (вірш)|«Доля»]], [[Муза (вірш)|«Муза»]], [[Слава (вірш)|«Слава»]] (9 лютого 1858 року), закінчив повість [[Прогулянка з задоволенням і не без моралі|«Прогулка с удовольствием и не без морали»]] (16 лютого 1858 року), створив двадцять портретів і зробив чимало архітектурних малюнків. Кожен його день був наповнений цікавими зустрічами. Завдяки знайомству з впливовими у місті Брилкіним та Овсянниковим Тарас Григорович познайомився з багатьма місцевими діячами, котрі становили тут культурну еліту. Серед них були й люди, які завжди глибоко захоплювали поета,&nbsp;— митці, літератори, а були й просто офіційні знайомства: їх доводилося заводити в пошуках замовників на портрети&nbsp;— єдиний на той час спосіб існування для художника Шевченка, тому що він не хотів обтяжувати своїх не дуже заможних друзів М.&nbsp;М.&nbsp;Лазаревського та Бр. Залеського. Малювання портретів не змогло дати значних доходів, Шевченко й далі перебував у досить скрутних матеріальних умовах. Нижегородська громадськість, особливо демократичні кола міста, поставилася до поета доброзичливо, «Шевченка буквально носили на руках»,&nbsp;— відзначав біограф [[Чалий Михайло Корнійович|М.&nbsp;К.&nbsp;Чалий]], описуючи його перебування у цьому місті. 24 грудня 1857 року Шевченка відвідав його давній друг актор [[Щепкін Михайло Семенович|М.&nbsp;С.&nbsp;Щепкін]]. Радість Шевченка була безмежна, Щепкін пробув у гостях шість днів, протягом яких уславлений артист виступав у Нижегородському театрі. Побачення з Щепкіним було, безумовно, не лише однією з найвизначніших подій у духовному житті поета, але й для всього міста. Буваючи в місцевих театральних колах, Шевченко познайомився з юною акторкою Катериною Піуновою, він вчив її художній декламації, намагався прищепити любов до творів Пушкіна, Гоголя, [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|Салтикова-Щедріна]], підбирав сцени для виступу, щоб поправити її матеріальне становище&nbsp;— поет хотів влаштувати акторку в [[Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка|Харківський драматичний театр]]. Шевченко закохався в Піунову, хотів одружитися з нею, але акторка не відповіла йому взаємністю. Наприкінці лютого 1858 року Шевченко, нарешті, отримав звістку від Лазаревського, що графу Толстому вдалося виклопотати для нього дозвіл повернутися до Петербурга, який йому був вручений 5 березня. 8 березня Шевченко виїхав з Нижнього Новгорода до Москви.
[[Файл:Shevchenko portret SHchepkina.jpg|міні|праворуч|200пкс|Портрет М.&nbsp;С.&nbsp;Щепкіна (1858)]]
У Москві Шевченко оселився у Щепкіна, сім'я знаменитого актора щиро зустріла його. Окрім Щепкіна, у Москві було багато й інших культурних діячів, які високо цінували творчість українського поета та дорожили дружбою з ним, але Шевченко, хоч і шанобливо ставився до них, відвідати їх на перших порах не міг. У дорозі він занедужав: ймовірно, до застуди приєдналося загострення цинги, якою тяжко хворів на засланні. Тіло вкрилося болячками й розпухло око. Того ж дня (11 березня) Шевченка оглянули лікарі Д. Ван-Путерен і Д. Мін, які прописали хворому потрібні ліки, дієту і заборонили протягом тижня виходити на вулицю. Приїзд до Петербурга, якого так прагнув поет, знову затримувався. Звістка про приїзд Шевченка швидко поширилася в колах московської інтелігенції, поета поспішали провідати друзі й знайомі, серед яких були [[Максимович Михайло Олександрович|М.&nbsp;О.&nbsp;Максимович]]. Визначні представники літератури, науки прагнули познайомитися з ним. Попри недугу поет і далі редагував і переробляв свої вірші, написані в роки заслання. Коли через кілька днів по приїзді в Москву здоров'я Шевченка поліпшилося він відвідав княжну Варвару Репніну. Ця зустріч справила на Шевченка сумне враження, вона здавалася йому відчуженою, зникла колишня щирість і безпосередність; містичні настрої, які дедалі більше опановували Репніною, були йому чужими й дивними. Москва приваблювала Шевченка як центр науки, культури, з яким у нього було пов'язано чимало спогадів. Одужавши після хвороби, незважаючи на відлигу й багнюку, він цілими днями пішки ходив по місту, милуючись його красою та старовинними пам'ятками. Окрім зустрічі зі своїми давніми знайомими, зокрема, професором О. Бодянським, родиною Станкевичів, А. Мокрицьким, Шевченко познайомився з такими представниками місцевої інтелігентної еліти, як Бабст, Чичерін, Кетчер, Кронеберг, Афанасьєв, Корш, Крузе й іншими. Знаменною подією для Шевченка в Москві стала зустріч і особисте знайомство з видатним російським письменником С. Аксаковим, який у листах так приязно поставився до нього. 26 березня Шевченко на поїзді вирушив до Петербурга.

=== Петербург (1858—1859) ===
Відразу ж по приїзді до Петербурга Шевченко завітав до свого друга [[Михайло Матвійович Лазаревський|М. Лазаревського]], який жив тоді на Мойці, в будинку графа Уварова, і спочатку оселився у нього. Родина [[Лазаревські|Лазаревських]] дуже тепло поставилася до поета, тут він знайшов щирих, доброзичливих друзів. Шевченко констатував у щоденнику: «На подив симпатичні люди ці прекрасні брати Лазаревські, і всі шість братів, як один, чудова рідкість». Шевченко повернувся до Петербурга фізично знесилений і хворий. Знайомий поета, художник [[Ковальов Віктор Васильович|В. Ковальов]] розповідав: «При цій зустрічі я був вражений різкою зміною його зовнішності: це не був колишній широкоплечий, кремезний, з цілим волоссям на голові, чоловік у сірому сюртуку, яким я його знав раніше; переді мною був зовсім схудлий, лисий чоловік, без кровинки в обличчі; руки його проглядали до того, що видно було наскрізь кістки і жили… Я мало не заплакав».
[[Файл:Shevchenko Portret Lazarevs'koho.jpg|міні|ліворуч|180пкс|Портрет М.&nbsp;М.&nbsp;Лазаревського (1858)]]
28 березня 1858 року, поет разом з Лазаревським відвідав родину [[Толсті|Толстих]]. Це була винятково сердечна зустріч, яку Шевченко описав у своєму щоденнику словами: «Сердечніше і радісніше не зустрічав мене ніхто і я нікого, як зустрілися ми з моєю святою [[Толстая Анастасія Агафонівна|заступницею]] і з графом [[Толстой Федір Петрович|Федором Петровичем]]. Ця зустріч була задушевніше всякої спорідненої зустрічі». Увечері, цього ж дня, відбулася зустріч з Шевченка з [[Білозерський Василь Михайлович|В. Білозерським]], колишнім учасником Кирило-Мефодіївського товариства й його товаришами, з якими він познайомився в Оренбурзі&nbsp;— [[Зигмунт Сераковський|З. Сераковським]], [[Ян Станевич|Я. Станевичем]] і [[Едвард Желіговський|Е. Желіговським]].
Згодом, під час перебування Шевченка в Петербурзі відбулося безліч зустрічей та його єднання з передовими людьми цього міста. Художник і скульптор [[Микешин Михайло Йосипович|М. Микешин]], який познайомився з Шевченком в Петербурзі, писав про «величезний вплив, той непідробний захват, який вселяла особистість Шевченка в колі тодішньої молоді», також він зазначав, що в петербурзьких салонах поета приймали з глибокою пошаною і навіть поклонінням. На це вказували і нотатки Шевченка у його щоденнику: «Вони вітали мене як давно очікуваного і дорогого гостя. Спасибі їм. Боюся, як би мені не стати модною фігурою в Пітері. А на те схоже».

Шевченкові дозволено було повернутися до Петербурга з певним застереженням: він лишався особою «піднаглядовою», у ряді документів підкреслювалося, що імператор дозволив проживання у столиці і відвідування Академії мистецтв з умовою, щоб за ним вівся належний нагляд. У перші ж дні перебування в Петербурзі поет повинен був з'явитися до поліції, де він відвідав правителя канцелярії оберполіцмейстера [[Таволга-Мокрицький Іван Миколайович|І. Таволгу-Мокрицького]], свого старого знайомого, який порадив йому поголити бороду, щоб не справити неприємного враження на його патрона [[Шувалов Перто Андрійович|графа Шувалова]], до якого він повинен був з'явитися як до свого головного наглядача. Тарас Григорович зважив на пораду і поголився, адже солдатам, навіть у відставці, заборонялося носити бороду, а він перед поліцією був тільки «рядовим у відставці». Перед цим він сфотографувався (фотографія [[Деньєр Андрій Іванович|А. Деньєра]]) в шапці й кожусі, з бородою. 6 квітня Шевченко одягнув фрак і зустрівся з Шуваловим, який прийняв його «просто», «неформенно», і «без повчань»,&nbsp;— чим справив на поета вигідне для себе враження. 15 квітня Шевченко представився шефу жандармів [[Долгоруков Василь Андрійович|В. Долгорукову]], який дав йому «ввічливу настанову», після якої поет отримав «прописку» в столиці. Так, «прописаний» Шевченко, відразу ж потрапив під найпильніший нагляд поліції, йому було заборонено відлучатися будь-куди з Петербурга. Незважаючи на гнітючу атмосферу жандармського і поліційного нагляду, під «пильним оком» [[Третій відділ|III відділу]], поет з перших же днів перебування в Петербурзі був оточений ласкою і дружбою передових людей.

Не бажаючи обтяжувати родину Лазаревських у плані житла, Шевченко попросив графа Толстого, щоб той надав йому квартиру в [[Петербурзька академія мистецтв|Академії]]. Одержавши квартиру в Академії, Тарас Григорович відразу ж взявся за наполегливу працю як художник, насамперед у галузі [[офорт]]а. Особливо інтенсивно Шевченко працював як [[Гравюра|гравер]]. У травні 1858 року в [[Ермітаж]]і Шевченко познайомився з гравером [[Йордан Федір Іванович|Ф. Йорданом]], який погодився йому допомагати в опануванні цією професією. З середини травня Шевченко почав працювати в Ермітажі, у липні в нього вже був готовий перший зразок роботи на цьому терені&nbsp;— офорт з ескізу [[Бартоломе Естебан Мурільйо|Б.&nbsp;Є.&nbsp;Мурільйо]]. Влітку Шевченко залишився в Петербурзі й продовжував роботу над офортами.

Перебуваючи у Петербурзі Шевченко виявляв постійне зацікавлення до російських письменників, поетів, митців, вчених, радий був зустрічі з ними. Він зустрічався з такими особистостями, як: поети [[Бенедиктов Володимир Григорович|В. Бенедиктов]], [[Щербина Микола Федорович|М. Щербина]] (до творчості якого виявляв інтерес, ще під час перебування на засланні), [[Курочкін Василь Степанович|Василь]] та [[Курочкін Микола Степанович|Микола]] Курочкіни, [[Мей Лев Олександрович|Л. Мей]], [[Жадовська Юлія Валер'янівна|Ю. Жадовська]]; познайомився з братами Жемчужниковими ([[Жемчужников Лев Михайлович|Львом]], [[Жемчужников Олексій Михайлович|Олексієм]] й [[Жемчужников Володимир Михайлович|Володимиром]]); правознавець і громадський діяч [[Кавелін Костянтин Дмитрович|К. Кавелін]]; письменник [[Полонський Яків Петрович|Я. Полонський]]; оберсекретар синоду [[Юзефович Володимир Михайлович|В. Юзефович]]; математик [[Остроградський Михайло Васильович|М. Остроградський]]; зоолог і мандрівник [[Сєверцов Микола Олексійович|М. Сєверцов]]; критик [[Нікітенко Олександр Васильович|О. Нікітенко]]; філолог і літературознавець [[Сухомлинов Михайло Іванович|М. Сухомлинов]]; професор [[Імператорський Санкт-Петербурзький університет|Петербурзького університету]] [[Благовєщенський Микола Михайлович|М. Благовєщенський]] й іншими. Близькими поетові були [[Декабристи|учасники]] [[Повстання декабристів|декабристського повстання]] з якими він зустрічався у домі Толстого, серед яких були барон [[Штейнгейль Володимир Іванович|В. Штейнгель]] й [[Бистрицький Андрій Андрійович|А. Бистрицький]]. Перебуваючи в Петербурзі Тарас Григорович виявляв інтерес до питань розвитку науки, до загальних проблем світобудови та природознавства. З великим інтересом поставився Шевченко до праці видатного німецького природознавця [[Александер фон Гумбольдт|А. Гумбольдта]] й слухав лекції з геології професора В. Роде. Використовуючи кожну нагоду, разом з [[Гулак-Артемовський Семен Степанович|С. Гулаком-Артемовським]] Тарас Григорович відвідував Ермітаж, театри і концерти. Оглянувши колекцію стародавньої скульптури, здивований її багатством, поет з піднесенням записував: «Я не уявляв в такій кількості залишків давньої скульптури в Ермітажі, ймовірно, вони зібрані з усіх палаців. Чудова думка». Скарби мистецтва, на його думку, повинні були зберігатися не в палацах багатіїв, а в музеях. Сучасники одностайно відзначали пристрасть Шевченка до музики та співу, через що він зустрічався композиторами [[Даргомижський Олександр Сергійович|О. Даргомижським]], [[Мусоргський Модест Петрович|М. Мусоргським]], [[Балакірєв Милій Олексійович|М. Балакірєвим]], [[Аполлінарій Контський|А. Контським]], захоплювався співом І. Грінберг. Поет відвідував вистави драматичного театру, особливо під час гастролей М. Щепкіна. У листопаді 1858 року в Петербурзі почалися гастролі всесвітньовідомого актора негра [[Айра Фредерік Олдрідж|А. Олдріджа]]. Шевченко регулярно відвідував вистави, щиро захоплюючись грою Олдріджа, він познайомився з ним і на ознаку високої пошани й дружби до актора написав його портрет. Влітку 1858 року для роботи в архівах із Саратова до столиці приїхав [[Костомаров Микола Іванович|М. Костомаров]], довідавшись, що Шевченко живе в Академії мистецтв, він відразу ж прийшов до нього. Проте в 1858 році зустрічалися вони недовго, тому що в кінці серпня Костомаров виїхав знову до Саратова і повернувся остаточно до Петербурга лише 1859 року. Перебуваючи в Петербурзі, Шевченко продовжував листуватися з [[Аксаков Сергій Тимофійович|С. Аксаковим]], до якого зберігав найкращі почуття. У своїх листах Аксаков цікавився творчими планами Шевченка й питав думки поета щодо його нових творів. Побував Шевченко й у майстерні скульптора барона [[Клодт Петро Карлович|П. Клодта]], де він оглянув пам'ятник Миколі І, про що написав з іронією у щоденнику: «…полюбовался монументом неудобозабываемому». Незабаром по приїзді до Петербурга Шевченко зустрівся і особисто познайомився з [[Чернишевський Микола Гаврилович|М.&nbsp;Г.&nbsp;Чернишевським]], в особі якого він бачив послідовного революційного мислителя і діяча, який твердо знав, «куди йти». Чернишевський вів наполегливу й послідовну боротьбу проти царату й кріпосництва&nbsp;— що не могло не викликати щирого захоплення і співчуття Шевченка. У свою чергу, Чернишевський високо цінив Шевченка як справжнього народного співця, який всією своєю діяльністю розхитував самодержавно-поміщицький лад.

Відразу ж по приїзді до Петербурга Шевченко вживає заходів щодо підготовки власних творів до видання. Одержавши переписані П. Кулішем твори, Шевченко починає укладати нову збірку під назвою «[[Поезія 1847-1850 рр. (Більша книжка)|Поезія Т. Шевченка. Том первий]]», до якої заносить вірші, написані раніше 1847 року. Він планував видати свої поезії легального змісту у двох томах: у першому&nbsp;— написані до заслання, у [[Поезія 1857-1861 рр. (Більша книжка)|другому]]&nbsp;— на засланні й після заслання. Рішення видати твори під назвою «Поезія», було не випадковим, тому що у 1850-х роках серед критиків висловлювалося чимало сумнівів у спроможності української літератури вирватися з «полону фольклорно-етнографічної стихії» і сягнути рівня найрозвиненіших літератур світу. Але попри те, що з творчістю Шевченка, Марка Вовчка українська література заявила про себе явищами, які повинні були розвіяти сумніви скептиків щодо її перспектив&nbsp;— у російській критиці й надалі раз по раз лунали голоси про обмежені можливості української літератури, заснованої нібито винятково на фольклорно-етнографічних джерелах, на «лексично бідній селянській мові». Шевченко доручив клопотатися щодо видання власних творів [[Каменецький Данило Семенович|Д. Каменецькому]], який звертався з відповідним проханням до міністра народної освіти [[Ковалевський Євграф Петрович|Є. Ковалевського]], який своєю чергою, порушував клопотання щодо цього перед III відділом про оприлюднення творів українського поета, які відповідатимуть цензурним вимогам. Але перед тим належало спочатку добитися зняття накладеної у 1847 році заборони друкувати поезії Шевченка. З цією метою Тарас Григорович сповістив про це начальника III відділу В. Долгорукова, що ніяких своїх рукописів не передавав за кордон [[Головін Іван Гаврилович|І. Головіну]]&nbsp;— російському письменнику-публіцисту, який, перебуваючи за кордоном, видавав твори антимонархічного змісту і, за чутками, збирався видати і його поезії. Після цього III відділ запропонував Головному цензурному управлінню подати свою думку про поезію Шевченка і висновки щодо можливості їх друкувати&nbsp;— це вказувало на те, що заборона друкувати твори поета загалом була знята. Після цього належало звернутися безпосередньо до цензури за дозволом на конкретне видання. Розгляд цензурою творів Шевченка затягнувся на тривалий час. Оправлені разом «[[Кобзар (збірка)|Чигиринський Кобзар]]» і «[[Гайдамаки (поема)|Гайдамаки]]» Петербурзький цензурний комітет вирішив направити спочатку на розгляд Головного цензурного управління, оскільки не мав офіційного документа про зняття заборони друкувати твори Шевченка, де їх розглянув цензор [[Тройницький Олександр Григорович|О. Тройницький]]. Таким чином, цензурування йшло паралельно: О. Тройницький у Головному управлінні цензурував «Чигиринський Кобзар» і «Гайдамаки», а [[Палаузов Спиридон Миколайович|С. Палаузов]] у Петербузькому комітеті розглядав&nbsp;— рукописний збірник «Поезія Т. Шевченка. Том первий». 23 січня 1859 року О. Тройницький подав свій відгук, у якому пропонував вилучити поезію «[[Думи мої, думи мої]]», оскільки в ній «занадто гірко висловлюється скорбота автора про знищення козацької вольності, над могилою якої, за словами його, Орел чорний сторожем літає». Відгук С. Палаузова від 28 квітня 1859 року був загалом схвальним, також він не вважав необхідним вилучати «Думи мої, думи мої». Петербурзький цензурний комітет вирішив надіслати відгук С. Палаузова і збірник «Поезія Т. Шевченка. Том первий» на розсуд Головного цензурного управління, а там знову доручили цензурування О. Тройницькому. Останній у своєму рішенні був непохитний. За його наполяганням більшу половину поезії «Думи мої, думи мої» все ж було вилучено. О. Тройницький запропонував видати не збірку «Поезія Т. Шевченка. Том первий», а «Чигиринський Кобзар», «Гайдамаки» і поему «[[Гамалія (поема)|Гамалія]]». У поемі «Гайдамаки» було знято «Вступ», а в поемі «[[Сліпа (поема Шевченка)|Сліпа]]»&nbsp;— 56 рядків. Вилучено й послання «Шафарикові», яке викликало його невдоволення

Все тяжче переносячи самотність, у листі від листопада 1858 року, Шевченко звертався до [[Максимович Марія Василівна|М.&nbsp;В.&nbsp;Максимович]] (дружина [[Максимович Михайло Олександрович|М. Максимовича]]) з проханням «одружити його», боячись що він «так і пропаде бурлакою на чужині». У наступних листах до Максимович, Шевченко сподівався знайти собі «вірну дружину», відвідавши наступного літа Україну. В Петербурзі поет жив у великій матеріальній скруті, у офіційних заявах того часу неодноразово говориться про його тяжке матеріальне становище: «… я піддаюся природному наслідку десятирічної моєї відсутності&nbsp;— бідності», «… потребую денного прожитку». Проте він відмовлявся від будь-якої грошової «підтримки», показуючи байдужість до «матеріальних благ» та презирство до «гонитви за грішми». Попри тяжкі обставини, Шевченко й далі наполегливо працював як художник, зокрема в галузі гравюри. Він удосконалював гравіювальну техніку; багато часу приділяв офорту, застосовуючи нові методи цього мистецтва. Він майже цілодобово перебував у майстерні, добиваючись значних успіхів у цих видах мистецтва.

23 січня 1859 року до Петербурга приїхала [[Марко Вовчок]], і вже наступного дня Шевченко познайомився з нею. Між ними встановилася глибока й щира дружба. Згодом Шевченко присвятив письменниці написану 13 липня 1858 року поезію «[[Сон (поема)|Сон]]». Вперше вона з'явилася в журналі «[[Русская Беседа]]» (№&nbsp;3 за 1859 рік) і відразу набула великої популярності, поширювалася в численних списках. 17 лютого 1859 року поет написав вірш «Марку Вовчку. На пам'ять 24 генваря 1859», в якому зворушливо називав письменницю своєю «донею», однодумицею, спільницею і продовжувачкою своєї справи. В особі Марка Вовчка він бачив передусім «кроткого пророка і обличителя жестоких людей неситих». Марко Вовчок присвятила йому свою повість «[[Інститутка]]».

На початку 1859 року разом з Марком Вовчком до Шевченка завітав [[Тургенєв Іван Сергійович|І. Тургенєв]], щоб особисто познайомитися з поетом. Хоча суспільно-політичні погляди Тургенєва і Шевченка значно розходилися, проте у них були доброзичливі і дружні взаємини. Тургенєв добре ставився до української прогресивної культури в цілому, за словами [[Анненков Павло Васильович|П. Анненкова]], він співчував прагненням Шевченка, які мали на меті підняти мову своєї країни, розвинути її культуру, скасувати її нерівноправність щодо російської культури. Самого Шевченка Тургенєв характеризував «пристрасною, неприборканою, не зламаною долею, чудовою особистістю». Російські консервативні літературні кола недоброзичливо ставилися до «українських симпатій» Тургенєва, зокрема до його знайомства з Шевченком. В одному з листів (від 29 березня 1859 року) російський письменник [[Дружинін Олександр Васильович|О. Дружинін]] писав: «Тургенєв цього разу не залишив великого жалю до себе&nbsp;— він так був відданий своїм потворним хохлам… що воно вже було недобре». Найчастіше Шевченко з Тургенєвим зустрічалися в гостинному домі В. Карташевської, де регулярно відбувалися літературно-художні вечори, де збиралися такі митці, як [[Чернишевський Микола Гаврилович|М. Чернишевський]], [[Добролюбов Микола Олександрович|М. Добролюбов]], [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|М. Салтиков-Щедрін]], [[Толстой Лев Миколайович|Л. Толстой]], [[Островський Олександр Миколайович|О. Островський]], [[Гончаров Іван Олександрович|І. Гончаров]], [[Плещеєв Олексій Миколайович|О. Плещеєв]], [[Курочкін Василь Степанович|В. Курочкін]], [[Гербель Микола Васильович|М. Гербель]].

16 квітня 1859 року Шевченко подав до Ради Академії мистецтв прохання присвоїти йому звання академіка, надавши їй гравюри: одну створену з картини Рембрандта, що зображає притчу про виноградаря, а іншу&nbsp;— з картини П. Соколова «Приятелі». Академія мистецтв високо оцінила талант Шевченка-гравера і цього ж дня винесла попередню постанову про призначення його в академіки і задала програму на звання академіка з гравіювання на міді.

=== Третя подорож Україною (1859) ===
Ще перебуваючи на засланні, Шевченко всіми помилсами хотів повернутися на «сердешну Україну», до рідного народу. «О моя бідна, мія прекрасна, моя мила батьківщина! Чи скоро я зітхну твоїм цілющим, солодким повітрям?» — писав він в останній рік заслання в Новопетровському укріпленні. Але спочатку через тяганиною з цензурою щодо видання його Поезій, він не зважувався починати клопотання про дозвіл поїхати в Україну. Тільки 5 травня 1859 року він подав заяву в Академію мистецтв з проханням дати йому «вид» на проїзд у [[Київська губернія|Київську]], [[Чернігівська губернія|Чернігівську]] і [[Полтавська губернія|Полтавську губернії]] строком на п'ять місяців для «поліпшення здоров'я і малювання етюдів з натури». Того ж дня віце-президент Академії Ф. Толстой надіслав листа міністру імператорського двору [[Адлерберг Володимир Федорович|В. Адлербергу]] з проханням надати пропуск Шевченку в Україну, але його канцелярія, у віданні якого перебувала Академія мистецтв, не поспішала. Через деякий час канцелярія надіслала подання президенту Академії мистецтв великій княгині Марії Миколаївні, на що та дала згоду: 12 травня на ньому з'явився запис: «Згодна. Марія». Однак коли подання повернулося з резолюцією президента Академії, канцелярія імператорського двору раптом згадала, що 1847 року Шевченко притягався до слідства у справі кирило-мефодіївців, і запропонувала послати запит до III відділу щодо дозволу опальному поету виїхати в Україну. 23 травня 1859 року начальник III відділу В. Долгоруков повідомив міністерству імператорського двору, що заперечень проти виїзду Шевченка на Україну немає. Ф. Толстой, аби прискорити видачу Шевченкові подорожньої, написав безпосередньо обер-поліцмейстеру Петербурга П. Шувалову. 25 травня Тарас Григорович одержав посвідчення на вільний проїзд в Україну і того ж дня виїхав. А тим часом тяганина розгляду цензурою творів Шевченка ще тривала. Ще 25 березня 1859 року у листі до М. Максимович Тарас Григорович висловлював сподівання, що до травня закінчить справи з цензурою і тоді поїде в Україну, але його сподівання виявилися марними. Офіційний дозвіл на відвідання України надійшов у Академію мистецтв тільки 28 травня, коли поет був уже в дорозі. У «цілком таємному» листуванні жандармерії пропонувалося встановити за Шевченком найпильніший нагляд, як за «політичним злочинцем», якого уряд весь час вважав «небезпечним». 23 травня III відділ спеціально повідомляв жандармське управління в Києві про подорож Шевченка і нагадував про заходи — «для належного з вашого боку спостереження за художником Шевченко під час перебування його в Київській губернії». Такі ж вказівки того ж дня було надіслано і до інших губерніальних центрів України, куди мав завітати поет. III відділ запідозрював, що Шевченко має відношення до революційний кіл, зокрема в Україні, жандармам важливо було простежити ці зв'язки та припинити можливу його антиурядову діяльність. 

Шевченко почав подорож в Україну разом зі своїм знайомим, українським поміщиком-лібералом Д. Хрущовим. У Москві поет пробув лише один день, бачився там з М. Щепкіним, О. Бодянським. Наприкінці травня — на початку червня Шевченко з Д. Хрущовим продовжували подорож через [[Тула|Тулу]], [[Орел (місто)|Орел]], [[Курськ]]. Проїздом через Орел Тарас Григорович 2 та 3 червня гостював у свого давнього друга [[Лазаревський Федір Матвійович|Ф. Лазаревського]]. На початку червня поет був уже в Україні — в [[Суми|Сумах]] та у [[Лебедин]]і, де його тепло прийняли брати Олексій та Максим Залеські, 7 та 8 червня він гостював на хуторі Нові та в [[Лифине|Лихвині]] в маєтку Д. Хрущова, там же він познайомився з художником Мантейфелем. 10 червня Шевченко прибув до [[Пирятин]]а, де відвідав П. Мокрицького-Таволгу, знайомого Марка Вовчка, який згодом став уповноваженим у справі видання її творів у Петербурзі. 12 червня поет приїхав до [[Переяслав]]а, зупинився у свого старого приятеля, лікаря [[Козачковський Андрій Осипович|А. Козачковського]]. Зустріч була теплою та зворушливою. А. Козачковський почав читати напам'ять деякі вірші, написані поетом до заслання. Шевченко багато з них не пам'ятав та позаписував з уст Козачковського, виявилося, що чимало поезій, написаних до 1846 року, пропали назавжди. Разом з А. Козачковським Шевченко їздив у село [[Козинці (Переяслав-Хмельницький район)|Козинці]], звідки, 13 червня, він поплив по Дніпру човном і того ж дня прибув у [[Прохорівка (Черкаський район)|Прохорівку]] до свого приятеля М. Максимовича, де гостював близько десяти днів. У середині 20-х чисел червня, лишивши у Максимовичів деякі речі, він поїхав у рідне село Кирилівку, на шляху він на кілька годин зупинився у [[Симиренко Платон Федорович|П. Симиренка]], який разом з [[Яхненко Кіндрат Михайлович|К. Яхненком]] тримав найбільший в Україні цукровий завод. 27 червня Шевченко прибув у [[Шевченкове (Звенигородський район)|Кирилівку]], він гостював у брата [[Шевченко Микита Григорович|Микити]], який жив тоді ще в старій батьківській хаті, та в сестри [[Бойко Ярина Григорівна|Ярини]], на той час вдови. Зворушливою була зустріч поета з Яриною — улюбленою його сестрою, але полегшити долю рідних, близьких людей, він не міг, як писав біограф [[Маслов Василь Павлович|В. Маслов]], «тільки страждав глибоко і нічим не міг допомогти бідній сім'ї, навіть у матеріальному відношенні, так що сестрі Ірині при розставанні приділив один рублевий папірець». З Кирилівки поет поїхав в [[Корсунь-Шевченківський|Корсунь]] до купця [[Шевченко Варфоломій Григорович|Варфоломія Шевченка]], у якого пробув 22 дні. Живучи у Варфоломія, Шевченко познайомився з його наймичкою — Харитиною Довгополенко; вона полюбилася поетові, і він навіть мав намір одружитися з нею. Невідступною мрією поета було створити сім'ю та придбати на березі [[Дніпро|Дніпра]] невелику ділянку землі і побудувати «тільки хату, одну хатиночку в гаю». Цьому опису дуже підходила місцевість між Каневом і селом [[Пекарі (Черкаський район)|Пекарі]], яка дуже сподобалася Тарасу Григоровичу. 5 липня він прибув до села [[Межиріч (Черкаський район)|Межиріч]] (неподалік від [[Канів|Канева]]), де жив власник землі — поміщик Н. Парчевський, з метою придбати у нього ділянку. Домовитися про продаж землі з Парчевським поету так і не вдалося, поміщик постійно коливався щодо цього, пізніше з'ясувалася причина цього зволікання: «треба спитати генерал-губернатора, чи можна Шевченкові купувати землю». 10 та 12 липня Шевченко знову бував в Межирічі, сподіваючись зустріти Н. Парчевського, щоб придбати у нього ділянку землі, але її власник ще не повернувся з Петербурга.

Після повернення з Межирічі, 13 липня 1859 року Шевченка заарештували. Передумовою до арешту став випадок, який відбувся наперододні, 12 липня, коли Шевченко, разом із службовцями економічної контори робив обмірювання ділянки землі у селі Пекарі, яку він хотів придбати. Особливу увагу жандармів привернула розмова Шевченка з селянином Т. Садовим і «[[Денді|франтом]]» А. Козловським. У рапорті київському губернаторові від 15 липня черкаський справник В. Табачников описував розмову поета з Т. Садовим, карбівничим пекарської луки, як: «[[богохульство|богохульну]]», і казав всім хто біля нього знаходився, що «не потрібно ні царя, ні панів, ні попів». Але сам Садовий на жандармському допиті не підтвердив чуток, ствердивши тільки «богохульні» слова. Шевченко в поясненнях, даних у Києві, нічого про розмову з Садовим не згадував. Причиною арешту він вважав конфлікт з землеміром Козловським, який був у фраку і в білих рукавичках. Побачивши цього франта, поет пожартував, але коли помітив, що той не вміє відповідати на жарт жартом, попросив у нього пробачення. За словами Шевченка під час сніданку А. Козловський почав польською мовою «якусь богословську розмову» і «Щоб припинити цю розмову, я сказав — російською, що теологія без живого бога не взмозі створити навіть цього липового листка, і при цьому вирвав листок з липи та показав йому». Того ж дня до Межиріч прибули земський справник В. Табачников і становий пристав Ф. Добржинський, яким донесли про інцидент з шляхтичем А. Козловським. Увечері 13 липня Ф. Добржинський заарештував Шевченка, а наступного дня на квартирі станового пристава у [[Мошни|Мошнах]] земський справник В. Табачников і жандармський офіцер Крижицький оголосили йому причину арешту. Намагання обидвох «вислужитися» позначилося і на їх донесеннях, в яких Шевченка звинувачено в «богохульстві» й «блюзнірстві», що за законами тих часів каралося каторгою. У цьому донесенні йшлося про «страшне богохульство» Шевченка, хоча зауважувалося, що він сам «відрікається» від богохульства. Київський генерал-губернатор [[Васильчиков Іларіон Іларіонович|І. Васильчиков]] на підставі рапорту справника В. Табачникова 18 липня дав розпорядження цивільному губернаторові [[Гессе Павло Іванович|П. Гессе]] направити заарештованого Шевченка «під нагляд поліції» до Києва, а той — відповідну вказівку В. Табачникову. Цього ж дня поета доставили з містечка Мошни в [[Черкаси]], де він мешкав під наглядом у квартирі В. Табачникова в будинку священика П. Марковського. Тут він зустрів і поміщика Н. Парчевського, який відмовив у продажу землі. 

30 липня 1859 року Шевченка під вартою привезли до Києва, де він не був з квітня 1847 року, тепер він прибув знову як «політичний злочинець», якого чекало слідство і вирок можновладців. Генерал-губернатор І. Васильчиков дав розпорядження головному поліцмейстеру міста взяти Шевченка під нагляд поліції, а чиновникові особливих доручень [[Андрієвський Марко Олександрович|М. Андрієвському]] допитати його. У канцелярії генерал-губернатора почалися допити, заповнювалися протоколи, складалися «пояснення». 6 серпня було, нарешті, складено «Пояснення Академії художеств академика Тараса Шевченка», у якому, написаному слідчим на підставі пояснень поета, зазначалося, що він приїхав в Київську губернію «з метою побачитися з родичами і придбати невеликий шматок землі, де б можна було оселитися на постійне проживання». Далі розповідалося про інцидент з А. Козловським, арешт поета та відправлення його в Черкаси і Київ. «Не запевняю, але припускаю — зазначав у кінці пояснення Шевченко, — що вся ця історія відбулася внаслідок безсилої помсти п. Козловського. Якщо не буде прийнято до уваги моє свідчення, то прошу, в удостовірення справедливості сказаного мною тут, зробити суворе розслідування». Але на думку дослідників А. Козловський навряд чи міг писати донос. У своїх показаннях на допиті він категорично заперечив відомості жандармів щодо «вихваток Шевченка проти уряду», а про богохульство говорив тільки, «як би підтверджуючи» те, що вже знали жандарми. III відділ імператорської канцелярії виявив виняткову, «зацікавленість» справою Шевченка. Таємний радник М. Попов, за дорученням шефа жандармів В. Долгорукова, 7 серпня наказував штаб-офіцерові корпусу жандармів по Київській губернії Л. Грибовському: «...прошу вас... повідомити князю Василю Андрійовичу (Долгорукову) показання, які будуть дані в Києві художником Шевченком відносно богохульних міркувань його». На щастя для Шевченка, його «справу» губернатор доручив вести доброзичливо настроєному до нього чиновнику М. Андрієвському, який повів розслідування так, щоб якось «пом'якшити провину» поета, що і врятувало його. 15 серпня київський генерал-губернатор І. Васильчиков писав начальникові III відділу В. Долгорукову, що звинувачення Шевченка в богохульстві могло виникнути «через непорозуміння осіб, перед якими він вів розмову». 23 серпня 1859 року шеф жандармів В. Долгоруков наклав таку резолюцію на рапорті І. Васильчикова: «Незважаючи на все тут викладене, закликати Шевченку і, зробивши йому суворе навіювання, додати, щоб він був досить обережний; в іншому випадку, щоб він не нарікав на нас за ті наслідки, яким він зможе піддатися».
[[Файл:Хата на Пріорці.JPG|міні|праворуч|250пкс|[[Хата на Пріорці]]]]
У дослідників немає певних відомостей про те, як Шевченка визволили з поліції, але відомо, що якусь роль у цій справі відіграв демократично настроєний генерал А. Куцинський. На другий день після того, як Шевченка привезли до Києва, він оселився в Георгіївському провулку, в будинку священика [[Ботвиновський Юхим Григорович|Ю. Ботвиновського]], який взяв поета на поруки. Але вже через кілька днів Шевченко перейшов на квартиру до свого давнього знайомого, київського портретиста і фотографа [[Гудовський Іван Васильович|І. Гудовського]]. Однак і тут він пробув недовго і перейшов жити на околицю міста — на [[Пріорка|Пріорку]]. Про причину, що змусила Шевченка покинути квартиру Ю. Ботвиновського, а незабаром І. Гудовського, розповів [[Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович|О. Афанасьєв-Чужбинський]], посилаючись на свідчення самого поета: на одній вечірці у Ю. Ботвиновського був присутній пан, якого Шевченко не без підстав запідозрив у шпигунстві. Тараса Григоровича це настільки обурило, що він одразу залишив будинок. Проживши кільки днів у І. Гудовського, поет вирішив взагалі втекти з центру міста на околицю, де менше поліцейського нагляду. Він оселився на Пріорці, в [[Хата на Пріорці|домі В. Пашковської]], родички члена таємної революційної організації [[Лобода Віктор Васильович|В. Лободи]], тут він жив аж до від'їзду з Києва. У Києві Шевченко зустрівся зі своїм старим приятелем — художником [[Сошенко Іван Максимович|І. Сошенком]]. Ця зустріч дуже схвилювала обох, адже вони не бачилися двадцять років. У Сошенка познайомився Шевченко зі своїм майбутнім біографом [[Чалий Михайло Корнійович|М. Чалим]], на той час інспектором [[Друга київська гімназія|2-ї Київської гімназії]]. Про перебування Шевченка у Києві в 1859 року мемуарні дані досить обмежені, відомо що у цьому місті він зустрічався з молоддю, студентами та вчителями. Приїзду Шевченка в Україну київські й харківські студенти чекали ще з 1857 року. Студент [[Болсуновський Карл Васильович|К. Болсуновський]] пізніше згадував, що твори Шевченка в 1850-х роках користувалися серед київської студентської молоді великою популярністю і справляли на неї значний вплив. [[Солтановський Автоном Якимович|А. Солтановський]], характеризуючи настрої київської інтелігенції кінця 1840-х — початку 1850-х років, наводив оповідання про поширення серед студентів Київського університету творів Шевченка, зокрема поем «[[Сон (поема)|Сон]]», «[[Кавказ (поема)|Кавказ]]» й іншого. [[Лебединцев Феофан Гаврилович|Ф. Лебединцев]] розповідав про те, як Шевченко, бувши в Києві, намагався згуртувати сили для першого українського журналу. Перебуваючи в Києві, Шевченко всіляко підтримував і надихав справу організації недільних шкіл в Україні. Також у Києві, у вільні хвилини, поет працював над поемою «[[Марія (поема)|Марія]]», розшукував список поеми «[[Єретик (поема)|Єретик]]» (безуспішно), записував народні пісні, перекази. Пізніше, повернувшись до Петербурга, він продовжував з великою увагою стежити за їх діяльністю, заохочував до участі в роботі цих шкіл передові сили української інтелігенції.

Слідча справа завершилася тим, що Шевченкові дозволили виїхати з Києва до Петербурга. Шевченко повертався до Петербурга майже без грошей, на ньому було старе парусинове пальто і поношені чоботи. Після гостювання 13 серпня у свого давнього знайомого, вчителя 2-ї гімназії [[Юскевич-Красковський Іван Данилович|І. Юскевича-Красковського]], 14 серпня Шевченко вирушив до столиці. У Переяславі, по дорозі до Петербурга, Шевченко зробив першу тривалу зупинку. А. Козачковський згадував, що тоді поет пробув у нього близько двох діб (приблизно, 16—18 серпня). 20 серпня Тарас Григорович прибув у [[Прилуки|Прилуки]], а наступного дня відвідав в [[Качанівка (селище)|Качанівці]] маєток [[Тарновський Василь Васильович (молодший)|В. Тарновського-молодшого]]. 21 серпня поет відвідав у селі [[Шевченкове (Конотопський район)|Гирявка]] (поблизу [[Конотоп]]а) родину [[Лазаревські|Лазаревських]]. 25 серпня Тарас Григорович разом з братами Лазаревськими ([[Іван Матвійович Лазаревський|Іваном]] і Федором) виїхав з Гирявки до [[Кролевець|Кролевця]]. Заночувавши у сестри Лазаревських — Г. Огієвської, наступного дня він вирушив далі. Спинившись у Москві на кілька днів, поет повернувся до Петербурга вранці 7 вересня, з тяжким, гнітючим настроєм. Радість зустрічі Шевченка з батьківщиною, родичами, друзями й знайомими була у нього затьмарена доносами, переслідуваннями влади, жахливими картинами злиднів і безправ'я народу, про що він писав: «скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві». Зменшились надії на сімейне щастя, на можливість «доживати віку в рідній стороні, над Дніпром». Перебуваючи в Петербурзі Тарас Григорович доручив клопотатися В. Шевченку, щодо дозволу придбати йому землю біля Канева. Згодом, В. Шевченко, більше переконуючись, що поміщики не хочуть мати своїм «сусідом» революційного поета — повідомив йому, що так і не зміг виклопотати дозволу на придбання землі. Ще однією перешкодою стали і урядові кола, які також були категорично проти оселення Шевченка в Україні. Київський Генерал-губернатор І. Васильчиков ще в серпні 1859 року писав до начальника III відділу: «...якщо б Шевченко забажав оселитися у тутешньому краї, то я вважав би відхилити його намір. Оселення його тут я не вважаю зручним...». Пригнічений душевний стан Тараса Григоровича помітили знайомі й друзі, зустрічаючись з ним після його повернення з України до Петербурга, але він намагався не показувати своїх страждань від заборони оселитися в Україні. Після подорожі на Україну репутація «політично неблагонадійного», «патентованого заколотника» ще більше закріпилася за «рядовим у відставці» Шевченком.

=== Останні роки життя (1859—1861) ===
[[Файл:Шевченко Тарас.1860.jpg|міні|праворуч|150пкс|Тарас Шевченко. ''Світлина 1860&nbsp;р.'']]
До останніх днів свого життя поет перебував під таємним наглядом поліції. Одначе він створив багато нових творів. Уважають, що [[Марія (поема)|поема «Марія»]] становить вершину творчості поета після [[заслання]].<ref>{{ЕУ|10|3816|[https://archive.org/stream/eu0t0/EU_T_10_Kh_Ya#page/n215/mode/2up Шевченко Тарас]}}</ref> Шість раніше написаних і заборонених у царській Росії поезій Шевченка видано за кордоном у [[Лейпциг]]у [[1859]]-го. У друкарні [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймона Куліша]] [[1860]] року вийшло друком нове видання «[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]», яке, однак, охоплювало тільки незначну частину Шевченкових поезій. Того ж року надруковано й «Кобзар» у перекладі російських [[поет]]ів, а в січні [[1861]]-го випущено окремою книжкою Шевченків «Буквар» ([[Букварь южнорусскій]])&nbsp;— посібник для навчання в [[Недільні школи|недільних школах]] України, виданий коштом автора та накладом 10&nbsp;000 примірників.

У Петербурзі Шевченко вирішив зайнятися [[Гравюра|гравюрою]], бо цей вид мистецтва можна було тиражувати. У квітні 1859 року Шевченко, подаючи деякі зі своїх гравюр на розгляд ради Імператорської академії мистецтв, просив надати йому звання академіка чи задати програму на здобуття цього звання. [[16 квітня]] рада постановила визнати його «призначеним в академіки й задати програму на звання академіка з гравіювання на міді». [[2 вересня]] [[1860]] року разом з іншими митцями Тараса Шевченка визнано академіком гравюри «на повагу майстерності та пізнань у мистецтвах»<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/vosp62.htm А.&nbsp;А.&nbsp;Благовещенский. Шевченко в Петербурге (1858—1861)] // Воспоминания о Тарасе Шевченко.&nbsp;— К.: Дніпро, 1988.&nbsp;— С. 337—346; 545—549.</ref>.

Уже хворим Шевченко взяв участь у підготовці першого числа часопису «[[Основа (журнал)|Основа]]», яке вийшло ще за його життя. Перед смертю записав олівцем на офорті автопортрета [[1860]] року свій останній вірш [[Чи не покинуть нам, небого|«Чи не покинуть нам, небого»]]. Український літературознавець [[Зайцев Павло Іванович|Павло Зайцев]] назвав цей [[твір]] незрівнянним поетичним документом боротьби безсмертної душі з тлінним тілом перед обличчям фізичної смерті.

=== Смерть і поховання (1861) ===

В останні роки Шевченко хворів на [[ревматизм]] та набуті внаслідок цього: ваду серця, [[поліартрит]] і [[цироз печінки]]&nbsp;— перебіг цих хвороб, із часом, ускладнила [[Водянка (симптом)|водянка]].<ref name="Світлиця1773">{{cite web |url=http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1773|title=КЛІНІЧНИЙ ДІАГНОЗ ХВОРОБИ І ПРИЧИНА СМЕРТІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА|date=|website=svitlytsia.crimea.ua|publisher=|accessdate=26 лютого 2016}}</ref> З осені [[1860]] року самопочуття Тараса Григоровича почало погіршуватися. [[23 листопада]], зустрівшись у [[Лазаревський Михайло Матвійович|Михайла Лазаревського]] з доктором [[Барі Едуард Якович|Едуардом Барі]], Шевченко особливо скаржився на біль у грудях. Доктор, вислухавши груди, радив Шевченкові поберегтися. Відтоді здоров'я його погіршувалося зо дня на день. Січень і лютий Шевченко просидів майже безвихідно в кімнаті, зрідка тільки відвідуючи деяких знайомих.

26 лютого ([[10 березня]]) [[1861]] року Шевченко помер від збільшуваної водянки (Hydrops).<ref name="DOC-1859-1861">[http://litopys.org.ua/shevchenko/docum08.htm Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії.]&nbsp;Документи 496—617 (1859—1861).— К.&nbsp;1982.</ref>{{rp|#616}}&nbsp; На кошти друзів 1 ([[13 березня]]) його було поховано спочатку на [[Смоленське православне кладовище|Смоленському православному кладовищі]] в Петербурзі.<ref>{{cite web |url= http://litopys.org.ua/shevchenko/biogr14.htm|title=Смерть і похорон|date= |website= litopys.org.ua|publisher= |accessdate=29 червня 2015}}</ref>
<gallery widths="180" heights="180">
Файл:Shevchenko death mask.jpg|Посмертна маска
Файл:Shevchenko's gravestone in Saint Petersburg.jpg|Могила на Смоленському цвинтарі Санкт-Петербурга<br /><small>{{координати|59.945866|30.25094|format=dms}}</small>
</gallery>

=== Перепоховання в Україні ===
{{Main|Перепоховання Тараса Шевченка|Могила Тараса Шевченка}}
Після того, як п'ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його [[Труна|домовину]], згідно із заповітом, за клопотанням [[Лазаревський Михайло Матвійович|Михайла Лазаревського]], після отримання ним дозволу у квітні того ж року, перевезено в [[Україна|Україну]] й перепоховано на [[Чернеча гора|Чернечій горі]] біля [[Канів|Канева]].

[[Файл:Селяни копають могилу Шевченкові в Каневі.jpg|міні|праворуч|260пкс|Селяни копають могилу Тарасу Шевченку на Чернечій горі біля Канева. ''1861'']]
26 квітня ([[8 травня]]) [[1861]] року домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу й [[залізниця|залізницею]] перевезли до [[Москва|Москви]].

Далі шлях проходив через [[Серпухов]], [[Тула|Тулу]], [[Орел (місто)|Орел]], [[Кроми]], Дмитровськ<ref>Місто Дмитровськ розташоване на правому березі річки Общериця при її впадінні в річку Нерусса (притока Десни) на автомобільній дорозі Кроми&nbsp;— Комаричі в 89&nbsp;км на північний захід від міста [[Орел (місто)|Орел]].</ref>, [[Севськ]], [[Глухів]], [[Кролевець]], [[Батурин]], [[Ніжин]], [[Носівка|Носівку]], [[Бобровиця|Бобровицю]], [[Бровари]] до Києва. Випрігши коней із воза, студенти [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Університету Святого Володимира]] провезли труну Ланцюговим мостом і далі набережною до [[Церква Різдва Христового (Київ)|церкви Різдва Христового]] на [[Поділ|Подолі]].<ref name="naumova"/>

У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві. Та [[Честахівський Григорій Миколайович|Григорій Честахівський]] обстоював думку про поховання в Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».

8 ([[20 травня]]) [[1861]] року на [[пароплав]]і «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в [[Канівський Успенський собор Св. Георгія|Успенському соборі]], а 10 ([[22 травня]]), після відслуженої в церкві [[Панахида|панахиди]], прах віднесли на Чернечу гору.
{{block indent |1=
{{quote box
 |quote = ''Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що&nbsp;повернувся з далекого краю до свого дому,&nbsp;—'' згадував [[Честахівський Григорій Миколайович|Григорій Честахівський]]. 
 |author = 
 |align = left | width = 95% | border = 1px  | fontsize = 100%  | bgcolor = #fffaf0  | style = 
 |qalign = left | qstyle = 
}}
}}

Туди ж перенесли дерев'яний [[хрест]] і встановили на могилі<ref>[http://virchi.pp.net.ua/news/2008-05-21-239 22 травня&nbsp;— день перепоховання Тараса Шевченка в Україні, на Чернечій горі].</ref>.

=== Особисте життя ===
Першим коханням молодого Шевченка була [[Коваленко Оксана Степанівна|Оксана]], його ровесниця. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть відповідного віку. Але надії були марними&nbsp;— Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна. Розлука була несподіваною й довгою. Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав.

Наступною дівчиною, яку він кохав, була віленська швачка Дзюня Гусіковська.

[[1843]] року Шевченко поїхав в Україну й зустрів там [[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варвару Рєпніну]], якій присвятив поему «Тризна», [[Закревська Ганна Іванівна|Ганну Закревську]], якій згодом присвятив вірш «Г.&nbsp;З.». В родині князя Миколи Рєпніна виховувались її зведені сестри [[Псьол Глафіра Іванівна|Глафіра]], Олександра і Тетяна Псьол. Глафіра вчилась у Полтавському інституті шляхетних дівчат, отримала хорошу освіту. Живопису навчалася вдома. Намалювала портрет Шевченка, який не зберігся.

Наступними жінками, котрі мали місце в серці поета, були Агата Ускова, дружина коменданта Новопетровського Укріплення [[Усков Іраклій Олександрович|Іраклія Ускова]], та 16-річна актриса [[Піунова Катерина Борисівна|Катерина Піунова]], майже на тридцять років молодша від нього. Останнім коханням поета була 19-річна петербурзька наймичка [[Полусмакова Ликера Іванівна|Ликера Полусмакова]], якій Шевченко присвятив вірші «Ликері», «Л.&nbsp;''Поставлю хату і&nbsp;кімнату…''»

== Літературна творчість ==
{{Див. також|Список літературних творів Тараса Шевченка|Кобзар (збірка)|Фольклорні записи Тараса Шевченка|Переклади творів Тараса Шевченка}}
Тарас Шевченко у власній творчості відтворив саме ті думки й настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX&nbsp;— на початку XX&nbsp;століття чи не єдиною книжкою в більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з якого вчили напам'ять, і за ним училися читати.<ref>[https://archive.org/stream/politolohichna5op/Politolohichna9_Ts_Ya#page/n343/mode/2up Шевченко Тарас Григорович (9 березня 1814&nbsp;— 10 березня 1861&nbsp;рр.)] // Політологічна енциклопедія: навч.&nbsp;посібник для вищ. навч. закл. / укл.: Карасевич А. О., Шачковська Л. С.&nbsp;— Умань: ФОП Жовтий О. О., 2016.&nbsp;— Книга&nbsp;— IX.&nbsp;— 478 с.&nbsp;— С. 344.</ref>

В історичному розвитку України Шевченко&nbsp;— явище незвичайне своїм місцем у [[література|літературі]], [[мистецтво|мистецтві]], [[культура|культурі]]. Походженням, становищем та відомістю Шевченко&nbsp;— виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки в кріпацтві, 10&nbsp;— на засланні, а решту&nbsp;— під наглядом жандармів. Шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі [[Франко Іван Якович|І.&nbsp;Франко]]:
{{quote box
 |quote = ''Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. <br />Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. <br />Він був самоуком і вказав нові, свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим.''
 |author = 
 |align = center | width = 50% | border = 1px  | fontsize = 100%  | bgcolor = #fffaf0  | style = 
 |qalign = center | qstyle = 
}}

Багатогранна творчість Шевченка була і залишається одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості українців. З новою силою відчутний тепер її вплив на різні боки духовного життя української [[Нація|нації]].

Шевченко був і глибоким [[лірика|ліриком]], і творцем [[епічна поема|епічних поем]], і видатним [[драматург]]ом та різнобічно обдарованим [[митець|митцем]]. Його літературна спадщина обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), [[Драма (жанр)|драму]] «Назар Стодоля» і два уривки з інших п'єс; дев'ять повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), чотири статті та понад 250 листів.

=== Поезія ===

==== Рання творчість ====
[[Файл:TSh Maria.jpg|thumb|[[Марія (Шевченко)|Марія]]. Ілюстрація до поеми О.&nbsp;С.&nbsp;Пушкіна «Полтава». 1840]]
Упродовж першого періоду літературної діяльності (1837−1843) написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких&nbsp;— поряд із версифікаційними й стилістичними засобами народнопісенної поетики&nbsp;— було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна й гнучка [[ритміка]], уживання неточних, [[асонанс]]них і внутрішніх [[рима|рим]], використання [[Цезура (література)|цезури]] й перенесення ([[анжамбеман]]), майстерність [[алітерація|алітерацій]], звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових [[епітет]]ів, порівнянь, [[метафора|метафор]], символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні [[Канон (література)|канони]], Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність. Одним словом, Тарас Шевченко спочатку наслідував найкращі зразки народно-поетичної творчості. Скажімо, перші його твори написані [[Коломийка|коломийковим віршем]], що чітко вказує на зв'язок із українською народнопісенною творчістю, насамперед із піснями, які виконувалися у жанрі [[Коломийка|коломийки]].

До ранньої творчості Шевченка належать [[балада|балади]] «[[Причинна (балада)|Причинна]]» ([[1837]]), «[[Тополя (балада)|Тополя]]» ([[1839]]) й «[[Утоплена (балада)|Утоплена]]» ([[1841]]), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» ([[1840]]) був вірш «[[Думи мої, думи мої]]», у якому, висловлюючи свої погляди на зв'язок поезії з дійсністю, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві. Особливе місце серед ранніх творів посідає соціально-побутова поема «[[Катерина (поема)|Катерина]]»&nbsp;— зворушлива розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив російський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах, як «[[Тарасова ніч]]» ([[1838]]), [[Іван Підкова (поема)|«Іван Підкова»]] ([[1839]]), «Гайдамаки» ([[1841]]), «Гамалія» ([[1842]]). У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українського [[козацтво|козацтва]] проти [[турки|турків]]. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти панування Речі Посполитої. Історично-героїчна поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Шевченка.

Драма «[[Назар Стодоля (п'єса)|Назар Стодоля]]» (1843), створена на межі першого й другого періодів творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у XVII столітті біля [[Чигирин]]а. Розвиток дії подано в [[романтизм|романтичному]] дусі, проте в п'єсі переважають риси [[реалізм|реалістичного]] відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп. На тему Шевченкової п'єси [[Данькевич Костянтин Федорович|Костянтин Данькевич]] написав однойменну [[опера|оперу]] ([[1960]]).

==== Період «Трьох літ» ====
[[Файл:Shevchenko, Co-Cathedral of St. Olexander, 1846.jpg|thumb|[[Костьол Святого Олександра (Київ)|Собор Св. Олександра в Києві]], 1846]]

По-новому звучать мотиви визвольної боротьби у творах Шевченка [[Три літа (період творчості Шевченка)|періоду «Трьох літ»]] ([[1843]]–[[1845]]). Провівши вісім місяців в Україні, Шевченко вповні визначився зі своїм покликанням будителя України. Перехід до нового періоду літературної діяльності позначився в поезіях [[Розрита могила|«Розрита могила»]] ([[1843]]), ''Чигрине, Чигрине…'' ([[1844]]), і поемі «Сон» ([[1844]]). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У комедії [[Сон (поема)|«Сон»]] («У всякого своя доля») автор з [[сарказм]]ом змалював жорстокість російського імперіалізму й закликав до його знищення. Поема «Сон», один із найвизначніших взірців світової сатири, має спільні типологічні риси з поемами «Дзяди» [[Міцкевич Адам|Адама Міцкевича]], «Німеччина. Зимова казка» [[Генріх Гейне|Генріха Гайне]] та «[[Божественна комедія|Божественною комедією]]» [[Данте Аліг'єрі|Данте]]. Сатиру помітно також в інших ''політичних поемах'' Шевченка 1845&nbsp;р.: «Великий льох», [[Кавказ (поема)|«Кавказ»]], [[І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє|«І мертвим, і живим…»]] та вірші [[Холодний Яр (вірш)|«Холодний Яр»]].

У поемі-[[містерія|містерії]] [[Великий льох|«Великий льох»]], що складається з трьох частин («Три душі», «Три ворони», «Три лірники») й епілогу («Стоїть в селі Суботові»), Шевченко втілив свої роздуми про історичну долю України в алегоричних образах, що зазнали в літературознавстві особливо тенденційної інтерпретації (Шевченкова наскрізь негативна оцінка [[Переяславська угода|Переяславської угоди]] різко суперечить так званим «Тезам про 300-річчя возз'єднання України з Росією»). У творі «Кавказ», що поєднує жанрові ознаки лірично-сатиричної поеми, політичної [[медитація (жанр)|медитації]] та героїчної [[ода|оди]], Шевченко із сарказмом виступив проти гнобительської політики Російської імперії й закликав пригноблені народи до революційної боротьби. Ця поема Шевченка мала значний вплив на розвиток самосвідомості не тільки в Україні. Шевченкове послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…»&nbsp;— вдумливий поетичний аналіз тогочасного суспільно-політичного й національно-культурного життя в Україні, що мала служити дороговказом на шляху національного, соціального й культурного відродження українського народу. У поезії «Холодний Яр» Шевченко відкинув негативний погляд історика [[Скальковський Аполлон Олександрович|Аполлона Скальковського]] на [[гайдамаки|гайдамацький]] рух і, назвавши Миколу І «лютим [[Нерон]]ом», гостро картав ту частину українського панства, що покірно плазувала перед [[Російський імперіалізм|російським імперіалізмом]].

У грудні [[1845]] вперше в Україні ''з блискучим успіхом''<ref>[https://runivers.ru/lib/book8963/479876/, Письма П.&nbsp;А.&nbsp;Кулиша къ О.&nbsp;М.&nbsp;Бодянскому] // Киевская старина.&nbsp;— 1897.&nbsp;— №&nbsp;9.&nbsp;— С.&nbsp;399 </ref><ref>[https://ua-kobzar.livejournal.com/213357.html Лист П.&nbsp;Куліша до Осипа Бодянського.] Санкт-Петербург, 23 травня 1846&nbsp;р.</ref> переклав [[Українська мова|народною мовою]] десять біблійних [[Книга Псалмів|псалмів]]. Цикл поезій під назвою [[Давидові псалми (Шевченко)|«Давидові псалми»]]&nbsp;— перлина Шевченкової лірики<ref>Ірина Даниленко. Давидові псалми // Шевченківська енциклопедія.&nbsp;— Т.&nbsp;2.&nbsp;— К.&nbsp;2012.&nbsp;— С.&nbsp;257. </ref>

У вірші [["Три літа" (вірш)|«Три літа»]] (1845), що дав назву манускрипту поета, Шевченко змальовує зміни, які сталися за цей час у його світогляді. У вірші «Минають дні, минають ночі» поет пристрасно засуджує суспільну бездіяльність, пасивність і закликає до боротьби. Рукописну книгу [[Три літа (рукописна книга 1843-1845 рр.)|«Три літа»]] завершує вірш [[Заповіт (вірш)|«Як умру, то поховайте…»]]&nbsp;— один із найдосконаліших зразків ''політичної'' поезії.

Серед творів періоду «Трьох літ» на історичні теми особливе місце посідає поема «Єретик», написана восени [[1845]]-го з поетичною присвятою [[Шафарик Павел|Павелу Шафарикові]]. Поєднуючи історичний сюжет (засудження і спалення [[чехи|чеського]] [[Реформація|реформатора]] [[Ян Гус|Гуса]] в [[Констанц]]і [[1415]] року) з дійсністю свого часу, Шевченко створив поему, що була сприйнята читачами як [[алюзія]] на адресу російського імперіалізму.

В історично-побутовій поемі [[Невольник (поема)|«Сліпий» («Невольник»)]] Шевченко гнівно осудив [[катерина II|Катерину II]] за зруйнування [[Запорізька Січ|Запорізької Січі]].

До збірки «Три літа», залучено також соціально-побутові поеми «[[Сова (поема)|Сова]]» ([[1844]]) і «Наймичка» ([[1845]]). У поемі «Сова» змальовано трагічну долю матері-вдови, у якої забрали в солдати єдиного сина. До відтворення нового аспекту морально-психологічної драми матері-[[покритка|покритки]], звернувся Шевченко в поемі «Наймичка». Ця тема хвилювала поета протягом усієї творчої діяльності. До неї він звертався в ранній поемі «Катерина», а згодом&nbsp;— у поемах «Відьма» ([[1847]]), «Марина» ([[1848]]) та інших. Тему зведених панами дівчат Шевченко розробляв також у баладах [[Лілея (балада Т. Шевченка)|«Лілея»]] та «Русалка» (обидві [[1846]]).

==== Період заслання ====
[[Файл:Dumy moji shevchenko.jpg|міні|200пкс|Автограф поезії ''Думи мої…'' у ''Більшій книжці'', манускрипті Шевченка 1858—1860&nbsp;рр.]]

Цикл «В казематі», написаний навесні [[1847]]-го в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один із найважчих періодів у житті й творчості Шевченка&nbsp;— час арешту й заслання ([[1847]]−[[1857]]). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої російським пануванням України. З приголомшливою силою виявлено любов до України, зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко», «[[Садок вишневий коло хати]]» та «Чи ми ще зійдемося знову», що закінчується словами:
{{Цитата|
Свою Україну любіть,<br />
Любіть її… Во время люте,<br />
В остатню тяжкую минуту<br />
За неї Господа моліть.
}}

У «Більшій книжці» (рукописі, розпочатому 21 лютого 1858 року) поет відкриває збірку творів 1847&nbsp;р. поезією «Думи мої, думи мої…»&nbsp;— тими самими словами, що й заспів до «Кобзаря» ([[1840]]). Цим Шевченко підкреслив нерозривність свого зв'язку з Україною. Продовжують збірку поеми «Княжна» і «Відьма» («Осика»), балади «Лілея», «Русалка», а завершують&nbsp;— орська поезія «А.&nbsp;О.&nbsp;Козачковському» (грудень 1847) і тюремний цикл «В казематі» (травень 1847). У «Малій книжці» (27 «захалявних» зошитів 1847—1850) цикл «В казематі» (ще без назви)&nbsp;— переписано Шевченком після поеми «Княжна».

Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. У ній дедалі збільшується і багатство [[фоніка|фоніки]], і кількість оригінальних [[троп]]ів, і емоційна багатогранність ліричних реакцій поета. Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: [[Автобіографізм Тараса Шевченка|автобіографічна]], [[пейзажна лірика|пейзажна]], побутова, політична, філософська лірика.

До ліричних творів автобіографічного характеру, в яких Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «[[Мені тринадцятий минало]]», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать», «І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі» та інші. Але й у пейзажній ліриці поет, описуючи краєвиди місцевостей, де відбував заслання, часто висловлює особисті настрої, думки і спогади («Сонце заходить, гори чорніють», «І небо невмите, і заспані хвилі» та інші). Автобіографічні мотиви трапляються і в таких поезіях громадсько-політичного звучання, як «Сон» («Гори мої високії») та «Якби ви знали, паничі». Багатством мотивів відзначається побутова лірика часів заслання. Тут звучать мотиви дівочих пісень і бадьорих юнацьких жартів, материнства й жіночого безталання (так званої жіночої лірики Шевченка), шукання долі й нарікання на неї, смутку, розлуки й самотності. Поет часто вдається до жанру народної пісні й пісенної образності, але побутово-соціальний аспект зображення в багатьох випадках переростає в політичні узагальнення. Поетичний [[стиль]] цих творів відзначається простотою вислову, конкретною образністю й [[метафора|метафоричністю]]. Зображуваний у них світ [[персоніфікація|персоніфікований]] (вітер шепоче, доля блукає, думи сплять, лихо сміється). Процес опрацювання фольклорного матеріалу вдосконалюється, збагачується новими формами й методами. Фольклорні мотиви й образи набувають у Шевченка ознак нової мистецької якості. Деякі вірші Шевченка ще за його життя перейшли до народнопісенного репертуару і стали жити самостійним життям, підлягаючи законам фольклорних творів.

[[Поет]] і на засланні, далі таврував у власних творах самодержавно-кріпосницький лад та поневолення уярмлених народів Російською імперією. Свою політичну актуальність донині зберіг заклик Шевченка у вірші «Полякам» («Ще як були ми козаками», [[1847]]) до згоди й братерства українського й польського народів як рівний із рівним. У невеликій поемі «У Бога за дверима лежала сокира» ([[1848]]) Шевченко використав казахську легенду про святе дерево, щоб відтворити в [[алегорія|алегоричних]] образах тяжку долю поневоленого казахського народу. Відгуком поета на революційні події в [[Західна Європа|Західній Європі]] була сатира «Царі», одна з найзначніших політичних поезій Шевченка часів заслання (є дві редакції твору&nbsp;— [[1848]] і [[1858]] років). Вдало поєднуючи елементи зниженого [[бурлеск]]ного стилю з пародійним використанням урочисто-[[пафос|патетичної]] [[лексика|лексики]], автор створив поему, яка містила в собі заклик до революційного повалення імперіалізму:
{{Цитата|
Бодай кати їх постинали,  <br />Отих царів, катів людських.
}}
Своєрідний розвиток мотивів поеми «Царі» бачимо у вірші «Саул» ([[1860]]).

На засланні Шевченко написав і декілька лірично-епічних поем, що відзначаються новими формами зображення подій і свідчать про творчий розвиток поета. Героїня поеми «[[Княжна (поема)|Княжна]]»&nbsp;— це українська Беатріче Ченчі<ref>Беатріче Ченчі&nbsp;— батьковбивця, дочка римського аристократа Франческо Ченчі (1527—1598), що прославилася красою і мужнім поведінкою під час розслідування і кари. У 1598 р разом з мачухою Лукрецією Петроні-Ченчі і братом Джакомо вступила в змову, щоб убити батька, «грубого і розбещеного» старого. Була засуджена за цей злочин і страчена разом зі спільниками через відсікання голови. [http://www.cyclopedia.ru/83/215/2646293.html Ченчі]. Ця історія послужила сюжетом численних літературних творів.</ref>, трагічна жертва кровозмісного злочину батька. Образ дочки, збезчещеної рідним батьком, траплявся вже в творах [[Персі Біші Шеллі|Шеллі]], [[Стендаль|Стендаля]], [[Дюма Олександр (батько)|Дюма-батька]] й [[Словацький Юліуш|Словацького]], у Шевченковій поемі «Відьма», першу редакцію якої поет написав ще перед арештом під назвою «Осика». Новий образ кріпачки-месниці Шевченко дав у поемі «Марина» ([[1848]]). Героїня поеми, ставши жертвою панської сваволі, помстилася за зневагу. У невеликій поемі «Якби тобі довелося» ([[1849]]) поет звеличує мужність хлопця-кріпака, який вступився за честь дівчини й убив пана-ґвалтівника. Образ скривдженого кріпака, котрий стає народним месником, Шевченко вивів у поемі «[[Варнак (поема)|Варнак]]» ([[1848]]). Деякі дослідники пов'язують цей образ з особою [[Устим Кармелюк|Устима Кармалюка]]. Поема написана у своєрідній формі сповіді героя, у ній відчувається деякий вплив [[байронізм]]у. Морально-етичні проблеми Шевченко порушив також у поемах «Іржавець» ([[1847]]), «Чернець» ([[1847]]), «Москалева криниця» ([[1847]] і [[1857]]), «Титарівна» ([[1848]]), «Сотник» ([[1849]]) і «Петрусь» ([[1850]]). У цих творах історичні рефлексії поета перегукуються з його суб'єктивними настроями політичного засланця. Та найбільше турбувало і мучило Шевченка страждання уярмленого рідного народу.

Повісті, що Шевченко написав на засланні російською мовою (до нас дійшло дев'ять), не дорівнюють своєю мистецькою якістю його поетичним творам і за життя поета не друкувалися. Вони пов'язані з традиціями сатирично-викривальної прози [[Микола Васильович Гоголь|М.&nbsp;Гоголя]], але в них значне місце посідають позасюжетні елементи (екскурси в минуле, вставні епізоди, авторські рефлексії, спогади, коментарі). Щедре використання в їхній мові [[українізм]]ів надає цим творам українського національного колориту. [[Мемуари|Мемуарно]]-[[публіцистика|публіцистичний]] характер має і щоденник («Журнал») Шевченка, в якому день у день протягом майже року зафіксовані найважливіші події в житті поета, його враження, спостереження, роздуми, наміри й спогади. Щоденник Шевченка має велике значення для вивчення [[біографія|біографії]] і творчості поета. Він також дуже цінний для характеристики революційних, суспільно-політичних, філософських та естетичних поглядів поета-мислителя і свідчить про його широку ерудицію. «Журнал» був перевиданий у 1895 році в перекладі Олександра Кониського під назвою «[[:s:uk:Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка|Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка]]».

==== Творчість останніх років життя ====

Десятирічне заслання вимучило Шевченка фізично, але не зламало його морально. Після повернення поета на волю починається останній етап його творчості ([[1857]]−[[1861]]). Розпочинає його поема [[Неофіти (поема)|«Неофіти»]], написана в грудні [[1857]]-го в Нижньому Новгороді. За історичним сюжетом поеми (переслідування християн [[Римська імперія|римським]] імператором [[Нерон]]ом) заховано актуальний [[сюжет]] жорстокої розправи російських імператорів із борцями за національне й соціальне визволення (аналогію Миколи І&nbsp;— Нерона Шевченко використав ще до заслання у вірші [[Холодний Яр (вірш)|«Холодний Яр»]]). Незакінчена поема «[[Юродивий (поема)|Юродивий]]» ([[1857]])&nbsp;— гостра політична сатира, спрямована проти російського самодержавства в особі Миколи І та його сатрапів в Україні. Оглянувши пройдений доти життєвий шлях, Шевченко написав ліричний триптих [[Доля (вірш)|«Доля»]], [[Муза (вірш)|«Муза»]] [[Слава (вірш)|«Слава»]] ([[1858]]). Тема циклу&nbsp;— самоусвідомлення поетом своєї творчості.

Повернувшись до Петербурга, змужнілий і загартований поет у вірші «Подражаніє 11 псалму»<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2118.htm Ізборник. Подражаніє 11 псалму]</ref> афористично проголошує гасло всієї своєї творчості:
{{Цитата|
… Возвеличу  <br />Малих отих рабов німих!  <br />Я на сторожі коло їх <br />Поставлю слово. 
}}
Шевченко й далі підпорядковував [[ідея|ідейне]] спрямування своєї політичної лірики меті пробудження національної і соціальної свідомості народних мас України. Використовуючи характерну для його творчості мистецьку форму «подражанія», у віршах на біблійні мотиви поет тяжіє до гранично узагальнених образів притчевого або символічного характеру, до персоніфікації ідей. У вірші [[Ісаія. Глава 35 (вірш)|«Ісаія. Глава 35»]] ([[1859]]) у формі біблійного пророцтва Шевченко висловив свої, навіяні розгортанням визвольного руху в Російській імперії сподівання і мрії про вільне життя народу після перемоги над сучасними йому «владиками», а в поезії «Осії глава XIV» ([[1859]])&nbsp;— про неминучість майбутньої революційної розправи над гнобителями України&nbsp;— російськими імператорами. [[Марія (поема)|Поема «Марія»]] ([[1859]]) присвячена одній з основних тем Шевченкової творчості&nbsp;— темі про страдницьке життя жінки-матері. Образ Марії в поемі Шевченка має небагато спільного з богословським образом [[Богородиця|Богородиці]]. Біблійний сюжет служить лише зовнішнім приводом для цілком самостійних висловлювань поета. У поемі Шевченка мати виховала свого сина борцем за правду, віддала його людям для їх визволення, а сама «під тином», «у бур'яні умерла з голоду». Іван Франко вважав цю поему «вершиною у створенні Шевченком ідеалу жінки-матері». Наприкінці життя Шевченко почав перекладати «[[Слово о полку Ігоревім]]» ([[1860]]), та встиг перекласти лише два уривки&nbsp;— «[[Плач Ярославни]]» (дві редакції) і «З передсвіта до вечора». Свій останній поетичний твір, вірш «[[Чи не покинуть нам, небого]]», Шевченко закінчив за десять днів до смерті. Написаний із мужньою самоіронією у формі звернення до музи, цей вірш звучить як поетичний епілог Шевченкової творчості й відзначається неповторною ліричною своєрідністю.

=== Проза ===
{{main|Повісті Тараса Шевченка}}
У Новопетровському укріпленні Шевченко написав вісім повістей російською мовою: «[[Наймичка (повість)|Наймичка]]» (1853), «[[Варнак (повість)|Варнак]]» (1853), «[[Княгина (повість)|Княгиня]]» (1853), «[[Музикант (повість)|Музикант]]» (1855), «[[Нещасний (повість)|Нещасний]]» (1855), «[[Капітанша (повість)|Капітанша]]» (1855), «[[Близнюки (повість)|Близнюки]]» (1855), «[[Художник (повість)|Художник]]» (1856) і «[[Прогулянка з задоволенням і не без моралі]]» (1858), яку Шевченко розпочав в укріпленні та завершив під час перебування у Нижньому Новгороді. Свої повісті Шевченко підписував псевдонімом «Кобзар Дармограй», через неможливість виступати під власним прізвищем та задля відмежування прози від поезії у його творчості. У повістях Шевченка висловлюється революційно-демократична і волелюбна ідеологія, так само, як і в його поезії. У трьох з них використані сюжети відомих поем&nbsp;— «Наймичка», «Варнак», «Княжна»; інші цілком оригінальні, в них письменник викривав самодержавство, жорстокість кріпосників, аморальність царських офіцерів. У той же час Шевченко-прозаїк з великою теплотою вивів позитивні характери трудових людей, представників світу мистецтв, продемонстрував їх шляхетні й гуманні ідеали, прагнення до освіти.<ref>[https://www.litmir.me/bd/?b=200790 Повести Тараса Шевченко] ''litmir.me'' Процитовано 6 вересня 2020</ref><ref name="t-shevchenko"></ref>

У повісті «Наймичка» використано фабулу однойменної поеми. В цьому творі Шевченко продовжив розробляти тему трагічної долі зведеної представником вищого суспільного стану жінки з народу, поширену у світовій, зокрема й російській та українській, літературі кінця XVIII&nbsp;— перших десятиліть XIX століть. Одна з центральних тем Шевченкової творчості (поеми «Катерина», «Слепая», «Відьма», «Марина», повість «Капитанша»)&nbsp;— тема [[покритка|покритки]] в «Наймичці» розкривається в новому аспекті: зображенні морально-психологічної драми матері позашлюбної дитини, змушеної заради її щастя приховувати своє материнство.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev316.htm «Наймичка»] ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

Сюжет повісті «Варнак» близький до сюжету однойменної поеми, створеної на засланні 1848 року. Дія повісті відбувається в Оренбурзькому краї та на Волині. Шевченко як очевидець розповідає про ці місцевості й побут людей. На початку твору подано характеристику Оренбурзького краю, відзначено деякі риси побуту уральських козаків, розповідається про Ілецьку (Соляну) Защиту&nbsp;— місто на Оренбуржчині, в якому поет побував, очевидно, восени 1850 року, згадано деякі інші реалії місцевого колориту. У повісті відбилися також враження Шевченка від поїздки по Волині та Поділлю за завданням Тимчасової комісії для розбору давніх актів у Києві (Київської археографічної комісії) восени 1846 року.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev317.htm «Варнак»] ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

У творі «Княгиня» використано окремі сюжетні мотиви й епізоди написаної 1847 року на засланні поеми «Княжна» (мотив нерівного шлюбу, епізоди розгульного життя князя, голоду й пожежі на селі тощо). Порівняно з поемою повість&nbsp;— новий варіант історії руйнування і виродження поміщицької родини, теми, що розроблялася у багатьох Шевченкових творах («Петрусь», «Музыкант», «Несчастный» й інших). Центр розповіді в «Княгине» зміщується з дочки-княжни на матір, життя якої закінчується божевіллям. Сцена божевілля княгині близька до кінцевих епізодів поем «Слепая» і «Марина». Як і в інших повістях, жорстоким й аморальним поміщикам, що занапастила долю єдиної доньки, Шевченко протиставляє «добрих людей» з народу&nbsp;— заможного селянина і няньку, які взяли на себе догляд покинутої доньки княгині.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev318.htm «Княгиня»] ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

Центральна тема повісті «Музикант»&nbsp;— трагедія кріпака-інтелігента, одна з головних тем прозової творчості Шевченка, започаткована ним у повісті «Варнак», пізніше розвинена в «Художнику». Повість оповідає про кріпосного музиканта Тараса, який покохав дівчину-дворянку та боляче переживає своє принизливе становище у суспільстві і про те як його викупає з кріпацтва дрібний поміщик-хуторянин. Другою сюжетною лінією повісті&nbsp;— є трагічна доля артистки Тарасевич.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev319.htm «Музыкант»] ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

Повість «Нещасний» має морально-дидактичну спрямованість, вона постала як художній результат осмислення занотованих згодом, результатів спостережень Шевченка в побутових сцен в Орській фортеці. У повісті відтворюються обставини, в яких деформується особистість дворянських дітей, так званих «нещасних», зображених в образі головного героя твору&nbsp;— Іполита Хлюпіна, дворянина, записаного в рядові з волі рідної матері. Шевченко покладає провину за появу таких моральних виродків, цілковито на їхніх батьків, які, на його думку, такі ж самі за рівнем морального розвитку, або, деградації. Повість «Нещасний», на думку більшості дослідників прози Шевченка, належить до найбільш вдалих з художнього погляду його творів повістевого жанру. Чи не першим досить високу оцінку цій повісті дав Микола Костомаров, висловивши переконання, що вона посіла б «почесне місце серед найкращих творів наших белетристів, якщо б вона була надрукована»<ref>http://litopys.org.ua/shevchenko/shev320.htm «Несчастный»] ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref><ref>[https://studfile.net/preview/8118963/ ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ ПОВІСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА «НЕСЧАСТНЫЙ»] ''studfile.net'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

Твір «Капітанша» побудований як повість у повісті. Основна його частина&nbsp;— розповідь оповідача про поїздку з Москви в Україну. Змалювання цієї подорожі має автобіографічну основу і відбиває окремі факти поїздки Шевченка з Петербурга в Україну весною 1845 року. Вставне оповідання «Капітанши», представлене автором як «розповідь очевидця», яке по суті і є ядром твору, якому підпорядковані попередня і наступна його частини, де описується цілий ряд історичних реалій. Тематично повість «Капітанша» є традиційною для Шевченка&nbsp;— це започаткована поемою «Катерина» розповідь про долю покритки. Але, на відміну від творів подібної проблематики у його творчості, головну увагу в «Капітанші» зосереджено виключно на образах позитивних героїв (Якима Тумана, Віктора Олександровича), де Шевченко реалізував у них свої пошуки художнього осмислення духовних основ народного національного характеру. У повісті порушується тема непомітного героїзму представників нижчих шарів суспільства, у підкресленні моральної гідності «простих людей», в «ідеї моральної переваги людей „простого звання“ над благородними». Ця ідейна тенденція дуже помітна в суперечливих образах морально розбещеного, егоїстичного гультяя-капітана, про якого Шевченко не без іронії говорить як про представника «найблагороднішого і найаристократичнішого походження», і солдата-українця Якима Тумана, працьовитого, наполегливого, альтруїстичного у власних турботах про ближнього. Стосовно цілої повісті, це протиставлення моральних, а в основі своїй також і національних типів&nbsp;— протиставлення російського і українського світів.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev321.htm «Капитанша»] ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

У повісті «Близнюки» Шевченко порушує тему нового героя&nbsp;— інтелігента-різночинця, започатковану у повістях «Варнак» та «Музикант», продовжує розробляти тему згубного впливу військового середовища на формування людської особистості, знову торкається однієї з головних тем своєї творчості&nbsp;— теми покритки. Головна проблема твору&nbsp;— питання виховання, яка була актуальною в українській та російській літературі 30—40-х років XIX століття.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev401.htm «Близнецы»] ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

У повісті «Художник» Шевченко продовжує розробляти тему долі кріпака-інтелігента, започатковану ним у повістях «Варнак» та «Музикант». Проблема трагізму становища обдарованої людини з народу в різних варіантах широко розроблялася прогресивною тогочасною літературою. Твір є важливим джерелом відомостей про біографію Шевченка в часи перебування у Петербурзі й навчання в Академії мистецтв. Повість цікава як документ епохи, у ній описані глибокі, яскраві характеристики видатних діячів культури того часу&nbsp;— благодійників автора: К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллова, О.&nbsp;Г.&nbsp;Венеціанова, В.&nbsp;А.&nbsp;Жуковського, М.&nbsp;Ю.&nbsp;Вієльгорського; а також його сучасників та друзів&nbsp;— В.&nbsp;І.&nbsp;Штернберга, Г.&nbsp;К.&nbsp;Михайлова, П.&nbsp;Ф.&nbsp;Соколова, А.&nbsp;М.&nbsp;Мокрицького, К.&nbsp;І.&nbsp;Йоахіма й інших.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev402.htm «Художник»] ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

У повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» певною мірою використано жанр «подорожнього нарису», що розвинувся у світовій літературі протягом XVIII&nbsp;— першої половини XIX століть. У подорожніх нотатках художника Дармограя, в особі якого легко розпізнається сам автор, Шевченко розповідає життєві історії героїв і водночас у численних публіцистичних та ліричних відступах розкриває свої суспільні погляди, педагогічні ідеї, знайомить читача з власними літературними та мистецькими уподобаннями. У сюжеті повісті важливу роль відіграє мемуарний елемент&nbsp;— спогади про другу подорож по Україні, роки навчання в Академії мистецтв й інше.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev403.htm «Прогулка с удовольствием и не без морали»] ''litopys.org.ua'' Процитовано 6 вересня 2020</ref>

Після смерті Шевченка рукописи повістей і деяких драматичних творів перейшли на зберігання до М.&nbsp;М.&nbsp;Лазаревського, який надрукував у журналі «Основа» (1862&nbsp;р. №&nbsp;3. С. 142—143). Потім рукописи опинилися у М.&nbsp;І.&nbsp;Костомарова і пролежали у нього без руху майже двадцять років. Протягом 1880-х років драматичні і прозові твори Шевченка друкувалися окремо в різних виданнях, а незабаром з'явилися окремим виданням: «Поеми, повісті та оповідання Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка, писані російською мовою» (видання редакції «Київської старовини». Київ. 1888 рік). Деякі з них, вперше побачили світ на сторінках журналу «Киевская старина». Наукова публікація повістей за автографами, почалася в середині XX століття.<ref name="t-shevchenko">[https://www.t-shevchenko.name/ru/Prose.html t-shevchenko.name Тарас Шевченко. Энциклопедия жизни и творчества. Проза Процитовано 6 вересня 2020]</ref>

=== Епістолярна спадщина ===

==== Листи ====
{{Див. також|Перелік листів Тараса Шевченка}}
До наших днів збереглося 237 приватних листів, 15 офіційних та 4 колективних листи, підписані Шевченком. Це листи майже 22-річного періоду: від 15 листопада 1839 року (дата найранішого відомого листа, адресованого братові Микиті Шевченку) до 24 лютого 1861 року (дата буквально передсмертного листа Івану Мокрицькому).<ref>[https://ukrposhta.ua/ru/komu-pisav-shevchenko-listi/ Кому писав Шевченко листи?] ''ukrposhta.ua'' Процитовано 3 жовтня 2018</ref> Зі слів самого Шевченка, відомо що він любив листуватися, а в період заслання це було однією з найбільших потреб, засобом не тільки самовираження, а й зв'язку із зовнішнім світом. За словами літературознавця [[Айзеншток Ієремія Якович|Ієремії Айзенштока]], незвичайна комунікабельність поета та закладений у ньому величезний інтерес до людей і здатність швидко сходитись з ними, робили його листування особливо цікавим і цінним не тільки для історика літератури, але й для звичайного читача. Залишилися свідчення про надзвичайну пунктуальність Шевченка у веденні листування. Слова героя повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»: «Я маю благородну звичку відповідати зразу ж на отриманий лист»&nbsp;— повною мірою стосуються й самого автора. Отримавши послання, як це згадувала дружина коменданта Новопетровського укріплення, Агата Ускова, Шевченко буквально увесь мінявся, очі спалахували вогнем.<ref>[http://www.ukrlit.net/article1/1919.html Епістолярій Тараса Шевченка і Лесі Українки на уроках української літератури у 5—8 класах] ''ukrlit.net'' Процитовано 3 жовтня 2018 року</ref> Поет листувався з родичами, друзями, товаришами по засланню; українськими, російськими та польськими письменниками і вченими, художниками та акторами.<ref>[http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/37439/34-Bashmanivska.pdf?sequence=1 Епістолярій Тараса Шевченка як Об'єкт пошукового дослідження під час вивчення життєпису] (Любов Башманівська) ''dspace.nbuv.gov.ua'' Процитовано 3 жовтня 2018</ref>

==== Щоденник ====
{{main|Щоденник Тараса Шевченка}}
Починаючи з 12 червня 1857 року, після отримання звістки про можливе звільнення з заслання Шевченко почав вести у Новопетровському укріпленні щоденник, де описував події що відбувалися навколо нього, власне солдатське життя та свої спогади і думки. Щоденник був відкритий для друзів Шевченка і писався російською мовою, щоб деякі з них могли його зрозуміти. 13 липня 1858 року в Петербурзі щоденник, який складався зі 102 аркушів, був завершений, коли Шевченко подарував його М. Лазаревському з нагоди його дня народження.<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev514.htm Коментарі до «Щоденника Шевченка»] ''litopys.org.ua'' 9 вересня 2020</ref> Надалі цей твір сприяв розумінню науковцями літературної й мистецької спадщини Шевченка, його світогляду, філософських і політичних переконань.<ref>[https://svoboda-news.com/svwp/ Готуємо-видання-Щоденника-Шевчен/ Готуємо видання «Щоденника» Шевченка] ''svoboda-news.com'' 9 вересня 2020</ref> Існує гіпотеза, що щоденник допоміг Шевченку пережити перехід від стану неволі до вільного життя.<ref>[https://artefact.org.ua/literature/tayemniy-shhodennik-tarasa-shevchenka-pro-shho-kobzar-rozpovidav-u-svoyemu-livejournal.html Таємний щоденник Тараса Шевченка: про що Кобзар розповідав у своєму LiveJournal] ''artefact.org.ua'' 9 вересня 2020</ref>

== Художня творчість ==
[[Файл:Бульвар Тараса Шевченко 12 Киев 2012 01.JPG|міні|праворуч|260пкс|Переважна більшість художніх творів Шевченка зберігається в [[Національний музей Тараса Шевченка|Національному музеї Тараса Шевченка]]]]
{{Див. також|Список картин і малюнків Тараса Шевченка}} {{Див. також|Автопортрети Тараса Шевченка|Портрети роботи Тараса Шевченка}}
Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в [[гравюра]]х на [[Гравюра на металі|металі]] й [[Дерево|дереві]] російських та граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано йому чимало творів живопису й графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 такі твори). Живописні й графічні твори за часом виконання датують 1830—1861 роками й територіально пов'язані з [[Росія|Росією]], Україною й [[Казахстан]]ом. За жанрами&nbsp;— це [[портрет]]и, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також [[Акварель|аквареллю]], [[Сепія|сепією]], [[Туш (фарба)|тушшю]], [[Свинцевий олівець|свинцевим олівцем]] та в техніці [[офорт]]а на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є і його численні [[Ескіз (живопис)|ескізи]], [[Етюд (малюнок)|етюди]], [[Начерк (рисунок)|начерки]] та навчальні студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша&nbsp;— авторські дати.<ref>[https://sites.google.com/site/tgsevcenkozittaitvorcist/hudozna-tvorcist Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко, життя і творчість. Художня творчість.]</ref>

=== Доакадемічний період ===
[[Файл:Portret nevidomoho Shevchenko .jpg|міні|ліворуч|170пкс|[[Портрет невідомого (Шевченко)|Портрет невідомого]] (бристольський картон, акварель, 1838)]]
Основна частина творів Шевченка доакадемічного періоду (1830—1838 роки)&nbsp;— це малюнки на сюжети з [[Античність|античної історії]], наприклад: «[[Смерть Лукреції (Шевченко)|Смерть Лукреції]]», «[[Александр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу]]»<ref>Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 року для конкурсу в [[Петербурзька академія мистецтв|Петербурзькій академії мистецтв]] на одержання золотої медалі: «Сборник материалов для истории императорской С.-Петербургской Академии художеств за сто лет ее существования».&nbsp;— СПб., 1865.&nbsp;— ч. II.&nbsp;— С. 251.</ref>, «[[Смерть Віргінії (Шевченко)|Смерть Віргінії]]», «[[Смерть Сократа (Шевченко)|Смерть Сократа]]», трактовані в плані наслідування творів тогочасного академічного живопису. Всі сюжети присвячено показу високих моральних якостей людини. В цьому ж плані Шевченко створив і два малюнки з історії [[Київська Русь|Київської Русі]] та [[Історія України|історії України]]&nbsp;— «[[Смерть Олега, князя древлянського]]»<ref>[http://kobzar.ua/item/show/3017 Тарас Шевченко. Смерть Олега, князя древлянського.]&nbsp;— НМТШ. №&nbsp;г-317 </ref> та «[[Смерть Богдана Хмельницького (Шевченко)|Смерть Богдана Хмельницького]]».<ref>[http://kobzar.ua/item/show/3020 Тарас Шевченко. Смерть Богдана Хмельницького.]&nbsp;— НМТШ. №&nbsp;г-903 </ref>
Дослідники-мистецтвознавці датують періодом 1837—1838 років також малярські твори, про які є згадка у Шевченковій повісті «Художник», а саме: «Анатомічна статуя Фішера»<ref>Твори, т. IV.&nbsp;— С. 133; т. VII, кн. II.&nbsp;— №&nbsp;373.</ref>; «Мідас, повішений Аполлоном»<ref>Твори…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 134; т. VII, кн. II.&nbsp;— №&nbsp;374.</ref>; «Едіп, Антігона та Полінік»<ref>Твори…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 131; т. VII, кн. II, №&nbsp;375.</ref>; «Єзекіїль на полі, всіяному кістками»<ref>Твори…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 148; т. VII, кн. II.&nbsp;— №&nbsp;376.</ref>.

У повісті [[Художник (повість)|«Художник»]] Шевченко розповідає, що в доакадемічні роки він намалював такі твори: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець)<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 121—122; т. VII, кн. II, №&nbsp;352, 353, 354, 355.</ref>. До цього часу дослідники зараховують також інші малюнки, про які є згадка в його повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький», «Аполліно», «Маска Лаокоона», «Зліпок з скульптурного твору Мікеланджело», «Голова Люція Вера», «Голова Генія», «Анатомічна фігура», «Германік», «Фавн, що танцює»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII, кн. II, №&nbsp;359-371.</ref>.

В останні роки цього періоду Шевченко намалював серію акварельних портретів з натури, найкращим з яких є портрет [[Гребінка Євген Павлович|Є.&nbsp;П.&nbsp;Гребінки]] (1837). Порівняння цих портретів з портретом [[Енгельгардт Павло Васильович|П.&nbsp;В.&nbsp;Енгельгардта]] (1833) свідчить про значний успіх у портретному живопису, якого Шевченко досяг ще до Академії, працюючи в майстерні [[Ширяєв Василь Григорович|В.&nbsp;Г.&nbsp;Ширяєва]] та в малювальних класах Петербурзького товариства заохочування художників. В ці ж роки Шевченко почав малювати з гіпсових скульптур, вивчаючи на античних зразках анатомію людського тіла<ref name="litopys">[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev702.htm Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах.&nbsp;— К., 1961.&nbsp;— Т. 7: Живопис, графіка 1830—1847.&nbsp;— Кн. 1.]</ref>.

=== Академічний період ===
Художні твори Шевченка академічного періоду, що тривав між 1838—1845 роками, є дуже різноманітними за характером, жанрами та технікою виконання, на це вплинули такі події: зустріч з [[Брюллов Карл Павлович|К.&nbsp;П.&nbsp;Брюлловим]], робота під його керівництвом, знайомство з широким колом передових діячів літератури і мистецтва та спільна праця з талановитою мистецькою молоддю.<ref name="litopys" />
[[Файл:Taras Shevchenko painting 0021.jpg|міні|праворуч|210пкс|«[[Натурниця (Шевченко)|Натурниця]]» (папір, акварель, 1840)]]
В Академії Шевченко опанував техніку малювання [[італійський олівець|італійським олівцем]] і крейдою на сірому і коричневому папері, техніку офорта та олійного і акварельного живопису. В межах цієї групи присутні копії з олійних та акварельних творів Брюллова («[[Голова матері (Шевченко)|Голова матері]]», «[[Перерване побачення (Шевченко)|Перерване побачення]]», «[[Сон бабусі і внучки]]»), навчальні студії з натури, ілюстрації до різних видань, на теми літературних творів, портрети, жанрові композиції та пейзажі. На всіх цих різноманітних творах відчутний вплив школи Брюллова&nbsp;— вчителя Шевченка. Це особливо помітно на зображеннях людського тіла («[[Натурщик (Шевченко)|Натурщик]]» та «[[Натурщик у позі св. Себастіяна]]», 1840—1842 років), на портретах («[[Автопортрет (Шевченко, зима 1840—1841)|Автопортрет]]», 1840—1841 років; «Портрет невідомої біля фортепіано», 1842 року; портрети подружжя Закревських, 1843 року), в жанрових композиціях («[[Марія (Шевченко)|Марія]]», 1840 року; «[[Циганка-ворожка (Шевченко)|Циганка-ворожка]]», 1841 року). Цей вплив відчутний у деякій міри і на такому творі Шевченка, як «[[Катерина (картина Шевченка)|Катерина]]» (1842). Ті ж способи освітлення та тлумачення форми, присутні і в пейзажах Шевченка цих років.<ref name="litopys" />

Ще в роки перебування в Академії, у творчості Шевченка все більше відбиваються соціальні мотиви. Це позначилося не лише на доборі сюжетів, а й на розкритті їх змісту. Шевченко дедалі більше уваги приділяв відтворенню історії та побуту українського народу, показував та оспівував його високу гідність. В картині «Катерина» він відверто виступив із засудженням суспільного ладу.<ref name="litopys" />

Питома вага різноманітних жанрів у творчості Шевченка академічного періоду не однакова. У першій половині цього періоду переважає навчальний малюнок, портрет, малюнок на літературну тему та ілюстрація, в другій&nbsp;— портрет, жанрові композиції і пейзаж.<ref name="litopys" />

Про постійне зростання майстерності Шевченка як портретиста свідчать такі його твори, як виняткової майстерності «Автопортрет» (1840—1841), портрети шталмейстера імператорського двору [[Лунін Микола Олександрович|М.&nbsp;О.&nbsp;Луніна]], петербурзького урядовця [[Лагода Антон Іванович|А.&nbsp;І.&nbsp;Лагоди]], Маєвської, ряду українських поміщиків&nbsp;— [[Закревські|Закревських]], [[Катериничі (рід)|Катериничів]], Горленко, першорядний за художньою цінністю портрет Є.&nbsp;В.&nbsp;Кейкуатової (1847). Особливу групу складають [[Автопортрет (Шевченко, 1843)|автопортрет пером 1843 pоку]], [[Автопортрет (Шевченко, серпень 1845)|олівцевий автопортрет 1845 pоку]], виконаний у селі Потоки, та автопортрет зі свічкою того ж року, відомий за офортом Шевченка 1860 року. Такого типу глибоко психологічні портрети, лаконічні в засобах виразу та скупі в техніці, знаходять свій дальший розвиток у пізніші роки<ref name="litopys" />.
[[Файл:Шевченко Т. Г. (1843) Селянська родина.jpg|міні|ліворуч|«Селянська родина» (полотно, олія, 1843)]]
З початку 1840-х років Шевченко став відомий як ілюстратор. Його ілюстрації до літературного збірника «Сто русских литераторов», до оповідання [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Квітки-Основ'яненка]] «[[Знахар (Шевченко, олівець, туш)|Знахар]]» та повісті [[Гоголь Микола Васильович|М.&nbsp;В.&nbsp;Гоголя]] «[[Тарас Бульба (повість)|Тарас Бульба]]», 32 ілюстрації до «Истории Суворова» [[Полевой Микола Олексійович|М.&nbsp;О.&nbsp;Полевого]], до «Короля Ліра» В. Шекспіра і 12 портретів до книги Полевого «Русские полководцы» створили Шевченкові славу. Полевой назвав Шевченка «відомим художником», а [[Бєлінський Віссаріон Григорович|В.&nbsp;Г.&nbsp;Бєлінський]] дав цим творам високу оцінку у 1845 році. Ілюстрації Шевченка цього періоду відзначаються простотою, виразністю. В них знайшла своє відображення любов художника до народу. Ілюструючи «Историю Суворова», Шевченко ввів у книгу малюнки на сюжети, яких немає в тексті Полевого, наприклад, «Суворов куштує солдатську їжу». В цьому відношенні ілюстрації Шевченка стоять в одному ряду з його жанровими малюнками «[[Хлопчик з собакою в лісі]]» (1840), «Катерина» (1842), «Сліпа з дочкою» (1842).

Особливо чітко виявилася ця лінія в творах, виконаних Шевченком під час першої подорожі по Україні (травень 1843—січень 1844 років). В цей час Шевченко намалював картини «Селянська родина» та «На пасіці» і виконав сепію «Сліпий» («Невольник»). Однак центральне місце в цій групі творів належить численним замальовкам в альбомі 1839—1843 років українських селян та створеним на їх підставі офортам до «[[Живописна Україна|Живописної України]]». Видаючи «Живописну Україну», Шевченко ставив перед собою патріотичне завдання&nbsp;— засобами мистецтва виховувати любов до батьківщини, повагу до закріпачених селян, збудити інтерес народу до свого минулого.<ref name="litopys" />

Під час першої подорожі по Україні Шевченко приділяв велику увагу зображенню природи. Це не тільки два завершені малюнки для «Живописної України» («У Києві» та «Видубецький монастир у Києві»), але й такі соціально загострені пейзажі, як «Вдовина хата в Україні» та «Хата батьків Шевченка», що перегукуються з віршем «Якби ви знали, паничі», написаним у засланні у 1850 році.<ref name="litopys" />

=== Післяакадемічний період ===
[[Файл:Taras Shevchenko painting 0122.jpg|міні|праворуч|210пкс|«В Решетилівці» (папір, туш, сепія, акварель, 1845)]]
Мистецьку спадщину Шевченка післяакадемічного періоду 1845—1847 років становлять його портрети, жанрові замальовки, пейзажі, виконані художником в Україні.<ref name="litopys" />

Тоді Шевченко приділяв мистецтву портрета більше уваги, ніж під час навчання в Академії художеств. Після закінчення Академії, працюючи, як і раніше, над олійним живописом, Шевченко став приділяти більше уваги і техніці акварельного живопису.<ref name="litopys" />

Акварельні портрети Шевченко малював і в роки перебування в Академії, однак тоді художник працював повною палітрою кольорів: це добре видно на прикладі портретів М.&nbsp;О.&nbsp;Луніна, А.&nbsp;І.&nbsp;Лагоди і «[[Жінка в ліжку (Шевченко)|Жінка в ліжку]]». В акварельних портретах, виконаних на Україні в післяакадемічні роки, помітне ширше використання одного домінуючого кольору в усіх його нюансах, а разом з тим і більша насиченість. Такими є портрети «Невідома в блакитному вбранні», «Невідома в бузковій сукні» (1845—1846) та портрети членів родини Катериничів (1846).<ref name="litopys" />

Жанрові твори післяакадемічних років займають у творчості Шевченка невелике місце. Відомі лише ескізні замальовки селян під час розкопок могили Переп'ят на Київщині у 1846 році.<ref name="litopys" />
[[Файл:1846 10-20 Taras Shevcenko Pochaiv to West.jpg|міні|ліворуч|230пкс|«Почаївська лавра зі сходу» (папір, акварель, 1846)]]
У творчості Шевченка 1845—1847 років переважає пейзаж, провідне місце у якому займає саме архітектурний пейзаж, що пов'язано з роботою Шевченка на посаді художника в Київській археографічній комісії, за завданням якої він виїздив на Полтавщину та на Волинь для малювання пам'яток старовини та мистецтва.
Перші пейзажі цього періоду виконані переважно олівцем. Вони близькі до пейзажів 1843 року, хоча в них більш легкий і узагальнений малюнок («На Орелі», «Краєвид з кам'яними бабами» й інші). У пейзажах Шевченка цього періоду з'явилася нова техніка виконання. Деякі з них намальовані в один колір&nbsp;— сепією (окремі краєвиди Седнева та Києва) або аквареллю, але в дуже обмеженій гамі (наприклад, «Будинок І.&nbsp;П.&nbsp;Котляревського в Полтаві» та «Васильківський форт у Києві»). Особливою з технічного боку є велика кількість пейзажів 1845 pоку, виконаних на Полтавщині. Це&nbsp;— «Воздвиженський монастир у Полтаві», дві акварелі «В Решетилівці» та малюнки в альбомі 1845 року. Всі вони виконані в два кольори&nbsp;— [[Індиговий (колір)|індиго]] або [[берлінська лазур]] для неба і сепія або близький до неї колір для землі. Цей спосіб, характерний для графіки тих років, обмежував художника в кольорі, але вимагав майстерного володіння формою та тонкого відчуття простору й світла. До багатокольорового пейзажу Шевченко переходить лише у 1846 році&nbsp;— «Костьол у Києві» та чотири малюнки [[Почаївська Успенська лавра|Почаївської лаври]]. Однак те, що було лише розпочато в цих багатобарвних акварельних пейзажах, знаходить у Шевченка свій дальший розвиток і майстерне завершення вже в роки заслання.<ref name="litopys" />

=== На засланні: Орськ, Аральська експедиція, Оренбург ===
[[Файл:Місячна ніч на Кос-Аралі.jpg|міні|праворуч|240пкс|«Місячна ніч на Кос-Аралі» (папір, акварель, 1849)]]
У важких умовах заслання 1847—1857 років Тарас Шевченко, попри імператорську заборону писати та малювати, виконав величезну кількість мистецьких творів, які ввійшли до скарбниці образотворчого мистецтва українського народу.<ref name="litopys 2" />

Визначних успіхів досяг Шевченко в цей час у галузі портретного мистецтва. Про це свідчать такі твори, як «[[Автопортрет (Шевченко, 1847)|Автопортрет]]» 1847 року (олівець), «Автопортрет» 1849 року (сепія), «Портрет невідомого з гітарою» 1848—1849 років та кілька портретів різних осіб, виконаних в [[Оренбург|Оренбурзі]] в 1849—1850 роках. Близькі до портретів, створених в Україні, вони відзначаються більш глибокою психологічною характеристикою і тонким моделюванням форм засобами [[світлотінь|світлотіні]].<ref name="litopys 2" />

Більшість творів періоду заслання 1847—1850 років складають акварелі та малюнки, які Шевченко виконав як художник Аральської експедиції під час переходу з [[Орська фортеця|Орської фортеці]] до укріплення [[Раїм]], в Раїмі, під час першого плавання по [[Аральське море|Аральському морю]], зимівлі на [[Косарал (острів)|Кос-Аралі]], другого плавання по Аральському морю та в період перебування в Оренбурзі.<ref name="litopys 2" />&nbsp;<ref name="ARAL" />
[[Файл:Taras Shevchenko painting0014.jpg|міні|ліворуч|200пкс|«Казахи в юрті» (папір, сепія, 1849)]]
Прикомандирований до Аральської експедиції як художник, Шевченко зобов'язаний був виконувати завдання [[Бутаков Олексій Іванович|О.&nbsp;І.&nbsp;Бутакова]]. Однак художник вийшов далеко за межі поставлених вимог. Під час експедиції, широко розкрився його талант як майстра [[Реалізм (мистецтво)|реалістичного]] [[пейзаж]]у. Пам'ятаючи настанову свого вчителя К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллова «не копіюй, а вдивляйся», Шевченко розвинув у собі здатність глибокого пізнання [[Природа|природи]].

Це виявилось у таких його акварельних пейзажах, як «Пожежа в степу», «Форт Кара-Бутак», «Дустанова могила», «На березі Аральського моря», «Шхуни біля форту Кос-Арал» й інші. На відміну від пейзажів, виконаних в Україні до заслання, твори часу Аральської експедиції глибше передають просторові далі; деякі з них більш стримані в колориті та значно багатші тональністю. Як художник-реаліст, Шевченко не міг утриматись від того, щоби не вводити у свої пейзажі образи людей та окремі риси їх побуту.<ref name="litopys 2">[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev801.htm Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах.&nbsp;— К., 1963.&nbsp;— Т. 8: Живопис, графіка 1847—1850.]</ref>

З особливим душевним теплом і сердечністю ставився Шевченко до казахів, зокрема до [[казахи|казахських]] дітей, що відбилося у його творах, виконаних під час зимівлі на Кос-Аралі, прикладом чого стали сповнені життєвої правди і краси малюнки «Казахський хлопчик розпалює грубку», «Казахський хлопчик дрімає біля грубки», «Казахи біля вогню».<ref name="litopys 2" />
[[Файл:Шевченко серед товаришів.jpg|міні|праворуч|180пкс|«Шевченко серед товаришів» (кольоровий папір, сепія, китайське білило, 1851)]]

=== Період заслання в Новопетровському укріпленні ===
Творчість Тараса Шевченка у [[Форт-Шевченко|Новопетровському укріпленні]] в 1851—1857 роках, розкрила його як художника-реаліста. В другий період заслання, незважаючи на заборону, завдяки допомозі друзів Шевченко мав більшу можливість віддатись своїм творчим прагненням. У цей період виявились виразна соціальна спрямованість та висока професіональна майстерність художника. У творах дістали дальший розвиток прогресивні традиції реалістичного мистецтва Російської імперії.<ref name="litopys3">[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev901.htm Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах.&nbsp;— К., 1964.&nbsp;— Т. 9: Живопис, графіка 1851—1857.]</ref>

Твори цього періоду мистецтвознавці поділяють на дві групи. У 1851 році під час [[Каратауська експедиція|експедиції]] в [[Каратау (гори)|гори Кара-Тау]] Шевченко виконав серію малюнків олівцем, з яких окремі були закінчені в Новопетровському укріпленні. Близькі за своїм характером до аналогічних творів Аральської експедиції, їм властива широта мистецького розмаху і високий рівень майстерності. Такі краєвиди, як «Ханга-Баба», «Вид на Кара-Тау з долини Апазир», «Туркменські аби в Кара-Тау», «Далісмен-Мула-Аульє», мають значну документальну цінність. Вони є доказом уваги й пошани Шевченка до пам'яток казахської і [[туркмени|туркменської]] народної архітектури і мистецтва. Ці твори становлять новий етап в освоєнні художником характерного колориту місцевості в різну пору дня і ночі, досконалого відтворення кольорових нюансів та глибоко емоційного відчуття природи. Пейзажами Шевченко стоїть у ряду кращих майстрів реалістичного пейзажу в українському і російському мистецтві. Зокрема, такі твори, як «Новопетровське укріплення з моря», «Новопетровське укріплення з Хівінського шляху», «Сад біля Новопетровського укріплення», а також пейзажі серії «Мангишлацький сад», становлять визначну мистецьку цінність. У пейзажах цього періоду видно глибоке відчуття Шевченком природи Казахстану, втілене, зокрема, в малюнках з натури.<ref name="litopys3" />
[[Файл:Ханга-Баба.jpg|міні|ліворуч|210пкс|«Ханга-Баба» (кольоровий папір, акварель, 1851)]]
До творів, виконаних Шевченком у Кара-тауській експедиції, належать «Автопортрет», «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко серед товаришів», а також «Циган», «Тріо» і «Пісня молодого казаха». З них особливо виділяється сепія «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко серед товаришів», де крім власного портрета Шевченко вкомпонував портрети своїх польських друзів&nbsp;— політичних засланців [[Броніслав Залеський|Броніслава Залеського]] і Людвіга Турно. Цей жанровий твір цінний вірогідністю, оригінальністю композиції, досконалою передачею світлотіні.

У Новопетровському укріпленні Шевченко багато працював у галузі портрета і побутового жанру. З любов'ю і глибоким співчуттям виконав він сепії, присвячені казахським дітям: «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і байгуші», «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою», «Байгуші під вікном» («Державний кулак»). Зобразивши себе з бідними казахськими дітьми, Шевченко не тільки глибоко співчував дитячій долі, а й протестував проти соціальної несправедливості, зокрема в сепії «Байгуші під вікном». Ці сепії є справді новаторськими творами. Щодо соціальної гостроти вони не мають рівних собі ні в тогочасному українському, ні в російському образотворчому мистецтві.<ref name="litopys3" />

Високою майстерністю виконання відзначаються три портрети А.&nbsp;О.&nbsp;Ускової та портрет М. Є. і К.&nbsp;А.&nbsp;Бажанових. Ще вищий рівень художньої виразності Шевченка знаменує сепія «Казашка Катя». В цьому творі, сповненому чистої душевної краси юної казашки, гармонійно поєднались характерні риси таланту Шевченка як майстра портрета і побутового жанру.<ref name="litopys3" />
[[Файл:У в’язниці .jpg|міні|праворуч|170пкс|«У в'язниці» (папір, туш, бістр, 1856-57)]]
У Новопетровському укріпленні Шевченко виконав також твори на теми античної історії, міфології та побуту: «Телемак на острові Каліпсо»; «Робінзон Крузо»; «3. Благословіння дітей»; «Самаритянка»; «Казашка над ступою»; «Мілон Кротонський»; «Нарцис і німфа Ехо»; «Св. Себастіян»; «Умираючий гладіатор»; «Діоген». У цих творах помітний казахський типаж і природа [[Середня Азія|Середньої Азії]]. Манерою розкриття образу, технікою виконання і мірою завершеності ці твори близькі до серії малюнків «Притча про блудного сина».<ref name="litopys3" />

Вершиною творчості Шевченка років заслання дослідниками вважається серія творів «Притча про блудного сина», у якій постали образи глибокої життєвої правди і широкого узагальнення&nbsp;— неправди самодержавного ладу, мерзенности солдатчини, яка калічила людей морально й фізично. «Кара колодкою», «У в'язниці», «Кара шпіцрутенами»&nbsp;— за силою викриття потворності суспільства й самодержавства їм ще довго не було рівних їм у мистецтві Російської імперії. Народністю й реалізмом відзначається творчість Шевченка на засланні.<ref name="litopys3" />

«Притча про блудного сина» є одною з перших тематичних серій в українській і російській реалістичній графіці XIX століття. З великою силою реалістичної майстерності Шевченко розкрив трагізм становища людини у феодально-кріпосницькому суспільстві. Якщо в технічних способах майстрів графіки першої половини XIX століття, в тому числі у Шевченка, переважала лінійна манера, то у творах другого періоду заслання на перший план виходить манера барвиста, багата світлотінню. Саме прагнучи передати найтонші переходи світлотіні у серії «Притча про блудного сина», Шевченко мріяв виконати її для розповсюдження [[гравюра|гравюрою]] [[акватинта|акватинти]] або технікою [[літографія|літографії]].<ref name="litopys3" />

=== Останні роки ===
Позбавлений можливості протягом всього заслання працювати в [[Олійний живопис|олійному живописі]], Шевченко всю увагу віддав [[графіка|графіці]] і за десять років досяг у ній надзвичайних успіхів. Надалі в нових умовах художник передбачав дальше розвивати і поглиблювати мистецтво графіки. Перед виїздом з Новопетровського укріплення 26 червня 1857 року Шевченко записав у своєму щоденнику, що він вирішив «посвятить себя безраздельно гравюре акватинта… Быть хорошим гравером, значит быть распространителем прекрасного и поучительного в обществе. Значит быть распространителем света истины… Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера. Сколько изящнейших произведений, доступных только богачам, коптилось бы в мрачных галереях без твоего чудотворного резца?».<ref name="litopys4">[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev1001.htm Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах.&nbsp;— К., 1963.&nbsp;— Т. 10: Живопис, графіка 1857—1861.]</ref>

Твори Шевченка останнього періоду починаються циклом пейзажів, виконаних під час подорожі по [[Волга|Волзі]] від [[Астрахань|Астрахані]] до [[Нижній Новгород|Нижнього Новгорода]], а саме&nbsp;— «В Астрахані», «Камишин», «Поблизу Саратова», «Саратов», «Царів Курган», «Казань», «Проти Казані». Вони намальовані олівцем на вузьких смужках тонованого або білого паперу. Створено їх переважно з борта пароплава і всі вони за композицією мають панорамний характер і відзначаються певною ескізністю. За формальними ознаками вони є прямим продовженням тих пейзажних начерків, які Шевченко виконав під час Каратауської експедиції 1851 року та в час перебування в Новопетровському укріпленні.<ref name="litopys4" />
[[Файл:Taras Shevchenko painting 2013.jpg|міні|праворуч|270пкс|«Благовіщенський собор у Нижньому Новгороді» (тонований папір, сепія, білило, 1857)]]
У Нижньому Новгороді Шевченко створив ряд пейзажів. Він змальовував серію архітектурних пам'ятників міста&nbsp;— Благовіщенський собор, Архангельський собор, Печерський монастир, церкву Іллі, церкву Миколи та Благовіщенський монастир. З нижегородських архітектурних пейзажів збереглося лише два завершені малюнки, решта&nbsp;— начерки олівцем. Незважаючи на це, вони чітко передають форму споруд, прозорих у тінях і сповнених сонячного світла.<ref name="litopys4" />

Під час плавання Волгою та під час перебування у Нижньому Новгороді Шевченко виконав чимало портретів різних осіб та два автопортрети. Збереглись портрети К.&nbsp;Н.&nbsp;Козаченко, Т.&nbsp;З.&nbsp;Єпіфанова, П.&nbsp;М.&nbsp;Комаровського, Є.&nbsp;О.&nbsp;Панченка, Н.&nbsp;А.&nbsp;Овсянникова, портрет подружжя Якобі, К.&nbsp;А.&nbsp;Шрейдерса, А.&nbsp;К.&nbsp;Кадницького, М.&nbsp;А.&nbsp;Фреліха. Відомо, що художник виконав ще дванадцять портретів мешканців Нижнього Новгорода. Ці портрети досі не знайдено. Що ж до портретів, які збереглися в оригіналах, то всі вони виконані італійським олівцем та [[білило|білилами]] на тонованому папері в більшості в один-два сеанси.<ref name="litopys4" />

Серед нижньогородських портретів найвиразнішим є автопортрет Шевченка, створений восени 1857 року та подарований художником видатному російському актору [[Щепкін Михайло Семенович|М.&nbsp;С.&nbsp;Щепкіну]]. Поряд з цим автопортретом слід поставити портрет Щепкіна, створений Шевченком у Москві 1858 року, портрет видатного артиста-трагіка Айри Олдріджа (1858), російського вченого-зоолога і мандрівника [[Сєверцов Микола Олексійович|М.&nbsp;О.&nbsp;Сєверцова]] (1859) та портрет дружини колишнього ректора Київського університету [[Максимович Михайло Олександрович|М.&nbsp;О.&nbsp;Максимовича]]&nbsp;— М.&nbsp;В.&nbsp;Максимович (1859).<ref name="litopys4" />
[[Файл:Taras Shevchenko painting 2058.jpg|180пкс|ліворуч|міні|«Хлопчик-натурник» (папір, сепія, червоний олівець, 1860)]]
Проживаючи у Петербурзі та мандруючи востаннє по Україні, Шевченко продовжував працювати не тільки в портреті та над жанровими композиціями, але й над пейзажами. В Петербурзі Шевченко виконав два офорти&nbsp;— один з картини М.&nbsp;І.&nbsp;Лебедєва «Вечір в Альбано» («Ліс») (1860), другий з власного малюнка «Мангишлацький сад» (1859). В цих творах досконало розроблені проблеми світлотіні. Ще більшого ефекту Шевченко досяг у невеличких пейзажах, виконаних того ж 1859 року в Україні («В Лихвині», «Коло Канева» та «В Черкасах»).<ref name="litopys4" />

Жанрові композиції в роки життя в Петербурзі займали менш помітне місце в творчості Шевченка, ніж у час його перебування в Новопетровському укріпленні. Ще в Нижньому Новгороді він готував ескізи для історичного твору «Богдан Хмельницький перед кримським ханом». Задум залишився незавершеним. У Петербурзі Шевченко працював над жанровими композиціями на власні сюжети. Це «Дві дівчини», «Старець на кладовищі» та «Сама собі в своїй господі». Всі три композиції згодом художник відтворив в офорті&nbsp;— акватинті. В той самий час він створив ескіз для монументального розпису «Русалки». До цієї ж групи творів якоюсь мірою можна віднести його сепії «Хлопчик-натурник»<ref>{{ШевЕ-6|частина=«Хлопчик-натурник»|сторінки =613-614}}</ref> та «Натурниця» (1860). До жанрових композицій Шевченко звертається і як офортист, інтерпретуючи в цій техніці картини «Свята родина» ([[Бартоломе Естебан Мурільйо|Мурільйо]]), «Притча про робітників на винограднику» ([[Рембрандт ван Рейн|Рембрандта]]), «Приятелі» ([[Соколов Іван Іванович (художник)|І.&nbsp;І.&nbsp;Соколова]]) та «Вірсавія» (К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллова). Праця над цими естампами в ім'я популяризації творів видатних митців була для Шевченка разом з тим і школою майстерності.<ref name="litopys4" />

4 травня 1858 року, невдовзі після повернення до Петербурга, Шевченко зустрівся з професором Академії художеств, гравером [[Йордан Федір Іванович|Ф.&nbsp;І.&nbsp;Іорданом]], який показав йому ([[Російська мова|рос.)]] «все новейшие приемы гравюры акватинта. Изъявил готовность помогать во всем, что от него будет зависеть. Я расстался с ним вполовину будущим гравером». Почавши працювати в техніці офорта та акватинти за власними композиціями («Дві дівчини»), Шевченко, звертався і до творів видатних майстрів минулого та до сучасних йому художників, вихованців Академії художеств.<ref name="litopys4" />
[[Файл:Taras Shevchenko painting 2075.jpg|міні|праворуч|250пкс|«В Лихвині» (папір, туш, перо, 1859)]]
У 1859 році подав на розгляд Ради Академії [[естамп]]и «Притча про робітників на винограднику» та «Приятелі». 16 квітня 1859 року Рада визнала Шевченка «назначенным в академики» і схвалила визначити йому програму на звання академіка з гравіювання на міді. Зразу ж після рішення Ради Академії Шевченко, ще до виїзду в Україну, протягом одного місяця виконав два офорти «Старець на кладовищі» та «Вечір в Альбано» («Ліс»), а після повернення до Петербурга, з вересня 1859 року і до вересня 1860 року, він виконав ще такі офорти: «Мангишлацький сад», «Сама собі в своїй господі», автопортрет у темному костюмі, автопортрет у шапці та кожусі, «Вірсавія» К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллова та «Дуб» [[Мещерський Арсеній Іванович|А.&nbsp;І.&nbsp;Мещерського]]. 2 вересня 1860 року Рада Академії визнала Шевченка академіком по гравіюванню, а 4 вересня того ж року конференц-секретар Академії Ф.&nbsp;Ф.&nbsp;Львов урочисто проголосив ім'я Шевченка поміж новообраних академіків.<ref name="litopys4" />

У 1860 році виконав офорти: автопортрет з свічкою, автопортрет у світлому костюмі та автопортрет у шапці та кожусі. За характером роботи вони становлять єдине ціле з портретами видатних російських художників, над якими Шевченко працював з кінця 1860 року. Це&nbsp;— портрети ректора Академії художеств [[Бруні Федір Антонович|Ф.&nbsp;М.&nbsp;Бруні]], віце-президента Академії художеств [[Толстой Федір Петрович|Ф.&nbsp;М.&nbsp;Толстого]], портрет видатного російського скульптора
[[Клодт Петро Карлович|М.&nbsp;К.&nbsp;Клодта]] та портрет російського архітектора, історика мистецтва, засновника і викладача «бесплатных воскресных классов рисования для народа» І.&nbsp;І.&nbsp;Горностаєва.<ref name="litopys4" />

== Скульптурна діяльність ==
{{розширити}}

== Образ Тараса Шевченка ==
[[Файл:100 hryvnia 1995 front.jpg|міні|200пкс|ліворуч|На банкноті [[100 гривень]] зразка 1996 року Шевченко зображений зморшкуватим дідусем, хоча він помер у 47-річному віці]]
[[Файл:Taras Szewczenko Warszawa 04.jpg|міні|200пкс|Пам'ятник Шевченку (Варшава), відкритий 2002 року&nbsp;— таким Шевченко майже ніколи не зображався за радянських часів]]
Попри те, що Шевченко протягом життя був «душею компанії»,<ref name="kozach"/><ref name="afchu">''Афанасьєв-Чужбинський О.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog24.htm Спомини про Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 87—107.</ref><ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/spog25.htm В.&nbsp;Л.&nbsp;Беренштам. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і простолюдини, його знайомі] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 107—112.</ref><ref name="savychev">''Савичев М.''[http://litopys.org.ua/shevchenko/spog56.htm Короткочасне знайомство з Тарасом Григоровичем Шевченком] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 255—264.</ref> любив сміятися,<ref name="afchu"/><ref>''Григорович Д.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog17.htm Літературні спогади] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 75.</ref> допомагати іншим<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/spog21.htm Стороженко. Епізод із життя Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 82—83.</ref><ref>''Пономарьов Ф.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog13.htm Тарас Григорович Шевченко] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 67—68.</ref> і вмів розвеселити незнайомих людей,<ref name="kozach">''Козачковський А.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog19.htm Із спогадів про Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 76—80.</ref><ref name="savychev"/> його звикли показувати із суворим виразом обличчя. Також хоча він помер доволі молодим (у 47 років), його часто відтворюють як дідуся, із зморшками.<ref name="nx" />

Про плекання за радянської влади образу саме такого суворого й похмурого Шевченка, розповідав скульптор [[Молодожанин Леонід Григорович|Леонід Молодожанин]], автор кількох пам'ятників Шевченкові за кордоном. У 1930-х роках він був студентом Ленінградської академії мистецтв у класі скульптури професора [[Манізер Матвій Генріхович|Матвія Манізера]]. Разом з іншими студентами він допомагав Манізеру моделювати [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Київ)|пам'ятник Шевченка для Києва]]. Коли проєкт пам'ятника був готовим, на роботу приїхали поглянути [[Каганович Лазар Мойсейович|Лазар Каганович]] і [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]]. Побачивши під фігурою Шевченка персонажів із «[[Гайдамаки (поема)|Гайдамаків]]» (подібно до [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Харків)|харківського пам'ятника Шевченку]]), Каганович накинувся на Манізера з критикою: мовляв, такий Шевченко надихатиме селян повстати проти радянської влади. Він наказав прибрати всіх персонажів, змінити фігуру Шевченка з випнутими грудьми на фігуру з похиленою уперед головою, наказав прибрати Шевченкові руки за спину та повісити на них якусь важку одежину. Манізер переробив пам'ятник за «порадами» Кагановича й у такому вигляді його було відлито з бронзи і встановлено 1939 року.<ref>''Степовик Д.'' Наслідуючи Христа…&nbsp;— С. 42—43.</ref>

25 років потому, в [[1964]]-му, відкрито [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Вашингтон)|пам'ятник молодому Шевченку (Вашингтон)]] роботи самого Молодожанина. Шевченко відтворений на ньому з випнутими грудьми, спрямованим уперед.

Є думка, що перший пам'ятник молодому Шевченку в Україні було відкрито у [[Звенигородка|Звенигородці]] [[1981]] року.<ref>[http://www.pohlyad.com/mandry/n/11068 Рейтинг «Погляду». 10 найцікавіших пам'ятників Шевченку в Україні] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140309171836/http://www.pohlyad.com/mandry/n/11068 |date=9 березень 2014 }} // Погляд.&nbsp;— 09.03.2013.</ref>

== Погляди Шевченка ==

=== Погляди щодо релігії ===
[[Файл:Taras Shevchenko painting 0144.jpg|thumb|Малюнок Шевченка [[Церква Всіх Святих (Києво-Печерська лавра)|«Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі»]], 1846]]
{{main|Погляди Тараса Шевченка щодо релігії}}
[[Погляди Тараса Шевченка щодо релігії]] є одним із найконтроверсійніших питань у [[шевченкознавство|шевченкознавстві]].<ref name="nx18"/>

Уся творчість Тараса Шевченка, його листи й записи в [[Щоденник Тараса Шевченка|«Щоденнику»]] всіяні зверненнями до Бога, пронизані християнським світосприйняттям та зацікавленням до тем церкви й віри.<ref name="nx">{{Наслідуючи Христа}}</ref> Водночас Шевченкова творчість не дає однозначної відповіді, як він ставився до Бога, до церкви й до релігії загалом. Тож оцінки релігійності митця варіюють від образу упокореного [[християни]]на до суперечності його зовнішньої набожності «епікурейському» способу життя й аж до оцінок постаті Шевченка як «[[Блюзнірство|богохульника]]» [[Російська православна церква|Російською православною церквою]] та як [[Атеїзм|«атеїста»]] комуністичною ідеологією [[Радянський Союз|Радянського Союзу]].<ref name="nx18">''Степовик Д.'' Наслідуючи Христа…&nbsp;— С. 18.</ref>

Однак позиція українського духовенства кардинально суперечить позиції РПЦ та радянської ідеології. Так, перекладач [[Біблія|Біблії]] українською мовою митрополит [[Іларіон (Огієнко)]] присвятив Шевченку працю «Релігійність Тараса Шевченка», в якій дійшов висновку, що «більшість Шевченкової науки можна повторювати в церкві на проповідях, так ніби цитати з якого церковного твору» і що українському духовенству варто його частіше цитувати. Перший митрополит [[Українська автокефальна православна церква 1919–1937|УАПЦ]] [[Василь (Липківський)]] часто цитував поета і присвятив йому дві проповіді.<ref name="nx24">''Степовик Д.'' Наслідуючи Христа…&nbsp;— С. 24—25.</ref>

Нині більшість дослідників уважають Шевченка щирим християнином, котрий, однак, часто виступав з [[антиклерикалізм|антиклерикальними]] поглядами (особливо щодо російського православ'я) та «претензіями» до Бога за свій народ, які хибно трактувалися як атеїзм. Схожі претензії знаходимо й у текстах біблійних пророків.<ref name="nx" /><ref>''[[Оксана Забужко|Забужко О]]''. Шевченків міф України [Текст]: спроба філос. аналізу.&nbsp;— 3-є вид.&nbsp;— К. : Факт, 2006.</ref>

Варто також зазначити, що Шевченко став одним із перших перекладачів сучасною українською мовою біблійних текстів. У грудні [[1845]] року він написав свої переспіви десяти [[псалми|псалмів]]. Його збірка «[[Давидові псалми (Шевченко)|Давидові псалми]]» була видана ще за життя поета в складі «[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]» 1860 року (та окремою книжкою того ж року).<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev142.htm Давидові псалми] // Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т.&nbsp;— К., 2003.&nbsp;— Т. 1: Поезія 1837—1847.&nbsp;— С. 358—365; С. 742—748.</ref>

=== Політико-правові погляди ===
Характерною ознакою політико-правових поглядів Шевченка є глибоке несприйняття, засудження самодержавства. Для Шевченка не існувало «добрих» царів. У поемі «Сон» Шевченко із сарказмом розвінчує образ імператора як помазаника божого на землі, у творі «Юродивий» називає його «фельдфебелем на троні», верховодою зграї насильників і кровожерних поміщиків-нелюдів. В історії експлуататорських держав Шевченко бачив сатрапів, тиранів-царів, цезарів, імператорів, які правили, спираючись на церкву, що освячувала свавілля й насильство над людиною. У творі «Царі» поет розкриває й рішуче засуджує злочинну сваволю самовладців-деспотів. Феодально-самодержавна Росія змальовується у творах Шевченка поділеною на два соціальні полюси: визискуване селянство й визискувачі-поміщики з імператорами на чолі. Івана Грозного він називав «мучителем», різко викривав гнобительську політику Петра І та засуджував антинародний характер правління Катерини II.

Ненависть і політичне неприйняття у Шевченка було не лише до російського імперіалізму, а й до українських експлуататорів. Гетьмани для поета&nbsp;— таке ж зло, як і імператорські чиновники. Він із презирством писав про тих українських діячів, які багато говорять про «неньку Україну», про її «долю-волю», а насправді заодно з російськими поміщиками та імперіалізмом «деруть шкуру» з селян, «праведную кров із ребер, як водицю, точать».

Світле майбутнє України поет пов'язував не з буржуазно-правовим ладом, а з [[Самоуправління|самоуправлінням]] народу, з громадською, колегіальною формою реалізації влади як засторогою від свавілля правителів. В основу самоуправління народу він поклав суспільну власність і насамперед власність на землю. Шевченко дав глибоку й нищівну критику російського законодавства, організації суду та судочинства, першим в історії революційної думки в Україні показав злочинну суть тодішніх законодавчих актів, висловив рішучий протест проти імператорських законів та юридичного їх трактування як способу пригнічення трудової людини. Він писав, що ці закони «катами писані», що «правди в суді немає». Його ідеалом була трудова [[демократична республіка]].

Політичним ідеалом Шевченка була сила «праведного закону», як він неодноразово наголошував. Шевченко вказував, що закон, прийнятий експлуататорською владою, не можна сприймати як «справедливий», тому що він не відповідає людським цінностям. Для Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка соціально справедливим є рівномірний розподіл землі між членами суспільства, ліквідація станового поділу громадян, уведення юридичної рівності, обов'язкова праця всіх членів суспільства, усунення експлуатації.

У творах Шевченка поряд з антикріпосницькими, антиімперськими ідеями присутня думка про самостійність України. У вірші «Чи ми ще зійдемося знову?», написаному в засланні, він закликав своїх співвітчизників: «Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.» У творчості Шевченка, в його політичних поглядах поєднувались ідеї революційності, демократизму і самостійності України.<ref>[http://textbooks.net.ua/content/view/6570/44/ Політико-правові погляди Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка]</ref>

==== Кирило-Мефодіївське товариство ====
У квітні 1846 року Шевченко приєднався до [[Кирило-Мефодіївське товариство|Кирило-Мефодіївського товариства]]. Відомий історик [[Багалій Дмитро Іванович|Дмитро Багалій]] вказував «що поет, вступивши до таємного товариства, став чи не найактивнішим його діячем, поширюючи своїми творами революційні ідеї серед народу». Шевченко справляв на товариство величезний вплив своїми революційно-демократичними переконаннями, безсумнівними доказами цього стали таки революційні твори, як «Кавказ», «Сон», «Великих льох», «І мертвим, і живим, і ненародженим…». Саме ці твори Шевченка пізніше стали одним із найвагомішим доказом проти учасників товариства, коли їх заарештували. Український вчений [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайло Драгоманов]] говорив, що «Шевченко стояв попереду вивчених приятелів, київських слов'янофілів, і гарячою громадською думкою, й таким же українством».<ref>[http://taras-shevchenko.com.ua/ua/biography/taras-shevchenko-i-kirilo-mefodiyivske-bratstvo.htm] ''taras-shevchenko.com.ua'' Процитовано 7 вересня 2020</ref>

==== Ставлення до слов'янофільства ====
У 1858 році, перебуваючи в Москві, Шевченко познайомився з одним із «стовпів» слов'янофільства&nbsp;— О. Хомяковим, який, за виразом І. Аксакова, у власних творах висловив «ціле слов'янське віросповідання». Шевченко, не поділяв реакційних поглядів слов'янофілів, але його зацікавило в їх працях те, що вони, попри свою реакційність, були «своєрідною опозицією», яка йшла проти «петербурзького періоду російської історії». Тараса Григоровича певною мірою «підкупали ті переслідування, яких зазнавали на собі слов'янофіли за свої виступи». Опозиційні декларації Хомякова, висловлені у вірші «Кающаяся Россия», імпонували Шевченку, і він 4 вересня 1857 року записав вірш до свого щоденника.<ref>[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/bio12.htm ШЕВЧЕНКО У МОСКВІ
(1858)] ''izbornyk.org.ua'' Процитовано 7 вересня 2020</ref>

=== Погляди щодо культури ===
Шевченкове послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» може служити дороговказом на шляху культурного відродження українського народу. Ліричний герой послання звинувачує у байдужості до розвитку освіти і національної свідомості. Закликає співвітчизників зупинитись, замислитись і дбати про свою освіту та культуру.

В українській новій літературі Шевченко був першим, хто закликав українців не цуратися самих себе, не виступати у ролі провінціалів чи «малоросів», доводив, що самоствердження України має історичні та соціальні виміри. Створивши українську літературну мову, українську літературу як чинник національної самосвідомості, могутню зброю у розвитку культури українського народу, освічуючи його у дусі вільнодумства, гуманізму та патріотизму, Шевченко спростував «великодержавне» твердження про те, що українська мова загалом не існує, так і погляди зросійщеного «освіченого» панівного класу і його прибічників на українську мову як на мужицьке «нарєчіє». Збагативши рідну мову, розглядав її як культурне надбання, найбільшу духовну цінність народу, виступав проти її засмічування, за подолання примітивізму та лихослів'я, закликаючи навчатися чужого і не цуратися свого.<ref>[http://studies.in.ua/shpora-culture/537-10-poglyadi-shevchenka-na-kulturno-storichniy-rozvitok-ukrnarodu.html Погляди Шевченка на культурно-історичний розвиток укр.народу]</ref>

=== Етичні та філософські погляди ===
Етико-філософські погляди ґрунтувалися на ментальності національних ідей українського народу. Філософські ідеї поета є складними, вони полягають у поважному ставленні до такої тріади, як любові, віри та надії. Це пов'язано з непростим життям Шевченка: смерть матері та жебракування, ненависть та побої мачухи, смерть батька та кріпацтво. Також серед філософської проблематики у творчості Шевченка порушується тема смерті та життя, котрі відіграють не меншу роль.<ref name="estetica">[http://estetica.etica.in.ua/etichni-estetichni-filosofski-ideyi-tarasa-grigorovicha-shevchenka/ Етичні, естетичні, філософські ідеї Тараса Григоровича Шевченка] ''estetica.etica.in.ua'' Процитовано 7 вересня 2020</ref>

На любові до своєї батьківщини&nbsp;— України, ґрунтувалася філософія Шевченка щодо пробудження гідності людей, волі та протесту. Про любов поет говорив, що життя стає сумним коли тобі немає кого любити. Надія же допомогла вижити Шевченку в атмосфері ненависті, неволі та підозр, нею ж просякнута вся його творчість. Надія у долі Шевченка розпочинає свій шлях з часів його кріпацтва. Шевченко вважав, що саме кріпацтво одна з основних причин економічних та соціальних проблем. Діяч у свої творіннях вказує на те, що незламність українського, людського духу виявляється у тому, що співців свободи народжували у найстрашніші часи та їхній дух залишався незламним. В творчості поета велика роль приділяється свободі саме, як невіддільної передумови людського добробуту, щастя та поступу. Особливо в Кобзарі якомога детальніше розкривається ця філософська ідея Шевченка, ідея цієї книги полягає в безмежному прагненні до омріяної свободи. Його творчість розкриває віру в незламність та незнищенність українського духу, віру в те, що рабство буде подолано та людство здобуде нарешті очікувану свободу.<ref name="estetica"></ref>

Тарас Шевченко також мав етичні ідеї, що мали визначний вплив на українську етичну думку. Він входив до Кирило-Мефодіївського товариства, моральним покликанням якого була просвіта та відродження національної свободи народу. Філософський характер шевченківської творчості полягає в народності, у ній кожна подія у житі розглядається очима самого народу і оцінюється такими мірками, як народна мораль, чистота та незайманість трудової людини. Саме завдяки цій народності проявляється й власне оригінальне бачення Шевченка світу.<ref name="estetica"></ref>

Основними філософськими думками Шевченка були: близькість природи з людиною; зв'язок Бога з людиною та ідеї Бога (Шевченко вважав, що існує Бог церков для панування над людьми та Бог людський&nbsp;— душа людського світу); народ він вважав єдиним суб'єктом всіх подій життя людей (говорив, що народ не має бути ізольований один від одного, а має мати контакт); людські почуття повинні перебувати в гармонії з людським розумом; та шанування жінок.<ref name="estetica"></ref>

Ідеї, погляди та творчість поета здійснили величезний, визначний вплив подальшого розвитку культури українського народу. А його філософія посідає вагоме місце у історії філософської думки на Україні.<ref name="estetica"></ref>

=== Естетичні погляди ===
Творча спадщина Шевченка містить багато його [[естетика|естетичних]] поглядів на найрізноманітніші теми, наприклад, у передмові до нового видання «Кобзаря», яке готувалося в 1847 році, Шевченко трактував те, яким повинен бути народний письменник такими словами: «Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх списувать, то треба самому стать чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу. Отойді і пишіть, і друкуйте, і труд ваш буде трудом чесним». Окрім цього, народним Шевченко вважав такого письменника, в якого «національне постає як загальнолюдське». Звідси його медитації і декларації про «єдність слов'янських земель як частини Всесвіту». У творах поета присутні натяки на те, якою повинна бути художня творчість. Найбільш окресленим розуміння сенсу художньої творчості постає у творах Шевченка періоду Кирило-Мефодіївського братства (наприклад: «І мертвим, і живим…», «Кавказ», «Заповіт», «Великий льох» й інші). У цих творах він окреслив, що художня творчість несумісна з будь-якою брехнею, котрою «багато хто хоче замінити правдиве слово», особливо яскраво це видно у вірші «І мертвим, і живим …», де була «порада» не просто «землякам», а насамперед тим землякам, «які беруть до рук перо і не завжди думають, про що і як писати, яку славу і як прославляти».<ref name="pidru4niki"></ref>

Невичерпним джерелом для розуміння естетичних смаків і переконань Шевченка є його «Щоденник», де він, окрім своїх поривань до істини, виявив тяжіння до краси, гармонії. «Яким живлющим і дивним є вплив краси на душу людини»,&nbsp;— занотував він 18 листопада 1857 pоку високо цінуючи красу і в природі, і в мистецтві. Але сухе, схоластичне теоретизування з приводу краси і прекрасного було для Шевченка неприйнятним. Прочитавши книжку [[Кароль Лібельт|Карола Лібельта]] «Естетика, або наука про прекрасне», він записав: «Для людини, обдарованої… божественним розумом&nbsp;— чуттям, подібна теорія є порожньою балаканиною і навіть більше того&nbsp;— шарлатанством. Якби ці мертвотні вчені-естетики, ці хірурги прекрасного замість теорії писали історію образотворчих мистецтв, то від цього було б значно більше користі. Базарі переживе цілі легіони Лібельтів».<ref name="pidru4niki"></ref>

Існують естетичні погляди Шевченка щодо майстерності художника, наприклад у «Щоденнику» 1857 pоку він визначив «велику художню силу творінь» Карла Брюллова словами: «Великий Брюллов жодної лінії не дозволяв собі провести без моделі, а йому, як сповненому творчими силами, це могло б бути дозволеним. Але він, як полум'яний поет і сердечний мудрець, огортав свої натхненні і світлі фантазії у форми цнотливої вічної істини. І через те його ідеали, сповнені красою життя, здаються нам такими милими, такими близькими і рідними».<ref name="pidru4niki">[https://pidru4niki.com/15801117/literatura/estetichni_poglyadi_shevchenka Естетичні погляди Т. Шевченка] ''pidru4niki.com'' Процитовано 7 вересня 2020</ref>

Шевченка захоплювала не «краса заради краси». Красу він сприймав у філософському, глибоко сердечному розумінні. Високо цінуючи, наприклад, талант Миколи Гоголя, Шевченко обов'язково наголошував, що це «справжній знавець серця людського і наймудріший філософ. Навіть найбільший поет повинен побожно схилятися перед ним, як людинолюбом». Відчувши, що традиція Гоголя творчо відгукнулася в прозі Михайла Салтикова-Щедріна, Шевченко ще раз засвідчив свою істинну повагу до цього генія і звернувся до письменників із закликом поставити своє слово на захист людини і всього людяного в житті&nbsp;— таким чином Тарас Григорович наголошував, що краса мистецька повинна бути ще й дійовою, войовничою і цілеспрямованою. Щодо критики, Шевченко вважав що вона повинна відповідати на питання, для чого і для кого твориться література.<ref name="pidru4niki"></ref>

== Видання творів ==

=== Видання 1840—1844 років ===
За життя Тараса Шевченка лише незначна частина його поезій побачила світ. То були його ранні твори.<ref>В колекції Відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.&nbsp;І.&nbsp;Вернадського (далі ВСРВ НБУВ) у складі колекції рідкісних видань знаходиться 11 прижиттєвих видань з 15.</ref>

1840&nbsp;р. вийшов друком «[[Кобзар (збірка)|Кобзар]]»&nbsp;— перша книга поезій. До неї увійшли вісім ранніх творів: ''Думи мої… лихо мені з вами…, Перебендя, Катерина, Тополя, Думка" (Нащо мені чорні брови…), До Основ'яненка, Іван Підкова'' й ''Тарасова ніч''. З усіх прижиттєвих видань Шевченка «Кобзар» 1840&nbsp;р. мав найбільш привабливий вигляд. Книжка надрукована на якісному папері, чіткими шрифтами, має офорт, де зображено старого кобзаря із хлопчиком-поводирем, виконаний художником В. Штернбергом. Видання містить 8 творів та 6 присвят, кожна назва і присвята надруковані на окремому аркуші, обсяг 114 сторінок. Друкувався «Кобзар» в приватній друкарні Є.&nbsp;Ф.&nbsp;Фішера в Санкт-Петербурзі, тираж складав приблизно 1000 примірників. Заборона і вилучення «Кобзаря» з бібліотек, книгарень та в окремих громадян після арешту Шевченка в 1847&nbsp;р. зробило видання рідкісним ще за життя автора.<ref name="s">{{cite web | url = http://www.nbuv.gov.ua/node/1118 | title = Видання Т. Г. Шевченка у відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського | publisher = Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського | author =  Бондарчук А. В. | date = | accessdate = | language = }}</ref>

1841&nbsp;р. Шевченко власним коштом (меценатів не знайшлося) видав поему «Гайдамаки», у якій описав гайдамацьке повстання 1768&nbsp;р. під керівництвом запорожця М. Залізняка та сотника надвірного козацтва І. Гонти. Книжка продавалася повільно, тож 1843&nbsp;р. видавець Іван Лисенков викупив 800 примірників (з 1000 надрукованих) разом з довічним правом на видання «Кобзаря».

1844&nbsp;р. Лисенков видав «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки Тараса Шевченка»&nbsp;— передрук з незначними змінами «Кобзаря» (1840), разом з яким зброшуровано нерозпродані примірники поеми «Гайдамаки» (1841).

Того ж року окремим книжками вийшли поеми «Гамалія» й «Тризна» (перед тим була опублікована у квітневому номері журналу «Маяк» під назвою «Бесталанный»). «Тризна»&nbsp;— один з небагатьох поетичних творів Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка, написаний російською мовою. Поему Шевченко присвятив княжні [[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варварі Репніній]].

1847&nbsp;р. Шевченко розпочав роботу над новим виданням&nbsp;— [[Другий Кобзар Тараса Шевченка (1847 р.)|«Другого Кобзаря»]], але цій роботі перешкодив арешт і подальше заслання.

[[Файл:1847-Title-.jpg|міні|200пкс|Титульна сторінка рукописної ''Більшої книжки'' 1847—1861&nbsp;рр.]]

=== Рукописні книги Тараса Шевченка ===

Під час арешту Шевченка 1847&nbsp;р. до рук жандармів III відділення потрапила рукописна книга «Три літа» (поеми «Сон», «Кавказ», «До мертвих і живих…», «Єретик» й десятки інших поезій. Ці твори змогли побачити світ лише після революції 1905 року. Окремі поезії з «Трьох літ» поширювалися у рукописних списках. За цими списками кілька поезій 1859&nbsp;р. було надруковано у Лейпцігу&nbsp;— «Новые стихотворения Пушкина и Шавченки»: ''Кавказ, Холодний яр, Думка (Як умру…), Розрита могила, Думка (За думою дума роєм вилітає…), Посланіє (І мертвим і живим…)''.

За перші чотири роки заслання Шевченко написав чотири поетичні книги: «Поезія 1847&nbsp;р.», «1848», «1849», «1850». Оправлені разом, ці унікальні ''Захалявні книжечки'', ''мережані'' потай від казармових наглядачів, складають Оренбурзький [[рукопис|манускрипт]] ''невольничої поезії'', який називають [[Поезія 1847-1850 рр. (Оренбурзька або Мала книжка)|''Малою книжкою'']].<ref>Зберігається у рукописному відділі [[Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України|Інституту української літератури ім. Тараса Шевченка]].
</ref>

У Нижньому Новгороді, Москві та Санкт-Петербурзі Шевченко почав готувати твори періоду заслання до друку, переписуючи поезії з Оренбурзької книжки до нового ''підготовчого рукопису''. Згодом (від 1858&nbsp;р.) поет доповнював рукопис творами, написаними після заслання. Так виникла [[рукопис|рукописна книга]] поезій&nbsp; ''[[Поезія 1847-1850 рр. (Більша книжка)|Більша книжка]]''. За життя Шевченкові не вдалося надрукувати жодного твору з тих рукописних книжок.

=== Видання 1857—1861 років ===
Після заслання вдалося видати з величезними труднощами лише твори, друковані до заслання. Також окремо вийшли поема «Наймичка» (видана П. Кулішем 1857 року без імені автора) й «Давидові псалми» (Першодрук у «Кобзарі» 1860&nbsp;р.).

1859&nbsp;р. в німецькому місті Лейпциг було видано «Новые стихотворения Пушкина и Шавченки». У ньому, за {{не перекладено|треба=cписками&nbsp;|мова=ru|є=Список (текстология)}}, були надруковані поеми «Кавказ», «Розрита могила» та інші.

1860&nbsp;р. в друкарні Пантелеймона Куліша на кошти українського цукрозаводчика Платона Симиренка вдалося видати «Кобзар» утретє. Це була остання книга, видана за життя Тараса Шевченка. Тираж склав 6500 примірників, на які П.&nbsp;Ф.&nbsp;Симиренко виділив 1100 карбованців, віддавати борг Шевченко мав книгами.<ref name="s" />

Тоді ж вийшов «Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских поэтов»&nbsp;— перший переклад українського «Кобзаря» російською мовою [[Гербель Микола Васильович|Миколи Гербеля]].<ref name="GERBEL">[https://commons.wikimedia.org/w/index.php?title=File:Кобзар_в_перекладі_російських_поетів,_1860.pdf Кобзарь Тараса Шевченка въ переводе русскихъ поэтовъ.]&nbsp;СПб.&nbsp;1860.</ref>

=== Буквар Шевченка ===
Останнє прижиттєве видання Шевченка&nbsp;— «Букварь южнорусский» ([[Санкт-Петербург|Петербург]], 1861), призначений для навчання дітей та дорослих грамоті українською мовою у недільних школах. «Букварь» вийшов у світ великим на ті часи тиражем 10000 примірників, коштом автора. Це був перший із серії навчальних посібників з різних галузей знання, які збирався видати Шевченко, про що написав у листі до [[Чалий Михайло Корнійович|Михайла Чалого]] від 4&nbsp;січня&nbsp;1861&nbsp;р.<ref name="LYSTY 1859-1861">[http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev604.htm Тарас Шевченко. Листи до різних осіб.]&nbsp;Листи 1859—1861.&nbsp;— Зібрання творів у&nbsp;6&nbsp;т.&nbsp;— К.&nbsp;2003.&nbsp;— Т.&nbsp;6.&nbsp;— С.&nbsp;179-220.</ref>&nbsp;{{rp|#227}}
{{block indent |1=''Думка єсть за «Букварем» напечатать лічбу (арифметику) — і ціни, і величини такої ж, як і «Букварь». За лічбою — етнографію і географію в 5 копійок. <br/>А історію, тілько нашу, може, вбгаю в 10 копійок. Якби Бог поміг оце мале діло зробить, то велике б само зробилося.''
}}

Проте, згодом він був заборонений до використання. Так відомо, що в [[Черкаський повіт|Черкаському повіті]] ([[Київська губернія]]) помічник начальника [[канів]]ської поліції писав київському губернатору про вилучення [[Становий пристав|приставом]] 12 букварів Тараса Шевченка, привезених до села Зеленок [[Тимчасово зобов'язані селяни|тимчасово зобов'язаним]] Осипом Устимова, більшу частину яких той роздав управителю Дорожинському, [[Економ (посада)|економам]] Матковському й Болевському, [[Благочинний|благочинному]] Грушецькому (священнику с. Зеленок, місцевому [[диякон]]у) та питним [[ревізор]]ам Бистржаневському й Пілецькому. Відібрано їх було з метою недопущення розповсюдження їх по сільських парафіяльних школах і в канівській [[Недільна школа|недільній школі]]. Хоча в донесенні при цьому згадувалося, що буквар Шевченка {{lang-ru|«ничего в себе противного законам не заключает»}}.<ref>{{cite web  |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/documdod2.htm |title= Письмо помощника начальника каневской полиции киевскому губернатору о распространении букварей Шевченко|author=Булах |authorlink= |coauthors= |quote= |date=1861-09-30 |format= |work= Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814-1861 / За ред. Є. П. Кирилюка. — К., 1982. — 432 с.|publisher= |accessdate= |lang= |description= |deadlink= |archiveurl= |archivedate=}}</ref><ref>{{cite web  |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/documdod2.htm |title=Письмо киевского генерал-губернатора гражданскому губернатору об отмене распоряжений, запрещавших пользование букварем Т. Г. Шевченко |author=[[Васильчиков, Илларион Илларионович|Васильчиков И. И.]] |authorlink= |coauthors= |quote= |date= 1861-10-14|format= |work= Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814-1861 / За ред. Є. П. Кирилюка. — К., 1982. — 432 с.|publisher= |accessdate= |lang= |description= |deadlink= |archiveurl= |archivedate=}}</ref>.

=== Видання після 1861 року ===
{{Main|Кобзар (збірка)}}

=== Видання мовами світу ===
{{Main|Тарас Шевченко і світова література}}

== Культурна роль та оцінка творчості Шевченка ==
Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації, для українців всіх наступних поколінь «Великий Кобзар» став джерелом національної свідомості та символом України.<ref name="en.gov.ua">[https://www.en.gov.ua/newdiniy-deny-nformuvannya/do-205-rchnic-vd-dnya-narodghennya-tgshevchenka ДО 205-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Т. Г.ШЕВЧЕНКА] ''en.gov.ua'' Процитовано 10 вересня 2020</ref>

Шевченко вважається основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме творчість Шевченка дала ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ&nbsp;— початку ХХ століть. Шевченко першим в українській
літературі виступив як істинно народний поет, твори якого більш змістовно відбили почуття й думки трудящих мас та їхні віковічні прагнення до свободи, на відміну від своїх літературних попередників, які в своїх творах критикували лише окремі явища тогочасного життя, як: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. У своїх творах Шевченко створив новий позитивний образ&nbsp;— борця та судді проти самодержавно-поміщицького ладу й борця за щастя народу. Творчість Шевченка внесла в українську літературу незнане до цього багатство тем і жанрів та прилучила її до кращих досягнень світової літератури. Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступних часів&nbsp;— Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка й інші. Окрім цього, Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови, він установив ту її структуру, яка стала основою сучасної мови&nbsp;— розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад (у тому числі синтаксис), які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо. Поезія Шевченка дала норми української літературної мови, створені на основі народного фольклору й живої розмовної мови, яка ґрунтувалася на полтавсько-київському діалекті.<ref name="mfknukim">https://mfknukim.mk.ua/images/konferentsii/shevchenko_2014_2.pdf «Феномен особистості та творчості Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка в сучасному культурологічному просторі» ''mfknukim.mk.ua'' Процитовано 10 вересня 2020</ref><ref>[https://vishnevetska.webnode.com.ua/news/znachennya-tvorchostі-shevchenka-dlya-rozvitku-ukrainskoi-kulturi/ Значення творчості Шевченка для розвитку української культури] ''vishnevetska.webnode.com.ua'' Процитовано 10 вересня 2020</ref>

Твори Шевченка перекладені багатьма мовами народів світу, його творчість мала великий вплив на розвиток культури західного та південного слов'янства. Поезія Шевченка отримала високу оцінку від російських письменників І. Тургенєва, М. Некрасова, Л. Толстого, М. Добролюбова, польського поета В. Сирокомля, болгарського поета Л. Каравелова, сербського поета В. Николіча, французьких вчених Е. Дюрана і Л. Леже, шведського вченого Л. Єнсена, чеського вченого З. Неєдли й багато інших.<ref name="mfknukim"></ref><ref name="en.gov.ua"></ref>

Твори поета знайшли свого читача не лише в більшості країн Європи, але й далеко за її межами&nbsp;— в США, Канаді, Індії, Китаї, Японії й багатьох інших країнах світу. Джон Ф. Кеннеді у свій час сказав: «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета».<ref name="en.gov.ua"></ref>
{{розширити|дата=грудень 2016}}

== Дослідження життя і творчості ==

{{Main|Бібліографія Тараса Шевченка|Шевченкознавство}}

Наукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Тараса Шевченка, а також його місця в історії Східної Європи та у світовому літературному процесі&nbsp;— предмет окремої науки [[Шевченкознавство|шевченкознавства]]. Вивчення спадщини Шевченка&nbsp;— проблема невичерпна та багатобічна, і тому шевченкознавство як міждисциплінарна галузь наукового знання відзначається різними напрямами досліджень (біографічний, бібліографічний, літературознавчий, текстологічний, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, психологічний, педагогічний, релігійно-етичний, філософський, суспільно-політичний тощо).

== Політичні інтерпретації постаті ==
Дуже різним політичним силам вдається знаходити серед висловів Шевченка такі, які свідчать про нібито близькість переконань Шевченка до [[ідеологія|ідеології]] саме цих сил. Зокрема, образ Шевченка брався на озброєння як офіційною [[Радянський Союз|радянською]] [[пропаганда|пропагандою]], так і [[націоналізм|націоналістичними]] колами. Натомість існує думка, що насправді політичні переконання Шевченка були нечіткими, оскільки він був насамперед поетом, а не політиком.

{{Розширити розділ|дата=лютий 2013}}

== Вшанування пам'яті ==
[[Файл:Shevchenko 200 anniversary 10.JPG|200пкс|thumb|Святкування 200-річчя від дня народження Шевченка біля [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]], названого його ім'ям.]]
{{Main|Вшанування пам'яті Тараса Шевченка|Шевченківські дні}}
[[Файл:Пам. д. Т. Шевченку, Франківськ.JPG|thumb|160px|right|Пам'ятна дошка Тарасові Шевченку «Просвіта», [[Івано-Франківськ|Франківськ]]]]

До 200-річчя від дня народження поета в березні [[2014]] року [[Інтер (телеканал)|телеканал «Інтер»]] та інформаційний портал «Подробиці» створили інтерактивну карту об'єктів, присвячених Тарасу Григоровичу Шевченку<ref>[http://podrobnosti.ua/society/2014/03/07/963230.html «Интер» создал первую интерактивную карту объектов, посвященных Шевченко].</ref>.

На інтерактивній карті проєкту «Світ Шевченка» відзначено 1060 пам'ятників Кобзарю, міста, села, вулиці, музеї, навчальні заклади, театри, названі на його честь. Ці об'єкти розташовані в 32 країнах на різних континентах. Інтерактивна карта дає змогу користувачам мережі побачити пам'ятні місця за допомогою сервісу огляду місцевості.

=== Названі ім'ям ===
{{main|Вулиця Шевченка||Шевченкове|Шевченківське}}
Ім'ям Тараса Шевченка названо низку географічних об'єктів (населених пунктів, вулиць), навчальних закладів та інших організацій України. Зокрема, в [[Київ|Києві]] чотири вулиці Шевченка та [[Бульвар Тараса Шевченка (Київ)|бульвар Тараса Шевченка]], який разом із [[Проспект Перемоги (Київ)|проспектом Перемоги]] становить одну з найголовніших артерій міста.

==== Освітні заклади ====
Ім'я Тараса Шевченка також мають вищі навчальні заклади&nbsp;— [[Київський національний університет|Київський]], [[Луганський національний університет|Луганський]] та [[Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка|Чернігівський]] національні університети, [[Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут]] та [[Придністровський державний університет імені Тараса Шевченка|головний університет]] [[Автономне територіальне утворення з особливим правовим статусом Придністров'я|Придністровської Республіки]] ([[Молдова]]); театри&nbsp;— [[Національна опера України імені Тараса Шевченка|Національна опера]], [[Волинський обласний академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка|Волинський]], [[Дніпровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка|Дніпровський]], [[Криворізький театр драми та музичної комедії імені Т. Г. Шевченка|Криворізький]], [[Тернопільський академічний обласний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка|Тернопільський]], [[Харківський драматичний театр|Харківський]], [[Черкаський обласний музично-драматичний театр|Черкаський]] та [[Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр|Чернігівський]] драматичні театри, а також численні кінотеатри; гора [[Шевченка пік]], [[Форт-Шевченко]]; з [[1964|1964-го]] по [[1991]] рік місто [[Актау]] мало назву '''Шевченко'''.

==== Кораблі ====
На честь був названий Крейсер «[[Тарас Шевченко (крейсер)|Тарас Шевченко]]».

==== Премії ====
У галузі літератури щорічно присвоюють [[Шевченківська премія|Шевченківську премію]]&nbsp;— одну з найпрестижніших відзнак України.

Переможцям Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді присуджують [[Стипендія переможцям Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка|стипендію імені Тараса Шевченка]].

На його честь названо астероїд [[2427 Кобзар]], кратер [[Шевченко (кратер)|Шевченко]] на [[Меркурій (планета)|Меркурії]] та рідкісний мінерал [[тарасовіт]].

=== Пам'ятники ===
{{main|Пам'ятники Тарасу Григоровичу Шевченку}}
В [[Україна|Україні]] та за її межами є багато пам'ятників Шевченку. Перший пам'ятник Шевченку було встановлено в с. [[Тюдів]] Івано-Франківської області в 1862 році.<ref>[http://huculia.info/place/taras-shevchenko-monument-tyudiv/ Пам'ятник Тарасу Шевченку на Сокільській скалі]</ref>. Одним із найкращих пам'ятників вважають монумент у [[Харків|Харкові]], великі пам'ятники Кобзареві встановлені також у [[Київ|Києві]], [[Дніпро (місто)|Дніпрі]], [[Донецьк]]у, [[Львів|Львові]] та інших містах. За кордоном пам'ятники Шевченку встановлено в [[Росія|Росії]] ([[Москва]], [[Санкт-Петербург]]), [[Сполучені Штати Америки|США]] ([[Вашингтон]]), [[Канада|Канаді]] ([[Вінніпеґ]], [[Торонто]]), [[Польща|Польщі]] ([[Білий Бір]], [[Варшава]]), [[Чехія|Чехії]] ([[Прага]]), [[Білорусь|Білорусі]] ([[Берестя]], [[Гомель]], [[Мінськ]], [[Могильов]], [[Слуцьк]]), [[Грузія|Грузії]] ([[Тбілісі]]), [[Угорщина|Угорщині]], [[Парагвай|Парагваї]], [[Узбекистан]]і, [[Франція|Франції]] ([[Париж]], Монтаржі) [[Австралія|Австралії]] ([[Канберра]]), [[Хорватія|Хорватії]] ([[Загреб]]).

{| style="width:95%"
|+
|--
|<gallery mode="packed" heights="90" "="">
Пам'ятник Тарасові Шевченку в Києві.jpg|50пкс|<small>[[Київ]]</small>
DC-Shevchenko.jpg|<small>[[Вашингтон]]</small>
Taras Ševčenko - náměstí Kinských.jpg|<small>[[Прага]]</small> 
Taras Shevtchenko.JPG|<small>[[Куритиба]]</small>
Taras Shevchenko monument in Rome.JPG|<small>[[Рим]]</small>
Пам'ятник Кобзарю.jpg|<small>[[Форт-Шевченко]]</small>
Taras Shevchenko sculpture in Vilnius.jpg|<small>[[Вільнюс]]</small>
Taras Shevchenko statue Budapest.jpg|<small>[[Будапешт]]</small>
</gallery>
|}

=== Музеї ===
{{main|Музеї Тараса Шевченка}}
Найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим Кобзареві, є [[Шевченківський національний заповідник]] на місці поховання поета на Тарасовій горі в [[Канів|Каневі]]. У Києві діє [[Національний музей Тараса Шевченка]], його філіал&nbsp;— це [[Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка|Літературно-меморіальний будинок-музей]]. У [[Торонто]] є музей, присвячений тільки шевченківській тематиці.

=== Нумізматика, філателія та боністика ===
'''Нумізматика'''
{{main|Шевченкіана у нумізматиці}}
Пам'яті Шевченка була присвячена серія українських, [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|радянських]] та [[казахстан]]ських монет. У 1989 році в Радянському Союзі було випущено монету [[1 карбованець «175-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка»]] з портретом поета. У 1997 році вийшла пам'ятна золота монета номіналом 200 гривень. У 2011 році до 150-річчя смерті поета випущено монету в 5 гривень «[[Останній шлях Кобзаря (монета)|Останній шлях Кобзаря]]». У 2014 році до 200-річчя поета Національний банк України випустив пам'ятні монети з [[200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка (монета)|нейзильберу]] та [[200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка (срібна монета)|срібла]]. Також [[Національний банк Республіки Казахстан|Національний банк Казахстану]] до цього ювілею випустив дві монети в 50 та 500 [[казхстанський тенге|тенге]].

{| style="width:100%"
|+
|--
|<gallery mode="packed" heights="100" "="">
USSR-1989-1ruble-CuNi-Shevchenko175-b.jpg|<small>[[1 карбованець «175-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка»|1 карбованець, «Тарас Шевченко»]]<br/>(СРСР, мідно-нікелевий сплав, 1989)</small>
Shevchenko R.jpg|<small>[[Тарас Шевченко (золота монета)|200 гривень, «Т. Г. Шевченко»]]<br/>(золото, 1997)</small>
Coin of Ukraine Museum r.jpg|<small>[[60 років Національному музею Т.Г.Шевченка (монета)|5 гривень, «60 років Національному музею Т. Г. Шевченка»]]<br/>(нейзільбер, 2009)</small>
Останній шлях кобзаря р.jpeg|<small>[[Останній шлях Кобзаря (монета)|5 гривень, «Останній шлях Кобзаря»]] (нейзільбер, 2011)</small>
Премія Шевченка р.jpeg|<small>[[50-річчя заснування Національної премії України імені Тараса Шевченка (монета)|5 гривень, «50-річчя заснування премії ім. Т. Г. Шевченка»]]<br/> (нейзільбер, 2014)</small>
200 років Шевченко реверс.jpeg|<small>[[200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка (монета)|5 гривень, «200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка»]]<br/>(нейзільбер, 2014)</small>
200 Shevchenko 50 R.jpg|<small>[[200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка (срібна монета)|50 гривень, «200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка»]]<br/>(срібло, 2014)</small>
</gallery>
|}

'''Боністика'''

Портрет Тараса Шевченка зображується на банкноті номіналом 100 [[гривня|гривень]] всіх випусків. Шевченка зображено і на банкноті 50 [[Придністровський рубль|придністровських рублів]].
{{розширити|дата=грудень 2016}}
{| style="width:100%"
|+
|--
|<gallery mode="packed" heights="80" "="">
Файл:100 hryvnia 1995 front.jpg|<small>100 гривень (1994)</small>
Файл:100 hryvnia 2005 front.jpg|<small>100 гривень (2005)</small>
Файл:100 гривень, 2015 01.jpg|<small>100 гривень (2015)</small>
Файл:50 PMR 2000 ruble obverse.jpg|<small>50 рублів<br/>(Приднестров'я, 2000)</small> 
</gallery>
|}

'''Філателія'''
{{розширити|дата=грудень 2016}}
{| style="width:100%"
|+
|--
|<gallery mode="packed" heights="80" "="">
Stamp of Ukraine s75.jpg|<small><small>«Світочі української літератури: Т. Шевченко»<br/>(1995)</small></small>
Stamps 2007 Ukrposhta 806-807.jpg|<small><small>«200-річчя з дня народження Т. Шевченка»<br/>(2007)</small></small>
Stamp of Ukraine s900.jpg|<small><small>«Перлини<br/>мистецького спадку Т. Шевченка»<br/>(2008)</small></small>
Stamp of Ukraine s901.jpg|<small><small>«Перлини<br/>мистецького спадку Т. Шевченка»<br/>(2008)</small></small>
Stamp of Ukraine s902.jpg|<small><small>«Перлини мистецького спадку Т. Шевченка»<br/>(2008)</small></small>
Stamp 2010 Taras Shevchenko-200.jpg|<small><small>«200-річчя з дня народження Т. Шевченка»<br/>(2010)</small></small>
Stamp of Ukraine s1396-97.jpg|<small><small>«200-річчя з дня народження Т. Шевченка»<br/>(2014)</small></small>
</gallery>
|}

'''Ніковілія'''
<gallery>
Шевченко цигарки 1930 Херсон.jpg|Шевченко Т.Г. на цигарках, 1920-ті, Херсон (з колекції Потапенко В.Д.)
</gallery>

=== Фільми, пов'язані з Шевченком ===
{{col-begin}}
{{col-2}}
'''Художні фільми'''
* [[Тарас Шевченко (фільм, 1926)|Тарас Шевченко]] (1926)
* [[Тарас Шевченко (фільм, 1951)|Тарас Шевченко]] (1951)
* [[Сон (фільм)|Сон]] (1964)
* [[Сторінки життя (фільм, 1964)|Сторінки життя]] (1964)
* [[Поет і княжна (фільм, 1999)|Поет і княжна]] (1999)
* [[Тарас. Повернення]] (2019)

'''Художні фільми за мотивами творів Шевченка'''
* [[Катерина (фільм)|Катерина]] (1911)
* [[Злива (фільм, 1929)|Злива]] (1929)
* [[Коліївщина (фільм)|Коліївщина]] (1933)
* [[Прометей (фільм)|Прометей]] (1936)
* [[Назар Стодоля (фільм, 1954)|Назар Стодоля]] (1937)
* [[Назар Стодоля (фільм, 1954)|Назар Стодоля]] (1954)
* [[Лілея (фільм)|Лілея]] (1959)
* [[Наймичка (фільм)|Наймичка]] (1964)
* [[Капітанша (фільм)|Капітанша]] (1987)
* [[Назар Стодоля (фільм, 1954)|Назар Стодоля]] (1989)
* [[Толока (фільм)|Толока]] (2020)
{{col-2}}

'''Кіносеріали'''
* [[Тарас Шевченко. Заповіт (телесеріал, 1992)|Тарас Шевченко. Заповіт]] (1992—2005)

'''Документальні фільми'''
* [[Розповіді про Шевченка]] (1963)
* [[Доля художника Тараса Шевченка]] (1990)
* [[Мій Шевченко]] (2001)
* [[Художник Т. Шевченко]] (2006)
* [[Великі Українці — Тарас Шевченко]] (2008)
* [[Шевченко. 200 років самотності]] (2013)
* [[Обличчя української історії. Тарас Шевченко]] (2013)
* [[Тарас Шевченко. Ідентифікація]] (2014)
* [[Тарас Шевченко (документальний фільм-трилогія)|Тарас Шевченко]] (2014)
* [[Кобзар (фільм)|Кобзар]] (2014)
* [[Наш Шевченко]] (2014)
* [[Таємниці генія Шевченка]] (2014)
* [[Ген свободи]] (2014)
{{col-end}}

=== Інше ===
У жовтні 2014 року в [[Харків|Харкові]] на стіні 17-поверхового будинку намалювали найбільший у світі портрет Тараса Шевченка площею понад 500&nbsp;м².<ref>[http://www.unian.ua/society/991403-u-harkovi-na-bagatopoverhivtsi-pochali-malyuvati-naybilshiy-v-ukrajini-portret-shevchenka.html У Харкові на багатоповерхівці почали малювати найбільший в Україні портрет Шевченка.] // УНІАН. 01.10.2014.</ref>

До 200-річчя поета в Донецьку вийшло видання «Донецька Шевченкіана у датах і подіях: 1851−2014»<ref>[http://donetshina.ucoz.org/publ/rozdumi_z_privodu/donecka_shevchenkiana_u_datakh_i_podijakh_1851_2014/4-1-0-1303 Донецька Шевченкіана у датах і подіях: 1851—2014] / укладач: Т.&nbsp;Г.&nbsp;Пішванова.&nbsp;— Донецьк&nbsp;: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, ТОВ «Східний видавничий дім», 2014.</ref>.

У 2014-му році почерк Кобзаря було оцифровано як шрифт [[Кобзар (шрифт)|Kobzar KS]].

== Див. також ==

* [[Шевченкознавство]]
* [[Почерк Тараса Григоровича Шевченка]]
* [[Список літературних творів Тараса Шевченка]]
* [[Тарас Шевченко у світовій літературі]]
* [[s:Присвята|І. Франко. Присвята]]
* [[Шляхами Великого Кобзаря]]
* [[Тарас Шевченко і Київський університет]]
*[[Геніальність|Геній]]

== Бібліографія ==
{{скоротити}}
{{Main|Бібліографія Тараса Шевченка}}
{{refbegin|50em}}

;Видання
* [http://www.archive.org/details/kobzar00mikegoog ''Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко.'' Кобзарь].&nbsp;— Прага, 1876.
* ''Шевченко&nbsp;Т.&nbsp;Г.'' Повне зібрання творів: В 10 т.&nbsp;— К. : Видавництво Академії Наук УРСР, 1939—1964.
* Повне видання творів Тараса Шевченка: У 14 т. / Видавництво [[Денисюк Микола|Миколи Денисюка]].&nbsp;— Чикаго, 1959—1961.
* ''Шевченко&nbsp;Т.&nbsp;Г.'' Твори: В 5 т.&nbsp;— К. : Дніпро, 1984—1985.
* ''Тарас Шевченко.'' Живопис. Графіка: Альбом.&nbsp;— К. : Мистецтво, 1986.&nbsp;— 176 с.: іл.
* ''Шевченко&nbsp;Т.&nbsp;Г.'' Повне зібрання творів: У 12 т. / Редкол.: М.&nbsp;Г.&nbsp;Жулинський (голова) та ін.&nbsp;— К. : Наукова думка, 2001&nbsp;— …
* ''[[Тарас Шевченко|Шевченко Т]]''. [http://savchook.com/books/shhodennyk/ Щоденник] / Тарас Шевченко ; упорядн., автор передмови та приміток проф. [[Ушкалов Леонід Володимирович|Л. Ушкалов]].&nbsp;— Харків : [[Видавець Олександр Савчук]], 2018.&nbsp;— 2-ге вид.&nbsp;— 416 с., 14 іл.

;Біографії
* ''Зайцев П.'' Життя Тараса Шевченка.&nbsp;— 2-е вид.&nbsp;— К. : Обереги, 2004.&nbsp;— 480 с.&nbsp;— (Б-ка укр. раритету).
* Іван Андрусяк про Дмитра Туптала (святого Димитрія Ростовського), Григорія Квітку&nbsp;— Основ'яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича, Олексу Довбуша / [[Андрусяк Іван Михайлович|І. Андрусяк]].&nbsp;— К. : [[Грані-Т]], 2008.&nbsp;— 96 с.&nbsp;— Серія «[[Життя видатних дітей]]».&nbsp;— ISBN 978-966-2923-77-3.
* ''Кониський&nbsp;О.&nbsp;Я.'' Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя / Упоряд., підгот., тексти, передм., приміт., покажч. В.&nbsp;Л.&nbsp;Смілянська.&nbsp;— К. : Дніпро, 1991.&nbsp;— 702 с.
* ''Лукіянович Денис.'' [http://uartlib.org/allbooks/denis-lukiyanovich-pro-zhittya-tarasa-shevchenka/ Про життя Тараса Шевченка].&nbsp;— Львів, 1914.
* ''[[Ушкалов Леонід Володимирович|Ушкалов Л.]]'' Шевченко від А до Я / Л. Ушкалов ; іл. [[Стефурак Анастасія Михайлівна|А. Стефурак]].&nbsp;— Львів : [[Видавництво Старого Лева]], 2017.&nbsp;— 80 с.
* ''[http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=6069 Багалей Д.&nbsp;И.&nbsp;Костомаровские дни в гор. Воронеже (27-29-го марта 1911 года) / Д.&nbsp;И.&nbsp;Багалей.&nbsp;— Харьков: тип. «Печат. дело», 1911.&nbsp;— 12 с.]''
* '' [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=5490 Сумцов Н.&nbsp;Ф.&nbsp;Отношение В.&nbsp;А.&nbsp;Жуковского к Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Квитке, Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко и М.&nbsp;А.&nbsp;Максимовичу / Н.&nbsp;Ф.&nbsp;Сумцов.&nbsp;— Харків: Тип. Губерн. Правления, 1902.&nbsp;— 2, 7 с.]''

;Дослідження
* ''Антонович&nbsp;Д.&nbsp;В.'' Шевченко-маляр.&nbsp;— К. : Україна, 2004.&nbsp;— 272 с.
* [http://uartlib.org/allbooks/m-g-burachek-velikiy-narodniy-hudozhnik-z-75-reproduktsiyami-hudozhnih-tvoriv-t-g-shevchenka/ ''Бурачек М.'' Великий народний художник. З 75 репродукціями художніх творів Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка].&nbsp;— Харків, 1939.
* ''Grabovicz&nbsp;G.'' [https://diasporiana.org.ua/literaturoznavstvo/grabovicz-g-the-poet-as-a-mithmaker-a-study-of-symbolic-meaning-in-taras-sevcenko/ The Poet as a Mithmaker. A Study of Symbolic Meaning in Taras Sevcenko].&nbsp;— Cambridge: Harvard Ukrainian Research Institute, 1982.&nbsp;— 182&nbsp;p. {{ref-en}}
* [[Грабович Григорій Юлійович|''Грабович Г.'']] [[Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка]].&nbsp;— К. : Рад. письменник, 1991; [[Критика (видавництво)|Критика]], 1998.&nbsp;— 212 с.
* [[Гуржій Іван Олександрович|''Гуржій І. О.'']], [[Сарбей Віталій Григорович|''Сарбей В. Г.'']] Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко&nbsp;— революціонер-демократ.&nbsp;— К., 1961.&nbsp;— 47 с.
* ''Гуржій&nbsp;І.&nbsp;О.'' Тарас Шевченко про героїчне минуле України.&nbsp;— К., 1964.&nbsp;— 46 с.
* [http://www.archive.org/details/zbirnykpamiatyta00hrusuoft Збірник пам'яті Тараса Шевченка (1814—1914)].&nbsp;— К., 1915.
* Національний музей Тараса Шевченка: [Альбом] / Упоряд.: Т. Андрущенко, С. Гальченко.&nbsp;— К. : Мистецтво, 2002.&nbsp;— 224 с.: іл.
* ''Новицький О.'' [http://uartlib.org/allbooks/ol-novitskiy-taras-shevchenko-yak-malyar/ Тарас Шевченко як маляр].&nbsp;— Львів; Москва: Накладом наукового товариства імені Шевченка, 1914.
* ''Новицький О.'' [http://uartlib.org/allbooks/ol-novitskiy-taras-shevchenko/ Тарас Шевченко].&nbsp;— Рух, 1930.
* ''Огієнко І.'' Тарас Шевченко / Упоряд. М.&nbsp;С.&nbsp;Тимошик.&nbsp;— К. : Наша наука і наша культура, 2002.&nbsp;— 440 с.&nbsp;— («Рукописна спадщина». Т. 2).
* ''Рильський&nbsp;М.&nbsp;Т.'' Поетика Шевченка.&nbsp;— К. : Вид-во Акад. наук УРСР, 1961.&nbsp;— 24 с.
* ''Річицький А.'' [http://vpered.wordpress.com/2014/03/10/richytsky-shevchenko/ Тарас Шевченко в світлі епохи (уривки, 1922)]
* Словник мови Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка: У 2 т. / Відп. ред. В.&nbsp;С.&nbsp;Ващенко.&nbsp;— К. : Вид-во АН УРСР, 1964.
* ''Смілянська&nbsp;В.&nbsp;Л.'' Стиль поезії Шевченка.&nbsp;— К. : Наук. думка, 1981.&nbsp;— 263 с.
* Шевченківський словник: У 2 т. / Відп. ред. Є.&nbsp;П.&nbsp;Кирилюк: Інститут літератури ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка АН УРСР.&nbsp;— К. : Головна редакція УРЕ, 1976—1977.
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=4409 Возняк М. Кирило-Мефодіївське Братство / написав Михайло Возняк.&nbsp;— Львів: Накладом фонду «Учітеся, брати мої», 1921.&nbsp;— 238 с.&nbsp;— (Учітеся, брати мої! ; ч. 3).]
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=4367 Збірник історично-філологічного відділу. №&nbsp;53 : Пантелеймон Куліш: зб. пр. Коміс. для видавання пам'яток новітнього письменства / за ред. С. Єфремова та Ол. Дорошкевича.&nbsp;— У Київі: З друк. УАН, 1927.&nbsp;— 206 с.]
{{refend}}

== Примітки ==
{{reflist|26em}}


== Джерела ==
* ''M.Г. Жулинський.'' [http://www.history.org.ua/?termin=Shevchenko_Taras Шевченко Тарас] // {{ЕІУ|10|619}}
* {{книга|автор=Петро Жур|заголовок=Літо перше. З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка|посилання=|відповідальний=|місце=Дніпро|видавництво=|рік=1979|том=|сторінок=288|сторінки=12, 14-16|isbn=|ref=Жур|url=http://litopys.org.ua/shevchenko/bio05.htm}}
* {{Наслідуючи Христа}}
* [https://web.archive.org/web/20180312082122/http://www.library.vn.ua/publications/2004/shevchenko.html Тарас Шевченко і Вінниччина: Біобібліогр. покажч]. / Уклад.: Г. Авраменко, О. Кізян, Б. Хоменко. Вступ. ст. «Шевченкіана Вінниччини» Б.Хоменка; [[Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Тимірязєва|Вінниц. ОУНБ ім. К.&nbsp;А.&nbsp;Тімірязєва]], Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського.&nbsp;— [[Вінниця]], 2004.&nbsp;— 107 с.
* [https://web.archive.org/web/20180604052205/http://www.library.vn.ua/publications/2013/Shevchenko_Vinnitchina.html Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і Вінниччина]: бібліогр. покажч. : 200-річчю від дня народж. Кобзаря присвячується / уклад. Г.&nbsp;М.&nbsp;Авраменко ; вступ. ст. Б.&nbsp;В.&nbsp;Хоменка, нова ред. ст. [[Подолинний Анатолій Мусійович|А.&nbsp;М.&nbsp;Подолинного]] ; наук. ред. [[Подолинний Анатолій Мусійович|А.&nbsp;М.&nbsp;Подолинний]] ; ред. О.&nbsp;Г.&nbsp;Поліщук ; відп. за вип. [[Морозова Наталія Іванівна|Н.&nbsp;І.&nbsp;Морозова]] ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., [[Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Тимірязєва|Вінниц. ОУНБ ім. К.&nbsp;А.&nbsp;Тімірязєва]].&nbsp;— Вінниця, 2013.&nbsp;— 304 с.
* ''Тофтул М. Г.'' [http://eprints.zu.edu.ua/11783/1/етикa-1.pdf Шевченко Тарас Григорович] // Сучасний словник з етики.&nbsp;— Житомир&nbsp;: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014.&nbsp;— 416 с.&nbsp;— С. 395.&nbsp;— ISBN 978-966-485-156-2.
* [https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=11882 Шевченківський збірник = Шевченковский сборник / Всеукр. літ. ком., Коміс. по влаштуванню Шевченків. свята.&nbsp;— Харків: Друк. «Ренесанс», 1919.&nbsp;— 48 с.]
* ''Плачинда В. П.'' [https://archive.org/stream/UkrMovEnts#page/n803/mode/2up Шевченко Тарас Григорович] // [[Українська мова (енциклопедія)|Українська мова: Енциклопедія]] / Редкол.: [[Русанівський Віталій Макарович|В.&nbsp;М.&nbsp;Русанівський]], [[Тараненко Олександр Онисимович|О.&nbsp;О.&nbsp;Тараненко]] та ін.&nbsp;— 2-е вид. випр. і доп.&nbsp;— К.: Українська енциклопедія, 2004.&nbsp;— С. 803—804.&nbsp;— ISBN 966-7492-19-2.
* {{ЕУ|10|3813-3822|[https://archive.org/stream/eu0t0/EU_T_10_Kh_Ya#page/n211/mode/2up Шевченко Тарас]}}
* {{УМЕ16|частина=[https://archive.org/stream/UkrMalaEn/kn_16_Уш-Я#page/n103/mode/2up Шевченко Тарас]|сторінки=2076-2080}}
* [https://archive.org/stream/filosofskyi_entsyklop#page/n723/mode/2up Шевченко, Тарас Григорович] // {{ФЕС|сторінки=718}}
* ''Ткачова Л.'' [https://history.vn.ua/book/dict/1629.html Шевченко Тарас Григорович] // {{МСІУ}}
* [https://archive.org/stream/dovidnyk2002#page/n857/mode/2up Шевченко Тарас Григорович] // {{ДІУ}}
*[http://biography.nbuv.gov.ua/data/data/bibliogr/15.pdf Т. Шевченко в литературе и искусстве. Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т. Шевченко.] / Сост. М. Комаров — Одесса, Тип. Е. И. Фесенко, 1903 — 144 с.

== Посилання ==
{{скоротити}}
{{Вікіпосилання
|Тема = Тарас Шевченко
|Вікісховище=Category:Taras Shevchenko
|Вікіджерела= Тарас Григорович Шевченко
|Вікіцитати=Шевченко Тарас Григорович
}}
* [http://www.chass.utoronto.ca/%7Etarn/courses/429-sp.html Автопортрети]
* [http://community.livejournal.com/ua_kobzar/ Віртуальні Шевченківські читання]
* {{cite web |url= https://archive.org/details/Shevchenko-Kobzar-Audiobook-2020/Kobzar_003_Dumka_2.mp3|назва=Кобзар (аудіокнига; читає народний артист України Володимир Нечипоренко)|автор= Тарас Шевченко |дата= |веб-сайт= «[[UA Team#Студія «Омікрон»|Студія «Омікрон»]]» (під керівництвом [[Олекса Негребецький|Олекси Негребецького]])|видавець= |дата-доступу= }}
* [http://www.kobzar.info Кобзар]
* {{cite web |url=http://kobzar.ua/site/main |назва=Науково-освітній веб-портал «Тарас Шевченко» |автор= |дата= |веб-сайт= http://kobzar.ua |видавець=[[Інститут телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України]]|мертвий-url= http://кобзар.укр |дата-доступу=11 березня 2015}}
* {{cite web |author=Смоляр І. Е., Музиченко Я. О. |url=http://www.nbuv.gov.ua/node/1139 |title=До 200 -річчя з дня народження великого українського поета та художника |lang=uk |website=nbuv.gov.ua |publisher=Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського |date= |access-date=2021-02-27}}
* [http://litopys.org.ua/links/taras_shevchenko.htm Тарас Шевченко] // «Ізборник». Повне зібрання творів.
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Shevchenko/ Твори Тараса Григоровича Шевченка] в бібліотеці [[Чтиво]].
* [https://archive.org/search.php?query=creator%3A%22Shevchenko%2C+Taras%2C+1814-1861%22 Твори Тараса Григоровича Шевченка] в [[Інтернет-архів]]і.
* [https://sites.google.com/site/openbookclassic/ukraienska-literatura/sevcenko-t-g Твори Тараса Григоровича Шевченка в мережевій бібліотеці «Відкрита книга»]
* [http://shevchenko.ukrlib.com.ua Інтерактивна біографія Тараса Шевченка]
* [https://web.archive.org/web/20160204180546/https://taras.yandex.ua/ Вікторина про Тараса Шевченка]&nbsp;— проєкт [[Яндекс]]а до 200-річчя Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка
* [http://www.mova.info/Page.aspx?l1=220 Електронний словник мови Тараса Шевченка]
* [http://taras-shevchenko.com.ua/ua/poem_list/kobzar.htm Кобзар почерком Шевченка]
* [http://347930.ippo.web.hosting-test.net/?p=199 Тарас Шевченко, його біографія і творчість в Інтернеті] | Інститут післядипломної педагогічної освіти
* {{ВТ-ЕСБЕ|Шевченко, Тарас Григорьевич|[[Сумцов Микола Федорович|Сумцов М. Ф.]]}}
* Тарас Шевченко.— [http://www.ukrcenter.com/Література/19669/Тарас-Шевченко Український центр]
* [http://elib.nplu.org/collection.html?id=78 Тарас Шевченко в Електронній бібліотеці «Культура України»]

{{PD-письменник}}
{{Тарас Шевченко}}
{{Кирило-Мефодіївське братство}}
{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Шевченко Тарас Григорович| ]]
[[Категорія:Українофільство]]
[[Категорія:Українські гравери]]
[[Категорія:Українські громадські діячі]]
[[Категорія:Українські письменники]]
[[Категорія:Українські поети]]
[[Категорія:Українські художники]]
[[Категорія:Автори відомих щоденників]]
[[Категорія:Академіки Петербурзької академії мистецтв]]
[[Категорія:Історія України (1795–1918)]]
[[Категорія:Звільнені кріпаки]]
[[Категорія:Люди на банкнотах України]]
[[Категорія:Люди на марках]]
[[Категорія:Люди на монетах України]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо астероїд]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Національні герої]]
[[Категорія:Російськомовні письменники XIX сторіччя]]
[[Категорія:Уродженці Звенигородського району]]
[[Категорія:Уродженці Київської губернії]]
[[Категорія:Художники-реалісти]]
[[Категорія:Поховані у Каневі]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названий кратер на Меркурії]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі географічні об'єкти]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі населені пункти]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі об'єкти]]
[[Категорія:Акварелісти]]