Перегляд вихідного коду сторінки Шевченко Тарас Григорович

{{Письменник
| bgcolour = #EEDC82
| Ім'я                = Тарас Григорович Шевченко
| Оригінал імені      =  
| Фото                = Taras Shevchenko selfportrait oil 1840 (crop).png
| Ширина              = 280px
| Підпис              = Тарас Шевченко, [[Автопортрет (Шевченко, зима 1840—1841)|автопортрет]]. 1840−1841 рр.
| Ім'я при народженні = Тарас Григорович Шевченко<ref name="nm">На момент народження Тараса Шевченка метричні книги в селі Моринці велися [[російська мова|російською мовою]], і його записали Тарасом («У жителя села Моринец Григория Шевченка и жены его <s>Агафии</s>Екатерины родился сын Тарас»; цитується за [http://izbornyk.org.ua/shevchenko/docum02.htm Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814—1861]&nbsp;/ За ред. Є.&nbsp;П.&nbsp;Кирилюка.&nbsp;— К., 1982.&nbsp;— С.&nbsp;6—45.). На той час у документах не зазначували кріпаків по батькові (див. напр. текст вольної від 22 квітня 1838 року: «отпустил вечно на волю крепостного моего человека Тараса Григорьева сына Шевченка, доставшегося мне по наследству после покойного родителя моего действительного тайного советника Василия Васильевича Энгельгардта»). При житті Шевченка в українських текстах вживали два варіанти: «Тарас Григорьевич» (див. напр. лист [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Григорія Квітка-Основ'яненко]] від [http://izbornyk.org.ua/shevchenko/lystydo01.htm 23 жовтня 1840&nbsp;р. Основа]: «мій коханий пане, Тарас Григорьевич») і «Тарас Григорович» (див. напр. лист того ж автора від [http://izbornyk.org.ua/shevchenko/lystydo01.htm#r1842 29 квітня 1842&nbsp;р. Основа]: «Милий і добрий мій паночку Тарас Григорович»). Російською мовою прийнято писати «Тарас Григорьевич Шевченко» ([http://slovari.yandex.ru/dict/bse/article/00090/62400.htm Большая советская энциклопедия. Третье издание. «Советская энциклопедия». 1969—1978 гг. В 30 томах.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090131054602/http://slovari.yandex.ru/dict/bse/article/00090/62400.htm |date=31 січень 2009 }}), українською мовою&nbsp;— «Тарас Григорович Шевченко» ([https://archive.is/20121228215643/www.nbuv.gov.ua/books/18/stg-bio.html Національна бібліотека України імені В.&nbsp;І.&nbsp;Вернадського, Київ]), іншими мовами&nbsp;— транскрибуючи з українського імені, наприклад «{{lang-en|Taras Hryhorovich Shevchenko}}» ([http://www.infoukes.com/shevchenkomuseum/bio.htm Museum&nbsp;— Taras Shevchenko Museum&nbsp;— the only Shevchenko Museum in the Americas]).</ref><ref>http://museumshevchenko.org.ua/element.php?id=153 Національний музей Тараса Шевченка. Віртуальний архів. Метрична книга</ref>
| Псевдоніми          = Т. Ш.<br/> К. Дармограй<br/>Кобзарь Дармограй<br/>Руэль<ref>''Дей О.&nbsp;І.''&nbsp;Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI—XX&nbsp;ст.).&nbsp;— К. : Наукова думка, 1969</ref><br/>Перебендя<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev113.htm «До Основ'яненка». Ізборник. Тарас Шевченко. Зібрання творів]: У 6 т.&nbsp;— К., 2003.&nbsp;— Т. 1: Поезія 1837—1847.&nbsp;— С. 119—121; С. 623—628.</ref>
| Місце народження    = с. [[Моринці (Звенигородський район)|Моринці]], [[Київська губернія]], [[Російська імперія]] (нині [[Звенигородський район]], [[Черкаська область]], [[Україна]])
| Дата народження     = 9.3.1814(25.2)
| Дата смерті         = 10.3.1861(26.2)
| Місце смерті        = [[Санкт-Петербург]], [[Російська імперія]]
| Підданство          = [[Російська імперія]]
| Національність      = [[українець]]
| Релігія             = [[православ'я]]
| Мова творів         = [[Українська мова|українська]] ''(поезія)''<br/> [[Російська мова|російська]] ''(проза)''
| Рід діяльності      = [[художник]] ([[живопис]]ець, [[Графіка|гравер]]), [[поет]], [[прозаїк]], [[драматург]], [[громадський діяч]]
| Роки активності     = [[1826]]—[[1861]]
| Напрямок            = [[романтизм]], [[реалізм]]
| Жанр                =
| Magnum opus         = «[[Кобзар (збірка)|Кобзар]]»
| Премії              =
| Сайт                = http://museumshevchenko.org.ua/
}}
{{Othernames|Шевченко}}
{{otherpersons|Шевченко Тарас Григорович|Шевченко Тарас Григорович (металург)}}
'''Тара́с Григо́рович Шевче́нко''' (відомий також як ''Кобза́р''; {{ДН|9|3|1814|25|2}}, с. [[Моринці (Звенигородський район)|Моринці]], [[Київська губернія]], [[Російська імперія]] (нині [[Звенигородський район]], [[Черкаська область]], [[Україна]])&nbsp;— {{ДС|10|3|1861|26|2}}, [[Санкт-Петербург]], [[Російська імперія]])&nbsp;— український [[поет]], [[письменник]] ([[драматург]], [[прозаїк]]), [[художник]] ([[живопис]]ець, [[Графіка|гравер]]), [[громадський діяч|громадський]] та [[Політик|політичний діяч]]. [[Національний герой]] і символ України.

Братчик [[Кирило-Мефодіївське товариство|Кирило-Мефодіївського братства]]. Академік [[Петербурзька академія мистецтв|Імператорської академії мистецтв]] (1860).

== Життєпис ==

=== Дитинство та юність ===

[[Файл:Taras Shevchenko painting 0181.jpg|міні|ліворуч|260пкс|Хата Григорія Івановича і Катерини Якимівни Шевченків у Кирилівці. Малюнок Тараса Шевченка]]
[[Файл:Мені тринадцятий минало Їжакевич.jpg|thumb|ліворуч|260px| Ілюстрація ''«Мені тринадцятий минало»'' [[Їжакевич Іван Сидорович|Івана Їжакевича]]]]

Тарас Шевченко народився {{ДН|9|3|1814|25|2}} року<ref>Запис №&nbsp;10 у [[Метрична книга|метричній книзі]] Моринців за 1814 рік (зберігається в [[Національний музей Тараса Шевченка|Національному музеї Тараса Шевченка в Києві]]; Тарас Шевченко. Документи і матеріали.&nbsp;— К. : Держполітвидав УРСР, 1963.&nbsp;— С. 3.): ''«Тысяча восемьсот четырнадцатого года февраля двадцать пятого числа у жителя села Моринец Григория Шевченко и его жены Екатерины родился сын Тарас…»''</ref> в [[Моринці (Звенигородський район)|селі Моринці]], нині [[Звенигородський район|Звенигородського району]] [[Черкаська область|Черкаської області]], [[Україна]] (за тогочасним адмінподілом [[Пединівська волость]], [[Звенигородський повіт|Звенигородського повіту]] [[Київська губернія|Київської губернії]]). Був третьою дитиною [[селяни|селян]]-[[кріпак]]ів Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри [[Красицька Катерина Григорівна|Катерини]] ({{OldStyleDate|20|листопада|1804|8}}&nbsp;— близько [[1848]]) та брата Микити ({{OldStyleDate|28|травня|1811|16}}&nbsp;— близько [[1870]])<ref>Див. статті «Шевченко Катерина Григорівна» і «Шевченко Микита Григорович» у [http://litopys.org.ua/shevchenko/slovn38.htm Шевченківському словнику]</ref>.

Згідно з родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від [[українське козацтво|козака]] Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із [[Запорізька Січ|Запорізької Січі]]. Батьки його матері, Катерини Якимівни Бойко, були переселенцями з [[Прикарпаття]].<ref>{{книга|автор=[[Дзюба Іван Михайлович (Герой України)|Іван Дзюба]] |заголовок=[[Тарас Шевченко: Життя і творчість]] |оригінал= |посилання= |відповідальний= |видання= |місце= |видавництво= |рік=2008}}</ref>

[[1816]] року сім'я Шевченків переїхала до села {{Comment|Кирилівка|інший варіант — «Кирилівка»}} (нині [[Шевченкове (Звенигородський район)|Шевченкове]] Звенигородського району) [[Звенигородський повіт|Звенигородського повіту]], звідки походив Григорій Іванович<ref>Тарас Шевченко. Документи й матеріали.&nbsp;— К. : Держполітвидав УРСР, 1963.&nbsp;— С. 4.</ref>. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. {{OldStyleDate|24|травня|1816|12}} року народилася Тарасова сестра [[Бойко Ярина Григорівна|Ярина]]<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 127, спр. 1407, розд. 3.</ref>, а {{OldStyleDate|7|лютого|1819|26|січня}} року&nbsp;— сестра Марія<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 127, спр. 1454, арк. 87.</ref>. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. [[Чумацтво|Чумаки]], зустрівши хлопця, забрали його з собою й увечері привезли до Кирилівки<ref>Цей епізод описано в повісті Тараса Шевченка «Княгиня». Його також переповідає [[Кониський Олександр Якович|Олександр Кониський]] у своїй книзі «[[Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя|Тарас Шевченко-Грушівський]]», стверджуючи, що першим історію про «залізні стовпи» розповів [[Лазаревський Олександр Матвійович|Олександр Лазаревський]].</ref><ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— кн. III.&nbsp;— С. 4—5 (материалы); Твори…&nbsp;— т. III.&nbsp;— С. 167—168.</ref>. {{OldStyleDate|20|березня|1821|8}} року народився Тарасів брат [[Шевченко Йосип Григорович|Йосип]]<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 127, спр. 1485, арк. 94.</ref>.

Восени [[1822]] року Тарас Шевченко почав учитися грамоти в місцевого дяка Совгиря<ref>Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у десяти томах.&nbsp;— К. : Вид-во АН УРСР: т. I&nbsp;— 1951, т. II&nbsp;— 1953, т. III&nbsp;— 1949, т. IV&nbsp;— 1949, т. V&nbsp;— 1951, т. VI&nbsp;— 1957, т. VII&nbsp;— кн. перша і кн. друга&nbsp;— 1961, т. VIII&nbsp;— 1963, т. IX&nbsp;— 1963, т. X&nbsp;— 1964 (далі просто ''Твори у десяти томах''), т. III.&nbsp;— С. 169—170; «Одесский вестник», 1892.&nbsp;— №&nbsp;226.</ref>. Того часу ознайомився з творами [[Григорій Сковорода|Григорія Сковороди]]. У період 1822−[[1828]] років він намалював «Коні. Солдати» (цього твору не знайдено)<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII.&nbsp;— Кн. II.&nbsp;— №&nbsp;347.</ref>.

Слід завважити, що Т. Шевченко був середнього зросту. 39-річний рядовий Тарас Шевченко у «Формулярному списку про службу лінійного Оренбурзького батальйону №&nbsp;1» за 1853 рік. був зростом 2 аршина і 5 вершків (становлять 164,46&nbsp;см).<ref>[https://gazeta.ua/articles/history-journal/_buv-vin-sobi-serednogo-zrostu-takij-muzhestvennij-zdorovij-cholovik/373978 Був він собі середнього зросту&nbsp;— такий мужественний, здоровий чоловік]</ref>

{{OldStyleDate|10|лютого|1823|29|січня}} року його старша сестра й нянька Катерина вийшла заміж за Антона Красицького&nbsp;— селянина із [[Зелена Діброва (Городищенський район)|Зеленої Діброви]].

{{OldStyleDate|1|вересня|1823|20|серпня}} року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина<ref>«Основа», 1862, кн. III, с. 5; Центральний Державний історичний архів УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 127, оп. 1012, спр. 1511, арк. 95; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. II.&nbsp;— С. 229.</ref>, і {{OldStyleDate|19|жовтня|1823|7}} року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей<ref>«Основа», 1862, кн. III.&nbsp;— С. 5; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. III.&nbsp;— С. 170; Метрична книга с. Моринців за 1823&nbsp;р., запис №&nbsp;16. Зберігається в [[Національний музей Тараса Шевченка|Національному музеї Тараса Шевченка у Києві]]</ref>. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом<ref>Див. статтю «Терещенко Оксана Антонівна» в Шевченківському словнику</ref>.

{{OldStyleDate|4|липня|1824|22|червня}} року народилася Тарасова сестра Марія&nbsp;— від другого шлюбу Григорія Івановича<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 127, оп. 1012, спр. 1526.</ref>. Тарас чумакував із батьком. Бував у [[Звенигородка|Звенигородці]], [[Умань|Умані]], [[Кропивницький|Єлисаветграді]] (тепер [[Кропивницький]])<ref>''Твори у десяти томах'', т. III.&nbsp;— С. 129.</ref>. {{OldStyleDate|2|квітня|1825|21|березня}} року від тяжкої праці на панщині помер Григорій Шевченко<ref>«Основа», 1862, кн. III, с. 6; ''Твори у десяти томах'', т. II, с. 229; ЦДІА УРСР, ф. 127, оп. 1013, спр. 164, арк. 798.</ref>, і невдовзі мачуха повернулася зі своїми трьома дітьми до Моринців. Тарас пішов у найми до дяка [[Богорський Петро Федорович|Петра Богорського]], який прибув із [[Київ|Києва]]<ref>Киевская старина.&nbsp;— 1882.&nbsp;— кн. 9.&nbsp;— С. 562; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. II.&nbsp;— С. 106.</ref>. Як школяр-попихач, Тарас носив воду, опалював школу, обслуговував дяка, читав [[псалтир]] над померлими й навчався далі<ref>''Твори у десяти томах'', т. III.&nbsp;— С. 169—170; т. V.&nbsp;— С. 225.</ref>. Того часу Шевченко ознайомився з деякими творами [[українська література|української літератури]]. Не стерпівши знущань Богорського, Тарас утік від нього й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 225.</ref>. Відчуваючи великий потяг до живопису, кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема ([[Лисянка (смт)|Лисянка]] [[Звенигородський повіт|Звенигородського повіту]], нині [[Черкаська область|Черкаської області]])<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— кн. III.&nbsp;— С. 10; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 225.</ref>. Також мав учителів-малярів із [[Стеблів|села Стеблева]], [[Канівський повіт|Канівського повіту]]<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— Кн. V.&nbsp;— С. 50.</ref> та із села [[Тарасівка (Звенигородський район)|Тарасівки]] Звенигородського повіту<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— кн. III.&nbsp;— С. 10; Твори…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 225.</ref>. [[1827]] року він пас громадську отару в Кирилівці й там зустрічався з [[Коваленко Оксана Степанівна|Оксаною Коваленко]]. Цю подругу дитинства Шевченко не раз згадує у своїх творах. Їй присвячено вступ до поеми «[[Мар'яна-черниця]]»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. І.&nbsp;— С. 355; т. V.&nbsp;— С. 187—188.</ref>.

Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас бував у [[Богуслав (місто)|Богуславі]], куди возив поповича до школи, а яблука та сливи&nbsp;— на продаж. Водночас їздив на базар у містечка [[Бурти (Шполянський район)|Бурти]] і [[Шпола]]<ref>Киевская старина.&nbsp;— 1882.&nbsp;— кн. 9.&nbsp;— С. 563.</ref>. [[1828|1828 року]] Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у [[Вільшана (смт)|Вільшаній]] (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов по дозвіл учитися в [[Хлипнівка|хлипнівського]] маляра<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— Кн. III.&nbsp;— С. 10.</ref>. Коли Тарасові минуло 14 років, помер [[Енгельгардт Василь Васильович|Василь Енгельгардт]] і село Кирилівка стало власністю його сина&nbsp;— [[Павло Васильович Енгельгардт|Павла Енгельгардта]]<ref>Черкаський обласний архів.&nbsp;— Ф. 661.&nbsp;— Спр. 120.&nbsp;— Арк. 3—6.</ref>, Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика у вільшанському маєтку. {{OldStyleDate|18|грудня|1829|6}} року Павло Енгельгардт застав Шевченка вночі за малюванням козака [[Платов Матвій Іванович|Матвія Платова]], героя [[Франко-російська війна 1812|франко-російської війни 1812 року]], нам'яв вуха кріпаку-слузі та наказав відшмагати його на стайні різками<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188; т. VII, кн. II, №&nbsp;349.</ref>. Наступного дня наказ було виконано: кучер Сидорко відшмагав Шевченка<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188.</ref>. Упродовж 1829−[[1833]] років Тарас копіював картини [[суздаль]]ських майстрів<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII.&nbsp;— кн. II.&nbsp;— №&nbsp;348.</ref>.

Майже два з половиною роки&nbsp;— з осені [[1828]]-го до початку [[1831]]-го&nbsp;— Шевченко пробув зі своїм паном у [[Вільнюс|Вільні]]<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— кн. III.&nbsp;— С. 10; Твори…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188.</ref>. Подробиці цієї подорожі маловідомі. Імовірно, що там він відвідував лекції малювання в професора [[Вільнюський університет|Віленського університету]] [[Ян Рустем|Йонаса Рустемаса]]. У тому самому місті Шевченко міг бути очевидцем [[Польське повстання 1830|Польського повстання 1830&nbsp;року.]] З цих часів зберігся Тарасів малюнок «[[Погруддя жінки (Шевченко)|Погруддя жінки]]»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII.&nbsp;— кн. I.&nbsp;— №&nbsp;1.</ref>, який свідчить про майже професійне володіння олівцем{{Джерело?}}.

Переїхавши [[1831]] року з Вільна до [[Петербург]]а, Енгельгардт узяв із собою Шевченка<ref>''Чалый М.'' Жизнь и произведения Т. Шевченко…&nbsp;— C. 22; Санкт-Петербургские ведомости.&nbsp;— 1831.&nbsp;— 9 февраля; ''Жур П.'' Шевченковский Петербург…&nbsp;— С. 30.</ref>, а щоб згодом мати зиск на художніх творах (серед дворянства було модою мати своїх «покоєвих художників»), віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва. Відтоді й до [[1838]] року Шевченко жив у будинку Крестовського (тепер&nbsp;— Загородний проспект, 8), де наймав квартиру Ширяєв<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188;'' Жур П.'' Шевченковский Петербург…&nbsp;— С. 47.</ref>. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до [[Літній сад|Літнього саду]], змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати [[вірш]]і<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. І.&nbsp;— С. 3—8; т. V.&nbsp;— С. 188; т. VII, кн. II.&nbsp;— №&nbsp;350, 353.</ref>.

[[1833]] року він намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта ([[акварель]]; оригінал, датований автором, зберігається в [[Національний музей Тараса Шевченка|Національному музеї Тараса Шевченка в Києві]])<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII.&nbsp;— кн. І.&nbsp;— №&nbsp;2.</ref>.

У повісті «Художник» Шевченко розповідає, що в доакадемічний час він намалював такі твори: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець)<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 121—122; т. VII, кн. II, №&nbsp;352, 353, 354, 355.</ref>. Шевченко брав участь у розпису [[Большой театр (Санкт-Петербург)|Большого театру]] як підмайстер-рисувальник<ref>''Бурачек М.'' Великий народний художник.&nbsp;— X. : Мистецтво, 1939.&nbsp;— С. 13.</ref>. Створив композицію «Александр Македонський виявляє довіру своєму лікареві Філіппу» (акварель, туш, перо; дата і підпис Шевченка). Малюнок виконано на тему, оголошену ще [[1830]] року для конкурсу в [[Петербурзька академія мистецтв|Петербурзькій академії мистецтв]] на одержання золотої медалі<ref>Див. «Сборник материалов для истории императорской С.-Петербургской Академии художеств за сто лет ее существования».&nbsp;— СПб., 1865.&nbsp;— ч. II.&nbsp;— С. 251; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII.&nbsp;— кн. I.&nbsp;— №&nbsp;6.</ref>.

Намалював: «Смерть Олега&nbsp;— князя древлянського» (туш), «Смерть Віргінії» (акварель, туш), на обох дати і підпис Шевченка<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII.&nbsp;— кн. I.&nbsp;— №&nbsp;5, 7.</ref>, «Смерть Богдана Хмельницького» (туш, перо і пензель)<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII, кн. І, №&nbsp;8.</ref>. До цього часу дослідники зараховують також Шевченкові малюнки, про які є згадка в його повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 122; т. VII, кн. II, №&nbsp;359</ref>, «Аполліно»&nbsp;— копія<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII, кн. II, №&nbsp;360.</ref>, рисунки для розпису Большого театру в Петербурзі<ref>''Твори у десяти томах'', т. IV, с. 127; т. VII, кн. II, №&nbsp;361</ref>, «Маска Лаокоона»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 125; т. VII, кн. II, №&nbsp;362.</ref>, «Слідок із скульптурного твору Мікеланджело»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII, кн. II, №&nbsp;363.</ref>, «Голова Люція Вера»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 128; т. VII, кн. II, №&nbsp;364.</ref>, «Голова Генія»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII, кн. II, №&nbsp;365.</ref>; «Анатомічна фігура»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII, кн. II, №&nbsp;366—369.</ref>; «Германік»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII, кн. II.&nbsp;— №&nbsp;370.</ref>; «Фавн, що танцює»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII, кн. II, №&nbsp;371.</ref>.

=== Викуп ===
[[Файл:Bryullov portrait of Zhukovsky.jpg|міні|200пкс|<small>''[[Брюллов Карл Павлович|К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллов]]''. Портрет поета [[Жуковський Василь Андрійович|В.&nbsp;А.&nbsp;Жуковського]]. 1837—1838. Полотно, олія. [[Національний музей Тараса Шевченка|Національний музей Т.&nbsp;Г. Шевченка]], [[Київ]].
----
Картину було розіграно в лотерею, на зібрані гроші та пожертви Шевченка було викуплено з кріпацтва.</small>]]
Улітку [[1836]] року під час одного з петербурзьких нічних рисувальних сеансів у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком&nbsp;— художником [[Сошенко Іван Максимович|Іваном Сошенком]], а через нього&nbsp;— з [[Гребінка Євген Павлович|Євгеном Гребінкою]], [[Григорович Василь Іванович|Василем Григоровичем]] і [[Венеціанов Олексій Гаврилович|Олексієм Венеціановим]], які познайомили Тараса з упливовим при дворі поетом [[Жуковський Василь Андрійович|Василем Жуковським]]<ref>Основа.&nbsp;— 1862.&nbsp;— кн. V.&nbsp;— С. 54; ''Пискунов Ф.'' Шевченко, его жизнь и сочинения…&nbsp;— С. 62; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 188; т. VII, кн. II, №&nbsp;356; ''Жур П.'' Шевченковский Петербург…&nbsp;— С. 81.</ref>. Сошенко вмовив Ширяєва відпустити Шевченка на місяць, щоб той відвідував зали живопису [[Товариство заохочування мистецтв|Товариства заохочення художників]]<ref>Твори…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 135.</ref>. Комітет цього товариства, «розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати його на увазі на майбутнє».

{{OldStyleDate|17|квітня|1838|5}} року Шевченко разом із [[Мокрицький Аполлон Миколайович|Аполлоном Мокрицьким]] відвідав [[Ермітаж]], де вони оглянули твори видатних художників ([[Антоніс ван Дейк|Ван-Дейка]], [[Рубенс]]а, [[Дієго Веласкес|Веласкеса]], [[Гвідо Рені|Рені]] та інших) і говорили про цінність їхніх полотен.

Навесні [[1838]]-го [[Карл Брюллов]] і [[Василь Жуковський]] вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші&nbsp;— 2500 [[російський рубль|рублів]]<ref name="autogenerated1963">Тарас Шевченко. Документи і матеріали.&nbsp;— К. : Держполітвидав УРСР, 1963.&nbsp;— С. 6.</ref>. На той час ця сума була еквівалентна 45 кілограмам чистого срібла<ref>Див. ''Спасский И. Г.'' Русская монетная система. Место и значение русской монетной системы в мировом денежном хозяйстве.&nbsp;— Л., 1962.</ref>. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського&nbsp;— вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, у якій взяла участь імператорська родина<ref>''Жур Петро.'' Шевченківський Петербург.&nbsp;— К. : Дніпро, 1972.&nbsp;— С. 57—66.</ref>. Лотерея відбулася {{OldStyleDate|4|травня|1838|22|квітня}} року<ref>Тарас Шевченко. Документи і матеріали.&nbsp;— К. : Держполітвидав УРСР, 1963.&nbsp;— С. 6; ''Жур Петро.'' Шевченківський Петербург…&nbsp;— С. 57—66.</ref>, а {{OldStyleDate|7|травня||25|квітня}} Шевченкові видали відпускну<ref name="autogenerated1963"/>.

Дослідники-мистецтвознавці датують періодом 1837—1838 років також малярські твори, про які є згадка у Шевченковій повісті «Художник», а саме: «Анатомічна статуя Фішера»<ref>Твори, т. IV.&nbsp;— С. 133; т. VII, кн. II.&nbsp;— №&nbsp;373.</ref>; «Мідас, повішений Аполлоном»<ref>Твори…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 134; т. VII, кн. II.&nbsp;— №&nbsp;374.</ref>; «Едіп, Антігона та Полінік»<ref>Твори…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 131; т. VII, кн. II, №&nbsp;375.</ref>; «Єзекіїль на полі, всіяному кістками»<ref>Твори…&nbsp;— т. IV.&nbsp;— С. 148; т. VII, кн. II.&nbsp;— №&nbsp;376.</ref>.

=== У Петербурзькій академії мистецтв ===
[[Файл:Шевченко Т. Г. Катерина. 1842.jpg|thumb|200px|right|''Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко.'' «[[Катерина (картина Шевченка)|Катерина]]». 1842. Полотно, олія. 93 × 72,3&nbsp;см. Національний музей Тараса Шевченка, Київ, Україна.]]

Після викупу Шевченко оселився на 4-й лінії [[Васильєвський острів|Васильєвського острова]] в будинку №&nbsp;100<ref>''Запис на відпускній Шевченка'': «Васильевская часть, 2, кварт. №&nbsp;100, записан 3 июня 1838 г., 18 февраля 1839. Надзиратель Иванов»</ref>. Незабаром він став [[студент]]ом Петербурзької академії мистецтв<ref>Центральний Державний історичний архів. Ленінград, ф. 789, оп. 19, спр. 723, арк. 10—17.</ref>, а вже там&nbsp;— улюбленим учнем [[Карл Брюллов|Брюллова]]<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. V.&nbsp;— С. 28.</ref>.

Будучи вже неабияким [[портрет]]истом, упродовж навчання він опанував також мистецтво [[гравюра|гравюри]] й виявив видатні здібності як [[графіка|графік]] та [[ілюстрація|ілюстратор]]. {{OldStyleDate|5|липня|1838|23|червня}} року за рисунок із [[гіпс]]ових фігур на місячному екзамені в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий (найкраща робота оцінювалась одиницею, а далі оцінки йшли по висхідній)<ref>Центральний державний історичний архів. Ленінград, ф. 789, оп. 19, спр. 723, арк. 10.</ref>.

{{OldStyleDate|14|листопада|1838|2}} року Шевченко в [[Гатчина|Гатчині]] написав «Думку» («Тяжко, важко в світі жити…»), яку вперше надруковали в харківському альманасі [[Бецький Іван Ігорович|Бецького]] «[[Молодик (альманах)|Молодик]]»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. І.&nbsp;— С. 15—16.</ref>.

{{OldStyleDate|4|грудня|1838|24|листопада}} року переїхав на квартиру до Сошенка в будинок №&nbsp;307 3-го кварталу Васильєвської частини (тепер&nbsp;— будинок №&nbsp;47 на 4-й лінії)<ref>''Жур Петр.'' Шевченковский Петербург.&nbsp;— Лениздат, 1964.&nbsp;— С. 140.</ref>.

Наприкінці 1839 року Тарас Шевченко захворів на [[тиф]]. Одужував у майстерні Федора Пономарьова&nbsp;— свого найближчого приятеля в Академії мистецтв<ref>''[[Олександр Деко|Деко О]].'' [http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=286502 "Український (Леонардо) Тарас да Моринці] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130731022045/http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=286502 |date=31 липень 2013 }}. (Сторінки із «Шевченківського календаря» скорочено) // «[[Голос України]]».&nbsp;— 2013.&nbsp;— №&nbsp;66 (5566) (5 квіт.).&nbsp;— С. 10—11.</ref>. Пономарьов залишив нам цікаві спогади про цей період, зазначаючи, що хвороба Шевченка «поглинала наші мізерні кошти».

Водночас Шевченко наполегливо поглиблював свої знання, читав твори класиків світової літератури, захоплювався [[історія|історією]] та [[філософія|філософією]]. Під враженням вістки про смерть автора [[Енеїда (Котляревський)|«Енеїди»]] Шевченко написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському»<ref>УРЕ…&nbsp;— т. 7.&nbsp;— С. 300.</ref>. Разом із чотирма іншими його поезіями цей вірш побачив світ у альманасі Гребінки «[[Ластівка (альманах)|Ластівка]]» ([[1841]])<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. I.&nbsp;— С. 3—8; 14; 11—13; 84—87; ''Бородін В.'' Над текстами Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка.&nbsp;— К. : Наукова думка, 1971.&nbsp;— С. 65.</ref>.

Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав [[1840]] року під назвою «[[Кобзар (збірка)|Кобзар]]»<ref>«Сын отечества»…&nbsp;— т. II.&nbsp;— кн. 4, відділ IV.&nbsp;— С. 836—837.</ref>. До неї увійшло 8 поезій<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. І.&nbsp;— С. 21—24; 25—27; 48—54; 55—56; 57—59; 60—62; 63—67.</ref>: «Думи мої», «[[Перебендя]]», «[[Катерина (поема)|Катерина]]», [[Тополя (балада)|«Тополя»]], «Думка», «[[До Основ'яненка]]», «Іван Підкова»<ref>[[s:Кобзарь_(1876)/Том_1/Иван_Підкова|Іван Підкова]] / Кобзарь. Том 1 (1876)</ref>, «[[Тарасова ніч]]».

Окремими виданнями вийшли поеми «[[Гайдамаки (поема)|Гайдамаки]]» ([[1841]])<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. І.&nbsp;— С. 75—81.</ref> та «Гамалія» ([[1844]])<ref>Библиотека для чтения.&nbsp;— 1844.&nbsp;— т. 64, отд. VI.&nbsp;— С. 41.</ref>.

Шевченкові вірші справили на українське суспільство велике враження, проте російська богема загалом негативно поставилася до молодого поета, звинувативши його найперше в тому, що він пише «мужицькою мовою».

Улітку [[1842]]-го, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював [[олійні фарби|олійними фарбами]] [[Катерина (картина Шевченка)|однойменну картину]], яка стала одним із найвідоміших творів українського [[живопис]]у<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII, кн. І.&nbsp;— №&nbsp;36, 37, 38, 39.</ref>.

=== Перша подорож Україною ===

{{OldStyleDate|25|травня|1843|13}} року Шевченко з [[Петербург]]а виїхав до [[Україна|України]]. Відвідав відставного поручника й українського поета [[Забіла Віктор Миколайович|Віктора Забілу]] на його хуторі [[Кукуріківщина]] під [[Борзна|Борзною]]. Зупинився поет у [[Качанівка (національний історико-культурний заповідник)|Качанівці]] на [[Чернігівська губернія|Чернігівщині]] (маєток поміщика [[Тарновський Григорій Степанович|Григорія Тарновського]])<ref>''Кирилюк Є.&nbsp;П.''&nbsp;Тарас Шевченко. Життя і творчість.&nbsp;— К. : Держлітвидав України, 1964.&nbsp;— С. 118.</ref>. У червні [[1843]]-го побував у [[Київ|Києві]], де познайомився з [[Максимович Михайло Олександрович|Михайлом Максимовичем]] та [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймоном Кулішем]]<ref>Справа №&nbsp;81, ч. 6, арк. 60—65.</ref>, і на [[Полтавська губернія|Полтавщині]] відвідав Євгена Гребінку в його [[Убіжище|Убіжищі]]<ref>''Чужбинский А.'' Воспоминания о Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко…&nbsp;— С. 6.</ref>. {{OldStyleDate|11|липня|1843|29|червня}}-го&nbsp;— у [[день апостолів Петра і Павла|день св. Петра і Павла]]&nbsp;— відвідав разом із ним пишну гостину в хрещеної матері Гребінки, вдови-генеральші [[Вільхівська Тетяна Густавівна|Тетяни Вільхівської]] в її «українському Версалі» в [[Мойсівка|Мойсівці]], де познайомився з поетом [[Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович|Олександром Афанасьєвим-Чужбинським]] та офіцером [[Де Бальмен Яків Петрович|Яковом де Бальменом]] (пізніше присвятив йому поему [[Кавказ (поема)|«Кавказ»]]). У липні [[1843]] року в [[Ковалівка (Драбівський район)|Ковалівці]] Шевченко відвідує [[Капніст Олексій Васильович|Олексія Капніста]]&nbsp;— учасника руху [[декабрист]]ів, сина автора «Оди на рабство» і комедії «Ябеда» [[Капніст Василь Васильович|Василя Капніста]]. Обидва поїхали до [[Яготин]]а, до [[Рєпнін-Волконський Микола Григорович|Миколи Рєпніна-Волконського]], щоб оглянути галерею картин і на замовлення Григорія Тарновського зробити копію з портрета Миколи Рєпніна. Там Шевченко познайомився з [[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варварою Рєпніною]]<ref>Русские пропилеи.&nbsp;— М., 1916.&nbsp;— т. II.&nbsp;— С. 180—181; 203—204; Киевская старина.&nbsp;— 1888.&nbsp;— кн. 10.&nbsp;— С. 2—3.</ref>. Того літа він відвідував своїх нових знайомих: [[Закревські|Закревських]] у [[Березова Рудка|Березовій Рудці]], Якова де Бальмена в [[Линовиця|Линовиці]], [[Селецький Петро Дмитрович|Петра Селецького]] в [[Малютинці|Малютинцях]], [[Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович|Олександра Афанасьєва-Чужбинського]] в [[Ісківці (Лубенський район)|Ісківцях]], Ревуцьких<ref>[http://uk.rodovid.org/wk?title=Рід:Ревуцькі&limit=250&offset=0 Рід: Ревуцькі]</ref> в [[Іржавець (Ічнянський район)|Іржавці]], [[Ґалаґани (рід)|Ґалаґанів]] у [[Сокиринці (Срібнянський район)|Сокиринцях]] та [[Дігтярі (смт)|Дігтярях]]. {{OldStyleDate|2|жовтня|1843|20|вересня}} року гостював у рідному [[Шевченкове (Звенигородський район)|селі Кирилівці]], Звенигородського повіту, на Київщині в сестри та братів<ref>Центральний Державний історичний архів УРСР. Київ, ф. 127, оп. 1012, спр. 2130, арк. 16</ref>. Протягом жовтня&nbsp;— грудня [[1843|1843 року]] перебував у Яготині в Рєпніних, де на замовлення Олексія Капніста виконав дві копії з портрета Миколи Рєпніна (оригінал намалював [[швейцарці|швейцарський]] художник Й. Горнунг). Одна зберігається в [[Національний музей Тараса Шевченка|Національному музеї Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка в Києві]], а друга&nbsp;— в [[Ермітаж]]і<ref>«Русские пропилеи»&nbsp;— М., 1916.&nbsp;— т. II.&nbsp;— С. 181; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII.&nbsp;— кн. I, №&nbsp;84.</ref>.

=== Поет проти імперії ===
Під упливом побаченого й пережитого в Україні Шевченко написав вірша «[[Розрита могила]]», де висловив осуд поневолення українського народу Російською імперією. У лютому [[1844|1844 року]] виїхав з [[Україна|України]] до Петербурга через [[Москва|Москву]], де пробув один тиждень і зустрівся з [[Щепкін Михайло Семенович|Михайлом Щепкіним]] та [[Бодянський Осип Максимович|Осипом Бодянським]]<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VI.&nbsp;— С. 392—393; 439.</ref>. Під час першої подорожі до України Шевченко задумав видати серію малюнків «[[Живописна Україна]]»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VI.&nbsp;— С. 32.</ref>. Саме тому в пошуках історичних сюжетів він мав намір звернутися до [[Бутков Петро Григорович|Петра Буткова]]. Про це поет написав у листі до [[Бодянський Осип Максимович|Осипа Бодянського]] {{OldStyleDate|11|липня|1844|29|червня}} року<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VI.&nbsp;— С. 32—33.</ref>. {{OldStyleDate|11|листопада|1844|30|жовтня}} року комітет [[Товариство заохочування мистецтв|Товариства заохочення художників]] ухвалив дати Шевченкові грошову допомогу, щоб він зміг видати «Живописну Україну», визначивши для цієї мети 300 рублів і зобов'язавши його надіслати для Товариства одного примірника першого випуску видання<ref>Радянське літературознавство.&nbsp;— 1939.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 95, 101.</ref>. Перші 6 [[офорт]]ів серії («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), «[[Дари в Чигирині 1649 року]]») вийшли друком у листопаді того ж року під назвою «[[Чигиринський Кобзар]]»<ref>«Маяк».&nbsp;— 1844.&nbsp;— т. XVII.&nbsp;— №&nbsp;34.&nbsp;— гл. IV.&nbsp;— С. 76; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII.&nbsp;— кн. І.&nbsp;— №&nbsp;92—97.</ref>. [[1844]] року опубліковано передрук першого видання «[[Кобзар]]я» з додатком поеми «Гайдамаки»<ref>''Бородін В.&nbsp;Т.''&nbsp;Тарас Шевченко і царська цензура…&nbsp;— С. 85.</ref>. Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «[[Сон (поема)|Сон]]» («У всякого своя доля»)<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. І.&nbsp;— С. 239—253.</ref> з критикою самодержавної системи Російської імперії. Проти цього твору дуже різко виступив [[Бєлінський Віссаріон Григорович|Віссаріон Бєлінський]]<ref>Див. [[Бєлінський Віссаріон Григорович#Бєлінський і Україна]]</ref>.

{{OldStyleDate|3|квітня|1845|22|березня}} року Шевченко подав заяву до ради Академії мистецтв із проханням дати йому звання художника<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VI.&nbsp;— С. 236.</ref>. Рада, розглянувши заяву, ухвалила таке рішення:
{{Quotation|«''Ст. 12. По прошению вольноприходящего ученика Академии Тараса Шевченко (по входящей книге №&nbsp;386). Определено: Поелику Шевченко известен Совету по своим работам и награжден уже за успехи в живописи серебряною медалью 2-го достоинства, то удостоить его звания неклассного художника и представить на утверждение общему собранию Академии''»<ref>Справа №&nbsp;96, літ. «Ш», арк. 5; Тарас Шевченко. Документи і матеріали. — К. : Держполітвидав УРСР, 1963. — С. 18.</ref>.}}
Також подав заяву до правління Академії про видачу йому квитка для проїзду в Україну й вільного проживання там<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VI.&nbsp;— С. 237.</ref>. {{OldStyleDate|5|квітня||25|березня}} рада Академії мистецтв видала Шевченкові квиток на право проїзду в Україну<ref>Справа №&nbsp;96, літ. «Ш», арк. 6; Інститут літератури ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка АН УРСР.&nbsp;— Київ, ф. 1, №&nbsp;380, арк. 1; Тарас Шевченко. Документи і матеріали.&nbsp;— К. : Держполітвидав УРСР, 1963 .&nbsp;— С. 18—19.</ref>. Вже в листопаді [[1845]] року загальні збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради від 22 березня про надання Шевченкові звання некласного художника<ref>«Иллюстрация».&nbsp;— 1845.&nbsp;— т. І.&nbsp;— №&nbsp;34.&nbsp;— С. 537—538; Тарас Шевченко. Документи і матеріали.&nbsp;— К. : Держполітвидав УРСР, 1963.&nbsp;— С. 22—23; Державний музей Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка.&nbsp;— Київ, А&nbsp;— 192, А&nbsp;— 7, арк. 1.</ref>.

=== Друга подорож Україною ===
[[Файл:Шевченко Т. Г. (1841) Циганка-ворожка.jpg|right|thumb|200px|''Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко''. «[[Циганка-ворожка (Шевченко)|Циганка-ворожка]]». 1841. Брістольський папір, акварель. 26,5 × 20,7&nbsp;см. Національний музей Тараса Шевченка, Київ, Україна.]]
{{OldStyleDate|12|квітня|1845|31|березня}} року Шевченко виїхав із Петербурга через Москву до Києва. У Москві зустрівся з [[Щепкін Михайло Семенович|Михайлом Щепкіним]] і оглянув [[Кремль]]. На шляху до [[Київ|Києва]] Шевченко проїхав [[Подольськ]], [[Тула|Тулу]], [[Орел (місто)|Орел]], Кроми<ref>Кроми&nbsp;— населений пункт Росії. Розміщений на березі річки Кроми, 36&nbsp;км до міста Орел. Через селище проходить дорога державного значення. Під час другої поїздки Тараса Шевченка в Україну (1845)&nbsp;— повітове містечко, в якому налічувалось 5 церков. Пізніше занепало і в 1924 році стало селом. Зараз&nbsp;— це селище міського типу, районний центр Орловської області, біля семи тисяч жителів.([http://www.oryol.ru/material.php?id=856 Кроми])</ref>, [[Червоне (Глухівський район)|Есмань]], [[Кукуріківщина|Кукуріківщину]]<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. III.&nbsp;— С. 305—353; т. V.&nbsp;— С. 33.</ref>.

Весну, літо й осінь 1845 року Шевченко провів у [[Мар'янське (Великобагачанський район)|Мар'їнському]] на Полтавщині ([[Миргородський повіт]]) на запрошення предводителя дворянства [[Миргородський повіт|Миргородського повіту]] [[Лук'янович Олександр Андрійович|Олександра Лук'яновича]]. Жив у окремому від панів приміщенні, малював портрети й краєвиди. Тут поет здружився з селянами, охоче з ними зустрічався і розмовляв<ref>«Киевская старина», 1900, кн. 2, с. 253; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VI.&nbsp;— С. 36—37.</ref>. До нашого часу зберігся лише портрет О.&nbsp;А.&nbsp;Лук'яновича, що перебуває в [[Миргородський краєзнавчий музей|Миргородському краєзнавчому музеї]].

Як про те свідчать Шевченкові автографи під віршами «[[Єретик (поема)|Єретик]]» (10 жовтня), «[[Сліпий (Невольник)]]» (16 жовтня), [[Великий льох]], «[[Стоїть в селі Суботові]]» (21 жовтня), написані вони в Мар'їнському.

У вересні він гостював у своїх родичів у Кирилівці, відвідав сестру Катерину в Зеленій Діброві, побував у [[Княжа (село)|Княжому]]<ref>Спогади про Шевченка.&nbsp;— К. : Держлітвидав України, 1958.&nbsp;— С. 34; «Киевская старина», 1887, кн. U.&nbsp;— С. 567—568.</ref>.

Ставши співробітником Київської археографічної комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав [[фольклор]]ні й [[етнографія|етнографічні]] матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки<ref>Киевская старина.&nbsp;— 1894.&nbsp;— кн. 2.&nbsp;— С. 235; Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко в документах і матеріалах.&nbsp;— К. : Держполітвидав УРСР, 1950.&nbsp;— С. 82; Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VI.&nbsp;— С. 237.</ref>.

Восени та взимку [[1845]] року Шевченко написав такі твори: «Іван Гус» ([[Єретик (поема)|«Єретик»]])<ref>''Твори у десяти томах'', т. I, с. 262—272</ref>, «Сліпий», «[[Великий льох]]», [[Наймичка (поема)|«Наймичка»]]<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. I.&nbsp;— С. 310—324.</ref>, «[[Кавказ (поема)|Кавказ]]»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. I.&nbsp;— С. 325—329.</ref>, «[[І мертвим, і живим…]]»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. І.&nbsp;— С. 330—336.</ref>, [[Холодний Яр (вірш)|«Холодний Яр»]]<ref>''Твори у десяти томах'', т. I, с. 337—339</ref>, «Давидові псалми»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. І.&nbsp;— С. 340—347.</ref>. Тяжко захворівши, наприкінці [[1845]]-го написав вірша [[Заповіт (вірш)|«Заповіт»]]<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. I.&nbsp;— С. 354.</ref>, у якому закликав до революційної боротьби за визволення свого поневоленого народу.

Через яскраво антирежимний характер нові поетичні Шевченкові твори не могли бути надруковані, а тому розповсюджувались у рукописних списках.<ref>«Основа», 1862, кн. III, с. 4</ref> Сам Шевченко переписав їх для себе в спеціальний зошит-альбом, якому дав назву «[[Три літа]]»<ref>Твори у десяти томах…&nbsp;— т. VII, кн. II.&nbsp;— №&nbsp;312, 313, 314, 315.</ref> ([[1843]]−[[1845]]).


{{Gallery |title= |width=180 | height=240 | align=center
|File:1843 - Taras Shevchenko - Avtoportret.jpg|Автопортрет подарований В.&nbsp;Рєпніній. ''1843''&nbsp; 
|File:1845 - 1860 - Taras Shevchenko - Avtoportret.jpg|Автопортрет зі свічкою. ''1845-1860''&nbsp; 
|File:1845 09 - Taras Shevchenko - Avtoportret -.jpg|Автопортрет. ''1845''&nbsp; 
}}

=== Арешт і заслання ===
[[Файл:Кирило Устиянович Шевченко на засланні.jpg|міні|260px|''[[Устиянович Корнило Миколайович|К.&nbsp;М.&nbsp;Устиянович]]''. «Шевченко на засланні». 1860-ті. Полотно, олія. 52 × 76&nbsp;см. [[Національний музей у Львові|Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького]], [[Львів]], [[Україна]].]]
Навесні [[1846]] року Шевченко прибув до [[Київ|Києва]] й оселився в будинку (тепер&nbsp;— [[Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка]]) в колишньому провулку «[[Козине болото]]». Цього часу були написані балади «Лілея» та «Русалка». У квітні Тарас пристав до [[Кирило-Мефодіївське братство|Кирило-Мефодіївського братства]]&nbsp;— таємної політичної організації, заснованої з ініціативи [[Костомаров Микола Іванович|Миколи Костомарова]]. {{OldStyleDate|9|грудня|1846|27|листопада}} року Шевченко подав заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання в [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київському університеті Святого Володимира]], на яку його затвердили {{OldStyleDate|5|березня|1847|21|лютого}}-го. У березні [[1847]] року після доносу почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували {{OldStyleDate|17|квітня|1847|5}} на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, відібрали збірку «[[Три літа]]» й відправили під конвоєм до Петербурга. Там його ув'язнили в казематі Третього відділу імператорської канцелярії на Пантелеймонівській вулиці (тепер вул. Пестеля, 9). За спогадами сучасників, на допитах поет відмовився зрікатися своїх поглядів і не виказав нікого з членів братства. Перебуваючи близько двох місяців за ґратами, Шевченко й далі писав вірші, що згодом об'єднав у цикл «[[В казематі]]», до якого, серед інших, належать вірші «[[Садок вишневий коло хати]]…» і «Мені однаково…».
Шевченка звинуватили в написанні віршів «малоросійською мовою», з якими «могли посіятись і згодом укоренитися думки про вигадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи й про можливість Україні існувати як окремій державі»<ref>[http://litopys.org.ua/rizne/kmt03.htm Доповідь Орлова Миколі I. Кирило-Мефодіївське товариство.]</ref>. На суді не доведено участі поета в Кирило-Мефодіївському братстві. Шевченка як «наділеного міцною будовою тіла» призначили рядовим в Оренбурзький окремий корпус із забороною писати й малювати<ref>{{книга|автор=Король В.Ю. |заголовок=Історія України. Документи. Матеріали |посилання= |відповідальний= |місце=К. |видавництво=[[Видавничий центр «Академія»]] |рік=2002 |том= |сторінок=446 |сторінки=197 |isbn=966-580-125-2}}</ref>.

В [[Орська фортеця|Орській фортеці]], усупереч забороні, Шевченко таємно малював і писав вірші, які йому вдалося переховати й зберегти в чотирьох «[[захалявна книжечка|захалявних книжечках]]» ([[1847]], [[1848]], [[1849]], [[1850]] роки). За того часу Шевченко написав поеми [[Княжна (поема)|«Княжна»]], [[Варнак (поема)|«Варнак»]], [[Іржавець (поема)|«Іржавець»]], «[[Чернець (поема)|Чернець]]», «Москалева криниця» та багато поезій. Поет цікавився життям [[казахи|казахів]], що кочували в околицях фортеці, вивчав їхні пісні та легенди й малював сценки з їхнього [[побут]]у. Восени 1847 року в Орській фортеці Шевченко захворів на [[ревматизм]].<ref name="Світлиця1773">{{cite web |url=http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1773|title=КЛІНІЧНИЙ ДІАГНОЗ ХВОРОБИ І ПРИЧИНА СМЕРТІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА|date=|website=svitlytsia.crimea.ua|publisher=|accessdate=26 лютого 2016}}</ref>

Деяке полегшення Шевченкового становища настало з весни [[1848]] року, коли його ввели як штатного художника до складу [[Аральська описова експедиція|Аральської експедиції]] під командуванням лейтенанта [[Бутаков Олексій Іванович|Олексія Бутакова]]. Перебування на острові [[Косарал (острів)|Кос-Арал]] було дуже продуктивним у творчості митця. Окрім виконання численних малюнків, [[сепія|сепій]] та [[акварель|акварелей]], Шевченко написав поеми [[Царі (поема)|«Царі»]], «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій, у яких відбито поетів емоційний стан.

В Оренбурзі Шевченко зблизився із засланцями-[[поляки|поляками]]&nbsp;— учасниками [[Листопадове повстання 1830—1831|повстання 1830—1831]] рр.&nbsp;— і заприязнився з польськими й [[білоруси|білоруськими]] письменниками [[Броніслав Залеський|Броніславом Залеським]] та [[Едвард Желіговський|Едвардом Желіговським]], з якими пізніше листувався.

=== Другий арешт і заслання ===
[[Файл:Shevchenko-Dalismen.jpg|thumb|260px|Могила святого Далісмена (Далісмен-Мула-Аульє). ''1851'']]
У квітні 1850 року Шевченка вдруге заарештували й після піврічного ув'язнення помістили в [[Новопетровський береговий форт|Новопетровському береговому форті]], що на півострові [[Мангистау (півострів)|Мангишлак]]; там він перебував сім років.

У Новопетровській фортеці, попри нагляд, моральне страждання й фізичне виснаження, Шевченко таємно провадив малярську й літературну діяльність. Під час [[Каратауська експедиція|Каратауської експедиції]] влітку [[1851]]-го він виконав близько ста малюнків аквареллю й олівцем (зокрема, «Вигляд на гори Актау з долини Агаспеяр», «Гора в долині Агаспеяр», «Гори в долині Агаспеяр», «Кладовище Агаспеяр»).

Комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков за кілька років заслання дещо полегшили становище безправного солдата-засланця. Знайшовши коло форту добру глину й [[алебастр]], Шевченко почав вправи в [[скульптура|скульптурі]]. Серед виконаних ним скульптурних творів були й два [[барельєф]]а на [[Новий Завіт|новозавітні]] теми: «Христос у терновому вінку» та «Іоанн Хреститель». Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою й багатим [[автобіографія|автобіографічним]] матеріалом ([[Наймичка (повість)|«Наймичка»]], [[Варнак (повість)|«Варнак»]], «Княгиня», «Музыкант», [[Художник (повість)|«Художник»]], «Несчастный», [[Близнюки (повість)|«Близнецы»]] та інші).

=== Звільнення ===
[[Файл:Avtoportret Shevchenko 1857.jpg|міні|200пкс|Автопортрет виконаний у Нижньому Новгороді. ''1857'']]
[[Файл:Шевченко Тарас.1860.jpg|міні|праворуч|200пкс|Тарас Шевченко. ''Світлина 1860&nbsp;р.'']]
Шевченкові друзі клопотали про його звільнення, однак тільки [[1857]]-го, через два роки після смерті імператора [[Микола I (російський імператор)|Миколи I]], клопотання увінчались успіхом, і поета звільнили із заслання. Коли стало відомо про майбутнє звільнення Тараса Шевченка від солдатчини, фельдфебель І лінійного батальйону Окремого оренбурзького корпусу [[Анакієв Мусій Тадейович|Мусій Анакієв]] дав йому змогу проводити вільний від служби час на свій розсуд. Довідавшись про звільнення, Шевченко наново переробив написану ще [[1847]]-го поему «Москалева криниця», а також почав вести російською мовою «[[Щоденник Тараса Шевченка|Щоденник]]» («Журнал», з [[12 червня]] [[1857]]-го по [[13 липня]] [[1858]] року). У серпні [[1857]]-го Шевченко залишив Новопетровськ і рибальським човном дістався до [[Астрахань|Астрахані]], а звідти [[пароплав]]ом прибув до [[Нижній Новгород|Нижнього Новгорода]]. Тут поетові довелося затриматися майже на півроку. В'їзд до Москви й Петербурга йому було заборонено. Хоч у Нижньому Новгороді Шевченко жив під пильним наглядом поліції, він не тільки брав участь у культурному житті міста, а й написав поеми [[Неофіти (поема)|«Неофіти»]], [[Юродивий (поема)|«Юродивий»]], триптих «Доля», «Муза», «Слава», закінчив повість [[Прогулянка з задоволенням і не без моралі|«Прогулка с удовольствием и не без морали»]], створив двадцять портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.

=== Третя подорож Україною ===
Навесні [[1858]]-го поет прибув до [[Петербург]]а, де його зустріли українські друзі та численні прихильники, серед них і родина [[Толстой Федір Петрович|Федора Толстого]]. Червня того ж року Шевченко оселився в Академії мистецтв, де жив до самої смерті. Щоб познайомитися з українським поетом, туди приїжджали [[Тургенєв Іван Сергійович|Іван Тургенєв]] і [[Марко Вовчок]].

[[Файл:Хата на Пріорці.JPG|thumb|left|260px|[[Хата на Пріорці]]]]
Діставши з чималими труднощами дозвіл, Шевченко влітку [[1859]] року повернувся в Україну, де не був дванадцять років. Тут відвідав своїх рідних&nbsp;— у [[Шевченкове (Звенигородський район)|Кирилівці]] та декого з давніх знайомих. У перших числах серпня [[1859]]-го Шевченко приїхав до Києва й оселився на межі [[Куренівка (Київ)|Куренівки]] та [[Пріорка|Пріорки]], на [[Вишгородська вулиця|Вишгородській вулиці]]. Його мрії одружитися та придбати землю над [[Дніпро (річка)|Дніпром]] не здійснилися: Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів (зокрема [[Андрієвський Марко Олександрович|Марком Андрієвським]]&nbsp;— чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі) зобов'язали повернутися до [[Петербург]]а.

На світанку [[14 серпня]] [[1859]] року поет [[диліжанс]]ом через [[Ланцюговий міст]], що на Дніпрі, виїхав до Петербурга.<ref name="naumova">«Образ Києва та його околиць у 1959 році». Науково-популярний журнал «Чумацький шлях» №&nbsp;3, 2009, сторінки 10-16. Автор Надія Наумова, завідуюча відділом Наукового музею Тараса Шевченка.</ref>

=== Останні роки життя ===
До останніх днів свого життя поет перебував під таємним наглядом поліції. Одначе він створив багато нових творів. Уважають, що [[Марія (поема)|поема «Марія»]] становить вершину творчості поета після [[заслання]].{{fact}} Шість раніше написаних і заборонених у Росії поезій Шевченка було видано за кордоном у [[Лейпциг]]у [[1859]]-го. У друкарні [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймона Куліша]] [[1860]] року вийшло друком нове видання «[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]», яке, однак, охоплювало тільки незначну частину Шевченкових поезій. Того ж року надруковано й «Кобзар» у перекладі російських [[поет]]ів, а в січні [[1861]]-го випущено окремою книжкою Шевченків «Буквар» ([[Букварь южнорусскій]])&nbsp;— посібник для навчання в [[недільна школа|недільних школах]] України, виданий коштом автора та накладом 10&nbsp;000 примірників.

У Петербурзі Шевченко вирішив зайнятися гравюрою, бо цей вид мистецтва можна було тиражувати. У квітні 1859 року Шевченко, подаючи деякі зі своїх гравюр на розгляд ради Імператорської академії мистецтв, просив удостоїти його звання академіка чи задати програму на здобуття цього звання. [[16 квітня]] рада постановила визнати його «призначеним в академіки й задати програму на звання академіка з гравірування на міді». [[2 вересня]] [[1860]] року разом з іншими митцями Тараса Шевченка визнано академіком гравюри «на повагу майстерності та пізнань у мистецтвах»<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/vosp62.htm А.&nbsp;А.&nbsp;Благовещенский. Шевченко в Петербурге (1858—1861)] // Воспоминания о Тарасе Шевченко.&nbsp;— К.: Дніпро, 1988.&nbsp;— С. 337—346; 545—549.</ref>.

Уже хворим Шевченко взяв участь у підготовці першого числа часопису «[[Основа (журнал)|Основа]]», яке вийшло ще за його життя. Перед смертю записав олівцем на офорті автопортрета [[1860]] року свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого». Український літературознавець [[Зайцев Павло Іванович|Павло Зайцев]] назвав цей [[твір]] незрівнянним поетичним документом боротьби безсмертної душі з тлінним тілом перед обличчям фізичної смерті.

=== Смерть і поховання ===

В останні роки Шевченко хворів на [[ревматизм]], набуту внаслідок цього ваду серця, [[поліартрит]] і [[цироз печінки]]&nbsp;— перебіг цих хвороб, із часом, ускладнила [[Водянка (хвороба)|водянка]].<ref name="Світлиця1773"/> З осені [[1860]] року самопочуття Тараса Григоровича почало погіршуватися. [[23 листопада]], зустрівшись у [[Лазаревський Михайло Матвійович|Михайла Лазаревського]] з доктором [[Барі Едуард Якович|Едуардом Барі]], Шевченко особливо скаржився на біль у грудях. Доктор, вислухавши груди, радив Шевченкові поберегтися. Відтоді здоров'я його погіршувалося зо дня на день. Січень і лютий Шевченко просидів майже безвихідно в кімнаті, зрідка тільки відвідуючи деяких знайомих.

26 лютого ([[10 березня]]) [[1861]] року Шевченко помер від наростаючої водянки.<ref>{{cite web |url= http://litopys.org.ua/shevchenko/biogr14.htm|title=Смерть і похорон|date= |website= litopys.org.ua|publisher= |accessdate=29 червня 2015}}</ref> На кошти друзів 1 ([[13 березня]]) його було поховано спочатку на [[Смоленське православне кладовище|Смоленському православному кладовищі]] в [[Петербург|Петербурзі]].
<gallery widths="180" heights="180">
Shevchenko death mask.jpg|Посмертна маска
Shevchenko's gravestone in Saint Petersburg.jpg|Могила на Смоленському цвинтарі Санкт-Петербурга<br/><small>{{координати|59.945866|30.25094|format=dms}}]]</small>
</gallery>

== Перепоховання в Україні ==
{{Main|Перепоховання Тараса Шевченка|Могила Тараса Шевченка}}
Після того, як п'ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його [[домовина|домовину]], згідно із заповітом, за клопотанням [[Лазаревський Михайло Матвійович|Михайла Лазаревського]], після отримання ним дозволу в квітні того ж року, перевезено в [[Україна|Україну]] й перепоховано на [[Тарасова гора|Чернечій горі]] біля [[Канів|Канева]].

[[Файл:Селяни копають могилу Шевченкові в Каневі.jpg|міні|праворуч|260пкс|Селяни копають могилу Тарасу Шевченку на Чернечій горі біля Канева. ''1861'']]
26 квітня ([[8 травня]]) [[1861]] року [[домовина|домовину]] викопали, перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу й [[залізниця|залізницею]] перевезли до [[Москва|Москви]].

Далі шлях проходив через [[Серпухов]], [[Тула|Тулу]], [[Орел (місто)|Орел]], Кроми, Дмитровськ<ref>Місто Дмитровськ розташоване на правому березі річки Общериця при її впадінні в річку Нерусса (притока Десни) на автомобільній дорозі Кроми&nbsp;— Комаричі в 89&nbsp;км на північний захід від міста [[Орел (місто)|Орел]].</ref>, [[Сєвськ]], [[Глухів]], [[Кролевець]], [[Батурин]], [[Ніжин]], [[Носівка|Носівку]], [[Бобровиця|Бобровицю]], [[Бровари]] до Києва. Випрягши коней із воза, студенти Університету Святого Володимира провезли труну [[Ланцюговий міст|Ланцюговим мостом]] і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі.<ref name="naumova"/>

У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві. Та [[Честахівський Григорій Миколайович|Григорій Честахівський]] обстоював думку про поховання в Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».

8 ([[20 травня]]) [[1861]] року на [[пароплав]]і «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в [[Успенський собор у Каневі|Успенському соборі]], а 10 ([[22 травня]]), після відслуженої в церкві [[Панахида|панахиди]], прах віднесли на Чернечу гору. {{text|«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому»,&nbsp;—}}

згадував Григорій Честахівський. Туди ж перенесли дерев'яний [[хрест]] і встановили на могилі<ref>[http://virchi.pp.net.ua/news/2008-05-21-239 22 травня&nbsp;— день перепоховання Тараса Шевченка в Україні, на Чернечій горі].</ref>.

== Особисте життя ==
Першим коханням молодого Шевченка була Оксана, його ровесниця. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть відповідного віку.{{fact}} Але надії були марними&nbsp;— Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна. Розлука була несподівана й довга. Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав.

Наступною жінкою, яку він кохав, була польська швачка Дзюня Гусіковська.

[[1843]] року Шевченко поїхав в Україну й зустрів там [[Закревська Ганна Іванівна|Ганну Закревську]], якій згодом присвятив вірш «Г.&nbsp;З.».

Наступними жінками, котрі мали місце в серці поета, були [[Рєпніна Варвара Миколаївна|Варвара Рєпніна]], сільська дівчина Глафіра та Агата Рускова, 16-річна актриса Катерина Піунова, яка, напевно, просто не наважилася пов'язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, майже на тридцять років старшим від неї. Останнім коханням поета була 19-річна петербурзька наймичка, українка [[Полусмакова Ликера Іванівна|Лукерія Полусмак]], якій Шевченко присвятив вірш «Ликері». Зваблював цю простакувату дівчину дорогими подарунками, але вона не захотіла відмовитися від столичного життя й переїхати в українське село. Покинула поета й вийшла заміж за перукаря Яковлева. І лише [[1904|1904 року]], після смерті свого чоловіка-пияки, Лукерія Яковлева-Полусмак, залишивши дітей у Петербурзі, переїхала до [[Канів|Канева]] й щодня приходила на могилу Шевченка.

== Літературна творчість ==
{{Main|Тарас Шевченко і світова література}}
Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки й настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX&nbsp;— на початку XX&nbsp;століття чи не єдиною книжкою в більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати.{{fact}}

В історичному розвитку України Шевченко&nbsp;— явище незвичайне своїм місцем у [[література|літературі]], [[мистецтво|мистецтві]], [[культура|культурі]]. Походженням, становищем та відомістю Шевченко&nbsp;— виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки в кріпацтві, 10&nbsp;— на засланні, а решту&nbsp;— під наглядом жандармів. Шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі [[Франко Іван Якович|І.&nbsp;Франко]]:
{{text|«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. <br>Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. <br>Він був самоуком і вказав нові, свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим».}}
Багатогранна творчість Шевченка була і залишається одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості українців. З новою силою відчутний тепер її вплив на різні сторони духовного життя української [[Нація|нації]].

Шевченко був і глибоким [[лірика|ліриком]], і творцем [[епічна поема|епічних поем]], і видатним [[драматург]]ом та різнобічно обдарованим [[митець|митцем]]. Його літературна спадщина обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), [[Драма (жанр)|драму]] «Назар Стодоля» і два уривки з інших п'єс; дев'ять повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), чотири статті та понад 250 листів.

=== Рання творчість ===
[[Файл:Shevchenko-Maria(1840).jpg|thumb|200px|left|[[Марія (Шевченко)|Марія]]. ''Ілюстрація до поеми О.&nbsp;С.&nbsp;Пушкіна «Полтава», 1840'']]
Упродовж першого періоду літературної діяльності (1837−1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких&nbsp;— поряд із версифікаційними й стилістичними засобами народно-пісенної поетики&nbsp;— було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна й гнучка [[ритміка]], уживання неточних, [[асонанс]]них і внутрішніх [[рима|рим]], використання [[Цезура (література)|цезури]] й перенесення ([[анжамбеман]]), майстерність [[алітерація|алітерацій]], звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових [[епітет]]ів, порівнянь, [[метафора|метафор]], символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні [[Канон (література)|канони]], Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність. Одним словом, Тарас Шевченко спочатку наслідував найкращі зразки народно-поетичної творчості. Скажімо, перші його твори написані [[Коломийка|коломийковим віршем]], що чітко вказує на зв'язок із українською народно-пісенною творчістю, насамперед із піснями, які виконувалися у жанрі [[Коломийка|коломийки]].

До ранньої творчості Шевченка належать [[балада|балади]] «[[Причинна (балада)|Причинна]]» ([[1837]]), «[[Тополя (балада)|Тополя]]» ([[1839]]) й «[[Утоплена (балада)|Утоплена]]» ([[1841]]), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» ([[1840]]) був вірш «Думи мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на зв'язок поезії з дійсністю, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві. Особливе місце серед ранніх творів посідає соціально-побутова поема «[[Катерина (поема)|Катерина]]»&nbsp;— зворушлива розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив російський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах, як «[[Тарасова ніч]]» ([[1838]]), «Іван Підкова» ([[1839]]), «Гайдамаки» ([[1841]]), «Гамалія» ([[1842]]). У поемах «[[Іван Підкова]]» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українського [[козацтво|козацтва]] проти [[турки|турків]]. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти панування Речі Посполитої. Історично-героїчна поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Шевченка.

Драма «[[Назар Стодоля (п'єса)|Назар Стодоля]]» (1843), створена на межі першого й другого періодів творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у XVII столітті біля [[Чигирин]]а. Розвиток дії подано в [[романтизм|романтичному]] дусі, проте в п'єсі переважають риси [[реалізм|реалістичного]] відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп. На тему Шевченкової п'єси [[Данькевич Костянтин Федорович|Костянтин Данькевич]] написав однойменну [[опера|оперу]] ([[1960]]).

=== Період «Трьох літ» ===
[[Файл:Taras Shevchenko National University of Kyiv 1050618.JPG|thumb|200px|[[Червоний корпус КНУ|Червоний корпус]] Київського університету в 1846 році. Замальовка Тараса Шевченка]]
По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Шевченка періоду «Трьох літ» ([[1843]]–[[1845]]). Провівши вісім місяців в Україні, Шевченко зрозумів своє історичне завдання й свій обов'язок перед батьківщиною як прямий шлях безкомпромісної революційної боротьби. Перехід Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах «Розрита могила» ([[1843]]), «Чигирине, Чигирине» ([[1844]]) і «Сон» ([[1844]]). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У сатиричному творі «Сон» («У всякого своя доля») автор з їдким [[сарказм]]ом змалював свавілля та жорстокість російського імперіалізму й закликав до знищення цієї [[деспотизм|деспотичної]] системи. Поема «Сон» уважається одним із найвизначніших взірців світової [[сатира|сатири]]. Вона має чимало спільних типологічних рис із поемами «Дзяди» [[Міцкевич Адам|Адама Міцкевича]], «Німеччина. Зимова казка» [[Генріх Гейне|Генріха Гайне]] та частиною «[[Божественна комедія|Божественної комедії]]» [[Данте Аліг'єрі|Данте]] «Пекло». Сатиричні ознаки також помітні в політичних поемах Шевченка «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» та вірші «Холодний Яр» (усі [[1845]]).

У поемі-[[містерія|містерії]] «Великий льох», що складається з трьох частин («Три душі», «Три ворони», «Три лірники») й епілогу («Стоїть в селі Суботові»), Шевченко втілив свої роздуми про історичну долю України в алегоричних образах, що зазнали в літературознавстві особливо тенденційної інтерпретації (Шевченкова наскрізь негативна оцінка [[Переяславська угода|Переяславської угоди]] різко суперечить так званим «Тезам про 300-річчя возз'єднання України з Росією»). У творі «Кавказ», що поєднує жанрові ознаки лірично-сатиричної поеми, політичної [[медитація (жанр)|медитації]] та героїчної [[ода|оди]], Шевченко із сарказмом виступив проти гнобительської політики Російської імперії й закликав пригноблені народи до революційної боротьби. Ця поема Шевченка мала значний вплив на розвиток самосвідомості не тільки в Україні. Шевченкове послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…»&nbsp;— вдумливий поетичний аналіз тогочасного суспільно-політичного й національно-культурного життя в Україні, що мала служити дороговказом на шляху національного, соціального й культурного відродження українського народу. У поезії «Холодний Яр» Шевченко відкинув негативний погляд історика [[Скальковський Аполлон Олександрович|Аполлона Скальковського]] на [[гайдамаки|гайдамацький]] рух і, назвавши Миколу І «лютим [[Нерон]]ом», гостро картав ту частину українського панства, що покірно плазувала перед російським імперіалізмом.

[[Файл:Shevchenko, Co-Cathedral of St. Olexander, 1846.jpg|thumb|200px|left|Костьол Святого Олександра (Київ)|Собор Св. Олександра в Києві. ''1846'']]
У грудні [[1845]] року Шевченко написав цикл [[вірш]]ів під назвою «Давидові [[псалми]]»&nbsp;— перша його спроба переспіву й осучаснення [[Біблія|біблійних]] текстів. Уміло зашифрованою формою псалмів поет засуджував тогочасний лад, надаючи [[Старий Завіт|старозавітним]] текстам зрозумілу для читача політичну спрямованість. У вірші «Три літа», що дав назву альбомній збірці автографів поета, Шевченко змальовує процес свого «прозрівання» і говорить про зміни, які сталися за цей час у його світогляді й творчості. Характерним для нового періоду творчості Шевченка є також вірш «Минають дні, минають ночі». У ньому поет пристрасно засуджує суспільну бездіяльність і пасивність та закликає до дії й боротьби. Цикл «[[Три літа]]» завершується «Заповітом», одним із найдосконаліших зразків світової політичної лірики.

Серед творів періоду «Трьох літ» на історичні теми особливе місце посідає поема «Іван Гус» («Єретик»), написана восени [[1845]]-го з поетичною присвятою [[Шафарик Павел|Павелу Шафарикові]]. Поєднуючи історичний сюжет (засудження і спалення [[чехи|чеського]] [[Реформація|реформатора]] [[Ян Гус|Гуса]] в [[Констанц]]і [[1415]] року) з дійсністю свого часу, Шевченко створив поему, що була сприйнята читачами як [[алюзія]] на адресу російського імперіалізму. В історично-побутовій поемі [[Невольник (поема)|«Сліпий» («Невольник»)]] Шевченко гнівно осудив [[катерина II|Катерину II]] за зруйнування [[Запорізька Січ|Запорізької Січі]] та закріпачення українського селянства. До збірки «Три літа» включено також соціально-побутові поеми «[[Сова (поема)|Сова]]» ([[1844]]) і «Наймичка» ([[1845]]). У поемі «Сова» змальовано трагічну долю матері-вдови, у якої забрали в солдати єдиного сина. До зображення нового аспекту морально-психологічної драми матері-[[покритка|покритки]] звернувся Шевченко в поемі «Наймичка». Ця тема хвилювала поета протягом усієї творчої діяльності. До неї він звертався в ранній поемі «Катерина», а згодом&nbsp;— у поемах «Відьма» ([[1847]]), «Марина» ([[1848]]) та інших. Тему трагічної долі покритки Шевченко розробляв також у відмінних одна від одної баладах «Лілея» та «Русалка» (обидві [[1846]]).

=== Період заслання ===
[[Файл:Dumy moji shevchenko.jpg|міні|200пкс|Автограф поезії ''Думи мої…'' у ''Більшій книжці'', манускрипті Шевченка 1858—1860&nbsp;рр.]]
[[Файл:1847-Title-.jpg|міні|200пкс|Титульна сторінка ''Більшої книжки'', манускрипту Тараса Шевченка, розпочатого у Нижньому Новгороді 21&nbsp;лютого 1858. Останній запис&nbsp;— ''Зійшлись, побрались, поєднались…, 5&nbsp;грудня&nbsp;1860'']]

Цикл «В казематі», написаний навесні [[1847]]-го в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один із найважчих періодів у житті й творчості Шевченка&nbsp;— час арешту й заслання ([[1847]]−[[1857]]). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої російським пануванням України. З приголомшливою силою виявлено любов до України, зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко», «[[Садок вишневий коло хати]]» та «Чи ми ще зійдемося знову», що закінчується словами:
{{Цитата|
Свою Україну любіть,<br>
Любіть її… Во время люте,<br>
В остатню тяжкую минуту<br>
За неї Господа моліть.
}}

У «Більшій книжці» (рукописі, розпочатому 21 лютого 1858) поет відкриває збірку творів 1847&nbsp;р. поезією «Думи мої, думи мої…»&nbsp;— тими самими словами, що й заспів до «Кобзаря» ([[1840]]). Цим Шевченко підкреслив нерозривність свого зв'язку з Україною. Продовжують збірку поеми «Княжна» і «Відьма» («Осика»), балади «Лілея», «Русалка», а завершують&nbsp;— орська поезія «А.&nbsp;О.&nbsp;Козачковському» (грудень 1847) і тюремний цикл «В казематі» (травень 1847). У «Малій книжці» (27 «захалявних» зошитів 1847—1850) цикл «В казематі» (ще без назви)&nbsp;— переписано Шевченком після поеми «Княжна».

Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. У ній дедалі збільшується і багатство [[фоніка|фоніки]], і кількість оригінальних [[троп]]ів, і емоційна багатогранність ліричних реакцій поета. Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: [[Автобіографізм Тараса Шевченка|автобіографічна]], [[пейзажна лірика|пейзажна]], побутова, політична, філософська лірика.

До ліричних творів автобіографічного характеру, в яких Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «[[Мені тринадцятий минало]]», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать», «І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі» та інші. Але й у пейзажній ліриці поет, описуючи краєвиди місцевостей, де відбував заслання, часто висловлює особисті настрої, думки і спогади («Сонце заходить, гори чорніють», «І небо невмите, і заспані хвилі» та інші). Автобіографічні мотиви трапляються і в таких поезіях громадсько-політичного звучання, як «Сон» («Гори мої високії») та «Якби ви знали, паничі». Багатством мотивів відзначається побутова лірика часів заслання. Тут звучать мотиви дівочих пісень і бадьорих юнацьких жартів, материнства й жіночого безталання (так званої жіночої лірики Шевченка), шукання долі й нарікання на неї, смутку, розлуки й самотності. Поет часто вдається до жанру народної пісні й пісенної образності, але побутово-соціальний аспект зображення в багатьох випадках переростає в політичні узагальнення. Поетичний [[стиль]] цих творів відзначається простотою вислову, конкретною образністю й [[метафора|метафоричністю]]. Зображуваний у них світ [[персоніфікація|персоніфікований]] (вітер шепоче, доля блукає, думи сплять, лихо сміється). Процес опрацювання фольклорного матеріалу вдосконалюється, збагачується новими формами й методами. Фольклорні мотиви й образи набувають у Шевченка ознак нової мистецької якості. Деякі вірші Шевченка ще за його життя перейшли в народно-пісенний репертуар і стали жити самостійним життям, підлягаючи законам фольклорних творів.

[[Поет]] і на засланні далі таврував у своїх творах самодержавно-кріпосницький лад та поневолення уярмлених народів Російською імперією. Свою політичну актуальність донині зберіг заклик Шевченка у вірші «Полякам» («Ще як були ми козаками», [[1847]]) до згоди й братерства українського й польського народів як рівний із рівним. У невеликій поемі «У Бога за дверима лежала сокира» ([[1848]]) Шевченко використав казахську легенду про святе дерево, щоб відтворити в [[алегорія|алегоричних]] образах тяжку долю поневоленого казахського народу. Відгуком поета на революційні події в [[Західна Європа|Західній Європі]] була сатира «Царі», одна з найзначніших політичних поезій Шевченка часів заслання (є дві редакції твору&nbsp;— [[1848]] і [[1858]] років). Вдало поєднуючи елементи зниженого [[бурлеск]]ного стилю з пародійним використанням урочисто-[[пафос|патетичної]] [[лексика|лексики]], автор створив поему, яка містила в собі заклик до революційного повалення імперіалізму:
{{Цитата|
Бодай кати їх постинали,  <br/>Отих царів, катів людських.
}}
Своєрідний розвиток мотивів поеми «Царі» бачимо у вірші «Саул» ([[1860]]).

На засланні Шевченко написав і декілька лірично-епічних поем, що відзначаються новими формами зображення подій і свідчать про творчий розвиток поета. Героїня поеми «[[Княжна (поема)|Княжна]]»&nbsp;— це українська Беатріче Ченчі<ref>Беатріче Ченчі&nbsp;— батьковбивця, дочка римського аристократа Франческо Ченчі (1527—1598), що прославилася красою і мужнім поведінкою під час розслідування і кари. У 1598 р разом з мачухою Лукрецією Петроні-Ченчі і братом Джакомо вступила в змову, щоб убити батька, «грубого і розбещеного» старого. Була засуджена за цей злочин і страчена разом зі спільниками через відсікання голови. [http://www.cyclopedia.ru/83/215/2646293.html Ченчі]. Ця історія послужила сюжетом численних літературних творів.</ref>, трагічна жертва кровомісного злочину батька. Образ дочки, збезчещеної рідним батьком, траплявся вже в творах [[Персі Біші Шеллі|Шеллі]], [[Стендаль|Стендаля]], [[Дюма Олександр (батько)|Дюма-батька]] й [[Словацький Юліуш|Словацького]], у Шевченковій поемі «Відьма», першу редакцію якої поет написав ще перед арештом під назвою «Осика». Новий образ кріпачки-месниці Шевченко дав у поемі «Марина» ([[1848]]). Героїня поеми, ставши жертвою панської сваволі, помстилася за зневагу. У невеликій поемі «Якби тобі довелося» ([[1849]]) поет звеличує мужність хлопця-кріпака, який вступився за честь дівчини й убив пана-ґвалтівника. Образ скривдженого кріпака, котрий стає народним месником, Шевченко вивів у поемі «[[Варнак (поема)|Варнак]]» ([[1848]]). Деякі дослідники пов'язують цей образ з особою [[Устим Кармелюк|Устима Кармалюка]]. Поема написана у своєрідній формі сповіді героя, у ній відчувається деякий вплив [[байронізм]]у. Морально-етичні проблеми Шевченко порушив також у поемах «Іржавець» ([[1847]]), «Чернець» ([[1847]]), «Москалева криниця» ([[1847]] і [[1857]]), «Титарівна» ([[1848]]), «Сотник» ([[1849]]) і «Петрусь» ([[1850]]). У цих творах історичні рефлексії поета перегукуються з його суб'єктивними настроями політичного засланця. Та найбільше турбувало і мучило Шевченка страждання уярмленого рідного народу.

Повісті, що Шевченко написав на засланні російською мовою (до нас дійшло дев'ять), не дорівнюють своєю мистецькою якістю його поетичним творам і за життя поета не друкувалися. Вони пов'язані з традиціями сатирично-викривальної прози [[Микола Васильович Гоголь|М.&nbsp;Гоголя]], але в них значне місце посідають позасюжетні елементи (екскурси в минуле, вставні епізоди, авторські рефлексії, спогади, коментарі). Щедре використання в їхній мові [[українізм]]ів надає цим творам українського національного колориту. [[Мемуари|Мемуарно]]-[[публіцистика|публіцистичний]] характер має і щоденник («Журнал») Шевченка, в якому день у день протягом майже року зафіксовані найважливіші події в житті поета, його враження, спостереження, роздуми, наміри й спогади. Щоденник Шевченка має велике значення для вивчення [[біографія|біографії]] і творчості поета. Він також дуже цінний для характеристики революційних, суспільно-політичних, філософських та естетичних поглядів поета-мислителя і свідчить про його широку ерудицію. «Журнал» був перевиданий у 1895 році в перекладі Олександра Кониського під назвою «[[:s:uk:Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка|Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка]]».

=== Творчість останніх років життя ===

Десятирічне заслання вимучило Шевченка фізично, але не зламало його морально. Після повернення поета на волю починається останній етап його творчості ([[1857]]−[[1861]]). Розпочинає його поема [[Неофіти (поема)|«Неофіти»]], написана в грудні [[1857]]-го в Нижньому Новгороді. За історичним сюжетом поеми (переслідування християн [[Римська імперія|римським]] імператором [[Нерон]]ом) заховано актуальний [[сюжет]] жорстокої розправи російських імператорів із борцями за національне й соціальне визволення (аналогію Миколи І&nbsp;— Нерона Шевченко використав ще до заслання у вірші «Холодний Яр»). Незакінчена поема «[[Юродивий (поема)|Юродивий]]» ([[1857]])&nbsp;— гостра політична сатира, спрямована проти російського самодержавства в особі Миколи І та його сатрапів в Україні. Оглянувши пройдений доти життєвий шлях, Шевченко написав ліричний триптих «Доля», «Муза» «Слава» ([[1858]]). Тема циклу&nbsp;— самоусвідомлення поетом своєї творчості.

Повернувшись до Петербурга, змужнілий і загартований поет у вірші «Подражаніє 11 псалму»<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2118.htm Ізборник. Подражаніє 11 псалму]</ref> афористично проголошує гасло всієї своєї творчості:
{{Цитата|
… Возвеличу  <br/>Малих отих рабов німих!  <br/>Я на сторожі коло їх <br/>Поставлю слово. 
}}
Шевченко й далі підпорядковував [[ідея|ідейне]] спрямування своєї політичної й особистої лірики меті пробудження національної і соціальної свідомості народних мас України. Використовуючи характерну для його творчості мистецьку форму «подражанія», поет прорікає у вірші «Осії глава XIV» ([[1859]]) неминучість майбутньої революційної розправи над гнобителями України&nbsp;— російськими імператорами. [[Марія (поема)|Поема «Марія»]] ([[1859]]) присвячена одній з основних тем Шевченкової творчості&nbsp;— темі про страдницьке життя жінки-матері. Образ Марії в поемі Шевченка має небагато спільного з богословським образом [[Богородиця|Богородиці]]. Біблійний сюжет служить лише зовнішнім приводом для цілком самостійних висловлювань поета. У поемі Шевченка мати виховала свого сина борцем за правду, віддала його людям для їх визволення, а сама «під тином», «у бур'яні умерла з голоду». Іван Франко вважав цю поему «вершиною у створенні Шевченком ідеалу жінки-матері». Наприкінці життя Шевченко почав перекладати «[[Слово о полку Ігоревім]]» ([[1860]]), та встиг перекласти лише два уривки&nbsp;— «[[Плач Ярославни]]» (дві редакції) і «З передсвіта до вечора». Свій останній поетичний твір, вірш «[[Чи не покинуть нам, небого]]», Шевченко закінчив за десять днів до смерті. Написаний із мужньою самоіронією у формі звернення до музи, цей вірш звучить як поетичний епілог Шевченкової творчості й відзначається неповторною ліричною своєрідністю.

{{Див. також|Список літературних творів Тараса Шевченка|Кобзар (збірка)|Повісті Тараса Шевченка|Фольклорні записи Тараса Шевченка|Переклади творів Тараса Шевченка}}

== Видання й поширення творів ==

=== Шевченко і цензура Російської імперії ===
{{розширити}}

=== Видання 1840—1861 років ===

За життя Тараса Шевченка лише незначна частина його поезій побачила світ. То були переважно його ранні твори.

1840 року вийшла друком під назвою «Кобзар» його перша книжечка поезій. До неї увійшли вісім ранніх творів: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова» та «Тарасова ніч». У цьому виданні твори постраждали від жорсткої цензури.

1841 року на ті кошти, що Шевченко зібрав від різних меценатів, прихильників його таланту, вдалося видати «Гайдамаки».

1844 року окремим книжками вийшли поема «Гамалія» та поема «Тризна» (російською мовою). Того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки Тараса Шевченка» окремою книжкою вийшли твори, що увійшли до першого видання «Кобзаря», та поема «Гайдамаки».

Під час арешту Шевченка 1847 року до рук жандармів III відділення потрапила рукописна збірка «Три літа» вже готова до друку, що містила такі твори, як «Сон», «Кавказ», «До мертвих і живих…», «Єретик» та ще десятки інших поезій і поем. Ці твори змогли побачити світ лише після революції 1905 року. Окремі ж поезії зі збірки «Три літа», що залишилися в приватних руках у рукописних списках, поширювалися серед народу. «Кавказ», «Холодний Яр», «До мертвих і живих…» були надруковані за кордоном (хоча й дуже неохайно), у Лейпцігу, 1859 року в книжці з назвою «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки».

Із заслання, з неволі, Шевченко привіз із десяток повістей, писаних російською мовою, та чотири «захалявних книжечки» віршів, які він «мережив і кучерявив», переховуючи від своїх наглядачів. Оправлені разом, ці книжечки склали альбом «невольничої поезії», який умовно назвали «[[Мала книжка|Малою книжкою]]». Цей альбом зберігався в рукописному відділі [[Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України|Інституту української літератури ім. Тараса Шевченка]].

Після заслання, під час перебування в Нижньому Новгороді, Москві та Санкт-Петербурзі Шевченко переробляв твори, переписуючи їх до нового альбому, куди записував і нові твори. Так сформувалася рукописна книга поезій&nbsp;— «[[Більша книжка]]» (умовна назва науковців). Проте надрукувати за свого життя Шевченкові з цих творів нічого не вдалося.

З великими труднощами Тарасу Шевченку пощастило видати лише деякі видані до заслання твори. Із нових вдалося додати мало що, як от поему «Наймичка» (видана П. Кулішем 1857 року без імені автора) та «Давидові псалми».

Те, що до заслання та після нього Шевченкові та його друзям вдалося видати, увійшло до книжки «Кобзаря», яка побачила світ 1860 року. Ця книжка поезій була останньою за життя Тараса Шевченка<ref>Від редакційної колегії / Корнійчук О. Є., Тичина П. Г., Рильський М. Т., Редько Ф. А., Копиця Д. Д.— В кн.: Тарас Шевченко. Кобзар. Повна збірка поезій./Академія наук УРСР. Інститут Української Літератури ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка. Ред. колегія: Корнійчук О. Є., Тичина П. Г., Рильський М. Т., Редько Ф. А., Копиця Д. Д.&nbsp;— К. : Державне Літературне Видавництво, 1939.&nbsp;— 396 с.</ref>.

=== Буквар Шевченка ===
У [[Санкт-Петербург|Петербурзі]] в останні роки життя письменника було видано дозволений [[Цензура|цензурою]] [[буквар]] Тараса Шевченка&nbsp;— «[[Букварь южнорусскій]]». Проте, згодом він був заборонений до використання. Так відомо, що в [[Черкаський повіт|Черкаському повіті]] ([[Київська губернія]]) помічник начальника [[канів]]ської поліції писав київському губернатору про вилучення [[пристав]]ом 12 букварів Тараса Шевченка, привезених до села Зеленок [[Тимчасово зобов'язані селяни|тимчасово зобов'язаним]] Осипом Устимова, більшу частину яких той роздав управителю Дорожинському, [[Економ (посада)|економам]] Матковському й Болевському, [[Благочинний|благочинному]] Грушецькому (священику с. Зеленок, місцевому [[диякон]]у) та питним [[ревізор]]ам Бистржаневському й Пілецькому. Відібрано їх було з метою недопущення розповсюдження їх по сільських парафіяльним школам і в канівській [[Недільна школа|недільній школі]]. Хоча в донесенні при цьому згадувалося, що буквар Шевченка {{lang-ru|«ничего в себе противного законам не заключает»}}.<ref>{{cite web  |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/documdod2.htm |title= Письмо помощника начальника каневской полиции киевскому губернатору о распространении букварей Шевченко|author=Булах |authorlink= |coauthors= |quote= |date=1861-09-30 |format= |work= Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814-1861 / За ред. Є. П. Кирилюка. — К., 1982. — 432 с.|publisher= |accessdate= |lang= |description= |deadlink= |archiveurl= |archivedate=}}</ref><ref>{{cite web  |url=http://litopys.org.ua/shevchenko/documdod2.htm |title=Письмо киевского генерал-губернатора гражданскому губернатору об отмене распоряжений, запрещавших пользование букварем Т. Г. Шевченко |author=[[Васильчиков, Илларион Илларионович|Васильчиков И. И.]] |authorlink= |coauthors= |quote= |date= 1861-10-14|format= |work= Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814-1861 / За ред. Є. П. Кирилюка. — К., 1982. — 432 с.|publisher= |accessdate= |lang= |description= |deadlink= |archiveurl= |archivedate=}}</ref>.

=== Видання після 1861 року ===
{{розширити}}

=== Видання різними мовами світу ===
Російською мовою у перекладі російських поетів твори Тараса Шевченка вперше були видані у Санкт-Петербурзі [[Гербель Микола Васильович|Миколою Гербелєм]] 1860 року під його ж редакцією<ref>Кобзарь: В переводе русских поэтов / Изд. под ред. Н.&nbsp;В.&nbsp;Гербеля.— СПб.: Тип. Имп. Акад. наук, 1860.— 204 с.</ref> (2-ге вид. 1869<ref>Кобзарь в переводе русских поэтов / Под ред. Н.&nbsp;В.&nbsp;Гербеля.— 2-е изд., испр. и доп.— СПб.: Печатня В. Головина, 1869.— 332 с.</ref>, 3-тє вид. 1976<ref>Кобзарь Тараса Шевченко в переводе русских поэтов / Под ред.
Ник. Вас. Гербеля.— 3-е изд., испр. и доп.— СПб.: Тип. А.&nbsp;М.&nbsp;Котомина, 1876.— 334, [2] с.</ref>, 4-те вид. 1905). 1874 року вийшов «Кобзар» у перекладі [[Чмирьов Микола Андрійович|Миколи Чмирьова]]<ref>Кобзарь / В переводе Н.&nbsp;А.&nbsp;Чмырева.— М.: Изданіе Н.&nbsp;И.&nbsp;Мамонтова, 1874.— 162 с.</ref>.

== Художня творчість ==
[[Файл:Бульвар Тараса Шевченко 12 Киев 2012 01.JPG|міні|праворуч|260пкс|Переважна більшість художніх творів Шевченка зберігається в [[Національний музей Тараса Шевченка|Національному музеї Тараса Шевченка]]]]
{{Див. також|Список картин і малюнків Тараса Шевченка}} {{Див. також|Автопортрети Тараса Шевченка|Портрети роботи Тараса Шевченка}}
Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в [[гравюра]]х на [[метал]]і й [[Дерево|дереві]] російських та граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано йому чимало творів живопису й графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 такі твори). Живописні й графічні твори за часом виконання датують 1830—1861 роками й територіально пов'язані з Росією, Україною й Казахстаном. За жанрами&nbsp;— це [[портрет]]и, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також [[Акварель|аквареллю]], [[Сепія|сепією]], [[Туш (фарба)|тушшю]], [[Свинцевий олівець|свинцевим олівцем]] та в техніці [[офорт]]а на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є і його численні [[Ескіз (живопис)|ескізи]], [[етюд]]и, [[Начерк (малюнок)|начерки]] та навчальні студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша&nbsp;— авторські дати.<ref>[https://sites.google.com/site/tgsevcenkozittaitvorcist/hudozna-tvorcist Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко, життя і творчість. Художня творчість.]</ref>

=== Доакадемічний період ===
Основна частина творів Шевченка доакадемічного періоду (1830—1838 роки)&nbsp;— це малюнки на сюжети з античної історії, наприклад: «Смерть Лукреції», «Александр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу», «Смерть Віргінії», «Смерть Сократа», трактовані в плані наслідування творів тогочасного академічного живопису. Всі сюжети присвячено показу високих моральних якостей людини. В цьому ж плані Шевченко створив і два малюнки з історії Київської Русі та історії України&nbsp;— «Смерть Олега, князя древлянського» та «Смерть Богдана Хмельницького».<ref name="<ref name="litopys"></ref>

В останні роки цього періоду Шевченко намалював серію акварельних портретів з натури, найкращим з яких є портрет Є.&nbsp;П.&nbsp;Гребінки (1837). Порівняння цих портретів з портретом П.&nbsp;В.&nbsp;Енгельгардта (1833) свідчить про значний успіх в портретному живопису, якого Шевченко досяг ще до Академії, працюючи в майстерні В.&nbsp;Г.&nbsp;Ширяєва та в малювальних класах Петербурзького товариства заохочування художників. В ці ж роки Шевченко почав малювати з гіпсових скульптур, вивчаючи на античних зразках анатомію людського тіла.<ref name="litopys">[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev702.htm Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах.&nbsp;— К., 1961.&nbsp;— Т. 7: Живопис, графіка 1830—1847.&nbsp;— Кн. 1.]</ref>

=== Академічний період ===
Художні твори Шевченка академічного періоду, що тривав між 1838—1845 роками, є дуже різноманітними за характером, жанрами та технікою виконання, на це вплинули такі події: зустріч з К.&nbsp;П.&nbsp;Брюлловим, робота під його керівництвом, знайомство з широким колом передових діячів літератури і мистецтва та спільна праця з талановитою мистецькою молоддю.<ref name="litopys"></ref>

[[Файл:Taras Shevchenko painting 0021.jpg|міні|ліворуч|260пкс|Натурщиця. ''1840'']]
В Академії Шевченко опанував техніку малювання італійським олівцем і крейдою на сірому і коричневому папері, техніку офорта та олійного і акварельного живопису. В межах цієї групи присутні копії з олійних та акварельних творів Брюллова («Голова матері», «Перерване побачення», «Сон бабусі і внучки»), учбові студії з натури, ілюстрації до різних видань, на теми літературних творів, портрети, жанрові композиції та пейзажі. На всіх цих різноманітних творах відчутний вплив школи К. Брюллова&nbsp;— вчителя Шевченка. Це особливо помітно на зображеннях людського тіла («Натурщик» та «Натурщик в позі св. Себастіяна», 1840—1842 років), на портретах («Автопортрет», 1840—1841 років; «Портрет невідомої біля фортепіано», 1842 року; портрети подружжя Закревських, 1843 року), в жанрових композиціях («Марія», 1840 року; «Циганка-ворожка», 1841 року). Цей вплив відчутний у деякій міри і на такому творі Шевченка, як «Катерина» (1842). Ті ж прийоми освітлення та трактовка форми присутня і в пейзажах Шевченка цих років.<ref name="litopys"></ref>

Ще в роки перебування в Академії, у творчості Шевченка все більше відбиваються соціальні мотиви. Це позначилося не тільки на доборі сюжетів, а й на розкритті їх змісту. Шевченко дедалі більше уваги приділяв зображенню історії та побуту українського народу, показував та оспівував його високу гідність. В картині «Катерина» він відверто виступив із засудженням суспільного ладу.<ref name="litopys"></ref>

Питома вага різноманітних жанрів у творчості Шевченка академічного періоду не однакова. У першій половині цього періоду переважає навчальний малюнок, портрет, малюнок на літературну тему та ілюстрація, в другій&nbsp;— портрет, жанрові композиції і пейзаж.<ref name="litopys"></ref>

Про постійне зростання майстерності Шевченка як портретиста свідчать такі його твори, як виняткової майстерності «Автопортрет» (1840—1841), портрети шталмейстера імператорського двору М.&nbsp;О.&nbsp;Луніна, петербурзького урядовця А.&nbsp;І.&nbsp;Лагоди, Маєвської, ряду українських поміщиків&nbsp;— Закревських, Катериничів, Горленко, першорядний за художньою цінністю портрет Є.&nbsp;В.&nbsp;Кейкуатової (1847). Особливу групу складають автопортрет пером 1843 pоку, олівцевий автопортрет 1845 pоку, виконаний в селі Потоки, та автопортрет зі свічкою того ж року, відомий за офортом Шевченка 1860 року. Такого типу глибоко психологічні портрети, лаконічні в засобах виразу та скупі в техніці, знаходять свій дальший розвиток в пізніші роки.<ref name="litopys"></ref>

З початку 1840-х років Шевченко став відомий як ілюстратор. Його ілюстрації до літературного збірника «Сто русских литераторов», до оповідання Г. Квітки-Основ'яненка «Знахар» та повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», 32 ілюстрації до «Истории Суворова» М. Полевого, до «Короля Ліра» В. Шекспіра і 12 портретів до книги М. Полевого «Русские полководцы» створили Шевченкові славу. М. Полевой назвав Шевченка «відомим художником», а В.&nbsp;Г.&nbsp;Бєлінський дав цим творам високу оцінку у 1845 році. Ілюстрації Шевченка цього періоду відзначаються простотою, виразністю. В них знайшла своє відображення любов художника до народу. Ілюструючи «Историю Суворова», Шевченко ввів в книгу малюнки на сюжети, яких немає в тексті М. Полевого, наприклад, «Суворов куштує солдатську їжу». В цьому відношенні ілюстрації Шевченка стоять в одному ряду з його жанровими малюнками «Хлопчик з собакою в лісі» (1840), «Катерина» (1842), «Сліпа з дочкою» (1842).

[[Файл:Taras Shevchenko painting 0075.jpg|міні|праворуч|260пкс|Селянська родина. ''1843'']]
Особливо чітко виявилася ця лінія в творах, виконаних Шевченком під час першої подорожі по Україні (травень 1843—січень 1844 років). В цей час Шевченко намалював картини «Селянська родина» та «На пасіці» і виконав сепію «Сліпий» («Невольник»). Однак центральне місце в цій групі творів належить численним замальовкам в альбомі 1839—1843 років українських селян та створеним на їх підставі офортам до «Живописной Украины». Видаючи «Живописную Украину», Шевченко ставив перед собою патріотичне завдання&nbsp;— засобами мистецтва виховувати любов до батьківщини, повагу до закріпачених селян, збудити інтерес народу до свого минулого.<ref name="litopys"></ref>

Під час першої подорожі по Україні Шевченко приділяв велику увагу зображенню природи. Це не тільки два завершені малюнки для «Живописной Украины» («У Києві» та «Видубецький монастир у Києві»), але й такі соціально загострені пейзажі, як «Вдовина хата в Україні» та «Хата батьків Шевченка», що перегукуються з віршем «Якби ви знали, паничі», написаним в засланні у 1850 році.<ref name="litopys"></ref>

=== Післяакадемічний період ===
Мистецьку спадщину Шевченка післяакадемічного періоду 1845—1847 років становлять його портрети, жанрові замальовки, пейзажі, виконані художником в Україні.<ref name="litopys"></ref>

Тоді Шевченко приділяв мистецтву портрета більше уваги, ніж під час навчання в Академії художеств. Після закінчення Академії, працюючи, як і раніше, над олійним живописом, Шевченко став приділяти більше уваги і техніці акварельного живопису.<ref name="litopys"></ref>

Акварельні портрети Шевченко малював і в роки перебування в Академії, однак тоді художник працював повною палітрою кольорів: це добре видно на прикладі портретів М.&nbsp;О.&nbsp;Луніна, А.&nbsp;І.&nbsp;Лагоди і «Жінка в ліжку». В акварельних портретах, виконаних на Україні в післяакадемічні роки, помітне ширше використання одного домінуючого кольору в усіх його нюансах, а разом з тим і більша насиченість. Такими є портрети «Невідома в блакитному вбранні», «Невідома в бузковій сукні» (1845—1846) та портрети членів родини Катериничів (1846).<ref name="litopys"></ref>

Жанрові твори післяакадемічних років займають у творчості Шевченка невелике місце. Відомі лише ескізні замальовки селян під час розкопок могили Переп'ят на Київщині у 1846 року.<ref name="litopys"></ref>
У творчості Шевченка 1845—1847 років переважає пейзаж, провідне місце у якому займає саме архітектурний пейзаж, що пов'язано з роботою Шевченка на посаді художника в Київській археографічній комісії, за завданням якої він виїздив на Полтавщину та на Волинь для малювання пам'яток старовини та мистецтва.
Перші пейзажі цього періоду виконані переважно олівцем. Вони близькі до пейзажів 1843 року, хоча в них більш легкий і узагальнений малюнок («На Орелі», «Краєвид з кам'яними бабами» й інші). У пейзажах Шевченка цього періоду з'явилася нова техніка виконання. Деякі з них намальовані в один колір&nbsp;— сепією (окремі краєвиди Седнева та Києва) або аквареллю, але в дуже обмеженій гамі (наприклад, «Будинок І.&nbsp;П.&nbsp;Котляревського в Полтаві» та «Васильківський форт у Києві»). Особливою з технічного боку є велика кількість пейзажів 1845 pоку, виконаних на Полтавщині. Це&nbsp;— «Воздвиженський монастир у Полтаві», дві акварелі «В Решетилівці» та малюнки в альбомі 1845 року. Всі вони виконані в два кольори&nbsp;— індиго або берлінська лазур для неба і сепія або близький до неї колір для землі. Цей прийом, характерний для графіки тих років, обмежував художника в кольорі, але вимагав віртуозного володіння формою та тонкого відчуття простору й світла. До багатокольорового пейзажу Шевченко переходить лише у 1846 році&nbsp;— «Костьол у Києві» та чотири малюнки Почаївської лаври. Однак те, що було лише розпочато в цих багатобарвних акварельних пейзажах, знаходить у Шевченка свій дальший розвиток і майстерне завершення вже в роки заслання.<ref name="litopys"></ref>

=== Період заслання в Орську та Оренбурзі ===
[[Файл:Taras Shevchenko TS12.jpg|міні|праворуч|260пкс|Пожежа в степу. ''1848'']]
[[Файл:Taras Shevchenko TS13.jpg|міні|праворуч|260пкс|Форт Кара-Бутак. ''1850'']]

У важких умовах заслання 1847—1857 років Тарас Шевченко, незважаючи на імператорську заборону писати та малювати, виконав величезну кількість мистецьких творів, які ввійшли у скарбницю образотворчого мистецтва українського, російського і казахського народів.<ref name="litopys 2"></ref>

Більшість творів періоду заслання 1847—1850 років складають акварелі та малюнки, які Шевченко виконав як художник Аральської експедиції під час переходу з Орської кріпості до укріплення Раїм, в Раїмі, під час першого плавання по Аральському морю, зимівлі на Кос-Аралі, другого плавання по Аральському морю та в період перебування в Оренбурзі.<ref name="litopys 2"></ref>

Прикомандирований до Аральської експедиції як художник, Шевченко зобов'язаний був виконувати завдання О.&nbsp;І.&nbsp;Бутакова. Однак художник вийшов далеко за межі поставлених вимог. Перебування в Аральській експедиції мало винятково важливе значення для подальшого зміцнення реалістичних принципів Шевченка-художника. Під час експедиції, широко розкрився його талант як майстра реалістичного пейзажу. Пам'ятаючи настанови свого вчителя К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллова «не копируй, а всматривайся», Шевченко розвинув у собі здатність глибокого і багатогранного пізнання природи. У творах часу Аральської експедиції він наблизився до того естетичного ідеалу.

Ці твори свідчать, що Шевченко, одержавши високу професіональну підготовку живописця і графіка в Петербурзькій Академії художеств у К.&nbsp;П.&nbsp;Брюллова, продовжував у роки заслання розвивати кращі реалістичні традиції. Це виявилось в таких його акварельних пейзажах, як «Пожежа в степу», «Форт Кара-Бутак», «Дустанова могила», «На березі Аральського моря», «Шхуни біля форту Кос-Арал» й інші. На відміну від пейзажів, виконаних в Україні до заслання, твори часу Аральської експедиції глибше передають просторові далі; деякі з них більш стримані в колориті та значно багатші тональністю. Як художник-реаліст, Шевченко не міг утриматись від того, щоб не вводити у свої пейзажі образи людей та окремі риси їх побуту.<ref name="litopys 2">[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev801.htm Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах.&nbsp;— К., 1963.&nbsp;— Т. 8: Живопис, графіка 1847—1850.]</ref>

З особливою людяністю, душевним теплом і сердечністю ставився Шевченко до казахів, зокрема до казахських дітей, що відбилося у його творах, виконаних під час зимівлі на Кос-Аралі, прикладом цього стали сповнені життєвої правди і краси малюнки «Казахський хлопчик розпалює грубку», «Казахський хлопчик дрімає біля грубки», «Казахи біля вогню».<ref name="litopys 2"></ref>

Визначних успіхів досяг Шевченко в цей час і в галузі портретного мистецтва. Про це свідчать такі твори, як «Автопортрет» 1847 року (олівець), «Автопортрет» 1849 року (сепія), «Портрет невідомого з гітарою» 1848—1849 років та кілька портретів різних осіб, виконаних в Оренбурзі в 1849—1850 роках. Близькі до портретів, створених в Україні, вони відзначаються більш глибокою психологічною характеристикою і тонким моделюванням форм засобами світлотіні.<ref name="litopys 2"></ref>

=== Період заслання в Новопетровському укріпленні ===
Творчість Тараса Шевченка другого періоду заслання, який пройшов у [[Форт-Шевченко|Новопетровському укріпленні]] в 1851—1857 роках, розкрила його багатогранний образ як художника-реаліста і демократа. В другий період заслання, незважаючи на заборону, Шевченко завдяки допомозі друзів мав більшу можливість віддатись своїм творчим прагненням. В творах цього періоду виявились широкі мистецькі інтереси Шевченка, виразна соціальна спрямованість та висока професіональна майстерність. В них дістали дальший розвиток прогресивні традиції українського й російського реалістичного мистецтва.<ref name="litopys3">[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev901.htm Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах.&nbsp;— К., 1964.&nbsp;— Т. 9: Живопис, графіка 1851—1857.]</ref>

[[Файл:Ханга-Баба.jpg|міні|ліворуч|260пкс|Ханга-Баба. ''1851'']]
[[Файл:Шевченко серед товаришів.jpg|міні|200пкс|Шевченко серед товаришів. ''Липень&nbsp;— серпень 1851'']]
[[Файл:Taras Shevchenko TS15.jpg|thumb|200px|Казашка Катя. ''1856'']]

Твори цього періоду поділено на дві групи. У 1851 році під час експедиції в гори Кара-Тау Шевченко виконав серію малюнків олівцем, з яких окремі були закінчені в Новопетровському укріпленні. Близькі за своїм характером до аналогічних творів Аральської експедиції, їм властива широта мистецького розмаху і високий рівень майстерності. Такі краєвиди, як «Ханга-Баба», «Вид на Кара-Тау з долини Апазир», «Туркменські аби в Кара-Тау», «Далісмен-Мула-Аульє», мають значну документальну цінність. Вони є доказом уваги й пошани Шевченка до пам'яток казахської і туркменської народної архітектури і мистецтва. Ці твори становлять новий етап в освоєнні художником характерного колориту місцевості в різну пору дня і ночі, досконалого відтворення кольорових нюансів та глибоко емоційного відчуття природи. Своїми пейзажами років заслання Шевченко стоїть у ряду кращих майстрів реалістичного пейзажу в українському і російському мистецтві. Зокрема, такі твори, як «Новопетровське укріплення з моря», «Новопетровське укріплення з Хівінського шляху», «Сад біля Новопетровського укріплення», а також пейзажі серії «Мангишлацький сад», становлять визначну мистецьку цінність. У пейзажах цього періоду видно глибоке відчуття Шевченком природи Казахстану, втілене, зокрема, в малюнках з натури.<ref name="litopys3"></ref>

До творів, виконаних Шевченком у Кара-тауській експедиції, належать «Автопортрет», «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко серед товаришів», а також «Циган», «Тріо» і «Пісня молодого казаха». З них особливо виділяється сепія «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко серед товаришів», де крім власного портрета Шевченко вкомпонував портрети своїх польських друзів&nbsp;— політичних засланців Броніслава Залеського і Людвіга Турно. Цей жанровий твір цінний достовірністю, оригінальністю композиції, досконалою передачею світлотіні.
У Новопетровському укріпленні Шевченко багато працював у галузі портрета і побутового жанру. З любов'ю і глибоким співчуттям виконав він сепії, присвячені казахським дітям: «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і байгуші», «Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою», «Байгуші під вікном» («Державний кулак»). Зобразивши себе з бідними казахськими дітьми, Шевченко не тільки глибоко співчував дитячій долі, а й протестував проти соціальної несправедливості, зокрема в сепії «Байгуші під вікном». Ці сепії є справді новаторськими творами. Щодо соціальної гостроти вони не мають рівних собі ні в тогочасному українському, ні в російському образотворчому мистецтві.<ref name="litopys3"></ref>

Високою професіональною майстерністю виконання відзначаються три портрети А.&nbsp;О.&nbsp;Ускової та портрет М. Є. і К.&nbsp;А.&nbsp;Бажанових. Ще вищий рівень художньої виразності Шевченка знаменує сепія «Казашка Катя». В цьому творі, сповненому чистої душевної краси юної казашки, гармонійно поєднались характерні риси таланту Шевченка як майстра портрета і побутового жанру.<ref name="litopys3"></ref>

У Новопетровському укріпленні Шевченко виконав також твори на теми античної історії, міфології та побуту: «Телемак на острові Каліпсо»; «Робінзон Крузо»; «3. Благословіння дітей»; «Самаритянка»; «Казашка над ступою»; «Мілон Кротонський»; «Нарцис і німфа Ехо»; «Св. Себастіян»; «Умираючий гладіатор»; «Діоген». У цих творах помітний казахський типаж і природа Середньої Азії. Манерою розкриття образу, технікою виконання і мірою завершеності ці твори близькі до серії малюнків «Притча про блудного сина».<ref name="litopys3"></ref>

Вершиною творчості Шевченка років заслання дослідниками вважається серія творів «Притча про блудного сина», у якій він створив образи глибокої життєвої правди і широкого узагальнення. Він викрив і засудив соціальну несправедливість самодержавно-кріпосницького ладу, мерзенність солдатчини, що морально і фізично калічила людей. Такі твори цієї серії, як «Кара колодкою», «У в'язниці», «Кара шпіцрутенами», силою викриття і протесту проти потворності суспільного ладу, проти самодержавства не мають подібних в українському і російському образотворчому мистецтві ні до Шевченка, ні довго після нього. В період заслання Шевченко чітко сформулював свої погляди на мистецтво, основою яких були народність і реалізм.<ref name="litopys3"></ref>

«Притча про блудного сина» є одною з перших тематичних серій в українській і російській реалістичній графіці XIX століття. З великою силою реалістичної майстерності Шевченко розкрив трагізм становища людини у феодально-кріпосницькому суспільстві. Якщо в технічних прийомах майстрів графіки першої половини XIX століття, в тому числі у Шевченка, переважала лінійна манера, то в творах другого періоду заслання на перший план виходить манера живописна, багата світлотінню. Саме прагнучи передати найтонші переходи світлотіні у серії «Притча про блудного сина», Шевченко мріяв виконати її для розповсюдження гравюрою акватинти або технікою літографії.<ref name="litopys3"></ref>


{{Gallery |title= |width=180 | height=240 | lines=4 |align=center
|File:У хліві .jpg|У хліві. ''1856–1857''&nbsp; 
|File:У в’язниці .jpg|У в’язниці. ''1856–1857''&nbsp; 
|File:Кара колодкою .jpg|Кара колодкою. ''1856–1857''&nbsp; 
|File:Кара шпіцрутенами .jpg|Кара шпіцрутенами. ''1856–1857''&nbsp; 
|File:Серед розбійників .jpg|Серед розбійників. ''1856–1857''&nbsp; 
}}

=== Останні роки ===
Позбавлений можливості протягом всього заслання працювати в олійному живописі, Шевченко всю увагу віддав графіці і за десять років досяг у ній надзвичайних успіхів. Надалі в нових умовах художник передбачав дальше розвивати і поглиблювати мистецтво графіки. Перед виїздом з Новопетровського укріплення 26 червня 1857 року Шевченко записав у своєму щоденнику, що він вирішив «посвятить себя безраздельно гравюре акватинта… Быть хорошим гравером, значит быть распространителем прекрасного и поучительного в обществе. Значит быть распространителем света истины… Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера. Сколько изящнейших произведений, доступных только богачам, коптилось бы в мрачных галереях без твоего чудотворного резца?».<ref name="litopys4">[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev1001.htm Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах.&nbsp;— К., 1963.&nbsp;— Т. 10: Живопис, графіка 1857—1861.]</ref>

[[Файл:Taras Shevchenko painting 2013.jpg|міні|праворуч|260пкс|Благовіщенський собор у Нижньому Новгороді. ''1857'']]
Твори Шевченка останнього періоду починаються циклом пейзажів, виконаних під час подорожі по Волзі від Астрахані до Нижнього Новгорода, а саме&nbsp;— «В Астрахані», «Камишин», «Поблизу Саратова», Саратов", «Царів Курган», «Казань», «Проти Казані». Вони намальовані олівцем на вузьких смужках тонованого або білого паперу. Створено їх переважно з борта пароплава і всі вони за композицією мають панорамний характер і відзначаються певною ескізністю. За формальними ознаками вони є прямим продовженням тих пейзажних начерків, які Шевченко виконав під час Каратауської експедиції 1851 року та в час перебування в Новопетровському укріпленні.<ref name="litopys4"></ref>

У Нижньому Новгороді Шевченко створив ряд пейзажів. Він змальовував серію архітектурних пам'ятників міста&nbsp;— Благовіщенський собор, Архангельський собор, Печерський монастир, церкву Іллі, церкву Миколи та Благовіщенський монастир. З нижегородських архітектурних пейзажів збереглося лише два завершені малюнки, решта&nbsp;— начерки олівцем. Незважаючи на це, вони чітко передають форму споруд, прозорих в тінях і сповнених сонячного світла.<ref name="litopys4"></ref>

Під час плавання по Волзі та під час перебування у Нижньому Новгороді Шевченко виконав чимало портретів різних осіб та два автопортрети. Збереглись портрети К.&nbsp;Н.&nbsp;Козаченко, Т.&nbsp;З.&nbsp;Єпіфанова, П.&nbsp;М.&nbsp;Комаровського, Є.&nbsp;О.&nbsp;Панченка, Н.&nbsp;А.&nbsp;Овсянникова, портрет подружжя Якобі, К.&nbsp;А.&nbsp;Шрейдерса, А.&nbsp;К.&nbsp;Кадницького, М.&nbsp;А.&nbsp;Фреліха. Відомо, що художник виконав ще дванадцять портретів мешканців Нижнього Новгорода. Ці портрети досі не знайдені. Що ж до портретів, які збереглися в оригіналах, то всі вони виконані італійським олівцем та білилами на тонованому папері в більшості в один-два сеанси.<ref name="litopys4"></ref>

Серед нижньогородських портретів найвиразнішим є автопортрет Шевченка, створений восени 1857 року та подарований художником видатному російському актору М.&nbsp;С.&nbsp;Щепкіну. Поряд з цим автопортретом слід поставити портрет М.&nbsp;С.&nbsp;Щепкіна, створений Шевченком у Москві 1858 року, портрет видатного артиста-трагіка Айри Олдріджа (1858), російського вченого-зоолога і мандрівника М.&nbsp;О.&nbsp;Сєверцова (1859) та портрет дружини колишнього ректора Київського університету М.&nbsp;О.&nbsp;Максимовича&nbsp;— М.&nbsp;В.&nbsp;Максимович (1859).<ref name="litopys4"></ref>

[[Файл:Taras Shevchenko painting 2058.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Хлопчик-натурщик. ''1860'']]
Проживаючи у Петербурзі та мандруючи востаннє по Україні, Шевченко продовжував працювати не тільки в портреті та над жанровими композиціями, але й над пейзажами. В Петербурзі Шевченко виконав два офорти&nbsp;— один з картини М.&nbsp;І.&nbsp;Лебедєва «Вечір в Альбано» («Ліс») (1860), другий з власного малюнка «Мангишлацький сад» (1859). В цих творах досконало розроблені проблеми світлотіні. Ще більшого ефекту Шевченко досяг в невеличких пейзажах, виконаних того ж 1859 року в Україні («В Лихвині», «Коло Канева» та «В Черкасах»).<ref name="litopys4"></ref>

Жанрові композиції в роки життя в Петербурзі займали менш помітне місце в творчості Шевченка, ніж в час його перебування в Новопетровському укріпленні. Ще в Нижньому Новгороді він готував ескізи для історичного твору «Богдан Хмельницький перед кримським ханом». Задум залишився незавершеним. У Петербурзі Шевченко працював над жанровими композиціями на власні сюжети. Це «Дві дівчини», «Старець на кладовищі» та «Сама собі в своїй господі». Всі три композиції згодом художник відтворив в офорті&nbsp;— акватинті. В цей же час він створив ескіз для монументального розпису «Русалки». До цієї ж групи творів у якійсь мірі можна віднести його сепії «Хлопчик-натурщик» та «Натурщиця» (1860). До жанрових композицій Шевченко звертається і як офортист, інтерпретуючи в цій техніці картини «Свята родина» (Мурільйо), «Притча про робітників на винограднику» (Рембрандта), «Приятелі» (І. Соколова) та «Вірсавія» (К. Брюллова). Праця над цими естампами в ім'я популяризації творів видатних митців була для Шевченка разом з тим і школою майстерності.<ref name="litopys4"></ref>

4 травня 1858 року, невдовзі після повернення до Петербурга, Шевченко зустрівся з професором Академії художеств, гравером Ф.&nbsp;І.&nbsp;Іорданом, який показав йому «все новейшие приемы гравюры акватинта. Изъявил готовность помогать во всем, что от него будет зависеть. Я расстался с ним вполовину будущим гравером». Почавши працювати в техніці офорта та акватинти за власними композиціями («Дві дівчини»), Шевченко, звертався і до творів видатних майстрів минулого та до сучасних йому художників, вихованців Академії художеств.<ref name="litopys4"></ref>

[[Файл:Taras Shevchenko painting 2075.jpg|міні|праворуч|260пкс|В Лихвині. ''1859'']]
У 1859 році Шевченко подав на розгляд Ради Академії естампи «Притча про робітників на винограднику» та «Приятелі». 16 квітня 1859 року Рада визнала Шевченка «назначенным в академики» і схвалила визначити йому програму на звання академіка по гравіруванню на міді. Зразу ж після рішення Ради Академії Шевченко, ще до виїзду на Україну, протягом одного місяця виконав два офорти «Старець на кладовищі» та «Вечір в Альбано» («Ліс»), а після повернення до Петербурга, з вересня 1859 року і до вересня 1860 року, він виконав ще такі офорти: «Мангишлацький сад», «Сама собі в своїй господі», автопортрет у темному костюмі, автопортрет в шапці та кожусі, «Вірсавія» К. Брюллова та «Дуб» А. Мещерського. 2 вересня 1860 року Рада Академії визнала Шевченка академіком по гравіруванню, а 4 вересня того ж року конференц-секретар Академії Ф.&nbsp;Ф.&nbsp;Львов урочисто проголосив ім'я Шевченка в числі новообраних академіків.<ref name="litopys4"></ref>

У 1860 році Шевченко виконав офорти: автопортрет з свічкою, автопортрет у світлому костюмі та автопортрет в шапці та кожусі. За характером роботи вони становлять єдине ціле з портретами видатних російських художників, над якими Шевченко працював з кінця 1860 року. Це&nbsp;— портрети ректора Академії художеств Ф.&nbsp;М.&nbsp;Бруні, віце-президента Академії художеств Ф.&nbsp;М.&nbsp;Толстого, портрет видатного російського скульптора М.&nbsp;К.&nbsp;Клодта та портрет російського архітектора, історика мистецтва, засновника і викладача «бесплатных воскресных классов рисования для народа» І.&nbsp;І.&nbsp;Горностаєва.<ref name="litopys4"></ref>

== Епістолярна спадщина ==
До наших днів збереглося 237 приватних листів, 15 офіційних та 4 колективних листи, підписані Шевченком. Це листи майже 22-річного періоду: від 15 листопада 1839 року (дата найранішого відомого листа, адресованого братові Микиті Шевченку) до 24 лютого 1861 року (дата буквально передсмертного листа Івану Мокрицькому).<ref>[https://ukrposhta.ua/ru/komu-pisav-shevchenko-listi/ Кому писав Шевченко листи?] ''ukrposhta.ua'' Процитовано 3 жовтня 2018</ref> Зі слів самого Шевченка, відомо що він любив листуватися, а в період заслання це було однією з найбільших потреб, засобом не тільки самовираження, а й зв'язку із зовнішнім світом. За словами літературознавця [[Айзеншток Ієремія Якович|Ієремії Айзенштока]], незвичайна комунікабельність поета та закладений у ньому величезний інтерес до людей і здатність швидко сходитись з ними, робили його листування особливо цікавим і цінним не тільки для історика літератури, але й для звичайного читача. Залишилися свідчення про надзвичайну пунктуальність Шевченка у веденні листування. Слова героя повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»: «Я маю благородну звичку відповідати зразу ж на отриманий лист»&nbsp;— повною мірою стосуються й самого автора. Отримавши послання, як це згадувала дружина коменданта Новопетровського укріплення, Агата Ускова, Шевченко буквально увесь мінявся, очі спалахували вогнем.<ref>[http://www.ukrlit.net/article1/1919.html Епістолярій Тараса Шевченка і Лесі Українки на уроках української літератури у 5—8 класах] ''ukrlit.net'' Процитовано 3 жовтня 2018 року</ref> Поет листувався з родичами, друзями, товаришами по засланню; українськими, російськими та польськими письменниками і вченими, художниками та акторами.<ref>[http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/37439/34-Bashmanivska.pdf?sequence=1 ЕПІСТОЛЯРІЙ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ЯК ОБ'ЄКТ ПОШУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ЖИТТЄПИСУ] (Любов БАШМАНІВСЬКА) ''dspace.nbuv.gov.ua'' Процитовано 3 жовтня 2018</ref>

== Політичні інтерпретації постаті ==
Дуже різним політичним силам вдається знаходити серед висловів Шевченка такі, які свідчать про нібито близькість переконань Шевченка до [[ідеологія|ідеології]] саме цих сил. Зокрема, образ Шевченка брався на озброєння як офіційною [[Радянський Союз|радянською]] [[пропаганда|пропагандою]], так і [[націоналізм|націоналістичними]] колами. Натомість існує думка, що насправді політичні переконання Шевченка були нечіткими, оскільки він був насамперед поетом, а не політиком.

{{Розширити розділ|дата=лютий 2013}}

== Погляди Шевченка ==

[[Файл:Taras Shevchenko painting 0144.jpg|thumb|left|260px|Тарас Шевченко. Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі. ''1846'']]
{{main|Погляди Тараса Шевченка щодо релігії}}

=== Погляди щодо релігії ===
[[Погляди Тараса Шевченка щодо релігії]] є одним із найконтроверсійніших питань у [[шевченкознавство|шевченкознавстві]].<ref name="nx18"/>

Уся творчість Тараса Шевченка, його листи й записи в [[Щоденник Тараса Шевченка|«Щоденнику»]] всіяні зверненнями до Бога, пронизані християнським світосприйняттям та зацікавленням до тем церкви й віри.<ref name="nx">{{Наслідуючи Христа}}</ref> Водночас Шевченкова творчість не дає однозначної відповіді, як він ставився до Бога, до церкви й до релігії загалом. Тож оцінки релігійності митця варіюють від образу упокореного [[християни]]на до суперечності його зовнішньої набожності «епікурейському» способу життя й аж до оцінок постаті Шевченка як «[[Блюзнірство|богохульника]]» [[Російська православна церква|Російською православною церквою]] та як [[Атеїзм|«атеїста»]] комуністичною ідеологією [[Радянський Союз|Радянського Союзу]].<ref name="nx18">''Степовик Д.'' Наслідуючи Христа…&nbsp;— С. 18.</ref>

Однак позиція українського духовенства кардинально суперечить позиції РПЦ та радянської ідеології. Так, перекладач [[Біблія|Біблії]] українською мовою митрополит [[Іларіон (Огієнко)]] присвятив Шевченку працю «Релігійність Тараса Шевченка», в якій дійшов висновку, що «більшість Шевченкової науки можна повторювати в церкві на проповідях, так ніби цитати з якого церковного твору» і що українському духовенству варто його частіше цитувати. Перший митрополит [[Українська автокефальна православна церква 1919–1937|УАПЦ]] [[Василь (Липківський)]] часто цитував поета і присвятив йому дві проповіді.<ref name="nx24">''Степовик Д.'' Наслідуючи Христа…&nbsp;— С. 24—25.</ref>

Нині більшість дослідників уважають Шевченка щирим християнином, котрий однак часто виступав з [[антиклерикалізм|антиклерикальними]] поглядами (особливо щодо російського православ'я) та «претензіями» до Бога за свій народ, які хибно трактувалися як атеїзм. Схожі претензії знаходимо й у текстах біблійних пророків.<ref name="nx" /><ref>''[[Оксана Забужко|Забужко О]]''. Шевченків міф України [Текст]: спроба філос. аналізу.&nbsp;— 3-є вид.&nbsp;— К. : Факт, 2006.</ref>

Варто також зазначити, що Шевченко став одним із перших перекладачів сучасною українською мовою біблійних текстів. У грудні [[1845]] року він написав свої переспіви десяти [[псалми|псалмів]]. Його збірка «[[Давидові псалми (Шевченко)|Давидові псалми]]» була видана ще за життя поета в складі «[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]» 1860 року (та окремою книжкою того ж року).<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/shev142.htm Давидові псалми] // Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т.&nbsp;— К., 2003.&nbsp;— Т. 1: Поезія 1837—1847.&nbsp;— С. 358—365; С. 742—748.</ref>

=== Політико-правові погляди ===
Характерною ознакою політико-правових поглядів Шевченка є глибоке несприйняття, засудження самодержавства. Для Шевченка не існувало «добрих» царів. У поемі «Сон» Шевченко із сарказмом розвінчує образ імператора як помазаника божого на землі, в творі «Юродивий» називає його «фельдфебелем на троні», верховодою зграї насильників і кровожерних поміщиків-нелюдів. В історії експлуататорських держав Шевченко бачив сатрапів, тиранів-царів, цезарів, імператорів, які правили, спираючись на церкву, що освячувала свавілля й насильство над людиною. У творі «Царі» поет розкриває й рішуче засуджує злочинну сваволю самовладців-деспотів. Феодально-самодержавна Росія змальовується в творах Шевченка поділеною на два соціальні полюси: визискуване селянство й визискувачі-поміщики з імператорами на чолі. Івана Грозного він називавав «мучителем», різко викривав гнобительську політику Петра І та засуджував антинародний характер правління Катерини II.

Ненависть і політичне неприйняття у Шевченка було не лише до російського імперіалізму, а й до українських експлуататорів. Гетьмани для поета&nbsp;— таке ж зло, як і імператорські чиновники. Він із презирством писав про тих українських діячів, які багато говорять про «неньку Україну», про її «долю-волю», а насправді заодно з російськими поміщиками та імперіалізмом «деруть шкуру» з селян, «праведную кров із ребер, як водицю, точать».

Світле майбутнє України поет пов'язував не з буржуазно-правовим ладом, а з самоуправлінням народу, з громадською, колегіальною формою реалізації влади як гарантією від свавілля властителів. В основу самоуправління народу він поклав суспільну власність і, насамперед, власність на землю. Шевченко дав глибоку й нищівну критику російського законодавства, організації суду та судочинства, першим в історії революційної думки в Україні показав злочинну суть тодішніх законодавчих актів, висловив рішучий протест проти імператорських законів та юридичного їх трактування як способу пригнічення трудової людини. Він писав, що ці закони «катами писані», що «правди в суді немає». Його ідеалом була трудова демократична республіка.

Політичним ідеалом Шевченка була сила «праведного закону», як він неодноразово наголошував. Шевченко вказував, що закон, прийнятий екслуататорською владою, не можна сприймати як «справедливий», тому що він не відповідає людським цінностям. Для Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка соціально справедливим є рівномірний розподіл землі між членами суспільства, ліквідація станового поділу громадян, уведення юридичної рівності, обов'язкова праця всіх членів суспільства, усунення експлуатації.

У творах Шевченка поряд з антикріпосницькими, антиімперськими ідеями присутня думка про самостійність України. У вірші «Чи ми ще зійдемося знову?», написаному в засланні, він закликав своїх співвітчизників: «Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте, В останню тяжкую минуту За неї господа моліть.» У творчості Шевченка, в його політичних поглядах поєднувались ідеї революційності, демократизму і самостійності України.<ref>[http://textbooks.net.ua/content/view/6570/44/ Політико-правові погляди Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка]</ref>

=== Погляди щодо культури ===
Шевченкове послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» може служити дороговказом на шляху культурного відродження українського народу. Ліричний герой послання звинувачує у байдужості до розвитку освіти і національної свідомості. Закликає співвітчизників зупинитись, замислитись і дбати про свою освіту та культуру.

В українській новій літературі Шевченко був першим, хто закликав українців не цуратися самих себе, не виступати у ролі провінціалів чи «малоросів», доводив, що самоствердження України має історичні та соціальні виміри. Створивши українську літературну мову, українську літературу як чинник національної самосвідомості, могутню зброю у розвитку культури українського народу, освічуючи його у дусі вільнодумства, гуманізму та патріотизму, Шевченко спростував «великодержавне» твердження про те, що українська мова загалом не існує, так і погляди русифікованого «освіченого» пануючого класу і його прибічників на українську мову як на мужицьке «наречіє». Збагативши рідну мову, розглядав її як культурне надбання, найбільшу духовну цінність народу, виступав проти її засмічування, за подолання примітивізму та лихословлення, закликаючи навчатися чужого і не цуратися свого.<ref>[http://studies.in.ua/shpora-culture/537-10-poglyadi-shevchenka-na-kulturno-storichniy-rozvitok-ukrnarodu.html Погляди Шевченка на культурно-історичний розвиток укр.народу]</ref>

=== Погляди щодо філософії ===
{{розширити}}

=== Погляди щодо естетики ===
{{розширити}}

=== Погляди щодо історії ===
{{розширити}}

== Образ Тараса Шевченка ==
[[Файл:100 hryvnia 1995 front.jpg|міні|200пкс|ліворуч|На банкноті [[100 гривень]] зразка 1996 року Шевченко зображений зморшкуватим дідусем, хоча він помер у 47-річному віці]]
[[Файл:Taras Szewczenko Warszawa 04.jpg|міні|200пкс|Пам'ятник Шевченку (Варшава), відкритий 2002 року&nbsp;— таким Шевченко майже ніколи не зображався за радянських часів]]
Попри те, що Шевченко протягом життя був «душею компанії»,<ref name="kozach"/><ref name="afchu">''Афанасьєв-Чужбинський О.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog24.htm Спомини про Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 87—107.</ref><ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/spog25.htm В.&nbsp;Л.&nbsp;Беренштам. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і простолюдини, його знайомі] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 107—112.</ref><ref name="savychev">''Савичев М.''[http://litopys.org.ua/shevchenko/spog56.htm Короткочасне знайомство з Тарасом Григоровичем Шевченком] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 255—264.</ref> любив сміятися,<ref name="afchu"/><ref>''Григорович Д.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog17.htm Літературні спогади] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 75.</ref> допомагати іншим<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/spog21.htm Стороженко. Епізод із життя Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 82—83.</ref><ref>''Пономарьов Ф.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog13.htm Тарас Григорович Шевченко] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 67—68.</ref> і вмів розвеселити незнайомих людей,<ref name="kozach">''Козачковський А.'' [http://litopys.org.ua/shevchenko/spog19.htm Із спогадів про Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка] // Спогади про Тараса Шевченка.&nbsp;— К. : Дніпро, 1982.&nbsp;— С. 76—80.</ref><ref name="savychev"/> його звикли зображати із суворим виразом обличчя. Також хоча він помер доволі молодим (у 47 років), його часто зображають як дідуся, із зморшками.<ref name="nx" />

Про плекання за радянської влади образу саме такого суворого й похмурого Шевченка розповідав скульптор [[Молодожанин Леонід Григорович|Леонід Молодожанин]], автор кількох пам'ятників Шевченкові закордоном. У 1930-х роках він був студентом Ленінградської академії мистецтв у класі скульптури професора [[Манізер Матвій Генріхович|Матвія Манізера]]. Разом з іншими студентами він допомагав Манізеру моделювати [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Київ)|пам'ятник Шевченка для Києва]]. Коли проект пам'ятника був готовим, на роботу приїхали поглянути [[Каганович Лазар Мойсейович|Лазар Каганович]] і [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]]. Побачивши під фігурою Шевченка персонажів із «[[Гайдамаки (поема)|Гайдамаків]]» (подібно до [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Харків)|харківського пам'ятника Шевченку]]), Каганович накинувся на Манізера з критикою: мовляв, такий Шевченко надихатиме селян повстати проти радянської влади. Він наказав прибрати всіх персонажів, змінити фігуру Шевченка з випнутими грудьми на фігуру з похиленою уперед головою, наказав прибрати Шевченкові руки за спину та повісити на них якусь важку одежину. Манізер переробив пам'ятник за «порадами» Кагановича й у такому вигляді його було відлито з бронзи і встановлено 1939 року.<ref>''Степовик Д.'' Наслідуючи Христа…&nbsp;— С. 42—43.</ref>

25 років потому, в [[1964]]-му, відкрито [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Вашингтон)|пам'ятник молодому Шевченку (Вашингтон)]] роботи самого Молодожанина. Шевченко зображений на ньому з випнутими грудьми, спрямований уперед.

Є думка, що перший пам'ятник молодому Шевченку в Україні було відкрито у [[Звенигородка|Звенигородці]] [[1981]] року.<ref>[http://www.pohlyad.com/mandry/n/11068 Рейтинг «Погляду». 10 найцікавіших пам'ятників Шевченку в Україні] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140309171836/http://www.pohlyad.com/mandry/n/11068 |date=9 березень 2014 }} // Погляд.&nbsp;— 09.03.2013.</ref>

== Дослідження життя і творчості ==

{{Main|Шевченкознавство}}

Наукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Тараса Шевченка, а також його місця в історії Східної Європи та в світовому літературному процесі&nbsp;— предмет окремої науки [[Шевченкознавство|шевченкознавства]]. Вивчення спадщини Шевченка&nbsp;— проблема невичерпна та багатобічна, і тому шевченкознавство як міждисциплінарна галузь наукового знання відзначається різними напрямами досліджень (біографічний, бібліографічний, літературознавчий, текстологічний, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, психологічний, педагогічний, релігійно-етичний, філософський, суспільно-політичний тощо).

== Ушанування пам'яті ==
[[Файл:Shevchenko Taras.jpg|thumb|200px|left|Тарас Шевченко. Скульптура [[Микола Шматько|Миколи Шматька]] в [[Луганський національний університет імені Тараса Шевченка|Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка]]]]
{{Main|Вшанування пам'яті Тараса Шевченка|Шевченківські дні}}
[[Файл:Shevchenko 200 anniversary 10.JPG|200пкс|thumb|Святкування 200-річчя від дня народження Шевченка біля [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]], названого його ім'ям.]]
[[Файл:200 Shevchenko 50 R.jpg|міні|200пкс|
[[200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка (срібна монета)|«200-річчя від дня народження Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка»]],<br/>срібна монета номіналом 50 грн]]
[[Файл:Shevchenko R.jpg|праворуч|thumb|200px|[[Тарас Шевченко (золота монета)|Золота пам'ятна монета присвячена Т. Шевченку]]]]

До 200-річчя від дня народження поета в березні [[2014]] року [[Інтер (телеканал)|телеканал «Інтер»]] та інформаційний портал «Подробиці» створили інтерактивну карту об'єктів, присвячених Тарасу Григоровичу Шевченку<ref>[http://podrobnosti.ua/society/2014/03/07/963230.html «Интер» создал первую интерактивную карту объектов, посвященных Шевченко].</ref>.

На інтерактивній карті проекту «Світ Шевченка» відзначено 1060 пам'ятників Кобзарю, міста, села, вулиці, музеї, навчальні заклади, театри, названі на його честь. Ці об'єкти розташовані в 32 країнах на різних континентах. Інтерактивна карта дає змогу користувачам мережі побачити пам'ятні місця за допомогою сервісу огляду місцевості.

=== Названі ім'ям ===
{{main|Вулиця Шевченка||Шевченкове|Шевченківське}}
Ім'ям Тараса Шевченка названо низку географічних об'єктів (населених пунктів, вулиць), навчальних закладів та інших організацій України. Зокрема, в [[Київ|Києві]] чотири вулиці Шевченка (для точної ідентифікації доводиться вказувати район або індекс) та [[Бульвар Тараса Шевченка (Київ)|бульвар Тараса Шевченка]], який разом із [[Проспект Перемоги (Київ)|проспектом Перемоги]] становить одну з найголовніших артерій міста.

Ім'я Тараса Шевченка також мають вищі навчальні заклади&nbsp;— [[Київський національний університет|Київський]], [[Луганський національний університет|Луганський]] та [[Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка|Чернігівський]] національні університети, [[Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут]] та [[Придністровський державний університет імені Тараса Шевченка|головний університет]] [[Автономне територіальне утворення з особливим правовим статусом Придністров'я|Придністровської Республіки]] ([[Молдова]]); театри&nbsp;— [[Національна опера України імені Тараса Шевченка|Національна опера]], [[Волинський обласний академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка|Волинський]], [[Дніпровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка|Дніпровський]], [[Криворізький театр драми та музичної комедії імені Т. Г. Шевченка|Криворізький]], [[Тернопільський академічний обласний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка|Тернопільський]], [[Харківський драматичний театр|Харківський]], [[Черкаський обласний музично-драматичний театр|Черкаський]] та [[Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр|Чернігівський]] драматичні театри, а також численні кінотеатри; гора [[Шевченка пік]], [[Форт-Шевченко]]; з [[1964|1964-го]] по [[1991]] рік місто [[Актау]] мало назву '''Шевченко'''.

==== Премії ====
У галузі літератури щорічно присвоюють [[Шевченківська премія|Шевченківську премію]]&nbsp;— одну з найпрестижніших відзнак України.

Переможцям Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді присуджують [[Стипендія переможцям Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка|стипендію імені Тараса Шевченка]].

На його честь названо астероїд [[2427 Кобзар]], кратер [[Шевченко (кратер)|Шевченко]] на [[Меркурій (планета)|Меркурії]] та рідкісний мінерал [[тарасовіт]].

=== Пам'ятники ===
[[Файл:Пам'ятник Тарасу Шевченку в Києві.jpg|thumb|200px|left|Пам'ятник Тарасу Шевченку у Києві]]
[[Файл:Пам. д. Т. Шевченку, Франківськ.JPG|thumb|200px|left|Пам'ятна дошка Тарасові Шевченку, «Просвіта», [[Івано-Франківськ|Франківськ]]]]
{{main|Пам'ятники Тарасу Григоровичу Шевченку}}
В [[Україна|Україні]] та за її межами є багато пам'ятників Шевченку. Перший пам'ятник Шевченку було встановлено в с. [[Тюдів]] Івано-Франківської області в 1862 році.<ref>[http://huculia.info/place/taras-shevchenko-monument-tyudiv/ Пам'ятник Тарасу Шевченку на Сокільській скалі]</ref>. Одним із найкращих пам'ятників вважають монумент у [[Харків|Харкові]], великі пам'ятники Кобзареві встановлені також у [[Київ|Києві]], [[Дніпро (місто)|Дніпрі]], [[Донецьк]]у, [[Львів|Львові]] та інших містах. За кордоном пам'ятники Шевченку встановлено в [[Росія|Росії]] ([[Москва]], [[Санкт-Петербург]]), [[США]] ([[Вашингтон]]), [[Канада|Канаді]] ([[Вінніпеґ]], [[Торонто]]), [[Польща|Польщі]] ([[Білий Бір]], [[Варшава]]), [[Чехія|Чехії]] ([[Прага]]), [[Білорусь|Білорусі]] ([[Берестя]], [[Гомель]], [[Мінськ]], [[Могильов]], [[Слуцьк]]), [[Грузія|Грузії]] ([[Тбілісі]]), [[Угорщина|Угорщині]], [[Парагвай|Парагваї]], [[Узбекистан]]і, [[Франція|Франції]] ([[Париж]], Монтаржі) [[Австралія|Австралії]] ([[Канберра]]).

=== Музеї ===
{{main|Музеї Тараса Шевченка}}
Найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим Кобзареві, є [[Шевченківський національний заповідник]] на місці поховання поета на Тарасовій горі в [[Канів|Каневі]]. У Києві діє [[Національний музей Тараса Шевченка]], його філіал&nbsp;— це [[Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка|Літературно-меморіальний будинок-музей]]. У [[Торонто]] є музей, присвячений тільки шевченківській тематиці.

=== Нумізматика та філателія ===
У 1989 році в СРСР було випущено монету [[1 карбованець «175-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка»]] з портретом Шевченка.

[[Портрет]] Тараса Шевченка зображено на банкноті номіналом 100 [[гривня|гривень]] всіх випусків та на [[золото|золотій]] пам'ятній монеті номіналом 200 гривень 1996 року. Також у 2011 році до 150-річчя смерті поета випущено монету в 5 гривень «[[Останній шлях Кобзаря (монета)|Останній шлях Кобзаря]]».

У 2014 році до 200-річчя поета Національний банк України випустив пам'ятні монети з [[200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка (монета)|нейзильберу]] та [[200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка (срібна монета)|срібла]]. Також [[Національний банк Республіки Казахстан|Національний банк Казахстану]] до цього ювілею випустив дві монети в 50 та 500 [[казхстанський тенге|тенге]]

Шевченка зображено на банкноті 50 [[Придністровський рубль|придністровських рублів]].

=== Інше ===
У жовтні 2014 року в [[Харків|Харкові]] на стіні 17-поверхового будинку намалювали найбільший у світі портрет Тараса Шевченка площею понад 500&nbsp;м².<ref>[http://www.unian.ua/society/991403-u-harkovi-na-bagatopoverhivtsi-pochali-malyuvati-naybilshiy-v-ukrajini-portret-shevchenka.html У Харкові на багатоповерхівці почали малювати найбільший в Україні портрет Шевченка.] // УНІАН. 01.10.2014.</ref>

До 200-річчя поета в Донецьку вийшло видання «Донецька Шевченкіана у датах і подіях: 1851−2014»<ref>[http://donetshina.ucoz.org/publ/rozdumi_z_privodu/donecka_shevchenkiana_u_datakh_i_podijakh_1851_2014/4-1-0-1303 Донецька Шевченкіана у датах і подіях: 1851—2014] / укладач: Т.&nbsp;Г.&nbsp;Пішванова.&nbsp;— Донецьк&nbsp;: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, ТОВ «Східний видавничий дім», 2014.&nbsp;— 176 с.</ref>.

{{Див. також|Тарас Шевченко і Київський університет|:Категорія:Річниці та ювілеї Тараса Григоровича Шевченка}}

== Бібліографія ==
{{Main|Бібліографія Тараса Шевченка}}
;Видання
* [http://www.archive.org/details/kobzar00mikegoog ''Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко.'' Кобзарь].&nbsp;— Прага, 1876.
* ''Шевченко&nbsp;Т.&nbsp;Г.'' Повне зібрання творів: В 10 т.&nbsp;— К. : Видавництво Академії Наук УРСР, 1939—1964.
* Повне видання творів Тараса Шевченка: У 14 т. / Видавництво [[Денисюк Микола|Миколи Денисюка]].&nbsp;— Чикаго, 1959—1961.
* ''Шевченко&nbsp;Т.&nbsp;Г.'' Твори: В 5 т.&nbsp;— К. : Дніпро, 1984—1985.
* ''Тарас Шевченко.'' Живопис. Графіка: Альбом.&nbsp;— К. : Мистецтво, 1986.&nbsp;— 176 с.: іл.
* ''Шевченко&nbsp;Т.&nbsp;Г.'' Повне зібрання творів: У 12 т. / Редкол.: М.&nbsp;Г.&nbsp;Жулинський (голова) та ін.&nbsp;— К. : Наукова думка, 2001&nbsp;— …
* ''[[Тарас Шевченко|Шевченко Т]]''. [http://savchook.com/books/shhodennyk/ Щоденник] / Тарас Шевченко ; упорядн., автор передмови та приміток проф. [[Ушкалов Леонід Володимирович|Л. Ушкалов]].&nbsp;— Харків : [[Видавець Олександр Савчук]], 2018.&nbsp;— 2-ге вид.&nbsp;— 416 с., 14 іл.
;Біографії
* ''Зайцев П.'' Життя Тараса Шевченка.&nbsp;— 2-е вид.&nbsp;— К. : Обереги, 2004.&nbsp;— 480 с.&nbsp;— (Б-ка укр. раритету).
* Іван Андрусяк про Дмитра Туптала (святого Димитрія Ростовського), Григорія Квітку&nbsp;— Основ'яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича, Олексу Довбуша / [[Андрусяк Іван Михайлович|І. Андрусяк]].&nbsp;— К. : [[Грані-Т]], 2008.&nbsp;— 96 с.&nbsp;— Серія «[[Життя видатних дітей]]».&nbsp;— ISBN 978-966-2923-77-3.
* ''Кониський&nbsp;О.&nbsp;Я.'' Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя / Упоряд., підгот., тексти, передм., приміт., покажч. В.&nbsp;Л.&nbsp;Смілянська.&nbsp;— К. : Дніпро, 1991.&nbsp;— 702 с.
* ''Лукіянович Денис.'' [http://uartlib.org/allbooks/denis-lukiyanovich-pro-zhittya-tarasa-shevchenka/ Про життя Тараса Шевченка].&nbsp;— Львів, 1914.
* ''[[Ушкалов Леонід Володимирович|Ушкалов Л.]]'' Шевченко від А до Я / Л. Ушкалов ; іл. [[Стефурак Анастасія Михайлівна|А. Стефурак]].&nbsp;— Львів : [[Видавництво Старого Лева]], 2017.&nbsp;— 80 с.

;Дослідження
* ''Антонович&nbsp;Д.&nbsp;В.'' Шевченко-маляр.&nbsp;— К. : Україна, 2004.&nbsp;— 272 с.
* [http://uartlib.org/allbooks/m-g-burachek-velikiy-narodniy-hudozhnik-z-75-reproduktsiyami-hudozhnih-tvoriv-t-g-shevchenka/ ''Бурачек М.'' Великий народний художник. З 75 репродукціями художніх творів Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка].&nbsp;— Харків, 1939.
* [[Грабович Григорій Юлійович|''Грабович Г.'']] [[Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка]].&nbsp;— К. : Рад. письменник, 1991; [[Критика (видавництво)|Критика]], 1998.&nbsp;— 212 с.
* [[Гуржій Іван Олександрович|''Гуржій І. О.'']], [[Сарбей Віталій Григорович|''Сарбей В. Г.'']] Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко&nbsp;— революціонер-демократ.&nbsp;— К., 1961.&nbsp;— 47 с.
* ''Гуржій&nbsp;І.&nbsp;О.'' Тарас Шевченко про героїчне минуле України.&nbsp;— К., 1964.&nbsp;— 46 с.
* [http://www.archive.org/details/zbirnykpamiatyta00hrusuoft Збірник пам'яті Тараса Шевченка (1814—1914)].&nbsp;— К., 1915.
* Національний музей Тараса Шевченка: [Альбом] / Упоряд.: Т. Андрущенко, С. Гальченко.&nbsp;— К. : Мистецтво, 2002.&nbsp;— 224 с.: іл.
* ''Новицький О.'' [http://uartlib.org/allbooks/ol-novitskiy-taras-shevchenko-yak-malyar/ Тарас Шевченко як маляр].&nbsp;— Львів; Москва: Накладом наукового товариства імені Шевченка, 1914.
* ''Новицький О.'' [http://uartlib.org/allbooks/ol-novitskiy-taras-shevchenko/ Тарас Шевченко].&nbsp;— Рух, 1930.
* ''Огієнко І.'' Тарас Шевченко / Упоряд. М.&nbsp;С.&nbsp;Тимошик.&nbsp;— К. : Наша наука і наша культура, 2002.&nbsp;— 440 с.&nbsp;— («Рукописна спадщина». Т. 2).
* ''Рильський&nbsp;М.&nbsp;Т.'' Поетика Шевченка.&nbsp;— К. : Вид-во Акад. наук УРСР, 1961.&nbsp;— 24 с.
* ''Річицький А.'' [http://vpered.wordpress.com/2014/03/10/richytsky-shevchenko/ Тарас Шевченко в світлі епохи (уривки, 1922)]
* Словник мови Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка: У 2 т. / Відп. ред. В.&nbsp;С.&nbsp;Ващенко.&nbsp;— К. : Вид-во АН УРСР, 1964.
* ''Смілянська&nbsp;В.&nbsp;Л.'' Стиль поезії Шевченка.&nbsp;— К. : Наук. думка, 1981.&nbsp;— 263 с.
* Шевченківський словник: У 2 т. / Відп. ред. Є.&nbsp;П.&nbsp;Кирилюк: Інститут літератури ім. Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка АН УРСР.&nbsp;— К. : Головна редакція УРЕ, 1976—1977.

== Див. також ==
* [[Шевченкознавство]]
* [[Почерк Тараса Григоровича Шевченка]]
* [[Список літературних творів Тараса Шевченка]]
* [[Переклади творів Тараса Шевченка]]
* [[s:Присвята|І. Франко. Присвята]]

== Примітки ==
{{reflist|26em}}

== Джерела ==
* ''M.Г. Жулинський.'' [http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1359-9/978-966-00-1359-9.pdf Шевченко Тарас] // {{ЕІУ|10|619}}
* {{Наслідуючи Христа}}
* [https://web.archive.org/web/20180312082122/http://www.library.vn.ua/publications/2004/shevchenko.html Тарас Шевченко і Вінниччина: Біобібліогр. покажч]. / Уклад.: Г. Авраменко, О. Кізян, Б. Хоменко. Вступ. ст. «Шевченкіана Вінниччини» Б.Хоменка; [[Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Тимірязєва|Вінниц. ОУНБ ім. К.&nbsp;А.&nbsp;Тімірязєва]], Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського.&nbsp;— [[Вінниця]], 2004.&nbsp;— 107 с.
* [https://web.archive.org/web/20180604052205/http://www.library.vn.ua/publications/2013/Shevchenko_Vinnitchina.html Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко і Вінниччина]: бібліогр. покажч. : 200-річчю від дня народж. Кобзаря присвячується / уклад. Г.&nbsp;М.&nbsp;Авраменко ; вступ. ст. Б.&nbsp;В.&nbsp;Хоменка, нова ред. ст. [[Подолинний Анатолій Мусійович|А.&nbsp;М.&nbsp;Подолинного]] ; наук. ред. [[Подолинний Анатолій Мусійович|А.&nbsp;М.&nbsp;Подолинний]] ; ред. О.&nbsp;Г.&nbsp;Поліщук ; відп. за вип. [[Морозова Наталія Іванівна|Н.&nbsp;І.&nbsp;Морозова]] ; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., [[Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Тимірязєва|Вінниц. ОУНБ ім. К.&nbsp;А.&nbsp;Тімірязєва]].&nbsp;— Вінниця, 2013.&nbsp;— 304 с.
* ''Тофтул М. Г.'' [http://eprints.zu.edu.ua/11783/1/етикa-1.pdf Шевченко Тарас Григорович] // Сучасний словник з етики.&nbsp;— Житомир&nbsp;: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014.&nbsp;— 416 с.&nbsp;— С. 395.&nbsp;— ISBN 978-966-485-156-2.
* [http://leksika.com.ua/17230120/ure/shevchenko Шевченко Тарас Григорович] // {{УРЕ}}

== Посилання ==
{{Вікіпосилання
|Тема = Тарас Шевченко
|Вікісховище=Category:Taras Shevchenko
|Вікіджерела= Тарас Григорович Шевченко
|Вікіцитати=Шевченко Тарас Григорович
}}
* [http://www.chass.utoronto.ca/%7Etarn/courses/429-sp.html Автопортрети]
* [http://community.livejournal.com/ua_kobzar/ Віртуальні Шевченківські читання]
* [http://www.kobzar.info Кобзар]
* {{cite web |url=http://kobzar.ua/site/main |назва=Науково-освітній веб-портал «Тарас Шевченко» |автор= |дата= |веб-сайт= http://kobzar.ua |видавець=[[Інститут телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України]]|мертвий-url= http://кобзар.укр |дата-доступу=11 березня 2015}}
* [http://litopys.org.ua/links/taras_shevchenko.htm Тарас Шевченко] // «Ізборник». Повне зібрання творів.
* [https://sites.google.com/site/openbookclassic/ukraienska-literatura/sevcenko-t-g Твори Тараса Григоровича Шевченка в мережевій бібліотеці «Відкрита книга»]
* [http://shevchenko.ukrlib.com.ua Інтерактивна біографія Тараса Шевченка]
* [https://web.archive.org/web/20160204180546/https://taras.yandex.ua/ Вікторина про Тараса Шевченка]&nbsp;— проект [[Яндекс]]а до 200-річчя Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка
* [http://www.mova.info/Page.aspx?l1=220 Електронний словник мови Тараса Шевченка]
* [http://taras-shevchenko.com.ua/ua/poem_list/kobzar.htm Кобзар почерком Шевченка]
* [http://347930.ippo.web.hosting-test.net/?p=199 Тарас Шевченко, його біографія і творчість в Інтернеті] | Інститут післядипломної педагогічної освіти
* {{ВТ-ЕСБЕ|Шевченко, Тарас Григорьевич|[[Сумцов Микола Федорович|Сумцов М. Ф.]]}}
* Тарас Шевченко.— [http://www.ukrcenter.com/Література/19669/Тарас-Шевченко Український центр]
* [http://elib.nplu.org/collection.html?id=78 Тарас Шевченко в Електронній бібліотеці «Культура України»]

{{PD-письменник}}
{{Тарас Шевченко}}
{{Кирило-Мефодіївське братство}}
{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Шевченко Тарас Григорович| ]]
[[Категорія:Українофільство]]
[[Категорія:Українські гравери]]
[[Категорія:Українські громадські діячі]]
[[Категорія:Українські письменники]]
[[Категорія:Українські поети]]
[[Категорія:Українські художники]]
[[Категорія:Автори відомих щоденників]]
[[Категорія:Академіки Петербурзької Академії мистецтв]]
[[Категорія:Історія України (1795–1918)]]
[[Категорія:Звільнені кріпаки]]
[[Категорія:Кирило-Мефодіївське братство]]
[[Категорія:Люди на банкнотах України]]
[[Категорія:Люди на марках]]
[[Категорія:Люди на монетах України]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо астероїд]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Національні герої]]
[[Категорія:Російськомовні письменники XIX сторіччя]]
[[Категорія:Уродженці Звенигородського району]]
[[Категорія:Уродженці Київської губернії]]
[[Категорія:Художники-реалісти]]
[[Категорія:Померли в Санкт-Петербурзі]]
[[Категорія:Поховані у Каневі]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названий кратер на Меркурії]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі географічні об'єкти]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі населені пункти]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі об'єкти]]