Відкрити головне меню

Черленківський замок — руїна історичної оборонної споруди. Пам'ятка архітектури і містобудування місцевого значення, включена до відповідного Реєстру пам'яток історії та культури Вінницької області.[1]

Черленківський замок
Селище - Черленківський замок (башта) DSC 7940.JPG

49°08′07″ пн. ш. 28°21′25″ сх. д. / 49.135277777805775656° пн. ш. 28.35694444447177887° сх. д. / 49.135277777805775656; 28.35694444447177887Координати: 49°08′07″ пн. ш. 28°21′25″ сх. д. / 49.135277777805775656° пн. ш. 28.35694444447177887° сх. д. / 49.135277777805775656; 28.35694444447177887
Тип шато
Країна

Україна Україна

Розташування с. Селище (Тиврівський район)
Будівник Черленський
Матеріал цегла, камінь
Будівництво 16 ст. — 
Стан руїни
Черленківський замок. Карта розташування: Україна
Черленківський замок
Черленківський замок (Україна)

Черленківський замок у Вікісховищі?
Наполеон Орда. Селище. Руїни замку Черленківських та каплиця, між 1871 та 1873 рр.

Зміст

Історичні відомостіРедагувати

Деякі історики датують появу Черленкова замку XIII століттям за часів хазяйнування на Поділлі князів Коріятовичів. Тоді ця оборонна споруда разом з поселенням на Лисій горі над Бугом, т. зв. Черлений град, переважав за розмірами і кількістю населення Вінницю.[2] На місці дерев'яної фортеці згодом з'являється кам'яний замок. У 1448 р. поселення отримує Магдебурзьке право, у 1600 р. називається в документах містечком, незважаючи на втрачені на той час привілеї. Замок витримує кілька осад, серед яких найбільш безжальну — кримчаків і ногайців Буджацької орди на чолі з Кантемир-мурзою в 1624 р.[3]
У XVI ст. замок разом з навколишніми землями належить родині шляхтичів Кмитів-Черленківських. Місцина ця отримує назву Черленківщина. Споруда декілька разів перебудовується. Один з останніх Черленківських — Анатас (Атаназій), ставши ченцем, передає замок під монастир ордену василіян з Почаєва. У 1648 р. після знищення у Вінниці домініканського монастиря, Черленківський замок приймає вигнанців і до середини XVIІІ ст. стає подвійним монастирем домініканців і Василіян. Із згасанням роду Черленківських навколишніми маєтками до середини XVIII ст. володіють родини Пісочинських, Шашкевичів, Чарнецьких, Куніцьких, князів Вишневецьких, Собанських, Жевуських, Нитославських, а з 1750 р. — Щеньовські.[4]

Староста трахтемирівський, житомирський підчаший Станіслав Щеньовський[5] відремонтував стіни замку, спорядив його гарматами, тримав там гарнізон. Але вже 1768 р., за часів Барської конфедерації, замок частково руйнується російськими військами, а діяльний конфедерат — воєвода брацлавський Онуфрій Щеньовський[джерело?], отримавши поразку під Білою Церквою від царських військ, остаточно розбирає Черленківський замок, і той втрачає своє оборонне значення. Одна з веж, що залишилась, була перебудована під невеличку магнатську резиденцію в неоготичному стилі, друга — від 1800-х років стала капличкою з родинною усипальницею Щеньовських, де труни висіли на ланцюгах. У 1820 р. тут був похований Гнат Шеньовський.

«Ззовні вежу поштукатурили, оздобив її кути легким рустом, вирубали вікна, з боку подвір’я прибудували тамбур. Спорудили баню зі шпилем і портик з двійчастих колон іонічного ордеру.»[6]

Такою її побачив і замалював художник Наполеон Орда, який здійснив подорож цими місцинами між 1871 та 1873 рр.
У більшовицьку добу палац разом зі склепом знищено, труни Щеньовських скинуто у Буг, а одна з них певний час використовувалась як місток через струмочок. Другу башту замку розтягнуто по цеглині вже у сучасну добу.

 
Новобуд Черленківського замку зі старою вежею

Сучасний станРедагувати

Двоярусна шестигранна вежа з оштукатуреним фасадом і рустованими кутами являє собою руїну і продовжує руйнуватись. У 2012 р. об'єкт, незважаючи на туристичну привабливість, не потрапив до переможців районного конкурсу «Сім чудес Тиврівщини».[7] Поруч з руїною на місці замчиська з 2007 р. ведеться будівництво стилізованого під фортецю ресторанно-розважального комплексу.[8],[9] Вежа Черленківського замку включена до туристичного маршруту, розробленого Сутисківським історичним музеєм «Слава».[10] Її також згадано у путівнику «Чотирнадцять мандрівок Вінниччиною» як «пустку без даху, залишену напризволяще».[11]

МіфологіяРедагувати

Циркулює легенда про двох братів-паничів, які не могли поділити руку дівчини. Один з братів закрився з дівчиною в замку, а інший зібравши військо, взяв замок в облогу і змусив його здатись через голод. Брат застрелив іншого стрілою з замкових мурів, за що судом був даний йому смертний вирок, проте король, враховуючи його заслуги, помилував його.
За часів Гайдамаччини в замку зі старим слугою оборонялася пані Чарнецька (родом з Черленківських).
Існують історії про чималі підземні ходи із замчиська попід Південний Буг і до Вінниці. За радянських часів люди шукали в проваллях підземних ходів панські скарби — 16 діжок із золотом, по чотири діжки в чотирьох різних місцях.[12]

ГалереяРедагувати

Черленківська вежа. Ракурс 
Вигляд зсередини башти 
Краєвид з Черленківською вежею 
Внутрішній вигляд башти 
Черленківська вежа. Ракурс 
Стіни башти 
Черленківська вежа над водою 
Стара башта разом з новобудом Черленківського замку 
Черленківська вежа. Ракурс 

Джерела і літератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Пам'ятки історії та культури Вінницької області: словникова частина / Упоряд. Ю. А. Зінько, М. Р. Мудрак та ін. — Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. — С. 367.
  2. Деякі історики і краєзнавці трактують відомості про Черлений городок з літописів Даниловича-Попова і Биховця 1351 р. про відбудування Коріятовичами фортець у Смотричі, Бакоті, Кам'янці, Скалі, Черленому городку, Сокільці, Вінниці на користь Черленкова замку у Селищі. Одначе, інші вважають, що у літописах йдеться про Червоногородську фортецю на сучасному Тернопіллі.
  3. Малаков, Д. В. По Брацлавщине. — Москва: Искусство, 1982. — C. 52-53.
  4. Завальнюк К. В. Останній із визначних Щеньовських: черленківська минувшина. — Вінниця: Книга-Вега, 2004. — С. 8-11.
  5. Trechtymirów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII : Szlurpkiszki — Warłynka. (пол.) — S. 453—458. (пол.)
  6. Малаков, Д. В. По Брацлавщине. – Москва: Искусство, 1982. – C. 54-55.
  7. Про підсумки конкурсу «Сім чудес Тиврівщини» //Сайт Тиврівської районної ради. — 2012. — 21 грудня.
  8. Даниленко, Ян. Володимир Скомаровський збудує замок у Селищі // Сайт Gazeta.ua. — 2007. — 6 листопада.
  9. Єрофєєва, Світлана. У весільній сукні через таємний підземний перехід часів середньовіччя зможуть пройтись наречені Вінниччини, коли закінчиться реставрація Черленківського замку // 33 канал. — 2009. — 10 червня.
  10. Туристично-краєзнавчий маршрут «Тиврівщина — перлина Поділля» // Сайт Сутисківського історичного музею «Слава».
  11. Чотирнадцять мандрівок Вінниччиною / Уклад. Д. Антонюк. — Київ: Грані-Т, 2009. — С. 37-38.
  12. Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 222.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати