Перегляд вихідного коду сторінки Червоний терор

{{Infobox disease}}
'''Черво́ний теро́р'''&nbsp;— заходи насильства, які здійснювалися [[більшовики|більшовиками]] проти широких соціальних груп, включаючи робітників та селян, що були оголошені «класовими ворогами», або звинувачувалися в «контрреволюційній» діяльності.

== Історичні аспекти ==

Терор та насильство, включаючи масову конфіскацію (пограбування) приватної власності, арешти, розстріли, примусові роботи, відправлення на фронт, організацію голоду тощо, широко застосовувалися у [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Радянській Росії]] під керівництвом [[Ленін Володимир Ілліч|В.&nbsp;І.&nbsp;Ульянова (Леніна)]] одразу після захоплення [[більшовики|більшовиками]] влади восени 1917 року. Тобто ще значно раніше до прийняття Декрету «про червоний терор» від [[5 вересня]] [[1918]] року.<ref>[http://lib.ru/POLITOLOG/MELGUNOW/terror.txt ''С.&nbsp;П.&nbsp;Мельгунов.'' «Красный террор» в России 1918—1923]</ref><ref>{{Cite web |url=http://vilenin.eu/t35/p107 |title=Тезисы закона о конфискации домов с сдаваемми в наем квартирами. В. И. Ленин: ПСС. — Т. 35. — С. 108 |accessdate=4 жовтень 2013 |archiveurl=https://archive.today/20131004222719/http://vilenin.eu/t35/p107 |archivedate=4 жовтень 2013 |deadurl=yes }}</ref><ref>[http://istmat.info/node/28148 Декрет о ревизии стальных ящиков в банках.]</ref><ref>[http://www.lib.ru/HIST/BUNICH/zoloto.txt [[Ігор Бунич|Игорь Бунич]]. Золото партии]</ref><ref>{{Cite web |url=http://vilenin.eu/t35/p155 |title=Записка Ф. Э. Дзержинскому с проектом Декрета о борьбе с контрреволюционерами и саботажниками. В. И. Ленин: ПСС. — Т. 35. — С. 156 |accessdate=4 жовтень 2013 |archiveurl=https://archive.today/20131004230136/http://vilenin.eu/t35/p155 |archivedate=4 жовтень 2013 |deadurl=yes }}</ref><ref>[http://www.scribd.com/doc/94360375/Латышев-Рассекреченный-Ленин Латышев А.&nbsp;Г.&nbsp;Рассекреченный Ленин.&nbsp;— С. 57–72]</ref><ref>[https://archive.today/20170812123956/http://rubooks.org/book.php?book=4381&page=1 Буровский Андрей. Россия, умытая кровью. Самая страшная русская трагедия. Эксмо, Яуза. 2011. -640с.]{{ref-ru}}</ref> Необхідність застосування терору та насильства для захоплення та утримання [[більшовики|більшовиками]] влади була теоретично обґрунтована [[Ленін]]им у його працях ще раніше до узурпації влади восени 1917 року.<ref>[http://www.scribd.com/doc/66462468/В-И-ЛЕНИН-О-ТЕРРОРЕ-ТЕОРИЯ-И-ПРАКТИКА Г.&nbsp;П.&nbsp;Хомизури В.&nbsp;И.&nbsp;Ленин о терроре (теория и практика) (Цитаты без комментариев) {{ref-ru}}]</ref>

Згідно з Декретом «про червоний терор»<ref name="wikisource" /> від [[5 вересня]] [[1918]] року ({{lang-ru|Декрет о красном терроре}}), «червоний терор» ставив перед собою завдання боротьби з контрреволюцією, спекуляцією й злочинами за посадою шляхом ізолювання «класових ворогів» у концентраційних таборах і шляхом фізичного знищення «всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів»<ref name="ejvchk1918">«Еженедельник ВЧК». 1918. №&nbsp;1. С. 11.</ref>.

[[Більшовики]], прийнявши Декрет «про червоний терор» після терористичних актів соціалістів-революціонерів&nbsp;— колишніх союзників більшовиків, проти [[більшовики|більшовицьких]] лідерів, в основному вбивали людей, які не мали жодного стосунку до партії лівих соціалістів-революціонерів.

Російські історики, як правило, розглядають «червоний терор» лише в межах [[Росія|Радянської Росії]] у роки [[Громадянська війна в Росії|Громадянської війни]] (1917—1923)<ref>Напр. ''С.&nbsp;П.&nbsp;Мельгунов, А.&nbsp;Л.&nbsp;Литвин''</ref>. Таку позицію не можна вважати правильною, оскільки відомо, що органи більшовицької влади, включно з відділами ВНК РНК, діяли також і за межами Росії, зокрема у [[Київ|Києві]], [[Харків|Харкові]], [[Мінськ]]у та інших містах, що пізніше опинилися у складі СРСР. Українські історики<ref>Напр. ''Іван Білас''</ref> поширюють термін «червоний терор» і на [[сталінські репресії]] в СРСР до 1953 року.

Термін «червоний терор» застосовують також щодо діяльності комуністів Угорщини (1919), [[Червоний терор в Іспанії|республіканців Іспанії]] (1936—1939) та [[Дерг|комуністичної військової хунти Ефіопії]] (1977—1979).

== Обґрунтування червоного терору ==
Російські революціонери широко застосовували терор вже починаючи з 1901 року. Початком терору вважають убивство есерівським бойовиком міністра народної освіти Миколи Боголепова. Усього з 1901 по 1911&nbsp;р. жертвами революційного терору стали близько 17 тисяч чоловік (з них 9 тисяч припадають на період революції 1905—1907&nbsp;р.).

Сам же термін «червоний терор» ввела есерка {{нп|Зінаїда Конопляннікова|Зінаїда Конопляннікова|ru|Коноплянникова, Зинаида Васильевна}}, яка заявила на суді в [[1906]]
{{text2|Партія вирішила на білий, але кривавий терор уряду, відповісти червоним терором… <ref>''Ольга Морозова.''[http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu-www.woa/wa/Main?textid=1978&level1=main&level2=articles И красный мак и белая ромашка растут на проклятой земле]</ref>}}
Згодом [[Троцький Лев Давидович|Лев Троцький]] сформулював «червоний терор» як {{text2|знаряддя, застосовуване проти приреченого на загибель класу, що не хоче гинути''.<ref name="terrorizmikommunizm">Троцкий Л. «Терроризм и коммунизм.» С. 64. // Аким Арутюнов «Досье Ленина без ретуши»</ref>}}
[[Ленін Володимир Ілліч|Володимир Ленін]] також вважав терор необхідним, зокрема у вересні 1917 року він писав: {{text2|…без страти  стосовно   визискувачів (тобто поміщиків і капіталістів) навряд чи обійдеться жоден революційний уряд<ref>(В. И. Ленин, ПСС, т. 34, стр. 174)</ref>}}
Пізніше досить ґрунтовно сутність червоного терору визначив чекіст [[Лацис Мартин Іванович|М.&nbsp;І.&nbsp;Лацис]]:
{{text2|Ми не ведемо війни проти окремих осіб. Ми винищуємо буржуазію як клас. Не шукайте на слідстві матеріалів і доказів того, що обвинувачуваний діяв ділом або словом проти радянської влади. Перше питання, яке ми повинні йому поставити, - до якого класу він належить, якого він походження, виховання, освіти або професії. Ці питання й повинні визначити долю обвинувачуваного. У цьому - зміст і сутність червоного терору.<ref>Лацис М.И. «Красный террор». 01.11.1918, Казань</ref>}}
Ленін пов'язував необхідність терору з встановленням [[Диктатура пролетаріату|диктатури пролетаріату]], яку він характеризував так:
{{text2|“Диктатура означает — примите это раз навсегда к сведению, господа кадеты, — неограниченную, опирающуюся на силу, а не на закон, власть”<ref>{{Cite web |url=http://vilenin.eu/t41/p376 |title=В.И.Ленин ПСС (пятое издание) т.41 стр. 376 |accessdate=18 квітень 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100815083918/http://vilenin.eu/t41/p376 |archivedate=15 серпень 2010 |deadurl=yes }}</ref>.}}
{{text2|“Неограниченная, внезаконная, опирающаяся на силу, в самом прямом смысле слова, власть — это и есть диктатура”<ref>{{Cite web |url=http://vilenin.eu/t41/p380 |title=В.И.Ленин ПСС (пятое издание) т.41 стр. 380 |accessdate=18 квітень 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100815085008/http://vilenin.eu/t41/p380 |archivedate=15 серпень 2010 |deadurl=yes }}</ref>.}}
{{text2|“Научное понятие диктатуры означает не что иное, как ничем не ограниченную, никакими законами, никакими абсолютно правилами не стесненную, непосредственно на насилие опирающуюся власть” <ref>{{Cite web |url=http://vilenin.eu/t41/p383 |title=В.И.Ленин ПСС (пятое издание) т.41 стр. 383 |accessdate=18 квітень 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100815085020/http://vilenin.eu/t41/p383 |archivedate=15 серпень 2010 |deadurl=yes }}</ref>.}}

== Політика терору в Радянській Росії ==

[[Файл:19180913-newspaper witebsk cheka red terror.gif|міні|150пкс|Газетне повідомлення про червоний терор у Вітебську]]
З приходом в результаті [[Жовтневий переворот|Жовтневого перевороту]] до влади [[більшовики|більшовиків]], червоний терор поступово стає офіційною політикою [[РРФСР|Радянської Росії]].

Вже [[24 листопада]] [[1917]] року [[Рада Народних Комісарів Росії]] (РНК) видала [[Декрети про суде|декрет «Про суд»]]<ref name="osude1917">[http://www.pravo2.ru/docs_cccp.php?id=8303 Декрет СНК РСФСР «О суде» от 24 ноября 1917 года]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>, відповідно до якого були створені робочі й селянські [[Революційний трибунал (СРСР)|революційні трибунали]] «для боротьби проти контр-революційних сил у видах вживання заходів огородження від них революції та її завоювань, а також для рішення справ щодо боротьби з [[мародерство]]м і [[хижацтво]]м, [[саботаж]]ем та іншими зловживаннями торговців, промисловців, чиновників й інших осіб».<ref>[http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/DEKRET/o_sude1.htm Декрет о суде от 22 ноября (5 декабря) 1917 г., Вивірено за виданням: Декреты Советской власти. Т.I. М., Гос.изд-во полит.литературы, 1957]</ref> Характерно, що про мародерство та хижацтво комуністів та пролетаріїв тут не йдеться.

[[7 грудня]] 1917 року при [[Рада народних комісарів РРФСР|Раді народних комісарів РРФСР]] була створена [[ВЧК|надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією й саботажем]] (скорочено ВНК&nbsp;— {{lang-ru|всероссийская чрезвычайная комиссия}}), яку очолив [[Дзержинський Фелікс Едмундович|Ф.&nbsp;Е.&nbsp;Дзержинський]]. Ця комісія була наділена широкими правами: робити арешти й конфіскації, виселяти злочинні елементи, позбавляти продовольчих карток, публікувати списки ворогів народу тощо.

Хоча рішенням Другого Всеросійського з'їзду рад робочих і солдатських депутатів [[смертна кара]] була скасована 26 жовтня 1917 року, російські лідери продовжували відкрито заявляти про необхідність терору і вбивств. Так, [[Лев Троцький]] [[17 грудня]] [[1917]] заявив про те, що {{text2|не пізніше ніж через місяць терор прийме дуже сильні форми за прикладом великих французьких революціонерів. Ворогів наших буде чекати гільйотина, а не тільки в'язниця.<ref name="lancovterroristy">Ланцов С. А.Террор и террористы: Словарь.. — СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004. — 187 с.</ref>}}
[[Володимир Ленін]], засуджуючи «м'якотілість» у відповідях на дії «контрреволюціонерів», закликав 26 червня 1918 року:
{{text2|заохочувати енергію й масовидність терору проти контрреволюціонерів.<ref>[http://leninvi.com/t50/p106 Г. Е. Зиновьеву. 26/VI. 1918. Также Лашевичу и другим членам Τ TTC. В. И. Ленин: ПСС. — Т. 50. — С. 106]{{ref-ru}}</ref><ref>{{Cite web |url=http://articles.excelion.ru/science/history/world/04193355.html |title=красный террор |accessdate=31 липень 2009 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100106141550/http://articles.excelion.ru/science/history/world/04193355.html |archivedate=6 січень 2010 |deadurl=yes }}</ref>}}
Широко відомим стало формулювання першого голови Революційного військового трибуналу К.&nbsp;Данишевського:{{цитата|''Військові трибунали не керуються й не повинні керуватися ніякими юридичними нормами. Це караючі органи, створені в процесі напруженої революційної боротьби, які постановляють свої вироки, керуючись принципом політичної доцільності й правосвідомістю комуністів».<ref>[http://bilokin.myslenedrevo.com.ua/terror/rec_mt_xorun.html ''Юрій Хорунжий''. Червоний терор як метод вироблення комуністичного людства з людського матеріалу капіталістичної епохи]{{Недоступне посилання|date=серпень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>}}
Декрет «Соціалістична Вітчизна в небезпеці» від [[21 лютого]] [[1918]] безпосередньо містив вказівку здійснювати розстріли:
{{clear}}
{{цитата box2|align=center|width=100%|quote=В ці батальйони для риття окопів повинні бути включені всі працездатні члени буржуазного класу, мужчини і жінки, під наглядом червоноармійців; ті, які чинять опір - розстрілювати...
Ворожі агенти, спекулянти,   громили,  хулігани,  контрреволюційні  агітатори, німецькі шпигуни розстрілюються на місці злочину.<ref>[http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/DEKRET/opasnost.htm текст декрету], вивірено за виданням: Декреты   Советской   власти.   Т.I.
М., Гос.изд-во полит.литературы, 1957.</ref>}}
{{clear}}

=== Закріплення терору у постановах і декретах ===
13 червня 1918&nbsp;р. був прийнятий декрет про відновлення смертної кари. З цього моменту розстріл міг офіційно застосовуватися за вироком революційних трибуналів. Як і раніше, [[Ленін|В.&nbsp;І.&nbsp;Ленін]] дає вказівки щодо посилення терору на місцях. Наприклад, у листі від 8 серпня Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Федорову він пише:
{{text2|У Нижньому, явно, готується білогвардійське повстання. Треба напружити всі сили, скласти трійку диктаторів (Вас, Маркіна й ін.), навести негайно масовий терор, розстріляти й вивезти сотні повій, що згуртовують солдатів, колишніх офіцерів і т.п. Ні хвилини зволікання... Треба діяти щосили: масові обшуки. Розстріли за зберігання зброї. Масовий вивіз меншовиків і ненадійних.<ref>К. Валиуллин. Р.Зарипова: «История России. XX век» // гл.3</ref>}}
В телеграмі Леніна від 9 серпня 1918 року до Пензенського виконкому містяться такі вказівки:
{{text2|Необхідно зробити нещадний масовий терор проти куркулів, попів і білогвардійців; сумнівних замкнути в [[концентраційний табір]] поза містом... <ref>[http://uaio.ru/vil/50.htm В. И. Ленин, ПСС, т. 50, с. 143.]{{ref-ru}}</ref><ref>[http://www.kursach.com/biblio/0010024/000.htm Розин Э. Ленинская мифология государства.&nbsp;— М.: Юристъ, 1996.&nbsp;— 320 с., с. 248]{{ref-ru}}</ref>}}
Через рік в телеграмі Леніна від 26 травня 1919 року:
{{text2|...Декретуйте й запроваджуйте в життя повне обеззброєння населення, розстрілюйте на місці нещадно за всяку приховану гвинтівку.<ref>[http://uaio.ru/vil/50.htm В. И. Ленин, ПСС, т. 50, с. 324.]{{ref-ru}}</ref>}}

Серед заходів щодо наведення порядку й попередженню опору, саботування й контрреволюції пропонувалися також операції з узяття заручників і здійснення погроз і шантажу. 10 серпня 1918 року В.&nbsp;І.&nbsp;Ленін пропонував:
{{text2|заручників... призначити поіменно по волостях. Ціль призначення саме багатії, тому що вони відповідають за контрибуцію, відповідають життям за негайний збір і зсипання надлишків хліба в кожній волості.<ref>[http://uaio.ru/vil/50.htm В. И. Ленин, ПСС, т. 50, с. 145]{{ref-ru}}</ref><ref>[http://www.belousenko.com/books/publicism/volkogonov_lenin_1.htm Дмитрий Волкогонов. Ленин. с. 413]{{ref-ru}}</ref>}}
[[Файл:19180830-grave uritzy red terror.jpg|міні]]
2 вересня 1918 року [[Свердлов Яків Михайлович|Яків Свердлов]] оголосив про початок червоного терору ВЦВК. Цього ж дня у Постанові РНК видав постанову, а 5 вересня&nbsp;— «Декрет про червоний терор», де було сказано:
{{text2|Рада Народних Комісарів... знаходить, що при даній ситуації забезпечення тилу шляхом терору є прямою необхідністю; що для посилення діяльності Всеросійської Надзвичайної Комісії з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією й злочином за посадою й внесеннями в неї більшої планомірності необхідно направити туди можливо більше число відповідальних партійних товаришів; що необхідно забезпечити Радянську Республіку від класових ворогів шляхом ізолювання їх у концентраційних таборах, що підлягають розстрілу всі особи, причетні до білогвардійських організацій, змов і заколотів; що необхідно опубліковувати імена всіх розстріляних, а також підстави застосування до них цієї міри.<ref name="wikisource" />.}}

3 вересня Народний комісар внутрішніх справ [[Петровський Григорій Іванович|Г.&nbsp;І.&nbsp;Петровський]] у своєму розпорядженні заявляє про невідповідне виконання вказівок революційної влади, оскільки розстріли відбуваються недостатньо масово й незважаючи на «масові розстріли десятками тисяч наших товаришів», усе ще не уведений масовий терор проти «есерів, білогвардійців і буржуазії». Видається й потім публікується в Щотижневику ВНК наступна вказівка:

{{text2|Розхитаності й міндальничанню повинен бути негайно покладений кінець. Всі відомі праві есери повинні бути негайно арештовані. З буржуазії й офіцерства повинне бути взяте значна кількість заручників. При найменших спробах опору повинен застосовуватися масовий розстріл. Місцеві губвиконкоми повинні виявити в цьому напрямку особливу ініціативу. Відділи міліції й надзвичайних комісій повинні прийняти всі міри до з'ясування й арешту всіх підозрюваних з безумовним розстрілом всіх замішаних у контрреволюційній і білогвардійській роботі.Про всілякі нерішучі в цьому напрямку дії тих або інших органів місцевих рад Завуправи виконкомів зобов'язані негайно донести народному комісаріату Внутрішніх Справ. ...Тил наших армій повинен бути, нарешті, остаточно очищений від усякої білогвардійщини й всіх підлих змовників проти влади робітничого класу й найбіднішого селянства. Ні найменших коливань, ні найменшої нерішучості в застосуванні масового терору!<ref>Газета «Известия», 4 сентября 1918г.</ref><ref>История России. 1917 — 1940. Хрестоматия / Сост. В.А. Мазур и др.; под редакцией М.Е. Главацкого. Екатеринбург, 1993.</ref>}}

У [[1921]] році керівництво радянських республік проголосило [[НЕП|Нову економічну політику]], що мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. У [[1922]] році ВНК була реорганізована в Державне політичне управління (рос.&nbsp;— ГПУ), очільником якої залишився Ф. Дзержинський. ГПУ продовжувало застосувати терористичні методи репресій і нелегальних санкцій; воно удосконалило методу царської поліції, т.&nbsp;зв. «зубатовщину» (творення поліцією фіктивних революційних організацій, з метою виловлювати ворогів режиму). Сам же В.&nbsp;І.&nbsp;Ленін наголошував: {{цитата|"Найбільша помилка думати, що НЕП поклав кінець терору. Ми ще повернемося до терору й до терору економічного"<ref>[http://leninvi.ru/book_view.jsp?idn=001579&page=190&format=html В.И.Ленин ПСС (пятое издание) т.44 стр. 428]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>}}
Ленін виступав за узаконення терору, за допомогою якого партія [[більшовики|більшовиків]] прийшла до влади:
{{text2|Суд должен не устранить террор; обещать это было бы самообманом или обманом, а обосновать и узаконить его принципиально, ясно, без фальши и без прикрас. Формулировать надо как можно шире, ибо только революционное правосознание и революционная совесть поставят условия применения на деле, более или менее широкого.<ref>[http://leninvi.ru/book_view.jsp?idn=001579&page=190&format=html Ленин В. И. Собрание сочинений (4-е издание) т. 45, С. 190–191]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>}}

== Масштаби терору ==
Відповідно до відомостей, опублікованим особисто начальником відділу ВНК по боротьбі з контрреволюцією [[Лацис|М.Лацисом]], в 1918 році і за 7 місяців 1919 року були розстріляні 8&nbsp;389 чоловік, з них: Петроградської ЧК&nbsp;— 1206; Московської&nbsp;— 234; Київської&nbsp;— 825; ВНК 781 чоловік, ув'язнено в концтаборах 9&nbsp;496 чоловік, у в'язницях&nbsp;— 34&nbsp;334; узято в заручники 13&nbsp;111 чоловік й арештовані 86&nbsp;893 чоловік<ref>Лацис М. И. «Два года борьбы на внутреннем фронте». // Москва&nbsp;— 1920. с. 75, с.76.</ref>. Сам М.&nbsp;Я.&nbsp;Лацис вважав ці цифри скромними:
{{text2|...Якщо можна в чому-небудь обвинуватити ЧК, то не в зайвій запопадливості до розстрілів, а в недостатності застосування вищої міри покарання.<ref>М. Лацис, цит. соч., с. 25</ref>}}

Особлива комісія генерала [[Денікін Антон Іванович|Денікіна]] з розслідування більшовицьких злочинів, скоєних різними структурами більшовицької влади тільки в період 1918—1919&nbsp;р., оцінює кількість загиблих у 1&nbsp;766&nbsp;118 осіб, з них 28 [[Єпископ|єпископів]], 1215 [[Священнослужитель|священнослужителів]], 6&nbsp;775 професорів і вчителів, 8&nbsp;800 докторів, 54&nbsp;650 офіцерів, 260&nbsp;000 солдат, 10&nbsp;500 поліцейських, 48&nbsp;650 поліцейських агентів, 12&nbsp;950 поміщиків, 355&nbsp;250 представників інтелігенції, 193&nbsp;350 робітників, 815&nbsp;000 селян<ref>{{Cite web |url=http://www.polemics.ru/articles/?articleID=415 |title=Геноцид народов России или Холокост по-русски |accessdate=1 серпень 2009 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20131218093114/http://www.polemics.ru/articles/?articleID=415 |archivedate=18 грудень 2013 |deadurl=yes }}</ref><ref>[http://bibliotekar.ru/encW/100/81.htm Соколов Б. В. «Сто великих войн» Гражданская война в России (1917—1922 годы)]</ref><ref>[http://lib.ru/POLITOLOG/MELGUNOW/terror.txt С.&nbsp;П.&nbsp;Мельгунов. «Красный террор» в Россіи 1918—1923. IV. На гражданской войне.]</ref>.

Радянський історик О. Мозохін на основі статистичних даних оцінює кількість жертв червоного терору тільки органів ВНК до 50 тисяч<ref>''О. Мозохин'' [http://mozohin.ru/article/a-10.html  Правовое регулирование внесудебных полномочий ВЧК]''</ref>.

=== Червоний терор в Україні ===

[[Файл:Red terror 001.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Трупи заручників, знайдені в херсонській ЧК у підвалі будинку Тюльпанова]]
[[Файл:Red terror 002.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Двір харківської губчека (вулиця Садова, 5) з трупами страчених]]
[[Файл:Red terror 003.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Розкопки братських могил біля будівлі харківської ЧК]]

На території України червоний терор розпочався у січні [[1918]] року із вторгненням червоногвардійських загонів [[Муравйов Михайло Артемович|Муравйова]], який під час і після [[Штурм_Києва_(1918)|штурму Києва]] влаштував у Києві різанину. За різними підрахунками жертвами різанини стали від 2 до 3 тисяч осіб.<ref>[[Савченко Віктор Анатолійович|''Савченко В. А.'']] [http://militera.lib.ru/h/savchenko_va/01.html Первая война большевиков против Украинской Народной Республики (декабрь 1917&nbsp;— февраль 1918)] / [http://militera.lib.ru/h/savchenko_va/index.html Двенадцать войн за Украину].&nbsp;— Харьков: Фолио, 2006.&nbsp;— 415 с.&nbsp;— {{s|ISBN 966-03-2921-0.}} {{ref-ru}}]</ref> З цього моменту насильство і терор стали основними методами утвердження тут Радянської влади.<ref name="Ревегук">В.&nbsp;Я.&nbsp;Ревегук. Повстанський рух на Полтавщині. Червоний терор</ref>. За висловом В.&nbsp;Г.&nbsp;Короленка, арешти і позасудові розстріли політичних опонентів під приводом боротьби з контрреволюціонерами тут стали звичним, «побутовим явищем» радянської дійсності<ref name="Ревегук"/>.

Дії червоногвардійців в Україні відрізнялися особливою жорстокістю. Наприклад, Харківське ЧК використовувало скальпування і «знімання рукавичок з кистей рук», в Полтаві і Кременчуці священнослужителів саджали на кіл. У Катеринославі застосовували розп'яття й побивання каміннями, в Одесі офіцерів прив'язували ланцюгами до дощок, вставляючи в топлення й смажачи, або розривали навпіл колесами лебідок, або опускали по черзі в казан з окропом й у море<ref name="Мельгунов">С.&nbsp;П.&nbsp;Мельгунов. «Красный террор» в Россіи 1918&nbsp;— 1923</ref>.

Мельгунов приводить такий опис так званих «людських боєнь» у Києві:

{{text2|Вся ... підлога великого гаража була залита вже... кров'ю, що стояла на кілька дюймів, змішаної в жахаючу масу з мозком, черепними кістками, жмутами волосся й іншими людськими залишками .... стіни були заляпані кров'ю, на них поруч із тисячами дір від куль налипнули частки мозку й шматки головної шкіри... жолоб у чверть метра ширини й глибини й приблизно в 10 метрів довжини... був на всьому протязі до верху наповнений кров'ю... Поруч із цим місцем жахів у саду того ж будинку лежали поспіхом поверхово зариті 127 трупів останньої бійні... у всіх трупів розтрощені черепи, у багатьох навіть геть розплющені голови... Деякі були зовсім без голови, але голови не відрубувалися, а... відривалися...<ref name="Мельгунов"/>}}

=== Преса про червоний терор ===
Чисельною є група матеріалів преси про діяльність ВНК або червоний терор [[більшовики|більшовиків]] в Україні 1919&nbsp;р. Про розстріли в Києві, Харкові, Вінниці, Житомирі та інших містах України, про жертви «чрезвичайки», як називали цю комісію в народі, свідчили майже всі періодичні видання в Україні. Єврейські погроми в Україні були явищем, повз яке не могла пройти жодна газета<ref name="губа">[http://www.history.org.ua/JournALL/pro/14/2.pdf П. Губа. Періодична преса про погроми в період української революції (1917—1920&nbsp;рр.)]</ref>.

Жертвами більшовицького терору в Києві, Одесі та інших містах стали: ректор Української академії мистецтва [[Мурашко Олександр Олександрович|Олександр Мурашко]], письменник [[Маркович Дмитро Васильович|Дмитро Маркович]], поет [[Чупринка Григорій Авраамович|Григорій Чупринка]], композитор [[Леонтович Микола Дмитрович|Микола Леонтович]], актор і письменник [[Островський Олелько|Олелько Островський]] й тисячі інших, про що писала газета «Рідне слово» в статті «Жертви „чрезвичайки“ серед українців»<ref>Рідне слово.&nbsp;— 1919.&nbsp;— 30 вересня.</ref>.

«Середньовічним жахом лунає від звісток і дій „чрезвичайки“, які доходять до нас з Харкова»,&nbsp;— так починається стаття «Страхіття Харківської ЧК» в газеті «Шлях»<ref>Страхіття Харківської ЧК // Шлях.&nbsp;— 1919.&nbsp;— 3 жовтня.</ref>.
А в публікації "Розкриття Київської «чрезвичайки» після баченого автор твердить, що в камерах будинку по Садовій, 5 "творилось не звичайне вбивство, тут панував «''червоний терор''». Так, на стіні однієї з тюремних жіночих камер був зроблений напис: «О, як страшно вмирати! Марія Шляпина. 26.08.1919&nbsp;р.»<ref>Страхіття Харківської ЧК // Шлях.&nbsp;— 1919.&nbsp;— 9 жовтня.</ref>.

Інші газети наводять факти діяльності ВНК в Україні за даними Головної ліквідаційно-слідчої комісії, яка була створена при Уряді [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]] в 1919 році<ref name="губа" />. Так, в замітках «Жертви більшовизму» та «Розкопки могил розстріляних [[більшовики|більшовиками]]» газета «Громадянин» вказувала, що «за приблизними підрахунками у Вінниці більшовицькою „чрезвичайкою“ було розстріляно до 3 тис. чол.»<ref>Жертви більшовизму // Громадянин.&nbsp;— 1919.&nbsp;— 28 серпня; Там же.&nbsp;— 5 вересня</ref>. Про розстріли в Києві та постанови Київської губернської «чрезвичайки» інформує також газета «Трудова громада» та інші видання<ref>Трудова громада (Кам'янець-Подільський).&nbsp;— 1920.&nbsp;— 18 лютого</ref>.

=== Розстріли в Криму ===
{{main|Червоний терор у Криму}}
Після розгрому російської армії [[Врангель|Врангеля]] [[1920]] року новий московський режим Троцького-Ульянова санкціонував масові розстріли росіян та українців у Криму, які деякі історики розглядають як геноцид слов'янського населення. Начальник Особливого відділу Південного фронту Є.&nbsp;Г.&nbsp;Євдокимов, що керував проведенням цієї операції, був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора з таким обґрунтуванням:
{{text2|Під час розгрому армії ген. Врангеля в Криму тов. Євдокімов з експедицією очистив Кримський півострів від білих офіцерів, що залишилися там для підпілля, і контррозвідників, вилучивши до 30 губернаторів, 50 генералів, понад 300 полковників, стільки ж контррозвідників і загалом до 12&nbsp;000 білого елемента, чим попередив можливість появи в Криму білих банд
}}
[[Бела Кун]] 14 листопада 1920 затверджений у складі надзвичайного органу більшовицької влади: Кримського революційного комітету (Кримревкому). Наступного дня отримав телеграму від заступника [[Троцький Лев Давидович|Троцького]] по РВР Є.&nbsp;Склянського: «Війна продовжиться, поки в Червоному Криму залишиться хоча б один білий офіцер». 16 листопада наказ про початок операції з очистки Криму від «контрреволюціонерів» віддав голова ВНК [[Дзержинський Фелікс Едмундович|Ф.&nbsp;Дзержинський]] шифровкою на ім'я начальника особливого відділу Південного фронту [[Манцев Василь Миколайович|В.&nbsp;Манцева]]. Для загального керівництва акцією до Криму прибув Георгій Пятаков.

17 листопада Кримревком ухвалив наказ №&nbsp;4, в якому зазначалося: всі іноземні піддані, всі особи, що прибули на територію Криму з червня 1919&nbsp;р. (разом з Добровольчою армією), а також «всі офіцери, чиновники військового часу, робітники в установах Добрармії повинні з'явитися для реєстрації в триденний термін. Ті, хто не з'являться, будуть розглядатися як шпигуни, які підлягають вищій мірі покарання за всією суворістю воєнного часу». На той час бойові дії вже закінчилися.
В Державному архіві Служби безпеки України зберігаються опитувальні листи тих, хто був заарештований. У графі «У чому обвинувачується?» слідчі особливих трійок писали: «козак», «дворянин», «юнкер», «чиновник військового часу», «штабс-капітан», «доброволець», «учасник армії Врангеля» Питання в опитувальному листі ставилися з єзуїтською підступністю. Так, в ньому були такі питання: «хто може підтвердити що все те, що Ви написали правда?», «де мешкають Ваші рідні?», «хто в більшовицькому уряді добре Вас знає?» та інші. Якщо опитувальний був досить наївним й надавав потрібну владі інформацію, тим самим спрямовував всіх тих, чиї прізвища вказував у зазначених графах, до рук надзвичайних органів. Нові заарештовані, в свою чергу, заповнювали нові опитувальні листи, в яких писали нові прізвища. І цей процес йшов далі. Заповнюючи опитувальний лист, син лікаря Ілля Островерхов на запитання про своє відношення до радянської влади відповів «визнаю і підкоряюся». Рішення щодо нього було прийняте стандартне&nbsp;— розстріляти як «прихованого ворога».

21 листопада 1920 відбулося утворення кримської ударної групи на чолі з заступником начальника особового відділу Південного та Південно-Західного фронтів Ю. Євдокімовим для знищення білогвардійців, які залишилися в Криму; протягом наступних місяців тільки цією групою було розстріляно до 12 000 чоловік. Кінцем 1920 року у спеціальному зведенні Кримревкому за грудень місяць зазначалося, що тільки Особливим відділом Чорноморського узбережжя було затримано близько 10 тисяч осіб, із котрих 60&nbsp;% виявилися білогвардійськими офіцерами. Доля цих «затриманих» була цілком прогнозована.

5 грудня у газеті «Красний Крим» була надрукована програмна стаття «Білий та червоний терор», в якій зазначалося: «Нещадним мечем червоного терору ми пройдемо по всьому Криму й очистимо його від усіх катів, поневолювачів, мучителів робітничого класу… Ми були занадто великодушні після жовтневого перевороту. Ми, навчені гірким досвідом, уже зараз великодушничати не станемо… Червоний терор досягає цілі, тому що діє проти класу, приреченого самою долею на смерть, він прискорює його загибель, він наблизить годину його смерті! Ми переходимо у наступ!».

2 січня 1921 на об'єднаному засіданні Кримського ОК РКП(б) та Кримревкому була прийнята постанова, згідно з якою родини тих, кого було розстріляно, висилалися з Криму. Серед тих, кого вислали, був і есерівський лідер [[Гусев Сергій Іванович|Гусєв-Оренбурзький]].

Навесні 1921&nbsp;р. Кримревком розповсюдив серед відділів юстиції міст півострову телеграму за підписом заступника голови Г. Шидарєва: «виходячи з положення про реввійськтрибунали… вироки та постанови реввійськтрибуналів остаточні, оскарженню не підлягають і повинні приводитися негайно до виконання».

Прізвища Б. Куна та [[Землячка Розалія Самійлівна|Рози Землячки]] (Кривава Роза) в ті часи у Криму стали синонімами терору. Поет [[Волошин Максиміліан Олександрович|М. Волошин]] розповідав про те, що Бела Кун демонстрував списки заарештованих, яких присудили до розстрілу, і дозволяв йому викреслювати кожне десяте прізвище, а одного разу, зі сміхом, викреслив з такого списку прізвище самого Волошина. На думку Волошина, завдяки терору з кожних трьох кримських інтелігентів загинули двоє.

[[Султан-Галієв Мірсаїд Хайдаргалієвич|М. Султан-Галієв]] в березні 1921 у доповіді «Про становище в Криму»: «Дуже великою помилкою є надто широке використання в Криму червоного терору. За відгуками самих кримських працівників, кількість врангелівських офіцерів, яких розстріляли по всьому Криму, досягає 20-25 тисяч. Вказують, що лише в одному Сімферополі розстріляно до 12 тисяч. Народний поголос збільшує цю цифру для всього Криму до 70 тисяч…» Доповідь М. Султан-Галієва викликала в Москві ефект бомби, що розірвалася. Він порушив неписаний партійний етикет&nbsp;— викрив свавілля, котре творилося у Криму, назвав прізвища та конкретні факти. Ні про що подібне не згадували М.&nbsp;Фрунзе, М.&nbsp;Бухарін, М.&nbsp;Ульянова, Д.&nbsp;Ульянов, які вже побували на півострові.

У травні-червні 1921 у відповідь на червоний терор сплеск антибільшовицького збройного руху в Криму досяг таких розмірів, що майже цілком припинилося сполучення між повітами. У бюлетені інформаційного бюро [[Наркомат закордонних справ УСРР|Наркомату закордонних справ УСРР]] та Закордота ЦК КП(б)У від 14 червня 1921: «Перевал між Сімферополем і Алуштою та гірські ущелини між Алуштою і Ялтою повні „зеленими“ офіцерами… Сюди тягнуться з міст зневірені у всьому люди, що бояться переслідування, а з сіл&nbsp;— татарська молодь… щоб вигнати [[більшовики|більшовиків]]. Тут постійно відбуваються криваві сутички між радянськими частинами і зеленими, причому часом сутички приймають характер формальних битв на широкому просторі. У війну з [[більшовики|більшовиками]] утягуються цілі села, що жорстоко розплачуються при перемозі [[більшовики|більшовиків]]. Хутора і татарські села охоче постачають повстанців продовольством і озброєнням. Дійшло до того, що в Ялту з Сімферополя доводилося добиратися через Севастополь, морем». На пленумі Кримського обкому [[Ібраїмов Велі|Велі Ібраїмов]] 22 серпня 1921:"…Уся тактика місцевої влади в Криму спиралася на ЧК та Червону Армію, чим остаточно тероризувалося робітниче та татарське населення". Новий голова РНК Кримської АРСР [[Саїд-Галієв Сахиб-гару|Саїд-Галієв]] (з осені 1921) теж розглядав Крим як «плацдарм для революцій в ісламському світі».

=== Відомі постаті, що стали жертвами терору ===
Серед жертв червоного терору кінця 1910-х&nbsp;— початку 1920-х років&nbsp;— чимало відомих діячів Російської імперії. Так, у ніч із 16 на 17 липня 1918 року [[більшовики|більшовиками]] був розстріляний російський імператор [[Микола II]] та члени його сім'ї (жінка і п'ятеро дітей). Всі вони були канонізовані [[Російська православна церква закордоном|Російською православною церквою закордоном]], а потім і [[РПЦ|Російською православною церквою]]. Наступної ночі [[більшовики]] розстріляли ще 8 членів Дому Романових, вони також були канонізовані Російською православною церквою закордоном за рубежем як [[Алапаєвські мученики]].

Серед розстріляних також царські міністри А.&nbsp;Н.&nbsp;Хвостов, Н.&nbsp;А.&nbsp;Маклаков, А.&nbsp;А.&nbsp;Макаров, А.&nbsp;Г.&nbsp;Булигін, Б.&nbsp;В.&nbsp;Штюрмер, А.&nbsp;Д.&nbsp;Протопопов, И.&nbsp;Г.&nbsp;Щегловітов, С.&nbsp;С.&nbsp;Манухін, генерали Н.&nbsp;Н.&nbsp;Духонін, Я.&nbsp;Г.&nbsp;Жилінський, Н.&nbsp;В.&nbsp;Рузський, Радко Дмітрієв, Ренненкампф, А.&nbsp;Е.&nbsp;Еверт, адмірали Н.&nbsp;А.&nbsp;Непенін, Р.&nbsp;Н.&nbsp;Вірен, А.&nbsp;М.&nbsp;Щастний, В.&nbsp;К.&nbsp;Гірс.

Потерпіли також і визначні діячі культури. [[23 січня]] [[1921]] року агентом ВНК був вбитий український композитор [[Микола Леонтович]], а у серпні 1921 російський поет [[Микола Гумільов]]. Три тижні під арештом ЧК знаходився російський вчений [[Костянтин Ціолковський]].

== Продовження терору в СРСР ==
{{see also|Сталінські репресії}}
У 1926 році поняття «контрреволюція» входить до карного кодексу РРФСР. Стаття 58 цього кодексу визначає контрреволюцію, як «Протидію нормальній діяльності державних установ і підприємств або відповідне використання їх для руйнування й підриву державної промисловості, торгівлі й транспорту, з метою здійснення дій, передбачених статтею 58.1», і передбачає смертну кару для звинувачених у контрреволюційній діяльності. Першими жертвами, звинуваченими у контрреволюційній діяльності виявилися колишні ідеологи терору&nbsp;— «троцькисти» та «зінов'євці».

Й.&nbsp;В.&nbsp;Сталін, який очолив ЦК ВКП(б) у 1922 році став за його ж власним визначенням «гідним продовжувачем справи Леніна»<ref>{{Cite web |url=http://in1.com.ua/article/18366/ |title=Хрущев против Сталина. Доклад на XX съезде партии |accessdate=1 серпень 2009 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20081204000921/http://in1.com.ua/article/18366/ |archivedate=4 грудень 2008 |deadurl=yes }}</ref>. Нова хвиля терору розпочинається після згортання НЕПу.

У 1929 році Сталін закликав до «ліквідації куркульства як класу», що ознаменувало початок [[розкуркулення]], від якого, за сучасними даними СБУ постраждало близько 500 тис. осіб.<ref>{{Cite web |url=http://novynar.com.ua/politics/11304 |title=СБУ закликає розсекретити справи про розкуркулення українців |accessdate=1 серпень 2009 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110513091239/http://novynar.com.ua/politics/11304 |archivedate=13 травень 2011 |deadurl=yes }}</ref>.

Протягом перших років своєї диктатури більшовицька влада офіційно визнавала терор та взяття у заручники як спосіб свого правління. Наприклад, більшість осіб, знищених на Соловках та при будівництві Біломоро-Балтійського каналу (ББК), були оформлені як заручники або особи, які «перевиховуються». Тобто, т.з. РСФСР із самого початку свого існування само-визначила себе як терористичне державне утворення, яке не має правового відношення до знищеної ними Республіки Росія та Російської імперії.

Масштабною спланованою акцією радянського керівництва став [[Голодомор в Україні 1932—1933|голодомор 1932—1933 років]], жертвами якого стало від 6 до 8&nbsp;млн чоловік<ref name="Британіка">Оцінка енциклопедії «Британіка», стаття про історію України представлена редактором канадської «Енциклопедії України» Андрієм Макух (Andriy Makuch)</ref>. Найбільше постраждав від голоду [[українці|український народ]], втративши 4-5&nbsp;млн чоловік<ref name="Британіка"/>

Найпотужніша хвиля репресій в СРСР припадає на зміні в правлячій верхівці СРСР та відповідний терор 1937—1938 років, коли [[НКВС]] очолював [[Микола Єжов]]. Лише за 2 роки [[Єжовщина|Єжовщини]] було розстріляно за офіційними даними понад 700 тис. чоловік. У ці роки було [[Розстріляне відродження|страчено й найкращих представників української інтелігенції]], а також старих більшовиків та бундовців.

Після захоплення протягом 1939—1940 років радянськими військами Галичини, Буковини та Прибалтики, радянський терор поширився і на ці краї. Сотні тисяч осіб здебільшого польського населення було депортовано до початку війни у віддалені райони СРСР<ref>Revolution from Abroad: The Soviet Conquest of Poland's Western Ukraine and Western Belorussia by Jan T. Gross</ref>.У перші місяці радянсько-німецької війни 1941—1945&nbsp;р. НКВС без належного окремого слідства та суду, яке вимагалося згідно з тогочасним радянським законодавством, розстріляло десятки тисяч в'язнів тюрем НКВС в Західній Україні, котрі ще раніше були під слідством або відбували строки по різним статтям Кримінального кодексу СРСР. Після закінчення [[Друга світова війна|другої світової війни]] значну частину українського населення цих районів було депортовано в Сибір. З 1944 по 1952&nbsp;р. в західних областях України піддалось різним видам репресій до 500 тисяч осіб, в тому числі арештовано понад 134 тисяч, вбито понад 153 тис., вислано назавжди з УРСР понад 203 тисяч осіб.<ref>[http://khruschov.at.ua/publ/dokumenty/postanovlenie_prezidiuma_ck_kpss_o_politicheskom_i_khozjajstvennom_polozhenii_zapadnykh_oblastej_ukrainskoj_ssr/6-1-0-231 Постановление Президиума ЦК КПСС о политическом и хозяйственном положении западных областей Украинской ССР 23 мая 1953 г.]</ref>

Терор тривав і після приходу до влади [[Хрущов]]а, який, засуджуючи Сталіна за його необмежений терор, не засудив, однак, самого принципу державного терору. Боячись вимушеної лібералізації і відкритого виступу опозиційних сил, комуністи і надалі користувалися терором як легітимним засобом влади і суспільного контролю, хоча й більш селективно, індивідуалізовано та рафіновано, ніж у попередні часи. При режимі Хрущова частина раніш засуджених ворогів Радянської влади була вимушено «реабілітована», хоча об'єктивних причин для розглядання основних верств населення як прихильників їх режиму не існувало.

У часи правління наступних диктаторів у т.з. СРСР, методи терору широко застосувалися у відкритих та гібрідних війнах в Афганістані, В'єтнамі, Камбоджі, тощо.

== Пам'ять жертв та організаторів терору ==
{{Main|Ленінопад}}
{{Main|Декомунізація в Україні}}
На території колишнього СРСР існують пам'ятники як жертвам, так і організаторам червоного терору.[[Файл:Lenin_kiev1.jpg|міні|ліворуч|125пкс|[[Пам'ятник Леніну (Київ)|Пам'ятник Леніну в Києві]] (травень 2009)]]
Імена таких провідників червоного терору, як В.&nbsp;І.&nbsp;Ленін, Ф.&nbsp;Е.&nbsp;Дзержинський, Я.&nbsp;М.&nbsp;Свердлов, Г.&nbsp;І.&nbsp;Петровський увічнені у назвах населених пунктів, зокрема: Дніпропетровськ (нині [[Дніпро (місто)|Дніпро]]), Дніпродзержинськ (тепер [[Кам'янське]]) ([[Дніпропетровська область]]), три міста [[Дзержинськ]] (в [[Донецька область|Донецькій]] (нині [[Торецьк]]), [[Мінська область|Мінській]] ([[Білорусь]]) та [[Нижньогородська область|Нижньогородській]] ([[Росія]]) областях), Свердловськ (нині [[Довжанськ]]) у [[Луганська область|Луганській області]], [[Ленінськ (Волгоградська область)|Ленінськ]] у [[Волгоградська область|Волгоградській області]]. Раніше ім'я В.&nbsp;І.&nbsp;Леніна мали також міста [[Санкт-Петербург|Ленінград]], [[Худжанд|Ленінабад]], [[Ґюмрі|Ленінакан]], однак з розвалом СРСР цим містам було повернуто історичні назви. Іменами цих діячів названі також вулиці і площі, їм споруджено численні пам'ятники, зокрема лише в [[Київська область|Київській області]] на державному обліку до 2017 року було 6 пам'ятників В.&nbsp;І.&nbsp;Леніну національного значення та 184&nbsp;— місцевого<ref>[http://www.slovoprosvity.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1765:ТО%20ЧИЇ%20Ж%20ІМЕНА%20НОСЯТЬ%20НАШІ%20ВУЛИЦІ?&catid=41:Гаряча%20тема&Itemid=57 То чиї ж імена носять наші вулиці]</ref>. Увічнені також і імена багатьох діячів кінця 1910-х-1920-х років, що боролися за встановлення радянської влади, зокрема їх імена мали українські міста [[Кропивницький]], [[Подільськ]], [[Покров]], [[Сновськ]] та інші.

Загалом за підрахунками активістів тільки в Україні станом на 2009 рік існувало понад 2 тисячі пам'ятників діячам тоталітарної доби, у більш ніж 7 тисячах населених пунктів збереглися назви вулиць, районів та окремих об'єктів, які уславлюють радянський лад<ref>[http://www.radiosvoboda.org/content/article/1772262.html Справу стосовно осіб, які пошкодили пам'ятник Леніну, має бути закрито&nbsp;— адвокат]</ref>.
[[Файл:Дніпр-ськ вбитим комуністичною владою.JPG|міні|ліворуч|125пкс|Меморіальний хрест «Мільйонами вбитих голодом 1920-23, 1932-33, 1946-47; політв'язням і репресованим України, знищених в концтаборах СРСР комуністичною владою 1917—1991&nbsp;рр.» у [[Дніпро (місто)|Дніпрі]]]] У той же час, порушення та проведення судових справ щодо конкретних організаторів та виконавців червоного терору, а також оприлюднення результатів таких справ проведені лише частково, включаючи кримінальну діяльність [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]]-[[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ]].

Разом з тим у 1990-ті&nbsp;— 2000-ні роки було споруджено багато пам'ятників жертвам репресій комуністичної епохи. Загалом на території колишнього СРСР активісти нараховують 1213 пам'ятників та пам'ятних дощок<ref name="sakharov">{{Cite web |url=http://www.sakharov-center.ru/asfcd/pam/list.xtmpl |title=Повний список на сайті Музею ім. Сахарова |accessdate=2 серпень 2009 |archiveurl=https://www.webcitation.org/6CZfhvjAY?url=http://www.sakharov-center.ru/ |archivedate=1 грудень 2012 |deadurl=yes }}</ref>. В України безпосередньо подіям кінця 1910-х&nbsp;— початку 1920-х присвячено [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/pam/pam_card.xtmpl?id=1059 Меморіальний пам'яті жертв більшовицького терору 1921&nbsp;р.] у с. [[Базар (Народицький район)|Базар]] Народицького р-ну Житомирської області та каплиця в ім'я ікони Знамення Пресвятої Богородиці на місці масових розстрілів жителів [[Ялта|Ялти]]<ref>{{Cite web |url=http://www.otechestvo.org.ua/main/200611/614.htm |title=В Крыму возвели первый памятник жертвам «красного террора» |accessdate=2 серпень 2009 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20111130075601/http://otechestvo.org.ua/main/200611/614.htm |archivedate=30 листопад 2011 |deadurl=yes }}</ref>. В Росії подіям тих років присвячено [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/pam/pam_card.xtmpl?id=184 Пам'ятник жертвам політичних репресій, розстріляним в 1921—1926&nbsp;р.] у [[Москва|Москві]], в Білорусі&nbsp;— [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/pam/pam_card.xtmpl?id=158 пам'ятний хрест учасникам Слуцького повстання] ([[Мінська область]]).
[[Файл:Жертвам комунофашизму.JPG|міні|125пкс|Пам'ятник «борцям за волю України, жертвам комуно-фашистського терору 1939-54р.» в [[Яремче]]]]
Численні пам'ятники присвячені жертвам терору і репресій періоду 1920-х&nbsp;— 1950-х років, особливо багато пам'ятників жертвам терору на територіях, що увійшли до СРСР у 1939-40-х роках (як правило, на цих пам'ятниках вказується історичний період від моменту входження території його розташування в СРСР). Пам'ятні знаки жертвам терору розташовані і безпосередньо в місцях колишніх концтаборів та місцях захоронення, зокрема [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/pam/pam_card.xtmpl?id=961 на Соловецьких островах], [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/pam/pam_card.xtmpl?id=120 Магаданській області], у [[Биківнянські могили|Биківні]] (біля Києва). Численні пам'ятники присвячені жертвам голодоморів, більшість із них розташовано в Україні, проте існують такі пам'ятники і на території [[Краснодарський край|Краснодарського краю]] та [[Пензенська область|Пензенської області]] [[Росія|Росії]], а також закладний камінь в [[Алмати]] ([[Казахстан]])<ref name="sakharov"/>.

У [[Дніпро (місто)|Дніпрі]] поруч із пам'ятником очільникові [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]] Г. Петровському (скинутому в 2016 році<ref>{{Cite web|url=https://www.pravda.com.ua/news/2016/01/29/7097251/|title=Пам'ятник Петровському знесли у Дніпропетровську|website=Українська правда|accessdate=2018-02-08}}</ref>) поставлено пам'ятний хрест «мільйонами вбитих голодом 1920-23, 1932-33, 1946-47; політв'язням і репресованим України, знищених в концтаборах СРСР комуністичною владою 1917—1991&nbsp;рр.».

У [[2018]] році на державному рівні в Україні відзначається День пам'яті&nbsp;— 100 років з дня початку «червоного терору»&nbsp;— злочинної репресивної політики комуністичного режиму (05.09.1918).<ref>[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2287-19 Постанова Верховної Ради України від 08.02.2018&nbsp;р. №&nbsp;2287-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році»]</ref>

== Див. також ==
* [[Терор]]
* [[Великий терор]]
* [[Сталінські репресії]]
* [[Десятихатники]]
* [[Чорна книга комунізму]]

== Виноски ==
{{примітки|3|refs=
<ref name="wikisource">''[[s:ru:Декрет о красном терроре|Декрет про червоний терор у Вікіджерелах]]''</ref>
}}

== Джерела ==
* [https://web.archive.org/web/20150509093829/http://libra.in.ua/%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%80 ''Йорг Баберовскі. Червоний терор. Переклад з німецької'']. ISBN 978-966-7048-89-1
* [[Іван Білас|Білас I.]] ''Репресивно-каральна система в Україні. 1917—1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз:'' У 2 кн.&nbsp;— К., 1994.
* Білас I.: [https://web.archive.org/web/20120716015615/http://oun-upa.org.ua/articles/bilas.html ''Червоний терор в Україні 1917—1953&nbsp;рр. Боротьба з національно-визвольним рухом''].
* [[Мельгунов Сергій Петрович|Мельгунов С. П.]] ''Красный террор в России.'' 1918—1922. Берлін, [[1924]] (сучасне видання&nbsp;— М., [[1990]])
* [[Олександр Солженіцин|Солженицын А&nbsp;И]] [http://www.lib.ru/PROZA/SOLZHENICYN/gulag.txt ''Архипелаг ГУЛАГ'']
* С. Куртуа, Н. Верт, Ж.-Л. Панне, А. Пачковски, К. Бартошек, Ж.-Л. Марголен, при участии Р. Коффер, П. Ригуло, П. Фонтен, И. Сантамария, С. Булук [http://www.goldentime.ru/nbk_03.htm ''Чёрная книга коммунизма: преступления, террор, репрессии. Справочное издание.&nbsp;— Ч.1. Государство против своего народа'']
* Репресії в Україні (1917—1990&nbsp;рр.): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Авт.-упор. Є.&nbsp;К.&nbsp;Бабич, В.&nbsp;В.&nbsp;Патока; авт. Вступ. Статті С.&nbsp;І.&nbsp;Білокінь.&nbsp;— К.: Смолоскип, 2007.&nbsp;— 519 с.
* [https://web.archive.org/web/20090425081035/http://www.swolkov.narod.ru/doc/kt/index.htm ''Красный террор в годы гражданской войны: По материалам Особой следственной комиссии по расследованию злодеяний большевиков при главнокомандующем вооружёнными силами на Юге России. С приложениями, фотографиями и примечаниями''] / Под редакцией док. ист. наук Ю.&nbsp;Г.&nbsp;Фельштинского и докт. ист. наук Г.&nbsp;И.&nbsp;Чернявского.
* Чичерюкин-Мейнгардт В. Г. [https://web.archive.org/web/20090124125618/http://swolkov.narod.ru/doc/kt/pre.htm ''Особая следственная комиссия по расследованию злодеяний большевиков'']
* Абраменко Л.&nbsp;М. [https://web.archive.org/web/20090204223653/http://swolkov.narod.ru/docs.htm ''«Багреевка»: Списки мирных жителей и офицеров, расстрелянных большевиками в Ялте, в начале 1920-х годов'']
* Толстой-Милославский Н.&nbsp;Д. [https://web.archive.org/web/20100323174120/http://swolkov.narod.ru/doc/nt/index.htm ''Жертвы Ялты'']
* Литвин А.&nbsp;Л. [https://web.archive.org/web/20080415211149/http://www.history.perm.ru/modules/wfdownloads/singlefile.php?cid=19&lid=37 ''Красный и белый террор 1918—1922.'']&nbsp;— М.: Эксмо, 2004
* Т.&nbsp;Б.&nbsp;Бикова Створення Кримської АСРР (1917—1921&nbsp;рр.)
* [http://mirknig.com/2010/08/04/krasnyj-terror-glazami-ochevidcev.html Красный террор глазами очевидцев] Автор: Антология Издательство: Айрис-Пресс Год издания: 2009 Страниц: 448 Язык: Русский {{lang-ru|}}

== Посилання ==
* [[Сергій Білокінь]] [https://web.archive.org/web/20090108060553/http://memorial.kiev.ua/content/view/181/70/ ''Теорія й практика комуністичного терору в СРСР'']
* [http://www.s-bilokin.name/Terror/Management/Mechanism.html Сергій Білокінь. Механізм масового терору]
* [http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/11/15/61867/ Червоний терор як інструмент знищення ворожих соціальних груп]
* [http://lib.ru/POLITOLOG/MELGUNOW/terror.txt С.&nbsp;П.&nbsp;Мельгунов. «Красный террор» в России 1918—1923]{{lang-ru|}}
* [http://www.scribd.com/doc/94360375/Латышев-Рассекреченный-Ленин Латышев А.&nbsp;Г.&nbsp;Рассекреченный Ленин]{{lang-ru|}}
* [http://www.scribd.com/doc/97476630/БАЛАШОВ-КРИТИКА-МАРКСИЗМА-и-КОММУНИЗМА Л.&nbsp;Е.&nbsp;Балашов. Критика марксизма и коммунизма. Ленин: террор, заложники. стр. 21]{{lang-ru|}}
* [http://politikan.com.ua/posts/view?id=62521&print=1 В Євросоюзі хочуть заборонити заперечення злочинів комунізму]{{Недоступне посилання|date=вересня 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [https://www.youtube.com/watch?v=fjFAJmHzYs8 Політичні репресії: історія появи методу політичної дискримінації]
* {{cite web |url=http://www.dsnews.ua/nasha_revolyutsiya_1917/-almaz-yak-plavuchiy-simvol-strahu-chomu-v-odesi-zradili-vidnovlennyu-14032018220000 |title="Алмаз" як плавучий символ страху. Чому в Одесі зраділи відновленню УНР |author=Тарас Вінцковський |date=2018-03-14 |website=http://www.dsnews.ua/ |publisher=[[Ділова столиця]] |accessdate=15 березня 2018}}
* {{cite web |url=http://www.dsnews.ua/nasha_revolyutsiya_1917/-varfolomiyivski-nochi-yak-pochalas-persha-hvilya-chervonogo-23022018200000 |title="Варфоломіївські ночі". Як почалась перша хвиля червоного терору в Криму |author=Сергій Громенко |date=2018-02-23 |website=http://www.dsnews.ua/ |publisher=[[Ділова столиця]] |accessdate=15 березня 2018}}

{{Злочини комуністичного режиму}}

[[Категорія:Історія СРСР]]
[[Категорія:Комунізм]]
[[Категорія:Політичні репресії]]
[[Категорія:Радянський державний тероризм]]
[[Категорія:1918 в Україні]]
[[Категорія:Терор]]