Челядь

Версія від 15:03, 23 жовтня 2014, створена Розум (обговорення | внесок) (Відкинути редагування 178.215.171.198 до зробленого Addbot)

Челядь (збірне, однина — челядник), у давній Русі залежне населення (закупи, смерди, холопи) та ін. До 9 ст. вживалася для означення рабів у стані патріархального рабства; у 9-10 ст. - раби, які стали об'єктами купівлі-продажу. Згодом (з 11 ст.) - збірна назва населення феодальної вотчини, яке знаходилось у різних формах залежності від землевласника (холопи, закупи, смерди та ін.).

За козацьких часів і пізніше Ч. називали слуг та інших постійних членів господарства. Подекуди в Україні челяддю називали молодь, учасників весілля.

Челядь – залежне населення; особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину.

Див. також

Література