Відкрити головне меню

Церква міноритів (Відень) (нім. Wiener Minoritenkirche) — пам'ятка архітектури доби готики у місті Відень, у районі Внутрішнє місто.

Церква міноритів (місто Відень)
Церква міноритів під снігом
Церква міноритів під снігом
48°12′34″ пн. ш. 16°21′50″ сх. д. / 48.20972200002777441° пн. ш. 16.36388900002777902° сх. д. / 48.20972200002777441; 16.36388900002777902Координати: 48°12′34″ пн. ш. 16°21′50″ сх. д. / 48.20972200002777441° пн. ш. 16.36388900002777902° сх. д. / 48.20972200002777441; 16.36388900002777902
Країна Австрія
Місто Відень
Тип будівлі церква
Стиль середньовіччя + готика
Перша згадка 1224 р.
Дата заснування 1275 р.
Будівництво 1275 р.—???
Основні дати:
1275 р.
Статус  Культурне надбання Австрії
Стан задовільний
Адреса Minoritenplatz 2a[1]

Церква міноритів (місто Відень). Карта розташування: Австрія
Церква міноритів (місто Відень)
Церква міноритів (місто Відень)
Церква міноритів (місто Відень) (Австрія)
Церква міноритів (місто Відень) у Вікісховищі?

Зміст

ІсторіяРедагувати

 
Головний фаса церкви з трьома порталами французького зразка.

Мінорити були францисканці, що їх до Відня запросив 1224 року герцог Леопольд VI. Так у Відні виник монастир міноритів. Первісна церква міноритів постраждала від пожежі. 1275 року Отакар Пжемисл заклав перший камінь у побудову нової кам'яної церкви.

Церкву міноритів у Відні вважають першою готичною спорудою у Східній Австрії. Церква не залишалась від уваги князівського дома Габсбургів. Нову каплицю тут збудували за ініціативи Бланш Валуа, дружини Рудольфа ІІІ, на честь її діда, святого Луї. Каплиця була готова у 1328 році. Каплиця була прибудовою і мала окремий вхід. До 1340 року церква отримала і проект нового готичного фасада. Він мав французький варіант з трьома готичними порталами, незвичними для архітектури Австрії. Однак невідомо, чи мав фасад за проектом кругле вікно-троянду, як невідомо і ім'я архітектора. В реалізованому варіанті вікна-троянди (трудоміського технологічно) на західному фасаді створено не було.

Францисканці наголошують на бідності і спасінні душі, формально це жебракуючий чернечий орден. Їх церква у Відні, однак, немає нічого спільного з настановами бідності і має усі риси придворного і розкішного храму — з розкішними вікнами, вітражами, вежею, що мала високий готичний шпиль тощо. На початок 21 ст. шпиль не існує і не був відновлений під час оновлювальних ремонтів.

1529 під час першої облоги Відня турками-османами готичний шпиль вперше був поруйнований. Його відновили до 1633 року. Війна з турками не припинялась, позаяк вони діяльно відвойовували землі у західних держав і збільшували власну країну. Під час другої облоги Відня 1683 року готичний шпиль зруйнували вдруге. Церква міноритів практично не постраждала і зберігала первісну готичну стилістику.

Монастир міноритів був зачеплений антирелігійними реформами австрійського імператора Йосипа ІІ. За рахунок закриття низки храмів і монастирів і конфіскацій їх майна він збільшував державні кошти на ведення війни. Монастир міноритів зачинили, як зачинили і частку храмів у Західній Україні, що відійшла до Австрії після чергового розділу земель Польської держави. Міноритів повернуть у Відень пізніше.

Мозаїчна копія «Таємної вечері» ЛеонардоРедагувати

 
Мозаїчна копія «Таємної вечері» Леонардо

На початку 19 століття у Відень потрапила мозаїчна копія «Таємної вечері» Леонардо да Вінчі. Вона була створена по замові Наполеона Бонапарта. По його політичній поразці залишилась серед невикористаних творів мистецтва. Її придбав австрійський імператор Франц І. Імператор планував розмістити мозаїчну копію у палаці Бельведер, але не урахував її завеликого розміру, її нема кули було розмістити у Бельведері. Для неї знайшлося відповідне місце тільки у готичній церкві міноритів.

Надгробок П'єтро МетастазіоРедагувати

П'єтро Метастазіо, що мав священицький сан, уславився також як творець лібретто. Він помер у Відні і був похований у Михайлівській церкві. Але його надгробок був перенесений до готичної церкви міноритів.

Галерея фото фасадівРедагувати

Інтер'єр церквиРедагувати

 
Вівтар каплиці св. Антонія Падуанського

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати