Відкрити головне меню

Цензура

контроль держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчості індивіда
Карикатурне зображення цензури, Франція, 1874

Цензура — контроль влади за змістом і розповсюдженням інформації, друкованої продукції, музичних і сценічних творів, творів образотворчого мистецтва, кіно-, фотоматеріалів, передач радіо і телебачення, веб-ресурсів, у деяких випадках — також приватного листування, з метою обмеження або недопущення поширення ідей і відомостей, визнаних владою шкідливими, небажаними для неї або суспільства в цілому[1].

Цензу́ра — заборона держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчості індивіда. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито дестабілізувати суспільство, над яким уряд має контроль.

Відповідно до іншого визначення, цензура — це незаконна заборона поширення інформації, її обмеження, дозування, спотворення, які здійснюються шляхом прямого або опосередкованого впливу представників органів державної влади, посадових осіб, власників засобів масової інформації на ЗМІ та журналістів з метою забезпечення своїх політичних інтересів.

Цензура в ЗМІ — це будь-яка вимога з боку органів державної влади або інших структур, спрямована, зокрема, до журналіста, власника, редактора або іншого працівника засобу масової інформації, узгоджувати певну інформацію перед її оприлюдненням, заборона її поширювати чи перешкоджання її тиражуванню і розповсюдженню в будь-який інший спосіб з метою забезпечення політичних, економічних чи інших інтересів цієї структури[2].

Таким чином, цензура в будь-якому разі є нічим іншим як методом захисту і контролю інформаційного простору з боку певних структур.

Законодавством України цензура заборонена.

Зміст

Типи цензуриРедагувати

 
Російська книга 1886 року. Заборонені речення замінено крапками

Державна цензура буває відкритою та прихованою. У першому випадку видаються спеціальні закони, які забороняють публікацію або оприлюднення певних ідей. Приклади — Китай, Австралія або Саудівська Аравія, де законом заборонено відвідування веб-сторінок певної тематики. В другому випадку йдеться про залякування, коли людям забороняють висловлювати або підтримувати певні ідеї під страхом втрати роботи, суспільної позиції, загрозою їх життю або життю близьких.

Пряма цензура у свою чергу поділяється на попередній і наступний контроль. Попередній контроль полягає у тому, що відповідний урядовець (цензор) переглядає друковані видання до їх виходу у світ та дозволяє або не дозволяє публікацію. Наступний контроль — це застосування санкцій, судові переслідування та інші дії щодо автора, видавця, ЗМІ як пост-фактум оприлюднення певної інформації.[3]

Цензура в УкраїніРедагувати

Докладніше: Цензура в Україні

Цензура у світіРедагувати

 
Польська газета 1981 року, де на останній сторінці вилучено повідомлення «Солідарності» про підготовку до страйку

У країнах комуністичного блоку українські й україністичні видання підлягали попередній цензурі на загальних засадах, а крім того, діяло зовнішнє радянське втручання. Дещо вільнішою була цензура в Югославії. Тоталітарні режими сьогочасності також використовують цензуру.

Компанія «Ґуґл» змушена була розробити для китайських користувачів цензурований варіант пошукової системи. Проте влада КНР надалі критикувала цю пошукову систему, а також, за даними «Ґуґла», підтримувала хакерів, які атакували корпоративну мережу та поштові аккаунти Gmail, які належали китайським правозахисникам. У березні 2010 року компанія заявила, що у квітні припиняє роботу на китайському ринку[4].

Цензура в ІнтернетіРедагувати

Нещодавно Комітет Захисту Журналістів вирішив провести аналіз свободи слова в різних країнах. Наголос у цьому дослідженні було зроблено на країни Азії і Близького Сходу, хоча розглядалися й інші. Як з'ясувалося, у багатьох країнах інтернет взагалі заборонений, а якщо дозволений, то тільки в інтернет-кафе, які контролюються спеціальними державними службами. Журналісти склали список з 10 країн, де з інтернетом справи зовсім погані.[5].

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

Законодавчі джерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати