Хлисти — секта, початково пов'язана з рухом російських старообрядців (середина 17 ст.).

Зазнавши суворих переслідувань у Росії, хлисти рятувалися на українських землях, де їхні громади («кораблі») перетривали на Київщині, Поділлі, Полтавщині, Харківщині, Кубані й інших землях до другої світової війни.

В Україні хлистів називали шалапутами; самі ж вони називали себе «Божими людьми».

Головні пункти вчення хлистів охоплені 12 «заповідями», в яких зокрема стверджується, що божество може втілюватись у людині, яка на це заслуговує побожним життям; одночасно може бути кілька «христів» і «богородиць», євангельська наука не обов'язкова, бо наступні покоління після Христа мали своїх христів; життєві проступки ведуть до вічної згуби душі. Треба поборювати забаганки тіла, не належить шанувати природних батьків і не треба мати дітей. Одначе позашлюбні зносини допускалися, як вияв духа, особливо на зібраннях (рос. «радениях»).

У молитовному екстазі займалися самокатуванням [1].

Популярності в Україні хлисти не здобули.

З українських авторів уперше згадує про них Димитрій Туптало у «Розыску» [2].

ПриміткиРедагувати

  1. Демкович-Добрянський Михайло. Україна і Росія. Історичні нариси на теми російського імперіалізму / Наукове видання. Видання Українського католицького університету Св. Климента Папи. Том XVII.— Рим, 1989.— Львів—Краків—Париж: Видавнича спілка «Просвіта», 1993.— С. 165.
  2. Димитрій Ростовскій. Розыскъ о раскольнической Брынской вѣрѣ, о Ученіи ихъ, о Дѣлахъ ихъ и Изъявленіе, яко вѣра ихъ неправа, Ученіе ихъ душевредно и Дѣла ихъ не Богоугодна.— Изданіе пятое.— М.: Въ Синодальной Типографіи, 1855.— 643 с.

ЛітератураРедагувати

Див. такожРедагувати


  Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.