Відкрити головне меню

Франсуа Озон

французький кінорежисер та сценарист

Франсуа́ Озо́н (фр. François Ozon; *15 листопада, 1967, Франція) — відомий французький кінорежисер і сценарист, який завоював світову популярність завдяки своїм фільмам «8 жінок» (фр. 8 Femmes, 2002) та «Басейн» (англ. Swimming Pool, 2003). Франсуа Озон вважається одним з найпомітніших молодих режисерів «нової хвилі» у Франції.

Франсуа Озон
фр. François Ozon
Зображення
Дата народження 15 листопада 1967(1967-11-15) (51 рік)
Місце народження Париж, Франція
Громадянство Франція Франція
Професія кінорежисер
сценарист, продюсер, оператор, актор
Кар'єра 1988
Нагороди
офіцерський хрест ордена «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина»
IMDb ID 0654830
www.francois-ozon.com
Франсуа Озон у Вікісховищі?

Зміст

БіографіяРедагувати

Син біолога і викладачки французької мови, Франсуа Озон, старший з чотирьох дітей, отримав католицьку освіту.[1] У дитинстві працював моделлю[2].

Закінчивши навчання у французькій кінематографічної школі «La Fémis» у 1993 році, Озон створив кілька короткометражних фільмів, зокрема, «Маленька смерть» (фр. La Petite Mort, 1995), «Літня сукня» (фр. Une robe d'été, 1996) і «Подивися на море» (фр. Regarde La Mer 1997). У цих та інших короткометражках тих років вже проявився характерний для Озона стиль. Його першим повнометражним режисерським дебютом стала стрічка «Щурятник» (фр. Sitcom, 1998), яка була добре сприйнята критиками і глядачами.

Після адаптації сценарію Фасбіндера під назвою «Краплі дощу на розпечених каменях» (фр. Gouttes d’eau sur pierres brûlantes, 2000), Озон зняв фільм, який зробив його ім'я широко відомим за межами Франції — «8 жінок», де зіграла плеяда таких зірок французького кінематографа, як Катрін Денев, Ізабель Юппер, Фанні Ардан і Еммануель Беар. Цей фільм завоював комерційний успіх багато в чому завдяки вдалому поєднанню музичних ретро-номерів, детективної історії вбивства Робера Тома і сценографії в стилі Голлівудських фільмів 1950-х років.

У 2003 році був випущений фільм «Басейн», в якому знялися Шарлотта Ремплінг і Людівін Саньє. На думку самого Озона, це дуже особистий фільм, який розкриває секрети важкої роботи над написанням роману або сценарію. «Басейн» став першим англомовним фільмом режисера .

 
Франсуа Озон у 2005 році

У 2004 році Озон завершив роботу над фільмом «5x2», в якому показані п'ять етапів руйнування шлюбу двох людей. 2005 рік ознаменувався виходом на екрани картини «Час прощання» (фр. Le Temps Qui Reste). Картина оповідає про долю молодого фотографа-гея (у виконанні Мельвіля Пупо), якому поставлено діагноз «невиліковний рак» і який повільно згасає від хвороби. З рідних і близьких він довіряє страшну новину тільки своїй бабусі (її грає Жанна Моро), відносини з якої складаються у нього надзвичайно тепло.

У 2007 році на екрани вийшов фільм «Ангел», знятий за однойменною повістю Елізабет Тейлор. Картина, дія якої відбувається в Англії на початку XX століття, розповідає про долю письменниці Енджел Деверелл. Фільм в основному знімався в маєтку Тінтесфілд поблизу Бристоля, а також в інших районах Великої Британії і в Бельгії. Під час зйомок Озон потоваришував з головною акторкою фільму, Ромолою Гері[en] і назвав її своєю «музою».

Світова прем'єра наступного фільму режисера, «Притулок» відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Торонто у вересні 2009 року.

19 грудня 2011 року Озон був оголошений одним з журі 62-го Берлінського міжнародного кінофестивалю, який відбувся у лютому 2012 року.

Фільм 2013 року «Молода і прекрасна» був номінований на Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю 2013 року. За фільм 2012 року «У будинку» Озон отримав премію «Європейський кіноприз», як найкращий сценарист[3].

Прем'єра фільму «Нова подружка» відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Торонто у вересні 2014 року[4].

У 2016 році виходить драма «Франц». Прем'єра в Україна відбулася 17 листопада 2016 року.

У 2017 році світ побачив еротичний трилер «Подвійний коханець». В українських кінотеатрах фільм йшов з 2 листопада 2017 року.

Світова прем'єра фільму «З божої волі» відбулася 8 лютого 2019 року на 69-му Берлінському міжнародному кінофестивалі, де фільм брав участь в основній конкурсній програмі[5], здобувши Гран-прі журі — Срібного ведмедя[6]. В Україні дистриб'ютором фільму стала компанія «Артхаус Трафік»[7].

Особисте життяРедагувати

Володіє квартирою в центрі Парижа[2].

Франсуа Озон не приховує свою гомосексуальність[8][9]. В тій чи іншій мірі, персонажі гомосексуальної орієнтації та пов'язані з цим елементи сюжету присутні практично у всіх його роботах.

ФільмографіяРедагувати

Громадська позиціяРедагувати

У липні 2018 підтримав петицію Асоціації французьких кінорежисерів на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[10].

ПриміткиРедагувати

  1. François Ozon. AlloCiné. 
  2. а б François Ozon. IMDb. Процитовано 2019-03-26. 
  3. European Film Awards - European Film Awards. www.europeanfilmawards.eu. Процитовано 2019-03-26. 
  4. Kay2014-07-22T15:50:00+01:00, Jeremy. Toronto 2014 unveils first wave. Screen (en). Процитовано 2019-03-26. 
  5. Berlinale 2019: François Ozon, Marie Kreutzer, Denis Côté, Fatih Akin, Angela Schanelec, and Emin Alper in the Competition. Berlinale (англ.). 13.12.2018. Процитовано 14.12.2018. 
  6. AWARDS AND JURIES IN THE GENERATION SECTION. 
  7. З божої волі – Arthouse Traffic. arthousetraffic.com. Процитовано 2019-03-26. 
  8. Gilbey, Ryan (2013-03-28). François Ozon: 'I'll admit I'm a little bit twisted'. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 2019-03-26. 
  9. Mi refugio. Chueca (es-MX). 2010-08-11. Процитовано 2019-03-26. 
  10. Appel à la libération immédiate d'Oleg Sentsov ! // Société des Réalisateurs de Films, 06.07.2018

ПосиланняРедагувати