Відкрити головне меню
Карта регіона
вітряк з насосом, що зберігся Уїкен-Фен
Канал та засіяне поле до заходу від міста Ілі

Фенські болота (англ. The Fens, Fenland) — географічна та історична область в східній частині Англії, що займає південну частину графства Лінкольншир, північну частину Кембриджшир і західну частину Норфолка. Територія Фенленду, що має площу близько 3900 км² і частково розташована в низовині, в минулому була покрита торф'яними болотами. На початок ХХІ сторіччя велика частина земель осушена і використовується в сільському господарстві.

Слова Fen і Fenland, від яких пішла назва регіону, в англійській мові означають «низинні заболочені землі»[1]

ГеографіяРедагувати

Територія Фенських боліт була заболоченою низинною рівниною на межі Східної Англії і Мідлендсу, розташовану на південь і захід від бухти Уош, з інших сторін оточену пагорбами. Центральна частина області розташована в низовині, хоча там є певна кількість невисоких пагорбів, які, залишаючись, на відміну від тих, що оточують заболочених місць, сухими, називалися «островами» (зокрема, «острів Ілі»). На території Фенських боліт знаходиться найнижче місце в Англії - Хольм-Фен (2,75 м нижче рівня моря) неподалік від міста Хольм[2].

Територією Фенленду прямують численні канали і річки, що впадають в бухту Уош (серед них Грейт-Уз, Нін, Велланд та Уїтем).

У Фенленді розташовано два населених пункти зі статусом міста (city) - Ілі у центральній частині регіону і Пітерборо на його західній околиці. Інші великі міста регіону - Бостон, Кінгс-Лінн, Марч, Спальдінг, Уїттлсі і Уїсбіч.

ІсторіяРедагувати

Регіон заселений з давніх часів, а за часів римського завоювання Британії тут велося активне сільське господарство. З відходом римлян з Британії і подальшим встановленням англо-саксонської оруди територія практично збезлюділа. В середні віки були зроблені невеликі за своїми масштабами спроби заселити болотисті землі, але тільки в середині XVII століття завдяки Френсісу Расселлу, 4-му графу Бедфорду, який привіз до Англії голландського інженера Корнеліуса Вермюйдена, почалося осушення навколишніх заболочених земель з метою їх подальшого сільськогосподарського використання[3].. Спочатку для цієї мети була влаштована мережа каналів, призначених для зливу надлишку води з полів. У другій половині XVII століття тут з'явилися перші насоси, які приводяться в дію вітряками. Основою ж господарства як і раніше залишалися рибальство і полювання на птахів. У 1810 році вітряні млини почали замінюватися насосними станціями, які працювали від парових двигунів, хоча деякі з млинів збереглися до XX століття. Використовувані в даний час насоси працюють від дизельних двигунів[4].

Нині територія Фенських боліт є одним з найбільш родючих сільськогосподарських районів Англії: там вирощуються зернові культури, картопля, квіти, овочі і фрукти. У той же час на ній збереглася невелика частина безстічних водно-болотних угідь, в тому числі Уїкен-Фен, що знаходиться під охороною Національного фонду[5].

ПриміткиРедагувати

  1. Fen (en). Oxford Dictionaries Online. Процитовано 2011-05-29. 
  2. UK's lowest spot is getting lower (en). BBC News. 2002-11-29. Процитовано 2011-05-29. 
  3. Margaret Albright Knittl, «The design for the initial drainage of the Great Level of the Fens : an historical whodunit in three parts», Agricultural History Review, 55:1 (2007), pp. 23-50. Abstract
  4. Why Farming Matters in the Fens (2) (PDF). NFU East Anglia. 2008. Архів оригіналу за 27 квітень 2011. Процитовано 17 March 2011. 
  5. Wicken Fen Nature Reserve. National Trust. Процитовано 13 December 2016.