Українська радикальна партія

сторінка значень у проекті Вікімедіа

УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ, створена при кін. 1904 р. у Києві групою, що відкололася від Української Демократичної Партії; складалася переважно з письменників: Б. Грінченко, С. Єфремов, Модест Левицький, Ф. Матушевський та ін. У.Р.П. зосередила свою діяльність на вид. політичних брошур, що виходили у Львові й Петербурзі. Не маючи впливу на маси, восени 1905 р. вона об'єдналася з Українською Демократичною Партією під назвою Українська Демократично-Радикальна Партія.


УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ (спершу Русько-Укр. Радикальна Партія, з 1926 Укр. Соц.-Радикальна Партія — УСРП), заснована у Львові 4. 10. 1890, виросла з радикальних молодечих гуртків, які постали в Галичині в кін. 1870-их pp. під впливом М. Драгоманова. її засновано з ініціятиви І. Франка, М. Павлика, В. Будзиновського, Є. Левицького, С. Даниловича, К. Трильовського й ін. Драгоманов уважав постання партії за передчасне, але погодився з доконаним фактом; інтенсивно співпрацюючи в радикальних органах, він своїм авторитетом формував ідейне обличчя У.Р.П. Смерть Драгоманова (1895) приспішила процес диференціяції в радикальному русі, який призвів до розламів в У.Р.П. під кін. 1890-их pp.

У.Р.П. була першою укр. політ. партією на евр. зразок — з суцільною програмою, масовою орг-ціею і реєстрованим членством. В основу програми покладено етичний і наук. соціялізм на дем. і кооп. базі, людську гідність для всіх і всеукр. єдність. Радикальний рух прагнув до секуляризації укр. суспільного й культ. життя та поборював Гр.-Кат. Церкву й духовенство, яке тоді відогравало провідну ролю в Галичині. У.Р.П. організувала селян і робітників, скликала віча по селах, закладала кооперативи (нар. спілки), проголошувала гасло політ. боротьби власними силами народу; виховала ряд діячів з селян і робітників, організувала жіноцтво. У.Р.П. мала виразно опозиційну програму до уряду та тодішніх народовців й успішно поборювала «нову еру». На з'їзді у Львові 1895 склала під впливом Ю. Бакинського заяву про політ. самостійність укр. народу. На з'їзді 1897 висунула постанову про підготову сел. страйку. У зв'язку з виборами У.Р.П. влаштувала масові сел. віча за заг. виборче право; 1895 від неї обрано З послів до сойму, а 1897 — 2 до віденського парляменту.

Від 1895 в партії змагалися три течії: соціялісти-народники (драгоманівці), соціялісти-марксисти і радикальні народовці. 1899 з партії вийшли прихильники останніх двох течій: М. Ганкевич, Ю. Бачинський, Р. Яросевич, С. Вітик й ін. заснували Укр. Соц.-Дем. Партію; В. Охримович, Є. Левицький, В. Будзиновський, Т. Окуневський, І. Франко та ін. створили разом з більшістю народовців Нац.-Дем. Партію (Н.Д.П.). Відтоді У.Р.П. стала фактично партією селян. Після Н.Д.П. У.Р.П. була найсильнішою партією в Галичині; у віденському парляменті вона мала 1911 — 5, у гал. соймі 1913 — 6 послів. У 1900-их pp. гол. завдяки діячам У.Р.П. (зокрема К. Трильовському) створено фіз.-культ. орг-цію «Січ», a 1913 парамілітарне т-во Укр. Січ. Стрільців.

З проголошенням ЗУНР У.Р.П. увійшла до Укр. Нац. Ради; чл. Держ. Секретаріяту від неї були: Д. Вітовський — секретар військ. справ й І. Макух — внутр. справ; Л. Бачинський був віцепрезид. УНРади. Після упадку укр. держави У.Р.П. створила коаліцію з Укр. Нар. Трудовою Партією в Міжпартійній Раді у Львові.

На першому по війні (1. 4. 1923) і на наступних з'їздах доповнено програму, за якою У.Р.П. визначала себе, як орг-цію працюючих мас України, що стоїть на соц. позиціях, які прагне здійснити в укр. незалежній державі з респ. устроєм і владою всіх працюючих, та домагається соціялізації всіх засобів продукції. У.Р.П. відмежувалася від УСДП, яка з 1923 орієнтувалася на сов. Україну. 1925 зі'їзд У.Р.П. ухвалив постанову проти співпраці з укр. «буржуазними партіями», засудив колоніяльну політику большевиків супроти України, проголосив гасло: «Вся земля селянам без викупу». 1926, після приєднання до У.Р.П. волинської групи есерів, партія змінила назву на Укр. Соц, Радикальну Партію, а в квітні 1931 вступила до II Соціялістичного Інтернаціоналу. Партія бойкотувала (спільно з усіма політ. орг-ціями Галичини) вибори до поль. сойму 1922. До виборів 1928 пішла самостійно (здобула 11 мандатів до сойму і 3 до сенату), а 1930 виступила у виборах спільно з УНДО (поділ мандатів в пропорції 1:3); посли У.Р.П. творили в соймі і сенаті окремий клюб. Дальші вибори У.Р.П. бойкотувала з причини недемократичности виборчої системи. 1934 партія мала 20 000 чл.

Гол. (лідери) партії: І. Франко (до 1898), М. Павлик (до 1914), М. Лагодинський (до 1919), Л. Бачинський (1930; довгий час найвпливовіший діяч У.Р.П.), І. Макух. Визначнішими чл. партії були, крім згаданих: І. Блажкевич, К. Трильовський (найпопулярніший її діяч), М. Коберський, Д. Ладика, В. Лисий. М. Матчак, О. Назарук (до 1922 — 23), О. Павлів, І. Попович, М. Стахів, С. Жук га ін. З У.Р.П. були пов'язані визнані письм.: В. Стефаник, Л. Мартович, О. Маковей, Д. Лукіянович.

У.Р.П. заснувала свої орг-ції — молоді «Каменярі» і Союз Укр. Працюючих Жінок — Жіноча Громада; під її впливом було в-во і нар. ун-т «Самоосвіта» (1930 — 39); партійно-політ. літературу видавало в-во «Громада» (1922 — 39). Пресові органи: «Народ» (1890 — 95 і 1918), «Хлібороб» (1891 — 95), Громадський Голос» (1892-1939) та ін. По другій світовій війні УСРП відновила 1946 свою діяльність на еміґрації і 1948 взяла участь у створенні Укр. Нац. Ради. 1950 об'єдналася з УСДП й ін. соц. партіями в Укр. Соц. Партію. Лідерами УСДП на еміґрації були М. Стахів, В. Лисий та ін.


Література: Badeni J. Radykali ruscy. Kp. 1896; Левинський В. Нарис розвитку укр. робітничого руху в Галичині. К. 1914; Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму, ж. Україна, кн. 6. К. 1926; Макух І. На народній службі. Детройт 1958; Химка Дж. Укр. соціялізм у Галичині. До розколу в Радикальній партії 1899 р. Журн. вищих українознавчих студій, вип. 7, 1979.


Література