Редагування Українська Гельсінська спілка

[[Файл:Levko Lukyanenko.JPG|right|thumb|150px|Левко Лук'яненко&nbsp;— голова УГС.]]
[[Файл:Газета «Центральна Рада» Ч2 С1.pdf|thumb|200px|Газета [[Центральна рада (газета)|«Центральна Рада»]] позаструктурне видання УГС. 1990 рік]]
'''«Украї́нська Ге́льсінська спі́лка»'''&nbsp;— українська громадсько-політична і правозахисна [[Громадське об'єднання|організація]], заснована [[7 липня]] [[1988]] року у Львові членами [[Українська Гельсінська група|Української Гельсінської групи]]. Головою Спілки було обрано [[Левко Лук'яненко|Левка Лук'яненка]]. На базі УГС згодом була створена [[Республіканська платформа|Українська республіканська партія]].

== Українська Гельсінська група ==
{{main|Українська Гельсінська група}}
Масові репресії 1972&nbsp;р. на деякий час паралізували активність дисидентів. Однак уже в 1974&nbsp;р. побачили світ 7 та 8 випуски «Українського вісника», у відновленні якого значну роботу провів Степан Хмара. За кордоном було видано низку книжок правозахисників, що не змогли побачити світ в Україні. У 1975&nbsp;р. уряди 35 держав Європи і Північної Америки, у тому числі і уряд СРСР, підписали [[Гельсінські угоди]]<ref>[http://www.osce.org/mc/39501 Helsinki Final Act. Publisher Organization for Security and Co-operation in Europe Date 1 August 1975]{{ref-en}}</ref>, що були покликані закріпити нові відносини в Європі, забезпечити виконання у кожній з них високих принципів демократії, прав людини. Розуміючу, що за умов Радянської України це практично неможливо, в листопаді 1976&nbsp;р. група правозахисників об'єдналася в Українську групу сприяння використанню Гельсінських угод в Україні, або [[Українська Гельсінська група|Українську Гельсінську групу]]. На їі основі в 7.07.1988&nbsp;р. на 50-тисячному мітинзі у Львові було проголошено створення Української Гельсінської спілки (УГС).

Вона стала найбільшою правозахисною організацією в республіці. Її керівником став письменник [[Микола Руденко]], а серед 36 членів були такі відомі дисиденти, як [[Петро Григоренко]], [[Левко Лук'яненко]], [[Кандиба Іван Олексійович|Іван Кандиба]], [[Надія Світлична]], [[В'ячеслав Чорновіл]], [[Василь Стус]], [[Святослав Караванський]], [[Оксана Мешко]], [[Олесь Бердник]] та ін.

Як зазначає історик [[Субтельний Орест Мирославович|О. Субтельний]], дану групу відрізняли від попередніх дві важливі риси. Перша полягала в тому, що УГС була відкритою громадською організацією, яка, хоч і не була визнана владою, проте вважала, що має законне право на існування. Іншою її рисою були контакти з аналогічними групами по всьому СРСР.

У декларації Української Гельсінської Спілки зазначалося, що організація має за мету вирішення чотирьох головних завдань:
* Сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з [[Декларація прав людини|Декларацією прав людини]].
* Виходячи з переконань, що мир між народами не можна забезпечити без вільних контактів поміж людьми, а також без вільного обміну інформацією та ідеями, активно сприяти виконанню статей Прикінцевого Акта з питань безпеки і співпраці в Європі.
* Домагатися, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватися підсумки виконання Гельсінських угод. Україна, як суверенна європейська держава і член [[ООН]], була представлена окремою делегацією.
* З метою вільного обміну інформацією та ідеями домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси.

У Декларації проголошувалося, що в своїй роботі спілка керується не політичними, а лише гуманітарно-правовими мотивами і свою головну мету бачить в ознайомлені світового співтовариства з порушенням прав людини в Україні.

Незважаючи на цілковиту законність діяльності спілки, її підтримку західними демократіями, акції групи проходили в обстановці постійного тиску з боку владних структур. Особливу ненависть викликали у [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ]] поширювані на Заході меморандуми про незаконні арешти, списки політичних в'язнів, їхнє становище у в'язницях тощо.

Уже через 3 місяці, у лютому 1977&nbsp;р., було заарештовано керівників [[Українська Гельсінська група|Української Гельсінської групи]]&nbsp;— [[Микола Руденко|Миколу Руденка]] та [[Олекса Тихий|Олексу Тихого]]. Незабаром їх було засуджено відповідно на 12 і 15 років неволі; згодом&nbsp;— Мирослава Мироновича, Миколу Матусевича, Левка Лук'яненка. Їх було засуджено до тривалих строків ув'язнення. До 1980 року близько ¾ членів групи були засуджені на строки від 10 до 15 років. На той час 15 років було найбільшим строком ув'язнення.

У 1980 році арешти розгорнулися з новим розмахом. Того ж року були заарештовані за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді О. Шевченко, В. Чорновіл, В. Стус, С. Хмара. Ланцюг заарештованих продовжується аж до початку перебудовчих процесів в середині 80-х років. Лише деяким членам організації ціною неймовірних зусиль пощастило емігрувати за кордон. У таборах загинули В. Стус, В. Марченко, О.Тихий, Ю. Литвин.

== Фільмографія ==
* [https://www.youtube.com/watch?v=miLUawrmXag Документальний фільм «Українська Гельсінська спілка: вектор визначено» (Фільм перший), режисер Сніжана Потапчук. — НТКУ, 2013].
* [https://www.youtube.com/watch?v=N2MQM8kX-PY Документальний фільм «Українська Гельсінська спілка: вектор визначено» (Фільм другий), режисер Сніжана Потапчук. — НТКУ, 2013].

== Див. також ==
* [[Українська Гельсінська група]]
* [[Київська організація Української Гельсінської Спілки]]
* [[Львівська організація Української Гельсінської Спілки]]
* [[Донецька організація Української Гельсінської Спілки]]
* [[Харківська організація Української Гельсінської Спілки]]
* [[Чернівецька організація Української Гельсінської Спілки]]
* [[Чернігівська організація Української Гельсінської Спілки]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
{{Refimprove|date=липень 2015}}

{{Антирадянський Рух Опору в Україні}}

[[Категорія:Правозахисні організації]]
[[Категорія:Громадські організації України]]
[[Категорія:Українська Гельсінська спілка]]