Відкрити головне меню

«Тіні забутих предків»  — повість Михайла Коцюбинського, написана під враженням його перебування на Гуцульщині в 1911 році.

Тіні забутих предків
Tini predkiv.jpg
Жанр Повість
Автор Михайло Коцюбинський
Мова українська
Написано 1911
Опубліковано 1912

Q:  Цей твір у Вікіцитатах
S:  Цей твір у  Вікіджерелах

У творі розповідається про кохання гуцулів Івана й Марічки з ворогуючих родів, що трагічно завершується для обох. У повісті яскраво передано гуцульські побут і життя з елементами фольклору.

Зміст

СюжетРедагувати

В селі біля річки Черемош ростуть двоє дітей, Іван та Марічка. Через відлюдькуватість та цікавість до чаклунства й нечистої сили мати Івана навіть вважала його одмінком. Коли йому виповнюється 7 років, одного разу, пасучи корів, Іван чує дивну пісню, хоча поряд немає людей. Згодом він дізнається про давню ворожнечу свого роду Палійчуків з Гутенюками, та стає свідком замаху на свого батька, від рани той за кілька днів помирає. Задля помсти він б'є Марічку, адже вона є дочкою вбивці, та викидає в річку її кісники. Вона хвалиться, що має кращі, Іван із заздрощів починає хвалитися сам і врешті діти забувають про образу.

Іван з Марічкою починають разом пасти овець та з часом закохуються одне в одного. З тринадцяти років вони кохаються та мріють про одруження. Проте після смерті батька господарство занепадає. Юнак вирушає на літо на заробітки працювати на полонині. Там разом з іншими гуцулами він випасає овець, доїть їх та виробляє бринзу.

Коли Іван лишається вартувати ватру, йому ввижається Марічка. Повернувшись із полонину, він дізнається, що Марічка загинула через повінь. Спершу він не вірить, вважаючи це чутками Гутенюків, але потім знаходить тіло коханої. Пригнічений втратою, Іван блукає горами, живлячись самими ягодами. В селі його вважають загиблим.

За шість років Іван повертається додому змарнілий та розповідає, що працював в угорців пастухом. Він одружується на дівчині з багатого роду Палагні та добре веде господарство. Проте Палагна починає зраджувати йому з мольфаром Юрою, що нібито володіє могутнім чаклунством. Іван через це б'ється з Юрою на бартках в корчмі та ранить його, але суперник ламає його зброю. Після цього Іван знову марніє та підозрює, що мольфар повільно вбиває його чаклунством. Йому вдається підглянути як Юра при Палагні штрикає ляльку, насилаючи хворобу та смерть.

Відвідавши місце, де гуляв з Марічкою, Іван зустрічає її в подобі мавки. Вони розмовляють про те як разом розважалися, поступово заглиблюючись у ліс. Несподівано Марічка зникає, Іван розпалює багаття, до якого приходить чугайстер та запитує де мавка. Знаючи, що за переказами чугайстер полює на мавок, Іван не видає, що був з примарою Марічки. Чугайстер кличе його в танок, граючи ту саму пісню, що Іван чув в дитинстві. Після танцю Іван падає знесилений, але голос мавки спонукає його вирушити на пошуки коханої. Йдучи крізь хащі, він падає в урвище. Наступного дня пастухи знаходять Івана ледь живим, та скоро він помирає.

Ховають Івана за місцевим звичаєм з танцями й піснями. Скоро поховання перетворюється на гру з веселощами і від танцю тіло Івана саме починає трястися, наче живе, під звук трембіт.

Основні персонажіРедагувати

  • Іван Палійчу́к  — дев'ятнадцята за рахунком дитина в родині, хоча вона невелика, оскільки багато дітей померло малими. Змалку він повільно росте, почувається незручно серед людей, часто втікає в ліс. Добре знається на травах та переказах про нечисту силу ще з дитинства. Згодом знайомиться з Марічкою, дівчинкою з ворожого роду Гутенюків. Між дітьми зав'язується дружба, а згодом — кохання. Після смерті низки родичів хлопець змушений іти працювати на полонину, і коли повертається, дізнається, що Марічка загинула. З великого горя Іван іде в ліс і там живе шість років. Потім повертається додому, одружується з Палагною. Закінчується його життя зустріччю з мавкою в образі Марічки. Іван іде за нею в ліс, згадуючи минуле кохання, але мара зникає при появі чугайстра, доброго лісового духа. Знаючи, що мавка нечиста сила, Іван однак не дає чугайстрові спіймати її. Мавка знову кличе його і Іван, йдучи на голос, падає в урвище.
  • Марічка Гутеню́к  — кохана Івана з ворожого роду Гутенюків. Познайомилася з Іваном ще в дитинстві. Поетична душа, вона складає й співає пісні, тоді як Іван грає на флоярі. Попри взаємне кохання, передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов у найми, гине в Черемоші під час повені. Пізніше з'являється йому як мавка, ведучи до загибелі.
  • Пала́гна  — дівчина з багатого роду, добра господарка. Вона виходить за Івана після смерті Марічки, але невдоволена своїм мрійливим чоловіком, не розуміє його пісень. Палагна стає коханкою сусіда, мольфара Юри, та схвалює його чаклунство, покликане вбити Івана.
  • Юра  — мольфар, чоловік, наділений надприродними здібностями. Йому начебто під силу відігнати градову хмару чи, навпаки, викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину. Має дружину Гафію, але охоче зраджує їй з Палагною та прагне звести чарами Івана зі світу.

Історія написанняРедагувати

Повертаючись з Італії влітку 1910 року, Михайло Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Короткі відвідини того краю з мальовничою природою та первозданним побутом мешканців гір не дали письменнику досить матеріалу для твору, проте бажання написати про «незвичайний казковий народ», гуцулів, не полишило його. Коцюбинський ще раз відвідав гуцульський край, де вивчав звичаї, побут, фольклор його мешканців. На думку письменника, гуцули й у XX ст. залишились язичниками. Враження від «чарівного полону» горян лягли в основу повісті.

ЕкранізаціяРедагувати

1964 року вийшла однойменна екранізація Сергія Параджанова. Головні ролі виконували Іван Миколайчук (Іван), Лариса Кадочникова (Марічка), Тетяна Бестаєва (Палагна), Спартак Багашвілі (Юра).

Режисер згадував[1]:

"Я давно мріяв створити фільм, в якому на повний голос можна було б розказати про поетичну, талановиту душу українського народу".

Після прочитання повісті М. Коцюбинського в Параджанова одразу виникло бажання її поставити. Тож він знайшов твір, що відповів його мистецьким уподобанням[2]:

"Ми хотіли зробити фільм про вільну людину, про серце, яке хоче вирватися, звільнитися від побуту, від дрібних пристрастей і навичок... Ми відкривали для себе Карпати не як етнографічний матеріал. Любов, відчай, самотність, смерть — ось фрески з життя людини, які ми створили."

Мистецькі проектиРедагувати

Гастролі одного творуРедагувати

2014 року у Вінниці проходив літературно-мистецький проект «Гастролі одного твору», присвячений 150-річчю від дня народження М. Коцюбинського. Головна мета проекту: Коцюбинський по-новому.

Подія включала в себе міні-експозицію робочого кабінету письменника, театралізовану презентацію міні-експозиції, створену на основі повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Актори «Експериментального вуличного театру» Вінниці розповідали історію створення повісті, що чергувалася з театром тіней — уривками повісті. Усе дійство посилювалося відео-інсталяцією.

ПриміткиРедагувати

  1. «Соціалістична культура», 1965, № 2, стор.20. Бесіда з кореспондентом.
  2. «Вечное движение».- «Искуство кино», 1966, № 1, стор.64, 65.

ДжерелаРедагувати

  • Бондаренко Ю. Про першопочатки історії людства у повісті «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського (розвиток історичної свідомості школярів засобами літератури) // Дивослово. — 2006. — № 12. — С.4-10.http://lib.ndu.edu.ua/dspace/handle/123456789/658
  • Новий довідник: Українська мова та література. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2005. — 864 с. ISBN 966-8055-08-X
  • У вінок Михайлу Коцюбинському / Збірник статей і повідомлень. З нагоди 100-річчя з дня народження і 50-річчя з дня смерті видатного українського письменника. — К., 1967.

ПосиланняРедагувати