Перегляд вихідного коду сторінки Трістан Тцара

{{Письменник
| Ім'я                = Трістан Тцара
| Оригінал імені      = {{lang-fr|Tristan Tzara}}
| Фото                = Tzara by Tihanyi.jpg
| Ширина              = 200пкс
| Підпис              = Портрет Трістана Тцара пензля [[Лайош Тихань|Лайоша Тиханя]] (1927)
| Ім'я при народженні = Самуель Розеншток
| Псевдоніми          =
| Дата народження     = 16.04.1896
| Місце народження    = [[Мойнешть]], [[Румунія]]
| Дата смерті         = 24.12.1963
| Місце смерті        = [[Париж]]
| Поховання           = [[Цвинтар Монпарнас]]
| Національність      = єврей
| Громадянство        = {{FRA}}
| Мова творів         = [[французька мова]]
| Рід діяльності      = [[поет]]
| Роки активності     =
| Напрямок            = [[дадаїзм]]
| Жанр                =
| Magnum opus         =
| Ukrcenter           =
| Премії              =
| Нагороди            =
| Сайт                =
| Signature           = <!-- Підпис.jpg -->
| Примітки            =
}}
'''Трістан Тцара''' ({{lang-fr|Tristan Tzara}}), власне Самуель Розеншток ({{lang-ro|Samuel Rosenstock, Samy Rosenstock}}, [[16 квітня]] [[1896]], in [[Мойнешть]], [[Румунія]]&nbsp;— [[24 грудня]] [[1963]], [[Париж]])&nbsp;— румунський і французький [[письменник]] єврейського походження, засновник [[дадаїзм]]у.

1916 року разом з [[Ганс Арп|Гансом Арпом]] та Гуго Балем він заснував Цюрихську групу дадаїзму. Тцара належить авторство перших дадаїстських текстів, таких як «Перша небесна пригода пана Антипіріна» (''La Première aventure céleste de Monsieur Antipyrine'', 1916) та «Двадцять п'ять поезій» (''Vingt-cinq poèmes'', 1918), «Сім маніфестів дадаїзму» (''Sept manifestes Dada'', 1924). Він також брав участь у дадаїстських виставах у кабаре «Вольтер». Тцара винайшов жанр симультанного вірша, таким є, наприклад його текст «Адмірал шукає будинок для оренди» (''L'Amiral cherche une maison à louer'').

1919 року Тцара переїхав до [[Париж]]а, де активно співпрацював з [[Андре Бретон]]ом, [[Філіп Супо|Філіпом Супо]] та [[Луї Арагон]]ом. Група шокувала публіку спробою дезінтеграції мовних структур. Близько 1930 року Тцара звернувся до методів сюрреалізму. 1931 року він опублікував низку текстів, присвячених сюрреалізму (''Essai sur la situation de la poésie'', ''Der approximative Mensch'', 1933: ''L'Antitête'', 1935: ''Grains et issues'').

Тцара брав участь у [[громадянська війна в Іспанії|громадянській війні в Іспанії]]. 1936 року вступив до [[Комуністична партія Франції|Комуністичної партії Франції]]. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] був активним учасником [[Рух Опору|руху опору.]] Після війни Тцара цікавився переважно сучасними темами й екзистенційними проблемами (1946: ''Terre sur terre'', 1950: ''De Mémoire'', ''Parler seul'', 1953: ''La Face intérieure'').

1956 року вийшов з [[Комуністична партія Франції|Комуністичної партії Франції]] на знак протесту проти придушення радянськими військами [[Угорська революція 1956 року|Угорської революції 1956 року]].

Трістан Тцара помер [[24 грудня]] [[1963]] року й похований на [[Цвинтар Монпарнас|цвинтарі Монпарнас]] у Парижі.

== Ім'я ==
Псевдонім ''С. Саміро'' був частковою [[Анаграма|анаграмою]] від ''Самі Розеншток''. Тцара його використовував від свого дебюту і впродовж ранніх 1910-х років.<ref name="Cernat, p.108-109">Cernat, p.108-109</ref> Низка недатованих творів, які він, ймовірно, написав ще 1913 року, мають підпис ''Трістан Руйа'', а влітку 1915 року, він підписував свої твори ім'ям ''Трістан''.<ref name="pcern109">Cernat, p.109</ref><ref name="jycmelusine">{{fr icon}} Jacques-Yves Conrad, [http://melusine.univ-paris3.fr/Association/Conrad.htm ''Promenade surréaliste sur la colline de Montmartre''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080915053946/http://melusine.univ-paris3.fr/Association/Conrad.htm |date=15 вересень 2008 }}, at the [[University of Paris III: Sorbonne Nouvelle]] [http://melusine.univ-paris3.fr/ Center for the Study of Surrealism] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080327041319/http://melusine.univ-paris3.fr/ |date=27 березень 2008 }}; retrieved April 23, 2008</ref>

У 1960-х роках колега а пізніше суперник Розенштока, Йон Віня, стверджував, що він був відповідальним за появу частини "''Тцара"'' в псевдонімі в 1915 році.<ref name="pcern109">Cernat, p.109</ref> Віня також заявив, що Тцара хотів зберегти ''Трістан'', як своє запозичене перше ім'я, і що цей вибір пізніше накликав на нього "сумнозвісний каламбур" ''Triste Âne Tzara'' (з [[Французька мова|французької]] "сумний осел Тцара").<ref name="pcern109">Cernat, p.109</ref> Ця версія подій є сумнівною, оскільки рукописи свідчать, що письменник, можливо, вже використовував повне ім'я, а також варіації ''Tristan Țara'' і ''Tr. Tzara'', в 1913-1914 роках (хоча є ймовірність, що він підписував свої тексти через довгий час після фіксації їх на папері).<ref>Cernat, p.109-110</ref>

1972 року мистецтвознавець Серж Фошеро, ґрунтуючись на інформації, отриманій від Коломби, дружини поета-авангардиста [[Іларі Воронка|Іларі Воронки]], розповів, що Тцара сам пояснив своє вибране ім'я каламбуром в [[Румунська мова|румунській мові]], ''trist în țară'', що означає "сумний у країні"; Коломба Воронка також розпускала чутки, що Тцара обрав ''Трістан'' як данину поетові [[Трістан Корб'єр|Трістанові Корб'єру]] або під впливом опери [[Ріхард Вагнер|Вагнера]] ''[[Трістан та Ізольда (опера)|"Трістан та Ізольда"]]''.<ref name="pcern110">Cernat, p.110</ref> Сам Розеншток юридично прийняв нове ім'я в 1925 році, після подачі заявки в румунське {{нп|Міністерство внутрішніх справ і адміністративної реформи (Румунія)|Міністерство внутрішніх справ|en|Minister of Interior and Administrative Reform (Romania)}}.<ref name="pcern110">Cernat, p.110</ref> Французька вимова його імені стала звичайним явищем в Румунії, де вона замінила більш природне прочитання ''țara'' ("земля", {{IPA|ˈt͡sara}}).<ref name="amcodrescu">{{ro icon}} Andra Matzal, [http://clubliteratura.cotidianul.ro/node/2948 "România-fantomă o să mai existe în forma unei suferințe psihice" (interview with Andrei Codrescu)]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}, at [http://clubliteratura.cotidianul.ro/ Club Literatura] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090613075708/http://clubliteratura.cotidianul.ro/ |date=13 червень 2009 }}, ''[[Cotidianul]]''; retrieved June 29, 2009</ref>

== Життєпис ==

=== Дитинство і роки в журналі ''Simbolul'' ===
Тцара народився в м. [[Мойнешть]] ([[Бакеу (повіт)|повіт Бакеу]]) в історичному регіоні [[Молдова]]. Його батьки були румунськими євреями, що розмовляли мовою [[їдиш]] як першою мовою<ref>Cernat, p.35</ref>. Батько і дід були підприємцями в лісовому господарстві.<ref name="iliv241">Livezeanu, p.241</ref><ref name="vmttcl">{{ro icon}} Victor Macarie, [http://convorbiri-literare.dntis.ro/MACARIEnov4.html «Inedit: Tristan Tzara»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090309001230/http://convorbiri-literare.dntis.ro/MACARIEnov4.html |date=9 березень 2009 }}, in ''[[Convorbiri Literare]]'', November 2004</ref> Мати Тцари&nbsp;— Емілія Розеншток, у дівоцтві Зібаліс.<ref name="vmttcl"/>
Унаслідок дискримінаційних законів [[Королівство Румунія|королівства Румунія]] Розенштоки не були {{нп|Емансипація євреїв|емансиповані|en|Jewish emancipation}} і Самуель не мав повних громадянських прав у Румунії до 1918 року<ref name="iliv241"/>.

Тцара у віці одинадцяти років переїхав до [[Будапешт]]а, де відвідував школу-інтернат Schemitz-Tierin<ref name="iliv241"/>. Вважають, що молодий Тцара завершив свою середню освіту в державній школі [[Saint Sava National College]]<ref name="iliv241"/> or as the Sfântul Gheorghe High School.<ref>Cernat, p.48-51</ref> 1912 року ще гімназистом Тцара вперше опублікувався у журналі «[[Simbolul]]», який виходив за фінансової підтримки його друзів Марселя Янко та Іона Вінеа<ref name="pcern99">Cernat, p.99</ref>. Як і Вінеа, Тцара був також близьким товаришем їхнього молодого колеги [[Jacques G. Costin]], який пізніше став за власним бажанням promoter Тцари і його палким прихильником<ref>Cernat, p.186-194</ref>.

Попри їхній молодий вік, ці троє редакторів змогли знайти авторів у середовищі визнаних {{нп|Символістський рух у Румунії|румунських символістів|en|Symbolist movement in Romania}}. Разом з їхнім близьким другом і наставником {{нп|Адріан Маніу|Адріаном Маніу|en|Adrian Maniu}} (an [[Імажизм|імажистом]], який був учителем Вінеа),<ref>Cernat, p.51</ref> до списку авторів увійшли: {{нп|Ніколае Давідеску||en|Nicolae Davidescu}}, {{нп|Альфред Гефтер||en|Alfred Hefter}}, {{нп|Еміль Ісак||en|Emil Isac}}, {{нп|Клаудія Мілліан||en|Claudia Millian}}, [[Йон Мінулеску]], {{нп|Іон Раску||en|I. M. Rașcu}}, [[Eugeniu Sperantia]], {{нп|Ал. Т. Стамантіад||en|Al. T. Stamatiad}}, [[Eugeniu Ștefănescu-Est]], {{нп|Константін Т. Стойка||en|Constantin T. Stoika}}, а також журналіст і юрист [[Poldi Chapier]]<ref name="pcern49">Cernat, p.49</ref>. В перший номер журналу навіть містив вірш одного з провідних представників румунського символізму [[Александру Мачедонскі]]<ref name="pcern49"/>. Крім того ''Simbolul'' містив ілюстрації Маніу, Мілліана та {{нп|Іосиф Ісер|Іосифа Ісера|en|Iosif Iser}}<ref>Cernat, p.50, 100</ref>.

[[Файл:Tzara, Maxy, Vinea, Costin (1915).jpg|thumb|300px|Коло ''[[Chemarea]]'' в 1915 році. Зліва направо: Тцара, {{нп|Макс Германн Максі|Максі|en|Max Hermann Maxy}}, [[Іон Вінеа|Вінеа]] і [[Jacques G. Costin]]]]
Хоча журнал припинив виходити в грудні 1912 року, він відіграв важливу роль у формуванні тогочасної [[Румунська література|румунської літератури]]. Історик літератури [[Paul Cernat]] бачить ''Simbolul'' як головний етап у румунському [[модернізм]]і і відводить йому роль першого кроку в переході від символізму до радикального [[Авангардизм|анангарду]]<ref>Cernat, p.49-54, 397—398, 412</ref>. Хоча Маніу полишив групу і зайнявся більш традиційним мистецтвом, але Тцара, Янко і Вінеа продовжили співробітництво. Від 1913 до 1915 року вони часто відпочивали разом на узбережжі [[Чорне море|Чорного моря]] або в маєтку родини Розеншток в комуні [[Гирчень (комуна)|Гирчень]] (повіт [[Васлуй (повіт)|Васлуй]]). В той час друзі писали вірші на схожі теми і посилаючись один на одного<ref>Cernat, p.116-121</ref>.

=== Журнал ''Chemarea'' і переїзд до Швейцарії ===
Кар'єра Тцари зазнала змін між 1914 і 1916 роками, коли [[Королівство Румунія|Королівство Румунії]] утримувалось від участі в [[Перша світова війна|Першій світовій війні]]. Восени 1915 року Вінеа, який був засновником і редактором недовговічного журналу ''[[Chemarea]]'', опублікував у ньому два вірші свого друга, що стали першими друкованими роботами з підписом ''Tristan Tzara''<ref>Cernat, p.97, 106, 108—109</ref>. У ті часи молодий поет разом з багатьма друзями був учасником [[Антивоєнний рух|антивоєнного]] й анти[[Націоналізм|націоналістичного]] руху, в якому все голосніше звучали лозунги, направлені взагалі проти істеблішменту<ref>Cernat, p.99, 100—108</ref>. Журнал ''Chemarea'' був майданчиком для публікацій матеріалів, які пропагували таку позицію<ref name="pcern99"/>. За словами румунського авангардного письменника [[Клод Серне|Клода Серне]], журнал «відрізнявся від усього, що було надруковано в Румунії до того моменту»<ref>Cernat, p.100</ref>.

1914 року Тцара вступив до [[Бухарестський університет|Бухарестського університету]], щоб вивчати в ньому математику і філософію, але не закінчив його<ref name="iliv241"/><ref name="ttunifi">{{it icon}} [http://www.unifi.it/letrum/CMpro-v-p-1020.html «Tristan Tzara»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110605084429/http://www.unifi.it/letrum/CMpro-v-p-1020.html |date=5 червня 2011 }}, biographical note in [http://www.unifi.it/letrum/ ''Cronologia della letteratura rumena moderna (1780—1914)'' database], at the [[University of Florence]]'s Department of Neo-Latin Languages and Literatures; retrieved April 23, 2008</ref>. Восени 1915 року він полишив Румунію і вирушив до Цюриха в нейтральну Швейцарію. Янко і його брат Жуль оселилися там за кілька місяців до того, і згодом до них ще приєднався старший брат Джордж<ref>Cernat, p.110-111</ref>. Тцара, який можливо був подав заяву на вступ на філософський факультет [[Цюрихський університет|місцевого університету]]<ref name="iliv241"/><ref name="mrdada">Marta Ragozzino, «Tristan Tzara», in ''Art e Dossier'', March 1994, Giunti, p.48</ref>, ділив у Altinger Guest House житло з Марселем Янко, який був тоді студентом ''[[Федеральна вища технічна школа Цюриха|Федеральної вищої технічної школи Цюриха]]''<ref>Cernat, p.111</ref> (до 1918 року Тцара переїхав у Limmatquai Hotel)<ref>Richter, p.137</ref>. Його відбуття з Румунії можливо було почасти [[Пацифізм|пацифістським]] політичним жестом<ref>Cernat, p.132; Livezeanu, p.241, 249</ref>. У Швейцарії молодий поет майже повністю відкинув румунську мову як мову творчості і більшість своїх творів відтоді написав французькою<ref name="ttunifi"/><ref>Răileanu & Carassou, p.13</ref>. Написані раніше вірші, які були своєрідним діалогом між ним і його другом, він залишив Вінеа<ref name="pcern116">Cernat, p.116</ref>. Більшість із них вийшли друком лише в [[Інтербелум|міжвоєнний період]]<ref name="ttunifi"/><ref>Cernat, p.116, 130, 138, 153</ref>.

[[Файл:Tristan Tzara grave.jpg|міні|праворуч|200пкс|Могила Трістана Тцара на цвинтарі Монпарнас]]

Саме в Цюриху румунська група зустрілася з [[Німецька імперія|німецьким]] поетом-[[Анархізм|анархістом]] {{нп|Гуго Баль|Гуго Балем|en|Hugo Ball}} і його молодою дружиною {{нп|Еммі Хеннінгс||en|Emmy Hennings}}, виконавицею [[вар'єте]]. У лютому 1916 Баль орендував задню кімнату забігайлівки Hollandische Meierei у його власника, Яна Ефраїма, з наміром використовувати це місце для [[перформанс]]ів та виставок. Так з'явилось [[Кабаре Вольтер (Цюрих)|кабаре Вольтер]]<ref>Cernat, p.110-111; Hofman, p.2; Richter, p.12-14</ref> Гуго Баль написав про цей період, що Тцара і Марсель Янко, як і [[Ганс Арп]], {{нп|Артур Сегал||en|Arthur Segal}}, {{нп|Отто ван Реес||en|Otto van Rees}}, [[Макс Офюльс|Макс Оппенгеймер]], і [[Марсель Слодкі]], "охоче погодилися взяти участь у кабаре."<ref name="Cernat, p.111; Richter, p.14">Cernat, p.111; Richter, p.14</ref> За словами Баля, серед виконання пісень, які пародіювали або черпали натхнення з різних національних [[фольклор]]ів, "герр Трістан Тцара читав румунську поезію".<ref>Cernat, p.111; Gendron, p.73; Richter, p.14</ref> Баль згадує, що наприкінці березня до групи приєднався німецький письменник і барабанщик {{нп|Ріхард Гюльзенбек||en|Richard Huelsenbeck}}.<ref name="Cernat, p.111; Richter, p.14">Cernat, p.111; Richter, p.14</ref> Він незабаром долучився до перформенсів Тцари у вигляді  "симультанистських віршів", перших в Цюриху і в світі", які також включали виконання віршів двома ентузіастами [[кубізм]]у, Фернаном Дівуаром і Анрі Барзуном.<ref>Cernat, p.111; Richter, p.14, 28-30</ref>

== Народження Дада ==
[[Файл:Placa_en_Cabaret_Voltaire_retouched.jpg|міні|260x260пкс]]
Саме в цьому середовищі народився [[Дадаїзм|Дада]] , в якийсь момент до травня 1916 року, коли вперше вийшла друком публікація з однойменною назвою. Історія створення цієї течії стала предметом розбіжностей між Тцарою і його побратимами по перу. Чернат вважає, що перший виступ дадаїстів відбувся ще в лютому, коли дев'ятнадцятирічний Тцара, який носив [[Монокль (офтальмологія)|монокль]], вийшовши на сцену кабаре Вольтер, почав співати жалісливі мелодії і вручати паперові пижі своїм "шокованим глядачам", потім звільнив сцену акторам у масках на [[Ходулі|ходулях]] і повернувся вже в клоунському костюмі.<ref name="pcern112">Cernat, p.112</ref> Подібні до цього виступи проходили на [[Zünfte of Zürich|Zunfthaus zur Waag]] починаючи з літа 1916 року, коли кабаре Вольтер було змушене припинити роботу.<ref>Cernat, p.115; Gendron, p.73-75; Hofman, p.3; Richter, p.39, 41-44, 48</ref> За словами історика музики Бернарда Гендрона, поки воно існувало, "кабаре Вольтер було дада. Не було жодної альтернативної інституції або місця, які могли б відділити "чисте" дада від його акомпанементу [ ... ], і нікому не було таке місце потрібне."<ref>Gendron, p.75</ref> Інші думки пов'язують початок дада з набагато ранішими подіями, зокрема експериментами [[Альфред Жаррі|Альфреда Жаррі]], [[Андре Жід|Андре Жіда]], {{нп|Крістіан Моргенштерн|Крістіана Морґенштерна|en|Christian Morgenstern}}, {{нп|Жан-П'єр Бріссе|Жан-П'єра Бріссе|en|Jean-Pierre Brisset}}, [[Ґійом Аполлінер|Ґійома Аполлінера]], {{нп|Жак Ваша||en|Jacques Vaché}}, [[Марсель Дюшан|Марселя Дюшана]] та [[Франсіс Пікабіа|Франсіса Пікабіа]].<ref>Richter, p.11, 71-72, 81-100, 168-173</ref>

У першому маніфесті напряму Баль писав: "[буклет] призначений, щоб представити громадськості діяльність та інтереси "Кабаре Вольтер", чиєю єдиною метою є привернути увагу, крізь бар'єри війни і націоналізму, до кількох незалежних духів, які живуть іншими ідеалами. Наступною метою художників, які зібралися тут, є опублікувати ''ревю інтернасьональ'' [з французької: ''міжнародний журнал'']."<ref name="hrich14">Richter, p.14</ref> Баль завершив своє послання по-французьки, і той параграф перекладається так: "Журнал має виходити в Цюриху і називатись "Dada" ("Dada"). Dada Dada Dada Dada."<ref name="hrich14">Richter, p.14</ref> Погляд, згідно з яким течію Дада створив Баль, підтримував зокрема письменник {{нп|Вальтер Зернер||en|Walter Serner}}, який прямо звинуватив Тцару в тому, що той зловживав ініціативою Баля.<ref name="hrich123">Richter, p.123</ref>

Іншим предметом суперечки між засновниками дада стало походження назви напряму, яка, за словами художника і есеїста [[Ганс Ріхтер (художник)|Ганса Ріхтера]], вперше з'явилась у друкованому вигляді в червні 1916 року.<ref name="hrich32">Richter, p.32</ref> Баль стверджував, що саме він автор, і вибрав це слово навмання зі словника, вказавши, що воно означає "[[Дерев'яна конячка (іграшка)|іграшкова конячка]]" в перекладі з [[Французька мова|французької мови]] і [[Німецька мова|німецьке]] слово, яке виражає радість дітей від заколисування, дитячий лепет.<ref>Cernat, p.115-116; Richter, p.31-32</ref> Тцара сам втратив інтерес до суперечки, але Марсель Янко саме йому приписував введення цього терміна.<ref>Cernat, p.115-116</ref> Дада маніфести, написані самостійно або в співавторстві з Тцара, фіксують, що назва збігається з іншими термінами в різних мовах, зокрема словом у {{нп|Мови кру|мовах кру|en|Kru languages}} в [[Західна Африка|Західній Африці]] для позначення хвоста священної корови; іграшкою та словом "мати" в невказаному {{нп|Діалекти італійської мови|діалекті італійської|en|Regional Italian}}; і подвійним "гаразд", "так" у Румунській і різних [[Слов'янські мови|слов'янських мовах]].<ref>Cernat, p.116; Londré, p.397; Richter, p.31-32</ref>

=== Агітатор дадаїзму ===
Перед кінцем війни Тцара взяв на себе посаду головного агітатора і менеджера дада, допомагаючи швейцарській групі створювати філії в інших європейських країнах.<ref name="mrdada"/><ref>Cardinal, p.529; Hofman, p.3-4; Cernat, p.115; Livezeanu, p.249-251; Londré, p.396; Richter, p.33</ref> У цей період також відбувся перший конфлікт у групі: через непримиренні протиріччя з Тцарою, Баль покинув групу.<ref>Cernat, p.115; Richter, p.43, 59</ref> З його відходом, як стверджує Гендрон, Тцара був здатен рухати дада від схожих на [[водевіль]] виступів до "запального, але все ще жартівливо провокаційного театру".<ref name="bgend77">Gendron, p.77</ref>

Йому часто приписують те, що він надихнув багатьох молодих письменників модерністів поза межами Швейцарії приєднатися до групи, зокрема, французів [[Луї Арагон|Луї Арагона]], [[Андре Бретон|Андре Бретона]], [[Поль Елюар|Поля Елюара]], {{нп|Жорж Рібемон-Дессаньє|Жоржа Рібемона-Дессаньє|en|Georges Ribemont-Dessaignes}} і [[Філіпп Супо|Філіпа Супо]].<ref name="jycmelusine"/><ref name="hrich33">Richter, p.33</ref> Ріхтер, який також відкрив для себе дада на цьому етапі розвитку напряму, зазначає, що ці інтелігенти нерідко "ставились дуже прохолодно і відсторонено до цього нового напряму", перш ніж до них наблизився румунський письменник.<ref name="hrich33">Richter, p.33</ref> У червні 1916 року він став редактором і менеджером видання ''Дада'', яке було наступником журналу-одноденки ''"кабаре Вольтер"'' — Ріхтер описує його "енергію, пристрасть і талант до роботи", які, за його словами, задовольняли всіх дадаїстів.<ref>Hofman, p.4; Richter, p.33</ref> Його коханкою була тоді [[Майя Крушек]], учениця [[Рудольф фон Лабан|Рудольфа Лабана]]; за словами Ріхтера, їхні стосунки завжди були нестійкими.<ref>Richter, p.45, 69-70</ref>

Ще 1916 року Трістан Тцара віддалився від італійських [[Футуризм|футуристів]], відкидаючи [[Мілітаризм|мілітаристські]] й прото[[Італійський фашизм|фашистські]] позиції їхнього лідера [[Філіппо Томмазо Марінетті]].<ref>Cernat, p.193</ref> Ріхтер зазначає, що до того моменту дада вже замінив футуризм у ролі лідера модернізму, продовжуючи спиратися на його вплив: "ми проковтнули футуризм—кістки, пір'я і все решту. Це правда, що в процесі перетравлення різні кістки та пір'я було виригнуто."<ref name="hrich33">Richter, p.33</ref> Попри це і той факт, що дада не досягли жодного успіху в Італії, Тцара міг віднести поетів [[Джузеппе Унгаретті]] і {{нп|Альберто Савініо||en|Alberto Savinio}}, художників {{нп|Джино Кантареллі||en|Gino Cantarelli}} і [[Альдо Фіоцці]], а також кілька інших італійських Футуристів, до числа дадаїстів.<ref>Richter, p.199, 201 (Haftmann, in Richter, p.217)</ref> Серед італійських митців, які поділяли дадаїстські маніфести і співпрацювали з групою дада, був поет, художник і в майбутньому фашистський расовий теоретик [[Юліус Евола]], який став особистим другом Тцари.<ref name="buddevo">S. Batchelor, "Existence, Enlightenment and Suicide: The Dilemma of Nanavira Thera", in Tadeusz Skorupski (ed.), ''The Buddhist Forum'', Vol. IV (Seminar Papers 1994-1996), [[Routledge]], London, 1996, p.11-13. ISBN 0-7286-0255-5</ref>

Наступного року Баль і Тцара відкрили постійну експозицію під назвою ''Галерея дада'', завдяки якій вони встановили контакти з незалежним італійським художником [[Джорджо де Кіріко]], а також німецьким [[Експресіонізм|експресіоністським]] журналом ''{{нп|Дер штурм||en|Der Sturm}}''. Всіх їх описували як "батьків дадаїзму".<ref>Richter, p.39-40, 46</ref> Упродовж того ж місяця, і, ймовірно, завдяки втручанню Тцари, група Дада організувала виступ ''Сфінкс і Опудало'', ляльковий спектакль [[Австро-Угорщина|австро-угорського]] експресіоніста [[Оскар Кокошка|Оскара Кокошки]], якого Тцара рекламував як приклад "театру дада".<ref>Grigorescu, p.173-174</ref> Також він контактував з ''[[Норд-Сюд]]'', журналом французького поета [[П'єр Реверді|П'єра Реверді]] (який прагнув об'єднати всі авангардні напрямки),<ref name="jycmelusine"/> і написав статті про [[африканське мистецтво]] у ''Норд-Сюд'' і журналі {{нп|П'єр Альбер-Біро|П'єра Альбера-Біро|en|Pierre Albert-Birot}} ''SIC''.<ref name="hrich167">Richter, p.167</ref> На початку 1918 року через Гюльзенбека дадаїсти Цюриха налагодили контакти зі своїми відверто [[Лівиця|лівішими]] учнями в німецькій Імперії, такими як: [[Ґеорґ Ґросс]], {{нп|Джон Хартфілд||en|John Heartfield}}, [[Йоганнес Баадер]], {{нп|Курт Швіттерс||en|Kurt Schwitters}}, {{нп|Вальтер Мерінг||en|Walter Mehring}}, {{нп|Рауль Хаусманн||en|Raoul Hausmann}}, {{нп|Карл Ейнштейн||en|Carl Einstein}}, {{нп|Франц Юнг||en|Franz Jung}}, і брат Хартфілда -  {{нп|Веланд Герцфельде||en|Wieland Herzfelde}}.<ref>Hofman, p.7-8; Richter, p.102-114</ref> З Бретоном, Супо і Арагоном Тцара їздив до [[Кельн]]а, де ознайомився з ускладненими [[колаж]]ами Швіттерса і [[Макс Ернст|Макса Ернста]], які він показав своїм колегам у Швейцарії.<ref>Richter, p.137, 155, 159</ref> Гюльзенбек, втім, не затвердив участь Швіттерса в берлінському Дада.<ref>Londré, p.397; Richter, p.137-138</ref>

В результаті своєї агітації Тцара створив список так званих "президентів дада", які представляли різні регіони Європи. За словами Ганса Ріхтера, цей список, поряд з самим Тцарою, містив різні особистості, починаючи від Ернста, Арпа, Баадера, Бретона і Араґона до Крушека, Еволи, [[Рафаель Лассо де ла Вега|Рафаеля Лассо де ла Веги]], [[Стравінський Ігор Федорович|Ігоря Стравінського]], {{нп|Вісенте Відобро||en|Vicente Huidobro}}, [[Франческо Меріано]] і [[Теодор Френкель|Теодора Френкеля]].<ref>Richter, p.201</ref> Ріхтер зазначає: "я не впевнений, що всі імена, які тут наявні, погодились би з цим."<ref>Richter, p.200-201</ref>

=== Кінець Першої світової війни ===
Шоу, які влаштовував Тцара в Цюриху, часто перетворювалися на скандали і сутички, і він перебував у постійному конфлікті зі {{нп|Поліцейське правозастосування у Швейцарії|швейцарськими правоохоронцями|en|Law enforcement in Switzerland}}.<ref>Cernat, p.115; Richter, p.16, 19, 39</ref> Ганс Ріхтер говорить про "задоволення дражнити [[Буржуазія|буржуазію]], яке в Трістана Тцари набуло вигляду холоднокровно (або гаряче) розрахованої зухвалості" (''див. [[Епатаж|Épater la bourgeoisie]]'').<ref>Richter, p.24</ref> Одним із таких жартів над визнаними митцями, стала публікація Тцарою і Арпом жартівливого повідомлення, що вони збираються битися на [[Дуель (двобій)|дуелі]] в Rehalp, неподалік від Цюриха, і що їхнім свідком стане популярний письменник [[Якоб Крістоф Хеер]]<ref>Richter, p.66-67</ref> Ріхтер також повідомляє, що його румунський колега наживався на нейтралітеті Швейцарії у війні, граючи то на боці [[Союзники в Першій світовій війні|союзників]], то на боці [[Центральні держави|центральних держав]]. Таким чином він отримував твори мистецтва і кошти від обох сторін, використовуючи їхню потребу в стимулюванні власних [[Пропаганда|пропагандистських]] зусиль.<ref>Richter, p.47-48</ref> Бувши активним пропагандистом, водночас 1918 року Тцара опублікував свій перший том вибраної поезії, ''Vingt-cinq poèmes'' ("Двадцять п'ять віршів").<ref name="rcard530">Cardinal, p.530</ref>

Важлива подія відбулася восени 1918 року, коли [[Франсіс Пікабіа]], який був тоді видавцем журналу ''[[391 (журнал)|391]]'' і далеким афіліатом дада, відвідав Цюрих і представив колегам свої [[Нігілізм (психоаналіз)|нігілістичні]] погляди на мистецтво і розум.<ref>Richter, p.70-74</ref> У [[Сполучені Штати Америки|США]] Пікабіа, [[Ман Рей]] і [[Марсель Дюшан]] раніше створили свою власну версію дада. Цей круг, який базувався в Нью-Йорку, шукав зв'язків з Тцара тільки в 1921 році, коли вони жартома просили його дати їм дозвіл на використання "Дада" як їхнього власного імені (на що Тцара відповів: "дада належить всім").<ref>Hofman, p.12</ref> Ріхтер вважав цей візит причиною підвищення статусу румунського автора, але також і переходу самого Тцари "від позиції балансу між мистецтвом і [[Антимистецтво|анти-мистецтвом]] в [[Стратосфера|стратосферні]] регіони чистого і радісного небуття."<ref>Richter, p.71</ref> Рух Дада згодом організував його останню швейцарську виставку, що відбулася в Saal zur Kaufleutern, з хореографією [[Сюзання Перротте|Сюзанни Перротте]], [[Софі Тойбер-Арп]], і за участі [[Кете Вульф]], [[Ганс Хойссер|Ганса Хойссера]], Тцари, Ганса Ріхтера і {{нп|Вальтер Сернер|Вальтера Сернера|en|Walter Serner}}.<ref>Richter, p.74-78</ref> Саме там Сернер читав своє есе 1918 року, сама назва якого захищала ''Letzte Lockerung'' ("Остаточний розпад"): вважають, що саме ця частина спричинила бійку, під час якої глядачі напали на виконавців і змогли перервати, але не скасувати шоу.<ref>Richter, p.78-80</ref>

Після [[Комп'єнське перемир'я 1918|перемир'я з Німеччиною]] у листопаді 1918 року, еволюція дада ознаменувалася політичними подіями. У жовтні 1919 року Тцара, Арп і {{нп|Отто Флаке||en|Otto Flake}} почали видавати журнал ''[[Der Zeltweg]]'', спрямований на подальшу популяризацію дада у післявоєнному світі, де кордони знову можна було перетинати.<ref name="Richter, p.80">Richter, p.80</ref> Ріхтер, який визнає, що журнал був "досить приборканий", зазначає також, що Тцара і його колеги мали справу з впливом {{нп|Комуністична революція|комуністичних революцій|en|Communist revolution}}, особливо [[Жовтневий переворот|Жовтневої революції]] і [[Листопадова революція|німецьких бунтів 1918 року]], які "розбурхали чоловічі уми, розділили їхні інтереси і перенаправили енергію в бік політичних змін".<ref name="Richter, p.80">Richter, p.80</ref> Той самий коментатор, однак, відкидає ті свідчення, які, на його думку, примусили читачів вважати, що ''Der Zeltweg'' був "асоціацію революційних митців".<ref name="Richter, p.80">Richter, p.80</ref> Згідно з одним свідченням, яке надав історик Роберт Леві, Тцара був у компанії румунських студентів-[[Комунізм|комуністів]], і, завдяки цьому  можливо зустрічався з [[Анна Паукер|Анною Паукер]], яка згодом стане однією з найпомітніших активістів [[Румунська комуністична партія|Румунської комуністичної партії]].<ref>Robert Levy, ''Ana Pauker: The Rise and Fall of a Jewish Communist'', [[University of California Press]], Berkeley, p.37. </ref>

Арп і Янко відійшли від руху близько 1919 року, коли вони створили в [[Конструктивізм|конструктивістському]] стилі майстерню ''[[Дас Нойє Лебен]]''.<ref name="pcern115">Cernat, p.115</ref> У Румунії на дада чекав неоднозначний прийом з баку колишнього соратника Тцари, Віня. Хоча він з розумінням ставився до їхньої мети, обожнював Хуго Балля та Хеннінга і обіцяв адаптувати свої власні твори до їхніх вимог, Віня закликав Тцару і Янко до більшої усвідомленості.<ref>Cernat, p.121-123, 181-183</ref> Коли Віня надіслав свій вірш ''Doleanțe'' ("Образи"), щоб його опублікували Тцара і соратники, то його повернули авторові. Критики вважають, що причиною цього був контраст між стриманістю твору і революційними принципами дадаїзму.<ref>Cernat, p.123-124</ref>

=== Паризьке дада ===
Наприкінці 1919 року Трістан Тцара покинув Швейцарію, щоб приєднатися до Бретона, Супо і [[Клод Рів'єр|Клода Рів'єра]] у редагуванні паризького журналу ''[[Littérature]]''.<ref name="mrdada"/><ref>Cardinal, p.529-530; Hofman, p.12-14; Richter, p.167, 173</ref> Вже бувши наставником французького авангарду, його, за словами Ханса Ріхтера, сприймали як "Анти-[[Месія|Месію]]" і "пророка".<ref name="hrich168">Richter, p.168</ref> За повідомленнями, згідно з дада-міфологією, він прибув до столиці Франції на сніжно-білій або бузкового кольору машині, рухаючись вздовж {{нп|Бульвар Распай|бульвару Распай|en|Boulevard Raspail}} через [[Тріумфальна арка|Тріумфальну арку]] зроблену з його власних памфлетів, його зустрічали захоплені натовпи і феєрверк.<ref name="hrich168">Richter, p.168</ref> Ріхтер відкидає це свідчення, вказуючи, що Тцара насправді йшов від [[Східний вокзал (Париж)|Східного вокзалу]] додому до Пікабіа, і ніхто не чекав на його прибуття.<ref name="hrich168">Richter, p.168</ref>

Його часто описують як головну фігуру в колі ''Littérature'', і приписують надання цьому журналу більш твердо поставлених рис дадаїзму.<ref name="mrdada"/><ref>Hofman, p.13; Richter, p.167</ref> Коли Пікабіа почав публікацію нової серії ''391'' в Парижі, то Тцара підтримав його і, за словами Ріхтера, робив випуски журналу "одягнені [...] у всі кольори дада."<ref name="hrich167">Richter, p.167</ref> Він також видав свій журнал ''Дада'' у парижі, але, використовуючи той самий формат, перейменував його на ''Бюлетень дада'', а пізніше ''Dadaphone''.<ref>Hofman, p.13-14; Richter, p.173, 179-180</ref> Приблизно тоді ж він зустрів американську письменницю [[Гертруда Стайн|Гертруду Стайн]], яка напише потім про нього в ''{{нп|Автобіографії Еліс Б. Токлас|Автобіографії Еліс Б. Токлас|en|The Autobiography of Alice B. Toklas}}'',<ref>"''Autobiography of Alice B. Toklas''", in ''The Cambridge Handbook of American Literature'', [[Cambridge University Press]], Cambridge, 1986 p.13. </ref> а також з сімейною парою художників [[Робер Делоне|Робером]] і [[Соня Делоне|Сонею Делоне]] (з якими працював у тандемі над "віршами-сукнями" та інші симультанистськими літературними творами).<ref name="tgdelau">Tag Gronberg, "Sonia Delaunay's Simultaneous Fashions and the Modern Woman", in Whitney Chadwick, Tirza True Latimer (eds.), ''The Modern Woman Revisited: Paris between the Wars'', [[Rutgers University Press]], Piscataway, p.114-115. ISBN 0-8135-3292-2</ref>

Тцара взяв участь у низці дада експериментів, у яких він співпрацював з Бретоном, Арагоном, Супо, Пікабією та [[Поль Елюар|Полем Елюаром]].<ref name="jycmelusine"/><ref name="enotestt">[http://www.enotes.com/poetry-criticism/tzara-tristan "Tristan Tzara 1896–1963"], in Susan Salas, Laura Wisner-Broyles, ''Poetry Criticism'', Vol. 27, Gale Group Inc., 2000, [http://www.enotes.com/ eNotes.com]; retrieved April 23, 2008</ref><ref>Hofman, p.13; Richter, p.173-176</ref> Іншими авторами, які вступили в контакт з дада на цьому етапі, були [[Жан Кокто]], {{нп|Поль Дермі||en|Paul Dermée}} і [[Раймон Радіґе]].<ref>Richter, p.173-174</ref> Перформенси у виконанні дада часто були призначені для популяризації їхніх принципів, і дада продовжували привертати увагу до себе [[Містифікація|містифікаціями]] та {{нп|Хибна реклама|хибною рекламою|en|False advertising}}, заявивши, що [[Кінематограф США|голлівудська]] кінозірка [[Чарлі Чаплін]] збирається з'явитися на сцені в їхньому шоу<ref name="bgend77">Gendron, p.77</ref> , чи, що його члени голитимуть голову або стригтимуть своє волосся на сцені.<ref>Gendron, p.77; Richter, p.181</ref> У іншому випадку, Тцара і його соратники читали лекції в ''{{нп|Університет народного руху|Університеті народного руху|en|Université populaire}}'' перед промисловими робітниками, які, як повідомляється, були менш ніж вражені.<ref name="Richter, p.175-176">Richter, p.175-176</ref> Ріхтер вважає, що, ідеологічно Тцара все ще віддавав данину нігілістичним і анархістським поглядам Пікабії (які спонукали дадаїстів атакувати всі політичні та культурні ідеології), але це також передбачало міру симпатії до [[Робітництво|робітничого класу]].<ref name="Richter, p.175-176">Richter, p.175-176</ref>

Дада-діяльність у Парижі завершилася в березні 1920 року виставою [[вар'єте]] в [[Théâtre de l'Œuvre]], на якій свої вірші читали Бретон, Пікабіа, Дермі, а також Тцара одну зі своїх більш ранніх робіт ''La Première aventure céleste de M. Antipyrine'' ("Перша небесна пригода пана Антипірина").<ref>Londré, p.398; Richter, p.179-183</ref> Також прозвучала мелодія Тцари ''Vaseline symphonique'' ("Вазелінна симфонія"), що вимагала десяти чи двадцяти чоловік, які кричали "кра" і "крі" по висхідній шкалі.<ref>Gendron, p.77; Richter, p.182</ref> Скандал вибухнув, коли Бретон читав твір Пікабії ''Manifeste cannibale'' ("Канібальський Маніфест"), накинувшись на глядачів, знущаючись з них, на що ті відповіли кидками гнилих фруктів на сцену.<ref>Richter, p.180-182</ref>

У Румунії феномен дада помітили лише починаючи з 1920 року, а його загальний прийом був негативним. Історик-традиціоналіст [[Ніколае Йорга]], поширювач символізму {{нп|Овід Денсусяну||en|Ovid Densusianu}}, більш стримані модерністи [[Камил Петреску]] і {{нп|Бенжамен Фондан||en|Benjamin Fondane}}, всі вони відмовилися прийняти його як повноправну художню течію.<ref>Cernat, p.125</ref> Хоча Віня перебував у рамках традиції, але він захищав цю руйнівну течію перед лицем більш серйозної критики і відкидав поширений слух, що Тцара працював [[Агент впливу|агентом впливу]] на [[центральні держави]] під час війни.<ref>Cernat, p.127</ref> {{нп|Еуджен Ловінеску||en|Eugen Lovinescu}}, редактор ''[[Sburătorul]]'' і один з суперників Віня на модерністській сцені, визнав вплив Тцари на молодих авангардних авторів, але проаналізував його роботу тільки коротко, використавши як приклад один з його до-дада віршів, і зобразивши його як захисника літературного "екстремізму".<ref>Cernat, p.126-127, 299</ref>

=== Застій дада ===
[[Файл:St-Julien-le-Pauvre_&_houses.jpg|міні|260x260пкс|[[Saint-Julien-le-Pauvre|Сен-Жюльєн-ле-Повр]], місце "дада екскурсії" 1921 року]]
До 1921 року Тцара втягнувся в конфлікти з іншими представниками руху, які, на його думку, розійшлися з духом дадаїзму.<ref>Cernat, p.127-128; Richter, p.122-123</ref> Його атакували берлінські дадаїсти, зокрема, Гюльзенбек і Сернер, перший з яких був також залучений у конфлікт з {{нп|Рауль Хаусманн|Раулем Хаусманном|en|Raoul Hausmann}} за лідерський статус.<ref name="hrich123">Richter, p.123</ref> За словами Ріхтера, напруженість між Бретоном і Тцарою виникла у 1920 році, коли Бретон вперше заявив про своє бажання покінчити з музичними виставами і стверджував, що румун просто повторює сам себе.<ref>Richter, p.182-183, 192-193</ref> Шоу дада самі були тоді настільки частим явищем, що глядачі очікували на образи з боку виконавців.<ref name="rcard530">Cardinal, p.530</ref>

Більш серйозна криза сталася в травні, коли дада імітував суд над [[Моріс Баррес|Морісом Барресом]], чиї ранні стосунки з Символістами були затьмарені [[антисемітизм]]ом і [[Політична реакція|реакційною]] позицією: {{нп|Жорж Рібемон-Дессаньє||en|Georges Ribemont-Dessaignes}} був прокурором, Арагон і Супо адвокатами, а Тцара, Унгаретті, {{нп|Бенжамен Пере||en|Benjamin Péret}} та інші свідками (замість Барреса був [[манекен]]).<ref>Richter, p.184-186</ref> Пере відразу засмутив Пікабію і Тцару, відмовившись зробити суд абсурдним, а також ввівши політичний підтекст, з яким Бретон таки погодився.<ref>Richter, p.184, 186</ref> У червні Тцара і Пікабіа зчепилися один з одним, після того як Тцара висловив думку, що його колишній наставник був занадто радикальним.<ref>Richter, p.184-185</ref> Того ж сезону Бретон, Арп, Ернст, Майя Крушек і Тцара були в Австрії, в [[Імст]]і, де вони опублікували свій останній маніфест як група, ''Dada au grand air'' ("Дада на відкритому повітрі") або'' Der Sängerkrieg in Tirol'' ("Битва співаків у {{нп|Німецький Тироль|Тиролі|en|German Tyrol}}").<ref>Richter, p.186 (illustration 96)</ref> Тцара також відвідав {{нп|Історія Чехословаччини (1918–1938)|Чехословаччину|en|History of Czechoslovakia (1918–1938)}}, де, за повідомленнями, сподівався знайти прихильників на свій бік.<ref>Cernat, p.128</ref>

Також 1921 року Йон Віня написав статтю для румунської газети ''[[Adevărul]]'', у якій стверджував, що напрям дада вичерпав себе (хоча, в своїх листах до Тцари він продовжував просити свого друга, щоб той повернувся додому і доніс своє послання туди).<ref>Cernat, p.127-128</ref> Після липня 1922 року Марсель Янко згуртувався з Віня в редагуванні ''[[Contimporanul]]'', який опублікував деякі з ранніх віршів Тцари, але ніколи не пропонував місця для будь-якого дадаїстського маніфесту.<ref>Cernat, p.130, 138, 153</ref> Як повідомляється, конфлікт між Тцарою і Янко мав особисте підґрунтя: Янко пізніше згадував "деякі гострі сварки" між його колегами і ним.<ref>Răileanu & Carassou, p.151</ref> Вони уникали один одного решту життя і Тцара навіть викреслив посвячення Янко зі своїх ранніх віршів.<ref>Cernat, p.115, 137</ref> [[Юліус Евола]] також розчарувався в повній відмові руху від зв'язку з традицією і розпочав свій особистий пошук альтернативи, ставши на шлях, який пізніше привів його до [[Езотерика|езотерики]] і фашизму.<ref name="buddevo"/>

=== ''Вечір бородатого серця'' ===
[[Файл:Theo_van_Doesburg_kleine_Dada_soirée.jpg|міні|230x230пкс|Афіша [[Тео ван Дусбург|Тео Ван Дусбурга]] для вечора дада (бл. 1923)]]
Бретон відкрито атакував Тцару в лютому 1922 року в статті для ''[[Ле журналь де Пепль]]'', де він засудив румунського письменника як "самозванця" ласого на "увагу глядачів".<ref>Cernat, p.114; Richter, p.188</ref> У березні Бретон ініціював ''Конгрес для рішучості та оборони сучасного духу''. Французький письменник скористався нагодою, щоб викреслити ім'я Тцари з середовища дадаїстів, наводячи у свою підтримку думку дадаїстів Гюльзенбека, Сернера, і {{нп|Крістіан Шад|Крістіана Шада|en|Christian Schad}}.<ref name="pcern114">Cernat, p.114</ref> Обґрунтувавши свою заяву запискою нібито за авторством Гюльзенбека, Бретон також звинуватив Тцару в опортунізмі, стверджуючи, що він планував видання дада воєнного часу таким чином, щоб не засмучувати акторів на політичній сцені, переконавшись, що німецькі Дадаїсти були не доступні для громадськості в країнах, підпорядкованих {{нп|Верховна військова рада|Верховній військовій раді|en|Supreme War Council}}.<ref name="pcern114">Cernat, p.114</ref> Тцара, який відвідав з'їзд тільки щоб його підірвати,<ref>Richter, p.187</ref> відповів на звинувачення того ж місяця, стверджуючи, що записку Гюльзенбека сфабриковано і що Шад не був одним із перших Дадаїстів.<ref name="pcern114">Cernat, p.114</ref> В чутках, про існування яких повідомив набагато пізніше американський письменник {{нп|Брайон Гайсін||en|Brion Gysin}}, йшлося про те, що Бретон також зображував Тцару, як донощика для {{нп|Префектура поліції|префектури поліції|en|Prefecture of Police}}.<ref name="nzgysin">[[Nicholas Zurbrugg]], "Brion Gysin", in ''Art, Performance, Media: 31 Interviews'', [[University of Minnesota Press]], Minneapolis, p.190. ISBN 0-8166-3832-2</ref>

У травні 1922 року дада влаштували свої власні похорони.<ref name="Londré, p.398; Richter, p.191">Londré, p.398; Richter, p.191</ref> За словами Ганса Ріхтера, головна частина відбулася у [[Веймар|Веймарі]], де дадаїсти відвідали фестиваль школи мистецтв [[Баухаус]], під час якого Тцара проголосив невловимий характер його мистецтва: "дада не приносить жодної користі, як і все інше в житті. [...] Дада - це незайманий мікроб, який проникає з наполяганням повітря в усі ті місця, які глузд не зміг наповнити словами і переконаннями".<ref>Richter, p.191</ref>

У маніфесті "Бородате серце" ціла низка художників підтримала маргіналізацію Бретона в підтримку Тцари. Разом з Кокто, Арпом, Ребемоном-Десаньє і Елюаром, до про-тцарівської фракції також належали: [[Ерік Саті]], [[Тео ван Дусбург]], Серж Шаршун, [[Луї-Фердінан Селін]], [[Марсель Дюшан]], [[Осип Цадкін]], {{нп|Жан Метценже||en|Jean Metzinger}}, {{нп|Ілля Зданевич||en|Ilia Zdanevich}} і [[Ман Рей]].<ref>Richter, p.188</ref> Під час пов'язаних з цим маніфестом зборів, ''Вечір бородатих сердець'', які розпочалися 6 липня 1923 року, Тцара представив повторну постановку своєї п'єси ''{{нп|Газове серце||en|The Gas Heart}}'' (що вперше відбулась за два роки до того під викрики глузування з боку аудиторії), для якої [[Соня Делоне]] розробила костюми.<ref name="tgdelau"/> Бретон перервав цю постановку і, за повідомленнями, бився з кількома своїми колишніми соратниками і поламав меблі, викликавши в театрі заворушення, які зупинило тільки втручання поліції.<ref>Richter, p.190-191</ref> Дада-водевіль втратив свою важливість і зник зовсім після цієї дати.<ref>Gendron, p.78</ref>

Пікабіа став на бік Бретона проти Тцари,<ref>Hofman, p.15; Richter, p.188, 190</ref> і замінив співробітників свого ''391'', залучивши до співпраці {{нп|Клеман Пансерс|Клемана Пансерса|en|Clément Pansaers}} і [[Езра Паунд|Езру Паунда]].<ref>Richter, p.188, 190</ref> Бретон позначив кінець дада 1924 роком, коли він видав перший ''{{нп|Маніфест сюрреалізму||en|Surrealist Manifesto}}''. Ріхтер стверджує, що "сюрреалізм зжер і перетравив дада."<ref name="Londré, p.398; Richter, p.191">Londré, p.398; Richter, p.191</ref> Тцара дистанціювався від нового тренду, не погоджуючись з його методами і, все більше, з політикою.<ref name="mrdada"/><ref name="rcard530"/><ref name="enotestt"/><ref>Cernat, p.239-240</ref> 1923 року він і кілька інших колишніх дадаїстів співпрацювали з Ріхтером і художником-[[Конструктивізм|конструктивістом]] [[Лисицький Лазар Маркович|Ель Лисицьким]] в журналі ''G''<ref>Haftmann, in Richter, p.221</ref> , а наступного року він писав п'єси для [[Королівство Югославія|югославсько]]-[[Словенія|словенського]] журналу ''танк'' (під редакцією Фердинанда Делака).<ref>Grigorescu, p.315</ref>

=== Перехід до сюрреалізму ===
[[Файл:Paris_18_-_Maison_Tristan_Tzara_-1.JPG|міні|323x323пкс|''Maison Tzara'', designed by [[Адольф Лоос]]]]
Тцара продовжував писати, все серйозніше цікавлячись театром. У 1924 році він опублікував і поставив п'єсу ''{{нп|Хустка хмар||en|Handkerchief of Clouds}}'', яка незабаром увійшла в репертуар ''[[Російський балет Сергія Дягілєва|"російського балету"]]'' [[Дягілєв Сергій Павлович|Сергія Дягілєва]].<ref>Lynn Garafola, ''Legacies of Twentieth-century Dance'', Wesleyan University Press, Middletown, 2005, p.172. </ref> Він також зібрав свої попередні тексти дада в збірку ''Сім Маніфестів дада''. [[Марксизм|Марксистський]] мислитель {{нп|Анрі Лефевр||en|Henri Lefebvre}} розглядав їх з захватом; згодом він стане одним з друзів автора.<ref>Martin Jay, ''Marxism and Totality: the Adventures of a Concept from Lukács to Habermas'', [[University of California Press]], Berkeley, 1984, p.293 ISBN 0-520-05742-2</ref>

В Румунії ''Contimporanul'' частково реабілітував творчість Тцари, зокрема, влаштувавши публічні читання його творів під час міжнародної арт-виставки 1924 року, і знову під час "демонстрації нового мистецтва" 1925 року.<ref>Cernat, p.153, 156, 159, 186</ref> Паралельно до цього творами Тцари дуже зацікавився журнал-одноденка ''Інтеграл'', де головними аніматорами були {{нп|Іларі Воронка||en|Ilarie Voronca}} та {{нп|Йон Келугеру||en|Ion Călugăru}}.<ref>Cernat, p.239-240, 277, 279, 287</ref> 1927 року, в бесіді з виданням, він висловив свою незгоду з тим, що група сюрреалістів приймає комунізм, наголосивши на тому, що така політика може призвести лише до "нової буржуазії", і пояснивши, що він вибрав особисту "[[Перманентна революція|перманентну революцію]]", яка дозволить зберегти "святість его".<ref>Cernat, p.239</ref>

У 1925 році Трістан Тцара перебував у [[Стокгольм]]і, де одружився з {{нп|Грета Кнутсон|Гретою Кнутсон|en|Greta Knutson}}, від якої мав сина Крістофа (нар. 1927).<ref name="jycmelusine"/> Колишня учениця художника {{нп|Андре Лот|Андре Лота|en|André Lhote}}, вона була відома своєю зацікавленістю до [[Феноменологія|феноменології]] та [[Абстракціонізм|абстрактного мистецтва]].<ref name="prsurrgk">"Greta Knutson", in [[Penelope Rosemont]], ''[[Surrealist Women]]'', [[Continuum International Publishing Group]], London & New York, 1998, p.69. ISBN 0-485-30088-5</ref> Приблизно тоді ж, за кошти, які успадкувала Кнутсон, Тцара замовив [[Австрія|австрійському]] архітекторові [[Адольф Лоос|Адольфу Лоосу]], колишньому представникові [[Віденський сецесіон|Віденського сецесіону]], з яким познайомився в Цюриху, щоб той збудував йому дім у Парижі. Мезон Трістан Тцара в стилі жорсткого [[Функціоналізм|функціоналізму]], побудований на [[Монмартр|Монмартрі]], розроблено згідно з особливими вимогами самого Тцари і прикрашено зразками [[Африканське мистецтво|Африканського мистецтва]]. Цей будинок став єдиним великим проектом Лооса у його паризькі роки.<ref name="jycmelusine"/>

1929 року він помирився з Бретоном і епізодично відвідував збори сюрреалістів у Парижі.<ref name="rcard530"/><ref name="enotestt"/> Того самого року видав книгу віршів ''De nos oiseaux'' ("Про наших птахів").<ref name="rcard530"/> У цей період з'явилися публікації ''[[Зразкова людина]]'' (1931), а також ''L'Arbre des voyageurs'' ("Дерево мандрівників", 1930), ''Où boivent les loups'' ("Де вовки п'ють", 1932), ''"L'Antitête'' ("Антиголова", 1933) і ''Grains et issues'' ("Зерно і висівки", 1935).<ref name="enotestt"/> До того часу було також оголошено, що Тцара почав роботу над сценарієм.<ref name="pcern277">Cernat, p.277</ref> 1930 року він став режисером і продюсером кінематографічної версії ''Le Cœur à barbe'', у якій зіграли Бретон та інші провідні Сюрреалісти.<ref name="ttzimdb">[[imdbname:0879262|Tristan Tzara]]<span> at the </span>[[Internet Movie Database]]</ref> П'ять років по тому підписався своїм ім'ям під твором ''Свідчення проти [[Гертруда Стайн|Гертруди Стайн]]'', опублікованому в журналі [[Eugene Jolas]] ''[[Transition (літературний журнал)|transition]]'' у відповідь на книгу мемуарів Стайн ''[[Автобіографія Еліс Б. Токлас]]'', у якому звинуватив свою колишню подругу в [[Манія величі|манії величі]].<ref>Armstrong, p.496</ref>

Поет став брати участь у подальшому розвиткові {{нп|Сюрреалістичні прийоми|сюрреалістичних прийомів|en|Surrealist techniques}}, і, разом з Бретоном і {{нп|Валентин Гюго|Валентином Гюго|en|Valentine Hugo}} намалював один із найбільш відомих прикладів "{{нп|Вишуканий труп|вишуканих трупів|en|Exquisite corpse}}".<ref>Ion Biberi, ''Arta suprarealistă'', Editura Meridiane, Bucharest, 1973, p.53. </ref> Тцара також написав передмову до збірки сюрреалістичних віршів свого друга [[Рене Шар|Рене Шара]] 1934 року, а наступного року разом з Гретою Кнутсон відвідав Шара в [[Л'Іль-сюр-ла-Сорг]].<ref>"René Char Bio-Bibliography", in ''Selected Poems of René Char'' (edited by [[Mary Ann Caws]] and Tina Jolas), [[New Directions Publishers]], New York, 1992, p.xii. ISBN 0-8112-1191-6</ref> Дружина Тцари також була приблизно в той самий період пов'язана з сюрреалістичної групою. Цей зв'язок припинився, коли вона розлучилася з Тцарою наприкінці 1930-х років.<ref name="jycmelusine"/><ref name="prsurrgk"/>

У Румунії твори Тцари зібрав і відредагував поширювач сюрреалізму [[Саша Пане]], який листувався з ним упродовж кількох років.<ref>Cernat, p.49, 106, 109, 116; Răileanu & Carassou, p.154-155</ref> Перше подібне видання побачило друк в 1934 році і містило вірші 1913-1915 років, які Тцара залишив на догляд Віня.<ref name="pcern116">Cernat, p.116</ref> У 1928-1929 роках Тцара обмінювався листами зі своїм другом Жаком Г. Костеном, партнером ''Contimporanul'', який поділяв не всі уявлення Віня про літературу. Той запропонував організувати візит Тцари в Румунію і попросив перекласти його роботи французькою мовою.<ref>Cernat, p.192-194</ref>

=== Співпраця з комуністами і громадянська війна в Іспанії ===
Стривожений встановленням [[Третій Рейх|нацистського режиму]] [[Адольф Гітлер|Адольфа Гітлера]], який також означав кінець берлінського авангарду, Тцара поєднав свою діяльність як арт-промоутер з [[антифашизм]]ом і наблизився до [[Французька комуністична партія|французької Комуністичної партії]] (ФКП). За спогадами Ріхтера, 1936 року Тцара опублікував серію фотографій, які таємно зробив {{нп|Курт Швіттерс||en|Kurt Schwitters}} у [[Ганновер]]і, на яких місцеві жителі знищують нацистську пропаганду, [[Карткова система|продуктову картку]] зі зменшеною кількістю їжі, а також інші приховані аспекти гітлерівського правління.<ref>Richter, p.153</ref> Після початку [[Громадянська війна в Іспанії|Громадянської війни в Іспанії]] він ненадовго покинув Францію і приєднався до [[Друга Іспанська Республіка|республіканських сил]].<ref name="enotestt"/><ref>Livezeanu, p.245-246</ref> Разом з [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|радянським]] журналістом [[Еренбург Ілля Григорович|Іллєю Еренбургом]] Тцара відвідав [[Мадрид]], який обложили [[Франкістська Іспанія|націоналісти]] (''див. {{нп|Облога Мадрида||en|Siege of Madrid}}'').<ref name="iliv246">Livezeanu, p.246</ref> Після повернення опублікував збірку віршів ''Midis gagnés'' ("Підкорені південні регіони").<ref name="enotestt"/> Деякі з них раніше були надруковані у брошурі ''Les poètes du monde défendent le peuple espagnol'' ("Поети світу захищають іспанський народ", 1937), редакторами якого були двоє видатних митців і активістів {{нп|Ненсі Кунард||en|Nancy Cunard}} і чилійський поет [[Пабло Неруда]].<ref>Susan Robin Suleiman, "Committed Painting", in Denis Hollier (ed.), ''A New History of French Literature'', [[Harvard University Press]], Cambridge, 1994, p.938. ISBN 0-674-61566-2</ref> Тцара також підписав заклик Кунард від червня 1937 року до інтервенції проти [[Франсіско Франко]].<ref>Marie-Jaqueline Lancaster, ''Brian Howard: Portrait of a Failure'', Timewell Press, London, 2005, p.221. ISBN 1-85725-211-X</ref> За повідомленнями, він і Ненсі Кунард мали романтичні стосунки.ref>Caroline Weber, "Nancy Cunard: a Troubled Heiress with an Ideological Mission", in ''[[Int. Her. Trib.|The International Herald Tribune]]'', March 30, 2007</ref>

Хоча поет відходив від сюрреалізму,<ref name="rcard530"/> його дотримання строгого [[Марксизм-ленінізм|марксизму-ленінізму]], як повідомляється, ставили під сумнів як ФКП, так і СРСР.<ref name="pbeit49">Beitchman, p.49</ref> [[Семіотика|Семіотик]] Філіп Beitchman пов'язую їхнє ставлення з баченням Тцарою [[Утопія|Утопії]], в якому той об'єднав комуністичні меседжі з {{нп|Фрейдо-марксизм|фрейдо-марксистським|en|Freudo-Marxism}} [[психоаналіз]]ом і використовував особливо буйні образи.<ref>Beitchman, p.48-49</ref> Повідомляють, що Тцара відмовився бути зарахованим як прихильник {{нп|Лінія партії (політика)|лінії партії|en|Party line (politics)}}, зберігаючи свою незалежність і відмовляючись бути в перших рядах на мітингах.<ref name="spbuot">{{ro icon}} Sorin Pop, [http://www.observatorcultural.ro/*articleID_9669-articles_details.html "François Buot, Tristan Tzara. Omul care a pus la cale revoluția Dada"] (book review), in ''[[Observator Cultural]]'', Nr. 195, November 2003</ref>

Однак інші відзначають, що колишній лідер дадаїстів часто показував себе послідовником політичного керівництва. Вже в 1934 році Тцара, разом з Бретоном, Елюаром і комуністичним письменником {{нп|Рене Кревель|Рене Кревелем|en|René Crevel}}, організував неформальний суд над сюрреалістом з незалежними поглядами [[Сальвадор Далі|Сальвадором Далі]], який тоді визнавав себе шанувальником Гітлера, і чий портрет [[Вільгельм Телль|Вільгельма Телля]] стривожив їх, оскільки нагадував [[Більшовики|більшовицького]] лідера [[Ленін Володимир Ілліч|Володимира Леніна]].<<ref>Carlos Rojas, ''Salvador Dalí, or the Art of Spitting on Your Mother's Portrait'', [[Penn State University Press]], University Park, 1993, p.98. ISBN 0-271-00842-3</ref> Історик {{нп|Ірина Лівезяну||en|Irina Livezeanu}} зазначає, що Тцара, який погодився зі [[Сталінізм|сталінізмом]] і уникав [[Троцькізм|троцькізму]], погодився на вимоги [[Французька комуністична партія|ФКП]] щодо культури на з'їзді письменників 1935 року, навіть коли його друг Кревель наклав на себе руки на знак протесту проти прийняття [[Соціалістичний реалізм|соціалістичного реалізму]].<ref name="iliv251">Livezeanu, p.251</ref> Лівезяну зауважує, що на пізнішій стадії Тцара переосмислив дада і сюрреалізм як революційні течії й представляв їх публіці вже в такому вигляді.<ref>Livezeanu, p.247-249</ref> Цю позицію вона протиставляє позиції Бретона, який був стриманішим у своїх поглядах.<ref name="iliv251"/>

=== Друга світова війна і рух опору ===
Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] Тцара ховався від [[Німецька окупація Франції (1940—1944)|німецьких окупантів]], переїхавши на південні території, підконтрольні [[Режим Віші|режиму Віші]].<ref name="jycmelusine"/><ref name="enotestt"/> Якось одна публікація в [[Антисемітизм|антисемітському]] і [[Колабораціонізм у Другій світовій війні|колабораціоністському]] виданні ''[[Je Suis Partout]]'' розкрила його місцеперебування для [[гестапо]].<ref name="mrnnradi">{{fr icon}} [http://www.marianne2.fr/Tristan-Tzara,-radical,-mondain-et-anticonformiste_a41229.html?PHPSESSID=c3682e2fb29f923d2fc35498af3a6907 "Tristan Tzara, radical, mondain et anticonformiste"]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}, in ''[[Marianne (magazine)|Marianne]]'', January 13, 2003</ref>

Жив у [[Марсель|Марселі]] наприкінці 1940-на початку 1941 року, вступивши в групу антифашистських і єврейських біженців, які, під захистом американського дипломата [[Варіан Фрай|Варіана Фрая]], намагалися втекти з {{нп|Окупована нацистами Європа|окупованої нацистами Європи|en|Nazi-occupied Europe}}. Серед них були анти-[[Тоталітаризм|тоталітарний]] соціаліст {{нп|Віктор Серж||en|Victor Serge}}, антрополог [[Клод Леві-Строс]], драматург [[Артюр Адамов]], філософ і поет [[Рене Домаль]], і кілька провідних сюрреалістів: Бретон, Шар і {{нп|Бенжамен Пере||en|Benjamin Péret}}, а також художники [[Макс Ернст]], [[Андре Массон]], {{нп|Віфредо Лам||en|Wifredo Lam}}, Жак Герольд, [[Віктор Браунер]] і {{нп|Оскар Домінгес||en|Óscar Domínguez}}.<ref name="dgmarse">Danièle Giraudy, Musée de Marseille (eds.), ''Le jeu de Marseille: autour d'André Breton et des surréalistes à Marseille en 1940-1941'', Éditions Alors Hors du Temps, Marseille, p.79sqq</ref> Упродовж місяців, проведених разом, і перш ніж деякі з них отримали дозвіл на виїзд до Америки, вони придумали нову [[Картярська гра|картярську гру]], в якій традиційні зображення замінили на сюрреалістичні символи.<ref name="dgmarse"/>

Через деякий час після свого перебування в Марселі, Тцара приєднався до [[Рух Опору у Франції|французького руху опору]], згуртувавшись з [[Маке (Друга світова війна)|Маке]]. Писав до журналів, які видавав рух опору, а також зайнявся культурною трансляцією для підпільної радіостанції [[Вільна Франція|сил Вільної Франції]].<ref name="jycmelusine"/><ref name="enotestt"/> Жив у [[Екс-ан-Прованс]], а потім у [[Суяк]], і зрештою в [[Тулуза|Тулузі]].<ref name="jycmelusine"/> Його син Крістоф був у той час учасником руху опору в Північній Франції, вступивши в ''[[Francs-Tireurs et Partisans]]''.<ref name="mrnnradi"/> В антисемітській Румунії, яка була однією [[Країни Осі|країн Осі]] (''див. [[Румунія в Другій світовій війні]]''), режим [[Іон Антонеску|Іона Антонеску]] наказав книжковим магазинам не продавати роботи Тцари і 44 інших єврейсько-румунських авторів.<ref>[[Radu Ioanid]], "The Romanian Press: Preparing the Ground for the Holocaust and Reporting on Its Implementation", in Robert Moses Shapiro, ''Why Didn't the Press Shout?: American and International Journalism during the Holocaust'', Ktav, Hoboken, 2003, p.404. ISBN 0-88125-775-3; {{ro icon}} Liviu Rotman (ed.), ''[https://web.archive.org/web/20110818231335/http://jewishfed.ro/fcer/public_html/downloads/carti/Demnitate.pdf Demnitate în vremuri de restriște]'', [[Editura Hasefer]], [[Federation of Jewish Communities of Romania]] & [[Elie Wiesel National Institute for Studying the Holocaust in Romania]], Bucharest, 2008, p.174-175. ISBN 978-973-630-189-6</ref> 1942 року, з посиленням антисемітських заходів, Тцару позбавили румунського громадянства.<ref>{{ro icon}} Adrian Niculescu, [http://www.observatorcultural.ro/index.html/articles|details?articleID=23639 "Destinul excepțional al lui Alexandru Șafran"], in ''[[Observator Cultural]]'', Nr. 523, May 2010</ref>

У грудні 1944 року, через п'ять місяців після [[звільнення Парижа]], він дописував до ''L'Éternelle Revue'', прокомуністичної газети, редактором якої був філософ [[Жан-Поль Сартр]], через яку Сартр пропагував героїчний образ Франції, об'єднаної в рух опору, на відміну від сприйняття, що вона пасивно підпала під німецький контроль. У роботі також брали участь письменники Арагон, Шар, Елюар, [[Ельза Тріоле]], [[Ежен Гільвік]], [[Ремон Кено]], [[Франсіс Понж|Френсіс-Понж]], [[Жак Превер]] та художник [[Пабло Пікассо]].<ref name="srsmemor">Susan Rubin Suleiman, ''Crises of Memory and the Second World War'', [[Harvard University Press]], Cambridge, 2006, p.30-31. ISBN 0-674-02206-8</ref>

Після закінчення війни і відновлення незалежності Франції, Тцара став [[Натуралізація|натуралізованим]] французьким громадянином.<ref name="enotestt"/> У 1945 році, під [[Тимчасовий уряд (Франція)|Тимчасовим урядом французької Республіки]], представляв Південно-Західний регіон у [[Національна асамблея Франції|Національній асамблеї]].<ref name="iliv246"/> За словами Лівезяну, він "допоміг забрати [[Південна Франція|Південь]] у тих діячів культури, які були пов'язані з режимом Віші."<ref name="iliv251"/> У квітні 1946 року його ранні вірші, поряд з аналогічними творами Бретона, Елюара, Арагона і Далі, стали предметом опівнічного ефіру на {{нп|Паризьке радіо|Паризькому радіо|en|Radio in Paris}}.<ref>"Drop Everything, Drop Dado", in ''[[Тайм (журнал)|Тайм]]'', April 8, 1946</ref> 1947 року став повноправним членом ФКП<ref name="rcard530">Cardinal, p.530</ref> (за деякими джерелами, він був уже ним від 1934 року).<ref name="enotestt"/>

=== Міжнародний лівий рух ===
Упродовж наступного десятиліття Тцара долучається до політики. Захоплюючись [[примітивізм]]ом, він став критиком [[Четверта французька республіка|четвертої Республіки]] з її [[Французька колоніальна імперія|колоніальною Політикою]], і приєднав свій голос до тих, хто підтримував [[Деколонізація|деколонізацію]].<ref name="spbuot"/> Втім, його призначили [[Посол|культурним послом]] Республіки при кабінеті [[Поль Рамадьє|Поля Рамадьє]].<ref>Livezeanu, p.244, 246, 247</ref> Він також взяв участь у організованому ФКП з'їзді письменників, але, на відміну від Елюара і Арагона, знову уникнув прийняття стилю [[Соціалістичний реалізм|соціалістичного реалізму]].<ref name="mrnnradi"/>

Він повернувся до Румунії з офіційним візитом наприкінці 1946 - на початку 1947 року<ref>Cernat, p.113; Livezeanu, ''passim''</ref><ref name="jfapung">{{ro icon}} János Farkas, [http://www.revista-apostrof.ro/articole.php?id=154 "Tristan Tzara în Ungaria. Octombrie 1956"] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20161025050140/http://www.revista-apostrof.ro/articole.php?id=154 |date=25 жовтень 2016 }}, in ''[[Apostrof]]'', Vol. XVII, Nr. 12 (199)</ref> в рамках туру по країнах [[Східний блок|Східного блоку]], що тоді формувався, під час якого він також побував у [[Третя Чехословацька Республіка|Чехословаччині]], [[Угорщина|Угорщині]], [[Соціалістична Федеративна Республіка Югославія|ФСРЮ]].<ref name="jfapung"/> Промови, які він і [[Саша Пане]] дали з цієї нагоди, опубліковані журналом ''[[Orizont]]'', були відзначені, як такі, що потурають офіційній позиції ФКП і [[Румунська комуністична партія|румунської компартії]], а Ірина Лівезяну їх вважає причиною розриву між Тцарою і молодими румунськими художниками-авангардистами, такими як Віктор Браунер і {{нп|Герасім Лука||en|Gherasim Luca}} (які відкидали комунізм і були стривожені [[Залізна завіса|залізною завісою]], що падала над Європою).<ref>Livezeanu, p.252</ref> У вересні того ж року Тцара відвідав конференцію прокомуністичного {{нп|Міжнародний союз студентів|Міжнародного союзу студентів|en|International Union of Students}} (куди його запросив французький {{нп|Союз комуністичних студентів||en|Union of Communist Students}}), на якому зустрівся з аналогічними організаціями з Румунії та інших країн).<ref>[[G. Brătescu]], ''Ce-a fost să fie. Notații autobiografice'', [[Humanitas publishing house|Humanitas]], Bucharest, 2003, p.207-208. ISBN 973-50-0425-9</ref>

У 1949-1950 роках Тцара відгукнувся на заклик Арагона і взяв активну участь у міжнародній кампанії за звільнення [[Назим Хікмет|Назима Хікмета]], [[Туреччина|турецького]] поета, чий арешт 1938 року за комуністичну діяльність створив ''[[cause célèbre]]'' для прорадянської громадської думки.<ref>Göksu & Timms, p.212, 318</ref><ref name="mcmusic">Mark Carroll, ''Music and Ideology in Cold War Europe'', [[Cambridge University Press]], Cambridge, 2003, p.52. ISBN 0-521-82072-3</ref> Тцара був головою Комітету визволення Назима Хікмета, який надсилав петиції для національних урядів<ref name="mcmusic"/><ref>Göksu & Timms, p.212</ref> і замовляв роботи на честь Хікмета (зокрема музичні твори {{нп|Луї Дурей|Луї Дурея|en|Louis Durey}} і {{нп|Серж Нігг|Сержа Нігга|en|Serge Nigg}}).<ref name="mcmusic"/> Хікмета звільнили в липні 1950 року, і він публічно подякував Тцарі під час свого наступного візиту до Парижа.<ref>Göksu & Timms, p.318</ref>

Серед його робіт цього періоду, зокрема: ''Ле Le Signe de vie'' ("ознака життя", 1946), ''Terre sur terre'' ("земля на Землі", 1946), ''Sans coup férir'' ("Без бою", 1949), ''De mémoire d'homme'' ("З пам'яті людини", 1950), ''Parler seul'' ("Розмова з самим собою", 1950)," ''and La Face intérieure'' ("Внутрішнє обличчя", 1953), а потім у 1955 році ''À haute flamm'' ("Спалахувати вголос") і ''Le Temps naissant'' ("Новітні часи"), і 1956 року ''Le Fruit permis'' ("Дозволений плід").<ref name="enotestt"/><ref name="imjbokks">[http://www.imj.org.il/imagine/dada_surrealism/pdf/books%20from%20schwarz%20catalog-3.pdf ''Books in the Vera and Arturo Schwarz Collection''], at the [[Israel Museum]]; retrieved April 23, 2008</ref> Тцара продовжував бути активним пропагандистом модерністської культури. Приблизно в 1949 році, прочитавши [[Ірландія (острів)|ірландського]] автора [[Семюел Беккет|Семюела Беккета]] з рукописом ''[[Чекаючи на Ґодо (п'єса)|Чекаючи на Ґодо]]'', Тцара сприяє постановці вистави наблизившись до продюсера {{нп|Роджер Блін|Роджера Бліна|en|Roger Blin}}.<ref name="dbgodot">[[David Bradby]], ''Beckett: Waiting for Godot'', [[Cambridge University Press]], Cambridge, 2001, p.46. ISBN 0-521-59510-X</ref> Він також переклав французькою мовою деякі вірші Хікмета<ref>Bernard Vargaftig (ed.), ''Poésies de Résistence'', J'ai lu, Paris, 1994. ISBN 2-277-23767-1</ref> 1949 року він познайомив Пікассо з арт-дилером {{нп|Хайнц Берггрюен|Хайнцом Берггрюеном|en|Heinz Berggruen}} (тим самим започаткувавши довічне партнерство між ними),<ref>Alan Riding
"Obituary: Heinz Berggruen, Noted Art Dealer and Collector", in ''[[International New York Times|The International Herald Tribune]]'', February 26, 2007</ref> і 1951 року написав каталог для виставки робіт свого друга [[Макс Ернст|Макса Ернста]], у якому вихваляв "вільне використання художником подразників" і "відкриття ним нового виду гумору".<ref>Richter, p.164</ref>

=== Протест 1956 року і кінець життя ===
[[Файл:Tristan_Tzara_grave.jpg|міні|240x240пкс|Могила Тцари на [[Цвинтар Монпарнас|цвинтарі Монпарнас]]]]
У жовтні 1956 року Тцара відвідав [[Угорська Народна Республіка|Угорську Народну Республіку]], де якраз розгортався конфлікт між урядом [[Надь Імре|Імре Надя]] і [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]].<ref name="mrnnradi"/><ref name="jfapung"/> Потім було запрошення від угорського письменника {{нп|Дьюла Іллієш|Дьюли Іллієша|en|Gyula Illyés}}, який хотів, щоб його колега відвідав церемонії з нагоди [[Реабілітація жертв політичних репресій в СРСР|реабілітації]] [[Ласло Райк|Ласло Райка]] (місцевого лідера комуністів, якого переслідували за наказом [[Сталін Йосип Віссаріонович|Йосипа Сталіна]]).<ref name="jfapung"/> Тцара підтримував прагнення угорців до [[Лібералізація|лібералізації]],<ref name="mrnnradi"/><ref name="jfapung"/> тримав зв'язок з анти[[Сталінізм|сталіністом]] і колишнім дадаїстом [[Лайош Кашшак|Лайошем Кашшаком]], і вважав антирадянський рух "революційним".<ref name="jfapung"/> Проте, на відміну від угорської громадської думки, поет не рекомендував звільнення від радянської влади, і описав незалежність, яку вимагали місцеві письменники, як "абстрактне поняття".<ref name="jfapung"/> Його заява, яку широко цитувала угорська і світова преса, викликала реакцію від [[Французька комуністична партія|ФКП]]: у формі відповіді Арагона партія виразила своє обурення тим, що одного з її членів використали для підтримки "[[Антикомунізм|антикомуністичної]] та антирадянської кампанії."<ref name="jfapung"/>

Його повернення у Францію збіглося з початком [[Угорська революція 1956 року|Угорської революції]], яка закінчилася радянською військовою інтервенцією. 24 жовтня Тцарі наказали прибути на конференцію ФКП, де активіст {{нп|Лоран Казанова||en|Laurent Casanova}} нібито наказав йому мовчати, що Тцара й зробив.<ref name="jfapung"/> Явне дисидентство Тцари і криза, яку він допоміг спровокувати всередині комуністичної партії, сподобались Бретону, який займав проугорську позицію і визначив свого друга і суперника, як "Першого речника угорських вимог".<ref name="jfapung"/>

Після цього він здебільшого відійшов від суспільного життя, присвятивши себе дослідженню творчості поета 15-го століття [[Франсуа Війон]]а,<ref name="spbuot"/> і, подібно до свого товариша сюрреаліста [[Мішель Леріс|Мішеля Леріса]], сприяв популяризації [[Примітивізм|примітивного]] і [[Африканське мистецтво|африканського мистецтва]], які колекціонував упродовж багатьох років.<ref name="mrnnradi"/> На початку 1957 року Тцара відвідав ретроспективу Дада на [[Лівий берег (Париж)|Рів Гош]], яка вилилася в заворушення, викликані суперницьким авангардним рухом Jariviste, результат яких, як повідомляють, приніс йому задоволення.<ref>"Battle of the Nihilists", in ''[[Тайм (журнал)|Time]]'', April 8, 1957</ref> У серпні 1960 року, через рік після того, як [[П'ята французька республіка|П'яту республіку]] заснував [[Президент Франції|президент]] [[Шарль де Голль]], коли французькі війська билися проти алжирських повстанців (''див. [[Алжирська війна]]''). Разом з [[Симона де Бовуар|Симоною де Бовуар]], [[Маргеріт Дюрас]], Жеромом Ліндоном, [[Ален Роб-Ґріє|Аленом Роб-Ґріє]] та іншими інтелектуалами він направив [[Прем'єр-міністр Франції|прем'єр-міністрові]] [[Мішель Дебре|Мішелю Дебре]] лист протесту щодо відмови Франції надати Алжиру незалежність.<ref name="laduras">[[Laure Adler]], ''Marguerite Duras: A Life'', [[University of Chicago Press]], Chicago, 2000, p.233-234. ISBN 0-226-00758-8</ref> В результаті, {{нп|Міністр культури (Франція)|міністр культури|en|Minister of Culture (France)}} [[Андре Мальро]] заявив, що його Кабмін не дотуватиме жодного фільму з внеском Тцари та інших підписантів, і ніхто з них не з'явиться в програмах державної {{нп|Французька служба мовлення|Французької служби мовлення|en|Radiodiffusion-Télévision Française}}.<ref name="laduras"/>

У 1961 році, як визнання за його поетичну творчість, Тцара отримав престижну премію Таорміна.<ref name="enotestt"/> Один із його останніх публічних заходів відбувся 1962 року, коли він взяв участь у Міжнародному Конгресі з Африканської культури, організованому англійським куратором {{нп|Френк Мак'юен|Френком Макьюеном|en|Frank McEwen}}, який пройшов у {{нп|Національна галерея Зімбабве|Національній галереї|en|National Gallery of Zimbabwe}} в [[Хараре|Солсбері]], [[Південна Родезія]].<ref>[[Johannesburg Art Gallery]], ''Africa Remix: Contemporary Art of a Continent'', [[Jacana Media]], 2007, p.227. ISBN 1-77009-363-X</ref> Помер рік по тому у своєму паризькому будинку, і похований на [[Цвинтар Монпарнас|цвинтарі Монпарнас]].<ref name="jycmelusine"/>

== Внесок у літературу ==

=== Питання ідентичності ===
Багато критичних коментарів щодо Тцари стосуються міри, до якої поет ототожнюється з національною культурою, яку він представляв. Павло Чернат відзначає, що зв'язок між Саміро і Янко, які були євреями, і їхніми [[Румуни|етнічними румунськими]] колегами, був однією з ознак культурного діалогу, в якому "відкритість румунських середовищ щодо художньої сучасності" стимулювали "молоді емансиповані єврейські письменники".<ref>Cernat, p.34</ref> Соломон Шульман, шведський дослідник {{нп|Література мовою ідиш|літератури мовою ідиш|en|Yiddish literature}}, стверджує, що спільний вплив фольклору на ідиші та {{нп|Хасидська філософія|хасидської філософії|en|Hasidic philosophy}} окреслив європейський модернізм загалом і стиль Тцари, зокрема,<ref>Cernat, p.35-36</ref> тоді як американський поет {{нп|Андрей Кодреску||en|Andrei Codrescu}} відносить Тцару до [[Балканський півострів|балканської]] лінії "абсурдистського письма", до якого також належать румуни {{нп|Урмуз||en|Urmuz}}, [[Ежен Йонеско]] і [[Еміль Чоран]].<ref>Olson, p.40</ref> За словами історика літератури [[Джордже Келинеску]], ранні вірші Саміро справу з "хіттю до сильних ароматів сільського життя, що характерно серед євреїв затиснутих в [[гетто]]."<ref name="gcal887">Călinescu, p.887</ref>

Сам Тцара у своїх ранніх дадаїстичних перформенсах використовував елементи алюзій на батьківщину. Його співпраця з Маєю Крушек в [[Zünfte of Zürich|Zuntfhaus zür Waag]] містила зразки [[Африканська література|африканської літератури]], до яких Тцара додавав румунськомовні фрагменти.<ref name="pcern115"/> Він також відомий завдяки змішуванню елементів {{нп|Румунський фольклор|румунського фольклору|en|Romanian folklore}} і співові рідної приміської {{нп|романза||en|Romanza}} ''La moară la Hârța'' ("На млині в Hârța") під час щонайменше однієї вистави в кабаре Вольтер.<ref>Cernat, p.182, 405</ref> Звертаючись до румунської громадськості в 1947 році, він стверджував, що його полонила "солодка мова [[Молдовське князівство|молдовських]] селян".<ref name="iliv246"/>

Тцара, втім, повстав проти свого народження і виховання. Його ранні вірші зображують провінційну Молдову як пустельне і тривожне місце. Чернат вважає, що цей образ був у спільному вжитку серед народжених у Молдові письменників, які також належали до авангардного напряму, зокрема {{нп|Бенжамен Фондан|Бенжамена Фондана|en|Benjamin Fondane}} і [[Джордже Баковія|Джорджа Баковії]].<ref>Cernat, p.37-38</ref> Чернат припускає, що подібно до Ежена Йонеско та Фондана, Саміро вибрав добровільне вигнання в [[Західна Європа|Західну Європу]] як "сучасний, [[Волюнтаризм|волюнтаристський]]" спосіб порвати з "провінційними умовами"<ref>Cernat, p.38</ref>, що також може пояснити каламбур, який він вибрав для псевдоніма.<ref name="pcern110"/> За словами того самого автора, двома важливими елементами в цьому процесі були "материнська прихильність і розрив з батьківською владою", як "[[Едіпів комплекс]]", що, на його думку, було помітно в біографіях інших символістських та авангардних румунських авторів, від Урмуза до {{нп|Матею Караджале||en|Mateiu Caragiale}}.<ref>Cernat, p.18</ref> Чернат стверджує, що на відміну від Віня і групи і ''[[Contimporanul]]'', Тцара стояв на позиціях радикалізму і бунту, а це дозволяє пояснити неможливість спілкування між ними.<ref>Cernat, p.398, 403-405</ref> Особливо, на думку Черната, письменник прагнув захистити себе від конкуруючих [[націоналізм]]ів, і звернувся безпосередньо до центру європейської культури, а [[Цюрих]] був проміжним етапом на шляху до [[Париж]]а.<ref name="pcern115"/> ''Маніфест пана Антипірина'' 1916 року містив [[Космополітизм|багатонаціональний]] заклик: "ДАДА залишається в рамках європейських слабкостей, це все одно лайно, але тепер ми хочемо срати різними кольорами, щоб прикрасити зоопарк мистецтва прапорами всіх консульств."<ref name="pcern115"/>

=== Символістська поезія ===
Свої найбільш ранні [[Символізм|символістські вірші]], опубліковані 1912 року в ''Simbolul'', Тцара пізніше відхилив і попросив [[Саша Пане|Сашу Пане]] не включати їх до видання його творів.<ref name="pcern49"/> Вплив французьких символістів на молодого Саміро особливо важливий, і спливає на поверхню як у [[Лірика|ліриці]] так і у [[Вірш прозою|віршах прозою]].<ref name="mrdada"/><ref name="enotestt"/><ref>Cernat, p.49, 52</ref> Прив'язаний до символістської {{нп|Музичність|музичності|en|Musicality}} на цьому етапі, він був зобов'язаний своєму колезі по ''Simbolul'' [[Йон Мінулеску|Йонові Мінулеску]]<ref>Cernat, p.49; Emil Manu, "Actualitatea lui Ion Minulescu", in [[Йон Мінулеску|Ion Minulescu]], ''Versuri și proză'', Editura Eminescu, Bucharest, 1986, p.8. </ref> і бельгійцеві [[Моріс Метерлінк|Морісові Метерлінку]].<ref name="pcern49">Cernat, p.49</ref> Філіп Beitchman стверджує, що "Трістан Тцара-один з письменників ХХ століття, які зазнали найсильнішого впливу символізму і використовували багато з його методів та ідей в пошуках власної художньої та соціальної мети."<ref>Beitchman, p.27</ref> Натомість, Чернат вважає, що молодий поет вже до того часу був порвав з [[синтаксис]]ом звичайної поезії, і що в подальших експериментальних творах він поступово позбавив свій стиль від символістських елементів.<ref>Cernat, p.49, 52-53</ref>

У 1910-х роках Саміро експериментував з символістською образністю, зокрема з мотивом "повішеного", який став основою для його поеми ''Se spânzură un om'' ("Чоловік повісився"), і яка побудована на спадщині аналогічних творів за авторством {{нп|Крістіан Моргенштерн|Крістіана Моргенштерна|en|Christian Morgenstern}} і [[Жуль Лафорг|Жуля Лафорга]].<ref name="pcern52">Cernat, p.52</ref> ''Se spânzură un om'' була також багато в чому аналогічною до творів його колег {{нп|Адріан Маню|Адріана Маню|en|Adrian Maniu}} (''Balada spânzuratului'', "Балада повішеного") і Віня (''Visul spânzuratului'', "Сон повішеного"): всі три поети перебували в процесі відкидання символізму і трактували тему з [[Трагікомедія|трагікомічного]] та [[Іконоборство|іконоборчого]] погляду.<ref name="pcern52"/> Серед цих творів також ''Vacanță în provincie'' ("Провінційне свято") і {{нп|Антивійна|антивоєнний|en|Anti-war}} фрагмент ''fragment Furtuna și cântecul dezertorului'' ("Буря і пісня дезертира"), який Vinea опублікував у своєму ''Chemarea''.<ref>Cernat, p.97-98, 106</ref> Чернат бачить цю серію як "генеральну репетицію перед пригодами дада".<ref>Cernat, p.98</ref> Повний текст ''Furtuna și cântecul dezertorului'' буде опубліковано на пізнішому етапі, коли Пане виявить відсутній текст.<ref>Cernat, p.106</ref> В той час він зацікавився [[Верлібр|вільним віршем]] американця [[Волт Вітмен|Волта Вітмена]], і його переклад [[Епос|епічної поеми]] Вітмена ''{{нп|Пісня про себе||en|Song of Myself}}'', ймовірно завершений до [[Перша світова війна|першої світової війни]], опублікував {{нп|Альфред Хефтер-Ідальго||en|Alfred Hefter-Hidalgo}} у своєму журналі ''[[Versuri și Proză]]'' (1915).<ref>Cernat, p.55</ref>

Beitchman notes that, throughout his life, Tzara used Symbolist elements against the doctrines of Symbolism. Thus, he argues, the poet did not cultivate a memory of historical events, "since it deludes man into thinking that there was something when there was nothing."<ref name="pbeit29">Beitchman, p.29</ref> Cernat notes: "That which essentially unifies, during [the 1910s], the poetic output of Adrian Maniu, Ion Vinea and Tristan Tzara is an acute awareness of literary conventions, a satiety [...] in respect to [[Aestheticism|calophile]] literature, which they perceived as exhausted."<ref>Cernat, p.54</ref> In Beitchman's view, the revolt against cultivated beauty was a constant in Tzara's years of maturity, and his visions of social change continued to be inspired by [[Arthur Rimbaud]] and the [[Comte de Lautréamont]].<ref>Beitchman, p.38-39, 46</ref> According to Beitchman, Tzara uses the Symbolist message, "the birthright [of humans] has been sold for a mess of porridge", taking it "into the streets, cabarets and trains where he denounces the deal and asks for his birthright back."<ref>Beitchman, p.52</ref>

=== Співпраця з Віня ===
Перехід до більш радикальної форми поезії, схоже, відбувся в 1913-1915 роках, в періоди, коли Тцара і Віня відпочивали разом. Ці твори мають низку загальних рис і сюжетів, і двоє поетів навіть використовують їх, щоб посилатися один на одного (або, в одному випадку, на сестру Тцари).<ref>Cernat, p.117, 119</ref>

Окрім лірики, у якій вони обоє говорять про провінційні свята і любовні пригоди з місцевими дівчатами, обидва друга намагалися переосмислити ''[[Гамлет|Гамлетом]]'' [[Вільям Шекспір|Шекспіра]] з модерністської точки зору, і написали неповні тексти використавши це як сюжет.<ref>Cernat, p.109, 119, 160</ref> Однак, Пауль Чернат зауважує, що тексти також свідчать і про різницю в підходах, роботи Віня можна назвати "медитативними меланхолійними", а Тцари "[[Гедонізм|гедоністичними]]".<ref name="pcern117">Cernat, p.117</ref> Тцара часто звертався до революційних та іронічних образів, зображаючи середовища провінційності та [[Середній клас|середнього класу]] як місця штучності і розпаду, демістифікував [[Пастораль (жанр)|пасторальні]] теми та засвідчував бажання вирватися на свободу.<ref>Cernat, p.117-119</ref> Його література мала більш радикальний погляд на життя і містила лірику з підривними намірами:

У своїй ''Înserează'' (приблизно, "нічне падіння"), ймовірно, написаній в [[Мангалія|Мангалії]], Тцара пише:

У аналогічній поемі Віня, написаній в [[Тузла (Румунія)|Тузлі]] й названій на честь цього села, читаємо:

Чернат зазначає, що ''Nocturnă'' ("Ноктюрн") і ''Înserează'' були спочатку частинами виступів у [[кабаре Вольтер (Цюрих)|кабаре Вольтер]], які [[Гуго Баль]] називає "румунською поезією", і що Тцара їх читав у своєму власному спонтанному перекладі на французьку мову.<ref>Cernat, p.111, 120</ref> Хоча в них помітний радикальний розрив з традиційною формою румунського вірша,<ref name="ddintoarc">{{ro icon}} [[Dennis Deletant]], [http://www.revista22.ro/html/index.php?nr=2007-01-12&art=3373 "Întoarcerea României în Europa: între politică și cultură"] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071021120445/http://www.revista22.ro/html/index.php?art=3373&nr=2007-01-12 |date=2007-10-21 }}, in ''[[Revista 22]]'', Nr. 879, January 2007</ref> але Баль зазначає в своєму щоденнику від 5 лютого 1916, що ці роботи мали все ще "консервативний стиль".<ref name="hrich16">Richter, p.16</ref> На думку Келінеску, вони оголошують прихід дадаїзму, враховуючи, що "обминаючи зв'язки, наявність яких веде до реалізму, поет пов'язує неймовірно розсіяні образи, які здивують свідомість".<ref name="gcal887"/> 1922 року сам Тцара писав: "вже в 1914 році, я намагався позбавити слова від їх справжнього значення і використовувати їх таким чином, щоб наділити вірш абсолютно новим, загальним, значенням [...]."<ref name="ddintoarc"/>

Поряд з творами, що зображають єврейське кладовище, на якому могили "повзають як черв'яки" на околиці міста, каштани "зважнілі подібно до людей, що повертаються з лікарень", або завивання вітру "з усією безнадійністю дитячого будинку",<ref name="gcal887"/> поезія Саміро включає ''Verișoară, fată de pension'', яка, за твердженням Черната, зображає "грайливу безсторонність [заради] музикальності {{нп|Внутрішня рима|внутрішньої рими|4=Internal rhyme}}".<ref name="pcern49"/> Вона починається з лірики:

Написані у [[Гирчень (комуна)|Гирчені]] твори високо цінувало помірне крило румунського авангарду. Співробітник ''[[Contimporanul]]'' [[Бенжамен Фондан]], який раніше не сприймав дада, навів їх як приклад "чистої поезії" та порівняв з вишуканою працею французького поета [[Поль Валері|Поля Валері]], таким чином примиривши їх з ідеологією журналу.<ref>Cernat, p.153, 288; Răileanu & Carassou, p.62-67</ref>

=== Синтез дада і "симультанизм" ===
Поява Тцари як дадаїста була інспірована еспериментами попередників — модерністів. Серед них були літературні прихильники [[кубізм]]у: крім [[Анрі Барзун|Анрі Барзуна]] і [[Фернан Дівуар|Фернана Дівуара]], Тцара захоплювався творами [[Ґійом Аполлінер|Ґійома Аполлінера]].<ref name="mrnnradi"/><ref>Haftmann, in Richter, p.216</ref> Попри те, що дада засуджував [[футуризм]], різні автори відзначають вплив, який [[Філіппо Томмазо Марінетті]] та його оточення справили на групу Тцари.<ref>Londré, p.396; Richter, p.19, 191 (Haftmann, in Richter, p.216-217)</ref> У 1917 році він листувався з Аполінером<ref>Cardinal, p.529; Richter, p.167</ref> і Марінетті.<ref>Cardinal, p.529</ref> Традиційно, Тцару бачать і як послідовника творів раннього авангарду і [[Чорний гумор|чорного гумору]] румунського автора [[Урмуз]]а<ref name="ddintoarc"/><ref>Cernat, p.128-129, 341, 343, 346; Amy D. Colin, "Paul Celan's Poetics of Destruction", in Amy D. Colin (ed.), ''Argumentum E Silentio'', [[Walter de Gruyter]], Berlin, 1987, p.158. ISBN 3-11-010555-1</ref>

Здебільшого дада зосереджувався на перформенсах і [[Сатира|сатирі]], і часто в цих шоу головними героями були Тцара, Марсель Янко і Гюльзенбек. Часто вбрані як [[Німецький Тіроль|тірольські]] селяни або одягнуті в темне, вони виконували віршові імпровізації в кабаре Вольтер, читаючи твори інших або свої власні спонтанні витвори, які були пародіями на [[есперанто]] або [[Маорі (мова)|мову маорі]].<ref>Cernat, p.113, 115</ref> Бернард Гендрон описує ці вечори, як позначені "різнорідністю і [[еклектизм]]ом",<ref>Gendron, p.73</ref> і Ріхтер зазначає, що пісні, які часто переривалися гучними криками або іншими тривожними звуками, виросли зі спадщини [[нойз]]у і [[Футуризм (музика)|футуристичних композицій]].<ref>Richter, p.19</ref>

З часом Трістан Тцара зіставив виступи та свою літературу, взявши участь у розвиткові дадаїстичної  "симультаністської поезії", яка була призначена для читання вголос і спільної праці, і стала, за словами [[Ганс Арп|Ганса Арпа]], першим прикладом [[Автоматичне письмо|автоматичного письма]].<ref name="hrich16">Richter, p.16</ref> Баль зазначає, що предметом таких творів була "цінність людського голосу."<ref>Richter, p.31</ref> Разом з Aрпом, Тцара і {{нп|Вальтер Сернер||en|Walter Serner}} створили [[Німецька мова|німецькою мовою]] ''Die Hyperbel vom Krokodilcoiffeur und dem Spazierstock'' ("Гіпербола перукаря крокодилів і тростина"), в якому Арп заявив, що "поет каркає, проклинає, зітхає, заїкається, [[Йодль|співає йодлем]], як йому заманеться. Його вірші подібні до природи [де] найдрібніші частини так само красиві і важливі, як зірка."<ref>Richter, p.30-31</ref> Іншим відомим симультанистським віршем став ''"L'Amiral cherche une maison à louer'' ("Адмірал шукає будинок в оренду"), у співавторстві з Марселем Янко і Гюльзенбеком.<ref name="gcal887"/>

Мистецтвознавець Роже Кардінал описує дадаїстську поезію Трістана Тцари, як відзначену "крайньою семантичною та синтаксичною неузгодженістю".<ref name="rcard530"/> Тцара, який рекомендував руйнувати так само, як це створюється,<ref>Londré, p.396-397</ref> розробив персональну систему для написання віршів, що передбачає, здається хаотичне поєднання слів, які були випадковим чином вирізані з газет.<ref name="nzgysin"/><ref>Călinescu, p.887; Londré, p.397; Richter, p.54, 60, 123</ref><ref name="rlword">Robin Lydenberg, ''Word Cultures: Radical Theory and Practice in William S. Burroughs'', [[University of Illinois Press]], Urbana & Chicago, p.45. ISBN 0-252-01413-8</ref>

=== Дада і антимистецтво ===
У свій дадаїстичний період румунський письменник також видав довгу низку маніфестів, які часто написані [[Вірш прозою|віршами в прозі]],<ref name="enotestt"/> і, на думку Кардінала, характеризуються "галасливими дурощами і терпкою дотепністю", що віддзеркалюють "мову сучасного дикуна".<ref name="rcard530"/> Гюльзенбек приписує Тцарі відкриття формату стиснення того, що ми думаємо і відчуваємо",<ref>Richter, p.103</ref> і, за словами Ганса Ріхтера, цей жанр "підходив Тцарі ідеально".<ref name="hrich33"/> Ріхтер вказує, що попри своє виробництво здавалося б теоретичних робіт, дада не мав жодної програми, і Тцара намагався увічнити це становище.<ref>Richter, p.33-35</ref> У своєму маніфесті дада 1918 року він заявляє: "дада нічого не означає", і додає, що "думка народжується в роті".<ref>Londré, p.396, 397; Richter, p.35</ref> Тцара зазначив: "я проти системи, найбільш прийнятною є система, у якій система принципово відсутня."<ref name="jycmelusine"/> Крім того, Тцара, який одного разу заявив, що "[[логіка]] - це завжди брехня"<ref name="ipuranus">{{ro icon}} [[Ion Pop (literary historian)|Ion Pop]], [http://www.revistatribuna.ro/arhiva/tribuna96.pdf "Un urmuzian: Ionathan X. Uranus"] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090327074348/http://www.revistatribuna.ro/arhiva/tribuna96.pdf |date=27 березень 2009 }}, in ''[[Tribuna (Romania)|Tribuna]]'', Vol. V, Nr. 96, September 2006</ref>, ймовірно, схвалював бачення Сернером "остаточного розпаду".<ref>Richter, p.48, 49</ref> За словами Філіпа Beitchman, основна концепція в думках Тцари була такою, що "поки ми чинимо так, як нам здається, що ми колись вже чинили, ми будемо не в змозі досягти будь-якого придатного для життя суспільства".<ref name="pbeit29"/>

Ріхтер стверджує, що попри прийняття таких [[Антимистецтво|антихудожніх]] принципів, Тцара, як і багато його товаришів дадаїстів, спочатку не скасувати місію "furthening the cause of art".<ref name="Richter, p.54">Richter, p.54</ref> Він побачив прояв цього в ''La Revue Dada 2'', вірші "настільки вишуканому, як свіжо-зірвані квіти", який містив такі рядки:
[[Файл:Guillaume_Apollinaire_Calligramme.JPG|міні|256x256пкс|Одна з [[Ґійом Аполлінер|Гійома Аполлінера]] [[Каліграма|каліграм]] у формі [[Ейфелева вежа|Ейфелевої вежі]]]]
''La revue дада 2'', який також містить [[Ономатопея|звуконаслідувальний]] рядок ''tralalalalalalalalalalala'', є одним із прикладів, де Тцара застосовує свої принципи шансу на звуки самі по собі.<ref name="Richter, p.54">Richter, p.54</ref> Такого роду організація тексту, яку шанували багато дадаїстів, ймовірно, пов'язана з [[Каліграма|каліграмами]] Аполінера, і з його заявою, що "людина перебуває в пошуках нової мови".<ref name="mlsconcr">Mary Lewis Shaw, "Concrete and Abstract Poetry: The World as Text and the Text as World", in Leonard M. Trawick (ed.), ''World, Self, Poem: Essays on Contemporary Poetry from the "Jubliation of Poets"'', [[Kent State University Press]], Kent, 1990, p.169. ISBN 0-87338-419-9</ref> Келінеску припустив, що Тцара добровільно обмежив вплив випадковості: навівши як приклад його короткий [[Пародія|пародійний]] твір, що зображує любов між велосипедисткою і дадаїстом, який закінчується тим, що їх обезголовлює ревнивий чоловік, критик відзначає, що Тцара вочевидь мав намір "шокувати [[Буржуазія|буржуа]]".<ref name="gcal887">Călinescu, p.887</ref> Наприкінці своєї кар'єри Гюльзенбек припускав, що Тцара насправді ніколи не застосовував експериментальні методи, які розробив.<ref name="hrich123"/>

Дада серії широко використовують контраст, [[Еліпс (мова)|еліпси]], сміховинні образи і абсурдні вироки. Тцара усвідомлював, що громадськості буде важко прослідкувати за його намірами, і у творі під назвою ''Le géant blanc lépreux du paysage'' ("Білий прокажений гігант у ландшафті") навіть натякнув на "худого, ідіотського, брудного" читача, який "не розуміє мої вірші."<ref name="enotestt"/> Він назвав деякі зі своїх власних віршів ''lampisteries'', від французького слова, що позначає місце для зберігання світильників.<ref>Cardinal, p.530; Hofman, p.7</ref> {{нп|Леттризм|Леттристський|en|Lettrism}} поет {{нп|Ісидор Ісоу||en|Isidore Isou}} включив ці твори в послідовність експериментів, яку розпочав [[Шарль Бодлер]] зі "знищення змісту заради форми вірша", процес, який на етапі Тцари, став "руйнуванням слова до ніщо".<ref name="dwslettr">David W. Seaman, "French Lettrisme—Discontinuity and the Nature of the Avant-Garde", in Freeman G. Henry (ed.), ''Discontinuity and Fragmentation'', [[Rodopi Publishers|Rodopi]], Amsterdam, 1994, p.163. ISBN 90-5183-634-1</ref> На думку американського історика літератури {{нп|Мері Енн Кавз||en|Mary Ann Caws}}, вірші Тцари можна розглядати як такі, що мають "внутрішній порядок", і читати як "просте видовище, творіння повне саме по собі і абсолютно очевидне."<ref name="enotestt"/>

=== П'єси 1920-х років ===
Створення першої п'єси Трістана Тцари під назвою ''{{нп|Газове серце||en|The Gas Heart}}'' припадає на останній період паризького Дада. Створена методом, який Енох Братер називає "своєрідною мовленнєвою стратегією", і являє собою діалог між персонажами на ім'я: вуха, рот, очі, ніс, шия і брови.<ref name="ebra25">Brater, p.25</ref> Вони, здається, взагалі не бажають спілкуватися один з одним і їхнє покладання на прислів'я та ідіотизми легко створює плутанину між метафоричної і буквальною мовами.<ref name="ebra25">Brater, p.25</ref> Вистава закінчується танцювальною постановкою, що нагадує аналогічні прийоми, які використовував протодадаїст [[Альфред Жаррі]]. Текст завершується серією каракулей і нерозбірливих слів.<ref name="ebra26">Brater, p.26</ref> Братер описує ''Газове серце'' як "пародію на театральні умовності".<ref name="ebra26">Brater, p.26</ref>

У своїй п'єсі 1924 року ''{{нп|Хустка хмар||en|Handkerchief of Clouds}}'' Тцара досліджує зв'язки між сприйняттям, [[Підсвідомість|підсвідомістю]] та пам'яттю. Багато в чому завдяки діалогам між коментаторами, які виступають в ролі третьої сторони, текст розкриває негаразди [[Любовний трикутник|любовного трикутника]] (поет, сумна дама та її чоловік, банкір, чиї риси характеру запозичують кліше традиційної драми), і частково відтворює налаштування і рядки з ''[[Гамлет|"Гамлета"]]''.<ref>Beitchman, p.31-32</ref> Тцара знущається з класичного театру, який вимагає від персонажів, щоб ті надихали, примушували вірити, і, щоб функціонували як єдине ціле: ''Хустка хмар'' вимагає від акторів у ролі коментаторів звертатись один до одного їхніми справжніми іменами,<ref>Beitchman, p.32-34; Cernat, p.279</ref> і їхні репліки містять зневажливе ставлення до самої акторської гри, тоді як [[протагоніст]], який врешті-решт вмирає, не має жодного імені.<ref>Beitchman, p.32-34</ref> Пишучи для ''Integral'', Тцара визначає свої п'єси як нотатку про "відносність речей, настроїв і подій".<ref>Cernat, p.279</ref> Філіп Beitchman зазначає, що серед умовностей, які висміює драматург, є переконання про "привілейоване становище мистецтва": в якому Beitchman бачить коментар на [[марксизм]], поет і банкір є взаємозамінними [[Капіталізм|капіталістами]], які вкладають гроші в різні сфери.<ref>Beitchman, p.34-35</ref> Пишучи в 1925 році, Фондане цитує [[Жан Кокто|Жана Кокто]], який, коментуючи, що Тцара був один з його "найулюбленіших" письменників і "великим поетом", стверджував: "''Хустка хмар'' була поезією, і великою поезією, якщо на те пішло, — але не театром".<ref>Răileanu & Carassou, p.34</ref> Цю роботу, втім, похвалив {{нп|Йон Келугеру||en|Ion Călugăru}} в ''Integral'', який бачив в ньому один з прикладів, що модерністський спектакль може опиратися не лише на бутафорію, але і на solid  текст.<ref name="pcern277"/>

=== ''Зразковий чоловік'' і пізня творчість ===
Після 1929 року, з прийняттям сюрреалізму, у своїх творах Тцара відкинув багато чого з їх сатиричної мети, і почав освоювати універсальні теми, що стосуються [[Human condition|стану людини]].<ref name="enotestt"/> На думку Кардінала, цей період також ознаменував остаточний перехід від "натренованої непослідовиці" і "нерозбірливої базгранини" до "спокусливої та плідної мови сюрреаліста."<ref name="rcard530">Cardinal, p.530</ref> Критик зауважує: "Тцара прийшов до зрілого стилю прозорої простоти, в якій розрізнені цілісності можна побачити в єдиному образі."<ref name="rcard530">Cardinal, p.530</ref> У есе 1930 року Фондане виніс аналогічний вердикт: стверджуючи, що Тцара наповнив свої роботи "стражданням", виявив людяність, і став "[[Ясновидіння|ясновидцем]]" серед поетів.<ref>Răileanu & Carassou, p.65</ref>

Цей період в творчій активності Тцари обертається навколо [[Епос|епічної поеми]] ''[[Зразковий чоловік]]'', яку нібито визнають його найбільш довершеним внеском у [[Французька література|французьку літературу]].<ref name="rcard530"/><ref name="enotestt"/> Зберігши деякою мірою тяжіння до мовних експериментів, Тцара головним чином досліджує [[Відчуження (соціологія)|соціальне відчуження]] і шукає вихід.<ref name="enotestt"/><ref>Beitchman, p.37-42</ref> Кардінал називає твір "розширеною медитацією над психічним і елементним імпульсами [...] з зображеннями приголомшливої краси",<ref name="rcard530">Cardinal, p.530</ref> тоді як Breitchman, який відзначає в Тцарі бунт проти "зайвого багажу минулого [людини] і переконань [...] якими він досі намагався контролювати своє життя", - підкреслює його зображення поетів як голосів, які можуть попередити знищення людьми самих себе за допомогою свого інтелекту.<ref>Beitchman, p.37-38</ref> Метою є нова людина, яка дозволяє інтуїції та спонтанності вести себе по життю, і яка відкидає міру.<ref>Beitchman, p.40-45</ref> В одному зі звернень у тексті читаємо:

Наступний етап у кар'єрі Тцара ознаменувався злиттям його літературних та політичних поглядів. У його віршах того періоду [[Гуманізм|гуманістичне]] бачення змішане з [[Комунізм|комуністичними]] тезами.<ref name="enotestt"/><ref name="pbeit49"/> Твір 1935 року ''Grains et issues'', який Beitchman описує як "такий, що зачаровує"<ref>Beitchman, p.45</ref> Це вірш у прозі про [[Соціокритика|соціальної критики]], пов'язаний зі ''Зразковою людиною'', що розвиває бачення можливого суспільство, в якому метушню відкинуто на користь {{нп|Забуття (вічне)|забуття|en|Oblivion (eternal)}}. Тцара уявляє світ, який відмовився від символів минулого, від літератури до громадського транспорту і валюти, водночас, подібно до психологів [[Зигмунд Фрейд|Зигмунда Фрейда]] і [[Вільгельм Райх|Вільгельма Райха]], поет зображує насильство як природний засіб людського самовираження.<ref>Beitchman, p.46-50</ref> Люди майбутнього живуть у державі, яка поєднує в собі дійсність і царство снів, а саме життя перетворюється на задум.<ref>Beitchman, p.48</ref> ''Grains et issues'' з'явився разом з ''Personage d'insomnie'' ("Персонаж безсоння"), який залишився неопублікованим.<ref>Beitchman, p.51</ref>

Кардінал зазначає: "В ретроспективі, гармонія і зв'язок були метою Тцари від самого початку."<ref name="rcard530">Cardinal, p.530</ref> Томи в  серії, які вийшли після [[Друга світова війна|Другої світової війни]], зосереджуються на політичних суб'єктах, пов'язаних з конфліктом.<ref name="enotestt"/> У своїх останніх працях Тцара пом'якшив експерименти, здійснюючи більший контроль над лірикою.<ref name="enotestt"/> Тоді він проводив [[Герменевтика|герменевтичні]] дослідження творів [[вагант]]ів і [[Франсуа Війон]]а, яким він глибоко захоплювався.<ref name="spbuot"/><ref name="mrnnradi"/>

== Спадщина ==

=== Вплив ===
Крім багатьох авторів, які були залучені до дада завдяки його агітаторській діяльності, Тцара вплинув і на наступні покоління письменників. Саме на його батьківщині 1928 року перший авангардний маніфест журналу ''{{нп|unu (журнал)|unu|en|Unu}}'', авторами якого були [[Саша Пане]] і Молдов, відніс до своїх наставників Тцару, письменників Бретона, Рібемона-Дессаньє, Віня, [[Філіппо Томмазо Марінетті]], і [[Тудор Аргезі|Тудора Аргезі]], а також художників [[Константін Бранкузі|Константіна Бранкузі]] і [[Тео ван Дусбург]]а.<ref>Călinescu, p.889</ref> Один з румунських письменників, що визнавав Тцару як джерело свого натхнення, був Жак Г. Костен, який, втім, ставився однаково добре як до дадаїзму, та і до [[футуризм]]у,<ref>Cernat, p.174, 193, 409</ref> а цикл ''Зодіак,'' автором якого був {{нп|Іларі Воронка||en|Ilarie Voronca}}, вперше опублікований у Франції, традиційно вважають наслідуванням ''Зразкового чоловіка''.<ref>Cernat, p.328</ref> [[Кабала (вчення)|Каббаліст]] і сюрреаліст [[Марсель Авромеску]], який писав у 1930-х роках, також, здається, дістав безпосереднє натхнення від поглядів Тцари на мистецтво.<ref name="ipuranus"/> Серед інших авторів того покоління, яких надихнув Тцара, [[Польща|польський]] футуролог і письменник [[Бруно Ясенський]],<ref>Nina Kolesnikoff, ''Bruno Jasieński: His Evolution from Futurism to Socialist Realism'', [[Wilfrid Laurier University Press]], Waterloo, 1982, p.15. ISBN 0-88920-110-2</ref> [[Японія|японський]] поет і мислитель [[дзен]] [[Такахасі Сінкіті]]<ref>[[Makoto Ueda (poetry critic)|Makoto Ueda]], ''Modern Japanese Poets and the Nature of Literature'', [[Stanford University Press]], Palo Alto, 1983, p.335-336. ISBN 0-8047-1166-6</ref> і [[чилі]]йський поет і прихильник дадаїзму {{нп|Вісенте Відобро||en|Vicente Huidobro}}, який навів його як предтечу власного ''{{Креаціонізм|креаціонізму|en|Creacionismo}}''.<ref>{{es icon}} [[Vicente Huidobro]], [http://www.vicentehuidobro.uchile.cl/manifiesto1.htm ''El Creacionismo''], at the [[University of Chile]] [http://www.vicentehuidobro.uchile.cl/ Vicente Huidobro site]; retrieved May 4, 2008</ref>

Безпосередній попередник [[Театр абсурду|абсурдизму]], його визнано наставником [[Ежен Йонеско|Ежена Йонеско]], який розвинув його засади для своїх ранніх есе про літературну і соціальну критику, а також у трагіфарсах, таких як ''{{нп|Лиса співачка||en|The Bald Soprano}}''.<ref>Rosette C. Lamont, ''Ionesco's Imperatives: The Politics of Culture'', [[University of Michigan Press]], Ann Arbor, 1993, p.4. ISBN 0-472-10310-5</ref> Поезія Тцари вплинула на [[Семюел Беккет|Семюела Беккета]] (який переклав деякі вірші англійською мовою);<ref name="dbgodot"/> Його п'єса 1972 року ''{{нп|Не Я||en|Not I}}'' поділяє деякі елементи з ''{{нп|Газове серце|Газовим серцем|en|The Gas Heart}}''.<ref>Brater, p.25-26</ref> У Сполучених Штатах, румунського автора згадують серед тих, хто вплинув на [[біт-покоління]]. Бітник [[Аллен Гінзберг]], який познайомився з Тцарою в Парижі, називає його серед європейців, які вплинули на нього і на [[Вільям Барроуз|Вільяма Берроуза]].<ref>Josef Jařab, "When All Met Together in One Room: Josef Jařab Interviews Allen Ginsberg", in Heather Hathaway, Josef Jařab, Jeffrey Melnick (eds.), ''Race and the Modern Artist'', [[Oxford University Press]], New York, p.242-243. ISBN 0-19-512324-7</ref> Останній теж згадав використання Тцарою випадковості при написанні поезії як один з перших прикладів того, що стало {{нп|Техніка коллажу|технікою коллажу|en|Cut-up technique}}, яку прийняв {{нп|Брайон Гайсін||en|Brion Gysin}} і сам Берроуз.<ref name="rlword"/> Гайсін, який розмовляв з Тцарою наприкінці 1950-х років, фіксує обурення Тцари тим, що поети-бітники "повернутися на землі, ми [дадаїсти] відкрили в 1920 році", і сам звинувачує Тцару, що той направив свою творчу енергію на те, щоб стати "бюрократом комуністичної партії".<ref name="nzgysin"/>

Серед письменників кінця 20 століття, які визнали виплив Тцари, були {{нп|Джером Ротенберг||en|Jerome Rothenberg}},<ref name="camroth">Christine A. Meilick, ''Jerome Rothenberg's Experimental Poetry and Jewish Tradition'', [[Lehigh University Press]], Bethlehem, 2005, p.46-47, 85sqq. ISBN 0-934223-76-9</ref> {{нп|Ісідор Ісоу||en|Isidore Isou}} та {{нп|Андрей Кодреску||en|Andrei Codrescu}}. Колишній [[Ситуаціонізм|ситуаціоніст]] Ісоу, чиї експерименти зі звуками і вірші прийшли на зміну Аполлінеру і дада,<ref name="mlsconcr"/> заявив, що його [[леттризм]] був останньою ланкою в ланцюзі [[Шарль Бодлер]]-Тцара, з метою організації "ніщо [...] заради створення змісту."<ref name="dwslettr"/> На короткий період Йона Кодреску навіть взяв був псевдонім ''Трістан Тцара''.<ref name="amcodrescu"/><ref>Noemi Marin, "The Rhetoric of Andrei Codrescu: A Reading in Exilic Fragmentation", in Domnica Rădulescu (ed.), ''Realms of Exile: Nomadism, Diasporas, and Eastern European Voices'', Lexington Books, New York, p.102. ISBN 0-7391-0333-4</ref> Він пригадав який вплив на нього справило відкриття Тцари в молодості, і назвав його "найважливішим французьким поетом після Рембо."<ref name="amcodrescu"/>

У ретроспективі, різні автори описують дадаїстичні шоу Тцари і вуличні вистави, як "[[гепенінг]]и", словом постдадаїстів і ситуаціоністів, придуманим у 1950-х роках.<ref>Beitchman, p.44; Londré, p.397</ref> Дехто визнає Тцару творцем ідейного підґрунтя для розвитку [[Рок-музика|рок-музики]], включаючи [[панк-рок]], [[Панки|панк-субкультуру]] і [[Постпанк|пост-панк]].<ref name="amcodrescu"/><ref>Beitchman, p.36; Thomas McLaughlin, ''Street Smarts and Critical Theory: Listening to the Vernacular'', [[University of Wisconsin Press]], Madison, 1997, p.67. ISBN 0-299-15170-0</ref> Трістан Тцара надихнув композиторські техніки "[[Radiohead]]",<ref>Joseph Tate, ''The Music and Art of Radiohead'', [[Ashgate Publishing]], London etc., 2005, p.195. ISBN 0-7546-3980-0</ref> і є одним з авангардних авторів, чиї голоси змішав [[DJ Spooky]] на своєму [[тріп-хоп]] альбомові ''Rhythm Science''.<ref>Colin Buttimer, [http://www.bbc.co.uk/music/release/jx8c/ "DJ Spooky. ''Rhythm Science''. Review"], November 20, 2002, at [[BBC]] [http://www.bbc.co.uk/music/ /Music]; retrieved April 23, 2008</ref> Румунський {{нп|Сучасна класична музика|сучасний класичний музикант|en|Contemporary classical music}} Корнел Терану поклав на музику п'ять віршів Тцари, які належать до періоду пост-дада.<ref>{{ro icon}} Radu Constantinescu, [http://www.zf.ro/articol_99716/cornel_taranu__ii___m_au_inspirat_atat_tzara__cat_si_armatele_romane_din_secolul_al_ii_lea___.html "Cornel Țăranu (II): 'M-au inspirat atât Tzara, cât și armatele romane din secolul al II-lea...' "] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080512083911/http://www.zf.ro/articol_99716/cornel_taranu__ii___m_au_inspirat_atat_tzara__cat_si_armatele_romane_din_secolul_al_ii_lea___.html |date=12 травень 2008 }}, in ''[[Ziarul Financiar]]'', October 27, 2006</ref> Терану, {{нп|Анатоль Вієру||en|Anatol Vieru}} і десять інших композиторів зробили внесок у альбом ''La Clé de l'horizon'', натхненний творчістю Тцари.<ref name="ocprofesor"/>

=== Присвячення і характеристика ===
[[Файл:Tzara_by_Tihanyi.jpg|міні|297x297пкс|Портрет 1927 року роботи {{нп|Лайош Тихань|Лайоша Тиханя|en|Lajos Tihanyi}}]]
У Франції роботи Тцари зібрано в ''Oeuvres complètes'' ("Повне зібрання творів"), з яких перший том побачив друк 1975 року,<ref name="rcard530"/> і міжнародна поетична премія носить його ім'я (''Prix International de Poésie Tristan Tzara''). Міжнародне періодичне видання під назвою ''Caietele Tristan Tzara'', під редакцією Культурно-літературної фундації Трістана Тцари, видається в [[Мойнешть|Мойнешті]] починаючи з 1998 року.<ref name="ocprofesor">{{ro icon}} Oltița Cîntec, [http://www.evenimentul.ro/articol/un-profesor-inimos-din.html "Un profesor inimos din Moinești și o societate cultural-literară atrag atenția întregii lumii asupra României"] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070927213452/http://www.evenimentul.ro/articol/un-profesor-inimos-din.html |date=27 вересень 2007 }}, in ''[[Evenimentul]]'', March 10, 2003</ref><ref>{{ro icon}} Oana Tănase, [http://www.observatorcultural.ro/Pic-Adrian-artist-esentialist*articleID_9309-articles_details.html "Pic Adrian: artist esențialist"], in ''[[Observator Cultural]]'', Nr. 189, October 2003</ref>

За словами Павла Черната, ''Aliluia'', один з небагатьох авангардних текстів, автором яких є Йон Віня, містить "прозорий натяк" на Трістана Тцару.<ref>Cernat, p.181</ref> У цьому творі Віня розповідає про "[[Вічний жид|вічного жида]]", персонажа, якого люди помічають, тому що він співає ''La moară la Hârța'', "підозрілу пісню з [[Велика Румунія|Великої Румунії]]."<ref>Cernat, p.181-182</ref> Поет є головним персонажем книги ''Викрадачі вогню'' [[Індія|Індійського]] письменника [[Ананд Мулк Радж|Ананда Мулка Раджа]], четвертої частини його твору ''Бульбашка'' (1984),<ref>Suresh Chandra, ''Fresh Perspectives on Fiction'', Anmol Publications, New Delhi, 2005, p.78. ISBN 81-261-2126-2</ref>, а також книзі 1994 року ''Принц Вест-енд Авеню'' американського письменника {{нп|Алан Іслер|Алана Іслера|en|Alan Isler}}.<ref>Bette Pesetsky, "Shakespeare Meets Emma Lazarus", in ''The New York Times'', May 29, 1994</ref> Ротенберг присвятив Тцарі кілька своїх віршів,<ref name="camroth"/>, як це зробив [[Неодадаїзм|неодадаїст]] {{нп|Валері Остяну||en|Valery Oișteanu}}.<ref>{{ro icon}} [[Valery Oișteanu]], [http://www.respiro.org/Issue10/poezie_oisteanu.htm "Poeme din exil"] in [http://www.respiro.org/ ''Respiro''], Issue 10/2002</ref> Спадщина Тцари в літературі також включає деякі епізоди його біографії, починаючи з суперечливих мемуарів [[Гертруда Стайн|Гертруди Стайн]]. Один з його виступів захоплено описав {{нп|Малкольм Коулі||en|Malcolm Cowley}} в своїй автобіографічній книзі 1934 року ''Повернення після вигнання''<ref>"Lost Generation", in ''[[Тайм (журнал)|Time]]'', June 4, 1934</ref> і про нього також згадує {{нп|Гарольд Леб||en|Harold Loeb}} у своїх мемуарах ''так воно і було''.<ref>"The Sun Also Rises (Contd.)", in ''[[Тайм (журнал)|Time]]'', June 22, 1959</ref> Серед його біографів французький письменник Франсуа Buot, який писав про деякі з менш відомих аспектів життя Тцари.<ref name="spbuot"/>

У якийсь момент між 1915 і 1917 роками, Тцара, як вважають, грав у шахи в кафе, яке також відвідував [[Більшовики|більшовицький]] лідер [[Ленін Володимир Ілліч|Володимир Ленін]].<ref>[[J. Hoberman]], ''The Red Atlantis: Communist Culture in the Absence of Communism'', [[Temple University Press]], Philadelphia, p.100. ISBN 1-56639-767-7; Olson, p.43</ref> У той час як сам Ріхтер зафіксував випадкову близькість оселі Леніна до осередку дадаїстів,<ref name="hrich16"/> не існує жодних свідчень про розмову між цими двома особистостями.<ref name="kols43">Olson, p.43</ref><ref name="jstsbh">Jenna Scherer, [http://www.bostonherald.com/entertainment/arts_culture/view.bg?articleid=1087112 "''Travesties'' Shows Importance of Being Stoppard"], in ''Boston Herald'', April 15, 2008</ref> Андрей Кодреску вважає, що Ленін і Тцара грали один проти одного, відзначаючи, що зображення їх зустрічі було б "доречним символом початку [наших] часів".<ref name="kols43"/> Про цю зустріч згадує як про факт у своєму вірші ''Арлекін на шахівниці'', знайомий Тцари {{нп|Курт Швіттерс||en|Kurt Schwitters}}.<ref>[http://capa.conncoll.edu/morton.merzbook.html ''The Merzbook: Kurt Schwitters Poems''], translated by [[Colin Morton]], at the [http://capa.conncoll.edu/ Contemporary American Poetry Archive]; retrieved April 23, 2008</ref> Німецький драматург і романіст [[Петер Вайс]], який ввів Тцару як символ у свою виставу 1969 року про [[Троцький Лев Давидович|Лева Троцького]] (''Trotzki im Exil''), відтворив сцену зустрічі у своєму циклі 1975-1981 років ''{{нп|Естетика опору||en|The Aesthetics of Resistance}}''.<ref>Robert Cohen, ''Understanding Peter Weiss'', [[University of South Carolina Press]], Columbia, 1993, p.130. ISBN 0-87249-898-0</ref> Цей уявний епізод і значною мірою надихнув [[Том Стоппард|Тома Стоппарда]] на створення п'єси 1974 року ''Травесті||en|Travesties}}'', яка також зображує розмови між Тцарою, Леніном та ірландським письменником-модерністом, [[Джеймс Джойс|Джеймсом Джойсом]], який також проживав у Цюриху після 1915 року).<ref name="jstsbh"/><ref name="mcovusu">[[Michael Coveney]], "Usurpation Supreme", in ''[[The Observer]]'', March 19, 1993</ref><ref name="cilenin">Charles Isherwood, "Lenin, Joyce and Philosophy with Vaudevillian Verve", in ''[[The New York Times]]'', May 27, 2005</ref> Відомий виконавець його ролі {{нп|Девід Вестхед||en|David Westhead}} в 1993 британського виробництва,<ref name="mcovusu"/> і {{нп|Том Х'юїтт||en|Tom Hewitt (actor)}} в американській версії 2005 року.<ref name="cilenin"/>

Крім своєї спільної роботи з художниками-дадаїстами над різними картинами, сам Тцара був предметом для художників. [[Макс Ернст]] зображує його як єдиний рухливий характер на груповому портреті дадаїстів ''Au Rendez-vous des Amis'' ("Воз'єднання друзів", 1922),<<ref name="spbuot"/> тоді як, на одній з фотографій [[Ман Рей|Мана Рея]] він стоїть на колінах, щоб поцілувати руку [[Андрогінність|андрогінній]] {{нп|Ненсі Кунард||en|Nancy Cunard}}.<ref>Maureen Moynagh, introduction to [[Nancy Cunard]], ''Essays on Race and Empire'', Broadview Press, Peterborough & Orchard Park, p.24. ISBN 1-55111-230-2</ref> За багато років до їхнього розколу, [[Франсіс Пікабіа]] використовує ім'я Тцари, записане [[Каліграфія|каліграфічним почерком]], у своїй композиції ''Moléculaire'' ("молекулярний") на обкладинці журналу ''[[391 (журнал)|391]]''.<ref>Richter, p.73</ref> Той самий художник також виконав його схематичний портрет у вигляді серії кіл, з'єднаних двома перпендикулярними стрілками.<ref>Richter, p.76</ref> 1949 року [[Швейцарія|швейцарський]] художник [[Альберто Джакометті]] зробив Тцару предметом одного зі своїх перших експериментів з [[Літографія|літографією]].<ref>{{fr icon}} [http://www.bnf.fr/PAGES/presse/dossiers/giacometti.pdf ''Dossier de presse. Exposition 19 octobre 2007 - 13 janvier 2008. Alberto Giacometti, œuvre gravé''], [[Bibliothèque nationale de France]], [http://www.bnf.fr/PAGES/presse/ Rélations presse], p.2, 4, 7, 10; retrieved May 2, 2008</ref> Портрети Тцари виконували також [[Грета Кнутсон]],<ref>Sotheby's ''Catalogues of Sales'', 1985 Nov 29 - Dec 18, item 131</ref> [[Робер Делоне]],<ref>Florence Callu, ''Sonia et Robert Delaunay: exposition'', [[Bibliothèque nationale de France]], Paris, 1977, p.16, 91. ISBN 2-7177-1388-3</ref> і художники-[[Кубізм|кубісти]] [[M. H. Maxy|м. н. Максі]]<ref>Grigorescu, p.442-443</ref> і [[Лайош Тихань]]. Як данину поваги до Тцари рок-виконавець [[Девід Бові]] запозичив його аксесуари і манірність під час низки публічних появ.<ref>Ingrid Sischy, "The Artist Who Fell to Earth" (interview with David Bowie), in ''Interview'', 2/1/1997</ref> 1996 року його зображено на серії румунських марок, і того самого року бетонної та сталевий пам'ятник письменнику спорудили в Moinești.<ref name="ocprofesor"/>

Кілька дадаїстських видань Тцари містили ілюстрації Пікабії, Янко і [[Ганс Арп|Ганса Арпа]].<ref name="imjbokks"/> У виданні ''Хустка хмар 1925 року'' наявні офорти [[Хуан Ґріс|Хуана Ґріса]], а його пізні твори Parler seul, Le Signe de vie, De mémoire d'homme, Le Temps naissan та Le Fruit permis проілюстровані роботами, відповідно, [[Жуан Міро|Жуана Міро]],<ref>Jacques Lassaigne, ''Miró: Biographical and Critical Study'', SKIRA, New York, 1963, p.128</ref> [[Анрі Матісс|Анрі Матісса]], [[Пабло Пікассо]], Неджад Деврима<ref name="imjbokks"/> і [[Соня Делоне|Соні Делоне]].<ref>[http://www.kb.nl/bc/koopman/1951-1960/c06-en.html ''Le fruit permis''] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20060901224641/http://www.kb.nl/bc/koopman/1951-1960/c06-en.html |date=1 вересень 2006 }}, at the National Library of the Netherlands's [http://www.kb.nl/bc/koopman/ Koopman Collectie] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110608071921/http://www.kb.nl/bc/koopman/ |date=8 червень 2011 }}; retrieved April 26, 2008</ref> Тцара був предметом однойменного [[Документальний фільм|документального фільму]] 1949 року данського режисера Єргена Рооса, і кадри з нього посіли чільне місце в 1953 виробництва ''Les statues meurent aussi'' ("Статуї теж вмирають"), спільно режисера [[Кріс Маркер|Кріса Маркера]] і [[Ален Рене|Алена Рене]].<ref name="ttzimdb"/>

=== Посмертні суперечки ===
Значна частина полеміки, яка оточувала Тцару за життя, продовжилась і після його смерті та визначила сучасні уявлення про його творчість. Суперечки щодо ролі Тцари як засновника дадаїзму поширились всередині кількох кіл і тривали довгий час після смерті письменника. Ріхтер, який обговорює тривалий конфлікт між Гюльзенбеком і Тцарою на ґрунті заснування дада, говорить про цей рух, як такий, що роздирається "ревнощами".<ref name="hrich32">Richter, p.32</ref> В Румунії подібні суперечки часто пропонували на роль засновника кандидатуру [[Урмуз]]а, який писав свої авангардні тексти ще до [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. А також обговорювали статус Тцари як комунікатора між Румунією та рештою Європи. Віня, який стверджував, що саме Тцара винайшов дада в [[Гирчень (комуна)|Гирчені]] близько 1915 року і таким чином прагнув легітимізувати своє модерністське бачення, водночас бачив Урмуза як ігнорованого провісника радикального модерну, від дадаїзму до сюрреалізму.<ref>Cernat, p.121-122, 128-129, 177, 212, 343, 346, 359, 409</ref> у 1931 році молодий, модерністський літературний критик {{нп|Люсьєн Боз||en|Lucian Boz}} казав, що він частково поділяє погляд Віня на це питання, і вважає, що Тцара та [[Константін Бранкузі]] обидва придумали свій власний авангард.<ref>Cernat, p.331</ref> [[Ежен Йонеско]] стверджував, що "до дадаїзму був урмузіанізм", і після [[Друга світова війна|Другої Світової Війни]], прагнув популяризувати роботи Урмуза серед шанувальників дадаїзму.<ref>Cernat, p.367</ref> В літературних колах ходили чутки, що Тцара успішно саботував ініціативу Йонеско з публікації французького видання текстів Урмуза, нібито тому, що публіка могла б тоді поставити під сумнів його претензії на роль засновника цього авангардного експерименту в Румунії та світі (видання побачило друк у 1965 році, через два роки після смерті Тцари).<ref>Cernat, p.110, 367-368</ref>

Більш радикально задає питання про вплив Тцари румунський есеїст Петре Пандря. У своєму особистому щоденнику, опублікованому через довгий час після смерті Тцари, Пандря зобразив поета як опортуніста, звинувативши того в адаптації свого стилю до політичних вимог, ухиленні від військової служби під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]], і "[[Люмпени|люмпенпролетаріатстві]]".<ref name="pcern113">Cernat, p.113</ref> Пандря завершив свій текст якраз після візиту Тцари до Румунії й заявив, що його засновницька роль всередині авангарду була "ілюзією [...] яка роздулась подібно до багатобарвної повітряної кулі", і затаврував його як "[[Балканський півострів|балканського]] постачальника [[Одаліска|одалісок]] про не свої справи, [разом] з наркотиками і якогось роду скандальної літератури".<ref name="pcern113">Cernat, p.113</ref> Сам бувши прихильником комунізму, Пандря розчарувався в ідеології, а пізніше став [[Політичний в'язень|політичним в'язнем]] в [[Соціалістична Республіка Румунія|комуністичній Румунії]]. Власна образа Віня, ймовірно, проявляється в його романі 1964 року ''Lunatecii'', де Тцару можна ідентифікувати як "доктора Барбу", товстошкірого шарлатана.<ref>{{ro icon}} Sanda Cordoș, [http://www.observatorcultural.ro/Lunatecii-un-mare-roman-de-redescoperit*articleID_28954-articles_details.html "''Lunatecii'' – un mare roman de redescoperit"], in ''[[Observator Cultural]]'', Nr. 683, July 2013</ref>

Від 1960-х до 1989 року, після періоду, коли румунський комуністичний режим ігнорував або атакував авангардний рух, він прагнув повернути назад Тцару, для того, щоб закріпити свій нещодавно прийнятий акцент на націоналістичних і [[Націонал-комунізм|націонал-комуністичних]] догматах. 1977 року історик літератури {{нп|Едгар Папу||en|Edgar Papu}}, чиї спірні теорії були пов'язані з "{{нп|Протохронізм|протохронізмом|en|Protochronism}}, який передбачає, що румуни були першими в різних галузях світової культури, назвав Тцару, Урмуза, Іонеско та Ісоу представниками "румунських ініціатив" та "відкривачами доріг на універсальний рівень".<ref>Cernat, p.359</ref> Пауль Чернат стверджує, що елементи фотохронізму в цій області можна прослідкувати до твердження Віня про те, що його друг саморуч створив у всьому світі авангардний рух на основі моделей, які вже були наявні вдома.<ref>Cernat, p.129</ref>

== Твори ==

=== Журнали ===
* ''Cabaret Voltaire'', Paris: Place, 1981; Repr. d. Ausg. Paris 1916—1920
* Dada: réimpression intégrale et dossier critique de la revue publiée de 1917 à 1922 par Tristan Tzara, hrg. von Michel Sanouillet, Nice: Centre du XXe siècle, 1983

=== Зібрання творів ===
* ''Oeuvres complètes''
** Том 1: 1912—1924, Paris: Flammarion, 1975
** Том 2: 1925—1933, Paris: Flammarion, 1977
** Том 3: 1934—1946, Paris: Flammarion, 1979
** Том 4: 1947—1963, Paris: Flammarion, 1980
** Том 5: ''Les Écluses de la poésie'', Paris: Flammarion, 1982
** Том 6: ''Le secret de Villon'', Paris: Flammarion, 1991

=== Окремі видання ===
* ''La Première aventure céleste de Mr Antipyrine'', перше видання [[1916]], перевидання: 2005, Éditions Dilecta.
* ''Vingt-cinq poèmes'', [[1918]]. перевидання: [[2006]], Éditions Dilecta.
* ''Cinéma calendrier du cœur abstrait maisons'', перше видання [[1920]], перевидання. 2005, Éditions Dilecta.
* ''Le cœur à barbe'', [[1922]].
* ''Sept manifestes Dada'', перше видання [[1924]], перевидання: 2005, Éditions Dilecta.
* ''Mouchoir de nuages'', [[1924]].Sélection, Anvers
* ''Sonia Delaunay'', [[1925]].
* ''De nos oiseaux: poèmes'', [[1923]].
* ''L'arbre des voyageurs'', [[1930]].
* ''Essai sur la situation de la poésie'', [[1931]]
* ''L'homme approximatif'', [[1931]].
* ''Où boivent les loups'', [[1932]].
* ''L'antitête'', [[1933]].
* ''Grains et issues'', [[1935]].
* ''La main passe'', [[1935]].
* ''Ramures'', [[1936]].
* ''Sur le champ'', [[1937]].
* ''La deuxième aventure céleste de M. Antipyrine'', [[1938]].
* ''Midis gagnés'', [[1939]].
* ''Ça va'', [[1944]].
* ''Entre-temps'', [[1946]].
* ''Le cœur à gaz'', [[1946]].
* ''Terre sur terre'', [[1946]].
* ''La fuite: poème dramatique en quatre actes et un épilogue'', [[1947]].
* ''Le surréalisme et l'après-guerre'', [[1947]].
* ''Le poids du monde'', [[1951]].
* ''La face intérieure'', [[1953]].
* ''À haute flamme'', [[1955]].
* ''La bonne heure'', [[1955]].
* ''Parler seul'', [[1955]].
* ''Le fruit permis: poèmes'', [[1956]].
* ''La Rose et le chien'', [[1958]].
* ''Juste présent'', [[1961]].
* ''Lampisteries, précédé de Sept manifestes Dada'', [[1963]].
* ''40 chansons et déchansons'', [[1972]].
* ''Cinéma calendrier du cœur abstrait maisons'', 2005.
* ''Découverte des arts dits primitifs, suivi de Poèmes nègres'', Hazan, 2006.
* ''Sept Manifestes Dada, Lampisteries'', Societé Nouvelle des Editions Pauvert, 1978, ISBN 2-7202-0131-6, dt. ''Sieben Dada Manifeste'', Hamburg: Edition Nautilus, 4. erw. Auflage 1998, ISBN 3-89401-297-8

== Українські переклади ==
Поезії Трістана Тцари українською перкладали [[Олег Жупанський]], [[Олександр Мокровольський]] та ін.

== Примітки ==
{{примітки|2}}

== Література ==
* François Buot: ''Tristan Tzara. L'homme qui inventa la révolution Dada''. Grasset, Paris 2002, ISBN 2-246-61001-X.
* René Lacôte: ''Tristan Tzara. Choix de textes, bibliographie, dessins, portraits, fac-similés, poèmes inédits''. Seghers, Paris 1952 (''Poètes d'aujourd'hui'' 32, {{ISSN|0768-0171}}).
* Michel Sanouillet: ''Dada à Paris''. Édition nouvelle, revue, remaniée et augmentée par Anne Sanouillet. Centre National de la Recherche Scientifique Editions, Paris 2005, ISBN 2-271-06337-X (Englisch: ''Dada in Paris''. Revised and expanded by Anne Sanouillet. MIT Press, Cambridge MA 2009, ISBN 978-0-262-01303-1).
* Micheline Tison-Braun: ''Tristan Tzara, inventeur del'homme nouveau''. A.-G. Nizet, Paris 1977.
* Sorrel Kerbel, Muriel Emanuel, Laura Phillips (Hrsg.): ''Jewish writers of the twentieth century'', Taylor & Francis, New York 2003, ISBN 1-57958-313-X, [http://books.google.de/books?id=apprbj4EA0gC&pg=PA1100&lpg=PA1100&dq=Tristan+Tzara+4.+april+1896&source=bl&ots=6mrhdoDx7J&sig=9hT1eeZ-7LBGwjrsqJORbwKSjgQ&hl=de&ei=32fmTuLsJ4n-4QSVyunABQ&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=6&ved=0CEwQ6AEwBTge#v=onepage&q=Tristan%20Tzara%204.%20april%201896&f=false Seite 1100]
* Heinrich Stiehler: Vom Bistilismus zum Zweitsprachgebrauch: Tristan Tzara, In: Claudius Armbruster, Karin Hopfe (Hrsg.): ''Horizont-Verschiebungen'', Gunter Narr Verlag, Tübingen 1998, ISBN 3-8233-5188-5, [http://books.google.de/books?id=23KNpv06YxwC&pg=PA98&dq=Tristan+Tzara+16.+april+1896&hl=de&ei=oGrmTtr0L8vN4QTtj9iXBQ&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=1&ved=0CCwQ6AEwAA#v=onepage&q=Tristan%20Tzara%2016.%20april%201896&f=false Seiten 97-109]

== Посилання ==
{{commonscat|Tristan Tzara}}
* [http://exhibitions.europeana.eu/exhibits/show/dada-to-surrealism-en ''From Dada to Surrealism'', Judaica Europeana virtual exhibition], бібліотека [[Europeana]]
* [https://web.archive.org/web/20120903001819/http://www.lib.uiowa.edu/dada/tzara.html Твори Тцара] на сайті Університету Айови [https://web.archive.org/web/20110226213524/http://www.lib.uiowa.edu/dada/ ''International Dada Archive'']
* [http://12.172.4.131/collection/browse_results.php?criteria=O%3AAD%3AE%3A13398&page_number=1&template_id=10&sort_order=1 Малюнки Трістана Тцара]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://www.lilithgallery.com/arthistory/dada/Tristan-Tzara.html Tristan Tzara: The Art History Archive]
* [http://www.ubu.com/sound/tzara.html Recordings of Tzara], [http://www.ubuweb.com/historical/dada/index.html ''Dada Magazine''], [http://www.ubu.com/ethno/discourses/tzara.html ''A Note On Negro Poetry''] та [http://www.ubu.com/ethno/poems/01.html Tzara's renditions of African poetry], на сайті UbuWeb

{{DEFAULTSORT:Тцара Трістан}}
[[Категорія:Письменники-дадаїсти]]
[[Категорія:Письменники-сюрреалісти]]
[[Категорія:Французькі поети]]
[[Категорія:Румунські поети]]
[[Категорія:Французькі письменники]]
[[Категорія:Румунські письменники]]
[[Категорія:Французькі есеїсти]]
[[Категорія:Померли в Парижі]]
[[Категорія:Поховані на цвинтарі Монпарнас]]
[[Категорія:Румунські євреї]]
[[Категорія:Французькі євреї]]