Відкрити головне меню

Відмінності між версіями «Тимошенко Степан Прокопович»

Український та американський інженер-механік
[неперевірена версія][очікує на перевірку]
(категоризація)
 
(Не показано 34 проміжні версії 23 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
 
{{Othernames|Тимошенко}}
 
{{Науковець
 
{{Науковець
 
| ім'я = Степан Прокопович Тимошенко
 
| ім'я = Степан Прокопович Тимошенко
| портрет =Image:Stephen Timoshenko.jpg|center|frame
+
| портрет = Image:Stephen Timoshenko.jpg
 
| зображення_розмір = 220px
 
| зображення_розмір = 220px
 
| зображення_підпис =
 
| зображення_підпис =
| дата народження = 23.12.1878(11)
 
| місце народження = с.[[Шпотівка]], [[Сумська область]], [[Україна]]
 
| дата смерті = 29.5.1972
 
| місце смерті = [[Вупперталь]], [[ФРН]]
 
 
| резиденція = [[Україна]], [[Росія]], [[США]],[[ФРН]]
 
| резиденція = [[Україна]], [[Росія]], [[США]],[[ФРН]]
 
| громадянство =
 
| громадянство =
Рядок 16: Рядок 13:
 
| відомий через =
 
| відомий через =
 
| звання = академік Української Академії наук, член-кореспондент національних академій наук різних країн світу, професор
 
| звання = академік Української Академії наук, член-кореспондент національних академій наук різних країн світу, професор
| ступінь = доктор honoris causa Мічиганського, Лехайського, Болонського університетів, Цюріхського та Мюнхенського Вищих технічних інститутів та ін.
+
| ступінь = доктор honoris causa Мічиганського, Лехайського, Болонського університетів, Цюрихського та Мюнхенського Вищих технічних інститутів та ін.
 
| керівник =
 
| керівник =
 
| учні =
 
| учні =
  +
| нагороди =
| нагороди = медалі ім. Ворчестера Ріда Вагнера, ім. С.Тимошенка, ім. Ламме, ім. Леві, ім. Крессона, ім. Дж.Ватта, ім. Трасентера, ім. Дж. Евінга.
 
 
| примітки = [[Теорія балки Тимошенко]]
 
| примітки = [[Теорія балки Тимошенко]]
  +
}}
 
''' Степа́н Проко́пович Тимоше́нко''' ({{ДН|23|12|1878|11}}, с. [[Шпотівка]], [[Сумська область|Сумщина]]&nbsp;— [[29 травня]] [[1972]], [[Вупперталь]], [[ФРН]])&nbsp;— всесвітньовідомий український, американський та німецький [[вчений]] у галузі [[механіка|механіки]]. Батько [[Теоретична механіка|теоретичної механіки]]. Основоположник теорії міцності матеріалів, теорії пружності та коливань. Один з організаторів і перших академіків Української академії наук ([[УАН]]). Автор відомої [[Теорія балки Тимошенко|теорії балок]]<ref>{{cite web|publisher=Elsevier|title=Comparison of linear beam theories|url=http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0895717708002112}}</ref>.
   
 
== Життєпис ==
}}{{Othernames|Тимошенко}}
 
 
Народився 23 грудня 1878 року в селі [[Шпотівка]] [[Конотопський повіт|Конотопського повіту]] [[Чернігівська губернія|Чернігівської губернії]] (нині [[Конотопський район]] [[Сумська область|Сумської області]]) у родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка (1847—1932) та його дружини Юзефіни Яківни Сарнавської (1854—1922) &nbsp;— доньки відставного військового. Прокіп Тимошенко походив з кріпацької родини, проте за щасливим збігом обставин отримав початкову освіту у поміщицькому домі, пізніше закінчив у [[Харків|Харкові]] дворічну школу землемірів. У 1876 році одружився з Юзефіною Сарнавською, випускницею [[Фундуклеївська жіноча гімназія|Фундуклеївської жіночої гімназії]] у [[Київ|Києві]]. Степан був старшим сином у цій родині. У 1881 році народився його брат [[Тимошенко Сергій Прокопович|Сергій]], а у 1885 році &nbsp;— [[Тимошенко Володимир Прокопович|Володимир]].
   
 
=== Освіта ===
''' Степа́н Проко́пович Тимоше́нко''' (*{{ДН|23|12|1878|11}}, с. [[Шпотівка]], [[Сумська область|Сумщина]], Російська імперія [[29 травня]] [[1972]], [[Вупперталь]], [[ФРН]])&nbsp;— всесвітньо відомий український, американський та німецький [[вчений]] у галузі [[механіка|механіки]]. Батько [[Теоретична механіка|теоретичної механіки]]. Основоположник теорії міцності матеріалів, теорії пружності та коливань. Один із організаторів і перших академіків Української академії наук ([[УАН]]). Автор відомої [[Теорія балки Тимошенко|теорії балок]]<ref>{{cite web|publisher=Elsevier|title=Comparison of linear beam theories|url=http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0895717708002112}}</ref>.
 
   
 
Першими вчителями Степана була мама, пізніше вчителька з Києва, яку через рік у 1887 році замінив досвідчений педагог Михайло Коваленко. Набуті знання дозволили йому наприкінці травня 1889 року успішно скласти конкурсні іспити та бути зарахованим на навчання до реального училища повітового міста Полтавської губернії [[Ромни]]. Попервах Степан мав певні проблеми у навчанні, оскільки навчали в училищі російською мовою, а в його родині спілкувалися тільки українською. Та, опанувавши російську мову, Степан став першим учнем у класі. Одним з його найкращих шкільних приятелів став [[Йоффе Абрам Федорович|Абрам Йоффе]], з яким Степан підтримував дружні стосунки й в зрілому віці.
==Життєпис==
 
Народився 23 грудня 1878 року в селі [[Шпотівка]] [[Конотопський повіт|Конотопського повіту]] [[Чернігівська губернія|Чернігівської губернії]] (нині [[Конотопський район]] [[Сумська область|Сумської області]]) у родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка (1847 - 1932) та його дружини Юзефіни Яківни Сарнавської (1854 - 1922) &nbsp;— доньки відставного військового. Прокіп Тимошенко походив з кріпацької родини, проте за щасливим збігом обставин отримав початкову освіту у поміщицькому домі, пізніше закінчив у [[Харків|Харкові]] дворічну школу землемірів. У 1876 році одружився з Юзефіною Сарнавською, випускницею [[Фундуклеївська жіноча гімназія|Фундуклеївської жіночої гімназії]] у [[Київ|Києві]]. Степан був старшим сином у цій родині. У 1881 році народився його брат [[Тимошенко Сергій Прокопович|Сергій]], а у 1885 році &nbsp;— [[Тимошенко Володимир Прокопович|Володимир]].
 
   
 
Після завершення навчання в училищі у 1896 році Степан Тимошенко поїхав на навчання в [[Петербург]], де одночасно успішно склав вступні іспити до Інституту цивільних інженерів та Інституту інженерів шляхів (частіше його називали Шляховий інститут). Перевагу віддав Шляховому інституту &nbsp;— одному з найкращих навчальних закладів [[Російська імперія|Російської імперії]], де на той час працювали видатні математики й механіки [[Остроградський Михайло Васильович|М.&nbsp;В.&nbsp;Остроградський]], [[Буняковський Віктор Якович|В.&nbsp;Я.&nbsp;Буняковський]], [[Бенуа Поль Еміль Клапейрон|Б.Клапейрон]], [[Габрієль Ламе|Г.Ламе]], [[Д.І.Журавський]], [[Ф.С.Ясинський]] та ін.
===Освіта===
 
   
 
Після успішного завершення навчання в інституті у 1900 році С.Тимошенко відбуває річну обов'язкову військову службу в саперному батальйоні, дислокованому в Петербурзі. У 1902 році одружується з Олександрою Архангельською, студенткою медичної школи, яку знав зі студентських років.
Першими вчителями Степана була мама, пізніше вчителька з Києва, яку через рік у 1887 році замінив досвідчений педагог Михайло Коваленко. Набуті знання дозволили йому наприкінці травня 1889 року успішно скласти конкурсні іспити і бути зарахованим на навчання до реального училища повітового міста Полтавської губернії [[Ромни]]. Попервах Степан мав певні проблеми у навчанні, оскільки навчали в училищі російською мовою, а в його родині спілкувалися тільки українською. Та, опанувавши російську мову, Степан став першим учнем у класі. Одним з його найкращих шкільних приятелів став [[Йоффе Абрам Федорович|Абрам Йоффе]], з яким Степан підтримував дружні стосунки і в зрілому віці.
 
 
З 1901 року до 1904 року працює у механічних лабораторіях спочатку Шляхового, а пізніше Політехнічного інститутів. За час практичної роботи в лабораторіях вивчив методи механічних досліджень, проводив практичні заняття з опору матеріалів та теоретичної механіки, зацікавився науковими дослідженнями в галузі механіки матеріалів. Для розширення знань з опору матеріалів С.Тимошенко, який добре знав французьку та німецьку мови, додатково вивчив англійську і переклав з англійської «Курс з математичної теорії пружності» О.Лява, з німецької «Опір матеріалів» А.Феппля, самостійно поглиблював свої знання з математики. На час літньої відпустки 1904&nbsp;р. С.Тимошенко поїхав до [[Німеччина|Німеччини]] для ознайомлення з досягненнями передових технічних шкіл. Особливе значення для нього мали лекції та лабораторні заняття з механіки та опору матеріалів професора А.Феппля в Мюнхенському політехнікумі.
 
Після завершення навчання в училищі у 1896 році Степан Тимошенко поїхав на навчання в [[Петербург]], де одночасно успішно склав вступні іспити до Інституту цивільних інженерів та Інституту інженерів шляхів (частіше його називали Шляховий інститут). Перевагу віддав Шляховому інституту &nbsp;— одному з найкращих навчальних закладів [[Російська імперія|Російської імперії]], де на той час працювали видатні математики й механіки [[Остроградський Михайло Васильович|М.В.Остроградський]], [[Буняковський Віктор Якович|В.Я.Буняковський]], [[Бенуа Поль Еміль Клапейрон|Б.Клапейрон]], [[Габрієль Ламе|Г.Ламе]], [[Д.І.Журавський]], [[Ф.С.Ясинський]] та ін.
 
 
Після успішного завершення навчання в інституті у 1900 році С.Тимошенко відбуває річну обов'язкову військову службу в саперному батальйоні, дислокованому в Петербурзі. У 1902 році одружується з Олександрою Архангельською, студенткою медичної школи, яку знав із студентських років.
 
З 1901 року до 1904 року працює у механічних лабораторіях спочатку Шляхового, а пізніше Політехнічного інститутів. За час практичної роботи в лабораторіях вивчив методи механічних досліджень, проводив практичні заняття з опору матеріалів та теоретичної механіки, зацікавився науковими дослідженнями в галузі механіки матеріалів. Для розширення знань з опору матеріалів С.Тимошенко, який добре знав французьку та німецьку мови, додатково вивчив англійську і переклав з англійської «Курс з математичної теорії пружності» О.Лява, з німецької «Опір матеріалів» А.Феппля, самостійно поглиблював свої знання з математики. На час літньої відпустки 1904 р. С.Тимошенко поїхав до [[Німеччина|Німеччини]] для ознайомлення з досягненнями передових технічних шкіл. Особливе значення для нього мали лекції і лабораторні заняття з механіки та опору матеріалів професора А.Феппля в Мюнхенському політехнікумі.
 
   
 
Під час революційних подій 1905 року заняття в Політехнічному інституті були скасовані й С.Тимошенко виїхав до Німеччини, щоб у Ґеттінґенському університеті під керівництвом директора інституту прикладної механіки професора [[Людвіґ Прандтль|Л.Прандтля]] поповнити свою технічну освіту. Досліджуючи бокову стійкість двотаврової балки в умовах кручення, він вивів рівняння кручення і сформулював умови стійкості балки. Ці дослідження були використані у його дисертаційній роботі.
 
Під час революційних подій 1905 року заняття в Політехнічному інституті були скасовані й С.Тимошенко виїхав до Німеччини, щоб у Ґеттінґенському університеті під керівництвом директора інституту прикладної механіки професора [[Людвіґ Прандтль|Л.Прандтля]] поповнити свою технічну освіту. Досліджуючи бокову стійкість двотаврової балки в умовах кручення, він вивів рівняння кручення і сформулював умови стійкості балки. Ці дослідження були використані у його дисертаційній роботі.
   
===Викладацька та наукова діяльність===
+
=== Викладацька та наукова діяльність ===
   
У 1906 році виграв конкурс на заміщення посади професора кафедри опору матеріалів Київського політехнічного інституту. Влітку того ж року в Ґеттінґенському університеті він досліджував важливу для будівництва проблему стійкості стиснутих пластин. Йому вдалося вивести трансцендентне рівняння, за яким можна було обчислювати критичне значення сил стискання пластин без їх деформування. У травні 1907 року С.Тимошенко захистив у Київському політехнічному інституті дисертацію на ступінь ад'юнкта прикладної механіки. Його діяльність як професора Київського політехнічного інституту була надзвичайно плідною й багатогранною. Він розширив і устаткував новими дослідними машинами лабораторію механічних випробувань, започаткував викладання курсу теорії пружності, оновив курс опору матеріалів та методику його викладання, написав для нього підручник, який спочатку був виданий у літографованому вигляді в 1908 році, а надрукований пізніше в 1911 році. Цей унікальний підручник з опору матеріалів пізніше був перекладений багатьма мовами і неодноразово перевидавався протягом півстоліття.
+
У 1906 році виграв конкурс на заміщення посади професора кафедри опору матеріалів Київського політехнічного інституту. Влітку того ж року в Ґеттінґенському університеті він досліджував важливу для будівництва проблему стійкості стиснутих пластин. Йому вдалося вивести трансцендентне рівняння, за яким можна було обчислювати критичне значення сил стискання пластин без їх деформування. У травні 1907 року С.Тимошенко захистив у Київському політехнічному інституті дисертацію на ступінь ад'юнкта прикладної механіки. Його діяльність як професора Київського політехнічного інституту була надзвичайно плідною й багатогранною. Він розширив і устаткував новими дослідними машинами лабораторію механічних випробувань, започаткував викладання курсу теорії пружності, оновив курс опору матеріалів та методику його викладання, написав для нього підручник, який спочатку був виданий у літографованому вигляді в 1908 році, а надрукований пізніше в 1911 році. Цей унікальний підручник з опору матеріалів пізніше був перекладений багатьма мовами та неодноразово перевидавався протягом півстоліття.
   
1909 року Тимошенка обрали деканом інженерного відділення. Попри завантаженість адміністративною та викладацькою роботою він продовжує інтенсивну наукову роботу, завершує монографію "Про стійкість пружних систем" (1910), у якій розглядає енергетичний підхід до проблем стійкості. Ця робота була відзначена премією видатного механіка Д.І.Журавського, встановленою Петербурзьким Шляховим інститутом.
+
1909 року Тимошенка обрали деканом інженерного відділення. Попри завантаженість адміністративною та викладацькою роботою він продовжує інтенсивну наукову роботу, завершує монографію «Про стійкість пружних систем» (1910), у якій розглядає енергетичний підхід до проблем стійкості. Ця робота була відзначена премією видатного механіка Д.&nbsp;І.&nbsp;Журавського, встановленою Петербурзьким Шляховим інститутом.
   
У січні 1911 року разом з групою викладачів (з поміж них і [[Патон Євген Оскарович|Євген Патон]]) підписав різкий протест проти поліцейського свавілля щодо студентських заворушень, зумовлених антиукраїнською політикою [[Столипін Петро Аркадійович|Столипіна]]. Його тут же звільняють з роботи, позбавивши засобів до існування. Він змушений повернутися до Петербурга, де, щоб мати змогу утримувати сім'ю, погоджується на погодинне читання лекцій у різних закладах. З січня 1913 він стає професором Шляхового інституту, невдовзі — професором Політехнічного та Електротехнічного інститутів. У Петербурзі він написав і видав дві частини курсу теорії пружності, які стануть основою майбутніх англомовних монографій з теорії пружності, проблем стійкості деформівних систем.
+
У січні 1911 року разом з групою викладачів (з-поміж них і [[Патон Євген Оскарович|Євген Патон]]) підписав різкий протест проти поліційного свавілля щодо студентських заворушень, зумовлених антиукраїнською політикою [[Столипін Петро Аркадійович|Столипіна]]. Його тут же звільняють з роботи, позбавивши засобів до існування. Він змушений повернутися до Петербурга, де, щоб мати змогу утримувати сім'ю, погоджується на погодинне читання лекцій у різних закладах. З січня 1913 він стає професором Шляхового інституту, невдовзі&nbsp;— професором Політехнічного та Електротехнічного інститутів. У Петербурзі він написав і видав дві частини курсу теорії пружності, які стануть основою майбутніх англомовних монографій з теорії пружності, проблем стійкості деформівних систем.
   
Наприкінці 1917 повертається до Києва на посаду професора Київського політехнічного інституту на запрошення ради професорів інституту. На початку 1918 року у складі комісії, яку очолював академік [[Вернадський Володимир Іванович|В.І.Вернадський]], Тимошенко активно працює над організацією [[Національна академія наук України|Української Академії наук]]. За його пропозицією академія мала сприяти поглибленню взаємодії академічної науки і техніки. Подальша діяльність Української Академії наук, у якій вперше в світовій практиці в число академічних наук були введені технічні науки, підтвердив ефективність нових форм взаємодії вчених, конструкторів, інженерів, запропонованих Тимошенком. Восени 1918 року він був призначений одним з 12 академіків Української Академії наук та очолив організований ним Інститут технічної механіки (тепер Інститут механіки ім.С.П.Тимошенка). Проте, в умовах бурхливих подій в Україні, коли змінювалися уряди й режими, а в Києві велися військові дії, його діяльність на посадах професора політехнічного інституту, академіка і директора Інституту механіки не могла тривати довго. У вересні 1919 року Київ був захоплений деніківцями, а в грудні — більшовиками. Практично припинилися заняття в Політехнічному інституті, була паралізована діяльність Української Академії наук, академік В.Вернадський подався у відставку.
+
Наприкінці 1917 повертається до Києва на посаду професора Київського політехнічного інституту на запрошення ради професорів інституту. На початку 1918 року у складі комісії, яку очолював академік [[Вернадський Володимир Іванович|В.&nbsp;І.&nbsp;Вернадський]], Тимошенко активно працює над організацією [[Національна академія наук України|Української Академії наук]]. За його пропозицією академія мала сприяти поглибленню взаємодії академічної науки та техніки. Подальша діяльність Української Академії наук, у якій вперше у світовій практиці в число академічних наук були введені технічні науки, підтвердив ефективність нових форм взаємодії вчених, конструкторів, інженерів, запропонованих Тимошенком. Восени 1918 року він був призначений одним з 12 академіків Української Академії наук та очолив організований ним Інститут технічної механіки (тепер [[Інститут механіки імені С. П. Тимошенка НАН України]]). Проте, в умовах бурхливих подій в Україні, коли змінювалися уряди й режими, а в Києві велися військові дії, його діяльність на посадах професора політехнічного інституту, академіка і директора Інституту механіки не могла тривати довго. У вересні 1919 року Київ був захоплений денікінцями, а в грудні&nbsp;— більшовиками. Практично припинилися заняття в Політехнічному інституті, була паралізована діяльність Української Академії наук, академік В.Вернадський подався у відставку.
   
 
Позбавлений роботи та засобів до життя, розуміючи загрозу більшовицької окупації, Тимошенко у 1920 році приймає пропозицію очолити кафедру опору матеріалів у Загребському політехнічному інституті ([[Югославія]]).
 
Позбавлений роботи та засобів до життя, розуміючи загрозу більшовицької окупації, Тимошенко у 1920 році приймає пропозицію очолити кафедру опору матеріалів у Загребському політехнічному інституті ([[Югославія]]).
   
Навесні 1922 року отримує запрошення на роботу від однієї з американських фірм у місті [[Філадельфія]], яка займається усуненням вібрацій і зрівноважуванням машин. Після довгих роздумів приймає пропозицію і виїжджає до [[США]] разом з дружиною і молодшою донькою Мариною. Старші діти Анна і Григорій залишаються в [[Берлін]]і, щоб за порадою батька отримати ґрунтовну освіту у Берлінському політехнічному інституті. Невдовзі переходить на роботу наукового консультанта відомої фірми "Вестінгауз"([[Westinghouse Electric|Westinghouse Electric Corporation]], East Pittsburg). У цей період публікує дві монографії: «Прикладна теорія пружності», «Проблеми вібрації в інженерній науці».
+
Навесні 1922 року отримує запрошення на роботу від однієї з американських фірм у місті [[Філадельфія]], яка займається усуненням вібрацій і зрівноважуванням машин. Після довгих роздумів приймає пропозицію і виїжджає до [[США]] разом з дружиною і молодшою донькою Мариною. Старші діти Анна і Григорій залишаються в [[Берлін]]і, щоб за порадою батька отримати ґрунтовну освіту у Берлінському політехнічному інституті. Невдовзі переходить на роботу наукового консультанта відомої фірми «Вестінгауз»([[Westinghouse Electric|Westinghouse Electric Corporation]], East Pittsburg). У цей період публікує дві монографії: «Прикладна теорія пружності», «Проблеми вібрації в інженерній науці».
 
 
[[Зображення:TimoshenkoMichigan.jpg|thumb|250px|Тимошенко (сидить другий справа) серед студентів та викладачів Мічиганського університету, [[1936]]]]
+
[[Файл:TimoshenkoMichigan.jpg|thumb|250px|Тимошенко (сидить другий справа) серед студентів та викладачів Мічиганського університету, [[1936]]]]
   
У [[1927]] повертається до викладацької роботи на посаді завідувача кафедри з дослідницької роботи Мічиганського університету. Читає лекції та працює з докторантами. При цьому він не полишає контактів з компанією "Вестінгауз". Щоліта відвідує [[Європа|Європу]], де зустрічається зі своїми колегами з інших університетів. Під час роботи в Мічиганському університеті С.Тимошенко організував Відділ прикладної механіки при Американському товаристві інженерів-механіків (ASME), започаткував видання журналу «Прикладна механіка», заснував щонедільний семінар з теоретичної та прикладної механіки, видав фундаментальні праці «Опір матеріалів» (два томи, 1930), «Теорія пружності» (1933), «Теорія стійкості» (1936). Надзвичайно популярною стала заснована ним при університеті у 1929 року літня школа прикладної механіки для інженерів, викладачів університетів і технічних шкіл США.
+
У [[1927]] повертається до викладацької роботи на посаді завідувача кафедри з дослідницької роботи Мічиганського університету. Читає лекції та працює з докторантами. При цьому він не полишає контактів з компанією «Вестінгауз». Щоліта відвідує [[Європа|Європу]], де зустрічається зі своїми колегами з інших університетів. Під час роботи в Мічиганському університеті С.Тимошенко організував Відділ прикладної механіки при Американському товаристві інженерів-механіків (ASME), започаткував видання журналу «Прикладна механіка», заснував щонедільний семінар з теоретичної та прикладної механіки, видав фундаментальні праці «Опір матеріалів» (два томи, 1930), «Теорія пружності» (1933), «Теорія стійкості» (1936). Надзвичайно популярною стала заснована ним при університеті у 1929 році літня школа прикладної механіки для інженерів, викладачів університетів і технічних шкіл США.
   
У [[1936]] переїжджає до Пало Альто (Palo Alto), де на запрошення адміністрації Стенфордського універстету ([[Каліфорнія]]) очолює кафедру механіки. Там він продовжує заняття з докторантами, читає лекції з механіки та статики споруд, тонких пластин та оболонок, історії опору матеріалів. У 1940 році його обирають дійсним членом Національної академії наук США.
+
У [[1936]] переїжджає до Пало Альто (Palo Alto), де на запрошення адміністрації Стенфордського університету ([[Каліфорнія]]) очолює кафедру механіки. Там він продовжує заняття з докторантами, читає лекції з механіки та статики споруд, тонких пластин та оболонок, історії опору матеріалів. У 1940 році його обирають дійсним членом Національної академії наук США.
З 1943 до 1960 року він працює на посаді професора кафедри механіки Стенфордського університету. За період роботи в Стенфордському університеті публікує ґрунтовні монографії: «Теорія пластинок і оболонок» (1940), «Статика споруд» (1945), «Вища динаміка» (1948), «Історія опору матеріалів» (1953).
+
З 1943 до 1960 року він працює на посаді професора кафедри механіки Стенфордського університету. За період роботи в Стенфордському університеті публікує ґрунтовні монографії: «Теорія пластинок і оболонок» (1940), «Статика споруд» (1945), «Вища динаміка» (1948), «Історія опору матеріалів» (1953).
   
==Останні роки життя==
+
== Останні роки життя ==
 
1944 року Степан Тимошенко вийшов на пенсію, проте продовжував викладати в Стенфордському університеті, мешкаючи у [[Пало Альто]] в Каліфорнії. 1946 року відійшла з життя його дружина.
 
1944 року Степан Тимошенко вийшов на пенсію, проте продовжував викладати в Стенфордському університеті, мешкаючи у [[Пало Альто]] в Каліфорнії. 1946 року відійшла з життя його дружина.
   
1958 року Тимошенко приїхав у [[СРСР]], де відвідав [[Львів]] (Інститут машинознавства та автоматики), [[Харків]] (Технологічний інститут), [[Київ]] (Інститут механіки), [[Москва|Москву]] (Інститут механіки та ін.), [[Ленінград]] (Інститут інженерів транспорту, Політехнічний інститут). Після цієї подорожі він написав книгу споминів "Як я пам'ятаю".
+
1958 року Тимошенко приїхав у [[СРСР]], де відвідав [[Львів]] (Інститут машинознавства та автоматики), [[Харків]] (Технологічний інститут), [[Київ]] (Інститут механіки), [[Москва|Москву]] (Інститут механіки та ін.), [[Ленінград]] (Інститут інженерів транспорту, Політехнічний інститут). Після цієї подорожі він написав книгу споминів «Як я пам'ятаю».
 
Ще одну подорож в СРСР Степан Тимошенко здійснив у 1967 році. Відвідав рідні йому з дитинства Ромни, Київ, побував у Москві та Ленінграді.
 
Ще одну подорож в СРСР Степан Тимошенко здійснив у 1967 році. Відвідав рідні йому з дитинства Ромни, Київ, побував у Москві та Ленінграді.
   
 
З 1960 року Тимошенко замешкав у Вуперталі (ФРН) у своєї доньки Ганни Степанівни Гельцельт-Тимошенко. Там і помер на 94-му році життя 29 травня 1972 року. Похований біля дружини на [[Альта-Меса (кладовище)|кладовищі Альта-Меса]] в [[Пало Альто]] в Каліфорнії (США).
 
З 1960 року Тимошенко замешкав у Вуперталі (ФРН) у своєї доньки Ганни Степанівни Гельцельт-Тимошенко. Там і помер на 94-му році життя 29 травня 1972 року. Похований біля дружини на [[Альта-Меса (кладовище)|кладовищі Альта-Меса]] в [[Пало Альто]] в Каліфорнії (США).
   
==Науковий доробок==
+
== Науковий доробок ==
   
 
Степан Тимошенко відомий в інженерній справі за своїми фундаментальними працями з [[опір матеріалів|опору матеріалів]], теорій пружності та коливань. Основоположник школи прикладної механіки в США.
 
Степан Тимошенко відомий в інженерній справі за своїми фундаментальними працями з [[опір матеріалів|опору матеріалів]], теорій пружності та коливань. Основоположник школи прикладної механіки в США.
   
Основні напрями наукової роботи — фундаментальні розробки і подальший розвиток актуальних проблем механіки твердого тіла: міцності, стійкості й коливання механічних систем, будівельної механіки і теорії споруд. Його наукові праці стали основою розвитку багатьох напрямів механіки. Особливо великий внесок ним зроблений у розвиток прикладної теорії пружності, теорії стійкості пружних, оболонкових і пластинчатих систем, у тому числі підкріплених ребрами жорсткості. Важливими є дослідження щодо згинання, кручення, коливання та удару сучасних інженерних конструкцій. Він розв'язав задачу щодо концентрації напружень поблизу отворів, міцності залізних рейок. З урахуванням новітніх досягнень науки і техніки виконав фундаментальні розробки з опору матеріалів, прикладної теорії пружності і теорії коливань, які випереджали свій час і знайшли повне практичне використання у створенні сучасної авіаційно-космічної техніки, інженерних споруд та кораблебудуванні. Поряд з точним розв'язанням актуальних задач з теорії стійкості тонкостінних пружних систем використовував розроблений ним загальний метод, широко відомий як енергетичний, або як метод Тимошенка.
+
Основні напрями наукової роботи&nbsp;— фундаментальні розробки та подальший розвиток актуальних проблем механіки твердого тіла: міцності, стійкості й коливання механічних систем, будівельної механіки та теорії споруд. Його наукові праці стали основою розвитку багатьох напрямів механіки. Особливо великий внесок ним зроблений у розвиток прикладної теорії пружності, теорії стійкості пружних, оболонкових і пластинчатих систем, у тому числі підкріплених ребрами жорсткості. Важливими є дослідження щодо згинання, кручення, коливання та удару сучасних інженерних конструкцій. Він розв'язав задачу щодо концентрації напружень поблизу отворів, міцності залізних рейок. З урахуванням новітніх досягнень науки та техніки виконав фундаментальні розробки з опору матеріалів, прикладної теорії пружності й теорії коливань, які випереджали свій час і знайшли повне практичне використання у створенні сучасної авіаційно-космічної техніки, інженерних споруд та кораблебудуванні. Поряд з точним розв'язанням актуальних задач з теорії стійкості тонкостінних пружних систем використовував розроблений ним загальний метод, широко відомий як енергетичний, або як метод Тимошенка.
   
===Вибрані публікації===
+
=== Вибрані публікації ===
 
Автор понад 150 наукових праць. Зокрема:
 
Автор понад 150 наукових праць. Зокрема:
* ''Стабильность плит при сжатии'', Киев: Тип. Кульженко, 1908. — 60 с.
+
* ''Стабильность плит при сжатии'', Киев: Тип. Кульженко, 1908.&nbsp;— 60 с.
* ''Курс сопротивления материалов'', Киев: Киевский политехнический институт, 1911. — 517 с.
+
* ''Курс сопротивления материалов'', Киев: Киевский политехнический институт, 1911.&nbsp;— 517 с.
 
* ''Applied Elasticity'', with J. M. Lessells, D. Van Nostrand Company, 1925
 
* ''Applied Elasticity'', with J. M. Lessells, D. Van Nostrand Company, 1925
 
* ''Vibration Problems in Engineering'', D. Van Nostrand Company, 1st Ed. 1928, 2nd Ed. 1937, 3rd Ed. 1955 (with D. H. Young)
 
* ''Vibration Problems in Engineering'', D. Van Nostrand Company, 1st Ed. 1928, 2nd Ed. 1937, 3rd Ed. 1955 (with D. H. Young)
Рядок 85: Рядок 80:
 
* ''Прикладная теория упругости'', 1931
 
* ''Прикладная теория упругости'', 1931
 
* ''Расчет упругих арок'', 1933
 
* ''Расчет упругих арок'', 1933
* ''Strength of Materials'', Part I, Elementary Theory and Problems, D. Van Nostrand Company, 1st Ed. 1930, 2nd Ed. 1940, 3rd Ed. 1955
+
* ''Strength of Materials'', Part I, Elementary Theory and Problems, D. Van Nostrand Company, 1st Ed. 1930, 2nd Ed. 1940, 3rd Ed. 1955
 
* ''Strength of Materials'', Part II, Advanced Theory and Problems, D. Van Nostrand Company, 1st Ed. 1930, 2nd Ed. 1941, 3rd Ed. 1956
 
* ''Strength of Materials'', Part II, Advanced Theory and Problems, D. Van Nostrand Company, 1st Ed. 1930, 2nd Ed. 1941, 3rd Ed. 1956
 
* ''Theory of Elasticity '', McGraw-Hill Book Company, 1st Ed. 1934, 2nd Ed. 1951 (with J. N. Goodier)
 
* ''Theory of Elasticity '', McGraw-Hill Book Company, 1st Ed. 1934, 2nd Ed. 1951 (with J. N. Goodier)
Рядок 95: Рядок 90:
 
* ''Advanced Dynamics'', with D. H. Young, McGraw-Hill Book Company, 1948
 
* ''Advanced Dynamics'', with D. H. Young, McGraw-Hill Book Company, 1948
 
* ''History of The Strength of Materials'', McGraw-Hill Book Company, 1953
 
* ''History of The Strength of Materials'', McGraw-Hill Book Company, 1953
* ''Engineering Education in Russia'', McGraw-Hill Book Company, 1959
+
* ''Engineering Education in Russia'', McGraw-Hill Book Company, 1959
 
* ''As I Remember'', D. Van Nostrand, 1968, ASIN: B000JOIJ7I
 
* ''As I Remember'', D. Van Nostrand, 1968, ASIN: B000JOIJ7I
 
* ''Устойчивость стержней, пластин и оболочек'', Москва: Наука, 1971.
 
* ''Устойчивость стержней, пластин и оболочек'', Москва: Наука, 1971.
Рядок 101: Рядок 96:
 
* ''Статические и динамические проблемы теории упругости'', Киев: Наукова думка, 1975
 
* ''Статические и динамические проблемы теории упругости'', Киев: Наукова думка, 1975
   
  +
<br />
== Міжнародне визнання та вшанування пам’яті ==
 
  +
 
== Міжнародне визнання та вшанування пам'яті ==
 
{{Фотоколонка|ш=140|color=#76EEC6
 
{{Фотоколонка|ш=140|color=#76EEC6
 
|MedalTimoshenko.jpg|текст1 =Медаль ім. Тимошенка
 
|MedalTimoshenko.jpg|текст1 =Медаль ім. Тимошенка
Рядок 108: Рядок 105:
 
|Степан Тимошенко.JPG|текст4 = Пам'ятник С. Тимошенку на території КПІ в Києві}}
 
|Степан Тимошенко.JPG|текст4 = Пам'ятник С. Тимошенку на території КПІ в Києві}}
   
Наукові досягнення Тимошенка було визнано у всьому світі. Його обрано членом академій наук і наукових товариств багатьох країн: Української (1918), СРСР (1928), Польської (1935), Французької (1939), Американської (1940), Італійської (1948) академій наук; почесним членом Лондонського королівського товариства (1944), [[Товариство Українських Інженерів Америки|Товариства українських інженерів Америки]] (1953); членом Наукового товариства ім. Шевченка (1923), Української вільної академії наук (1947), Спілки швейцарських інженерів. Почесні звання доктора honoris causa йому присвоїли Лехайський університет (США, 1938), Мічиганський університет (1938), Цюріхський вищий технічний університет (1947), Болонський університет (1954), Загребська політехніка (1956), Туринська політехніка (1960).
+
Наукові досягнення Тимошенка було визнано у всьому світі. Його обрано членом академій наук і наукових товариств багатьох країн: Української (1918), СРСР (1928), Польської (1935), Французької (1939), Американської (1940), Італійської (1948) академій наук; почесним членом Лондонського королівського товариства (1944), [[Товариство Українських Інженерів Америки|Товариства українських інженерів Америки]] (1953); членом Наукового товариства ім. Шевченка (1923), Української вільної академії наук (1947), Спілки швейцарських інженерів. Почесні звання доктора honoris causa йому присвоїли Лехайський університет (США, 1938), Мічиганський університет (1938), Цюрихський вищий технічний університет (1947), Болонський університет (1954), Загребська політехніка (1956), Туринська політехніка (1960).
   
Заслуги С.&nbsp;Тимошенка були відзначені різноманітними преміями та нагородами: премією ім. Д.&nbsp;І. Журавського (1911), премією ім. Салова від Міністерства шляхів сполучення Росії (1915), медаллю ім. Ворчестера Ріда Вагнера (1935) та медаллю ім. С.&nbsp;Тимошенка (1957) від Американського товариства інженерів-механіків (ASME), медаллю ім. Ламме (1939) від Американського товариства інженерної освіти (ASEE), медалями ім. Леві (1944) та ім. Крессона (1958) від Інституту ім.Франкліна, міжнародною медаллю ім. Дж.Ватта (1948) від Британського
+
Заслуги С.&nbsp;Тимошенка були відзначені різноманітними преміями та нагородами: премією ім. Д.&nbsp;І. Журавського (1911), премією ім. Салова від Міністерства шляхів сполучення Росії (1915), медаллю ім. Ворчестера Ріда Вагнера (1935) та медаллю ім. С.&nbsp;Тимошенка (1957) від Американського товариства інженерів-механіків (ASME), медаллю ім. Ламме (1939) від Американського товариства інженерної освіти (ASEE), медалями ім. Леві (1944) та ім. Крессона (1958) від Інституту ім. Франкліна, міжнародною медаллю ім. Дж. Ватта (1948) від Британського
інституту інженерів-механіків, Великою медаллю (1948) від спілки інженерів-докторів Франції,
+
інституту інженерів-механіків, Великою медаллю (1948) від спілки інженерів-докторів Франції, медаллю ім. Трасентера від спілки інженерів Льєзького політехнікума, медаллю ім. Дж. Евінга від Товариства англійських цивільних інженерів (1963).
медаллю ім. Трасентера від спілки інженерів Льєзького політехнікума, медаллю ім. Дж. Евінга від Товариства англійських цивільних інженерів (1963).
 
   
1951 року адміністрація Стенфордського університету назвала іменем Тимошенка Лабораторію інженерної механіки. У 1957 році Відділом прикладної механіки [[Американське товариство інженерів-механіків|Американського товариства інженерів-механіків]] (ASME) «на честь Степана П. Тимошенка, всесвітньовідомого авторитета в галузі прикладної механіки, і пошанування його внеску як автора і вчителя» була заснована [[медаль Тимошенка]] ({{lang-en|Timoshenko Medal}})<ref>{{cite web|publisher=asme.org|title=Timoshenko Medal|url=http://www.asme.org/about-asme/honors-awards/achievement-awards/timoshenko-medal|archiveurl=http://www.webcitation.org/6HZs8Dvn7|archivedate=2013-06-23}}</ref>. Нею щорічно нагороджують науковців за визначні досягнення в галузі прикладної механіки. Першим її отримав у рік заснування Степан Тимошенко з таким обґрунтуванням: «За безцінний внесок і особистий приклад як лідера нової ери у прикладній механіці».
+
1951 року адміністрація Стенфордського університету назвала іменем Тимошенка Лабораторію інженерної механіки. У 1957 році Відділом прикладної механіки [[Американське товариство інженерів-механіків|Американського товариства інженерів-механіків]] (ASME) «на честь Степана П. Тимошенка, всесвітньовідомого авторитета в галузі прикладної механіки, і пошанування його внеску як автора і вчителя» була заснована [[медаль Тимошенка]] ({{lang-en|Timoshenko Medal}})<ref>{{cite web|publisher=asme.org|title=Timoshenko Medal|url=http://www.asme.org/about-asme/honors-awards/achievement-awards/timoshenko-medal|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HZs8Dvn7?url=https://www.asme.org/about-asme/get-involved/honors-awards/achievement-awards/timoshenko-medal|archivedate=2013-06-23|accessdate=2011-10-04|deadurl=no}}</ref>. Нею щорічно нагороджують науковців за визначні досягнення в галузі прикладної механіки. Першим її отримав у рік заснування Степан Тимошенко з таким обґрунтуванням: «За безцінний внесок і особистий приклад як лідера нової ери у прикладній механіці».
   
  +
[[Американське товариство інженерів-механіків|ASME]]&nbsp;— некомерційна членська організація. Товариство засноване 1880 року невеликою групою провідних промисловців, ASME зростало протягом десятиріч і налічує понад 120 000 членів більш ніж у 150 країнах світу.
Його іменем названий [[Інститут механіки імені С. П. Тимошенка НАН України|Інститут механіки Національної Академії України]]. У Києві на будинку, де він мешкав (вул. Гоголівська, 23), встановлено меморіальну дошку з його портретом, а на території Київської політехніки пам’ятник. 1998 року в Україні випущено поштову марку, присвячену пам’яті Тимошенка. Одну з вулиць [[Львів|Львова]] названо вулицею Братів Тимошенків.
 
  +
Серед лауреатів [[медаль Тимошенка|медалі Тимошенка]] є такі вчені: [[Теодор фон Карман]] (1958), [[Джеймс Лайтхілл]] (1973), [[Іоанніс Аргіріс]] (1981), [[Даніель Друкер]] (1983) та ін. 2017-го року лауреатом медалі Тимошенка став Віґґо Тверґаард (Viggo Tvergaard), науковець з Данії.
   
  +
У своїй промові з приводу нагородження він сказав таке: «Вже під час мого навчання в аспірантурі я читав автобіографію Тимошенка „Як я пам'ятаю“. Сильна рання кар'єра, обіймання посад, які стосувалися дослідження твердих матеріалів у Києві та Санкт-Петербурзі, перервана російською революцією та повільне будування другої сильної кар'єри в США. Надзвичайно захопливий приклад!»
==Див. також==
 
  +
 
Іменем Тимошенка названий [[Інститут механіки імені С. П. Тимошенка НАН України|Інститут механіки Національної Академії України]]. У Києві на будинку, де він мешкав (вул. Гоголівська, 23), встановлено меморіальну дошку з його портретом, а на території Київської політехніки&nbsp;пам'ятник. 1998 року в Україні випущено поштову марку, присвячену пам'яті Тимошенка. Одну з вулиць [[Львів|Львова]] названо вулицею Братів Тимошенків.
  +
  +
[[23 грудня]] [[2018]] року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата&nbsp;— 140 років з дня народження Степана Тимошенка (1878—1972), вченого у галузі механіки.<ref>[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2287-19 Постанова Верховної Ради України від 08.02.2018&nbsp;р. №&nbsp;2287-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році»]</ref>
  +
 
== Див. також ==
 
* [[Медаль імені Степана Тимошенка]]
 
* [[Медаль імені Степана Тимошенка]]
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==
 
{{reflist}}
 
{{reflist}}
 
== Посилання ==
 
* [http://www.uamodna.com/articles/braty-tymoshenky-vcheni-svitovoyi-slavy/ Степан Тимошенко: біографія] // UaModna, 18 серпня 2015
 
   
 
== Література ==
 
== Література ==
 
* [[Абліцов Віталій Григорович|Віталій Абліцов]] «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті»&nbsp;— К.: КИТ, 2007.&nbsp;— 436 с.
 
* {{ЕУ}}
 
 
* Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці. Збірник нарисів. Лозбень В.&nbsp;Л.&nbsp;Механік, якого визнав світ.&nbsp;— Львів: Меморіал, 1992.&nbsp;— С. 302—318.
 
* Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці. Збірник нарисів. Лозбень В.&nbsp;Л.&nbsp;Механік, якого визнав світ.&nbsp;— Львів: Меморіал, 1992.&nbsp;— С. 302—318.
  +
* ''Брега Г. С.'' [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Tymoshenko_St Тимошенко Степан Прокопович] // {{ЕІУ|10|79}}
 
* Грабовський С. Генії проти ідіотів: Алгоритми української історії.&nbsp;— К.: ВД «Стилос», 2008.&nbsp;— 352 с.
 
* Грабовський С. Генії проти ідіотів: Алгоритми української історії.&nbsp;— К.: ВД «Стилос», 2008.&nbsp;— 352 с.
 
* {{ЕУ}}
* [http://www.nap.edu/books/0309032873/html/322.html Biographical Memoirs about Stephen P. Timoshenko (machine-read extracts)]. The National Academies Press (United States National Academy of Sciences)
 
* http://www.ukrop.com/ua/encyclopaedia/100names/6094.html
 
* http://www.nbuv.gov.ua/people/tymoshenko.html
 
* [[Абліцов Віталій Григорович|Віталій Абліцов]] «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті»&nbsp;— К.: КИТ, 2007.&nbsp;— 436 с.
 
* http://www.asme.org/Governance/Honors/SocietyAwards/Timoshenko_Medal.cfm
 
* [[Корсак Іван Феодосійович|Іван Корсак]] [http://ivankorsak.com/tvorchist/borozna-u-chuzhomu-poli "Борозна у чужому полі]&nbsp;— Київ, «Ярославів Вал»,2014.&nbsp;— 224 с.
 
   
 
== Посилання ==
  +
* {{УМЕ15|частина=Тимошенко Степан|сторінки=1898}}
 
* [http://www.uamodna.com/articles/braty-tymoshenky-vcheni-svitovoyi-slavy/ Степан Тимошенко: біографія] // UaModna, 18 серпня 2015
 
* [http://www.nap.edu/books/0309032873/html/322.html Biographical Memoirs about Stephen P. Timoshenko (machine-read extracts)]. The National Academies Press (United States National Academy of Sciences, стор. 323—350) {{ref-en}}
  +
* [http://www.ukrop.com/ua/encyclopaedia/100names/6094.html 100 імен]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} {{недоступне посилання}}
  +
* [https://web.archive.org/web/20081120091730/http://www.nbuv.gov.ua/people/tymoshenko.html] {{недоступне посилання}}
  +
* [https://www.asme.org/about-asme/get-involved/honors-awards/achievement-awards/timoshenko-medal Медаль Тимошенко] {{ref-en}}
  +
 
{{бібліоінформація}}
 
{{бібліоінформація}}
{{ukr-sci-stub}}
 
   
 
[[Категорія:Уродженці Конотопського району]]
 
[[Категорія:Уродженці Конотопського району]]
 
[[Категорія:Науковці КПІ]]
 
[[Категорія:Науковці КПІ]]
 
[[Категорія:Науковці Стенфордського університету]]
 
[[Категорія:Науковці Стенфордського університету]]
[[Категорія:Академіки Всеукраїнської академії наук‎]]
+
[[Категорія:Академіки Всеукраїнської академії наук]]
 
[[Категорія:Українські механіки]]
 
[[Категорія:Українські механіки]]
 
[[Категорія:Українська діаспора США]]
 
[[Категорія:Українська діаспора США]]
 
[[Категорія:Персоналії:Ромни]]
 
[[Категорія:Персоналії:Ромни]]
 
[[Категорія:Поховані на цвинтарі Альта-Меса]]
 
[[Категорія:Поховані на цвинтарі Альта-Меса]]
[[Категорія:Доктори «honoris causa»]]
+
[[Категорія:Почесні доктори]]
 
[[Категорія:Люди на марках]]
 
[[Категорія:Люди на марках]]
  +
[[Категорія:Науковці, іменем яких названі наукові премії]]

Поточна версія на 16:48, 13 вересня 2019

Степан Прокопович Тимошенко
Stephen Timoshenko.jpg
Народився 11 (23) грудня 1878
Шпотівка, Чернігівська губернія, Російська імперія[1]
Помер 29 травня 1972(1972-05-29)[1][2] (93 роки)
Вупперталь, Північний Рейн-Вестфалія, ФРН[1]
Поховання Пало-Альто
Місце проживання Україна, Росія, США,ФРН
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the United States.svg США
Національність українець
Діяльність інженер, викладач університету, автобіограф
Alma mater Петербурзький інститут інженерів шляхів
Сфера інтересів механіка
Заклад Петербурзький інститут інженерів шляхів, Київський політехнічний інститут, Інститут технічної механіки Української академії наук, Загребський політехнічний інститут, компанія "Вестінґгауз", Мічиганський університет, Стенфордський університет
Вчене звання академік Української Академії наук, член-кореспондент національних академій наук різних країн світу, професор
Науковий ступінь доктор honoris causa Мічиганського, Лехайського, Болонського університетів, Цюрихського та Мюнхенського Вищих технічних інститутів та ін.
Науковий керівник Кирпичов Віктор Львович[3] і Людвіґ Прандтль
Аспіранти, докторанти Egor Popovd[4]
Член Лондонське королівське товариство, НАН України, Академія наук СРСР, Французька академія наук, Американське філософське товариство[5] і Американська асоціація сприяння розвитку науки[5]
Нагороди
Теорія балки Тимошенко

Тимошенко Степан Прокопович у Вікісховищі?

Степа́н Проко́пович Тимоше́нко (11 (23) грудня 1878(18781223), с. Шпотівка, Сумщина — 29 травня 1972, Вупперталь, ФРН) — всесвітньовідомий український, американський та німецький вчений у галузі механіки. Батько теоретичної механіки. Основоположник теорії міцності матеріалів, теорії пружності та коливань. Один з організаторів і перших академіків Української академії наук (УАН). Автор відомої теорії балок[6].

ЖиттєписРедагувати

Народився 23 грудня 1878 року в селі Шпотівка Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині Конотопський район Сумської області) у родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка (1847—1932) та його дружини Юзефіни Яківни Сарнавської (1854—1922)  — доньки відставного військового. Прокіп Тимошенко походив з кріпацької родини, проте за щасливим збігом обставин отримав початкову освіту у поміщицькому домі, пізніше закінчив у Харкові дворічну школу землемірів. У 1876 році одружився з Юзефіною Сарнавською, випускницею Фундуклеївської жіночої гімназії у Києві. Степан був старшим сином у цій родині. У 1881 році народився його брат Сергій, а у 1885 році  — Володимир.

ОсвітаРедагувати

Першими вчителями Степана була мама, пізніше вчителька з Києва, яку через рік у 1887 році замінив досвідчений педагог Михайло Коваленко. Набуті знання дозволили йому наприкінці травня 1889 року успішно скласти конкурсні іспити та бути зарахованим на навчання до реального училища повітового міста Полтавської губернії Ромни. Попервах Степан мав певні проблеми у навчанні, оскільки навчали в училищі російською мовою, а в його родині спілкувалися тільки українською. Та, опанувавши російську мову, Степан став першим учнем у класі. Одним з його найкращих шкільних приятелів став Абрам Йоффе, з яким Степан підтримував дружні стосунки й в зрілому віці.

Після завершення навчання в училищі у 1896 році Степан Тимошенко поїхав на навчання в Петербург, де одночасно успішно склав вступні іспити до Інституту цивільних інженерів та Інституту інженерів шляхів (частіше його називали Шляховий інститут). Перевагу віддав Шляховому інституту  — одному з найкращих навчальних закладів Російської імперії, де на той час працювали видатні математики й механіки М. В. Остроградський, В. Я. Буняковський, Б.Клапейрон, Г.Ламе, Д.І.Журавський, Ф.С.Ясинський та ін.

Після успішного завершення навчання в інституті у 1900 році С.Тимошенко відбуває річну обов'язкову військову службу в саперному батальйоні, дислокованому в Петербурзі. У 1902 році одружується з Олександрою Архангельською, студенткою медичної школи, яку знав зі студентських років. З 1901 року до 1904 року працює у механічних лабораторіях спочатку Шляхового, а пізніше Політехнічного інститутів. За час практичної роботи в лабораторіях вивчив методи механічних досліджень, проводив практичні заняття з опору матеріалів та теоретичної механіки, зацікавився науковими дослідженнями в галузі механіки матеріалів. Для розширення знань з опору матеріалів С.Тимошенко, який добре знав французьку та німецьку мови, додатково вивчив англійську і переклав з англійської «Курс з математичної теорії пружності» О.Лява, з німецької «Опір матеріалів» А.Феппля, самостійно поглиблював свої знання з математики. На час літньої відпустки 1904 р. С.Тимошенко поїхав до Німеччини для ознайомлення з досягненнями передових технічних шкіл. Особливе значення для нього мали лекції та лабораторні заняття з механіки та опору матеріалів професора А.Феппля в Мюнхенському політехнікумі.

Під час революційних подій 1905 року заняття в Політехнічному інституті були скасовані й С.Тимошенко виїхав до Німеччини, щоб у Ґеттінґенському університеті під керівництвом директора інституту прикладної механіки професора Л.Прандтля поповнити свою технічну освіту. Досліджуючи бокову стійкість двотаврової балки в умовах кручення, він вивів рівняння кручення і сформулював умови стійкості балки. Ці дослідження були використані у його дисертаційній роботі.

Викладацька та наукова діяльністьРедагувати

У 1906 році виграв конкурс на заміщення посади професора кафедри опору матеріалів Київського політехнічного інституту. Влітку того ж року в Ґеттінґенському університеті він досліджував важливу для будівництва проблему стійкості стиснутих пластин. Йому вдалося вивести трансцендентне рівняння, за яким можна було обчислювати критичне значення сил стискання пластин без їх деформування. У травні 1907 року С.Тимошенко захистив у Київському політехнічному інституті дисертацію на ступінь ад'юнкта прикладної механіки. Його діяльність як професора Київського політехнічного інституту була надзвичайно плідною й багатогранною. Він розширив і устаткував новими дослідними машинами лабораторію механічних випробувань, започаткував викладання курсу теорії пружності, оновив курс опору матеріалів та методику його викладання, написав для нього підручник, який спочатку був виданий у літографованому вигляді в 1908 році, а надрукований пізніше в 1911 році. Цей унікальний підручник з опору матеріалів пізніше був перекладений багатьма мовами та неодноразово перевидавався протягом півстоліття.

1909 року Тимошенка обрали деканом інженерного відділення. Попри завантаженість адміністративною та викладацькою роботою він продовжує інтенсивну наукову роботу, завершує монографію «Про стійкість пружних систем» (1910), у якій розглядає енергетичний підхід до проблем стійкості. Ця робота була відзначена премією видатного механіка Д. І. Журавського, встановленою Петербурзьким Шляховим інститутом.

У січні 1911 року разом з групою викладачів (з-поміж них і Євген Патон) підписав різкий протест проти поліційного свавілля щодо студентських заворушень, зумовлених антиукраїнською політикою Столипіна. Його тут же звільняють з роботи, позбавивши засобів до існування. Він змушений повернутися до Петербурга, де, щоб мати змогу утримувати сім'ю, погоджується на погодинне читання лекцій у різних закладах. З січня 1913 він стає професором Шляхового інституту, невдовзі — професором Політехнічного та Електротехнічного інститутів. У Петербурзі він написав і видав дві частини курсу теорії пружності, які стануть основою майбутніх англомовних монографій з теорії пружності, проблем стійкості деформівних систем.

Наприкінці 1917 повертається до Києва на посаду професора Київського політехнічного інституту на запрошення ради професорів інституту. На початку 1918 року у складі комісії, яку очолював академік В. І. Вернадський, Тимошенко активно працює над організацією Української Академії наук. За його пропозицією академія мала сприяти поглибленню взаємодії академічної науки та техніки. Подальша діяльність Української Академії наук, у якій вперше у світовій практиці в число академічних наук були введені технічні науки, підтвердив ефективність нових форм взаємодії вчених, конструкторів, інженерів, запропонованих Тимошенком. Восени 1918 року він був призначений одним з 12 академіків Української Академії наук та очолив організований ним Інститут технічної механіки (тепер Інститут механіки імені С. П. Тимошенка НАН України). Проте, в умовах бурхливих подій в Україні, коли змінювалися уряди й режими, а в Києві велися військові дії, його діяльність на посадах професора політехнічного інституту, академіка і директора Інституту механіки не могла тривати довго. У вересні 1919 року Київ був захоплений денікінцями, а в грудні — більшовиками. Практично припинилися заняття в Політехнічному інституті, була паралізована діяльність Української Академії наук, академік В.Вернадський подався у відставку.

Позбавлений роботи та засобів до життя, розуміючи загрозу більшовицької окупації, Тимошенко у 1920 році приймає пропозицію очолити кафедру опору матеріалів у Загребському політехнічному інституті (Югославія).

Навесні 1922 року отримує запрошення на роботу від однієї з американських фірм у місті Філадельфія, яка займається усуненням вібрацій і зрівноважуванням машин. Після довгих роздумів приймає пропозицію і виїжджає до США разом з дружиною і молодшою донькою Мариною. Старші діти Анна і Григорій залишаються в Берліні, щоб за порадою батька отримати ґрунтовну освіту у Берлінському політехнічному інституті. Невдовзі переходить на роботу наукового консультанта відомої фірми «Вестінгауз»(Westinghouse Electric Corporation, East Pittsburg). У цей період публікує дві монографії: «Прикладна теорія пружності», «Проблеми вібрації в інженерній науці».

 
Тимошенко (сидить другий справа) серед студентів та викладачів Мічиганського університету, 1936

У 1927 повертається до викладацької роботи на посаді завідувача кафедри з дослідницької роботи Мічиганського університету. Читає лекції та працює з докторантами. При цьому він не полишає контактів з компанією «Вестінгауз». Щоліта відвідує Європу, де зустрічається зі своїми колегами з інших університетів. Під час роботи в Мічиганському університеті С.Тимошенко організував Відділ прикладної механіки при Американському товаристві інженерів-механіків (ASME), започаткував видання журналу «Прикладна механіка», заснував щонедільний семінар з теоретичної та прикладної механіки, видав фундаментальні праці «Опір матеріалів» (два томи, 1930), «Теорія пружності» (1933), «Теорія стійкості» (1936). Надзвичайно популярною стала заснована ним при університеті у 1929 році літня школа прикладної механіки для інженерів, викладачів університетів і технічних шкіл США.

У 1936 переїжджає до Пало Альто (Palo Alto), де на запрошення адміністрації Стенфордського університету (Каліфорнія) очолює кафедру механіки. Там він продовжує заняття з докторантами, читає лекції з механіки та статики споруд, тонких пластин та оболонок, історії опору матеріалів. У 1940 році його обирають дійсним членом Національної академії наук США. З 1943 до 1960 року він працює на посаді професора кафедри механіки Стенфордського університету. За період роботи в Стенфордському університеті публікує ґрунтовні монографії: «Теорія пластинок і оболонок» (1940), «Статика споруд» (1945), «Вища динаміка» (1948), «Історія опору матеріалів» (1953).

Останні роки життяРедагувати

1944 року Степан Тимошенко вийшов на пенсію, проте продовжував викладати в Стенфордському університеті, мешкаючи у Пало Альто в Каліфорнії. 1946 року відійшла з життя його дружина.

1958 року Тимошенко приїхав у СРСР, де відвідав Львів (Інститут машинознавства та автоматики), Харків (Технологічний інститут), Київ (Інститут механіки), Москву (Інститут механіки та ін.), Ленінград (Інститут інженерів транспорту, Політехнічний інститут). Після цієї подорожі він написав книгу споминів «Як я пам'ятаю». Ще одну подорож в СРСР Степан Тимошенко здійснив у 1967 році. Відвідав рідні йому з дитинства Ромни, Київ, побував у Москві та Ленінграді.

З 1960 року Тимошенко замешкав у Вуперталі (ФРН) у своєї доньки Ганни Степанівни Гельцельт-Тимошенко. Там і помер на 94-му році життя 29 травня 1972 року. Похований біля дружини на кладовищі Альта-Меса в Пало Альто в Каліфорнії (США).

Науковий доробокРедагувати

Степан Тимошенко відомий в інженерній справі за своїми фундаментальними працями з опору матеріалів, теорій пружності та коливань. Основоположник школи прикладної механіки в США.

Основні напрями наукової роботи — фундаментальні розробки та подальший розвиток актуальних проблем механіки твердого тіла: міцності, стійкості й коливання механічних систем, будівельної механіки та теорії споруд. Його наукові праці стали основою розвитку багатьох напрямів механіки. Особливо великий внесок ним зроблений у розвиток прикладної теорії пружності, теорії стійкості пружних, оболонкових і пластинчатих систем, у тому числі підкріплених ребрами жорсткості. Важливими є дослідження щодо згинання, кручення, коливання та удару сучасних інженерних конструкцій. Він розв'язав задачу щодо концентрації напружень поблизу отворів, міцності залізних рейок. З урахуванням новітніх досягнень науки та техніки виконав фундаментальні розробки з опору матеріалів, прикладної теорії пружності й теорії коливань, які випереджали свій час і знайшли повне практичне використання у створенні сучасної авіаційно-космічної техніки, інженерних споруд та кораблебудуванні. Поряд з точним розв'язанням актуальних задач з теорії стійкості тонкостінних пружних систем використовував розроблений ним загальний метод, широко відомий як енергетичний, або як метод Тимошенка.

Вибрані публікаціїРедагувати

Автор понад 150 наукових праць. Зокрема:

  • Стабильность плит при сжатии, Киев: Тип. Кульженко, 1908. — 60 с.
  • Курс сопротивления материалов, Киев: Киевский политехнический институт, 1911. — 517 с.
  • Applied Elasticity, with J. M. Lessells, D. Van Nostrand Company, 1925
  • Vibration Problems in Engineering, D. Van Nostrand Company, 1st Ed. 1928, 2nd Ed. 1937, 3rd Ed. 1955 (with D. H. Young)
  • Festigkeitprobleme in Maschinenbau, 1928
  • Stabilitätsprobleme der Elastizität, 1928
  • Прикладная теория упругости, 1931
  • Расчет упругих арок, 1933
  • Strength of Materials, Part I, Elementary Theory and Problems, D. Van Nostrand Company, 1st Ed. 1930, 2nd Ed. 1940, 3rd Ed. 1955
  • Strength of Materials, Part II, Advanced Theory and Problems, D. Van Nostrand Company, 1st Ed. 1930, 2nd Ed. 1941, 3rd Ed. 1956
  • Theory of Elasticity , McGraw-Hill Book Company, 1st Ed. 1934, 2nd Ed. 1951 (with J. N. Goodier)
  • Elements of Strength of Materials, D. Van Nostrand Co., 1st Ed. 1935, 2nd Ed. 1940, 3rd Ed. 1949 (with G.H. MacCullough), 4th Ed. 1962 (with D.H. Young)
  • Theory of Elastic Stability, McGraw-Hill Book Company, 1st Ed. 1936, 2nd Ed. 1961 (with J. M. Gere)
  • Engineering Mechanics, with D.H. Young, McGraw-Hill Book Company, 1st Ed. 1937, 2nd Ed. 1940, 3rd. Ed. 1951, 4th Ed. 1956
  • Theory of Plates and Shells , McGraw-Hill Book Company, 1st Ed. 1940, 2nd Ed. 1959 (with S. Woinowsky-Krieger)
  • Theory of Structures, with D. H. Young, McGraw-Hill Book Company, 1st Ed. 1945, 2nd Ed. 1965
  • Advanced Dynamics, with D. H. Young, McGraw-Hill Book Company, 1948
  • History of The Strength of Materials, McGraw-Hill Book Company, 1953
  • Engineering Education in Russia, McGraw-Hill Book Company, 1959
  • As I Remember, D. Van Nostrand, 1968, ASIN: B000JOIJ7I
  • Устойчивость стержней, пластин и оболочек, Москва: Наука, 1971.
  • Mechanics of Materials , with J. M. Gere, 1st edition, D. Van Nostrand Company, 1972
  • Статические и динамические проблемы теории упругости, Киев: Наукова думка, 1975


Міжнародне визнання та вшанування пам'ятіРедагувати

Наукові досягнення Тимошенка було визнано у всьому світі. Його обрано членом академій наук і наукових товариств багатьох країн: Української (1918), СРСР (1928), Польської (1935), Французької (1939), Американської (1940), Італійської (1948) академій наук; почесним членом Лондонського королівського товариства (1944), Товариства українських інженерів Америки (1953); членом Наукового товариства ім. Шевченка (1923), Української вільної академії наук (1947), Спілки швейцарських інженерів. Почесні звання доктора honoris causa йому присвоїли Лехайський університет (США, 1938), Мічиганський університет (1938), Цюрихський вищий технічний університет (1947), Болонський університет (1954), Загребська політехніка (1956), Туринська політехніка (1960).

Заслуги С. Тимошенка були відзначені різноманітними преміями та нагородами: премією ім. Д. І. Журавського (1911), премією ім. Салова від Міністерства шляхів сполучення Росії (1915), медаллю ім. Ворчестера Ріда Вагнера (1935) та медаллю ім. С. Тимошенка (1957) від Американського товариства інженерів-механіків (ASME), медаллю ім. Ламме (1939) від Американського товариства інженерної освіти (ASEE), медалями ім. Леві (1944) та ім. Крессона (1958) від Інституту ім. Франкліна, міжнародною медаллю ім. Дж. Ватта (1948) від Британського інституту інженерів-механіків, Великою медаллю (1948) від спілки інженерів-докторів Франції, медаллю ім. Трасентера від спілки інженерів Льєзького політехнікума, медаллю ім. Дж. Евінга від Товариства англійських цивільних інженерів (1963).

1951 року адміністрація Стенфордського університету назвала іменем Тимошенка Лабораторію інженерної механіки. У 1957 році Відділом прикладної механіки Американського товариства інженерів-механіків (ASME) «на честь Степана П. Тимошенка, всесвітньовідомого авторитета в галузі прикладної механіки, і пошанування його внеску як автора і вчителя» була заснована медаль Тимошенка (англ. Timoshenko Medal)[7]. Нею щорічно нагороджують науковців за визначні досягнення в галузі прикладної механіки. Першим її отримав у рік заснування Степан Тимошенко з таким обґрунтуванням: «За безцінний внесок і особистий приклад як лідера нової ери у прикладній механіці».

ASME — некомерційна членська організація. Товариство засноване 1880 року невеликою групою провідних промисловців, ASME зростало протягом десятиріч і налічує понад 120 000 членів більш ніж у 150 країнах світу. Серед лауреатів медалі Тимошенка є такі вчені: Теодор фон Карман (1958), Джеймс Лайтхілл (1973), Іоанніс Аргіріс (1981), Даніель Друкер (1983) та ін. 2017-го року лауреатом медалі Тимошенка став Віґґо Тверґаард (Viggo Tvergaard), науковець з Данії.

У своїй промові з приводу нагородження він сказав таке: «Вже під час мого навчання в аспірантурі я читав автобіографію Тимошенка „Як я пам'ятаю“. Сильна рання кар'єра, обіймання посад, які стосувалися дослідження твердих матеріалів у Києві та Санкт-Петербурзі, перервана російською революцією та повільне будування другої сильної кар'єри в США. Надзвичайно захопливий приклад!»

Іменем Тимошенка названий Інститут механіки Національної Академії України. У Києві на будинку, де він мешкав (вул. Гоголівська, 23), встановлено меморіальну дошку з його портретом, а на території Київської політехніки — пам'ятник. 1998 року в Україні випущено поштову марку, присвячену пам'яті Тимошенка. Одну з вулиць Львова названо вулицею Братів Тимошенків.

23 грудня 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 140 років з дня народження Степана Тимошенка (1878—1972), вченого у галузі механіки.[8]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати