Отара овець в Айдахо, США
На фермі. США.

Твари́нництво, галузь сільського господарства, що займається розведенням і використанням сільськогосподарських тварин. Воно забезпечує людей харчовими продуктами (молоко, масло, сир; близько 60 % білків, що їх споживає людина, — продукти тваринництва), дає сировину для легкої (вовна) і харчової, а також фармацевтичної промисловості, тяглову силу (кінь, віл), основне органічне добриво — гній. Продукти тваринництва легко збувати, і вони за нормальних обставин часто бували основою бюджету українського селянина. Тваринництво поділяється (в Україні) на скотарство (розведення і використання великої рогатої худоби), вівчарство, конярство, козівництво, кролівництво; до тваринництва зараховують також бджільництво та шовківництво.

Історія тваринництва в Україні

На українських землях тваринництво відоме вже з неоліту, коли плекали велику рогату худобу, овець, свиней і кіз, зокрема носії трипільської культури; з бронзової доби поширене конярство (особливо у степових народів, насамперед у скіфів). Значно було розвинене тваринництво за княжої доби, конярство також для військових цілей. Від 15 століття відомий вивіз волів на Захід, пізніше й до Москви; за Гетьманщини з Лівобережжя експортовано волів і овець; проте весь час тваринництво задовольняло насамперед потреби місцевого населення. Щойно з кінця 18 століття тваринництво на Південній Україні набирає ринкового характеру: експорт вовни і волів. Але після перетворення степів на орну землю вівчарство зменшилося через брак кормової бази, а волів, які добре надавалися на розорання важкої цілини, замінили коні .

З середини ХІХ століття до 1914

В українських умовах тваринництво було нерозривно пов'язане з хліборобством. Цей зв'язок був відмінний при різних системах сільського господарства. При перелоговій — худоба мала багато кормів, і тоді держали її у великій кількості; такі умови були у першій половині 19 століття на українських степах — там плекали багато овець і волів. З переходом до трипілля рівновага між цими двома галузями сільського господарства незабаром захиталася. Кормова база для свійської худоби зазнала скорочення, а разом з тим меншало й останньої; одночасно трудно було обробити землю, бо бракувало як робочої тварини, так і гною, падала врожайність і розвиток сільського господарства гальмувався. Такий стан існував у Лісостепу, зокрема на Лівобережжі, а з 1860-их і в Степу. Кількість худоби, особливо овець, зменшувалася, не лише порівняно з зростанням населення, але (у деяких районах) і в абсолютних числах. Сприятливіші умови для тваринництва створилися вдруге при системі сівозміни, бо тоді зростає кормова база і збільшується родючість ґрунту, але ця система панувала лише на Західній Україні.

Таким чином, кормова база для худоби на Україні була недостатня, за винятком Карпат і ліс. смуги, у яких було багато сіножатей і пасовищ, та на Західній Україні, де 1/10 засівної площі займали кормові. Основним кормом для худоби були взимку сіно і солома, влітку випас на пасовищах, значно менше — овес і ячмінь; б. цукроварень відходи їх продукції (хоч переважно частину цього високоякісного корму, також макуху тощо, вивозили за кордон). Через недостачу кормів та низькопорідність українська худоба була мало молочна (у своїй масі давала 600 — 1 000 л молока на рік) і мало м'ясиста. Щойно за останні роки до першої світової війни почалося деяке покращення — на Центральних і Східних Землях завдяки праці земств, але також завдяки заходам поміщицьких господарств. Велася робота над поліпшенням худоби, насамперед поширенням кращих рас. (див. також племінна робота).


Динаміка поголів'я худоби на Центр, і Східних Землях за 1882 — 1912 (у млн):
Роки Велика рогата худоба Вівці Свині
1882 5,4 15,2 3,0
1912 6,5 6,2 4,2

Значний спад числа овець був спричинений заоранням степів та браком попиту на вовну за кордоном (див. стор. 266). Зростання поголів'я великої рогатої худоби було незначне, і воно не дотримувало кроку з зростанням населення; зростало лише поголів'я свиней. Сильне зростання поголів'я коней, які, зокрема в степах, заміняли як тяглову силу волів (наприклад, на Херсонщині зросло число коней з 329 000 у 1881 до 814 000 у 1913; на всіх Центральих і Східних Землях — 5,5 млн).

1914 — 1941

У перші роки війни поголів'я худоби (зокрема великої рогатої) зросло на Центральних і Східних Землях у зв'язку зі збільшенням площі перелогів, труднощами експорту хліба, а тим самим і збільшенням кормової бази тваринництва. За роки воєнного комунізму воно впало (до того спричинилася й посуха 1921), знову збільшилося за НЕП-у (у зв'язку з збільшенням числа селянських господарств) і досягло найвищого стану в 1928. Пізніше знищення селянського індивідуального господарства, спричинене колективізацією, принесло занепад тваринництва: селяни самі вирізали частину худоби, замість віддати її до колгоспів. Дальший занепад спричинило погане господарювання в колгоспах і голод 1933, так що у 1933 залишилося ледве 41 % числа коней з часів перед колективізацією, 53 % рогатої худоби, 40 % свиней, 38 % овець і кіз. З 1934 кількість свійської худоби почала зростати (на це вплинув насамперед дозвіл колгоспникам тримати свійських тварин на присадибних наділах), але ще 1940 не був досягнутий стан 1928, як це видно з табл. (УРСР у межах до 1939; в млн):

Рік Коні Рогата худоба Свині Вівці та кози
1916 5,5 7,7 4,6 6,4
1928 5,5 8,6 7,0 8,1
1933 2,6 4,4 2,0 2,0
1936 2,5 6,1 6,0 2,3
1940 3,3 7,7 7,3 4,7

З 1934 радянська влада присвячувала чимраз більше уваги розбудові тваринництва в колгоспах і радгоспах: при всіх колгоспах створено (звичайно, 2 — 3) тваринницькі ферми, організовано тваринницькі радгоспи, багато зроблено для расового покращення худоби. З 1940 введено погектарний принцип поставок державі продуктів тваринництва. Про зростання питомої ваги колгоспів і радгоспів коштом приватних господарств свідчать числа: 1938 їм належало 31 % великої рогатої худоби, 1941 — 49,5 %; ч. для свиней: 33,8 і 49,6 %, овець 60,3 і 81,7 %. Решта припадала на особисті підсобні господарства колгоспників, робітників, службовців і приватних власників.

З 1941

Велика Вітчизняна війна і німецька окупація України спричинили втрату частини поголів'я худоби, і щойно на початку 1950-их досягнено стану 1941. Назагал відбудова тваринництва ішла з значно більшими труднощами порівняно з іншими галузями сільського господарства, і воно щораз більше відставало від потреб усе численнішого міського населення. Незадовільна була і далі кормова база, а колгоспники не були зацікавлені матеріально в розвитку тваринництва. Ці хиби намагалися усунути ухвали пленумів ЦК КПРС (вересневого 1953, січневого 1955 й ін.) і ряд інших ухвал партії й уряду з 1965 та останньо XXIV з'їзд КПРС та КП України, які визначали напрями тваринництва. Відтоді збільшено посіви кормових культур і кукурудзи, підвищено заготівельні та закупочні ціни на продукти тваринництва, поліпшено племінний склад тварин, виведено ряд нових цінних порід і удосконалено багато старих; збільшено інвестиції в тваринництво та імпорт кормів з закордону, піднесено технологію. Чималим поштовхом для інтенсифікації тваринництва мають бути міжгосподарські тваринницькі підприємства, число яких зросло між 1970 — 76 з 38 до 218 (28 % всього СРСР).

У світлі офіційної статистики збільшилося поголів'я великої рогатої худоби і свиней, залишилося без змін (з 1953) число овець, натомість зменшилося через механізацію сільського господарства число коней та волів. Подробиці видно з табл. (числа для УРСР у сучасних межах на 1 січня в млн):

Роки Велика рогата худоба всього у тому числі корови Свині Коні Вівці та кози
1916 9,1 4,1 6,5 6,5 6,9
1928 9,9 4,9 8,6 6,4 8,3
1935 5,1 2,5' 3,9 3,7 2,2
1941 11,0 6,0 9,2 4,7 7,3
1946 8,3 4,3 2,9 2,0 3,4
1950 11,0 5,8 7,0 4,5 5,8
1960 17,0 7,7 16,5 2,0 11,6
1970 20,3 8,5 17,2 1,4 8,7
1977 24,2 9,0 18,2 1,0 8,9

Збільшення поголів'я худоби стосується лише колгоспів і (зокрема) радгоспів, в особистих підсобних господарствах воно зазнає невеликого, але постійного зменшення (див. табл. на стор. 2 545 і 2 722).

Ще більше від поголів'я тварин зросла їхня продуктивність: м'ясо, сало, молоко й вовна та їх заготівля:

Види продукції 1913 1940 1950 1955 1960 1970 1977
М'ясо і сало
(в забійній вазі в тис. т)
1 122 1 127 1 195 1 351 2 068 2 850 3 441
Молоко (в тис. т) 4 667 7 114 6 804 9 670 13 995 18 712 22 324
Вовна (в тис. т) 14,8 13,5 11,9 17,9 27,6 24,8 29,6
Яйця (в млн) 3 005 3 272 3 490 4 292 7 187 9 202 13 141

Головними галузями тваринництва України є тепер розведення великої рогатої худоби й свинарство, далі — вівчарство і птахівництво; занепало конярство. Допоміжне значення мають кролівництво, бджільництво, шовківництво, рибальство і звіроводство.

1975 на 1 000 населення припадало на Україні 488 штук великої рогатої худоби, 185 овець та 885 свиней; ч. для всього СРСР: 432, 563 і 256; число великої рогатої худоби і свиней для деяких інших країн: Польща — 390 і 626, Західна Німеччина — 233 і 327, США — 594 і 229, Данія — 605 і 1 518.

У світлі офіційної статистики зростання споживання м'яса і сала на особу населення зросло у 1960 — 75 на 43 %, молока і молочних продуктів на 46 %, яєць на 53 %.

Участь УРСР у тваринництва всього СРСР велика: на УРСР припадає 21,5 % поголів'я великої рогатої худоби та 30,8 % свиней, 22.6 % виробництва молока і 23,8 % м'яса (1975). На особу населення вироблено 1975 57 кг м'яса і 390 кг молока (ч. для всього СРСР: 59 і 358).

Попри зростання тваринництва, забезпечення широких мас населення його продуктами не є задовільне. Чималою допомогою є колгоспний ринок, який передусім забезпечує попит міського населення на молочні продукти й яйця.

Засновником відомої в Україні наукової школи з годівлі сільсько-господарських тварин є Пшеничний Павло Дмитрович.

Місце м'ясо - молочного комплексу в структурі АПК України. Його роль та значення

Агропромисловий комплекс – один з найбільших i найважливіших секторів економіки України. Від рівня розвитку, стабільності його функціонування залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, матеріальний рівень життя населення. Агропромисловий комплекс – складова структурна частина господарського комплексу України. Він повинен являти собою структурно завершену, збалансовану, зінтегровану, взаємозв'язану, високоефективну систему, здатну повністю забезпечити населення продуктами харчування, а зовнішню торгівлю – експортними товарами. Основною складовою агропромислового комплексу є сільське господарство. Другою його важливою галуззю є харчова і переробна промисловість. До неї належать галузі і підгалузі харчової промисловості (мукомельно-круп'яної, хлібопекарської, плодоовочево-консервної, цукрової, олійно-жирової, виноградарсько-виноробної, м'ясо-молочної, рибної та інших галузей). Третьою складовою частиною агропромислового комплексу є галузі промисловості, що виробляють для сільського господарства і харчової промисловості основні засоби виробництва.

Гармонійний і збалансований розвиток складових агропромислового комплексу базується на тісних технологічних, економічних і організаційних зв'язках між ними.

Агропромисловий комплекс України за виробничою ознакою складається з двох великих підкомплексів продовольчого і непродовольчого. Кожний із них має свою сировинну базу, галузі промисловості з переробки сировини, економічні зв'язки, ринки збуту продукції, але є основною складовою частиною агропромислового комплексу.

Аналізуючи структуру АПК України, можна зробити висновки щодо місця в ній м'ясо-молочного комплексу. Складовою частиною АПК є продовольчий комплекс, який включає такі підкомплекси: зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодо-овочеконсервний, виноградно-виноробний (рослинництво), м'ясний, молочний, олійно-жировий (тваринництво). Проблеми розвитку продовольчого комплексу зумовлені передусім нестабільністю землеробства, зокрема коливанням погодних умов.

Тваринницький комплекс - один із найбільш важливих структуризованих, збалансованих і економічно розвинених. Він охоплює сукупність цілих галузей сільськогосподарського виробництва, харчової і переробної промисловості, які займаються виробництвом і переробкою продукції тваринництва. Він представляє собою великий комплекс галузей, що виробляють високопоживні, калорійні і дієтичні продукти харчування (м'ясо, молоко, яйця) та цінну сировину (вовну, шкіри, хутро та інші види продукції). Отже, розвиток тваринництва є однією із вирішальних умов підвищення матеріального і культурного рівня життя народу.

Промисловою ланкою комплексу є різні галузі харчової і переробної промисловості, які у взаємозв'язку з галузями тваринництва утворюють спеціалізовані тваринницько-продуктовий комплекс.

Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а також транспортабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва прив'язані до м'ясної, м'ясомолочної, цукрової, спиртової, крохмале-патокової промисловості.

М'ясопромисловий підкомплекс - це один із найбільш потужних спеціалізованих комплексів, формування якого зумовлено наявністю великої кількості поголів'я продуктивної худоби та птиці, призначеного для забою, високим рівнем розвитку м'ясо переробної промисловості, допоміжних та обслуговуючих галузей. У структурі умовного поголів'я продуктивної худоби переважає велика рогата худоба, значно менша частина свиней, овець , птиці. Статистичні дані щодо поголів’я продуктивної худоби наведено у табл.

Таблиця

Поголів'я продуктивної худоби, тис. гол. Роки Велика рогата худоба В тому числі корови Свині Вівці, кози 2002 17557,3 7531,3 13144,4 4098,6 2003 15313,2 6971,9 11235,6 3047,1 2004 12758,5 6264,8 9478,7 2361,8 2005 11721,6 5840,8 10083,4 2026,0 2006 10626,5 5431,0 10072,9 1884,7 2007 9423,7 4958,3 7652,3 1875,0

Молочно-промисловий комплекс формується на базі розвитку молочного і молочно-м'ясного скотарства. Виробництво молока і молочних продуктів -один із важливих напрямів спеціалізації тваринницько продуктового комплексу України. Виробництво молочної продукції в Україні характеризується такими показниками (табл.)

Таблиця

Виробництво молочної продукції за видами, тис. т. Види продукції Роки 2004 2005 2006 2007 Молоко незбиране 2580 488 291 263 Кисломолочна продукція 380 116 119 158 З них: Кефір 292 95,9 78,7 103,0 Сметана 476 77,3 395 17,9 Сир кисломолочний 138 30,0 16,9 54,1

Молокопереробна галузь загалом є однією з галузей, що найдинамічніше та найстабільніше розвиваються: щорічний приріст ринку молока та молочних продуктів оцінюється на рівні 10-12% упродовж останніх років. Ємність цього ринку, залежно від оцінок, коливається в межах від 2,8 до 3 млрд. гривень за оцінками 2007 року.

У молочному і молочно - м'ясному скотарстві формується спеціалізовані господарства з товарного виробництва молока, розведення племінної молочно-репродуктивної худоби, вирощування племінних; корів-первісток тощо. Складовою частиною комплексу є польове і лукопасовищне кормовиробництво, комбікормова і мікробіологічна промисловість.

Молочна промисловість - складова функціональна ланка молочнопромислового комплексу, її основні галузі маслопереробна, сироробна, виробництво сухого молока і молочних консервів тяжіють до сировинних зон, в виробництві на продаж незбираного молока до споживача. Майже 1/3 молока споживається у вигляді незбираномолочної продукції, решта переробляється на масло та інші молочні продукти. Важливим напрямком спеціалізації молочної галузі є маслоробний.

Оскільки протягом всього історичного періоду розвитку суспільства виробництво м’яса було і сьогодні залишається однією з провідних галузей сільського господарства, можна сказати, що м’ясопродуктовий підкомплекс має не тільки велике соціально-економічне, а організаційно-технологічне й політичне значення для національної економіки України. М’ясопродуктовий підкомплекс є водночас потужним джерелом розвитку тваринництва і побічних галузей, зокрема рослинництва, комбікормової, біохімічної, ветеринарної, переробної і харчової.

Також беззаперечною є важливість молокопродуктової галузі в агропромисловому комплексі України. На одному боці важелів стоїть трудомісткість молочного скотарства, на іншому – необхідність забезпечення населення молочними продуктами, а переробні підприємства – сировиною. Молокопродуктовий підкомплекс складається з виробництва, заготівлі, переробки молока та реалізації молочної продукції. Але економічні відносини в системі «виробництво-переробка молока» були складними і раніше, а в сучасних умовах вони ще більше потребують розвитку та вдосконалення.

Література

  • Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
  • Романенко И. Развитие продуктивного животноводства Украинской ССР. К. 1957;
  • Сільське господарство Української РСР. К. 1958;
  • Тваринництво Української РСР. Статистичний збірник. К. 1960;
  • Кравченко М., Кравець Г., Шматок Ю. Тваринництво. К. 1962;
  • Розміщення і спеціалізація сіль. господарства Української РСР. К. 1967;
  • Чепурнов І. (та ін.). Екон. проблеми розвитку і структури тваринництва на Україні. К. 1969;
  • Українська Сільсько-господарська Енциклопедія, т. І — III. К. 1970 — 72;
  • Корминський М. Економіка скотарства. К. 1974.
  • Тлумачний словник із сільськогосподарської екології