Перегляд вихідного коду сторінки Сталін Йосип Віссаріонович

{{Otheruses|Сталін (значення)}}
{{Картка:Лідер
| ім'я                   = Йосип Віссаріонович Сталін (Джугашвілі)<br/>იოსებ ჯუღაშვილი
| зображення             = CroppedStalin1943.jpg 
| розмір_зображення      = 250px
| підпис_під_зображенням = Йосип Сталін на [[Тегеранська конференція|Тегеранській конференції]]
| посада                 = [[Файл:Coat of arms of the Soviet Union 1923–1936.svg|25px]] Генеральний секретар ЦК ВКП(б) [[Файл:Flag of the Soviet Union 1923.svg|25px]] 
| попередник             = [[Крестинський Микола Миколайович|Микола Крестинський]]
| наступник              = 
| початок_терміну        = 3 квітня 1922
| кінець_терміну         = 10 лютого 1934
| посада2                = [[Файл:Flag of the Soviet Union 1923.svg|25px]] Секретар ЦК ВКП(б)/ЦК КПРС
| початок_терміну2       = 10 лютого 1934
| кінець_терміну2        = 5 березня 1953
| попередник2            = колективна посада
| наступник2             = [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]]
| посада3                = [[Файл:Flag of the Soviet Union 1923.svg|25px]] 4-й голова РНК СРСР
| початок_терміну3       = 6 травня 1941
| кінець_терміну3        = 15 березня 1946
| попередник3            = [[Молотов В'ячеслав Михайлович|В'ячеслав Молотов]]
| наступник3             = посаду скасовано
| посада4                = [[Файл:Flag of the Soviet Union 1923.svg|25px]] 1-й голова РМ СРСР
| початок_терміну4       = 15 березня 1946
| кінець_терміну4        = 5 березня 1953
| попередник4            = посаду запроваджено
| наступник4             = [[Маленков Георгій Максиміліанович|Георгій Маленков]]
| дата_народження        = 18.12.1878
| місце_народження       = [[Горі]], [[Тифліська губернія]], [[Російська імперія]]
| дата_смерті            = 5.3.1953
| місце_смерті           = Волинське, Кунцевський район, [[Московська область]], [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]
| підданство             = {{RUSold}}
| громадянство           = {{URS}}
| національність         = [[Грузини|грузин]]
| дружина                =
| діти                   =
| родичі                 =
| партія                 = [[Російська соціал-демократична робітнича партія|РСДРП]], [[Комуністична партія Радянського Союзу|РКП(б)]], [[Комуністична партія Радянського Союзу|ВКП(б)]], [[Комуністична партія Радянського Союзу|КПРС]]
| особистий підпис       = [[Файл:Stalin Signature.svg|ліворуч|120пкс]]
| нагороди               =
{{ряд
 | {{Медаль Золота Зірка|1945}}
 | {{Медаль Серп і Молот|1939}} 
 | {{Герой МНР|1949}}
}}
{{ряд
 | {{Орден Перемога|1944}}
 | {{Орден Перемога|1945}}
}}
{{ряд
 | {{Орден Леніна|1939}}
 | {{Орден Леніна|1945}} 
 | {{Орден Леніна|1949}} 
 | {{Орден Червоного Прапора|1919}}
}}
{{ряд
 | {{Орден Червоного Прапора|1930}}
 | {{Орден Червоного Прапора|1944}} 
 | {{Орден Суворова 1 ступеня|1943}} 
 | {{Медаль «XX років РСЧА»|1938}}
}}
{{ряд
 | {{Медаль за оборону Москви|1944}}
 | {{Медаль «За перемогу над Німеччиною»|1945}} 
 | {{Медаль «За перемогу над Японією»|1945}} 
 | {{Медаль в пам'ять 800-ліття Москви|1947}}
}}
{{ряд
 | [[Файл:Order of the White Lion.svg|55px|Орден Білого Лева]] 
 | [[Файл:Czechoslovak War Cross 1939-1945 Bar.png|55px|Воєнний Хрест (Чехословаччина)]] 
 | [[Файл:Czechoslovak War Cross 1939-1945 Bar.png|55px|Воєнний Хрест (Чехословаччина)]]
}}
{{ряд
 | {{Орден Сухе-Батора|1945}}
 | {{Орден Сухе-Батора|1949}}
}}
}}
'''Ста́лін Йо́сип Віссаріо́нович''' (ім'я при народженні: '''Іосеб Бесаріоніс дзе Джугашвілі''', {{lang-ka|იოსებ ჯუღაშვილი}}, {{ДН|18|12|1878}}, [[Горі]], [[Російська імперія]]&nbsp;— [[5 березня]] [[1953]], [[Москва]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]])&nbsp;— радянський військовий та політичний діяч грузинського походження. Перебуваючи на постах генерального секретаря [[Комуністична партія Радянського Союзу|Комуністичної партії Радянського Союзу]] (1922–53) та голови уряду (1941–53), встановив в [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] однопартійну тоталітарну систему та став фактично одноосібним диктатором. Створені за його правління політична система й ідеологія дістали назву [[сталінізм]].

Народився у бідній сім'ї в місті [[Горі]], навчався у духовній семінарії до 1889. В молодості приєднався до марксистської [[Російська соціал-демократична робітнича партія|РСДРП]] та став послідовником [[Ленін Володимир Ілліч|Леніна]]. Редагував більшовицьку газету [[Правда (газета)|''Правда'']], брав участь у розбоях, викраденні та вимаганні на користь партії, за що його неодноразово арештовували та відправляли в заслання. 1912 року обраний до складу ЦК. Після більшовицького перевороту став членом [[Політбюро ЦК КПРС|Політбюро]], а згодом зайняв пости наркома у справах національностей й державного контролю. Упродовж [[Громадянська війна в Росії|громадянської війни в Росії]] виступав у ролі спеціального уповноваженого партії на важливих ділянках фронту. 1922 року Йосип Сталін посів пост генерального секретаря ВКП(б), а після смерті Леніна сконцентрував владу у своїх руках, розмістив ключових прибічників на основні посади та вигнав потенційних суперників й колишніх союзників.

Наріжною партійною догмою за правління Сталіна стала концепція «побудови соціалізму в одній країні». В період впровадження п'ятирічних планів СРСР пережив [[Колективізація в СРСР|сільськогосподарську колективізацію]], [[Індустріалізація СРСР|прискорену індустріалізацію]] та створення централізованої [[Командна економіка|командної економіки]]. Сталінська політика, заснована на застосуванні системних репресій й терору, призвела до смерті 3,9&nbsp;млн українських селян впродовж [[Голодомор в Україні (1932—1933)|Голодомору]]; мільйони радянських громадян були ув'язнені в таборах [[ГУЛАГ]]у чи виселені у віддалені території, зазнали [[розкуркулення]], інколи цілі народи були піддані депортаціям. Між [[1934]] і [[1939]] роками Сталін та його оточення організували «<nowiki/>[[Великий терор]]<nowiki/>» з метою ліквідації «ворогів робітничого класу», у ході якого понад мільйон осіб були ув'язнені, а 700 тисяч&nbsp;— страчені [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|таємною поліцією]].

У зовнішній політиці Сталін сприяв поширенню [[Марксизм-ленінізм|марксизму-ленінізму]] через [[Комуністичний інтернаціонал]] та підтримав антифашистський рух під час [[Громадянська війна в Іспанії|громадянської війни в Іспанії]]. 1939 року Сталін, керуючись експансіоністськими намірами, уклав з нацистською Німеччиною [[Пакт Молотова — Ріббентропа|договір про ненапад]]. Згідно з ним радянські війська анексували [[Радянська анексія західноукраїнських земель|Західну Україну]], [[Радянська анексія західнобілоруських земель|Західну Білорусь]], [[Окупація балтійських країн|країни Балтії]], [[Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР|Бессарабію та Буковину]], [[Радянсько-фінська війна (1939—1940)|напали на Фінляндію]]. Сталін не зумів передбачити німецьке вторгнення 1941 року, внаслідок чого [[Червона армія]] понесла значні втрати на початковому етапі війни. Радянський Союз, використавши патріотизм підпорядкованих народів у боротьбі з [[Нацизм|нацизмом]] та долучившись до [[Антигітлерівська коаліція|антигітлерівської коаліції]], зумів відбити напад, заволодів Берліном у 1945 та переможно завершив [[Друга світова війна|Другу світову війну]] в Європі. У ході післявоєнного врегулювання Сталін розширив радянський вплив в Східній Європі, Китаї та Північній Кореї. Водночас Сполучені Штати та Радянський Союз стали ворогуючими [[Наддержавність|наддержавами]] у [[Холодна війна|Холодній війні]]. Сталін ініціював повоєнне відновлення країни, [[Грошова реформа в СРСР 1947 року|грошову реформу]], створення потужного військово-промислового комплексу та посприяв перетворенню СРСР на [[Ядерна держава|ядерну супердержаву]]. В пізній період його правління країна пережила ще [[Голодомор в Україні (1946—1947)|один великий голод]], хвилю [[Антисемітизм в СРСР|антисемітизму]] й жорсткого контролю за культурним й інтелектуальним життям держави. Йосип Сталін помер [[1953]] у 74-річному віці. На посту радянського керівника його змінив [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]], який засудив свого попередника та ініціював процес [[Десталінізація|десталінізації]].

Йосип Сталін вважається однією із найзначніших і водночас найсуперечливіших постатей [[XX століття|ХХ століття]], ставши ще при житті об'єктом фанатичного [[Культ особи Сталіна|культу особи]] у всесвітньому марксистсько-ленінському русі. Тільки в останні роки свого існування КПРС визнала злочини проти людяності, вчиненні при його режимі, проте відмовилася брати відповідальність за них. Після [[Розпад СРСР|розпаду Радянського Союзу]] Йосип Сталін зберіг певну популярність в Росії та Грузії. Разом з тим його тоталітарний уряд засудили за порушення фундаментальних прав та свобод людини, масові репресії, етнічні чистки, сотні тисяч страт і голод, внаслідок яких загинули мільйони людей.

== Життєпис ==

=== Перші роки ===
Йосип Джугашвілі народився [[18 грудня]] ([[6 грудня]] за старим стилем) [[1878]] року у місті [[Горі]] [[Тифліська губернія|Тифліської губернії]] тодішньої [[Російська імперія|Російської імперії]] в грузинській родині. Сосо, як називала мати майбутнього правителя [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]], народився не зовсім здоровою дитиною: він мав вроджені дефекти кінцівок (у нього були зрощеними два пальці на лівій нозі). Його батько, Віссаріон (Бесо) Іванович Джугашвілі працював шевцем, робітником взуттєвої фабрики Адельханова у [[Тбілісі|Тифлісі]], яка постачала чоботи для військ на [[Кавказ]]і. Мати Сталіна, [[Геладзе Катерина Георгіївна|Катерина (Като) Георгіївна Геладзе]], походила з сім'ї селянина-кріпака. Вони одружились [[17 травня]] [[1874]] року, у шлюбі народились сини Михайло та Георгій, однак вони померли у віці 2 років. Сталін став третім, і тільки йому вдалось вижити у дитинстві. Його [[Хрещення|хрестили]] за [[Православна церква|православним обрядом]] [[29 грудня]] 1878. Родинне життя молодого подружжя складалось не дуже вдало. Через деякий час після народження Сталіна справи у батька пішли не дуже добре, він не зумів пристосувати свій скромний заробіток до зміни моди на взуття, став схильним до [[Алкоголізм|пияцтва]] і нападів люті. Віссаріон часто жорстоко бив Катерину і маленького Coco, що знайшло свій відбиток на його характері.

Родині доводилось часто змінювати житло. Врешті-решт Віссаріон залишив дружину, при цьому спробував забрати сина, але Катерина не віддала його, виховуючи з цього часу Джугашвілі-молодшого одною. Як зазначав друг дитинства Сталіна Давид Мачаваріані, «Като оточувала Йосипа надмірною материнською любов'ю і, подібно вовчиці, захищала його від всіх і вся. Вона вимотувала себе роботою до знемоги, аби зробити щасливим свого улюбленця». Матір працювала прибиральницею, прачкою одягу у кількох сім'ях, які співчували її важкій долі. На той час сам Coco проводив багато часу у вуличній компанії молодих хуліганів, ріс зухвалим, грубим і впертим. У дитинстві молодий Сталін зіткнувся з кількома серйозними проблемами зі здоров'ям. Так, у [[1884]] році Сосо захворів на [[Натуральна віспа|натуральну віспу]], яка закінчилася формуванням рубців на обличчі та спині, а в 12-річному віці його збив [[Фаетон (значення)|фаетон]], в результаті чого в нього порушилося функціонування лівої руки.

[[Файл:Stalin 1894 Colour.jpg|міні|ліворуч|237x237px|Учень духовної семінарії]]

У 1888, тобто у віці 10 років, Сталін поступив в Горійське духовне училище: мати хотіла бачити свого сина священником. Сталін вирізнявся серед своїх однолітків талантом в живописі і драмі, навіть писав власну поезію, прислуговував при церкві. За роки навчання в училищі Йосип Джугашвілі доволі добре вивчив [[Російська мова|російську мову]], хоча до кінця життя говорив нею з [[Акцент (вимова)|акцентом]]. [[1893]] року закінчив Горійське духовне училище (оцінки в [[атестат]]і&nbsp;— п'ятірки, навіть з поведінки). За рекомендацією вчителів у серпні 1894 поступив до Тифліської духовної православної семінарії. На той час серед учнів семінарії були розповсюджені різноманітні ідеї&nbsp;— від народницько-націоналістичних до марксистсько-інтернаціоналістичних. Від [[1897]] року бере активну участь у роботі марксистських гуртків семінарії, налагоджує зв'язок з нелегальною соціал-демократичною організацією у Тифлісі, починає брати участь у нелегальних робітничих зборах. У зв'язку з підозрою у нелегальній діяльності його виключають із семінарії, як «неблагонадійного». [[1898]] року формально вже стає членом тифліської організації РСДРП<ref name="ReferenceA">Деятели Союза Советских Социалистических Республик и Октябрьской Революции (Автобиографии и биографии).&nbsp;— Приложение к циклу статей «Союз Советских Социалистических Республик», помещенных в 41-м томе Энциклопедического словаря Русского Библиографического Института Гранат. (Репринтное воспроизведение).&nbsp;— М.: Книга, 1989.&nbsp;— 890&nbsp;с.&nbsp;— Частина III. С.&nbsp;107</ref>. За рік до цього він вступив до грузинської соціал-демократичної організації «Месаме-дасі», а з [[1901]]&nbsp;— став революціонером. Писав вірші [[Грузинська мова|грузинською мовою]], які публікувались у [[Місцева преса|місцевій пресі]], проте авторство Сталіна ставиться під сумнів.

=== Псевдонім ===
[[Псевдонім]] «Сталін» Йосип Джугашвілі вибрав собі [[1912]]&nbsp;р., перед цим змінивши близько тридцяти інших прізвиськ і партійних кличок<ref>[http://www.razumei.ru/lastlib/otherbooks/323 ''Похлёбкин&nbsp;В.&nbsp;В.'' Великий псевдоним.&nbsp;— М.: Юдит; Алтай, 1996.&nbsp;— 160 с.&nbsp;— ISBN 5-87798-014-16.&nbsp;— Тираж {{num|10000}}.]</ref>. Для найближчого оточення у нього була інша кличка&nbsp;— «Коба» («безстрашний»).

=== Партійна діяльність ===
[[Файл:Joseph Stalin, 1912.jpg|міні|200пкс|Джугашвілі-Коба-Сталін, фото 1912&nbsp;р.]]
[[1898]]&nbsp;р. став членом [[РСДРП]]. У [[1901]]–[[1902]]&nbsp;р.&nbsp;— член Тифліського, Батумського комітетів РСДРП. З [[1901]]&nbsp;р. Сталін, перебуваючи на нелегальному становищі, організовував страйки, демонстрації, влаштовував збройні напади на банки, передаючи експропрійовані гроші «на потреби революції». У [[1902]] р. у [[Батумі]] був вперше арештований та засланий до Східного Сибіру, проте незабаром із заслання втік.

Після II-го з'їзду РСДРП (1903), що відбувся в [[Брюссель|Брюсселі]] і [[Лондон]]і, стався розкол партії на [[більшовик]]ів і [[меншовик]]ів. Сталін підтримав вождя більшовиків [[Ленін]]а і за його дорученням розпочав створення мережі підпільних марксистських гуртків на Кавказі. Учасник революції 1905—1907. У грудні 1905 року делегат 1-ї конференції РСДРП (Таммерфорс).

У 1906—1907 роках Йосип Сталін брав участь в організації низки експропріацій в Закавказзі. У 1907 році був одним з керівників Бакинського комітету РСДРП. З 1902 по 1913 рік Сталін шість разів піддавався арештам і висилкам, чотири рази тікав. У 1912 році увійшов до складу Російського бюро ЦК РСДРП.

=== Жовтневий заколот ===
Під час [[Лютнева революція|Лютневої революції]] ([[1917]]) Сталін повернувся до [[Санкт-Петербург|Петрограда]] і у травні був кооптований до Політбюро ЦК. З березня 1917 року брав участь у підготовці і проведенні [[Жовтневий переворот|Жовтневого перевороту]]: входив до складу Політбюро ЦК РСДРП(б), був членом Військово-революційного центру керівництва збройним повстанням.

До приїзду Леніна з еміграції був одним з керівників ЦК РСДРП і Петербурзького комітету партії більшовиків. У 1917 році&nbsp;— член редколегії газети «Правда», Політбюро ЦК партії більшовиків, Військово-революційного центру. Спочатку Сталін підтримував Тимчасовий уряд. Стосовно Тимчасового уряду і його політики виходив з того, що демократична революція ще не завершена, і скидання уряду не є практичним завданням. Проте потім приєднався до Леніна, який виступав за перетворення «буржуазно-демократичної» лютневої революції на «пролетарську соціалістичну революцію».

14—22 квітня був делегатом I загальноміської конференції петроградських більшовиків. 24—29 квітня на VII Всеросійській конференції РСДРП(б) виступив у дебатах щодо доповіді про теперішній момент, підтримував погляди Леніна, виступив з доповіддю з національного питання; обраний членом ЦК РСДРП(б).

У травні&nbsp;— червні був учасником антивоєнної пропаганди; був одним з організаторів перевиборів Рад і муніципальної кампанії в Петрограді. 3—24 червня брав участь як делегат I Всеросійського з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів; був вибраний членом ВЦВК і членом Бюро ВЦВК від фракції більшовиків. Також брав участь у підготовці демонстрацій 10 і 18 червня; опублікував низку статей у газетах «Правда» і «Солдатська Правда».

Зважаючи на вимушений перехід Леніна в підпілля Сталін виступив на VI з'їзді РСДРП(б) (липень&nbsp;— серпень 1917) із звітною доповіддю ЦК. На засіданні ЦК РСДРП(б) 5 серпня був вибраний членом вузького складу Центрального комітету. У серпні&nbsp;— вересні головним чином вів організаційно-журналістську роботу. 10 жовтня на засіданні ЦК РСДРП(б) проголосував за резолюцію про збройне повстання, був вибраний членом Політичного бюро, створеного «для політичного керівництва на найближчий час».

У ніч на 16 жовтня на розширеному засіданні ЦК виступив проти позиції Л.&nbsp;Б.&nbsp;Каменєва і Г.&nbsp;Е.&nbsp;Зінов'єва, які проголосували проти рішення про повстання; був вибраний членом Військово-революційного центру, у складі якого увійшов до Петроградського ВРК.

24 жовтня (6 листопада), після розгрому юнкерами друкарні газети «Рабочий Путь», Сталін забезпечив вихід газети, в якій опублікував редакційну статтю «Що нам потрібно» із закликом до скинення Тимчасового уряду і заміни його Радянським урядом, вибраним представниками робітників, солдатів і селян. Того ж дня Сталін і Троцький провели нараду більшовиків&nbsp;— делегатів 2-го Всеросійського з'їзду Рад РСД, на якому Сталін виступив з доповіддю про хід політичних подій. У ніч на 25 жовтня (7 листопада) брав участь у засіданні ЦК РСДРП(б), який визначив структуру і найменування нового радянського уряду.

=== Громадянська війна та інтервенція в Україну, Білорусь та Польщу ===

{{цитата|
З початку 30-х і до середини 50-х років у радянській історичній літературі укорінилась, набула статусу офіційної та цілковито пануючої сталінська концепція історії громадянської війни в СРСР. Цілеспрямовано й наполегливо створювався і насаджувався у свідомості радянського народу міф про Сталіна як другого вождя партії і Червоної Армії.<br />
Бажаного ефекту досягали комплексним застосуванням різноманітних методів фальсифікації історії. Роль В. І. Леніна та інших крупних партійних, державних та військових працівників замовчувалася і принижувалася, а заслуги Сталіна у створенні збройних сил Радянської Республіки, у здійсненні розгрому білогвардійців та інтервентів всіляко звеличувалися та вихвалялися.<ref>Реввоенсовет Республики (6 сент. 1918 г.&nbsp;— 28 авг. 1923 г.).&nbsp;— М.: Политиздат, 1991.&nbsp;— 464 с.: ил. ISBN 5-250-00803-8</ref>
{{oq|ru|С начала 30-х и до середины 50-х годов в советской исторической литературе укоренилась, обрела статус официальной и стала безраздельно господствующей сталинская концепция истории гражданской войны в СССР. Целеустремленно и настойчиво создавался и насаждался в сознании советского народа миф о Сталине как втором вожде партии и Красной Армии.<br />
Желаемый эффект достигался комплексным применением различных методов фальсификации истории. Роль В. И. Ленина и других крупных партийных, государственных и военных работников замалчивалась и принижалась, а заслуги Сталина в создании вооруженных сил Советской Республики, в осуществлении разгрома белогвардейцев и интервентов всемерно возвеличивались и восхвалялись.}}
}}

Після Жовтневого перевороту Сталін за рішенням [[II Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів|Другого Всеросійського з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів]] включений до складу [[Рада Народних Комісарів РСФСР|Раднаркому]] як народний комісар у справах національностей (1917—[[1923]]). У роки громадянської війни та російської більшовицької інтервенції в Україну та Польщу Сталін входив до складу очолюваної [[Троцький Лев Давидович|Левом Троцьким]] Революційної Військової Ради Російської республіки, а у квітні [[1922]] року був обраний генеральним секретарем ЦК РКП(б). Своїй кар'єрі у партії Сталін завдячував [[Ленін Володимир Ілліч|Володимирові Леніну]]. Як і Ленін, Сталін цікавився національним питанням і написав працю «Марксизм і національне питання» ([[1913]] рік). Сталін продовжував близьке співробітництво з Леніном і після 1917 року, але не без конфліктів. Після обрання Сталіна генеральним секретарем ЦК РКП(б) Ленін застерігав керівництво РКП(б) від зосередження влади в руках Сталіна. Верхівка РКП(б) приховала від рядових членів партії ці попередження.

На посаді генерального секретаря Сталін розбудував партійний апарат й спирався на нього як на керівну політичну силу. Завдяки цьому Сталін розгромив у [[1920-ті|1920-х pp.]] спершу ліву опозицію, очолювану [[Троцький Лев Давидович|Львом Троцьким]], а пізніше праву&nbsp;— [[Бухарін Микола Іванович|Миколи Бухаріна]], О. Рикова та ін.

Наприкінці 1920-х років Сталін поступово відмовився від концепції світової пролетарської революції і почав дотримуватись ідеї про «побудову соціалізму в одній країні», що її висунув В. Ленін у роботі «Про лозунг Сполучених Штатів Європи» (1915), на основі якої проголосив ліквідацію [[НЕП]] і розпочав політику прискореної [[Індустріалізація|індустріалізації]] країни на базі суцільної колективізації шляхом пограбування села, із застосуванням терору. Прискорена індустріалізація призвела до порушення економічної рівноваги і руїни всього народного господарства. Щоб утримати населення в покорі, Сталін посилив терор системою [[Концентраційний табір|концентраційних таборів]], кількість в'язнів у яких досягла 10&nbsp;млн. Разом з тим Сталін розбудував каральний апарат від первісної [[ЧК]] через ҐПУ й [[НКВС]], сприяв возвеличенню себе як «безпомилкового вождя», «вірного ленінця», «батька народів» тощо. Запобігаючи можливій опозиції, Сталін запровадив терор і в самій партії; внаслідок чисток і так званих «московських процесів» [[1936]]—[[1938]] з [[ВКП(б)]] виключено майже половину її членів; 139 членів ЦК було розстріляно (зокрема, більшість членів уряду та Політбюро), із 1966 делегатів XVII з'їзду партії ([[1934]] рік) до XVIII з'їзду ([[1939]] рік) 1108 було заарештовано. В армії ліквідовано більшість вищого і старшого командного складу.

Посилення терору супроводжувалося централізацією влади шляхом звуження прав національних республік; прославленням російського народу як «першого серед рівних», відновленням традицій Російської імперії, обвинуваченням неросійських діячів у «буржуазному націоналізмі», внаслідок чого у державно-партійному апараті дедалі більшої сили набирали російські великодержавні імперські елементи.

У більшовицькій партії Сталіна вважали знавцем національного питання, в якому він у цілому був послідовником Леніна, підкреслюючи «право націй на самовизначення аж до відокремлення», але з тим, щоб до відокремлення справа ніколи не дійшла. Після революції він підкреслював Другу частину ленінської формули: збереження неподільності імперії.
{{text|«Компетентність» Сталіна в українських справах засвідчив ще в 1918 р. В. П. Затонський, який, зокрема, заявив на І з'їзді КП(б)У: «...Тов. Сталін вважав, що є дві України — Західна та Східна, які різняться мовою настільки, що мешканці їх не розуміють один одного (це не казка, а бувальщина)...» <ref>Рубльов О. С., Черченко Ю. А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20-ті — 40-ві роки XX ст.).&nbsp;— Український історичний журнал, 1991, № 1.&nbsp;— С. 3. (Цит. за: Первый съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины, 5—12 июля 1918 г.: Протоколы.&nbsp;— Киев, 1988.&nbsp;— С. 175.)</ref>}}

Вже у 1920 році Сталін був проти «відділення окраїнних областей» ([[УРСР|України]], кавказьких країн тощо)&nbsp;— джерел сировини, палива і харчових запасів для «Центральної Росії». У грудні 1922 року при створенні [[СРСР]] він пропонував, замість рівноправного союзу «суверенних республік», т.&nbsp;зв. [[Автономізація Радянських республік|автономізацію]] (див. Національна політика КПРС). Але тоді ще були сильні відцентрові тенденції в національних республіках і перемогла концепція СРСР з залишенням керівної ролі в ньому за [[РРФСР]].

Сталін скористався цим і поступово звів нанівець декларовані в конституціях права національних республік. Сталін спирався на російські [[Шовінізм|шовіністичні]] елементи в державно-партійному апараті, які стали у його руках знаряддям відбудови імперії. Проти цього на XII з'їзді партії у 1923 році виступив [[Скрипник Микола Олексійович|Микола Скрипник]], засуджуючи русофільство партійного апарату.

Особливий наголос Сталін поставив на переслідуванні національного руху в Україні як найбільшій республіці, що стояла на перешкоді його централістичним планам. У листі до [[Каганович Лазар Мойсейович|Лазара Кагановича]] 1926 року застерігав проти національних тенденцій у [[КП(б)У]] ([[Хвильовий Микола|Микола Хвильовий]], [[Шумський Олександр Якович|Олександр Шумський]] та інші); цим листом датується початок розгрому українського відродження, етапами якого були заслання української інтелігенції на [[Соловецькі острови|Соловки]], «процес Спілки Визволення України» та ін.

==== Організація Голодомору ====

[[Файл:Національний музей «Меморіал жертв Голодомору». Пам'ятна плита. Андреа Граціозі, Італія.jpg|міні|праворуч|200пкс|Висновок професора [[Андреа Граціозі]] щодо діяльності Сталіна у 1932—1933 роках<ref>Цитата з роботи: А. Граціозі. Голод у СРСР 1931—1933&nbsp;рр. та український Голодомор: чи можлива нова інтерпретація?— Український історичний журнал, 2005. Вип. 3.&nbsp;— С. 127.</ref>. [[Національний музей «Меморіал жертв Голодомору»]] ]]

Найтяжчого удару Сталін завдав Україні у роки колективізації; 1932 року за його прямими вказівками було змінено політику хлібозаготівель, що призвело до загибелі від голоду мільйонів українських селян. Водночас було винищено національно свідомі кадри української інтелігенції, на яких було покладено провину за [[Голодомор в Україні 1932—1933|Голодомор]]. На XVII з'їзді [[КПРС]] ([[26 січня]] [[1934]]) Сталін засудив націоналістичний ухил [[Скрипник Микола Олексійович|Миколи Скрипника]], стверджуючи, що небезпечнішим для СРСР є місцевий, а не «великоросійський націоналізм». Складовою частиною сталінського терору була так звана «[[єжовщина]]».

[[13 січня]] [[2010]] року [[Апеляційний суд міста Києва]], здійснивши розгляд кримінальної справи №&nbsp;1-33/2010, порушеної [[Служба безпеки України|Службою безпеки України]] за фактом вчинення [[Голодомор в Україні 1932—1933|геноциду в Україні в 1932—1933 роках]] за ознаками злочину, передбаченого ч.&nbsp;1 ст.&nbsp;442 КК України, відносно генерального секретаря Центрального комітету ВКП(б) '''Йосипа Сталіна (Джугашвілі)''', члена ЦК ВКП(б), голови Ради Народних Комісарів СРСР [[Молотов В'ячеслав Михайлович|В'ячеслава Молотова (Скрябіна)]], секретарів ЦК ВКП(б) [[Каганович Лазар Мойсейович|Лазаря Кагановича]] та [[Постишев Павло Петрович|Павла Постишева]], члена ЦК ВКП(б), генерального секретаря ЦК КП(б)У [[Косіор Станіслав Вікентійович|Станіслава Косіора]], члена ЦК ВКП(б), голови Ради народних комісарів УРСР [[Чубар Влас Якович|Власа Чубаря]] та члена ЦК ВКП(б), другого секретаря ЦК КП(б)У [[Хатаєвич Мендель Маркович|Менделя Хатаєвича]], встановив, що вони «з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ними Голодомором 1932—1933 років, умисно організували геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3&nbsp;млн 941 тис. осіб, тобто безпосередньо вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України»<ref>[http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9470003 Постанова Апеляційного суду м. Києві від 10 січня 2010 року по кримінальній справі №&nbsp;1-33/2010] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150522052945/http://reyestr.court.gov.ua/Review/9470003 |date=22 травень 2015 }} // Єдиний державний реєстр судових рішень України</ref><ref>Суд постановив закрити кримінальну справу у зв'язку зі смертю обвинувачених</ref><ref>[http://umoloda.kiev.ua/number/1574/222/55413/ Апеляційний суд Києва назвав організаторів Голодомору 1932—1933&nbsp;рр. Історичну справедливість відновлено]</ref>.

==== У міжнародній політиці ====
У міжнародній політиці Сталін використовував [[Комінтерн]] для втручання у внутрішні справи інших країн в інтересах СРСР, а також для контролю над комуністичними партіями та ліквідації національних антибільшовицьких прагнень у них. Наприкінці 30-х p. стало зрозуміло, що сталінський [[соціалізм]]&nbsp;— це побудований на визиску безправного робітництва і селянства державний [[капіталізм]], економіка якого, завдяки знеособленню централізованого управління і відсутності приватної ініціативи, перебувала в хронічній руїні, а в зовнішній і внутрішній політиці Сталін почав повторювати політику [[Список імператорів Росії|російських імператорів]]. Зокрема у зовнішній політиці він повернувся до традиційного засобу російського самодержавства затьмарювати внутрішні труднощі зовнішньою експансією та «зовнішньою загрозою».

=== До вершини влади ===
{{main|Сталінізм}}
У жовтні 1938 року, відповідаючи на питання журналіста {{нп|Губерт Рейнро Нікербокер|Г. Нікербокера|en|Hubert Renfro Knickerbocker}}, яким чином Сталін, лояльний член комуністичної партії, що боровся як революціонер-підпільник за суспільні ідеали, перетворився на [[узурпатор]]а, [[Карл Густав Юнг]] сказав:
{{text|На мою думку, перетворення Сталіна сталося під час революції 1917. Можливо, що до цього він безкорисливо служив на благо Справи і, ймовірно, ніколи не задумувався про особисту владу для самого себе внаслідок того щасливого випадку, що йому до того часу не траплявся навіть натяк на можливість прагнути чогось подібного до особистої влади. Для нього не існувало проблеми. Але у ході революції Сталін з самого початку побачив, як захоплюють владу. Я впевнений, що він сказав самому собі зі здивуванням: «Але ж це так легко!» Він повинен був слідкувати, як Ленін та інші досягають вищого ступеня повної влади, і сказати собі: «Так ось як це робиться! Що ж, я зможу перевершити їх. Треба лише прибрати того, хто попереду мене».<ref>Х. Нікербокер відвідав К. Юнга в Кюснахту у жовтні 1938. Це інтерв'ю, одне з найтриваліших, котрі дав Юнг, було опубліковане в «Херст Інтернейшенел-Космополітен» за січень 1939 та в дещо зміненому вигляду увійшло до книги Нікербокера «Завтра Гітлер?» (1941).</ref>}}

До середини 1930-х років Сталін сконцентрував у своїх руках всю повноту державної влади і фактично став одноосібним вождем народів радянського союзу. Інші більшовицькі лідери&nbsp;— [[Троцький Лев Давидович|Троцький]], [[Зінов'єв Григорій Овсійович|Зінов'єв]], [[Каменєв Лев Борисович|Каменєв]], [[Бухарін Микола Іванович|Бухарін]], [[Риков Олексій Іванович|Риков]] та інші, що входили до антисталінської опозиції, були поетапно виключені з владної комуністичної партії, а потім фізично знищені як «вороги народу». У другій половині 1930-х років у країні був встановлений режим жорстокого [[терор]]у, який досяг апогею в 1937—1938 роках. Пошук і знищення «ворогів народу» зачепило не лише найвищі партійні органи і керівництво армії, але й широкі кола радянського суспільства. Мільйони громадян країни за надуманими, недоведеними звинуваченнями у шпигунстві, шкідництві, саботажі були репресовані, заслані до концтаборів або страчені у слідчих органах [[НКВД]] чи в'язницях.

=== Пакт Молотова-Ріббентропа ===
У грудні [[1936]] року керівник військової розвідки Радянського Союзу у Західній Європі [[Кривицький Вальтер Германович|В. Кривицький]] через начальника Іноземного відділу Головного управління Державної безпеки НКВС СРСР [[Слуцький Абрам Аронович|Абрама Слуцького]] отримав пряму вказівку Й. Сталіна заморозити розвідувальну мережу у Німеччині. У цей час особистий представник Й. Сталіна [[Канделакі Давид Володимирович|Давид Канделакі]], що обіймав посаду «торговельного представника», вів надзвичайно секретні перемовини з фінансовим радником Гітлера [[Ялмар Шахт|Ялмаром Шахтом]]. Вони стосувались поліпшення [[Нацистсько–радянські економічні стосунки (1934–41)|політичних та економічних відносин поміж Німеччиною та СРСР]]<ref>Старков Б.&nbsp;А. Трагедия советской военной разведки.&nbsp;— В кн.: Кривицкий В. Г. «Я был агентом Сталина»: Записки советского разведчика / Пер. с англ.&nbsp;— М.: «Терра&nbsp;— Terra», 1991.&nbsp;— 365&nbsp;с.&nbsp;— С. 38.</ref>.

Таємні переговори у 1936—1939 роках то пожвавлювались, то припинялись. Врешті-решт у 1939 році обидві зацікавлені сторони активізували діяльність, що завершилась підписанням Договору про ненапад з Таємним протоколом, як невід'ємною частиною договору.
{{main|Пакт Молотова-Ріббентропа}}

[[1939]] року було укладено таємний додаток до Договору про ненапад між СРСР та націонал-соціалістичною Німеччиною, який отримав назву [[Пакт Молотова-Ріббентропа]]. Йому передувала довга передісторія і тонка політично-дипломатична гра в передвоєнній Європі і світі. [[Гітлер]], маючи нестримне бажання німецького реваншу після Першої світової війни, розумів, що напад на Польщу, який був необхідний [[Гітлер]]ові задля об'єднання всіх німецьких етнічних територій, може перерости у протистояння з демократіями Європи, або навіть у війну. До війни проти Франції і Великої Британії восени [[1939]]-го року Гітлер готовий не був. Ще більше [[Гітлер]] не був готовий до війни на 2 фронти, що означало би безсумнівну поразку Німеччини. Тому йому надзвичайно важливо було укласти договір зі Сталіним. Одним з прикладів контактів Гітлера та Сталіна може служити привітання Гітлером Сталіна з днем народження, опубліковане в газеті «Правда» №&nbsp;353 (8038) за 23 грудня 1939 року та відповідь Сталіна в тій же газеті випуск №&nbsp;355 (8040) за 25 грудня того ж року.<ref>[http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2010/12/23/10389/#0 Історична правда, стаття «Гітлер&nbsp;— Сталіну: З днем народження!»]</ref>

Сталін же був, зі свого боку, теж дуже зацікавлений в постанні спільних кордонів СРСР з Німеччиною. Вони мали стати «коридором комунізму» з Росії і її колоній в Європу західну(див. [[Експорт революції]]). Ним визначався розподіл зон впливу обох держав у Східній Європі у випадку територіально-політичних змін. Основним результатом пакту став поділ країн [[Східна Європа|Східної Європи]] між [[Німеччина|Німеччиною]] та СРСР: поділ [[Польща|Польщі]] (1939), приєднання до [[СРСР]] балтійських країн (1940), війна з Фінляндією (за що СРСР було виключено з Ліги Націй, як агресора), і [[анексія]] [[Буковина|Буковини]] і [[Бессарабія|Бессарабії]] у Румунії (1939—1940&nbsp;рр.). Це було продовженням політики «[[Світова Революція|Світової революції»]], і підготовкою до майбутньої війни з Німеччиною.

Цікавий факт: за пунктами Пакту «Молотова-Рібентропа» [[Литва]] відходила до сфери німецьких інтересів, так само і [[Румунія]] мала лишатись недоторканною. Але Сталін проігнорував домовленості і влітку [[1940]] року [[Литва]] була майже без бою окупована [[Червона Армія|Червоною Армією]]. Стосовно Північної Буковини і Бессарабії, які були анексовані наступного року після підписання договору, це була помилка Сталіна. Справа в тому, що Німеччина повністю залежала від румунської нафти, яку видобували у [[Плоєшті]]. Після анексій 1940-го року сталінська бомбардувальна авіація разом зі штурмовими десантними корпусами вже безпосередньо загрожували цим нафтопромислам. Деякі історики вказують, що саме це переконало Гітлера у необхідності розпочати підготовку до війни проти Радянського Союзу.

Деякі фахівці вважають, що основною метою укладення договору з боку СРСР було втягнення європейських держав у війну і після їхнього виснаження, внаслідок військових дій, захоплення їх та приєднання до Радянського Союзу, як союзних республік (тобто продовження ідеї Леніна про «світову революцію»). Так, на підготовку наступальної війни СРСР проти нацистської [[Німеччина|Німеччини]] у 1941 році вказує те, що [[Червона армія]] стягнула війська, артилерію й авіацію до західних кордонів Радянського Союзу. Однак внаслідок випереджувального удару [[Адольф Гітлер|Гітлера]] у червні 1941 року СРСР зазнав тяжких втрат у першій фазі [[Друга світова війна|війни]].

Лише завдяки допомозі союзників, а також коштом мільйонних людських втрат народів СРСР тоталітарна система Сталіна вийшла переможницею з Другої світової війни.

Під час війни Сталін брав участь у конференціях з лідерами [[Сполучені Штати Америки|США]] і [[Велика Британія|Великої Британії]]: у [[Тегеранська конференція|Тегерані]], [[Ялтинська конференція|Ялті]] й [[Потсдамська конференція|Потсдамі]]. На цих конференціях Й. Сталін домігся перерозподілу світу, внаслідок чого СРСР приєднав значні нові території у Східній Європі та на [[Далекий Схід|Далекому Сході]] і утворив блок сателітних країн, де силоміць були встановлені комуністичні режими.

== Друга світова війна ==

=== Німецько-радянсько-польська війна 1939 року ===
{{main|Радянсько-польська війна 1939}}

Під час цієї війни і пізніше була досягнута домовленість про взаємне переселення німців з СРСР і з «області державних інтересів Німеччини» (тобто з відповідних окупованих частин Польщі)&nbsp;— осіб української, білоруської і литовської національностей. У половині жовтня 1939 була створена радянсько-німецька мішана комісія з переселення. Від німців її очолював радник посольства Німеччини у СРСР Ф.&nbsp;Твардовський, від СРСР&nbsp;— М.&nbsp;М.&nbsp;Литвинов. Хоча переселення громадян, відповідно до рішення урядів СРСР і Німеччини «в зв'язку з територіальними змінами у Польщі», і декларувалось як добровільне, однак фактично здійснювалось силою.

=== Радянсько-фінська війна 1939—1940 рр ===
{{main|Радянсько-фінська війна}}

Настрої, що панували у Фінляндії, Естонії та інших країнах Прибалтики після підписання пакту Молотова—Ріббентропа, за свідченнями амбасадора Німеччини В.&nbsp;Блюхера, відбивали сприйняття пакту і як гарантію миру у регіоні, і як небезпеку надання Німеччиною Росії «свободи рук», внаслідок чого ціна пакту буде сплачена рахунком Прибалтійських держав. У міністерстві закордонних справ Фінляндії ніби наврочили, заявивши послові, що пізніше Росія, прикрившись пактом виступить проти країн регіону.

За наказом Сталіна була розв'язана війна проти [[Фінляндія|Фінляндії]], що переслідувала мету приєднання Фінляндії до СРСР, якої не вдалося досягти.

У першому оперативному наказі військам [[Ленінградський військовий округ|Ленінградського військового округу]] за підписом командувача [[Мерецков Кирил Панасович|К.&nbsp;П.&nbsp;Мерецкова]] та члена Військової ради А.&nbsp;О.&nbsp;Жданова йшлося не лише про те, щоби «перейти кордон і розгромити фінське військо», але й формулювалася така політична мета, як звільнення «фінського народу від гноблення поміщиками та капіталістами», що свідчить про погодження наказу з політичним керівництвом СРСР. Радянська пропаганда підкреслювала «визвольну місію» Червоної армії.

У перший день війни у Москві був створений маріонетковий «народний уряд Фінляндської Демократичної Республіки» на чолі з діячем (агентом) [[Комінтерн]]у О.&nbsp;В.&nbsp;Куусіненом. Наступного дня у московській пресі було опубліковано звернення членів ЦК Компартії Фінляндії, що проживали у СРСР, з закликом повалити уряд у [[Хельсінкі]]. [[2 грудня]] у Москві було оголошено про підписання між СРСР та «Фінляндською Демократичною Республікою» договору про взаємодопомогу та дружбу. На території Радянського Союзу був сформований корпус «Фінляндської Народної Армії» чисельністю більш ніж 25 000 вояків.

Про справжні політичні цілі радянського керівництва у цій війні свідчать запланований масштаб дій, темпи просування війська і остаточна межа операції. У Директиві Військової ради ЛВО, котру зачитували офіцерському складу на [[Карельський перешийок|Карельському перешийку]] ввечері [[29 листопада]], тобто напередодні наступу, містилася вказівка: «При виході до шведського та норвезького кордонів кордони ці не порушувати й не допускати провокацій. Військовослужбовців шведської та норвезької армій на кордоні вітати відданням честі»<ref>Михаил Семиряга. Ненужная война.&nbsp;— В кн. Архивы раскрывают тайны…: Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н.&nbsp;В.&nbsp;Попов.&nbsp;— М.: Политиздат, 1991.&nbsp;— С. 112—133.</ref>.

Всі пов'язані з цією війною події, як напередодні, так і під час бойових дій, відбувались за безпосередньою участю Сталіна. Загибель більш ніж 70 тисяч громадян СРСР у цій війні є, поза всяким сумнівом, результатом політичної та організаційної діяльності Сталіна.

Після закінчення Радянсько-фінської війни, Нарком закордонних справ СРСР В. Молотов під час розмови з А. Гітлером 12 листопада 1940 заявив від імені Й. Сталіна, що «німецько-руську угоду від минулого року можна, таким чином, вважати виконаною в усіх пунктах, окрім одного, а саме Фінляндії. Фінське питання досі ще залишається не вирішеним». Після наполягання Гітлера викласти все ж таки, яка думка Радянського Союзу щодо вирішення «фінського питання», Молотов заявив, «що він уявляє собі врегулювання його у тих же рамках, що і у Бессарабії і у сусідніх країнах», тобто в Естонії, Латвії та Литві, анексованих на той час Радянським Союзом<ref>Семиряга М.&nbsp;И. Тайны сталинской дипломатии. 1939—1941.&nbsp;— М.: Высш. шк., 1992.&nbsp;— С. 68—69.</ref>.

Сталін не полишав думки про приєднання Фінляндії ще й [[1943]]. Так, на другому засіданні [[Московська конференція міністрів закордонних справ СРСР, США і Великої Британії 1943|Московської конференції міністрів закордонних справ СРСР, США і Великої Британії]] 20 жовтня 1943 року, при обговоренні 1-го пункту порядку денного конференції «Розгляд заходів по скороченню терміну війни проти Німеччини та її союзників у Європі», внесеного на пропозицію СРСР, розглядалось включене до цього пункту питання про надання [[Швеція|Швецією]] союзникам авіаційних баз для боротьби проти Німеччини. Міністр закордонних справ Великої Британії [[Ентоні Іден|А. Іден]], звертаючись до Наркома закордонних справ СРСР [[Молотов В'ячеслав Михайлович|В. Молотова]], сказав: «Я хочу говорити відверто. Думка Швеції певною мірою стосується того, що думає Радянський уряд про Фінляндію. Якби ви у тій формі, у якій це виявиться можливим, говорячи про надання баз, зробили би шведам якусь-то заяву щодо вашого бажання бачити Фінляндію [[Незалежність|незалежною]]&nbsp;— а я не маю сумніву, що це дійсно є вашим бажанням,&nbsp;— це значно полегшило би вирішення питання.<…>»
Молотов відповів: «У нашій пропозиції питання ставиться щодо Швеції з точки зору боротьби проти Німеччини. Я побоююся, що додання питання про Фінляндію та інших на даному етапі не допоможе нам більш уважно поставитись до питання про Швецію, яке лише поставлене, але ще не з'ясоване.<ref>Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны, 1941—1945 гг.: Сборник документов / М-во иностр. дел СССР.&nbsp;— М.: Политиздат, 1984.
Т. 1. Московская конференция министров иностранных дел СССР, США и Великобритании (19—30 окт. 1943 г.). С. 103—104.
</ref>»

=== Окупація прибалтійських країн ===
17 вересня 1939, коли розпочалась [[Радянсько-польська війна 1939|Радянсько-польська війна]], Радянський Союз надіслав дипломатичним представникам 24 країн,— і серед них Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії,— ноту, де вказав, що «У відносинах з ними СРСР буде провадити політику нейтралітету». Але вже 25 вересня Сталін у розмові з послом Німеччини фон Шуленбургом заявив, що він має намір «вирішити проблему Прибалтійських країн згідно з секретним протоколом» і, в зв'язку з цим очікує підтримку німецького уряду. Гітлер розумів наміри Сталіна у Прибалтиці таким чином, що прибалтійські країни обов'язково будуть включені до складу Радянського Союзу і дав Сталіну «карт-бланш». На географічних картах, що вийшли друком у Німеччині 1 квітня 1940 року (а складених ще у березні), території Естонії, Литви, Латвії були позначені як складові Радянського Союзу<ref>Семиряга М.&nbsp;И. Тайны сталинской дипломатии. 1939—1941 гг.&nbsp;— М., 1992.&nbsp;— С. 209—210.</ref>. Радянський Союз окупував їх лише влітку.

=== [[Німецько-радянська війна]] 1941—1945 років ===
З початком [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] Сталін зосередив в своїх руках всю політичну і військову владу як Голова Державного Комітету Оборони (30 червня 1941&nbsp;— 4 вересня 1945 року) і Верховний Головнокомандувач Збройними силами СРСР. Одночасно він зайняв посаду народного комісара оборони СРСР (19 липня 1941&nbsp;— 15 березня 1946 року; з 25 лютого 1946 року&nbsp;— народний комісар збройних сил СРСР) і брав безпосередню участь в складанні планів військових операцій.

{{цитата| У період відступу [[Червона армія|Червоної Армії]] ніде і ніколи ніяких документів і наказів він не публікував за своїм підписом. [[Ставка Верховного Головнокомандування|Ставка]] або ж Генштаб — безликий був підпис, але не Сталін! Зовсім іншим стало становище потім, коли ми розпочали наступ. Кожен документ прикрашав підпис Сталіна. За відступ він, як-то мовиться, не відповідав, а ось успіх, розгром ворога — це його заслуга. — [[Хрущов Микита Сергійович|''Микита Хрущов'']]<ref>[http://lib.ru/MEMUARY/HRUSHEW/wospominaniya1.txt Никита Сергеевич Хрущев. Воспоминания. Книга 1.&nbsp;— М.: Информационно-издательская компания «Московские Новости», 1999]</ref>.
{{oq|ru|В период отступления Красной Армии нигде и никогда никаких документов и приказов он не публиковал за своей подписью. Ставка или Генштаб — безликая была подпись, но не Сталин! Совершенно другим стало положение потом, когда мы начали наступать. На каждом документе красовалась подпись Сталина. За отступление он, как говорится, не нес ответственности, а вот успехи, разгром врага — это его заслуга.}}
}}
Під час війни за ініціативи Й. Сталіна були перервані дипломатичні відносини з урядами країн, що їх окупувала Німеччина: Чехословаччини, Польщі, Бельгії, Нідерландів, Данії, Норвегії, Греції, Югославії, причому послам Бельгії, Норвегії, а пізніше, Греції радянський уряд просто надіслав повідомлення поштою. Були встановлені дипломатичні відносини з [[Маріонеткова держава#Маріонеткові режими під контролем Німеччини і Італії|маріонетковими урядами]] країн, окупованих Німеччиною: Словаччини, Франції, Данії, Норвегії,— з якими підписувались торговельні угоди, що дозволяло СРСР направляти стратегічну сировину начебто у ці країни, а насправді&nbsp;— прямо у руки Німеччини<ref name="ReferenceD">Семиряга М.&nbsp;И. Тайны сталинской дипломатии. 1939—1941.&nbsp;— М.: Высш. шк., 1992.&nbsp;— 303 с.</ref>.

У роки війни Йосип Сталін разом з президентом США [[Франклін Делано Рузвельт|Рузвельтом]] і прем'єр-міністром Великої Британії [[Вінстон Черчилль|Черчиллем]] був ініціатором створення [[Антигітлерівська коаліція|антигітлерівської коаліції]]. Фактично, через посередництво наркома В. Молотова, брав участь у роботі [[Московська конференція міністрів закордонних справ СРСР, США і Великої Британії 1943|Московської конференції міністрів закордонних справ СРСР, США і Великої Британії]] 19—30 жовтня [[1943]]. Він представляв [[СРСР]] на переговорах з країнами-учасницями антигітлерівської коаліції ([[Тегеранська конференція|Тегеран]], 1943; [[Ялтинська конференція|Ялта]], 1945; [[Потсдамська конференція|Потсдам]], 1945).

Після закінчення війни, в ході якої Радянська армія окупувала велику частину країн Східної і Центральної Європи, Сталін став ідеологом і практиком створення «світової соціалістичної системи», що стало одним з головних чинників розв'язування «[[холодна війна|холодної війни]]» і військово-політичного протистояння між [[СРСР]] і [[США]] у післявоєнні десятиріччя.

27 червня 1945 року Сталіну було присвоєно звання [[Генералісимус Радянського Союзу|Генералісимуса Радянського Союзу]].

=== Повоєнний період ===
19 березня 1946 року, в ході перебудови радянського урядового апарату, Сталін був затверджений Головою Ради Міністрів СРСР і міністром збройних сил СРСР.

Після війни займався відновленням народного господарства країни, зруйнованого війною, приділяючи увагу підвищенню обороноздатності Радянського Союзу і технічному переозброєнню армії і флоту. Був одним з головних ініціаторів здійснення радянського «атомного проекту», що сприяв перетворенню СРСР на одну з двох «супердержав».

У 1944—1947 роках один з організаторів масового переселення народів з територій [[Польща|Польщі]], [[Німеччина|Німеччини]], [[Чехословаччина|Чехословаччини]], [[СРСР|Радянського Союзу]] ([[Поляки|поляків]], [[німці]]в, [[угорці]]в, [[Чехи|чехів]], [[Словаки|словаків]], [[українці]]в), та зміни кордонів багатьох держав [[Європа|Європи]]. Ініціатор і організатор [[Операція «Вісла»|«операції Вісла»]], для здійснення якої призначив першим секретарем ЦК КП(б)У [[Каганович Лазар Мойсейович|Лазаря Кагановича]].

Один із ініціаторів політики [[Холодна війна|«холодної війни»]] і організаторів її провадження Радянським Союзом.

Ініціатор і організатор [[Корейська війна|війни у Кореї]] ([[1950]]–[[1953]]), внаслідок якої єдина [[Корея]] була штучно розділена навпіл&nbsp;— на [[КНДР|Північну]] та [[Південна Корея|Південну]] (Республіка Корея). На Північній частині, окупованій СРСР та КНР, був створений типовий маріонетковий режим т.з. «народної республіки».

По війні, на кшталт нацистської ідеології «великого німецького народу» та «японського старшого брату», Сталін стимулював посилення великодержавного націоналізму [[Росіяни|російського народу]], який присвоїв собі месіаністичну роль «визволителя» і «старшого брата» інших народів. Супроти деяких народів СРСР Сталін з помсти за поразки першого періоду війни продовжував політику національної дискримінації і [[геноцид]]у, включно до суцільного виселення з їхніх територій ([[німці Поволжя]], [[кримські татари]], [[чеченці]], [[інгуші]], [[калмики]]). «Українці уникли цієї долі тому, що їх було занадто багато, і не було місця, куди їх виселити» ([[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]]).

У 1945—1950 Сталін жорстоко розправився з рухом опору на [[Західна Україна|Західній Україні]] й у [[Литва|Литві]], вислав мільйони тих, що побували в німецькому полоні, й цивільного населення до [[ГУЛАГ|концентраційних таборів]]. По війні посилив регламентацію культурного життя, загострив [[Русифікація|русифікаційний]] курс у неросійських республіках, що увійшло в історію під назвою «[[Ждановщина]]». Під наглядом Сталіна офіційна історична наука змінила орієнтацію з критики політики [[Російська імперія|Російської імперії]] на похвали російським імператорам та виправдання їх колоніальних завоювань як явища «прогресивного».

[[Файл:Svoboda stalin.jpg|350px|праворуч|thumb|Перша шпальта газети «СВОБОДА» про смерть Й. Сталіна]]
Сталін зосередив і формально всю владу в своїх руках (від 1941&nbsp;— голова уряду, [[Міністр оборони СРСР|нарком оборони]] і [[головнокомандувач]] збройних сил СРСР, від 1945 зі званням [[Генералісимус Радянського Союзу|генералісимуса]]), пишався порівнюванням його з царем [[Іван IV Лютий|Іваном IV]] і [[Петро I Романов|Петром І]]. Безоглядно жорстокий [[диктатор]], Сталін, базуючись на традиціях російського самодержавства, створив [[тоталітарна диктатура|тоталітарну диктатуру]] на зразок східних деспотій, усюди бачив змови, попереджаючи їх кривавим [[терор]]ом. Останнім у задумі Сталіна було винищення [[Євреї|єврейства]], розпочате під гаслом боротьби проти «безрідних космополітів», але довершенню цієї акції перешкодила його смерть.

Сталін не був теоретиком, незважаючи на томи його «повного зібрання творів», і під сталінізмом розуміють не доктрину, а створену Сталіним монопартійну диктатуру, практику поліцейського терору з показовими судами і самообвинуваченнями, з [[ГУЛАГ|концентраційними таборами]], безжальною ліквідацією противників (часто уявних), народовбивством, безконтрольною диктатурою «вождя» партії, якій підпорядковано [[законодавча влада|законодавчу]], [[виконавча влада|виконавчу]] і [[судова влада|судову владу]] в централізованій радянській державі.

=== Смерть ===
Після завершення другої світової війни в СРСР відбулися певні зміни, пов'язані зі станом суспільства, значна частина якого під час воєнних дій у Європі перейшла за [[Залізна завіса|«залізну завісу»]] й познайомилася з життям інших народів. Змінилася розстановка сил у керівництві ВКП(б), загострилася боротьба за владу. Ці зміни внутрішньої ситуації в країні призвели до переоцінки статусу Й. Сталіна і зміни ставлення до достовірності офіційної версії його біографії, включно з питанням про причини його смерті.

==== Офіційна версія ====
Згідно з офіційно опублікованим медичним висновком, смерть настала в результаті крововиливу в мозок. Детально про хід лікування Сталіна, його хвороби, результати розтину тіла та про офіційний бюлетень розповідається в книзі академіка АМН СРСР А.&nbsp;Л.&nbsp;Мясникова: «Я лечил Сталина: из секретных архивов СССР»<ref>Мясников А. Л. Я лечил Сталина: из секретных архивов СССР / А.&nbsp;Л.&nbsp;Мясников с участием Е.&nbsp;И.&nbsp;Чазова.&nbsp;— М.: Эксмо, 2011.&nbsp;— 448 с.</ref>.

==== Інші версії ====
Відомий історик [[Ніколаєвський Борис Іванович|Борис Ніколаєвський]] дійшов висновку, що Сталін був убитий, на що він вказував<ref>Николаевский Б.&nbsp;Н. Тайные страницы истории / Ред.-сост. Ю.&nbsp;Г.&nbsp;Фельштинский.&nbsp;— М.: Изд-во гуманитарной лит-ры, 1995.&nbsp;— С. 7—8.</ref>:
{{text|«Я все більше й більше доходжу висновку, що Сталін помер у результаті великої боротьби, що заполонила перші місяці цього року і сенс якої полягав у розгромі особистого секретаріату Сталіна блоком Маленкова з Берією <ref>Лист до [[Борис Костzнтинович Ліфшіц|Бориса Суваріна]] 23 березня 1953 року</ref>.» «Схоже, що Сталіну допомогли померти і що на цьому грунті тепер розпочинається боротьба <ref>Лист до Т. І. Вулих через два тижні (6 квітня)</ref>». «Намагаюся розшифрувати значення подій, що передували смерті Сталіна (тепер я переконаний, що було щось на зразок палацового перевороту і що Сталіну «допомогли померти» <ref>14 квітня до Б. К. Суварина</ref>»
{{oq|ru|«Я все более и более прихожу к выводу, что Сталин умер в результате большой борьбы, которая заполнила первые месяцы этого года и смысл которой состоял в разгроме личного секретариата Сталина блоком Маленкова с Берией». «Похоже, что Сталину помогли умереть и что на этой почве теперь начинается борьба». «Пытаюсь расшифровать значение событий, предшествовавших смерти Сталина (теперь я убежден, что было что-то вроде дворцового переворота и что Сталину «помогли умереть»)»}}
}}
Існують численні теорії змови, які передбачають неприродність смерті (вбивство) Сталіна і причетність до неї найближчого оточення Сталіна. Вперше версія насильницької смерті набула розголосу 1976 року в книзі [[Авторханов Абдурахман Геназович|А. Авторханова]] «Загадка смерті Сталіна: змова Берії»<ref>Загадка смерти Сталина: заговор Берия.&nbsp;— 5-e изд.&nbsp;— Frankfurt/Main: Possev-Verlag, 1986.&nbsp;— 316 c. LCCN 92-157731</ref>. У автора практично не було сумніву, що Сталін був убитий верхівкою Політбюро<ref>«Загадка смерти Сталина: заговор Берия: Glavy iz knigi&nbsp;— Zhurnal'nyj Variant»&nbsp;— журнал [[Новый Мир (журнал)|«Новый Мир»]] (1991. №&nbsp;5 str. 194—233)</ref>. Всі версії смерті Сталіна&nbsp;— шість наведених Авторхановим, версія Д. Волкогонова, [[Радзинський Едвард Станіславович|Радзинского]], Глібова, сина від другого шлюбу [[Каменєв Лев Борисович|Л.&nbsp;Б.&nbsp;Каменева]], версія природної смерті, версія конфлікту з дочкою, який спровокував 3-й інсульт (автор Рафаель Гругман) і альтернативні версії, чутки і домисли наведені в книзі [[Гругман Рафаель Абрамович|Рафаеля Гругмана]] «Смерть Сталіна: всі версії і ще одна»<ref>Рафаэль Гругман. Смерть Сталина: все версии и ещё одна.&nbsp;— М.: Алгоритм, 2016.&nbsp;— С. 27—34, 137—199, 249—260, 335</ref>.

== Оцінка сучасників ==

;Б. Ніколаєвський {{початок цитати}}Сам він читати не любив. Серйозна книжка, здавалось втомлювала його вже своєю товщиною. Але у живу розповідь вслухатися він завжди вмів, злегка посмоктуючи при цьому свою незмінну люльку і лише зрідка вставляючи зауваження, котрі показували оповідачу що його слова потрапляють на сприятливий ґрунт. Цим шляхом Сталін взагалі багато чому й від багатьох навчився, особливо у подальші роки, свою індивідуальність виявляючи головне у вмінні відсіяти корисні йому пшеничні зерна від непотрібних плевелів.<ref>Николаевский Б.&nbsp;И. Тайные страницы истории / Ред.-сост. Ю.&nbsp;Г. Фельштинский.&nbsp;— М.: Издательство гуманитарной литературы, 1995.&nbsp;— 512 с.&nbsp;— С. 159.</ref>{{кінець цитати}}
;В. Ульянов (Ленін){{початок цитати}}Тов. Сталін, коли став генсеком, зосередив у своїх руках безмежну владу, і я не впевнений, чи зуміє він завжди досить обережно користуватися цією владою. <…> Сталін занадто брутальний, і цей недолік, що його ще можна стерпіти у нашому середовищі та в спілкуваннях між нами, комуністами, стає нестерпним на посаді генсека, тому я пропоную товаришам обміркувати спосіб переміщення Сталіна з цього місця та призначити на це місце іншу людину, яка з усякого погляду відрізняється від тов. Сталіна лише однією перевагою, саме, більш терплячий, більш лояльний, більш ввічливий та уважніший до товаришів, менш примхливий і таке інше. Ця обставина може здаватися нікчемною дрібницею. Але я вважаю, що с точки зору запобігання розколу та з точки зору написаного мною вище про взаємини Сталіна та Троцького, це не дрібниця, або це така дрібниця, яка може набувати вирішального значення.<ref>Ленин В.&nbsp;И. Полное собрание сочинений.&nbsp;— М.: Изд-во политич. лит-ры, 1975.&nbsp;— Т.&nbsp;45.&nbsp;— С. 345—346{{ref-ru}}</ref>{{кінець цитати}}
;Л. Бронштейн (Троцький){{початок цитати}}Сталін&nbsp;— … видатна посередність.<ref>[http://lib.ru/TROCKIJ/stalin.txt Лев Троцкий. Иосиф Сталин. Опыт характеристики.&nbsp;— в кн. Троцкий Л. Портреты революционеров. Сост. Фельштинский Ю. Нью-Йорк, 1988]{{ref-ru}}</ref>{{кінець цитати}}

;Микола Крестинський, секретар ЦК РКП, попередник Й. Сталіна на посаді: {{початок цитати}}Це паскудна людина з жовтими очима.<ref name="ReferenceB">Трубайчук А.&nbsp;Ф.&nbsp;Брудершафт двох диктаторів.&nbsp;— К.: Асоціація істориків «Істина», 1993.&nbsp;— 336 с.&nbsp;— С. 96.</ref>{{кінець цитати}}

;[[Бухарін Микола Іванович|Микола Бухарін]]{{початок цитати}} Найперша якість Сталіна&nbsp;— це ледарство. Друга якість&nbsp;— непримиренна заздрість до тих, хто знає, або вміє більше ніж він.<ref name="ReferenceB"/>{{кінець цитати}}

; [[Калінін Михайло Іванович|Михайло Калінін, 1925—1926]]{{початок цитати}}Сталін заведе нас усіх до канави<ref>Николаевский Б.&nbsp;Н. Тайные страницы истории / Ред.-сост. Ю.&nbsp;Г.&nbsp;Фельштинский.&nbsp;— М.: Изд-во гуманитарной лит-ры, 1995.&nbsp;— С. 151.</ref>{{кінець цитати}}

;В. Шеленберг {{початок цитати}}Після Секта співпрацю з Червоною Армією продовжив його наступник генерал Хайе, а пізніше генерали Хаммерштейн та фон Шляйхер, а в Росії ту ж лінію провадив Сталін, наступник Леніна. Коли у Німеччині до влади прийшли націонал-соціалісти, керівництво німецької компартії отримало із Москви вказівку вважати ворогом №&nbsp;1 не НСДАП, і тим-таки командування вермахту, а соціал-демократичну партію. У політичному керівництві НСДАП Сталін бачив тоді своєрідного попутника у досягненні власної революційно-комуністичної мети у Європі, причому він розраховував на те, що в якийсь чудовий момент Гітлер поверне свою зброю супроти буржуазії Заходу, боротьба з якою повинна виснажити його.<ref>Шелленберг В. Мемуары.&nbsp;— Минск: Изд-во «Родиола плюс»,1998. ISBN 985-448-006-2</ref>{{кінець цитати}}

;Бернард Шоу
під час широкомасштабного святкування його 75-річчя у Москві (1931), що супроводжувалось розкішним вшануванням у Будинку Спілок {{початок цитати}}Я хочу, щоб перш ніж я залишу Москву, Сталін … став для мене живою людиною, а не залишився лише ім'ям.{{кінець цитати}}
29 липня він був прийнятий Сталіним разом з леді Астор, лордами Астором і Лотіаном і наркомом М. Литвиновим, після чого в інтерв'ю в Берліні сказав: {{початок цитати}}Сталін&nbsp;— дуже приємна людина і дійсно керівник робітничого класу. <…> Сталін&nbsp;— гігант, а всі західні діячі&nbsp;— піґмеї.<ref name="lit.1september.ru">Цит. по: ''Татьяна Воронцова.'' [http://lit.1september.ru/2003/09/9.htm В гостях у «старшего брата» // lit.1september.ru] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120304054554/http://lit.1september.ru/2003/09/9.htm |date=4 березень 2012 }}</ref>
{{кінець цитати}}

;Герберт Уелс
{{початок цитати}}Я ніколи не зустрічав людини щирішої, поряднішої і чеснішої; він не має нічого темного й зловісного, і саме цими його якостями слід пояснювати його величезну владу в Росії. Я вважав раніше, перш ніж зустрітися з ним, можливо, про нього думали погано тому, що люди боялись його. Але я встановив, що, навпаки, ніхто його не боїться і всі вірять в нього. <…> Сталін&nbsp;— геть позбавлений хитрості й підступності грузин.<ref name="lit.1september.ru"/>{{кінець цитати}}

;Карл Густав Юнг
в інтерв'ю американському кореспонденту X. Никербокеру у жовтні 1938 року
{{початок цитати}}''Нікербокер'': Що станеться, якщо Гітлера, Муссоліні та Сталіна, усіх разом, зачинити на замок, залишивши для них на тиждень хлібину та глечик води? Хтось із них отримає усе чи вони поділять хліб та воду?
<br/>
''Юнг'': Я не сумніваюсь, що вони поділяться. Гітлер, як шаман, буде, ймовірно, триматись осторонь, не встряючи у сварку. Муссоліні і Сталін, кожен за власним правом вождя чи сильної людини, будуть, ймовірно, домагатися володіння хлібом і водою, і Сталін, як грубіший і жорстокіший, напевно отримає усе. <…> Муссоліні людина фізичної сили. <…> Сталін належить до тієї ж категорії. Одначе він не будівничий, не творець. Він просто захопив те, що зробив Ленін, встромив свої зуби і жере. Він навіть руйнує не творчо. Ленін зніс цілу структуру феодального і буржуазного суспільства у Росії і замінив її своїм власним витвором. Сталін руйнує його.
<br/>
З боку розумових здібностей Сталін не такий цікавий, як Муссоліні, до якого він своєю особистістю у головному подібний, і не має нічого спільного із таким цікавим типом, що його представляє Гітлер,&nbsp;— типом шамана, людини-міфа.
<br/>
''Нікербокер'': Той, хто захопив владу над ста сімдесятьма мільйонами людей, подібно до Сталіна, не може не зацікавити, подобається він вам чи ні.
<br/>
''Юнг'': Ні, Сталін саме тварина&nbsp;— хитрий злостивий мужик, несвідомий звір&nbsp;— у цьому розумінні наймогутніший з усіх диктаторів. Він нагадує сибірського шаблезубого тигра цією потужною шиєю, цими розгладженими вусами, цією посмішкою кота, що злизує вершок. Я можу припустити, що раніше Сталін міг би бути Чингіз-Ханом. Мене не здивує, якщо він зробить себе царем.<br/>
<…> На мою думку, Сталін нині не відрізняється нічим від [[Іван IV Грозний|Івана Грозного]].<br/>
<…><br/>
''Нікербокер'': Але ж він зараз поза всяким сумнівом має усю повноту влади?<br/>
''Юнг'': Саме так, але він повинен її втримати. Його оточує зграя вовків. Він змушений весь час бути насторожі. Я мушу сказати, що ми, як я вважаю, повинні бути йому вдячними!<br/>
''Нікербокер'': А за що?<br/>
''Юнг'': За наочну демонстрацію усьому світу очевидної істини, що комунізм завжди призводить до диктатури.<ref>X. Нікербокер. Діагностуючи диктаторів (з інтерв'ю, взятого у жовтні 1938 р. у [[Карл Густав Юнг|К.&nbsp;Г.&nbsp;Юнга]], опубликованого у «Херст Інтернейшенел-Космополітен» за січень 1939 і в дещо зміненому вигляді включеного до книги Х.&nbsp;Р.&nbsp;Нікербокера «Завтра Гітлер?» (1941)).
</ref>{{кінець цитати}}

;Карл Густав Юнг
в інтерв'ю американському кореспонденту X. Никербокеру у жовтні 1938 року
{{початок цитати}}
Він, поза сумнівом, знищив би Леніна, якби той залишився живим. Ніщо не могло зупинити його, як ніщо не зупиняє його нині. Природно, що він зацікавлений, щоб його країна квітла. Чим багатша й могутніша країна, тим могутніший він сам. Та все ж, він не зможе направити всі свої зусилля цілковито на підвищення добробуту країни, доки його особиста жадоба влади не буде задоволена.<ref>Х. Нікербокер відвідав К. Юнга в Кюснахту у жовтні 1938. Це інтерв'ю, одне з найтриваліших, котрі дав Юнг, було опубликоване в «Херст Інтернейшенел-Космополітен» за січень 1939 та в дещо зміненому вигляду увійшло до книги Нікербокера «Завтра Гітлер?» (1941).</ref>{{кінець цитати}}

;Леопольд Треппер {{початок цитати}}Але якщо шлях всіяний трупами робітників, то він не веде, він ніяк не може вести до соціалізму. Наші товариші зникали, найкращі із нас вмирали у підвалах НКВС, сталінський режим спотворив соціалізм до повнісінької невпізнанності. Сталін, цей великий могильщик, ліквідував у десять, у сто разів більше комуністів, ніж Гітлер.<ref>Трепер Л. Большая игра: Воспоминания советского разведчика / Пер. с франц.&nbsp;— М.: Политиздат, 1990.&nbsp;— С. 88.</ref>{{кінець цитати}}

;[[Літвінов Максим Максимович|Максим Литвинов]], міністр закордонних справ СРСР:
{{початок цитати}}Якось у колі своїх найближчих і довірених людей Литвинов коротко зауважив, що «східних правителів, усіх цих шахів та інших деспотів» Сталін ще «обкрутить кругом пальця. Але західний світ, західна політика йому не під силу, цю політику він не подужає».<ref name="ReferenceB"/>{{кінець цитати}}

;А. Гітлер{{початок цитати}}…не слід ніколи забувати, що сьогоднішні вожді Росії&nbsp;— підступні заплямлені кров'ю злочинці, послідки людства.(''ориг.'' {{lang-de|...man sollte nie vergessen, daß die heutigen Führer Russlands - gemeine mit Blut befleckte Kriminelle sind, Abschaum der Menschheit..."}})&nbsp;— Адольф Гітлер, «Моя боротьба»<ref>Simon Berthon, Joanna Potts. Warlords: An Extraordinary Re-creation of World War II Through the Eyes and Minds of Hitler, Churchill, Roosevelt, and Stalin.(книга) Da Capo Press, 2007.&nbsp;— 358 p. ISBN 0-306-81538-9; док.-іст. фільм: [http://www.youtube.com/watch?v=Si0vS4cmpVQ YouTube: Warlords: Hitler & Stalin (part 1/6)]{{ref-de}}</ref>{{кінець цитати}}
{{початок цитати}}Під час бесіди з відомим шведським письменником, прибічником фашизму [[Свен Гедін|Свеном Гедіном]] 4 березня 1940 року, Гітлер заявив, що Сталін зараз серйозно змінив свою політичну позицію: він вже не є більше міжнародним більшовиком, а демонструє себе як руського націоналіста, що переслідує природну у своїй основі політику російських царів.<ref>Архивы раскрывают тайны…: Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н.&nbsp;В.&nbsp;Попов.&nbsp;— М.: Политиздат, 1991.&nbsp;— С. 129.</ref>{{кінець цитати}}

;Жан Лалуа
після підписання радянсько-французького договору (грудень 1944): {{початок цитати}}Безперечно, Сталін був жахливою людиною.<br/>
Коли все закінчилося, я повернувся з [[Жорж Бідо|Жоржем Бідо]] до нашої резиденції. На годиннику&nbsp;— шоста ранку. Міністр спитав мене дуже тихо, прикриваючи рота через потаємні мікрофони:<br/>&nbsp;— Що ви про нього думаєте?<br/>
Я відповів спонтанно:<br/>&nbsp;— Це чудовисько!<ref name="ReferenceC">Сталин. Рузвельт. Черчилль. Де Голль: Политические портреты / Сост. В. Велесько.&nbsp;— Минск: Беларусь, 1991.&nbsp;— 367 с.</ref>{{кінець цитати}}

;Й. Сталін {{початок цитати}}Про мене говорять, що я чудовисько, а я, бачите, навіть жартую з приводу цього. Отже, я не такий вже й жахливий…<ref>Сталин. Рузвельт. Черчилль. Де Голль: Политические портреты / Сост. В. Велесько.&nbsp;— Минск: Беларусь, 1991.&nbsp;— С. 348.</ref>{{кінець цитати}}

;Рузвельт {{початок цитати}}Ця людина вміє діяти. У нього мета завжди перед очима. <…> Працювати з ним&nbsp;— саме задоволення. Ніякої балаканини. Він ставить питання, яке хоче обговорювати, і нікуди не відхиляється.<ref>''Рузвельт Э.'' Его глазами.&nbsp;— М., 1947, с. 186</ref>
{{кінець цитати}}

;Черчіль
{{початок цитати}}Це велика удача для Росії в її відчайдушній боротьбі та стражданнях&nbsp;— мати на чолі великого та суворого воєначальника. Він&nbsp;— сильна та видатна особистість, що відповідає тому похмурому та бурхливому часу, в який його закинуло життя, людина невичерпної хоробрості та сили волі, прямий і навіть різкий у промовах, проти чого, я, той, кого виховали у Палаті Громад, зовсім не заперечую, особливо коли мені самому є що сказати.<ref>''Черчилль У.'' [http://www.ibiblio.org/pha/policy/1942/420908b.html Речь в палате общин 8 сентября 1942 года]</ref>{{кінець цитати}}
{{початок цитати}}Я, власне, не можу відчувати нічого іншого, окрім величезного захоплення, щодо цієї воістину великої людини, батька усієї країни, що править долею своєї країни під час миру, та всеперемагаючого захисника її під час війни.<ref>''[[Черчилль, Уинстон|Черчилль У.]]'' [http://hansard.millbanksystems.com/commons/1945/nov/07/foreign-policy-president-trumans#column_1291 Выступление в Палате общин]{{ref-en}} HC Deb 07 November 1945, vol 415, c 1291.</ref><ref>{{Cite web |url=http://vif2ne.ru/nvk/forum/archive/1421/1421665.htm |title=ВИФ2 NE |accessdate=10 лютий 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20121025035120/http://vif2ne.ru/nvk/forum/archive/1421/1421665.htm |archivedate=25 жовтень 2012 |deadurl=yes }}</ref>{{кінець цитати}}
{{початок цитати}}Сталін протягом багатьох років був диктатором Росії, і чим більше я вивчав його кар'єру, тим більш мене шокували ті жахливі помилки, яких він припускався, і та крайня жорстокість до людей та мас, якими він керував. Сталін був нашим союзником у боротьбі проти Гітлера, коли Росія піддалася аґресії, але коли Гітлера було знищено, Сталін перетворився на головну загрозу для нас.{{кінець цитати}}

; Шарль Де Голль
описав його у своїх мемуарах таким чином:{{початок цитати}}Комуніст у формі маршала, диктатор, що приховує свою підступність, завойовник з личиною добряка&nbsp;— він старанно намагався створити хибне враження. Але його пристрасть була такою нестримною, що часто проступала назовні, випромінюючи якусь похмуру чарівність.<ref name="ReferenceC"/>{{кінець цитати}}
{{початок цитати}}Сталін мав колосальний авторитет, і не тільки в Росії. Він умів «приручати» своїх ворогів, не панікувати при програші і не насолоджуватися перемогами. А перемог у нього більше, ніж поразок. Сталінська Росія&nbsp;— це не колишня Росія, що загинула разом з монархією. Але сталінська держава без гідних Сталіну наступників приречена…<ref>''Шарль де Голль.'' Военные мемуары. Кн. II.</ref>
{{кінець цитати}}

;Йоахим фон Ріббентроп
на Нюрнберзькому процесі так охарактеризував дії Сталіна під час їх першої зустрічі [[23 серпня]] [[1939]]:{{початок цитати}}Коли я приїхав до Москви 1939 року до маршала Сталіна, він обмірковував зі мною не можливість мирного врегулювання німецько-польського конфлікту у рамках пакту Бріана—Келлога, а дав зрозуміти, що як він не отримає половини Польщі і Прибалтійські країни, ще без Литви з портом Лібава, то я можу відразу ж вилітати додому. Ведення війни, певно, не вважалось там 1939 року злочином проти миру…<ref name="ReferenceD"/>{{кінець цитати}}

;Джордж Фрост Кеннан {{початок цитати}}Сьогодні ми досить добре знаємо те, про що раніше могли лише підозрювати: це був пропащий злочинець, що діяв без жодних обмежень; людина, у котрої зовсім було відсутнє почуття любові, жалю та милосердя; людина, в оточенні котрої ніхто не почувався у безпеці; людина, яка протиставляла себе усьому, що у даний момент не послуговувалось його інтересам; чоловік, що являв собою якнайбільшу небезпеку для всіх своїх найближчих друзів і співучасників злочинів, оскільки він вважав за найкраще бути єдиним охоронцем власних таємниць і не полюбляв ділитися спогадами і відповідальністю з іншими, котрі, залишаючись живими, мали язика та совість і могли просто виявити звичайну людську слабкість.<ref>Сталин. Рузвельт. Черчилль. Де Голль: Политические портреты / Сост. В. Велесько.&nbsp;— Минск: Беларусь, 1991.&nbsp;— С. 17.{{ref-ru}}</ref>{{кінець цитати}}

;[[Авторханов Абдурахман Геназович|Абдурахман Авторханов]]
говорячи про терор у Росії, зазначає, що {{початок цитати}}…Сталіна можна звинуватити лише в тому, що він був надто скрупульозним у справі виконання «радянської законності», що її заповів Ленін.<ref>Авторханов А. Ленин в судьбах России.&nbsp;— Новый мир, №&nbsp;1 (793), январь 1991.&nbsp;— С. 1178.</ref>{{кінець цитати}}

;Абрам Деборін
(провідний радянський філософ-марксист, академік)
{{початок цитати}}Сталін нічого в філософії не розумів. Я сумніваюся, щоб він коли-небудь простудіював по-справжньому хоч одну книгу [[Гегель|Гегеля]] або [[Кант]]а. Але йому це й не потрібно було, так як він уявляв себе найбільшим філософом<ref>А.&nbsp;М.&nbsp;Деборин. Спогади., прим. до гл. 1.[http://lebed.com/2013/art6139.htm цит.по: В.Сойфер. Сталін&nbsp;— філософ.]— альманах «Лебедь» (Бостон), №&nbsp;670, 6.01.2013</ref>{{кінець цитати}}

;Георгій Жуков
У книзі «Спогади і роздуми» Жуков зазначає: {{початок цитати}} Можу сказати, що Й.&nbsp;В.&nbsp;Сталін пізніше оволодів основними принципами організації фронтових операцій і операцій груп фронтів і керував ними зі знанням справи… У керівництві озброєною боротьбою в цілому Сталіну допомагали його природний розум, досвід політичного керівництва, багата інтуїція, широка обізнаність. Він умів знайти головну ланку в стратегічній обстановці і, схопившись за неї, намітити шлях для надання протидії ворогу, успішного проведення тієї чи іншої наступальної операції. Безсумнівно, він був достойним Верховним Головнокомандувачем.<ref>[http://militera.lib.ru/memo/russian/zhukov1/11.html Георгий Жуков. Воспоминания и размышления] {{ref-ru}}</ref>{{кінець цитати}}

;Юліан Семенов
{{початок цитати}} …про мертвих або нічого, або добре… <br/>
<…>&nbsp;— А як бути зі Сталіним? Він же мертвий….<br/>
<…>&nbsp;— Живий… Багатомільонний… Його хочуть раби, які мріють про жорстку руку і «новий порядок»… Якщо про нього мовчати&nbsp;— прийдуть ті, хто ще страшніший за нього… Прийдуть такі тупоголові бузувіри, такі неграмотні солдафони, що Росія після них перестане існувати як цивілізована держава…<ref>Семенов Ю.&nbsp;С. Таємниця Кутузовського проспекту: Повісті. Оповідання / Авториз. пер. з рос. Н. Орлової.&nbsp;— К.: Україна, 1992.&nbsp;— 560 с. ISBN 5-319-00987-9</ref>{{кінець цитати}}

; {{нп|Володимир Олександрович Козлов (історик)|Володимир Козлов|ru|Козлов, Владимир Александрович (историк)}} (про події березня 1956)
{{початок цитати}}Події у Грузії були хворобливою реакцією суспільства на конання великого сталінського міфу, страшним кінцем страшної доби. Викриття Сталіна психологічно обеззброїло найбільш відданих і фанатичних прихильників режиму&nbsp;— на їх відданості, що не розмірковує, так як і на тотальному насильстві трималася сталінська система. Великий святий виявився великим дияволом. Але його розвінчання було побудовано не за законами міфу&nbsp;— не було «пропащого ангела», який перетворився на Сатану. Для відданих шанувальників Вождя образливим і нестерпним було не повалення кумира,— в цьому ще можна було б знайти якусь потойбічну велич,— а простота і буденність, з якими воно здійснилося. Сталін виявився простим смертним, але це означало, що втрачала сенс вся месіанська проповідь світового комунізму. Жертви ставали безглуздими, жорстокість&nbsp;— невиправданою, життя&nbsp;— витраченим даремно.<ref>Козлов В.&nbsp;А. Неизвестный СССР. Противостояние народа и власти 1953—1985 гг.&nbsp;— М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006.&nbsp;— 448 с. (Архив)</ref>{{кінець цитати}}

== Сучасна оцінка історичної спадщини ==

По смерті Сталіна на XX з'їзді [[КПРС]] ([[1956]]) частково засуджено так званий «культ особистості», однак не розкрито всіх злочинів сталінського режиму. На XXII з'їзді (1961) критику продовжено&nbsp;— ухвалено забрати [[Бальзамування|забальзамоване]] тіло Сталіна з ленінського мавзолею і поховати під Кремлівською стіною, перейменувати всі міста, селища, області, вулиці, площі, що носили його ім'я, знищити його пам'ятники, побудовані за життя. Цей період історії СРСР отримав назву [[Хрущовська відлига]]. Але з приходом до влади [[Брежнєв Леонід Ілліч|Леоніда Брежнєва]] ([[1964]]) відбувається поступова реабілітація Сталіна, відроджується неосталінізм, застосовуються у нових обставинах сталінські методи: [[геноцид]], масові арешти, закриті суди, психіатричні лікарні для противників режиму, примусова [[русифікація]], вмотивована теорією так званого [[радянський народ|радянського народу]], відродження «культу особистості» (Леоніда Брежнєва) тощо.

За часів [[Горбачов Михайло Сергійович|Михайла Горбачова]] та [[Єльцин Борис Миколайович|Бориса Єльцина]] було багато зроблено для виправдання людей, засуджених при Сталіні, висвітлення численних злочинів сталінського режиму та їх офіційного засудження. В середині [[2000-ні|2000-х]] років у Росії ім'я Сталіна пережило вже другу реабілітацію, коли у методичних матеріалах до шкільних підручників з історії його було названо «найефективнішим менеджером Росії». На думку російського публіциста Олександра Скобова, в сучасній Росії підґрунтям нового росту популярності Сталіна є глибоко вкорінена в російській ({{lang-ru|русской}}) історії патерналістська свідомість: холопська потреба «батюшки-барина», «батюшки-царя», «господіна», котрий все за всіх вирішить, усіх розсудить. Щодо зростання просталінських настроїв, то вони поширені у різних групах населення, у кожної із яких «свій Сталін», значною мірою міфологізований і вельми далекий від Сталіна історичного<ref name="grani.ru">[http://grani.ru/Politics/Russia/m.134872.html Александр Скобов. Безразмерный Сталин (Грани.Ru, 25.03.2008)]</ref>. [[Путін Володимир Володимирович|Путін]] продовжив героїзацію Сталіна. У Росії з'явилися портрети Сталіна, в російський ЗМІ з'являється інформація щодо героїчного минулого СРСР і Сталіна зокрема.

2 квітня 2009 [[Європейський Парламент]] ухвалив рішення про вшанування жертв [[Сталінізм]]у та [[Нацизм]]у щороку [[23 серпня]] в [[Європейський день пам'яті жертв Сталінізму та Нацизму]].<ref>http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=-//EP//TEXT+TA+P6-TA-2009-0213+0+DOC+XML+V0//EN</ref> [[ОБСЄ]] також ухвалила декларацію про підтримку вшанування пам'яті жертв тоталітаризму 23 серпня.<ref>{{Cite web |url=http://www.oscepa.org/images/stories/documents/activities/1.Annual%20Session/2009_Vilnius/Final_Vilnius_Declaration_ENG.pdf |title=Архівована копія |accessdate=21 квітень 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100111155028/http://www.oscepa.org/images/stories/documents/activities/1.Annual%20Session/2009_Vilnius/Final_Vilnius_Declaration_ENG.pdf |archivedate=11 січень 2010 |deadurl=yes }}</ref> В резолюції ОБСЄ зазначено, що Європа «зазнала два потужних тоталітарних режими, нацистський та сталінський, які принесли геноцид, порушення прав та свобод людини, воєнні злочини та злочини проти людства», та закликала членів ОБСЄ зайняти «спільну позицію проти всіх форм тоталітарної влади незалежно від ідеологічної основи» та засудила «героїзацію тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій з метою героїзації Нацистського або Сталінського минулого».

На думку одного із сучасних комуністів у Росії Малинковича С. А., потрібно «перетяти усі шляхи відродження сталінізму, як практики громадського та державного життя, що передбачає всеосяжне порушення прав людини і презирство до умов життя народу»<ref name="grani.ru" />.
 
На підставі розгляду [[Суд над організаторами Голодомору в Україні|кримінальної справи]], порушеної за фактом вчинення [[геноцид]]у в [[Україна|Україні]] в [[1932]]–[[1933]] роках визнаний [[суд]]ом винним у безпосередньому вчиненні [[злочин]]у, передбаченого ч. 1 ст. 442 [[Кримінальний кодекс України|Кримінального кодексу України]] (Постанова [[Апеляційний суд міста Києва|Апеляційного суду міста Києва]] від [[13 січня]] [[2010]] року).<ref name="ua1">[https://archive.is/20120805081416/www.memory.gov.ua/ua/509.htm Постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у розслідуваній Службою безпеки України кримінальній справі про геноцид в Україні у 1932—1933 роках]</ref>

== Сім'я ==
Й. Сталін був одружений двічі: вперше з [[Сванідзе Катерина Семенівна|Катериною Сванідзе]], вдруге з [[Аллілуєва Надія Сергіївна|Надією Алілуєвою]].

=== Діти ===
Сини: [[Сталін Василь Йосипович|Василь Сталін]] (24 березня 1921&nbsp;— 19 березня 1962) і [[Яків Джугашвілі]] (18 березня 1907&nbsp;— кінець 1943 року).
Донька: Свiтлана (28 лютого 1926&nbsp;— 22 листопада 2011).
[[Файл:Joseph Stalin with daughter Svetlana, 1935.jpg|міні|250px|Сталін з донькою Світланою, [[1935]]]]
У [[США]] [[22 листопада]] [[2011]] року в місті [[Річленд (округ, Вісконсин)|Річленд]], штат [[Вісконсин]], у віці 85 років померла [[Аллілуєва Світлана Йосипівна|Світлана Аллілуєва]]&nbsp;— донька Йосипа Сталіна.<ref>Рафаэль Гругман, Светлана Аллилуева. Пять жизней&nbsp;— Ростов: Феникс, 2012, с. 391—392</ref> В Америці вона була відома як Лана Пітерс&nbsp;— за прізвищем американського чоловіка. [[1967]] року Світлана емігрувала з СРСР до США.<ref>[http://www.nytimes.com/2011/11/29/world/europe/stalins-daughter-dies-at-85.html?_r=2&scp=2&sq=Stalin&st=cse Lana Peters, Stalin's Daughter, Dies at 85]</ref>

== Пам'ятники Сталіну ==

На честь Сталіна за його життя було названо безліч об'єктів не лише в Радянському Союзі, а й за його межами. Однак після 1961 року абсолютна більшість цих об'єктів була перейменована. Лишилися тільки вулиці Сталіна в деяких населених пунктах Росії, проспекти Сталіна в містах [[Дагестанські Огні]] та [[Лєсний (Свердловська область)|Лєсний]] (Росія).

Пам'ятники Сталіну&nbsp;— категорія [[скульптура|скульптурних]] творів, що були невід'ємною частиною радянської традиції [[монументальне мистецтво|монументального мистецтва]] 30-х&nbsp;— середини 50-х років [[XX століття]], один із символів того часу в [[СРСР]] і в ряді [[соціалістичні країни|соціалістичних країн]].

Перший пам'ятник Й.&nbsp;В.&nbsp;Сталіну був виконаний скульптором [[Харламов Матвій Якович|М.&nbsp;Я.&nbsp;Харламовим]] у [[1929]] році, в переддень святкування 50-річчя Сталіна. Найбільш активно стали встановлюватися пам'ятники Й.&nbsp;В.&nbsp;Сталіну з середини [[1930-ті|1930-х]] років.

Пам'ятники Сталіну встановлювали й після його смерті. Останнім роком, у якому це було зроблено, вважається [[1955]] рік. У листопаді 1955 року був встановлений пам'ятник Сталіну в Писцово Комсомольського району [[Івановська область|Івановської області]] [[РРФСР]].

Однак у незалежній [[Україна|Україні]] традиції [[сталінізм]]у подекуди збереглися&nbsp;— в травні [[2010]] року в [[Запоріжжя|Запоріжжі]] на території місцевого обласного комітету [[КПУ]] було відкрите [[погруддя]] Йосипа Сталіна<ref name="скло">[http://ua.for-ua.com/ukraine/2011/11/07/145250.html У Запоріжжі пам'ятник Сталіну засклили] [[ForUm]]</ref>, але увечері [[28 грудня]] того ж року, активісти [[Всеукраїнська організація «Тризуб» імені Степана Бандери|організації «Тризуб» імені Степана Бандери]] відламали йому голову<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2010/12/29/5728631/ Відповідальність за голову Сталіна взяла на себе «мобільна група»]</ref>.

{{main|Пам'ятник Сталіну (Запоріжжя)}}

[[7 травня]] [[2012]] року пам'ятник Сталіну відкрили у [[Львів|Львові]]. Скульптурна композиція являла собою фігуру Йосипа Віссаріоновича, який [[Сечовипускання|пісяє]], висотою близько 1,5 [[метр]]ів, виготовлену з дерева і тканини та пофарбовану золотою фарбою. Оскільки акцію не було відповідним чином погоджено з [[Виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні|міською владою]], працівники [[Міліція|міліції]] демонтували пам'ятник через 10 хвилин після його встановлення<ref>[http://www.unian.ua/news/502002-u-tsentri-lvova-vstanovili-skulpturu-stalina-yakiy-pisyae-foto.html У центрі Львова встановили скульптуру «Сталіна, який пісяє» (фото). Новини УНІАН. 07.05.2012]</ref>.

=== Опис біографії ===
Першим біографом Й.&nbsp;Сталіна був один із його найближчих співробітників, українець за походженням, [[Товстуха Іван Павлович|Іван Товстуха]]. Він успішно переписав історію революції [[1917]] року в Росії і більшовицького перевороту в жовтні 1917. У написаній Товстухою біографії<ref name="ReferenceA" /><ref>Малая Советская Энциклопедия. Том восьмой: Скульптура—Тугарин.&nbsp;— М.: Акционерное общество «Советская Энциклопедия», 1930.&nbsp;— С.&nbsp;406—412.</ref>, Сталін, за висловом [[Трубайчук Анатолій Фотійович|Анатолія Трубайчука]], перетворився ''«…із сірого мишеняти на великого організатора більшовицького перевороту, найпершого соратника Леніна. Видана до 50-річчя Сталіна офіційна біографія фактично за винятком кількох останніх абзаців цілком відтворювала художній вимисел Товстухи, за яким відверто відчувається „творча“ рука самого об'єкта дослідження. Так Сталін, водячи рукою і пером свого помічника, народив міф про Сталіна&nbsp;— великого революціонера і найпершого соратника Леніна, що впритул аж до XX з'їзду [[КПРС]] у різних модифікаціях, з численними додатками, гіперболічними перебільшеннями, гіпертрофованою апологетикою і прямою фальсифікацією подавався як введений у ранг закону історичний документ»''<ref>[[Трубайчук Анатолій Фотійович|Трубайчук А. Ф.]] Брудершафт двох диктаторів.&nbsp;— К.: Асоціація істориків «Істина», 1993.&nbsp;— С.&nbsp;95.</ref>.

До початку [[1930-ті|1930-х років]] у офіційній радянській історіографії загалом були завершені, за висловом [[Троцький Лев Давидович|Л.&nbsp;Троцького]], «перебудова, перелицювання та пряма підробка» революційного минулого, що розпочалися з так званої літературної дискусії про «Уроки Жовтня», під час якої, за пропозицією тогочасного Генерального секретаря ЦК РКП(б) Йосипа Сталіна, Політбюро й Секретаріат ухвалили рішення про централізоване вилучення у всіх громадян та установ для архіву ЦК РКП(б) усіх матеріалів, що мали відношення до історії партії, та про суворе обмеження доступу до цих документів, особливо тих, що стосувалися періоду революції та громадянської війни.

Результатом цієї операції стали роботи, у яких спотворювався дійсний сенс історичних подій, їх хронологія, змінювався склад дійових осіб, провадилась їх дискредитація. У масовій свідомості настирливо укорінювалась фальшива теорія «двох керманичів» [[Жовтневий переворот 1917|Жовтневої революції]]. Від партії та народу старанно приховувалися, а отже, були недосяжні навіть для істориків, справжні документи революції, що могли посвідчити про найближче оточення [[Ленін|В.&nbsp;Ульянова]], про справжні справи, вчинки, погляди Л.&nbsp;Троцького, [[Каменєв Лев Борисович|Л.&nbsp;Каменєва]], [[Зінов'єв Григорій Овсійович|Г.&nbsp;Зинов'єва]], [[Бухарін Микола Іванович|М.&nbsp;Бухаріна]], Й.&nbsp;Сталіна та інших діячів [[Жовтневий переворот 1917|Жовтня]]<ref>Вилкова В. П., Ненароков А.&nbsp;П.&nbsp;Послесловие.&nbsp;— В кн.: Троцкий&nbsp;Л.&nbsp;Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов.&nbsp;— Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит».&nbsp;— М.: Наука, 1990.&nbsp;— 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской социалистической революции»).&nbsp;— С. 294—295</ref>.

Коли [[Максим Горький|М.&nbsp;Горький]] захотів написати біографію Й.&nbsp;Сталіна, йому відмовили в доступі до архівних документів. 1931 року «старий більшовик» [[Ярославський Омелян Михайлович|Омелян Ярославський]] також дістав відмову<ref>Островский А. Кто стоял за спиной Сталина?&nbsp;— СПб.: «Издательский Дом „Нева“», М.: Издательство «ОЛМА-ПРЕСС», 2002.&nbsp;— 639 с., ил. («Архив»).&nbsp;— С. 12.</ref>.

== Образ Йосипа Сталіна в кінематографі ==
{| class="wikitable"
|+
!Рік
!Назва фільму/серіалу
!Актор
|-
|2008
|Гітлер капут!
|[[Олейников Ілля Львович|Ілля Олейников]]
|-
|2009
|[[Вольф Мессінг: той, хто бачив крізь час]]
|[[Петренко Олексій Васильович|Олексій Петренко]]
|-
|2010
|Стомлені сонцем 2: Передстояння
| rowspan="2" |[[Суханов Максим Олександрович|Максим Суханов]]
|-
|2011
|Стомлені сонцем 2: Цитадель
|-
|2013
|[[Син батька народів]]
|[[Дзіваєв Анатолій Гаврилович|Анатолій Дзіваєв]]
|-
|2014
|[[Орлова і Александров]]
|[[Князєв Євген Володимирович|Євген Князєв]]
|-
|2017
|[[Смерть Сталіна]]
|[[Едріан Маклафлін]]
|}

== Див. також ==
{{Multicol}}
* [[Сталінізм]]
* [[Культ вождя]]
* [[Список нагород і почесних звань Сталіна]]
* [[Сталінські репресії]]
* [[Сталінські списки]]
* [[Єжовщина|Великий терор]]
* [[Голодомор в Україні 1932—1933|Голодомор]]
* [[Катинський розстріл]]
* [[ГУЛАГ]]
* [[Розстріляне відродження]]
{{Multicol-break}}
* [[Масові розстріли в'язнів НКВС]]
* [[Польська операція НКВС]]
* [[Десталінізація]]
* [[Марксизм і питання мовознавства]]
* [[Сталінський ампір]]
* [[Сталінська премія]]
* [[Культ особи]]
* [[Податок на дерева]]
* [[Орден Сталіна (проект)]]
* [[Сталінобус]]
{{Multicol-end}}

== Примітки ==
{{примітки|3}}

== Література ==
*''Волкогонов Д. А.'' Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й. В. Сталіна : У 2-х кн. - Кн. 1. – Київ : Політвидав України, 1989. – 594 с.
*''Волкогонов Д. А.'' Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й. В. Сталіна : У 2-х кн. - Кн. 2. – Київ : Політвидав України, 1990. – 670 с.
*''Галушка А., Брайлян Є.'' Змова диктаторів: Поділ Європи між Гітлером і Сталіним, 1939-1941. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2018. – 368 с.
*''Кульчицький С. В.'' [http://corp.nbuv.gov.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Stalin_J Сталін Йосиф Віссаріонович] // {{ЕІУ|9|781}}
* ''Солдатенко&nbsp;В.&nbsp;Ф''. Сталін Йосип Віссаріонович // {{УДЕ|том=2}}
* ''Шаповал Ю''. Сталін Йосип Віссаріонович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.&nbsp;— К.: Парламентське видавництво, 2011.&nbsp;— с.&nbsp;686 ISBN 978-966-611-818-2
* Иосиф Виссарионович Сталин. Краткая биография. (2-е изд., испр. и дополн. с илл.).&nbsp;— М.: Государственное издательство политической литературы, 1950.&nbsp;— 243 с.
*''Медведев Р. А.'' Они окружали Сталина. – М., 1990. – 349 с.
* Сталин. Рузвельт. Черчилль. Де Голль: Политические портреты / Сост. В. Велесько.&nbsp;— Минск: Беларусь, 1991.&nbsp;— 367 с.

== Посилання ==
* {{УМЕ14|частина=Сталін Йосиф|сторінки=1831-1832}}
{{wikiquote}}
{{commonscat|Joseph Stalin}}
* [http://books.google.com.ua/books?id=uKzx-htVB0YC&pg=PA67&lpg=PA67&dq=Товстуха+І+П&source=bl&ots=hmxWrE1qk_&sig=BuWrypQFxXGxV9x6jJJJlv5LQog&hl=uk&sa=X&ei=q-JkT5L2JoWfOoyQ9I4I&ved=0CEIQ6AEwBA#v=onepage&q=Товстуха%20І%20П&f=false Хто стояв за Сталіним?]
* [http://www.day.kiev.ua/152685/ ''Кульчицький С. В.'' Чому Сталін нас нищив?&nbsp;— «День»: №&nbsp;212.&nbsp;— 17.11.2005.]
* [http://www.dt.ua/1000/1600/50030/ Віталій Портников. Сталін помер учора.&nbsp;— «Дзеркало тижня»: №&nbsp;18 (546).&nbsp;— 14—20.05.2005.]
* [http://www.intelros.ru/2007/12/21/julija_tikhonova_chetyre_velikikh_tajjny_iosifa_stalina_razoblachenija_montefiore.html ''- щодо розвінчування міфу Сталіна дослідником Монтефіоре'']
* [https://web.archive.org/web/20120507101644/http://www.marshals.su/BIOS/Stalin.html Сталин Иосиф Виссарионович]
* [http://www.hrono.info/biograf/stalin.html Иосиф Виссарионович Сталин]
* [http://www.peoples.ru/state/king/russia/stalin/ Иосиф Виссарионович Сталин]
* [http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=1067 Сталин Иосиф Виссарионович]
* [http://wwii-soldat.narod.ru/MARSHALS/ARTICLES/002-stalin.htm Сталін] {{ref-ru}}
* [http://bookz.ru/authors/bulgakov-mihail/348f3b73aee7/page-4-348f3b73aee7.html - П'єса «Батум» на основі грузинського періоду діянь Сталіна написана класиком російської літератури Михайлом Булгаковим]
* [https://web.archive.org/web/20110716072732/http://www.simonsebagmontefiore.com/youngstalin.aspx Книжка «Молодий Сталін» англійського історика Саймона Сібега Монтефіоре (''Simon Sebag Montefiore''), який вважається одним з найбільших знавців сталінських архівних документів. Його книжка «Сталін, двір червоного царя», перекладена двадцятьма мовами, відзначена премією British Book Awards як найкращий історичний твір]
* [http://www.khpg.org/index.php?id=1265039604 Постанова апеляційного суду м. Києва у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках]
* [http://grani.ru/Politics/Russia/m.134872.html ''Скобов А.'' Безразмерный Сталин (Грани.Ru, 25.03.2008.)]
* [http://www.xliby.ru/istorija/stalin_gitler_i_my/p10.php ''Николаев В.'' Два рабовладельца.&nbsp;— В кн.: Сталин, Гитлер и мы]
* [http://grani.ru/Society/History/m.212115.html ''Сарнов Б.'' Эффективный менеджер]

<center>{{start box}}
{{succession box
 | титул      = [[Файл:State Emblem of the Soviet Union.svg|45px]] <br /> [[Голова радянського військового відомства|Народний комісар оборони СРСР]]
 | попередник = [[Тимошенко Семен Костянтинович|Семен Тимошенко]] <br /> 1940—1941
 | наступник  = — <br /> <small>посаду ліквідовано</small>
 | роки       = 19 липня 1941 — 25 лютого 1946}}
{{succession box
 | титул      = [[Файл:State Emblem of the Soviet Union.svg|45px]] <br /> [[Голова радянського військового відомства|Міністр збройних сил СРСР]]
 | попередник = — <br /> <small>посаду створено</small>
 | наступник  = [[Булганін Микола Олександрович|Микола Булганін]]<br /> 1947—1949
 | роки       = 25 лютого 1946 — 3 березня 1947}}
{{end box}}</center>

{{Сталін}}
{{Лідери СРСР}}
{{Герої Радянського Союзу}}
{{Маршали та Адмірали Флота СРСР}}
{{Голодомор}}
{{Людина року Тайм}}
{{Нормативний контроль}}
{{Портали|Біографії|Політика|СРСР}}
{{Міністри оборони СРСР}}

[[Категорія:Уродженці Горі]]
[[Категорія:Диктатори]]
[[Категорія:Ультраліві диктатори]]
[[Категорія:Організатори Голодомору]]
[[Категорія:Політики СРСР]]
[[Категорія:Генеральні секретарі ЦК КПРС]]
[[Категорія:Більшовики]]
[[Категорія:Генералісимуси]]
[[Категорія:Голови радянського військового відомства]]
[[Категорія:Полководці]]
[[Категорія:Відмічені в українофобії]]
[[Категорія:Поховані в некрополі біля Кремлівської стіни]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Псевдоніми]]
[[Категорія:Організатори масових вбивств]]
[[Категорія:Випускники Тбіліської духовної семінарії]]
[[Категорія:Депутати Верховної Ради Молдавської РСР]]
[[Категорія:Депутати Верховної Ради УРСР 1-го скликання]]
[[Категорія:Родина Сталіна| ]]
[[Категорія:Йосип Сталін| ]]
[[Категорія:Депутати Верховної Ради Латвійської РСР]]
[[Категорія:Люди на марках]]
[[Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 1-го скликання]]
[[Категорія:Організатори Великого терору]]
[[Категорія:Діячі Жовтневого перевороту]]
[[Категорія:Особи, які перенесли натуральну віспу]]
[[Категорія:Голови Уряду СРСР]]