Антоній (Абашидзе): відмінності між версіями

нема опису редагування
Немає опису редагування
Немає опису редагування
== Біографія ==
Давид Ілліч Абашидзе народився у родинному маєтку, в селі Веджіни, Сігнахського повіту [[Тифліська губернія|Тифліської губернії]]. Належав до [[Грузини|грузинського]] аристократичного роду: по батькові походив із князів [[Абашидзе (рід)|Абашидзе]], по материнській лінії був у спорідненості з княжим родом [[Багратіоні]].
===Освіта===
 
Навчався у Тифліській класичній гімназії, яку закінчив у 1888 році. У 1891 році закінчив юридичний факультет Новоросійського університету. 15 вересня 1891 року вступив до [[Київська духовна академія (1819—1918)|Київської духовної академії]]. 16 листопада 1891 року був пострижений з ім'ям Димитрій. 21 листопада висвячений у [[Ієродиякон|сан ієродиякона]].
 
У 1900 році був призначений ректором Олександрівської духовної семінарії у сані [[Архімандрит|архімандрита]] .
 
16 березня 1902 року імператор Микола II призначив архімандрита Димитрія єпископом Алавердським, другим вікарієм Грузинської єпархії <ref>[https://pravoslavnoe-duhovenstvo.ru/media/priestdb/materialattachment/attachment/44/44/44442fb3-1001-4872-b9ac-b08c1d98bb3a.pdf «Церковные Ведомости». — 26 марта 1902. — № 12. — С. 61.]</ref>. 23 квітня 1902 року хіротонізований на єпископа Алавердського, вікарія Мцхето-Карталінської єпархії. Настоятель Тифліського Спасо-Преображенського монастиря, голова єпархіальної училищної ради.
===Єпископство===
 
23 квітня 1902 року хіротонізований на єпископа Алавердського, вікарія Мцхето-Карталінської єпархії. Настоятель Тифліського Спасо-Преображенського монастиря, голова єпархіальної училищної ради.
З 4 листопада 1903 року - він - єпископ Гурійсько-Мінгрельський, настоятель Мартвільського Успенського монастиря.
З 16 червня 1905 - єпископ [[Балтська єпархія УПЦ (МП)|Балтський]], вікарій [[Кам'янець-Подільська єпархія УПЦ (МП)|Подільської єпархії]] .
 
З 20 січня 1906 - єпископ Туркестанський і Ташкентський Ташкнтський.
З 16 червня 1905 - єпископ [[Балтська єпархія УПЦ (МП)|Балтський]], вікарій [[Кам'янець-Подільська єпархія УПЦ (МП)|Подільської єпархії]] .
 
З 20 січня 1906 - єпископ Туркестанський і Ташкентський .
 
Добився повернення у відання Туркестанської єпархії храмів, переданих за його попередника санкт-петербурзькому військовому протопресвітеру. Об'їздив усі міста та селища краю, особисто займався будівництвом нових храмів, кількість яких при ньому збільшилася вдвічі (з 78 до 161). Заснував перший у Туркестані духовний друкований орган – журнал « Туркестанські єпархіальні відомості ». З його ініціативи в єпархії почали проводитися з'їзди духовенства. Голова Місіонерського комітету, почесний голова Туркестанського товариства релігійно-морального просвітництва.
 
Складні особисті стосунки між єпархіальним керівництвом та туркестанською адміністрацією заважали розвитку церковної справи у краї. Преосвященний Димитрій, прийнявши в 1906 р. в управління Туркестанську єпархію, зумів за порівняно короткий період (1906—1910 рр.) встановити в єпархії нормальне життя і заслужити глибоку повагу з боку православного населення Туркестану. Він заснував друковане видання, скликав 1-й єпархіальний з'їзд духовенства, організував по парафіях товариства тверезості, касу взаємодопомоги, похоронну касу, релігійно-освітні товариства (у Ташкенті та у Вірному), пастирські збори, оживив церковне проповідництво у єпархії, соборні храми, відкрив багато парафій у містах та селах з достатнім матеріальним забезпеченням духовенства, підтримав православну місію, підняв освітній ценз духовенства залученням найкращих сил із Центральної Росії, порушив клопотання перед св. Синодом про відкриття духовної семінарії» .
 
З 25 червня 1912 року Антоній - настоятель Корсунського Богородичного монастиря, голова Таврійської тюремної інспекції.
 
6 травня 1915 року Антоній був зведений у сан [[Архієпископ|архієпископа]] .
 
У 1915—1916 роках судновий священик на броненосці «Святий Пантелеїмон» Чорноморського флоту.
 
Після інсульта Антоній осліп на праве око. З 14 вересня 1921 року перебував на спокої у [[На честь вмц. Параскеви Топловський жіночий монастир УПЦ|Топлівському Параскевіївському монастирі]] у [[Феодосійський повіт|Феодосійському повіті]]. У 1922 засуджений на рік примусових робіт, згодом амністований. 11 квітня 1923 року було заарештовано та вислано з Криму органами [[Державне політичне управління|ГПУ]]. Він оселився в [[Троїцький Китаївський чоловічий монастир УПЦ|Китаївській пустелі]] при [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерській Лаврі]], а після її закриття мешкав на приватних квартирах.
 
Деякі дослідники вважають його разом із отцем [[Жураковський Анатолій Євгенович|Анатолієм Жураковським]] автором [[Сергіанство|антисергіанського]] Київського звернення: «До дітей Руської Церкви» <ref>''«Святая Русь. Большая Энциклопедия Русского Народа. Русское Православие»''. М., Институт русской цивилизации, 2009. С. 109.</ref>
 
В [[1928]] був пострижений у велику [[Схима|схиму]] з ім'ям [[Антоній]] - на честь [[Антоній Печерський|Антонія Печерського]].
 
У 1933 був заарештований і засуджений до 5 років ув'язнення умовно. Він мешкав на Козловській вулиці, поблизу Києво-Печерської лаври.
 
Антоній проводив таємні служби та [[Хіротонія|висвячення]]. Його вважали духовним главою київської групи [[Катакомбна церква|катакомбної церкви]]. Також він був організатором Грузинської катакомбної церкви і її першоєрархом з 1926 року до смерті.
 
У 1937 році вчинив таємне [[Похоронне богослужіння|відспівування]] екзарха України митрополита Київського [[Костянтин (Дяков)|Костянтина (Дьякова)]], закатованого у в'язниці.
 
Після відкриття Лаври 27 вересня 1941 року після [[Битва за Київ (1941)|заняття Києва німцями]], переселився туди. Він поселився у будинку колишнього охоронця Ближніх печер. Для нього було відновлено невеликий храм. З кінця 1941 року Антоній - заступник голови Архієрейського Собору автономної Української Церкви.
 
Помер [[1 листопада]] [[1942|1942 року]], похований за вівтарною стіною [[Хрестовоздвиженська церква (Києво-Печерська лавра)|Хрестовоздвиженського храму]] лаври біля входу у [[Ближні печери]] . Владика повторював: «Єпископська влада дана мені не для того, щоб карати, а щоб прощати».
 
8987

редагувань