Відмінності між версіями «Історія Росії»

94 байти вилучено ,  3 місяці тому
нема опису редагування
З середини XIV століття ярлик на велике княжіння владимирське отримували переважно московські князі, які виступали посередниками між удільними князями та ханом («царем») і збирачами данини. За правління [[Василь I Дмитрович|Василя І Дмитровича]] ([[1389]]–[[1425]]), що був одружений на єдиній донці великого литовського князя [[Вітовт]]а [[Софія Вітовтівна|Софії Вітовтівні]], і їнього сина [[Василь II Темний|Василя II Васильовича Темного]] ([[1425]]-[[1462]]) кордони Московської держави значно розширились за рахунок приєднання [[Нижньогородське князівство|Нижньогородського]], [[Муромське князівство|Муромського]] та інших удільних князівств. У середині XV століття відбувся [[Московсько-новгородська війна (1456)|конфлікт]] між двома гілками нащадків [[Дмитро Донський|Дмитра Донського]], Василем II Темним та князем звенигородським і галицьким [[Юрій Дмитрович|Юрієм Дмитровичем]] з синами [[Василь Юрійович Косий|Василем Косим]] і [[Дмитро Шемяка|Дмитром Шемякою]]. [[1449]] року Василь II Темний уклав мирний договір з польським королем [[Казимир IV Ягеллончик|Казимиром IV]], за яким Литва відмовлялася від претензій на Новгород, а [[1453]] року через своїх людей отруїв Шемяку в Новгороді. Перемога Василя II у [[Міжусобні війни на Московщині (1425—1453)|багаторічній міжусобній війні]] підготувала необхідні передумови для завершення процесу об'єднання північно-східних земель навколо Москви й утворення централізованої держави. За правління Василія II Московське князівство перестало сплачувати Золотій Орді щорічну данину. [[1439]] року Василь ІІ відхилив [[Флорентійський собор|Флорентійську унію]], через що відбулося відокремлення [[Російська православна церква|російської церкви]] від [[Константинопольська православна церква|грецької]].
 
У другій половині XV століття московські князі підкорили і скасували більшість удільних князівств Північно-Східної Руси. [[1463]] року було приєднано [[Ярославське князівство|Ярославське]], [[1474]] року [[Ростовське князівство|Ростовське князівства]]. За [[Іван III Васильович|Івана III Васильовича]] ([[1462]]—[[1505]]) відбулось найбільше територіальне зростання<ref name="Іван3"/>. [[1456]] року Московське військо розбило новгородців [[Битва під Руссою|під Руссою]], проте Новгород зумів відкупитись і зберегти незалежність, підписавши [[Яжелбицький мир]]. [[1471]] року новгородські бояри на чолі з [[Марфа Борецька|Марфою Борецькою]] та за підтримки князів [[Шуйські|Шуйських]] виступили за зближення з Литвою та вихід з-під московської протекції. Іван III Васильович прийняв рішення здійснити «[[Московсько-новгородська війна (1471)|хрестовий похід]]» на Новгород проти єресі [[Жидівствуючі|жидівствуючих]]<ref name="Іван3"/>. Московське військо завдало поразки новгородському ополченню під час [[Шелонська битва|Шелонської битви]], посадник [[Дмитро Ісаакович Борецький|Дмитро Борецький]] був старчений. [[1478]] року в результаті [[Московсько-новгородська війна (1477—1478)|зимової кампанії]] Новгородська земля була остаточно підкорена, [[Віче|вічевий дзвін]] був відвезений до Москви, після чого великий князь московський почав титулуватись ''«государем і великим князем всієї Русі»''<ref name="R14"/>. Марфа-посадниця була пострижена в [[Чернецтво|черниці]], землі новгородського єпископа і 6 великих монастирів були конфісковані, [[Віче|вічевий дзвін]] був відвезений до Москви, багато бояр було страчено, частина переселена (так у Москві з'являється [[Луб'янка (станція метро)|Луб'янка]]), а на їхні землі переселені московські [[служиві люди]].
 
[[1480]] року, скориставшись дестабілізацією і розпадом Золотої Орди, після [[Стояння на Угрі|стояння на річці Угрі]], коли хан «Великої Орди» [[Ахмат (хан Великої Орди)|Ахмат]] не наважився на битву з московським військом, утвердили свою незалежність<ref name="ЕІУ"/>. [[1485]] року було приєднано [[Велике князівство Тверське]] князівство, у зв'язку з чим Іван III почав використовувати титул ''«великий князь усієї Русі»''<ref name="ЕІУ"/>. Після об'єднання північно-східних земель Московська держава [[Литовсько-московські війни|розпочала боротьбу]] з [[Велике князівство Литовське|Великим князівством Литовським]] за подніпровські землі, претендуючи на спадщину Київської Русі. У цій боротьбі союзником Москви виступало [[Кримське ханство]], якому [[1502]] року вдалося остаточно розгромити Золоту Орду<ref name="Кримхан"/>. [[1503]] року Москва здобула [[Чернігово-Сіверська земля|Чернігово-Сіверські землі]] [[Десна|Подесення]]<ref name="ЕІУ"/>. Під час невдалої [[Литовсько-московська війна (1500—1503)|Лівонської війни]] року Москва намагалась оволодіти торговими портами на [[Балтійське море|Балтиці]]<ref name="ЕІУ"/>.
</gallery></small>
 
Шлюб Івана III із племінницею останнього візантійського імператора [[Софія Палеолог|Софією Палеолог]] сприяв впровадженню грецької політичної традиції, формується майбутня російська ідеологія. Це проявлялось в епізодичному використанні князем титулів ''«цар»'' (від [[Цезар (титул)|цезар]]) та ''«самодержець»'' (калька слова [[Автократія|автократор]]), появі [[Герб Росії|державного герба]] із двоглавим орлом, аналогічним візантійському{{efn|З цього приводу існують різні заперечення, в тому числі й істориків-геральдистів, оскільки цей символ фіксується на монетах тверського князя [[Михайло Борисович|Михайла Борисовича]]. На сарайських і кримських [[Золота Орда|золотоординських]] мідних монетах ([[Пул (розмінна монета)|пулах]]) з часів монгольського хана [[Узбек-хан|Узбека]], що династично поріднився з римськими імператорами, узявши шлюб з позашлюбною дочкою [[Андронік II Палеолог|Андроніка ІІ Палеолога]], починають карбувати двоголового орла<ref name="Saunders"/><ref name="Лебедев"/>.}}, поширенні у церковних колах ідей за авторства чернеця [[Філофей Псковський|Філофея]] спадковості Москви і Візантії як християнських православних імперій&nbsp;— [[Москва — Третій Рим|Третій Рим]]<ref name="ЕІУ3Рим"/><ref name="Іван3"/>. Від 1480 року утверджується ідея [[Йосип (Волоцький) Волокаламський|Йосипа Волокаламського]] про месіанське відчуття московського народу та його правителя, котрого православна церква уславлює як намісника Бога<ref name="ЕІУ"/>. Проте вона відразу отримала опонентів серед прибічників руху «Безкорисливого» [[Ніл Сорський|Ніла Сорського]], що відстоювали містичне сприйняття церкви. Активне «збирання земель» великими князями привело до формування з колишніх удільних князів та місцевого боярства служилої знаті, що склала нову еліту. Сформувалися помісна система умовного землеволодіння та органи управління («[[приказ]]и»)<ref name="ЕІУ"/>. [[1497]] року відбулась уніфікація правової системи держави в «[[Судебник (1497)|Судебнику]]»<ref name="ЕІУ"/>. Традиції західних аристократичних республік в Новгороді та Пскові були були скасовані. Політичні традиції московської держави наслідували принципи управління, усталені за часів ординського панування з абсолютною владою князя. У цей час італійські («фрязинські») архітектори розбудовують [[Московський кремль]] як резиденцію царя Івана. Утверджується пишний придворний [[церемоніал]], виразного візантійського походження<ref name="Іван3"/>.
 
== Московська держава (1480—1721) ==
=== Правління Івана IV Грозного (1533—1584) ===
{{main|Іван IV Грозний}}
Після смерті Василя III на престол вступив його трирічний син [[Іван IV Грозний|Іван IV]]<ref name="Іван4"/>. Через його малолітство фактичним правителем (регентом) була оголошена його мати [[Глинська Олена Василівна|Олена Глинська]]. Так почався період сумнозвісного «боярського правління»&nbsp;— час постійних боярських змов, дворянських хвилювань, міських повстань<ref name="Іван4"/>. Участь Івана IV в державній діяльності починається зі створення [[Обрана рада|Обраної ради]]&nbsp;— особливої ради при молодому царі, в складі якого були представники найбільшої знаті. [[1547]] року великий московський князь Іван IV був помазаний на [[Цар|царство]] і прийняв титул «великий государ і великий князь всея Русії»{{efn|«Великий государ, Божою милістю і великий князь всія Русії, Владимирський, Московський, Новгородцький, Псковський, Резанський, Тверський, Югорський, Пермський, Вятцький, Болгарський та інших», наступними роками доповнений «цар Казанський, цар Астраханський, цар Сибірський», «і всія Північні країни повелитель».}}<ref name="ЕІУ"/><ref name="Цар"/>. Царський титул однією з перших [[1554]] року було визнано [[Королівство Англія|королевою Англії]], бо [[1553]] року английський капітан [[Ричард Ченслор]] відкрив морський шлях до Московського царства через [[Біле море]] і були встановлені торговельні зв'язки. Імператор [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії германської нації]] [[Максиміліан II Габсбург]] визнав його [[1574]] року<ref name="ЕІУ"/>. Ідеологічно, окрім візантійської традиції, титул спирався на традицію називати ханів Золотої Орди «царями», отже декларував права на поволзькі та сибірські держави, що утворились на уламках Золотої Орди, давало можливість більш активно втрутитися в боротьбу за них<ref name="ЕІУ"/>. Було проведено ряд реформ: виданий новий ''«[[Судебник 1550|Судебник]]''», під керівництвом князя [[Курбський Андрій Михайлович|Андрія Курбського]] проведено військову реформу ([[стрільці]]), [[1549]] року вперше скликано представницький орган&nbsp;— [[Земський собор]], хоч він виконував лише службово-дорадчі функції і скликався скоріше для легітимації рішень царя<ref name="ЕІУ"/>. [[1551]] року був проведений [[Стоглавий собор|реформістський собор]] митрополита [[Макарій (митрополит Московський)|Макарія]], був запроваджений календаря святих ([[святці]]) і оновлено церковне право ([[Стоглав]]).
 
Незважаючи на існування Обраної ради, загострення з певними колами боярства стало назрівати з 1550-х років, особливо після проголошення [[Лівонська війна|війни за Лівонію]]<ref name="Лівонська"/>. Деякі члени уряду вважали війну передчасною і вимагали направити всі сили на освоєння південнио-східних рубежів Росії. Розкол з Іваном IV штовхнув бояр на виступи проти нового політичного курсу, а самого царя до рішучих дій з ліквідації боярської опозиції і створення особливих каральних органів. Новий порядок управління, уведений наприкінці [[1564]] року, отримав назву [[Опричнина|опричнини]]<ref name="Іван4"/>. Країна була розділена на дві частини: опричнину (економічно розвинені райони і стратегічно важливі пункти) і [[земщина|земщину]]. Боярство виселялось з опричних територій, де землі роздавались опричникам і військовим, створювалася паралельна система управління державою під деспотичним головуванням Івана IV<ref name="Іван4"/>. Прагнучи знищити залишки феодального дроблення в Росії, Іван Грозний не зупинявся ні перед якою жорстокістю&nbsp;— опричний терор, страти і свавілля. Особливо жорстокого погрому зазнали центр і північний захід російської землі, де боярство було особливо сильним. Іван Грозний зі своїм військом взимку [[1569]]—[[1570]] років здійснив погром Новгорода{{sfn|Смирнов В. Г.|2007|}}. Дорогою від Москви до Новгорода були пограбовані всі міста та монастирі, опричник [[Малюта Скуратов]] особисто задушив у тверському [[Отроч Успенський монастир|Отроч Успенському монастирі]] митрополита [[Пилип II (митрополит Московський)|Пилипа II]], коли той не дав свого благословення на цей похід. Після Новгорода Іван Грозний відправився з військом до [[Псков]]а, де власноруч убив ігумена Псково-Печерського монастиря [[Корнілій Псково-Печерський|Корнілія]]. Ці звірства проти церковних діячів у подальшому стали причиною опали історичної постаті царя в російській історіографії. У залишку до [[1572]] року, коли опричнина скасована через її військову небоєздатність під час татарських набігів, політична роль боярської аристократії, яка виступала проти політики централізації, була підірвана остаточно, сильно погіршилось становище селян, відбулось масове закріпачення, міграції на схід та південь. Опричні установи продовжували існувати і після 1572 року під назвою Государевого двору.
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
</gallery></small>
 
За царювання Івано Грозного Московська держава істотно розширила свої володіння. [[1552]] року було [[Московсько-казанська війна (1535—1552)|взято Казань]], знищено [[Казанське ханство]] і приєднано Середнє Поволжя та [[Мордва|мордву]]<ref name="Іван4"/>. [[1556]] року із [[Московсько-астраханська війна|здобуттям Астрахані]] і знищенням [[Астраханське ханство|Астраханського ханства]]&nbsp;— приєднано Нижнє Поволжя, здобуто вихід до [[Каспійське море|Каспійського моря]] для торгових контактів з [[Персія|Персією]], [[Кавказ]]ом і [[Центральна Азія|Центральною Азією]]<ref name="Іван4"/>. Велика водна артерія річка [[Волга]], обжита з усіх берегів мусульманськими народами стала невід'ємною складовою російської національної території. Поволзькі та сибірські [[татари]], [[мордва]], [[чуваші]], [[башкири]] та інші народи остаточно перетворили Московське царство на поліетнічну державу. Почала формуватись подальша модель «національної політики». Там, де соціальне становище неросійської верхівки було подібним до російської знаті, її визнавали як рівну і кооптували до дворянства, релігійний чинник не відігравав суттєвого значення. У випадку несхожості (родоплемінні відносини, кочування) з місцевою елітою співпрацювали, але не включали до російського дворянства ([[інородці]])<ref name="Інородці"/>. Важливу роль в асиміляції підкорених народів відігравала [[Месіанство|месіанська діяльність]] [[Російська православна церква|Російської православної церкви]]<ref name="ЕІУ"/>.
 
Після успіхів на сході, Іван IV розпочав [[Лівонська війна|Лівонську війну]] [[1558]]–[[1583]] років, внаслідок якої [[Лівонський орден]] було розгромлено, а Велике князівство Литовське зазнало суттєвих втрат<ref name="Лівонська"/>. Однак у подальшому, внаслідок [[Люблінська унія|Люблінської унії]] [[1569]] року і утворення [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], баланс сил змінився<ref name="Люблінська"/>, російські війська зазнали поразок від польського короля [[Стефан Баторій|Стефана Баторія]]<ref name="Баторій"/>. Нові завоювання різко погіршили відносини з [[Османська імперія|Османською імперією]] через її васала [[Кримське ханство]], володарі якого [[Ґераї]] заявляли свої права на золотоординську спадщину<ref name="Кримхан"/><ref name="Османщина"/>. Це вилилось в [[Московсько-кримські війни|тривалі військові конфлікти]] у південноросійських степах з [[Ногайці|ногайцями]], [[Черкеси|черкесами]], походи кримських військ ([[Муравський шлях|Муравським]], [[Кальміуський шлях|Кальміуський]] та [[Ізюмський шлях|Ізюмським шляхи]]) на Москву за викупом ([[1552]], [[1555]], [[Московсько-кримська війна (1570—1572)|1570–1572]], [[1589]], [[1591]], [[1593]] років), будівництво укріплених захисних ліній на південно-східних рубежах ([[Засічні черти]])<ref name="Іван4"/>. У цій боротьбі Московське царство було підтримано [[Запорізькі козаки|запорізькими козаками]] під проводом волинського магната [[Дмитро Вишневецький|Дмитра Байди Вишневецького]]. [[1557]] року було приєднано [[Кабарда|кабардинські]] і [[Черкесія|черкеські князівства]] на Північному Кавказі, охрещено місцеве населення. [[1559]] року козаки з московськими ратними людьми під проводом воєводи [[Адашев Данило Федорович|Данили Адашева]] [[Кримський похід Данили Адашева|здійснили висадку]] в Західному Криму. Наступного [[1560]] року козаки Вишневецького заснували на [[Дон]]у станицю [[Старочеркаська|Черкаську]], майбутню столицю [[Донське козацьке військо|Донського війска]]. Найуспішнішою битвою для Москви в цьому конфлікті була [[Молодинська битва|перемога під Молодями]] [[1572]] року, що відбулась наступного року по походу [[Девлет I Ґерай|Девлет I Ґерая]], що [[Кримський похід на Москву (1571)|зруйнував Москву]] вщент (зберігся лише кам'яний кремль)<ref name="ДевлетГірей1"/>. Похід 1591 року, коли кримські війська були розбиті на місті зведеного пізніше на пам'ять про перемогу [[Донський монастир (Москва)|Донського монастиря]], став останнім для татар, коли вони зуміли дійти безпосередньо до Москви.
 
[[1564]] року засновується [[Архангельськ]]ий морський порт, головні морські ворота країни на наступні півтора століття. Нечисленний загін козаків [[Єрмак Тимофійович|Єрмака Тимофійовича]], найнятий уральськими промисловцями [[Строганови]]ми для захисту від набігів [[Сибірські татари|сибірських татар]], розбив військо сибірського хана [[Кучум (хан)|Кучума]] і здобув [[1582]] року його столицю [[Кашлик]]. Після чого [[Сибірське ханство]] розпалось і почалося поступове освоєння росіянами [[Сибір]]у, яке здійснювали козаки і мисливці за хутром. Протягом наступних десятиліть почали виникати [[острог]]и і торгові поселення: [[Тобольськ]], [[Верхотур'є]], [[Мангазея]], [[Єнісейськ]], [[Братськ]] та інші<ref name="ЕІУ"/>.
Іван Грозний зібрав [[Бібліотека Івана Грозного|багату колекцію книг]], яка була втрачена. На його період правління припадає перша спроба [[книгодрукування]] в Московській державі, коли першопечатник [[Іван Федоров|Івана Федоровича]] спільно з [[Петро Мстиславець|Петром Мстиславцем]] видав [[1564]] року в Москві свою першу книгу&nbsp;— ''[[Апостол (книга)|«Апостол»]]''<ref name="Федоров"/>. Невдовзі він був змушений втікати до [[Львів|Львова]] у Речі Посполитій, де [[1574]] року зумів видати перший східнослов'янський посібник ''«[[Буквар (книга Федоровича)|Буквар]]»''<ref name="Федоров"/>. Архітектура наслідувала традиційні місцеві форми попередніх часів; вершиною «шатрового стилю» став московський [[Собор Василія Блаженного]], зведений впродовж 1555—1561 років. Драматичні події часів Івана IV Грозного сприяли активізації суспільної думки, щоправда, на «політичному рівні» єдиним критиком царя виступив князь-емігрант Андрій Курбський, що полемізував з царем у листуванні<ref name="Курбський"/>.
 
Невдала Лівонська війна за вихід до Балтійського моря вкрай виснажили країну і призвели до наростання незадоволення серед населення<ref name="Лівонська"/>. За XVI століття територія Московської держави збільшилась до 5,5&nbsp;млн км², а її населення сягнуло 9-10&nbsp;млн чоловік, тобто збільшилось майже в 10 разів. Швидке територіальне зростання Московії зумовлене слабкістю сусідів та віддаленістю від основних центрів європейського політичного життя. Правління Івана IV Грозного визначило подальші події&nbsp;— встановлення кріпосного права в державному масштабі і так звані «смутні часи» на рубежі XVI—XVII століть<ref name="Іван4"/>.
 
=== Смута (1598—1613) ===
{{main|Смутні часи}}
На кінець [[XVI століття]] припадає [[Поруха]], спричинена [[Лівонська війна|Лівонською війною]]<ref name="Лівонська"/>. У боротьбі за спадок боярин з татарського роду Четів [[Борис Годунов]] ([[1598]]–[[1605]]) став спочатку [[1588]] року регентом, а через десять років, після загадкової смерті царевича [[Дмитро Іванович (старший син Івана Грозного)|Дмитра Івановича]] [[1591]] року і смерті сина Івана IV [[Федір I Іванович|Федора I Івановича]] ([[1584]]—[[1598]]), був обраний царем<ref name="Годунов"/>. Зі смертю Федора завершилось правління у Московській державі династії Юрійовичів (молодша гілка роду [[Мономаховичі]]в)<ref name="ФедорФедір"/>. Проте чутки про «чудовий порятунок» царевича Дмитра супроводжували правління Бориса Годунова і дестабілізували обстановку в країні<ref name="Годунов"/>. [[1589]] року [[Російська православна церква]], полонивши Вселенського патріарха, отримала статус [[патріархат]]у (Московський патріархат)<ref name="Моспатріарх"/>.
 
Московія внаслідок боротьби за владу між боярством і дворянством пережила глибоку соціально-економічну та політичну кризу, яку поглибили неврожаї наприкінці XVI&nbsp;— початку XVII століття. Впродовж [[1601]]–[[1603]] років в Московії відбулися [[Голод у Московському Царстві 1601-1603|великий голод]] і заворушення, що допомогли [[Лжедмитрій I|Дмитру Іоановичу]] (Лжедмитрію), який залучився військовою підтримкою [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] і був визнаний родичами та деякими магнатами врятованим царевичем Дмитром, зайняти по смерті Бориса Годунова [[1605]] року Москву<ref name="ЕІУ"/><ref name="Лжедмитро1"/>. Проте політична криза, спричинена сумнівною легітимністю нового царя, лише посилилася. Впродовж [[1606]]–[[1607]] років під приводом [[Болотніков Іван Ісайович|Івана Болотнікова]] вирує перше [[Повстання Болотнікова|козацько-селянське повстання]], завдяки якому вивищується [[Лжедмитрій II]], так званий «Тушинський злодій»{{efn|Прозваний так за назвою військового табору іноземних військ в Тушино поблизу Москви.}}<ref name="Лжедмитро2"/>. Лжедмитрій був убитий під час міського повстання, ініційованого ворожим боярським угрупованням<ref name="ЕІУ"/>. Новий московський цар [[Василь IV Шуйський]] ([[1606]]—[[1610]]), останній з династії Рюриковичів, що допоміг воцарись Лжедмитру, придушив повстання Болотнікова. [[1609]] року він уклав зі [[Історія Швеції|Швецією]] [[Виборзький мир]], відмовившись від зазіхань на [[Лівонія|Лівонію]].
 
<ref name="F10">[http://www.mk.ru/politics/2014/11/05/putin-na-vstreche-s-istorikami-osudil-yaroslava-mudrogo-oshibsya-s-preemnikami.html Татьяна Меликян, «Путин на встрече с историками осудил Ярослава Мудрого: ошибся с преемниками»], 5 ноября 2014, сайт ЗАО Редакция газеты «Московский Комсомолец» {{ref-ru}}</ref>
 
<ref name="republic">{{cite web 2 |date=16.7.2017 |url=https://republic.com.ua/article/pobeda-rossii-v-gryunvaldskoy-bitve-novyiy-istoricheskiy-fakt.html |title=Победа России в Грюнвальдской битве — новый исторический «факт» |type=вебсайт |website=Republic.com.ua |accessdate=14 вересня 2021 року |archiveid=20210125095024 |lang=ru |showlang=1 |ref= }}</ref>
 
<ref name="F11">{{YouTube|id=fExaok4A548 |title=Новая история Крыма: Путин дал ценные указания ученым |logo=1 |channel=Телеканал_Дождь }} {{ref-ru}}</ref>