Атональність: відмінності між версіями

м
нема опису редагування
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Немає опису редагування
мНемає опису редагування
{{unibox}}
'''Атона́льність''' (від грецької заперечувальної частки [[А (префікс)|а]] і [[Тональність (музика)|тональність]]) в музиці — термін, яким позначають музику (найчастіше ХХ і XXI сторіч), що не має тональності. Основні принципи атональної музики — відсутність звуковисотної тоніки як єдиного центру тяжіння, якому в [[Тональність (музика)|тональній музиці]] ієрархічно підпорядковані усі інші звуки. Внаслідок цього всі звуковисотності і всі співвідношення між ними стають рівноправними. Атональність пов'язана із відсутністю тонально-функціональної гармонії та заперечує один з основних її принципів — підпорядкованість [[Консонанс і дисонанс|дисонансів консонансам]] і обов'язковість розв'язання [[Дисонанс (музика)|дисонансу]] в [[консонанс]].
Появі атональної музики передувало поступове ускладнення класичної [[Гармонія музична|гармонії]], зокрема інтенсивний розвиток хроматики, поява акордів нетерцовоїнетерцієвої будови, розширення і послаблення ладофункціональної системи.
На початку XX століття в творчості [[Шенберґ Арнольд|А. Шенберґа]] та його послідовників відмова від тональної системи набуває принципового значення. Шенберґ висуває вимогу відмови від консонантних акордів та ствердження дисонансу як важливішого елементу музичної мови (т. зв. емансипація [[Дисонанс (музика)|дисонансу]]). Першим атональним твором вважаються його «Три фортепіанні п'єси» ор. 11 (1909).
 
955

редагувань