Відмінності між версіями «Юхта Михайло Дмитрович»

→‎Про  Михайла Юхту розповідають: невиправдано великі цитати, ВП:АП
м
Мітки: Візуальний редактор Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
(→‎Про  Михайла Юхту розповідають: невиправдано великі цитати, ВП:АП)
 
Цінна інформація про особу М.Д.Юхти з особистої розмови з Лебединськими колегами Наталією Матвеєвою та Василем Дацьком: http://old.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/727-toj-khto-lyubit-svoe-selo-toj-lyubitime-i-ukrajinu
 
== Про  Михайла Юхту розповідають ==
 
=== Михайло Савчак: ===
 
==== голова Волинської обласної організації  Національної спілки журналістів України , Заслужений журналіст України ====
<blockquote>«Ім’я  Михайла Юхти  у журналістському світі доволі яскраве та популярне і потужне. Журналістиці віддав майже 50 років. Вона для нього стала не тільки улюбленою професією, а й справою усього життя. Його знають як професійного фахівця, щиру і чуйну людину, відомого , визнаного українського журналіста. У нього виробився свій стиль подачі матеріалів, професійний глибокий аналіз життя Волині. Щоденно звучали на всю Україну актуальні та співзвучні з часом його розповіді, репортажі, коментарі. Як майстер ефіру вміє словом і думкою заговорити слухачів, привернути до себе їх увагу...А це вдається не кожному радіожурналісту. Працелюбності та журналістської вправності йому, як мовиться, не позичати. Чималий інформаційний пласт із життя Волині Михайло Юхта підняв в душах жителів усієї України. Про це свідчать численні листи  з областей на Українське радіо, з подяками Михайлові Юхті за журналістську працю. А він протягом декількох десятиріч  віддано і чесно служить улюбленій справі. Ще раз підтвердив, що журналістика для нього — не просто професія, а доля, поклик душі». </blockquote>
 
=== Олексій Березенко, ===
 
==== головний редактор Українського радіо( 1990- 2009рр.) ====
<blockquote>Познайомившись з відомим радіожурналістом Михайлом Юхтою ближче я зрозумів. що він – людина  «європейського взірця» і в манері поведінки, і в роботі, і в зовнішності, і навіть в тому, як складається його життя— і особисте, і професійне. Може тому в рейтингу за рівнем довіри до всіх власних кореспондентів, які працювали на Українському радіо, яких щоденно по декілька разів чули в Україні, він займав одне з призових місць, йшов попереду з великим відривом від своїх колег, які працювали у багатомільйонних містах.
 
Його часто запитували, що він відчуває і думає, коли виходив у прямий ефір на всюна всю Україну? Не задумуючись відповідав: «Звичайно, про подію, про я розповідаю…І про слухача, як він сприйме. Я знаю,що у вас вимогливий слухач, тому так же відношусь і до себе. Коли йду в прямий ефір готуюсь внутрішньо. Запропонувати мільйонній аудиторії своє бачення життя Волині — велика відповідальність. Мені подобаєтьсязмагатись  із часом  у службі новин Національного радіо. Це надзвичайний процес, дійсно безумний ритм життя. Адже інформаційна програма, яку ми спільно робимо, народжується і помирає в один день. І те, що хочеш сказати, ти повинен сказати сьогодні. Тому що завтра це вже не буде новиною. Моє життя дуже сконцентроване, все розписано по секундах. Біг на коротку відстань, причому щоденно,— заняття не для слабких. А прямий ефір— це в будь-якому випадку стрес для професіонала. Хоч до мікрофона звик давно. Починав ще із  шкільної радіостудії, потім районної. Пізніше обласної і державної. З самого дитинства мріяв бути журналістом. І під час навчання в Львівському університеті імені Івана Франка вибрав саме радіожурналістику. Чому не телебачення? Та його на Волині тоді не було.  А тому  мене захопило радіо. І в редакції інформації Волинського радіо, куди мене запросили на роботу, я пройшов чудову школу оперативної журналістики.  Мене направили в самий складний відділ інформації. У ньому я пройшов усі щаблі професійного росту, від кореспондента до завідуючого відділом. Цей досвід мені потім дуже пригодився. На радіо я зрозумів ціну кожного слова, сказаного в ефір...Ще під час роботи на Волинському радіо мені запропонували попробувати себе в ролі власкора Українського радіо. Спочатку готував інформаційні п’ятихвилинки з Волині для «Променя». І мене заохотили, отримав диплом, як відзнаку за роботу. А ще звання  «Відмінник телебачення і радіо». Потім в мені прокинувся якийсь азарт. Я вирішив,коли мені запропонували йти на Українське радіо, то відказатись завжди встигну, а спробувати все- таки треба. Просто на багатомільйонну аудиторію підказувало щось в мені, потрібно все робити краще,ніж на місцевому рівні. Досвіду не бракувало.. Отож, прийняти рішення  про перехід на Українське радіо мені було нелегко. Тому, що я за натурою людина дуже прив’язщива  до одного місця.. І , як рахував, підти з рідного колективу редакції, якій віддав найкращі роки життя мені видавалось майже не зрадою. Я не з тих,хто живе за принципом» риба шукає там, де глибше». Тому так же нелегко мені далось і рішення про перехіл на престижне Українське радіо, хоча я розумів— це саме те,що мені потрібно: сучасне технічне оснащення, робота побудована за кращими світовими  зразками, сильна команда радіожурналістів, яких знають в Україні.. І, звичайно, чудова школа сучасної європейської радіожурналістики. Головне задоволення мого теперішнього життя – кардинально змінити спосіб  існування. Режим роботи змінився, Сам плануєш творчі відрядження. Більше додалось нервових перевантажень. Усюди потрібно встигнути. Став зовсім іншим. Я буквально відкинув всякі думки про дозвілля. Інколи не встигав нормально поїсти. До кінця  тижня дуже стомлювався. Працював по дванадцять, а то й більше  годин на добу. Надіявся тільки на розуміння дружини Мирослави своїх рідних та близьких друзів. Коли мчався мимо кінотеатру і бачив нові афіші кіно, думав: коли ж я зможу знайти час прийти сюди і подивитись те, що хочу. У вихідні я, хоч і працював, але менше.  А в неділю , правда не в кожну, бував вдома з дружиною, відвідування кінотеатру, театру, перегляд концертів, зустрічі з друзями. По телебаченню дивлюсь тільки новини і гарні звичайно вирішую побутові питання —сходити на ринок, заплатити за квартиру, комунальні послуги. І просто зайнятись собою, поїхати із дружиною до її батьків. Як у журналіста з’явилась можливість більше  подорожувати. Був у Фінляндії, Болгарії, Чехії, Польщі, Білорусі , Росії та в багатьох інших країнах».
 
Це Михайло  так коротко  розповідав про себе. Скажу,що він знає ціну своїм словам і вчинкам В юності йому доводилось виїжджати з обжитого місця, скитатися по квартирах із загальною кухнею, знімати кутки. І при цьому працювати на повну силу, з максимальною віддачею, вчитися…  За гороскопом Михайло Юхта —Терези. А цей знак передбачає підвищену працездатність і вимогливість до себе. Ну і звичайно все зважувати терезами розуму.  У таких, як    він не потрібно перевіряти його роботу. Він так все зробить відмінно. Як правило, народжені під цим знаком люди сором’язливі і скромні, в силу цього комунікабельні, мають у душі те, що притягує до спілкування. Із перших днів, як він ввійшов у корпус власних кореспондентів Українського радіо,впевнено зайняв місце в ряду найактивніших. Його матеріали незмінно цікаві, привертали увагу добором тем, виразною мовою. У Михайла Юхти є ще одна гарна риса— відчуття внутрішньої свободи. Свободи вибору, свободи праці. Напевно, це йде від юності, коли він, юнаком приїхав в столицю із мальовничого сумського села Пристайлового, почав нелегке сходження до того Михайла Юхти, яким став зараз. Своє життя він побудував за європейським зразком. Спочатку — робота,журналістська кар’єра, успіх, повна фінансова незалежність, потім—побут і любима дружина за  близьким до його фахом. Обоє творчі особистості,  мають свої книги. Пригадую , якось у розмові, він зі мною поділився тим, що його життя інколи багате на несподіванки. Із дитинства старався Михайло бачити в людях більше доброго і ніколи не давав їм оцінку в їх діях і вчинках. А в житті бувають такі ситуації, коли навіть сама, здавалось  би погана людина, може розкритись з несподіваної сторони. І це було  приємним відкриттям. Він із задоволенням приймав підтримку друзів. Завжди скептично відноситься до своїх здібностей, хоча з дитинства займався в багатьох гуртках, активну участь брав в шкільному театрі і звик завжди бути на виду. Але коли йому говорили, що в нього добре виходить, завжди знав: можна зробити краще. Напевно це й дозволило йому не зупинятись на досягнутому і завжди рухатись вперед. Хотів би зазначити,що Михайло родився в рік Собаки. Тому дуже любить цих тварин. У нього є улюбленець « Рекс», з яким бачився тільки раз в тиждень. Він любить вівчарок, бо вони,за його словами, вірні, спокійні, сильні, впевнені в собі.. А головне повні власної гідності, ніколи не зрадять.  Це і є останній штрих до портрета відомого українського  журналіста.</blockquote>                             
 
=== Олексій Добко, ===
 
==== письменник                                         ====
<blockquote>Ім’я Михайла Юхти добре відоме  з передач Українського радіо. Я ніколи не забуду того трепетного почуття з яким зайшов до нього на кореспондентський пункт Держтелерадіо України, що знаходиться на Словацького, 9 в Луцьку. Мені вдалося порозмовляти із цією непересічною особистістю в журналістиці,  дізнатися чимало цікавого… Моє перше знайомство з ним запам’яталося назавжди. Підчас мого їнтерв’ю в студії Українського радіо  у нас відбулася щира,задушевна розмова. Із знаннями своєї справи Михайло Дмитрович розпитував мене  про все те, що його цікавило з моєї творчості. Ми розговорились з ним про мою книгу « Три тополі». Дізнавшись з неї про українських полонянок під час нацистської окупації, просив мене детально розповісти , як склалася іхня доля. Я помітив, як кожне моє слово проймало його душу. Наступного дня вся Україна чула розповідь про  цих дівчат… Це так приємно мені було слухати в ефірі про свою нову працю. І це завдяки Михайлові Юхті. Зрозумів, то його покликання — щоденно відчувати пульс життя Волині. Пізніше при наших зустрічах мені хотілось більше знати про Михайла Юхту, адже чув по радіо його не тільки щодня, а декілька разів на день… Помітним був спалах слави журналіста. При нашому спілкуванні Михайло Юхта, як і кожна людина, з великою любов’ю  і душевним трепетом згадував ті місця,де народивсь, де промайнуло його дитинство у Пристайловому на березі Псла. Згадував мальовничі краєвиди рідного  серцю села із луками та лісами. Михайло мріяв про стати журналістом ще із шкільної лави, регулярно публікуючи матеріали в районній газеті « Життя Лебединщини», пройшов оперативну школу журналістики. Його спомини – то цілий калейдоскоп. Ще навчаючись у Львівському державному ( нині національному) університеті імені Івана Франка, він вибрав радіожурналістику… Із шкільного радіовузла все це й почалося… Потім  перед навчанням  в цьому престижному і одному із найстаріших вишів України, стажувався на Волинському радіо, створював  районне радіомовлення в Турійську. Закінчивши університет у Львові служив в армії  Згодом Михайло Юхта працював на Волинському радіо. Пройшовши усі професійні щаблі від кореспондента до очільника інформаційного відділу, йому запропонували йти на Українське радіо.  Практично щодня, а то й по декілька разів на день звучали його розповіді з Волині у Всеукраїнському ефірі. Журналістика дала Михайлові Дмитровичу змогу спілкуватися з різними людьми. І кожна зустріч із шанованою людиною була для нього святом… Хто тільки не говорив у його мікрофон. Із ним він об’їздив усю область. Немає такого села, де б не був Михайло Юхта. Усього зробленого та написаного  не перекажеш, бо  багато… Як він ділився зі мною, що робота  на радіо — це найщасливіші роки. Їх він вважає  найкращими в житті. Це була робота за його покликанням. Його слова в ефірі лягали на серце кожному, не залишали людей байдужими, хвилювали, будили думку , кликали…  Десятки років  голос диктора чи ведучого Українського радіо  повідомляв:  «Послухайте розповідь  нашого кореспондента Михайла Юхти.». А його розповіді, репортажі, інтерв’ю — то невичерпне джерело добра, милосердя, розуму, неймовірної працелюбності, шляхетності, превеликої любові до всього живого і сущого. Скільки то радіослухачів звертались  до Юхти на корпункт, писали листи, дякували йому за ту, чи іншу розповідь, за сказане по радіо.. У вирі життя не загубилося жодне слова цього талановитого журналіста… І ці численні зустрічі та спілкування із радіослухачами Додавали  власному кореспондентові Українського радіо  творчих сил, наснаги, високості душі…  Радує те, що він активно висвітлював актуальні проблеми розбудови державності та національного  відродження, досліджує проблеми регіональної історіі, дисидентського руху в Україні. Його працю помітили не тільки люди, а й держава. Михайлові Юхті присвоєно високе почесне звання «Заслужений журналіст України». «Що може бути приємнішим , коли  відчуваєш, що твоя праця  потрібна людям, державі,—ділився зі мною   Михайло Дмитрович,  Простежую в пам’яті  витоки свого журналістського шляху, просвітлюю усі його грані, так і хочеться сказати: я щасливий, що став журналістом!»… Слухав я його і думав: оця відданість обраній професії в тому, що він знайшов собі справу до душі. І не блукав манівцями, шукаючи місце в житті, а впевнено йшов до мети. Про це не раз він  пригадував на зустрічах із майбутніми журналістами. Цілеспрямованим залишився і в свої роки, передаючи свій багатий досвід радіожурналістики студентам факультету журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки, охоче допомагає їм торувати шлях до здобуття майбутнього фаху журналіста. Він мудрим словом, власним прикладом вчитьмолодь віддано служити журналістиці, вчить її гідно йти отою Стежиною, яку він   вже пройшов не шкодуючи себе до свого визнання. А ту Стежину подолає тільки той, хто буде  нею йти з великою вірою і любов’ю, хто вміє словом і правдою  дарувати людям радість і добро.. </blockquote>
 
=== Леонід Лагановський, ===
 
==== власкор  газети «Урядовий кур’єр», ====
(однокурсник Михайла Юхти)<blockquote>Нині важко уявити українську радіожурналістику без цього славного імені— Михайло Юхта. Декілька десятків літ він на радіо. Починав з районного потім обласного мовлення і дійшов до Центрального нашого Українського радіо. Щоденно линуть з ефіру його цікаві, ґрунтовні розповіді з  найзлободенніших питань нашого життя. Його репортажі, інтерв’ю, роздуми, дорожнім нотатки,- це щирі виплески душі людини, над усе закоханої в рідну землю., у свій народ, в його високий духовний світ. Як спеціальний кореспондент Національної радіокомпанії України ( цей нелегкий вантаж він несе ось уже другий десяток літ поспіль) Михайло Юхта робить все можливе задля того, щоб не згасли паростки нашої віками вимріяною незалежності, щоб його рідна  Вітчизна випросталася з колін і зажила багато і щасливо, як того  й варта наша Україна. Служити людям — кредо його душі, якому він заприсягнувся, тільки-но ступивши на журналістську стезю. А сталося це в 1971 році після закінчення факультету журналістики Львівського національного університету  Івана Франка коли він отримав направлення на роботу у Волинське обласне радіо...І тут хочу зробити маленький відступ. Його земляки на Сумщині ніскільки не сумнівалися, що їх Мишко неодмінно подасться в журналісти. Ця приємна ще з дитинства мрія й привела юнака до Франкового університету, до Львова. Було це  уже неблизькому 1965 році, коли я теж вступав до університету.. Оце вперше замітив, що наші долі з ним багато в чому схожі. Схожі в тому, що мандрували ми до Львова й своїх домівок в одному потягу , навіть були в одному купе, де й познайомились. Жили в одній кімнаті в готелі. Схожі й у тому,що « з першого заходу» нам обом пощастило стати студентами. А ще й тому, що й мене, і Михайла чи не першим запримітив викладач Юрій Владиславович Петрушко.. Він довго листувався з нами вже після закінчення університету.. Не забували і ми його... Отож, на факультет журналістики Львівського університету Михайло  уже прийшов, так би мовити з деяким  творчим доробком, про який багато інших студентів могли тільки мріяти.. Спраглий до знань до пошуків, він із статечністю селянської дитини майже щодня забігав в університетську бібліотеку, допізна засиджувався у читальному залі. Михайло прагнув вчитися для себе, щоб глибше і об’єктивніше осягнути світ. Добре усвідомлював, що саме студентські роки є тією золотою порою, коли можна одержати міцну теоретичну основу. Окрім лекційних занять, охоче брав участь в літературному гуртку. Із теплотою згадував: «Ми не тільки писали й колективно обговорювали творчість один одного, ,а й із захопленням слухали відомих журналістів та письменників, кінорежисерів, артистів, учених, які приходили на наші зібрання. Це було справжньою школою студента-журналіста…Чи ж варто дивуватися, що після одержання диплома Михайло Юхта без протекції, без дзвінків згори став редактором, а пізніше і старшим редактором Волинського радіо. Більшість наших випускників, як і я поїхали у райони. Двадцять літ він віддав обласному радіомовленню. Увесь цей час трудився в одному відділі інформаційному. Мені приємно згадувати, бо часто приїжджав до нього, і бачив з яким ревінням брався Михайло за справу. Роботи —через край не раз доводилося надолужувати не зроблене чи просто писати « для душі у вихідні». Ось під час таких « вихідних» ми з ним відпочивали на озері Свитязь. У будні для спілкувань не було часу. Я відчував, яка це чудова, щедра  і щира, людина, як він ставиться з повагою  до друзів.. А його ставлення до справи й говорити годі. За час роботи на Волинському та Українському радіо Михайло об’їздив  всю Волинь. Опускався в шахтарські вибої разом із гірниками, побував на кожному заводі, чи не в кожному господарстві, вів дискусію про перспективи рибництва у волинських водоймах та озерах, брав інтерв’ю у найвидатніших учених, політичних діячів, знаних артистів, тобто особистостей. Серед них хочу виокремити Амосова, Кравчука, Кучми, Левітана, Поповича, Артюхова, Тарапуньку і Штепселя, Яремчука, Леонова, Ротару, Білозір та багатьох-багатьох інших. Із великим захопленням писав він матеріали про українську діаспору в багатьох країнах Європи. Творча  «не витримка»  журналіста Юхти вражала. Запас його матеріалів завжди чималенький. Праця на Волинському радіо стала для нього школою змужніння, творчого зростання, школою гідності й добропорядності, до яких ще змалку призвичаїли Михайла його мудрі, працьовиті батьки. Михайло Дмитрович — із тих добрих людей, хто вміє вислухати, заспокоїти, прихилити людину до своєї віри — віри добротворення.. Він має неабиякий досвід в радіожурналістиці. Ось тому йому й запропонували перейти в Національну радіокомпанію України. Я завітав до затишного Михайлового кабінету спецкора Українського радіо по Волинській області в самому центрі Луцька  на Словацького, 9.. Кидаю погляд  у вікно: за двадцять метрів від корпункту Театральний майдан міста. У вікно нас немовби  віта найголовніший прапор України, що жовто-синьо  тріпоче над театром імені Шевченка. Нам приємно відчувати, що ми діти однієї матері — України, самостійної незалежної держави. Але спогадом обидва — у тому ж, Франковому університеті, який дав путівку нам у це велике і бурхливе життя...Я з увагою слухаю, як Михайло відтворює наше студентське життя, не забуваючи, здається, жодної деталі. Він з пам’яті переповідає про теми наших дипломних робіт. Знає, де трудиться той, чи інших наш однокурсник. З яким бажанням розповідає про своє Центральне радіо, власкорівський корпус в областях. Імена багатьох журналістів —  у всіх на « слуху». Мужньо, як і він несуть свою щоденну  вахту. Ми не  гонимося за сенсацією,—продовжує далі Михайло. Прагнемо ділом допомагати владі  у державотворенні. Ця лінія нам найголовніша і найважливіша, бо разом прагнемо, щоб Україна стала багатшою європейського державою. Ми на цьому терені працюємо мовою слова. Як це нам вдається, хай скаже слухач, але судячи з листів, що надходять щоденно на корпункт ми на правильному шляху. Хочу сказати найголовніше: Українське радіо займає гідне місце в інформаційному просторі незалежної України. Багато вартісного виніс Михайло із журналістських відряджень, що частиною його роботи. Побував у багатьох країнах світу. Але, без усякого перебільшення для нього вони —то просто відкриття, пізнання світу. І не більше. В цих мандрах він усе значуще відчуває красу отого острова  ім’я якому Україна, рідна батьківська земля. Не раз чув від нього: «  Вже після кількох  днів перебування за кордоном з’являється почуття туги за рідною землею, бажання повернутися туди, де твій дім, твоя родина, друзі, де все звичне, близьке  і дороге. А з роками спостеріг, як загострюється ще одне почуття — потяг до малої батьківщини, до землі свого родоводу, дідових казок батьківського захисту і материнського тепла». Я добре знав, як мало в Михайла часу для таких побачень з отчим краєм, краєм свого дитинства, але за першої ліпшої нагоди він неодмінно виривається в благословенне своє Пристайлове, щоб поклонитися праху своїх батьків —мами Єфросинії Уліянівни і тата Дмитра Гордійовича,цих одвічних і невтомних трударів, що прожили в любові й злагоді 55  красивих років і явили цю красу єдиному синові.Про своїх батьків він береже добру й світлу пам'ять. Вони незримо йдуть із ним поруч вивіряють кожен його крок,чи вірніше буде сказати, свої кроки, свої дії і вчинки. Михайло повсякчас вивіряє із ними. Чи так живу, чи так дію?—не раз закрадається йому в серце. Любов до свого краю  ні на мить не згасає. Не так давно вона випурхнула в ньому чудовим фільмом « Село моє». Ось із таких турбот та творчих буднів і складається життя мого друга, талановитого    журналіста Михайла Юхти. Увесь час вражаюся його працелюбству, творчому поривові. Його матеріали в ефірі привертають увагу своєю щирістю, цікавістю. Це й зробило ім’я їх автора одним з найавторитетніших у журналістському колі. У виборі професії він не помилився.  Хоча добре тепер усвідомив, що журналістика якщо нею займатися всерйоз, належить до найважчих, найбільш виснажливих професій. Але є в ній оте, що  особливою силою вигострює почуття твоєї потрібності людям. І це не патетика, а його єство. У цих словах – увесь Михайло Дмитрович, журналіст Божою милістю!. І хай йому ще довго-довго щастить на творчому шляху.</blockquote>
 
=== НАСАМКІНЕЦЬ — ФРАГМЕНТ ДІАЛОГУ Михайла Юхти  із ЗЕМЛЯКАМИ.  ХОТІЛОСЯ Б ВИДІЛИТИ ЦІ РЯДКИ, БО ВОНИ НЕ ТІЛЬКИ ПРИВЕРТАЮТЬ ОСОБЛИВУ УВАГУ, А Й БАГАТО ПРО ЩО СВІДЧАТЬ…   ===
— Михайле Дмитровичу, за свою багаторічну журналістську працю Ви допомогли багатьом людям. На Вашу думку, добро повертається?
 
— Без сумніву. Мабуть, є певна закономірність, ланцюжкова реакція. Ти зробив щось добре людині, а вона ще комусь, і так далі, доки добро повертається й до тебе.
 
Завжди дотримуюсь істини, що «тільки той, хто шукає, знаходить, і до мети приходить той, хто до неї йде».
 
== '''Наступним поколінням''' ==