Відмінності між версіями «Григорій II Болгаринович»

нема опису редагування
Григорій II за походженням був болгарин. У [[Москва|Москву]] прибув [[1435]] року в сані [[протодиякон]]а. [[1444]] року переїхав у [[Рим]], де проживав до [[1452]] року. Потім прибув до [[Константинополь|Константинополя]] і був призначений ігуменом монастиря на честь святого Димитрія.
 
Після [[Флорентійська унія|Флорентійської унії]] [[Російська Православна Церква|Московська православна Церква]] не визнала її. У 1448 році Собор московських єпископів, «по повеленію государя», без погодження з Константинопольським патріархом, поставив на митрополита Київського [[Іона (Одноушев)|Іону]]. Ця подія вважається початком окремішності Московської церкви.
 
ВУ Києві Флорентійську унію сприйняли негативно і митрополит [[Ісидор]] пробув митрополитом Київським до 1458 року.
 
[[15 жовтня]] [[1458]] року Константинопольський патріарх [[Григорій III (Мамма)]], який був в Римі у вигнанні уніатським Константинопольським патріархом, провів реорганізацію [[Українська Православна Церква (1458-1596)|Київської митрополії]]. А новому митрополиту Григорію ІІ, патріарх надав новий титул – Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси. Цей титул глави православної Київської митрополії носили до приєднання [[Українська Православна Церква (1620-1685)|Київської церкви]] до московського патріархату 1686 року, а греко-католицькі Київські митрополити - до 1806 року.
 
На поставленні Григорія ІІ наполягав пап [[Калікст III|Калліст III]], і [[Пій II]] видав ствердну грамоту [[11 вересня]] 1458 року його наступник<ref>{{Cite web|url=http://www.pravenc.ru/text/166632.html|title=ГРИГОРИЙ|website=www.pravenc.ru|accessdate=2018-09-14}}</ref>. Разом з митр. Григорієм папа висилав до короля Казимира свого особистого посланця лятеранського ґрафа Миколая Цаґупіті. Папа думав, що знову можуть виникнути труднощі з поставленням Флорентійського митрополита в Києві, й тому папський посол мав ужити всіх дипломатичних засобів, щоб Григорія ввести спокійно на його митрополичий престіл.<ref name=":0">{{Cite book|url=http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/1810/file.pdf|title=Історія Християнства
на Руси-Україні|last=Чубатий|first=Микола|year=1976|publisher=Neo Eboraci|volume=XLIII|location=|pages=240|language=|isbn=}}</ref>
 
Проти поділу активно виступили великий князь московський й [[Ісидор (митрополит Київський)|митрополит Ісидор]]. Вони засилали до єпископів посланців з просьбами та погрозами, але нічого не добилися. У зв’язку з цим митрополит Іона наприкінці [[1459]] року скликав у [[Москва|Москві]] Собор московських єпископів, який підтвердив, що «відбувся поділ Ближніх Церков Московської й Київської, який наносить шкоду усьому Православ'ю». Учасники Собору вирішили бути «невідступними від Святої Церкви Московської».