Відмінності між версіями «Лаврін Капуста»

Ніяких змін в розмірі ,  1 рік тому
м
 
== Розвідувальна та контррозвідувальна діяльність ==
З усіх іпостасей, в яких постає перед нами Лаврін Капуста — полководець, дипломат, господарник, радник, розвідник — саме [[розвідувальна діяльність]] викликає найбільше зацікавлення. Інтерес цей обумовлений в першу чергу тим, що розвідка та контррозвідка часів Богдана Хмельницького досягла дуже високо рівня. За непоодинокими твердженнями дослідників Богдан Хмельницький створив одніодну з найкращих на той час розвідку й контррозвідку у Європі і це при тому, що творити її Гетьману фактично довелось з нуля. До нас дійшли чимало відомостей, які свідчать про системність, професійність, патріотизм розвідувальної та контррозвідувальної діяльності, а також про те, що така діяльність носила виключно оборонний характер — спрямовувалася лише на захист національних інтересів держави й не виступала знаряддям агресії щодо інших держав.
 
Так, в усіх воєнних кампаніях (за винятком [[Охматівська битва (1655)|Охматівської]] в січні 1655&nbsp;р.) розвідувальним чатам Гетьмана завжди вдавалося вчасно і точно встановлювати маршрут просування противника та місце його перебування. Противник же, як свідчать джерела переважно польського походження, щодо відомостей про наміри і справи козацького війська перебував здебільшого у протилежному становищі. Для прикладу у середині червня 1649&nbsp;р. С. Лянцкоронський попереджав у своєму універсалі жовнірів, що Хмельницького «швидше під обозом нашим побачимо, а ніж про нього почуємо».<ref>Валерій Степанков. Розвідка і контррозвідка Богдана Великого (1648–1657&nbsp;р.р.).&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2008.&nbsp;— С. 99. ISBN 978-066-96-959-9-4</ref> У Варшаві та Вільно діяла агентурна мережа, яка вчасно поставляла Богдану Хмельницькому інформацію політичного характеру. 12 грудня 1650 року у палаці польського короля за участю самого Яна ІІ Казимира відбулася таємна нарада, присвячена лише питанню протидії козацькій зовнішній розвідці, де було заслухано ротмістра Воронича, котрий повернувся з Чигирина, де під виглядом посла збирав секретні відомості. [[Великий канцлер литовський]] князь [[Ольбрахт Станіслав Радзивілл|Альберт Станіслав Радзивіл]], який був присутній на цій нараді, занотував у своєму щоденнику, що Воронич «доповів про шпигунів Хмельницького, котрих він має повсюди, навіть у Венеції, і, на його думку, це повинно вплинути на майбутню долю нашого короля, а опісля і на князя Москви<ref>„Князем“ у Речі Посполитій вперто називали Олексія Михайловича, відмовляючи йому в царському титулі, що призводило до постійних дипломатичних ускладнень між Польщею та Московією</ref>».<ref>Юрій Джеджула. Таємна війна Богдана Хмельницького: Історико-документальна оповідь.&nbsp;— К.: Молодь, 1995.&nbsp;— С. 16. ISBN 5-7720-0922-2</ref> Історик та журналіст Юрій Джеджула влучно зазначив, що авторитет української зовнішньої розвідки, створеної Богданом Хмельницьким, був настільки великим, що їй інколи приписували й те, до чого вона не мала, як видається, прямого відношення. Серед прикладів є поширення тогочасним польським мемуаристом Голінським сенсаційних відомостей, що нібито козацький гетьман, зваживши на неприхильність турецького султана Ібрагіма до української справи, зініціював, намовивши яничарів, двірцевий переворот 8 червня 1648 року, в результаті якого султана було вкинуто до в'язниці, а на трон посаджено його восьмирічного сина Мухаммеда IV.
403

редагування