Відмінності між версіями «Банкімчандра Чаттопадхай»

| місце_народження = с . Кантхалпара

| місце_смерті = [[КалькутаКалькутта]]

'''БанкімчандраБанкімча́ндра ЧаттопадхайЧаттопадха́й''' (*বঙ্কিমচন্দ্র চট্টোপাধ্যায়, [[27 липня]] [[1838]] — [[8 квітня]] [[1894]]) — бенгальський громадський діяч, [[поет]], письменник, [[журналіст]], композитор часів Бенгальського Відродження.

Походив із заможної брамінської родини у селі неподалік м. Найхаті ([[Бенгалія]]). Син Ядавчандра Чаттопадхая, урядового чиновника. У 1844-18491844—1849 роках навчався у початковій школі. З 1849 році поступиввступив до Енциклопедичної школі м. Хуглі. Того ж року вперше одружився. Після чого ув 1853 році поступиввступив до Президентського коледжу у КалькутіКалькутті, якій закінчив у 1857 році зі ступенем бакалавра мистецтв. ВслідСлідом за цим блискуче вчився у місцевому університеті. Під час навчання у КалькутськомуКалькуттському університеті починає складати вірші, перші твори з прози.

У 1865 році булобула вперше опублікованоопублікована його повість. У 1869 році отримавздобув ступінь бакалавра права. ВслідСлідом за чим поступиввступив дона державноїдержавну службислужбу, місцем його призначення був округ Джессор (південнаПівденна Бенгалія). З 1872 року видавав щомісячний журнал «Бонгодоршон» («Дзеркало Бенгалії»), а з 1884 року — «Прочар» («Проповідник»).

У 1891 році подав у відставку та перебрався до КалькутиКалькутти. У 1894 році нагороджений Орденом Індійської імперії.

Рішуче виступав за чистоту і демократизацію рідної мови, за зближення літератури і життя, за моральну і громадянську відповідальність художника. Банкімчандра затвердив у бенгальськоїбенгальській літературі жанр [[Історичний роман|історичного роману]], він створив у цьому жанрі 7 творів: «Донька військовика» (1862 рік), «Мріналіні» (1869 рік), «Чондрошекхар» (1873 рік), «Оселя радості» (1882 рік), «[[Радж Сінґх]]»(1882 рік), «Дебі Чоудхурані» (1883 рік), «Сітарам» (1886 рік). Звертаючись до історії і культури минулого, він прагнув вселити співвітчизникам почуття гордості своїм минулим, зображував сильних і самовідданих героїв, безперечнимбезперечною якістю його романів був аналіз соціальних коренів подій, народних рухів і водночас виявлення причин поразок.

У романах «Коналокундала» (1866 рік), «Отруйне дерево» (1872 рік) і «Заповіт Крішноканто» (1875) відтворив складну картину соціальної дійсності з протиріччями між традиційним устроєм й новими віяннями прийдешньої буржуазної епохи. Зіткнення нового зі старим автор показує на родинно-побутовому матеріалі, на становищестановищі жінки в індійському суспільстві.

У збірках «Народні забалки» (1874 рік) і «Комолаканто» (1885 рік), куди увійшли такі сатиричні жанри, як [[пародія]], [[фейлетон]], [[памфлет]], [[алегорія|алегорична]] [[казка]], побутові замальовки та інші, автор не залишив без уваги жодної сфери соціальної дійсності.

Банкімчандра спробував синтезувати вчення [[Клод Анрі де Сен-Сімон|Сен-Симона]] і [[Роберт Оуен|Оуена]], [[Жан-Жак Руссо|Руссо]] і [[П'єр Жозеф Прудон|Прудона]], [[Оґюст Конт|О.Конта]] і [[Джон Стюарт Мілль|Д.Мілля]] з ідеями [[Упанішади|Упанішад]] і «Бгаваґад[[Бгаґавад-Ґіта|Бгаґавад-Ґіти»]]. Особливу увагу він приділяв боротьбі проти європейських фальсифікаторів національної історії. У своїх релігійно-філософських трактатах — «Діяння Крішни» (1886 рік), «Сутність релігії» (1885 рік) він піддав перегляду і раціоналізації традиційні категорії, узявши за основу вчення священної «БгаваґадБгаґавад-Ґіти», він проголосив вищим релігійним обов'язком людини любов до батьківщини.

Є автором індійської національної пісні «[[Ванде Матарам]]». а також римованих гімнів-[[стотра]] (з музикою) на честь Індії, яку представлено як богиню. Вони складені мовами [[бенгалі]] та [[санскрит]].

* René de Ceccatty, "«Le Roman du Bengale"», Le Monde, 9 mai 2003.