Відмінності між версіями «Чубай Григорій Петрович»

редагування
(доповнення)
(редагування)
Народився [[23 січня]] [[1949]] року у селі [[Березини|Березинах]] [[Козинський район|Козинського]] (тепер [[Радивилівський район|Радивилівського]]) району [[Рівненська область|Рівненської області]] у родині сільських інтелігентів. У батьківській хаті було багато книг і платівок з класичною музикою. Навчався у [[Козин (Радивилівський район)|Козинській середній школі]]. Писати почав у ранньому віці, з 1965 року друкувався у районній газеті.
 
У 1966 році вступив до [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]] як переможець республіканської олімпіади з української літератури. Проте в скорому часі у зв'язку з виступом біля пам'ятника [[Тарас Шевченко|Тарасу Шевченку]], де насмілився з неофіційних позицій потрактувати перевезення праху Тараса з Петербурга до [[Канів|Канева]], бувйого недопущенийне допустили до іспитів і виключенийвиключили з університету. Повернувся додому й працював на радіо у місті [[Радивилів|Червоноармійську]]. У 1968 році написав поему «Вертеп», антирадянську та антиімперську за сутністю.
 
Ранньою весною 1969 приїхав до [[Львів|Львова]]. Здається, вступив до [[Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка|педагогічного інституту]].
 
Скоро Грицько Чубай став відомим у середовищі університетської молоді, де з великим успіхом читавзачитував поему «Вертеп» на студентських вечорах. На одному з них у травні 1969 року познайомився з учасницею [[Львівський національний університет імені Івана Франка|університетського]] ансамблю пісні і танцю «Черемош» Галиною Савкою,. Одружився з якою одружився,нею попри застереження її батьків. 21 червня 1970 в них народився син [[Чубай Тарас Григорович|ТарасаТарас ЧубаяЧубай]]. Грицьком як молодим талановитим поетом заопікувалися подружжя Калинців — [[Калинець Ігор Миронович|Ігор]] та [[Стасів-Калинець Ірина Онуфріївна|Ірина]]. Через них познайомився зі самвидавною літературою, дисидентами [[Брати Горині|братами Горинями]] та [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|В'ячеславом Чорноволом]]. У листопаді 1970 разом з Іриною та Ігорем Калинцями їздив до [[Івано-Франківськ|Івано-Франківська]] на суд над [[Мороз Валентин Якович|Валентином Морозом]].
 
Восени 1969 року зійшовся з братами Яворськими [[Яворський Володимир Іванович|Володимиром]] та [[Яворський Орест Іванович|Орестом]], десь тоді ж — зі студентами [[Львівський національний університет імені Івана Франка|університету]] [[Морозов Віктор|Віктором Морозовим]], [[Лишега Олег Богданович|Олегом Лишегою]] та [[Кісь Роман Ярославович|Романом Кісем]], навесні 1970 — зі студентом [[Націона́льний університе́т «Льві́вська політе́хніка»|політехнічного інституту]] [[Рябчук Микола Юрійович|Миколою Рябчуком]]. Виникло неформальне середовище. яке збиралося переважно у підвалі Чубаєвого будинку на Погулянці,35. Захоплювалися модерністською поезією [[Томас Стернз Еліот|Еліота]], [[Езра Паунд|Паунда]], [[Гійом Аполлінер|Апрллінера]], [[Федеріко Гарсія Лорка|Лорки]], переважно у польських перекладах, музикою [[Чеслав Немен|Чеслава Нємана]]. Серед українських поетів високо ставили [[Богдан-Ігор Антонич|Антонича]], [[Свідзінський Володимир Євтимович|Свідзинського]], раннього [[Тичина Павло Григорович|Тичину]].
 
У 1969 році написав поему «Відшукування причетного». Його вірші та поеми звучали на хвилях Радіо Свобода та інших. У зв'язку з цим у травні-червні 1970 року Грицька «тягали» на допити в КГБ.
 
Грицьком як молодим талановитим поетом заопікувалися подружжя Калинців — [[Калинець Ігор Миронович|Ігор]] та [[Стасів-Калинець Ірина Онуфріївна|Ірина]]. Через них познайомився зі самвидавною літературою, дисидентами братами [[Горинь|Горинями]] та [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|В'ячеславом Чорноволом]]. У листопаді 1970 разом з Іриною та Ігорем Калинцями їздив до [[Івано-Франківськ|Івано-Франківська]] на суд над [[Мороз Валентин Якович|Валентином Морозом]].
Під впливом Чубая друзі теж почали писати поезію. Зусиллями їхнього гуртка у 1971 році підготував самвидавний літературно-мистецький часопис [[Скриня (самвидавний часопис)|Скриня]] обсягом 31 сторінка, віддрукований у кількох екземплярах на друкарській машинці. До часопису увійшли вірш [[Лишега Олег Богданович|Олега Лишеги]] «Віч-на-віч», вірші «''Хлопчик''», «''Бойківська зима''» [[Роман Кісь|Романа Кіся]], «''Коли сенс виллється з існування''» [[Віктор Морозов|Віктора Морозова]], «''На пелюстці зеленого берега''» Катерини Морозів, цикл віршів Василя Гайдучка, «''Марія''» самого Г.Чубая, оповідання [[Микола Рябчук|Миколи Рябчука]] «''Неси свій німб''», переклад Г.Чубая п'єси [[Тадеуш_Ружевич|Тадеуша Ружевича]] «''Кумедний старигань''», есе Олега Лишеги «Лицар» (огляд робіт скульптора [[Яворський Орест Іванович|Ореста Яворського]], правильник «''Квестіонар''» Романа Кіся. Після виходу 1-го номера «Скрині» планував готувати друге число.
 
Восени 1969 року зійшовся з братами Яворськими [[Яворський Володимир Іванович|Володимиром]] та [[Яворський Орест Іванович|Орестом]], десь тоді ж зі студентами [[Львівський національний університет імені Івана Франка|університету]] [[Морозов Віктор|Віктором Морозовим]], [[Лишега Олег Богданович|Олегом Лишегою]] та [[Кісь Роман Ярославович|Романом Кісем]], навесні 1970 зі студентом [[Націона́льний університе́т «Льві́вська політе́хніка»|політехнічного інституту]] [[Рябчук Микола Юрійович|Миколою Рябчуком]]. Виникло неформальне середовище., яке збиралося переважно у підвалі Чубаєвого будинку на Погулянці,35. ЗахоплювалисяУ їхньому колі захоплювалися модерністською поезією [[Томас Стернз Еліот|Еліота]], [[Езра Паунд|Паунда]], [[Гійом Аполлінер|Апрллінера]], [[Федеріко Гарсія Лорка|Лорки]], переважно у польських перекладах, музикою [[Чеслав Немен|Чеслава Нємана]]. Серед українських поетів високо ставили [[Богдан-Ігор Антонич|Антонича]], [[Свідзінський Володимир Євтимович|Свідзинського]], раннього [[Тичина Павло Григорович|Тичину]].
 
Під впливом Чубая друзі теж почали писати поезію.
 
ПідУ впливом1971 Чубаяроці друзіГрицько теж почали писати поезію. Зусиллями їхнього гуртка у 1971 роціЧубай підготував самвидавний літературно-мистецький часопис [[Скриня (самвидавний часопис)|Скриня]], про обсягомщо мріяв давно. Обсягом 31 сторінка, часопис був віддрукований у кількох екземплярах на друкарській машинці. До часописунього увійшливключено вірш [[Лишега Олег Богданович|Олега Лишеги]] «Віч-на-віч», вірші «''Хлопчик''», «''Бойківська зима''» [[Роман Кісь|Романа Кіся]], «''Коли сенс виллється з існування''» [[Віктор Морозов|Віктора Морозова]], «''На пелюстці зеленого берега''» Катерини Морозів, цикл віршів Василя Гайдучка, «''Марія''» самого Г.Чубая, оповідання [[Микола Рябчук|Миколи Рябчука]] «''Неси свій німб''», переклад Г.Чубая п'єси [[Тадеуш_Ружевич|Тадеуша Ружевича]] «''Кумедний старигань''», есе Олега Лишеги «Лицар» (огляд робіт скульптора [[Яворський Орест Іванович|Ореста Яворського]], правильник «''Квестіонар''» Романа Кіся. Після виходу 1-го номера «Скрині» планував готувати друге число.
 
Проте 12 січня 1972 року було заарештовано [[Стасів-Калинець Ірина Онуфріївна|Ірину Калинець]]. Грицька Чубая також 4 дні протримали у [[Тюрма на Лонцького|слідчому ізоляторі]] [[Комітет Державної Безпеки|КГБ]], у їхніх квартирах проведено обшуки. 15 січня 1972 Чубая відпустили. На суді в серпні 1972 року він погодився виступати свідком, заявляв про незгоду з естетичними вподобаннями Калинців. Цього вистачило, аби в інтелігентських колах його оголосили егентом КГБ і піддали остракізмові. Грицько важко переживав усе це і все більше пиячив. Їхній гурток розпався, студентів повиганяли із вишів, Лишегу і братів Яворських забрали до армії, Рябчук пішов працювати на залізницю в Карпати, Роман Кісь подався в етнографічну експедицію на Чукотку.
 
Проте 12 січня 1972 року було заарештовано [[Стасів-Калинець Ірина Онуфріївна|Ірину Калинець]]. Грицька Чубая також 4 дні протримали у [[Тюрма на Лонцького|слідчому ізоляторі]] [[Комітет Державної Безпеки|КГБ]], у їхніх квартирах проведено обшуки. 15 січня 1972 Чубая відпустили. На суді в серпні 1972 року він погодився виступати свідком. Заявляв про незгоду з естетичними вподобаннями Калинців. Цього вистачило, аби в інтелігентських колах його оголосили егентом КГБ і піддали остракізмові. Грицько важко переживав усе це і все більше пиячив. Їхній гурток розпався, майже всіх повиганяли із вишів, Лишегу і братів Яворських забрали до армії, Рябчук пішов працювати на залізниці в Карпати, Роман Кісь — в етнографічну експедицію на Чукотку. Чубай працював освітлювачем у [[Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької|театрі ім. Заньковецької]], вантажником, малярем на ізоляторному заводі, певний час на будовах у Сибіру. Це підірвало його здоров'я.
 
[[Файл:Chubay Hrigori.jpg|міні|left|250пкс|Могила Григорія Чубая]]
 
Незважаючи на все, у 1975 році Грицько після близько 4-річної перерви написав поему «Говорити, мовчати і говорити знову».
 
У 1979 році Григорій Чубай блискуче склав іспити до [[Літературний інститут імені Горького|Літературного інституту ім. М. Горького]], що у Москві. Вчився у семінарі Анатолія Жигуліна, який назвав його найсильнішим у своєму потоці.
 
Проте навчаючись на третьому курсі, [[16 травня]] 1982&nbsp;р. Григорій Чубай пішов із життя. Його було поховано на [[Сихів]]ському цвинтарі. За клопотаннями родини та Львівської організації [[Національна спілка письменників України|Спілки письменників України]] [[Львівська міська рада]] дозволила у грудні 1995&nbsp;р. перепоховати останки поета на полі №&nbsp;11 [[Личаківський цвинтар|Личаківського цвинтаря]]<ref>біля доріжки, трохи вище могили В.Гнатюка</ref>. 15 вересня 2007&nbsp;р. на могилі поета було встановлено пам'ятник (того ж дня у Львові відбувся «Вечір пам'яті Грицька Чубая»).
1231

редагування