Придніпровський хімічний завод: відмінності між версіями

ДП '''Придніпровський хімічний завод''' - — державне підприємство, що спеціалізується на виробництві [[фосфатні добрива|фосфатних добрив]], синтетичних сорбентів та екстрагентів, хімічних солей та речовин, рідкоземельної продукції, [[Цирконій|цирконію]], тощо.

== Історія створення ==

У [[1946]] році розпочалось будівництво заводу №  906 у Дніпродзержинську, у майбутньому  — Придніпровського хімічного заводу (ПХЗ) під керівництвом [[Аношкін Михайло Прокопович|Михайла Прокоповича Аношкіна]], який продовжував керувати заводом до [[1975]] року. Для зведення заводу було відселено кілька сіл, на місці яких постали тимчасові [[Концентраційний табір|концтабори]] з ув'язненими, які й будували завод. Будівництво було завершене за два роки. Проект будівництва був засекречений - — працівників заводу були змушені дотримуватись підписки про нерозголошення. Крім будівництва самого заводу велось будівництво власного житлового фонду, спорткомплексів.

== Діяльність ==

З [[1946]] по [[1972]] рік підприємство займалося збагаченням [[уран]]у (виробництво його закису-окису) -&nbsp;— на заводі перероблялось 65&nbsp;% уранових руд Радянського союзу<ref>{{cite web| url=http://dic.dp.ua/dniprodzerzhynsk-ekologichni-problemy/sxovyshha-uranovyx-vidxodiv-v-dneprodzerzhinske/| title=Сховища уранових відходів в днепродзержінське| language= | trans_title = |publisher= | accessdate=}}</ref>. У [[1974]] році почалися спроби переробки [[Тепловидільний елемент|тепловидільних елементів]], але у зв’язкузв'язку зі зростанням кількості онкологічних хвороб у місті від цієї ідеї відмовились.

Промисловий цикл з виробництва продукції ядерної галузі охоплював підприємства на теренах всього [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]], а ПХЗ був його важливою ланкою. Постачання сировини відбувалось з різних територій колишнього СРСР: [[апатит]] -&nbsp;— [[Кольський півострів]], уранові руди -&nbsp;— [[Мангишлак (півострів)|Мангишлак]] ([[Казахстан]]), [[Жовті Води]], де, одночасно із будівництвом ПХЗ, відбувалось будівництво [[Східний ГЗК|Східного гірничо-збагачувального комбінату]] з видобування уранової руди.

Згодом відбулось розчленування заводу на декілька підрозділів. Зокрема першим було відділено ДП «[[Бар’єрБар'єр]]», яке займалось доглядом за місцями захоронення відходів заводу. На базі підприємства було створено 12 окремих компаній, серед яких найпотужнішими є: [[Державне науково-виробниче підприємство «Цирконій»]], [[Державне підприємство «Смоли»]], [[ЗАТ «Амофос»]], [[Придніпровський державний металургійний завод]] та [[Придніпровський завод кольорових металів]].

== Екологія ==

Кількість радіоактивних відходів, що накопичились у відвалах поблизу підприємства з [[1948]] по [[1991]] рік, становить 36,34 &nbsp;млн. т (18,96 &nbsp;млн. кm³). У якості [[Хвостосховище|хвостосховищ]] використовували глиняні [[кар’єркар'єр]]и, а [[радіоактивні відходи]] разом з отруйною хімією зливали в [[яр]]и. На території міста та на його околицях розташовано 9 хвостосховищ, шість з яких є незаконсервованими, тому є постійним джерелом екологічної небезпеки.

У [[1964]] році на підприємстві з'явились перші очисні споруди. У [[2003]] році була затверджена програма [[Кабінет Міністрів України|Кабміну]] тривалістю 11 років<ref name="Studstats">Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ № &nbsp;1029 ( 1029-2009-п ) від 30.09.2009</ref> про «приведення небезпечних об'єктів виробничого об'єднання "Придніпровський„Придніпровський хімічний завод"завод“ в екологічно безпечний стан і забезпечення захисту населення від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання»<ref>[http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1846-2003-%EF Кабінет Міністрів України; Постанова, Програма, Заходи вiд 26.11.2003 № &nbsp;1846]</ref>.

== Примітки ==

== Посилання ==