Відмінності між версіями «Фрідріх Вільгельм Шеллінґ»

вікі
(вікі)
 
 
'''Фрі́дріх Ві́льгельм Йозеф фон Ше́ллінг''' ({{lang-de|Friedrich Wilhelm Joseph Schelling}}; *[[27 січня]] [[1775]] — †[[20 серпня]] [[1854]]) — видатний німецький філософ, ідеаліст. Отримав у [[Тюбінген]]і вищу духовну освіту, в [[Лейпциг]]у вивчав математику і природознавство. Викладав у [[Єнський університет|Єнському]], [[Ерлангенський університет|Ерлангенському]], [[Мюнхенський університет|Мюнхенському]] та [[Берлінський університет|Берлінському університетах]]. У філософській еволюції Шеллінга відсутні чіткі межі між її етапами, які можна назвати як «філософія природи» (натурфілософія — 90-ті роки XVIII  ст.), трансцендентального ідеалізму (1800), «філософія тотожності» (перше десятиліття XIX  ст.) та «філософія одкровення».
 
== Натурфілософія ==
У філософській еволюції Шеллінга [[філософія природи]] — найважливіший етап. Якщо для [[Фіхте]] значення [[природа|природи]] полягало у тому, що вона протистоїть моральності, а остання перемагає природні властивості суб'єкта, то для Шеллінга, навпаки, природа — самостійний предмет філософського дослідження.
 
Період натурфілософських досліджень Шеллінга збігся з відкриттями Вольфа, [[Гальвані]], [[Ганс Крістіан Ерстед|ЕрстедЕрстеда]]а, [[Майкл Фарадей|Фарадея]] та інших дослідників природи фізичних явищ, хімії та фізіології. Шеллінг використовував результати цих наукових досягнень у своєму вченні про природу.
 
У своїх працях «Ідеї філософії природи» (1797), «Про світову душу» (1798), «Перший нарис системи філософії природи» (1799), «Загальна дедукція динамічного процесу» (1800) Шеллінг спирається не тільки на Канта, а й на вчення Лейбніца про монади.
== Філософія одкровення ==
 
Приблизно в [[1815]] Шеллінг почав розробку «філософії міфології та одкровення», або «позитивної філософії». У своїх працях «Філософія міфології», «Філософія одкровення», «Історія новітньої філософії» він виступив з критикою раціоналістичної філософії за те, що вона відповідає лише на питання «як?», а не «що?», звинувачує її у відсутності уваги до принципу, який уможливлює усвідомити суть «речей». З його погляду, раціоналізм визнає виникнення одиничного із загальних сутностей, не вміючи пояснити відношення між собою цих сутностей, не вміючи пояснити, як з останніх виникають реальні одиничні речі.
 
Філософія одкровення та міфології, за Шеллінгом, розглядається у вигляді системи «теософії», не обмеженої християнською доктриною. Адже одкровення існує у всіх формах релігійності, а дохристиянська міфологія мала своєрідне історичне місце, за змістом збігалася з істинними релігійними принципами. Міфи не потребують тлумачення, вони мають власний зміст, який прозріває існуючу тотожність Абсолюту. Тому «позитивна філософія», поділена на «філософію міфу» та «філософію одкровення», об'єднує знання та віру. Віра, за Шеллінгом, це єдиний шлях до усвідомлення Абсолютної тотожності буття. Таким чином, задум Шеллінга про чіткий раціоналістичний виклад філософії тотожності в останні роки його діяльності стає ірраціоналізм.
 
[[Бог]], за Шеллінгом, це  — передусім [[особистість]]. Різниця між Богом і людиною у тому, що Бог як особистість абсолютно вільний і нескінченний, а людина обмежена. У лекціях «Про метод академічного вивчення» (1803) Шеллінг обґрунтовує історико-критичний метод вивчення [[Біблія|Біблії]]. В останні роки своєї наукової діяльності він заперечує даний метод як помилковий абсолютизм раціоналізму.
 
{{Wikiquote}}